[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 36-38.]
Попередня
Головна
Наступна
ВИШЕНСЬКИЙ Іван (p. н. н., бл. 1550 — між 1621 — 33) — письменник-полеміст, містик. Походив з м. Судової Вишні поблизу Перемишля, найімовірніше, з міщанського або дрібношляхетського середовища. Навчався у початковій школі, можливо, при Перемишльській єпископії. За припущенням В. Шевчука, переломним моментом у житті В. було драматичне зіткнення з єзуїтами, пережите у молоді роки. Після цього він зблизився з львівськими братчиками, співробітничав з Острозьким культурно-освітнім осередком. Відомо про перебування В. у Спаському монастирі поблизу Перемишля, у Львові, в Іпатівському монастирі, у волинських містах — Луцьку, Жидичині. За твердженням В. Колосової, прийняв чернецтво у Дубнівському Преображенському монастирі. Жив тривалий час і провів останні роки життя на Афоні. На межі 1604 — 05 рр. відвідав батьківщину.
В. — представник містико-аскетичного напряму в укр. філос. думці кінця XVI — поч. XVII ст., орієнтованого насамперед на греко-візантійські і давньоруські духовні цінності. Творчість В. засвідчує вплив ісіхастських та ранньохристиянських ідей (з помітним реформаційним забарвленням). Підґрунтям поглядів В. на проблеми пізнання, моралі, права, мови, освіти стала загально-філос. концепція співвідношення Бога, світу і людини, яку він розв’язує, виходячи з ідеї несумірності Бога і світу, протиставлення трансцендентного світу як світу істини й добра та створеного Богом з нічого, нестабільного, тимчасового, гріховного світу зла, де панують жорстокість, сваволя, неправда, підступ, зрада й насильство. З розриву сутнісного зв’язку, сумірності Бога і світу, Бога і церковної ієрархії у В. випливає рішуче розмежування духовної та тілесної або "внутрішньої" і "зовнішньої" природи людини (першої — як пов’язаної зі світом трансцендентним і спрямованої на його пізнання, другої — як невід’ємної частки природи і суспільства). Сутність "внутрішньої" людини В. убачав в умі — найвідчуженішій від усього живого, пов’язаній з Богом частці людської душі, що була спрямована на пізнання божественної істини і здійснювала це пізнання в акті одномиттєвої інтуїції. Сенс людського життя, на думку В., полягав у набутті людиною найвищого рівня внутрішньої духовності, переображенні її у "внутрішню" людину, входженні у стан "обоження" через самозаглибленість, самопізнання, моральне вдосконалення, інтеріоризацію християнських істин, здійснення життя в істині, що в свою чергу передбачало такі морально значущі людські діяння, як цілковите самозречення, відмову від усього мирського (в тому числі від рідних і близьких), постійний самопримус, приречення себе на добровільні злидні й поневіряння, цілковите усамітнення у монастирських стінах тощо. Великого значення у цьому процесі В. відводив зусиллям самої людини, що свідчить про його опертя на концепцію людського самовладдя як одну з провідних концепцій, створених греко-візантійською і давньоукр. думкою.
Натхненний ідеєю всемогутності віри, В. високо цінував "внутрішню" філософію, оперту на біблійні істини і теоретично осмислену отцями церкви, передусім східними, мудрість, справжнє розуміння якої досяжне тільки в акті містичного осяяння ума. Водночас він вкрай негативно ставився до просякнутої світським духом, зовнішньої щодо православ’я і витвореної дискурсивним розумом античної й сучасної йому гуманістичної вченості, а надто збурювався проти витонченої католицької теологічної системи, яку називав плотським мудруванням. Категорично заперечуючи цінність світських наук, В. обстоює обмеження шкільних навчальних програм вивченням Біблії та творами східної патристики, що не було сприйнято діячами братств та Острозького культурноосвітнього осередку.
Наявна
у творах В. ідея спасіння особистою вірою,
нищівна критика світської і церковної феодальної верхівки якоюсь мірою
аналогічна викриттю католицького кліру теоретиками Реформації. Водночас В. не
відбирає у Православної Церкви рятівної сили, здійснюючи синтез уявлення про
останню з ідеєю індивідуального спасіння. Переконаність у можливості досягнення
спасіння шляхом своїх вольових зусиль (здійснення заповідей, молитов, подвигів,
чернечої аскези), тобто "умного діяння", а також через прилучення до
таїнств, у соціальному і політичному плані обернулась у В. концепцією пасивного
опору, проповіддю аскетизму як виразу духовного протесту, спасіння себе, а
віддалення в монастир і чернече життя стало способом здобуття духовної свободи
і єднання з абсолютом. Вплив Реформації позначився на уявленні В. про Церкву не
як надособистісну силу, а як союз віруючих, на обстоюванні ним ідеї
всесвященства і прикликання священиків мирянами, яка, проте, поєднувалась у
нього з традиційною для православ’я вимогою випробування пастиря чернечим
життям. В. — прихильник плекання старослов’янської мови як мови православної
релігії, що найбільш адекватно виражає суть здобутих через
"внутрішній" духовний розум божественних істин, як книжної мови
предків; водночас він шанує і "просту" староукр. народну мову,
активно використовує її у своїй творчості. Д. Чижевський вважав В.
найгеніальнішим письменником, який вибудував місток укр. літ-рі до бароко.
Твори В.: Соч. — М.; Л., 1955 [Книжка. Краткословный ответ Петру Скарге. Послание Домникии. Зачапка мудрого латинника з глупым русином. Послание львовскому братству. Послание Иову Княгиницкому. Позорище мысленное]; Твори. — К., 1959; Вибр. твори. — К., 1972; Твори, — К., 1986.
Про нього див.: Сумцов Н. Ф. Иоанн Вышенский (Южнорусск. полемист нач. XVII ст.) // КС. — 1885. — № 4; Житецкий И. П. Лит. деятельность Иоанна Вышенского // КС. — 1890. — № 6. Перетц В. Исследования и материалы по истории старинной укр. лит-ры XVI — XVII вв. — Л., 1926; Еремина И. П. Иван Вишенский и его общественно-лит. деятельность // Иван Вишенский. Соч. — М.; Л., 1955; Загайко П. К. Укр. письменники-полемісти кінця XVI — поч. XVII ст. у боротьбі проти Ватикану й унії — К., 1957; Махновець Л. Є. Сатира і гумор укр. прози XVI — XVIII ст. — К., 1964; Білецький О. І. Полемічна літ-ра. Іван Вишенський // Білецький О. І. Зібр. праць у 5 т. — К., 1965. — Т. 1; Пашук А. І. Суспільний ідеал І. Вишенського // Від Вишенського до Сковороди. — К., 1972; Франко І. Іван Вишенський і його твори // Франко І. Зібр. творів у 50 т. — К., 1981. — Т. 30; Харитонов В. С. Іван Вишенський і розвиток ідеї європейського гуманізму // Літ. спадщина Київ. Русі і укр. літ-ра XVI — XVIII ст. — К., 1981; Колосова В. П. Автограф Ивана Вишенского // Федоровские чтения, 1978. — М., 1981; Яременко П. К. Іван Вишенський. — К., 1982; Паславський І. В. Пантеїстична містика Івана Вишенського як форма ідеологічної опозиції церковному феодалізмові // Паславський І. В. З історії розвитку філос. ідей на Україні в кінці XVI — першій третині XVII ст. — К., 1984; Шевчук В. О. Іван Вишенський та його послання // Іван Вишенський. Твори. — К., 1986; Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія — К., 1990; Стратій Я. М. Іван Вишенський і спорідненість його вчення з ідеями Реформації // Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — К., 1991.
Я. Стратій
