8. УБИВЧА ВІРУЛЕНТНІСТЬ НАЦІОНАЛІЗМУ
Ми сконструювали "нормальну" або "природну" модель, що містила схему етапів переходу від ненаціоналістичного традиційного суспільства до націоналістичного модерного. Після цього ми перебудували чи урізноманітнили цю модель, щоб пояснити, чому вона спрацювала у всіх своїх компонентах лише в одній із чотирьох часових зон Європи. Ми також згадали ті додаткові передумови, які, власне, і визначили особливість решти часових зон: наявність сильних централізованих держав, кордони яких узгоджувалися з відповідними культурними ареалами і які перетворювалися на національні держави; наявність і доступність високих культур сучасного зразка, які лише потребували політичного партнера, аби створити національну державу; і нарешті — виникнення і тимчасове панування у певній частині Європи світської релігії, достатньо потужної, щоб на певний час подужати націоналізм.
У цій базовій моделі, в рамках якої ми формулюємо загальну теорію націоналізму, не враховано його крайні прояви в Європі першої половини XX ст. чи ще гірше — вона допомагає усвідомити причини вірулентності націоналізму лише в деяких частинах Європи, однак не в тих, де націоналізм фактично був найбільш жорстоким і вбивчим. Сама по собі згадана модель не пояснює ці явища. Чи існують інші чинники, які можуть додати щось до її базових елементів, зробити її гнучкішою?
У цьому розділі ми спробуємо окреслити їх. Додаткові елементи порушують архітектуру нашої загальної моделі: звісно, це може розчарувати когось, хто цінує теоретичну стрункість, але уникнути цього, здається, неможливо. Світ дуже складний, і трапляється так, що починають діяти зовнішні, випадкові чинники, які не збігаються з базовими засновками. І ми не можемо проігнорувати їх.
Додаткові чинники, які слід взяти до уваги, розглядаючи небезпеку крайнього націоналізму, треба шукати в соціально-економічній сфері, або в ідеологічній площині, або на межі між ними.
Соціально-економічні умови
Економічне зубожіння, породжене індустріалізацією — абсолютне і відносне, — набуває найгостріших форм на ранніх стадіях економічного розвитку. Руйнування традиційного сільського укладу, пауперизація представників традиційних ремісничих промислів, наплив зубожілих і дезорієнтованих новоприбульців у міста епохи ранньої індустріалізації, що росли як гриби після дощу, але не мали ні матеріальної бази, ні інституційної інфраструктури, ні моральних засад, щоб освоїти цей наплив, — усі ці перші квіти індустріалізації породили світ Чарльза Діккенса. Щодо пізніших неофітів світу бідонвіллів 1, то тут злидні були набагато страшнішими за "ідіотизм сільського життя", на зміну якому вони прийшли: в цьому випадку навіть відносне зубожіння ставало просто нестерпним, особливо порівняно з користувачами принад першої хвилі достатку — передусім через фізичну наближеність до останніх і відсутність освяченої віками ієрархії. Це вже само по собі породжувало вибухову суміш. Однак вибух, який пророкував Маркс і якого боявся Токвіль (обидва спиралися на ті самі дані), трапляється переважно тоді, коли культурні ("етнічні") чинники збігаються з межами між приналежністю та привілеями, з одного боку, і знедоленістю і зубожінням — з іншого. Класи без етнічності — сліпі; етнічність без класів — беззмістовна.
1 Публіцистична назва окраїн великих міст, мешканці яких будували свої житла з підручних матеріалів. (Прим. перекл.)
Культурні/суспільні традиції
Чинник, що знаходиться на межі між способом організації суспільства і культурою, формується у такий спосіб: можливість насильства зростає там, де відносно слабкі держави дозволяють чи навіть заохочують таку собі етику мачо, де місцевим спільнотам дозволяється на власний розсуд виконувати прерогативи та зобов’язання центральних інституцій утримання порядку і де серед членів спільнот культивується етос честі, кровної помсти і права особисто вершити правосуддя. Суспільства, де мірилом чоловічих чеснот визнається не кар’єра, а вправність у володінні зброєю, можуть дотримуватися цих орієнтирів і тоді, коли одиницею, честь якої треба захищати, є не лише і не виключно рід чи клан, а культурна спільнота (тобто "нація"). Здається, це значною мірою стосується Балкан і, безсумнівно, дає змогу пояснити запеклість етнічних конфліктів у цьому регіоні, незалежно від того, коли вони виникали — чи то в 1912 p., чи у 1990-ті, чи під час Другої світової війни. У Мілована Джиласа є надзвичайно цікава збірка оповідань, набагато менш відома, ніж його інші твори. В основі цих оповідань — спогади автора про партизанську війну проти німців. Сторінки оповідань рясніють картинами вбивств, але дуже рідко йдеться про знищення німецьких чи італійських окупантів, а передусім — про різанину між південними слов’янами. Для того, хто уважно прочитав ці твори, трагедія, що сталася після розпаду Югославії, не буде несподіванкою.
Ідеологічні чинники
Слід згадати також надзвичайно важливий ідеологічний чинник, що безпосередньо стосується екстремумів націоналізму в часовій зоні, яка ще в XIX ст. здавалася відносно спокійною (Німеччина та Італія). Цей чинник є достатньо важливим і водночас складним, тому доцільно присвятити йому окрему главу.
