[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 141-142.]

Попередня     Головна     Наступна





НЕМИРИЧ Юрій Стефанович (1612 — 1659) — політ. діяч, дипломат, мислитель. Народився на Житомирщині у магнатській родині, що належала до найбільших, після Острозьких та Вишневецьких, землевласників в Україні. Батько Н. — київ. суддя — був освіченою людиною, навчався в європейських ун-тах. Н. вступив до Раківської академії (майже всі Немиричі належали до соцініанських громад), де навчався у відомого математика Й. Стегмана та філософа М. Руара, який підтримував дружні зв’язки з Г. Ґроцієм. З рекомендаційними листами до останнього 1630 p. H. виїхав за кордон для продовження освіти. Студіював у Лейденському, Амстердамському, Паризькому, Базельському, Падуанському ун-тах, здійснив освітню подорож до Англії. Найбільше цікавився економікою, міжнародними відносинами, теорією держави і права. Під враженням від перебування в Голландії та Швейцарії стає послідовним прихильником республіканської форми правління і федеративного устрою держави як союзу республік, що здатний забезпечити громадянські свободи і релігійну толерантність. Прагненням реалізувати ці ідеї в Україні проникнута політ., військова і дипломатична діяльність Н. після повернення на батьківщину (1634). 1636 р. обраний депутатом Люблінського трибуналу; з 1640 — київ. підкоморій. В 1648 р. — генеральний полковник війська, посланого Київ. і волинською шляхтою проти Б. Хмельницького. Не вдаючись до військових дій, Н. виступає спочатку посередником шведського короля Карла Густава у переговорах з Б. Хмельницьким, а згодом стає на його бік. Пориваючи з соцініанством, приймає православ’я. Найближчий радник гетьмана І. Виговського, розробляє проект Гадяцького договору. Загинув від рук козаків під час повстання, очоленого І. Богуном, І. Сірком та І. Безпалим.

Н. відомий як автор військово-політ. трактату "Роздуми про війну з московитами" (написаний і виданий у Парижі 1632 р.), в якому виступає рішучим противником самодержавномонархічного ладу, тиранії і деспотизму, поборником громадянських свобод, у тому числі свободи сумління. Вказуючи на абсолютизм і деспотичність рос. держави, Н. виступає проти політ. зближення України з останньою. Цю позицію Н. обстоює і в "Маніфесті до володарів Європи" (1658), в якому , випереджаючи думки, викладені пізніше П. Орликом, роз’яснює європейським політикам необхідність денонсації козацькою державою Переяславських угод. Подальший виклад державницьких уявлень Н. знаходимо у Гадяцькому трактаті (1658), де він обстоює необхідність утворення нової держави на основі конфедерації Польщі, Литви і України; до цієї конфедерації остання мала ввійти на правах самобутньої держави (під назвою "Велике князівство Руське"), зі своїми верховним трибуналом і судочинством, вищими урядовцями, гетьманом і канцлером, державною скарбницею, грошовою одиницею, військом, адміністративно-територіальним поділом. Проект Н. передбачав широку культурну автономію, скасування унії, законодавче забезпечення свободи сумління, розвитку освіти. Республікансько-федеративний державницький ідеал Н. є закономірною ланкою в розвитку державно-правових ідей в Україні від С. Оріховського і П. Могили до І. Мазепи і П. Орлика.



Твори H.: Discursus de bello Moscovitico ad illustrum Romanum Hojski Vlodimiriensem Capitaneum, affinem. — Paris, 1634 (в укр. перекладі: Роздуми про війну з московитами Ясновельможному Романові Гойському, Володимирському каштелянові і своякові // Хроніка-2000. — К., 1995. — Вип. 1); Гадяцький трактат // Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія укр. конституції. — К., 1993.


Про нього див: Брик М. Юрій Немирич на тлі історії України. — Лоссер, 1974; Нічик В. М. Громади антитринітаріїв на Україні та їх ідеологія // Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — К., 1991; Лоський І. Юрій Немирич — канцлер Великого Князівства Руського // Хроніка-2000, — 1995, — №1.



В. Нічик

















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.