[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Розділ VII.]

Попередня     ТОМ V     Наступна





ТОМ V

Розділ VII. Утвореннє унїятської церкви.





Проба унїї в XIV-XV вв. Заходи пап коло прилучення руської церкви. Перші пляни унїї в Польсько-литовській державі, конференція Ягайла з Кипріяном і проєкт злуки церков 1396 р., опозиція патріархату. Поставленнє Цамблака в звязку з плянами унїї, подорож Цамблака на Констанцький собор, його привіт собору і промова в справі унїї, непорішеннє справи, надїї Ягайла. Перерив в справі унїї й манїфестації Свитригайла, лист Герасима. Візантийські пляни унїї й м. Ісидор, Ферарсько-фльорентийський собор і фльорентийська унїя, обіжник Ісидора, неприхильність правительственних і клєрикальних кругів в Польщі й Литві, здержливість руських кругів, іґнорованнє унїї, становище Москви, арештованнє й утеча Ісидора, виїзд його з дієцезії, опозиція унїї на Українї й Білоруси, упадок фльорентийської унїї — м. Григорий і його підданнє патріархатови. Трудне становище супроти правительства й проби уставлення modus vivendi з патріархатом і курією, Місаіл і його посольство, його мотиви, брак співчутя у духовенства сим заходам. Заходи м. Йосифа Болгариновича, кореспонденція з патріархом і посольство до папи, лист м. Йосифа і відповідь папи. Перерив в заходах коло унїї.


Переведеннє унїї й відлученнє унїятської церкви. Відродженнє католицької церкви Польщі. Прихильні обставини для унїї й відродженнє сеї ідеї, пропаґанда унїї — Гербест, Скарґа, Посевіно й Болонето, зносини з кн. Острозькими, нагінки на православну церков і ваганнє серед православнихє, плян унїї в формі злуки церков. Зародженнє пляну унїї серед владиків, прикрости від грецької єрархії, приїзд Єремії, його розпорядження в брацькій справі, скиненнє митрополита, виключеннє двоженцїв, іменованнє екзарха, відкликаннє грамот, розпорядження на від'їздї, невдоволеннє владиків з розпоряджень Єремії, фальзифікати Діонисия, замішання чинені грецькими єрархами, владики рішають ся утечи з під власти патріарха.


Переведеннє унїї й відлученнє унїятської церкви. Перші стадії конспірації владиків, Балабан ініціатором, з'їзд в Белзї, синод в Берестю, деклярація унїї 1590 р., дезідерати владиків і їх мотиви, проволоки Терлецького, предложенє деклярації королеви і його відповідь. Переміни в епископаті — Копистенський, клятва на грамоти митрополита, Потїй владикою. Публична заява Терлецького про унїю, з'їзд в Сокалї, деклярація і артикули унїї 1594 р. Переговори з митрополитом і приступленнє його до унїї. Львівський синод, в сїчнї 1595 р. Опозиція унїї — кн. Острозький, заходи Потїя коло нього, справа собору.


Неясности в останнїх стадіях переведення унїї, акти унїї 1594-5 р. і підписи владиків, конференція з католицьким духовенством в Кракові, остання редакція артикулів унїї, апробата їх у Кракові, лист короля до кн. Острозького, опозиція Острозького, відступленнє від унїї Балабана й Копистенського, окружник Острозького і посольство на торунський з'їзд, занепокоєннє на дворі і конференції в справі унїї, висланнє владиків до Риму.


Потїй і Терлецький в Римі, публична авдієнція 24 грудня, поворот владиків і папські листи в справі унїї. Аґітація православних против унїї, протести їx на соймі 1596 р., брак помочи їм з патріархату, протосінкел Никифор і приїзд його на Русь. Розписаннє собору. З'їзд в Берестю, сформованнє православного собору, переговори його з унїятами й утворення двох осібних соборів, дїяльність православного собору й його акти, проголошеннє унїї унїятським собором і протести православних, контроверзія про правосильність соборів, закиди католиків і унїятів православному соборови і його канонїчне оправданнє. Заходи православних коло знесення унїятської єрархії, становище короля, відновленнє православної єрархії й роздїл церкви православної й унїятської.











Попередня     ТОМ V     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Розділ VII.]


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.