[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 42-43.]

Попередня     Головна     Наступна





ГЕОРГІЙ, митрополит Київський (XI ст.) — релігійний діяч і мислитель. Грек за походженням. Митрополит Руський у 1062 — 77 pp. (на думку деяких дослідників — у 1065 — 73 pp.). Вірогідний автор твору «Георгія митрополита Київського стязання з латиною, звинувачень числом 70» (у тексті наявні 27 звинувачень; цифра 70 у заголовку є, мабуть, помилкою переписувача).

Гострополемічний памфлет Г. є відповіддю на політ. і релігійну експансію католицизму і спрямований на захист православ’я та викриття хибних концептів «латинської віри». Г. звинувачує «латинян» передусім у схилянні до юдейства; у помилковому твердженні, що Дух Святий походить не лише від Бога-Отця, а й від Сина (що, стираючи відмінність між іпостасями Христа, веде до юдейської та савеліанської єресей); у невизнанні триіпостасного Бога; у забороні священикам одружуватися (целібат), що суперечить Христовому благословінню шлюбу; в участі служителів Церкви у війнах; у розпусті; у помпезності вбрання; у порушенні приписів посту; в невизнанні святими отців і учителів Церкви — Василя Великого, Григорія Богослова, Йоана Золотоустого та ігноруванні їхнього вчення; у служінні на опрісноках замість хліба; в голінні борід; у хрещенні в одне занурення; у несхилянні перед святими іконами; в поводженні молільників у храмі тощо. Зразком для твору Г. було, вірогідно, відоме послання Константинопольського патріарха Михаїла Керуларія до Антіохійського патріарха Петра, що відіграло значну роль у церковному розколі. Памфлет Г., ймовірно, користувався популярністю, його використовували митрополит Никифор і Феодосій Печерський.

Г. приписують також твір з антибогомільською спрямованістю «Заповідь святих отців до синів і дочок, що сповідуються». Полемічна літ-pa, започаткована на Русі Г., суттєво вплинула на характер розвитку вітчизняної філос. думки.



Твори Г.: Георгия митрополита Киевскаго стязание с латиною, вин числом 70 (вид. в кн.: Голубинский Е. История русской церкви. — Т. 1 // Чтения в общ-ве истории и древностей российских. — 1901. — Кн. 3 (198); Макарий. История русск. церкви. — М., 1995. — Кн. 2).



Про нього див.: Августин, иером. Полемические соч. против латинян, писанные в русской церкви в XI и XII вв. в связи с общим ист. изысканием относительно разностей между восточною и западною церковию // ТКДА. — 1867. — № 6, 9; Попов А. Историко-лит. обзор древнерусск. полемических соч. против латинян (XI — XV вв.) — М., 1875; Павлов А. С. О соч., приписываемых Русскому митрополиту Георгию // Православное обозрение. — 1881. — Т. 1.



С. Бондар















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.