[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 149-150.]

Попередня     Головна     Наступна





ОРЛИК Пилип Степанович (11.10.1672 — 24.06.1742) — державний і політ. діяч, мислитель, поет, публіцист. Народився у с. Косуті Ошмянського повіту на Віленщині у шляхетській родині. Освіту здобув у КМА. Служив у канцелярії Київ. митрополита. З 1700 р. — старший канцелярист генеральної військової канцелярії; з 1706 р. — генеральний писар Війська Запорозького. Отримує маєтки у Чернігівському, Ніжинському та Стародубському полках. Після смерті І. Мазепи обраний козацькою радою в м. Бендерах (тогочасна Туреччина) гетьманом (1710). У 1711 р. О. очолює зібрану ним шістнадцятитисячну укр. армію і з польськими частинами Й. Потоцького й татарським військом здійснює невдалу спробу звільнити Україну від рос. панування. Останні 30 років живе в еміграції (Швеція, Туреччина, Німеччина, Франція). Помер у Яссах.

О. є автором книг: "Алкід Російський" (присвячена І. Мазепі, 1695), "Гіппомен Сармацький" (на честь ніжинського полковника І. Обидовського, 1698), "Діаріуш (щоденник) подорожнього" (1720 — 33), трактатів "Вивід прав України" та "Маніфест до європейських урядів" (1712). Найважливіша з його праць — "Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького" (1710), що ввійшла в історію як перша конституція укр. держави. В основу її, як і "Виводу прав України", закладено ідею природного права і договірного походження держави. Народ виступає суб’єктом як обов’язків, так і прав. Заради загального добра він укладає договір з політ. елітою, передусім з гетьманом, і передає йому частину своєї свободи з метою забезпечення внутрішньої злагоди у суспільстві та зовнішньої безпеки. У конституції О. простежується тенденція до обмеження гетьманської влади через постійну участь в управлінні державою генеральної старшини і Генеральної Ради. Велику увагу О. приділяє проблемі гармонізації інтересів верхівки й соціальних низів, яким забезпечується захист від визиску і гніту, створюються умови для розвитку підприємництва й торгівлі. Конституція О. передбачає вільний вибір населенням урядовців різного рівня та подальше затвердження їх на посадах гетьманом. Тенденція до політичного плюралізму в державі виражена в конституції О. в утвердженні незалежності від світської влади укр. православної церкви — проголошується її підпорядкованість Константинопольському патріархові. Конституція О., розв’язуючи питання про співвідношення світської і духовної влади через чітке розмежування їх, була суголосна тенденціям розвитку європейської політ. думки, а віддаючи перевагу принципам конституціоналізму над панівною тоді в Європі ідеєю державного абсолютизму і деспотичного примусу до злагоди (наявного, наприклад, у творах Г. Ґроція, Т. Гоббса, Б. Спінози, С. Пуффендорфа), йшла всупереч тогочасній європейській політ. теорії та практиці.



Твори О.: Вивід прав України // Вивід прав України. — Львів, 1991; Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом Війська Запорозького, та між старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах // Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія укр. конституції. — К., 1993.



Про нього див.: Грушевський M. Ілюстрована історія України. — К.; Львів, 1913; Дорошенко Д. І. Нарис історії України. — Львів, 1991; Крип’якевич І. II. Історія України. — Львів, 1990, Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський. Історичні есе. — Львів, 1991. Крупницький Б. Д. Гетьман Пилип Орлик (1672 — 1742). Його життя і доля. — К., 1991; Різниченко В. Пилип Орлик (Гетьман-Емігрант). Його життя і діяльність. — К., 1991.



Я. Стратій






Див. також: Конституція Пилипа Орлика та листування латинською та польською мовою.











Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.