[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ XIV. Стор. 5.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ XIV     Наступна





Листуваннє з Кисїлем, гетьман. правительство не пускає на Україну шляхти, інстанції Кисїля, пригадки про реєстр, справа соймика київської шляхти, відчай шляхти, представлення Кисїля, неможливости задоволення шляхти, бажаннє гетьм. правительства маніфестувати свою льояльність, зїзд гетьмана з Кисїлем у Київі в середині падолиста, манїфестованнє воєводської юрисдикції, відмова в иньших домаганнях, королївські пригадки гетьманови, унїверсал до пограничного війська.



Кільканадцять листів, котрими обміняли ся сеї осени король, гетьман, воєвода Кисїль і гетьманський канцлєр, військовий писар Виговський, введуть нас в відносини сього переходового, найбільш дражливого моменту між зборівською угодою і її затвержденнєм соймом і потвердять тільки що подану загальну характеристику сих відносин.

Кисїль в ролї офіціального посередника в відносинах польского правительства з козацьким військом і репрезентанта угодової полїтики, найвищого представника річи-посполитої на козацькій території (київського воєводи) і господаря великих маєтків, які належали йому в ріжних частях її чи то на праві власности чи то як воєводї київському, старостї вишгородському, богуславському, носівському і т. и., горів бажаннєм продемонструвати нову згоду й зібрати яко мога скорше її овочі, щоб полатати розшарпані козацькими війнами фінанси свої. З огляду що король своїми унїверсалами визначив на день 1 (11) жовтня передсоймові соймики для вибору послів і зложення інструкцій на многоважний сойм, що мав лїквідувати козацьку війну, затвердити зборівські акти й вінчати заслуги всїх, хто для них потрудив ся, захотїв воєвода доконче відбути київський соймик на ґрунтї, в самім воєводстві — коли не в своїй воєводській столицї, то в найблизшім ґродї свого воєводства — Житомирі, і при тім взагалї війти в свої воєводські функції. Тим способом продемонстрував би він великі результати осягнені правительством, партією канцлєра і особисто самим Кисїлем: повне замиреннє України й приверненнє нормальних відносин — поворот до житя урядів, власти й пановання шляхти. Було се дуже бажане справдї не тільки для самого воєводи, а й для канцлєра й короля і всеї їх партії, і Кисїль вислав своїх людей з листами до гетьмана 1) й устними порученнями доконче старати ся про сповненнє сих бажань. Заразом мали сї люде постарати ся війти в володїннє Кисїлевими державами й маєтками: оглянути їх, привести до порядку відносини і почати вибираннє з них доходів.

Все се одначе показало ся далеко тяжше, нїж думав воєвода. Обставини далеко не були мирні. „Чернь не перестає в своїм завзятю, навпаки — ще гірша, нїж торік була; на нїякі листи не важає і хоч ми їхали з козаками, затримано нас в кількох місцях і були ми в великій небезпецї”, доносив Кисїлеви служебник його, добивши ся під козацькою протекцією до Київа 2). В Київі Кисїлеві люде застали Виговського й всїми силами старали ся прихилити до бажань воєводи; але Виговський рішучо не порадив воєводї без спеціального гетьманського позволення визначати соймик і вїздити в своє воєводство. По його словам се було б противне „прийнятим постановам”, і було б дуже небезпечно для самого воєводи „їхати в той огонь”, коли ще гетьман не починав „з комісією і вписами” (до реєстру), „бо теперь, в початках се кинуло б між ними огонь і пожежу і повстаннє” 3). Що до воєводиних маєтків Виговський також заявив, що „до соймового затвердження постановлених пунктів гетьман не має заміру пускати шляхетські маєтности” в посесію їх дїдичів і державцїв. Навпаки, як довідали ся Кисїлеві люде, гетьманське правительство саме заходило ся збирати з них данини і всякі доходи до військового скарбу Київський війт, не вважаючи на все бажаннє послужити свому воєводї в збиранню доходів, не важив ся нїчим помогти його слугам, чуючи над собою неприхильне і підозріливе око міщан.

Діставши по сїм пропуск до гетьмана, Кисїлеві люде і післанець висланий з королївським листом — московський вістун називає його „паном Ґарнїцким” — були у гетьмана в Чигринї в останнїх днях вересня, або в перших жовтня: згаданий вістун, станичний голова Ростворов;, посиланий до гетьмана з листом вольнівського воєводи, обідав у нього разом з сими післанцями, але чув тільки як вони умовляли ся про зїзд в Київі для „вічного докончання мирному договорови” 4). Кисїлеві слуги добили ся кінець-кінцем у гетьмана позволення їхати до заднїпрянських маєтностей, але до близших — маєтків Черкаського староства, самого серця козаччини, гетьман, не вважаючи на всї благання воєводиних людей, не признав можливим їх пустити: казав чекати спорядження реєстра, що мовляв буде вже скоро, і потім піддані воєводи „самі йому мусять поклонити ся”, і він з свого боку рад буде тому. Що до соймику, гетьман в своїм листї до воєводи висловляв свою повну згоду, звиняв ся тільки, що все се виходить уже запізно. Дїйсно, лист писав ся за три днї до соймикового терміну, так що вся чемність гетьманська приходила вже по часї. Але, запевняв воєводу гетьман, він зараз же по одержанню листів воєводи і короля розіслав унїверсали до людности, успокоюючи її, що соймик збираєть ся з добрими завданнями — „для конфірмовання прав і вільностей наших, для заспокоєння релїґії, котра так довго не могла бути приведена до своїх старинних порядків”. За те з свого боку жадав від воєводи, щоб він „своєю сенаторською повагою” представив і шляхтї потребу серіозно рахувати ся з правами і вільностями, нарушеннє котрих викликало всю ту страшну війну, серіозно брати проголошену амнестію і відложити всякі гадки про пімсту і репресії. Поголоски про ворожі заміри шляхти і бажаннє її викликати нову війну на зиму доходять до військових кругів, але гетьман хотїв би вірити неможливости її і з великою охотою буде чекати приїзду до Київа воєводи, як старинного приятеля козацького війська. Сам він прикладає всї старання, щоб привести до послуху Кисїлеві маєтности, пильнує як найскорше спорядити військо щоб до сойму вже були готові реєстри; але якби й не вдало ся їх спорядити — козацькі, посли у всякім разі будуть вислані на сойм 5).

Подібні запевнення пересилав гетьман і в листї королеви, в відповідь на його лист, присланий через воєводиних слуг, де король нагадував йому доконче поспішити з споряженнєм війська до сойму 6). Просив і короля звернути увагу на те, щоб амнестія була фактично додержана, і ще раз вернув ся до сеї, очевидно вдячної теми в листї до воєводи, висланім три днї пізнїйше по першім листі: „Пильно просимо в. м., аби панове обивателї держали ся скромно до скомпутовання війська, а після компуту кождий з їх милостей як був так зістанеть ся (при всїх правах своїх); треба того стерегтись, щоб мала іскра не наробила великої пожежі, а до нас ріжні відомости доходять, і що військо польське хоче зближати ся до країв наших -що було б против волї короля й. м. і нарушило б пункти. Повторюємо прошеннє наше до в. милости, аби як досї так і до кінця зволив повести як найкраще, щоб та ревізія (реєстрація) могла пройти спокійно і тим що належать до війська не боронено виходити в сї краі, спродавши всї маєтки. Сподіваємо ся того по всїй ласцї в. м., що своєю сенаторською повагою витолкуєшь і вплинеш, аби пп.діґнїтарії і обивателї Київського воєводства схотїли бути терпіливими, і військо до тутешнїх країв аби не зближалось” 7).

Все було дуже чемно з боку гетьмана, тілько приходило дїйсно занадто пізно, так що Кисїль як і відписав йому, сам не знав, чи брати за посміх ті всї гетьманські услуги для безпечного спорядження соймику (другий лист писав ся того самого дня в Чигринї, коли воєвода мав відправляти свій соймик) чи класти се на рахунок нещасливого збігу обставин. Не діждавши ся на день 1 (11) жовтня нїякої відповіди від гетьмана, воєвода з шляхтою-утїкачами, що поприїздили з ріжних кутів Корони, не рішили ся їхати до Житомира, де був визначений соймик і куди поприїздила та шляхта (українська головно), що зіставала ся на місцї в воєводстві, під козацьким рейментом, і не діждавши ся воєводи мусїла кінець кінцем розїхати ся нї з чим. Воєвода з своїм товариством мусїв вдоволити ся чисто символичним вїздом на територію свого воєводства: переїхавши під охороною своїх надворних полків пограничну Случ у Звягелї відправили соймик в найблизшім селї Київського воєводства Зятьківцї 8). Постановили між иньшим вислати своїх депутатів до гетьмана, „як свого брата і співобивателя тогож воєводства”, одного з старостів Київського воєводства (державця Чигринського староства), відкликуючи ся до його братських почувань — аби пожалував своєї братиї-шляхти, пустив її на свої попілища. Вислали також депутацію до короля, просячи промислити щось для них. Невеселі шляхетські настрої описує воєвода в листї до канцлєра висланім скоро по соймику, перше нїж були одержані листи від гетьмана:

„Не прийшло ся минї з шляхтою їхати на соймик до Житомира; мусїли його відправити просто під голим небом, перейшовши границю Київської землї. Від Хмельницького, от уже пять недїль, піславши, не маю нїякої відповіди, а при сїй завсїди минї підозрілій кунктації його чернь зістаєть ся в купах, панів домів не пускає. В Брагинї вбито кілька-десять, в Бишеві кільканадцять. Меди, чинші, пастівне, аренди з Київа і звідусїль беруть на Хмельницького; на останок і поташ, де ще був, весь попродано. А нарештї маю й певну відомість, що велика частина орди лишила ся й кочує при нїм. Коли питаю: по що? дають відповідь таку, що то все роблять похвалки наших, котрі грозять ся вже зимою їх воювати, і умову ганьблять, і хто зна чого не правлять. А Хмельницький все то знає й чує. А тут шляхта до останньої роспуки доходить: нема де і нема чим жити, і — Бог видить — хотїли вже їхати до домів своїх, кажучи: „хоч би нас і повбивали”. Ледви затримав їх ріжними способами, і посольством до й. корол. мил., з которим поїхав п. ловчий київський: подав їм певну надїю, що коли Хмельницький не пустить їх до домів, то король й. м. десь визначить їм хліб. Зовсїм уже не мають нїчого: ті що по сто тисяч мали маєтку, не мають за що хлїба купити. Післали до Хмельницького від соймику: яка причина, що нас до домів не пускають, коли ми готові в цїлости заховувати пакти? Хто хоче бути козаком, нехай буде, а нам аби дома жити з тими, котрі хочуть зістати ся в підданстві. Тими способами затримавши шляхту, чекаю, що відпише на те спільне посольство і з чим нарештї відправить моїх кількох уже .. післанцїв” 9).

Звісні нам листи гетьмана, принесенї Кисїлеви 10 (20) жовтня, дещо заспокоїли воєводу що до замірів гетьмана. Спішачи повідомити його про спізненнє всїх ґарантій для безпечного відправлення соймику, він не втерпів, щоб увіривши в добрі наміри гетьмана не розсписати перед ним безлїч мудрих рад, як би він міг привести до нормальних відносин сї краї й дати шляхтї змогу скорше вернути ся до своїх маєтків, що в сїй хвилї особливо бентежило воєводу. Відповідаючи на прошення гетьмана, щоб шляхтичі не задирали ся з підданими й поводили ся скромно, він писав:

„Не може бути більшої скромности над сю, коли ми всї тільки дивлячись на отчі дими, чекаємо на березї отчинної нашої землї помочи, повороту братиї нашоі висланої з соймику до в. милости, яко до слуги й. корол. мил., будучого (!) гетьмана війська й. кор. мил. Запорозького і нашого брата і співгорожанина тогож воєводства. Час пожалувати нас, братиї своєї, і сповнити заприсяжені в. милостю пакти, що містять ся в тих трох пунктах: перший — що козаки мають бути по Коростишів; другий — що з дальших волостей вільно вийти; третїй — що хто не хоче бути в реєстрі, має зіставати ся в підданстві й. к. мил., а в наших дїдичних добрах — в звичайнім нашим послушенстві. Ми готові тримати ся тих постанов, і хто впросить ся до реєстру, нехай ті будуть здорові козаками, а ми теж нехай в домах своїх будемо. Вже й самі підданї горнуть ся до нас, і тільки ті що хочуть бути козаками мішають усе. Тож я, коли вже Господь Бог схотїв зробити мене посередником в тім нещаснім замішанню, подаю в. мил.: зволь в. милость вислати свої унїверсали, аби сї всї, котрі хочуть належати до війська, подали кождому з нас реєстр за підписом руки сотника або отамана з кождої місцевости, а ми до них нїчого не будемо мати, поки в. мил. скінчиш ревизію. Хто вмістить ся в військовім реєстрі, той зі всїм майном своїм нехай іде, хто не вмістить ся, а схоче зістати ся з паном, нехай здоров зістаєть ся. Кождий пан в своїй маєтности не тільки не буде перешкодою ревізії, а навпаки буде в поміч: бажаючи мати більше підданих, буде зносити ся з ними й ласкою своєю їх до себе притягне. А хто вже на тім стане, щоб бути козаком, той до в. мил. удасть ся, і меньше працї буде в. мил. з тим спорядженнєм реєстру. А щоб ми, дивлячи ся на наші маєтности, де вже спокій настав, не вільні були до них приїхати, що ж би то за спокій і згода були? Був би жаль ще більший!

„Зволь в. мил. яко чоловік уважний і розсудний то розважити. Зима наступає, кождий мав би на своїх попілищах розігріти ся. Сама певність тої згоди не може мати кращого закладу, як те що кожен в домі своїм сяде. Бога ради, не дай в. мил. ще короля тим клопотати! що постановило ся, нехай сповнить ся. Всї ї. м. хотїли посилати з тим до й. кор. мил., що нема їм вільного приїзду до домів своїх, але я затримав, взявши на себе, і чекаю ласкавої відповіди від в. мил. Запевняю в. мил., що кожному дім милий: по тім дволїтнїм заколотї кождий зуміє скромно себе повести і приохотити до себе підданих. Тільки зволь в. мил. видати від себе унїверсали, аби по місця означені в пактах всї, хто хоче бути козаком, виходили до міст і волостей українних, а хто хоче зіставатись, аби був свому панови послушний і не смів жадної хоругви підносити і куп зберати, під карою військовою. Побачиш в. мил., що і постановлені пакти будуть сповнені, і давня згода й любов вернуть ся, і в. мил. доведеш до кінця дїло реєстру. Не маю сумнїву, що ми дістанемо від в. мил., що наказує сама справедливість!

„Що ж до тих маєтностей наших, котрі в тих межах, де мають бути козаки, то і на те спосіб легкий! Зволь в. мил. пустити старостів і підстаростів наших осїсти на своїх місцях. Будуть чекати споряження реєстру: кого в. мил. впишеш до реєстру, буде козаком; хто не буде вписаний, зістанеть ся при замку і панї. Так від віків бувало, чому ж і теперь не мало бути? Адже, Боже, оден слуга, котрий буде підстаростою в королївщині, або старостою в дїдицтві, нїчого не перешкодить, а все ж доходи вже підуть, і буде знати, що вже мир і згода, і ми з неї тїшимось. А то коли я воєводою київським, і згода вже, а замок й. кор. м. по давньому порожнем стоїть і нема там мого підвоєводи, і не буде минї там нїякої власти і доходу, що ж то за згода була б? Недавно були у мене міщане київські: замість рати принесли минї пять червоних. Святий Бог! і то, о чім воєводї на сойм їхати? так мовить Русь наша! 10). Правду сказавши, одного Бога боятись! Коли мир, то має бути мир! кождий при своїм має зіставатись, і готова буде апробата покою”.

І знов поради що до лекшого спорядження реєстру: „Аби лекше було голові, зачати від голови. З огляду що має бути збільшеннє війська, збільшай його насамперед від України: а потім додавай з волостей, бо инакше, почавши від волостей, помішало ся б і мав би в. мил. трудність. Мусить ся справа почати ся від городів України де було тисяча козаків, вписати їx два або три рази стільки, а потім уже зволь зміркувати, скільки дібрати з волостей. І війську всьому і нам то буде милїйше, коли в. мил. там де сама натура козаків хотїла мати, даси їх найбільше, а з дальших волостей будеш приберати тільки”. Воєвода береть ся за одну годину, на картцї паперу дати гетьманови такий плян компутовання війська, і заохочує зїхати ся де небудь, в Житомирі напр., щоб порозуміти ся в сїй і иньших справах перед відїздом на сойм, куди він хотїв би явити ся не з скаргами, а з засвідченнями вірности й льояльности гетьмана. За такі докази вважає, аби гетьман дав вїзд шляхтї до її маєтків, старостам і підстаростам до маєтностей і держав, спорядив реєстр, вирядив митрополита і військових послів на сойм — і самому воєводї відкрив дорогу до його столицї, „буде то перший знак згоди”, з котрим би він хотів явити ся на сойм 11).

Відповіди гетьмана київській шляхтї і Кисїлеви не маємо, але про зміст можемо догадувати ся з дальшого.

При всїм навіть бажанню гетьман, розумієть ся, не міг сповнити того, що просив воєвода у нього в інтересах шляхетського хозяйства відчинення шляхтї й її аґентам широкої дороги до її маєтностей, популяризації між людністю постанов зборівських що до віддїлення війська від підданських мас і можливо скорого і різкого проведення демаркаційної лїнїї між сими двома катеґоріями людности. Власне гетьманське правительство пильнувало як мога меньше дати відчути людности якісь зміни в сїй области, як найменьше непокоїти її перспективами повороту старого панського права. Але воно бажало дати й докази своєї вірности угодї, і тому гетьман, відкладаючи все иньше до спорядження реєстру, відкрив воєводї дорогу до Київа, дав йому всякі ґарантії безпечности і замість Житомира обіцяв там зїхати ся з ним. Зїздови сьому в українських кругах надавали велике значіннє, його вважали свого рода санкцією зборівської угоди — ми маємо ріжні звістки з-перед нього і по нїм, які переказують розмови про його завданнє — договорити ся про повне замиреннє українсько-польське 12) (після того як київський зїзд сих сподївань не оправдав — стали говорити, що се буде на новий рік, підчас сойму).

Призначав ся київський зїзд „на третю недїдю після Покрови” — в дїйсности відбув ся в серединї падолиста. Два тижнї по своїм листї до гетьмана, 26 с. с. жовтня. Кисїль вїздив з усею можливою для нього парадою до своєї столицї в супроводї шляхти, що з ним кочувала над Случею. Одначе „з черню надутою теперь ріжно йому вело ся”, як він доносив королеви, і не можучи дочекати ся гетьмана, на котрого покладав всї надїї, він підмовив митрополита й печерського архимандрита їхати з ним до Білої Церкви, де гетьман, мовляли, пробував; але на дорозї в Василькові дістали на нічлїгу відомість, що той надїздить з иньшої сторони, від Канева, і поспішили назад. Справдї, гетьман приїхав і разом поправив усе. „Козацька юрисдикція уступила ся”, її місце заняла введена в житє воєводою юрисдикція королївська. Відновлено власть маґістрата, і вступивши в справованнє свого уряду, воєвода нарештї по стількій перерві в функціях коронного суду вчинив розправу над убийцями незадовго вбитого своїми слугами місцевого шляхтича Голуба, засудив їх на смерть і „мечем королївським” (себто маґистратського ката) виконав над ними засуд смерти, „маючи глядачами що найменьше 20 тис. козаків” 13).

Про всї сї блискучі успіхи своєї місії й своєї полїтики взагалї воєвода поспішив повідомити й утїшити короля в звичайнім для нього напушистім і хвальковатім листї. По його словам, він добив ся „певними способами”, що спорядженнє реєстру кінчить ся вже й на сїм боцї і за Днїпром. Заспокоїв гетьмана, збентеженого вістями про приготовання до війни з польської сторони, і підтримав його в льояльности й певности що до королївської ласки. Полагодив по можности, „як нинїшні обставини позволяють”, иньші справи, так що митрополит прибуде на сойм, і посли козацькі приїдуть, покладаючись на слово воєводи. Про те, що йому не вдало ся, воєвода за краще вважав не згадувати. Виговський, що був з гетьманом в Київі, оповідав московському послови, що воєвода переказав гетьманови від короля бажаннє, щоб королївських урядників пущено до городів, і гетьман аби написав по городам, щоб люде їм були послушні, але гетьман відказав, що до сойму, поки „всї мирові статї не будуть закріплені в правду”, він урядників у городи не пустить. І від Вишневецького були у гетьмана у Київі посли „і просили з великим прощеннєм, щоб позволив йому післати до своїх маєтностей урядників, християн (православних), а не ляхів (католиків)” і гетьман йому теж сказав, що до закінчення сойму нїкуди урядників не пустить, а що до Вишневецького, то він по соймі розважить і дасть знати, чи можна буде його урядників коли нибудь пустити 14).

Про все се воєвода не згадував. Зате пильно остерігав короля, що хоч гетьман і все військо щиро прагнуть покою й пильно коло нього заходять ся, належить вистерігати ся всього, що б могло викликати нову війну. „Бо тут готовість всяка, той же союз (з Ордою) і ті ж сили, чернь готова на все і завзята на панів своїх бажає війни”. Гетьман готов навіть оружно виступити против черни, але такий конфлїкт, очевидно, самому воєводї представляв ся рісковним, а переспектива нової кампанїї — дуже небезпечною. „Настала б війна народня, війна за віру, а до чого б вона могла б привести, мали ми недавнї і жалісні докази”. На випадок якби розстроєне здоровлє не дало змоги прибути на сойм йому самому, воєвода просить одного: „на війну не пориватись” 15).

Разом з листом воєводи пішов мабуть і лист гетьмана до короля, написаний від себе і війська підчас побуту в Київі. Гетьман писав, що хоч до війська „доходять ріжні (непевні) слухи”, але він вповнї покладаєть ся на слово і писаннє короля і сповняє його волю: спішить як скорше перевести ревізію війська і сподїваєть ся скінчити її до закінчення сойму, виправляє козацьке посольство на сойм; просить також королївської інструкції, як має поступити супроти бажання хана, що жадає на основі союзної умови присилки козацького полку („дві або три тисячі люду”) для задуманої експедиції на Черкесів 16).

Гетьман писав сього листа, видко, перед тим як отримав королївські листи, що заховали ся в записях королївської канцелярії. Перший з них має дату 12 падолиста. Король висловляє вдоволеннє з одержанного ним листа від гетьмана і війська з запевненнями підданства і бажань нагородити християнству все зле, що стало ся в останнїй війнї. Заохочує гетьмана далї вести розпочате: споряджати військо і „упрятуватя” своєвільні купи, „аби кожен безпечно в домі своїм сидїти міг і правдивий покій наступив по такій великій війнї”. Пригадує ще не зведені козацькі війська з граничних територій: „маючи відомість, що ще й досї козаки зістають ся в деяких місцях в кн. Литовського, як от у Любечу, Лоєві й Стародубі, жадаємо від вірности твоєї, аби їм з тих місць і з иньших, коли б вони ще десь були, велїв доконче уступитись, — аби сповнено було у всїм деклярацію нашу, котру як ми згідно з словом нашим королївським всюди велїли заховати, так і вірність твоя старатимеш ся з успіхом, щоб і з сторони твоєї нїчого не дїяло ся всупереч їй” 17).

Другий королївський лист записаний в тій же книзї його канцелярії, без дати, але як зміст показує — зладжений в переддень сойму, був правдоподібно відповідю на писаннє гетьмана з 8 жовтня. Король знов запевняв в своїй прихильности до козацького війська, обіцяв дати докази тої ласки своєї посольству козацькому, як воно прибуде на сойм — і принаглював гетьмана, щоб на сойм доконче наспіло не тільки посольство, але й реєстр (далеко потрібнїйший, розумієть ся). Давав до зрозуміння, що реєстр доконче мусить бути перед кінцем сойму 18); знов клав на серце гетьманови, в тих самих виразах другу пекучу справу — „аби своєвільні купи в тих сторонах упрятав, щоб кожен безпечно міг сидїти в дому своїм, і спокій правдивий настав, — бо з нашої сторони все сповнити ми звелїли, що в деклярації нашій обіцяли” 19

Третїй лист короля був відповідю на писаннє гетьмана з Київа, переслане королеви разом з посвідченями Кисїля що до льояльних замірів гетьмана й війська. Король поспішив висловити своє вдоволеннє з таких доказів їх доброї волї. Він писав, що й так не сумнївав ся з льояльности гетьмана й війська Запорозького по даних обіцянках, а все таки з приємністю прийняв його відомости, що вже й реєстр кінчить ся, і посольство з ним посилаєть ся (як бачимо, король вмовляв в гетьмана більше, нїж той написав в своїм листї дїйсно), так само й засвідчення київського воєводи про заходи гетьмана коло сповнення постановленого і втихомирення своєволї. Просив бути певним його ласки, „вірити цїло самому слову нашому королївському, не даючи віри нїяким пустим вістям”. „Бо ті війська, котрі маємо там і будемо мати, задержали ми не для чого иньшого, тільки для виконання того, що постановлено — аби ми їх могли ужити против кождого, котрий би важив ся противитись волї нашій і постанові, недавно учиненій”. На посилку 2-3 тисяч козаків в поміч ханови давав повну згоду і поручав гетьманови настановити над ними „досвідченого і доброго полковника, котрій би славу нашу і гідність війська нашого Запорозького підтримати міг” 20).

Незалежно від пригадок гетьманови король звернув ся і безпосередно до козацького війська розложеного на пограничу, жадаючи, щоб воно уступило ся. Маємо унїверсал виданий до „полковників, сотників, атаманів, асавулів і всїх молодцїв в старостві Барськім, де король посилаючи ся на деклярацію свою 21), в котрій мовляв староство Барське значить ся між територіями призначеними на становища коронного війська, — повідомляє козаків, що призначив се староство на становище Богуславови Радивилови, і наказує їм уступити ся з Бару і всього староства Барського і не боронити Радивиловим людям розкватирувати ся там 22). Унїверсал сей, висланий правдоподібно не тільки на Поділє, а і в „иньші місця”, де ще стояло козацьке військо, зістав ся документом безрезультатности королївських пригадок гетьманови, котрі той вважав за краще просто промовчувати — однаково не можучи нїчого приємного пообіцяти в сїй справі.








Примітки


1) Сих листів короля й Кисїля до гетьмана не маємо, довідуємо ся про них тільки з відповідей Виговського і гетьмана і рапорту Кисїлевого служебника Сосницького та з московських вістей — про них зараз низше. З листа Кисїля до канцлєра (див. низше) виходить, що вислав він своїх післанцїв до гетьмана десь в перших днях вересня с. ст.

2) Рапорт Сосницького в Пам. кн. Міхалов. с. 497.

3) Лист Виговського з Київа в Пам. кн. Міхаловского с. 498 з днем 29 вересня, копія в Осолїн. 225 л. 278 має дату 27 вересня — се правдоподібнїйше, коли Сосницький посилав сього листа з своїм 28 вер. (як що його дата вірна, розумієть ся).

4) Білгор. ст. 297 л. 347-348.

5) Лист Хмельницького до Кисїля з Чигрина, 6. X — Ojcz spom. II c. 120, копії в Осол. 225 л. 274, Чортор. 144 c. 575.

6) Лист до короля з того ж 6 X — Spominki c. 121, копії тамже, з тою ж датою. 7) Лист гетьмана до Кисїля з Чигрина, 11. X Spomin. c. 122, копії тамже.

8) Про се Кисїль в листах до гетьмана і канцлєра (див. низше), записка Єрлича с. 109-110, і пізнїйша скарга дїдички Зятьківки Анни-Альоізи Ходкевичевої на шкоди понесені її маєтком від сього соймику і приведених його участниками хоругов. Соймикового протоколу досї не знайдено.

9) Пам. кн. Міхаловского с. 509, копія тамже в Осол. 225 л. 278.

10) Тут воєвода закидає з-українська: swaty Boh і toje jest i т. д.

11) Лист Кисїля з 20. X. писаний над Случею „між Звяглем і Несолоною” (в таборі шляхтичів-еміґрантів). ojcz. spom. c. 123-127 копії в Осол. 225 л. 275, Чортор. 144, 587 (з несвизького архиву).

12) Див. вище с. 229.

13) Про се все оповідає Кисїль в листї своїм до короля, „данім на Київськім замку”, як він много значно надписав його, і крім нього Єрлич в своїх записках. По словам Єрлича, воєвода вїхав до Київа 6 падолиста в суботу. 6 падол. н. ст. дїйсно припадало в суботу, i подана Єрличом дата вповнї згоджуєть ся з відомостями воєводи: пишучи 28. XI він каже, що пробув уже там „цїлі три недїлї”. Підношу се тому, що далї Єрлич дав відомости з помилками зовсїм незрозумілими для такого близького свідка він каже, що не можучи дочекати ся гетьмана воєвода виїхав йому на зустріч 4. XII, але діставши відомість, що гетьман надїздить з иньшої сторони, поспішив назад, і дїйсно 6. XII ві второк гетьман приїхав до Київа. Оповідаєть ся, як бачимо, дуже докладно, але не тільки що ми маємо лист гетьмана з Київа 25. XI, але з справоздання московського посла Неронова знаємо, що 20 (30). XI гетьман уже приїхав з Київа до Чигрина, щоб приняти царського посла, і 22 і 26. XI c. ст. дїйсно приймав його у себе — А. Ю. З. Р. VIII с. 306-311; поїхати він до Київа з Канева міг десь 2-3. XI с. с. (с. 304), а з Київа виїхав коло заговин. Тодіже поїхав і воєвода. Переяславський полковник, що був з гетьманом у Київі, каже, що воєвода дав гетьманови бенькет, і на третїй день по тім поїхав на сойм (тамже с. 305). З сим сходить ся оповіданнє Паїсієвого служебника, що гетьман був в Київі „для переписки” козаків три днї, — пригнав гонець з Чигрина з вістю про приїзд послів московськаго, татарського й угорського, і через тих послів гетьман 13. XI поїхав до Чигрина, і того ж дня поїхав і воєвода (Білгор. ст. 297 л. 440-441). І козаки в Вольнім оповідали, що гетьман з полковниками „для договору мирному докончанью” пробув у Київі до 14. XI (тамже л. 516). Так воно, видко, й було, і може бути, що й Єрлич теж мав перед собою вірну дату виїзду на сойм воєводи — 14. XI с. с., тільки перероблючи свої записки помилив ся й зробив з того 14. XII (нового ст.).

14) Акты ЮЗР VIII с. 315 в.

15) Лист Кисїля виданий з двох досить відмінних і несправних копій в Ojcz. spom. 11 c. 64, з датою 25 падол., і в пам. кн. Міхаловского с. 251 з датою 28 падол. Копія в Осол. 225 л. 286 має також дату 25. XI.

16) Сей лист гетьмана з датою 25. XI виданий в Ojcz. spom. c. 128, та ж дата в копії Осол. 225 л. 287, але дописана пізнїйшою, новою рукою. Копія пет. публ. бібл. 129 л. 442 має 29. XI. Дивно виглядає в сїм листї фраза гетьмана, що ширше писав він про всї справи до воєводи, „котрий в. к. милости оповість зичливість підданства нашого”.

17) Кн. кор. канцелярії л. 40. видано в Ojcz. spom. c. 128

18) A ze iusz wkrotce seym walny zaczynamy, czekac przed skonczeniem iego bedziemy od wiern tw. regestrow sporzadzenia tego woyska naszego.

19) Кн. кор. канц. л. 41 (недрукований).

20) Тамже л. 42.

21) Nie wątpiemy o tym, ze declaratia nasza na supplikę y prozbe woyska Zaporozkiego iusz wam iest wiadoma - обережна стилїзація дає думати, що король підозрівав як раз противне — що декляярація зістала ся війську невідомою.

22) Унїверсал без дати, але між листам кінця падолиста в кн. кор. канц. л. 42 об.











Попередня     ТОМ VIII     Розділ XIV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ XIV. Стор. 5.]


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.