[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 42.]

Попередня     Головна     Наступна





ГЕВЛІЧ Авксентій Павлович (12/23.06.1790 — 06/18.03.1861) — державний діяч, автор праць з естетики. Походив з давнього дворянського роду. Закінчив словесний ф-т Харків. ун-ту (1811), магістр (1813), доктор словесних наук (1815). Докторська дис. — «De proferenda antiqurum imittatione ad literaturam Rossicam excolendam» («Про поширене наслідування античним для вдосконалення рос. літ-ри»). У 1818 — 19 pp. — співробітник ж-лу «Соревнователь просвещения и благотворения». Дійсний член «Вольного общ-ва любителей российской словесности» (1818). Пізніше служив у міністерстві фінансів, був губернатором (Астраханським, Тульським, Оренбурзьким, Симбірським), таємний радник і сенатор (1848).

До філос. доробку Г. входить твір «Про прекрасне» (1818), цікавий передусім як пам’ятка доби становлення вітчизняної естетики як науки. У своїх міркуваннях Г. покладається здебільшого на англійську традицію (Ф. Хатчесон, В. Хогарт), але проглядають і німецькі впливи, зокрема І. Канта. Прекрасне тлумачив як «суголосне відношення різноманіття до єдності». Виходив з невіддільності прекрасного від істини і доброчесності, вважаючи їх «рідними сестрами», різновидами гармонії.



Твори Г.: Магистра Гевлича (А. П.) диссертация на русск. языке. — Х., 1815; Об изящном. — СПб., 1818 (те саме: Русск. эстетические трактаты первой трети XIX в.: В 2 т. — Т. 1. — М., 1974); Разные мысли // Соревнователь Просвещения и Благотворения. — 1818. — № 12.



Про нього див.: Багалей Д. И. Опыт истории Харьковского ун-та (по неизданным материалам). — Т. 2 (1815 — 1835). — Х., 1904; Русск. биографич. словарь. — Т. «Гааг — Гербель». — М., 1914.



В. Білодід















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.