Попередня     Головна     Наступна





ФІЛОЛОГІЧНІ ВИДАННЯ ІВАНА ФЕДОРОВА



Історія граматичної думки на Україні тісно пов’язана з ім’ям вітчизняного першодрукаря Івана Федорова.

Іван Федоров (бл. 1510 — 1583) — видатна постать в історії культур східнослов’янських народів. Його справедливо називають засновником друкарства в Росії та на Україні. Відомі спроби книгодрукування (так звані анонімні видання) в Росії і за якихось десять років до виходу в світ у Москві федоровського Апостола 1564 р. Проте саме Іван Федоров заклав міцний грунт для розвитку друкарства, організувавши державну друкарню в Москві, налагодивши випуск високомистецьких книг, підготувавши гурток знавців справи.

Іван Федоров заслуговує глибокої вдячності і поваги нащадків не тільки як першодрукар, видатний майстер книжного мистецтва й художник-гравер. Порівняно недавно виявлені й перевидані три невідомі науці друки Івана Федорова свідчать про те, що славетний книгодрукар був також видатним східнослов’янським гуманістом і просвітителем XVI ст.

Як показали старі й новітні студії, у текст 1564 р. (порівняно з попередніми рукописними примірниками) введено чимало поправок, причому поправок у багатьох випадках дуже слушних (Сборник, 30 — 35; Коляда). Їх могла зробити тільки людина (або й кілька чоловік), що мала добру для свого часу філологічну освіту.

Іван Федоров міг набути таку освіту від учнів або послідовників авторитетного вченого тих часів Максима Грека, який не раз підкреслював необхідність граматичних та інших знань (Иванов 1969, 89) для розуміння грецьких книг і їх перекладання. Є підстави гадати, що Іван Федоров навчався в Краківському університеті, де оволодів грецькою та латинською мовами (Немировский 1983, 80). Реакційні кола після виходу в світ Апостола 1564 р. висунули проти нього обвинувачення в єресі. Іван Федоров писав про них у післямові до Апостола 1574 р. як про людей «не наоучены(х)... грамотическіА хитрости». «Ті дійсно великі зміни, які вніс Іван Федоров до тексту Апостола й другого видання Часовника, легко було оголосити єрессю», — справедливо зауважують О. О. Сидоров та Г. І. Коляда (Сидоров, Коляда, 28). Аналогічні обвинувачення були висунуті й проти вчених — редакторів Острозької біблії, на що вказував у передмові до неї Г. Д. Смотрицький («велїє смущеніє прїАхомъ... много разорителеи, и хулниковъ сеА преславныА и неизреченныА вещи показовашесА...»).

Працюючи в Білорусії та на Україні, Іван Федоров як справжній гуманіст і просвітитель близько сприйняв до серця культурні потреби братніх українського та білоруського народів, які зазнавали дедалі більших утисків з боку шляхетсько-католицьких панівних класів. Дбаючи про поширення освіти серед простого народу, Іван Федоров уклав і надрукував для шкіл «Буквар» (так називаємо книжечку Івана Федорова, виходячи з її характеру й призначення, яка не має спеціального заголовка, пор.: Быкова, 469 — 473).

У післямові до нього автор пише: «ради скораго младеньческаго наоученїА... сложи(х)». Ця книжка з успіхом могла бути використана і для навчання письму поза школою. «Выдруковано во ЛвовЂ, року, ≠а̃, фо̃д» (1574-го), — читаємо в останньому рядку книжки. Зауваження Івана Федорова у післямові до «Букваря» — «аще сїи труды моА блг̃ооугодны будутъ... приїмЂте сїА c любовїю, а А о иныхъ писанїихъ блг̃ооугодны(х) съ вожделЂнїє(м) потрудитисА хощу...» — викликало в дослідників діяльності першодрукаря різні міркування. О. О. Сидоров та Г. І. Коляда, наприклад, вважають, що, можливо, Іван Федоров і виконав свою обіцянку, склав і надрукував інші книги, але про них нічого не відомо (Сидоров, Коляда, 31). М. П. Ковальський припускає, що автор книжки так «висловив думку продовжити в майбутньому видання шкільних підручників» і це він здійснив пізніше в Острозі (Ковальський, 27). Дієслово хощу в зазначеному контексті, без сумніву, виражає намір, а не виступає як допоміжне для творення форми майбутнього часу, оскільки перед ним стоїть префіксований інфінітив потрудитися (пор.: Кузнецов 1956, 96). На наш погляд, у післямові до «Букваря» Іван Федоров робить вказівку на те, що це — його перша праця на Україні, а інші писання — це львівський Апостол, який ще перебував у стані друкування. У зв’язку з цим слід врахувати і той факт, що в Острозі перед тим, як випустити в світ Новий завіт із псалтирем (1580 р.), Іван Федоров надрукував друге видання свого «Букваря» (бл. 1578 р.).

Отже, є досить певні підстави для висновку, що першою відомою друкованою книгою на Україні є не Апостол, а «Буквар» 1574 р. Івана Федорова. До такого ж висновку прийшов Є. Л. Немировський на основі вивчення філіграней «Букваря» й львівського Апостола (Немировский, 74 — 75). Але й безвідносно до цього «Буквар» є першою східнослов’янською друкованою книжкою нецерковного призначення, першим друкованим шкільним підручником. Деякі вчені навіть називають «Буквар» першою «світською» друкованою книгою (Сидоров, 66).

Широкій науковій громадськості «Буквар» Івана Федорова став відомим лише у 1954 р., а наступного року з’явилися перше дослідження його та перша фоторепродукція в «Бюлетені бібліотеки Гарвардського університету» (у цій бібліотеці США пам’ятка зберігається й тепер) (Harvard libr. bul.).

У радянській літературі про цей друк Івана Федорова написано досить багато. Зокрема, місце «Букваря» в колі інших посібників для навчання грамоти та основне джерело, звідки Іван Федоров брав матеріал для своєї книжки, стисло характеризувала книгознавець Т. А. Бикова (Быкова, 469 — 473). Надруковано також розгорнуту розвідку про джерела «Букваря» (Лукьяненко, 208 — 223). Йому присвячена лінгвістична праця П. C. Кузнецова (Кузнецов 1956, 91 — 97), де викладено в основному спостереження над мовними особливостями пам’ятки. З погляду історії вітчизняного мовознавства пам’ятка вивчена зовсім мало.

Посібник першодрукаря — не звичайний буквар. У ньому, крім суто букварного матеріалу, вміщено й важливі елементи для опанування граматики церковнослов’янської мови у східнослов’янській редакції.

На першій сторінці «Букваря» подано тодішню азбуку. Тотожного розташування не виявлено в жодній із пам’яток великої рукописної спадщини граматичного й мовознавчого характеру, що її видав Г. В. Ягич (Ягич 1895, 638 — 702). Майже однакова з федоровською послідовність літер у статті «Грамматичество» (там же, 993), однак у ній, можливо механічно, пропущено букву ю. У рукописній праці «Просто писан(ъ)ныА буквы младен(ъ)ческаго наказанїА си(и) рЂчь грамотикіи начало, алфа» послідовність розміщення букв близька до федоровської (там же, 606), але ця праця вміщена в рукописі поруч із копією «Грамматіки» Л. Зизанія (там же, 997), звідки могла бути переписана. Друкар наводить поруч (це зустрічаємо й раніше) графічні різновиди букв и, у, додає ще один різновид з. Цікаво також, що в азбуці після ıа надруковано варіант літери о, а не ω, як можна було сподіватися. Це можна пояснити тільки тим, що в касах друкарні Івана Федорова була обмежена кількість букви ω. За нашими попередніми спостереженнями, літеру ω (з титлою над нею) Іван Федоров уживав тільки у слові іωаннъ як в Апостолі 1564 і 1574 рр., так і в «Букварі». Графічний варіант о замість ω використано і в Острозькому виданні львівського посібника (однак там ω виявляється в тексті «Сказанія...» в переліку літер при викладі історії виникнення слов’янського письма).

Очевидно, послідовність розташування літер в азбуці «Букваря» відбиває більш-менш усталену традицію, особливо щодо місця букв, які притаманні тільки кириличному письму. Завдяки Івану Федорову вона міцно закріпилася і через наступні букварі й граматики дійшла до нашого часу. З відповідними змінами, що пов’язані з вилученням з ужитку окремих літер чи введенням додаткових, така послідовність літер у азбуці зберігається в усіх писемностях, які користуються кирилицею в гражданському варіанті.

У пам’ятці азбука наводиться і в зворотному порядку (таке засвоєння її обстоював Костянтин Граматик у XV ст. — Ягич, 433, 503), потім — упереміш. Далі автор друкує дво- і трибуквені сполуки для вправ у читанні. Новим етапом в опануванні грамоти мали бути три спеціально виділені невеликі розділи. Вони складені так, щоб готувати дітей до вивчення систематичної граматики в майбутньому.

Перший розділ — «А сїА азбука. ω(т) книги осмочастныА, сирЂчь грам(ъ)матикїи» — подає зразки відмінювання в теперішньому часі (однина, двоїна, множина) різних дієслів в алфавітному порядку від «буки» — будА, будиши, будитъ... до «ща» — щедрА, щедриши, щедритъ... У кінці розділу подано зауваження про форми «страдалного залога» дієслова бити в різних часах. Автор «Букваря» у післямові зазначив: «писахъ вам(ъ), не ω(т) себе, но ω(т)... и преподобного... іωан(ъ)на дамаскина, ω(т) грам(м)атикіи, мало нЂчто... съкративъ». Справді, матеріал, що відноситься до «страдалного залога» знаходимо в популярній у південних та східних слов’ян граматичній праці, один із списків якої має заголовок «Ст̃го Іωанна Дамаскина о ωсмихъ частЂхъ слова, елика пишемъ и гл̃емъ» (Ягич 1895, 335, 339 — 340). Матеріал для «Букваря» почерпнуто не безпосередньо з цієї праці, а з відомого в багатьох списках XVI — XVIII ст. досить великого рукописного збірника «Книга глемая буквы...» (далі: «Книга»), на що вже давно звернули увагу дослідники (Быкова, 471 та ін.). Розділ «Книги», звідки запозичив матеріал першодрукар, має заголовок, подібний до федоровського — «А се ωсмочастнЂ ω(т) граматикїА» (Ягич 1895, 739). Проте Іван Федоров знав і першоджерело цих матеріалів — трактат про вісім частин мови, який приписували І. Дамаскинові. У багатьох східнослов’янських списках псевдо-Дамаскинової праці, зроблених із болгарських, а також у «Книзі» форми дієслів 1-ї особи однини теперішнього часу фіксуються з флексією -А: теорА, біА, а це — новоболгарська форма (замість давньої -ІЖтворІЖ) (там же, 364). Із подальших парадигм «Букваря», зокрема крестА, носА, славА, видно, що болгарські форми 1-ї особи теперішнього часу були сприйняті як дієприслівники. З цього погляду форма бýдА у «Книзі» була неправильною, бо дієприслівник у східних слов’ян XVI ст. мав форму будучи. Іван Федоров змінив наголос у 1-й особі дієслова — будА̀ замість бýдА, тобто буду — і зробив парадигму дієслова будити замість парадигми быти цього джерела (будА, будиши, будитъ; будива, будита; будимо, будите, будят). І це зроблено слушно, бо автор, як ми зазначали, наводить в азбучному порядку парадигми інших дієслів, а не тільки дієслова быти, аналогій до яких ніде досі не виявлено (мабуть, вони — оригінальна робота). Перша особа множини у парадигмах дієслів має флексію -мо, наприклад, бýдимо, въразумлА̀ємо, глагóлемо, дає̀мо, мúлуємо (Федоров, 9 — 13; далі посилаємося тільки на сторінку цієї публікації). Проте наголос ніде не фіксується на кінцевому флексії, що могла сприйматись і як українська. Закінчення -мо базується, очевидно, на матеріалі «Книги», а остання — на матеріалі сербського або українського походження.

Другий невеликий розділ «Букваря» — «По прозодїи, а єже. дващи въ єдіны(х) лежащеє. се єсть, повелителнаА. и сказателнаА» — подає в алфавітному порядку пари слів, що відрізняються тільки наголосом. Тут справді переважають дієслова у формі 2-ї особи наказового й дійсного способу: говорите говорите, любите — любите та ін., але сюди введено й деякі іменникові пари, наприклад: жилúще жúлище, навіть сполуку і рóдъ, що протиставляється імені íродъ.

У цій частині відбивається український, в тому числі й південно-західний діалектний наголос у формах дійсного способу: варитé, говоритé, держитé, зритé, креститé, родитé, стоитé, творитé, оучитé, чтитé (20 — 21). Привертає також увагу протиставлення займенника у формі орудного відмінка множини йми «ними» та діалектної західноукраїнської наказової форми дієслова імúти «піймати» — имú «піймай» (20).

Розділ «По прозодїи...» також має повний текстовий відповідник в одному із списків «Книги» (Ягич 1895, 738 — 739) (щоправда, досить пізніх). З цим розділом «Букваря» повністю збігається текст із рукопису Кирило-Білозерського монастиря (там же, 881 — 992), але, на жаль, Г. В. Ягич не вказав, до якого часу належить пам’ятка. Якщо стаття «По прозодїи...» справді потрапила в рукописи із друкованих джерел, а не навпаки (Лукьяненко 1960, 214), то треба гадати, вона складена на основі статті, що входила в «Книгу» не поділеною на менші частини — «Двогласно во єдины(х) лежащаА», «ДвогласнаА», «Двωгласно во єдины(х)», які містяться в пам’ятці, опублікованій Г. В. Ягичем (Ягич 1895, 738, 739, 740).

Третій розділ «Букваря» — «По ортографїи...» майже збігається з розділом «Начало бук(ъ)въ по ωртографїи» «Книги» (там же, 732 — 736). Проте матеріал під літерами ж, з, и в Івана Федорова досконаліший, введено також приклад на s (зело).

Слова-іменники в різних відмінкових формах, похідні від них прикметники з окремими відмінковими формами та прислівники подаються в алфавітному порядку. Автор хотів не тільки навчити читати слова під титлами, але й подати іменну парадигматику. Іван Федоров додав парадигми слів животъ, sло, зиждитель, які під титлами ніколи не писалися, тому назва розділу «По ортографії...» стала дещо умовною. Але навряд чи Іван Федоров ставив перед собою завдання нормалізації книжної мови (Журавлев, 123).

В. І. Лук’яненко пише, що граматичні елементи «Букваря» не виходять з якого-небудь одного відомого джерела, що «частковий збіг... морфологічних форм із змістом деяких текстів, об’єднаних у складі «Книги, глаголемой буквы», ще не є доказом того, що граматичні розділи підручника були запозичені з цього зведення статей...» (Лукьяненко 1960, 216). Основний аргумент дослідниці полягає в тому, що «окремі фрагменти «Книги», які виявляють найбільшу подібність із розділами «Азбуки» (тобто «Букваря». — В. H.), у рукописному контексті, що її оточує, мають характер вставок і переробок, внесених у склад цієї складної компіляції, очевидно, в порівняно пізній час», зокрема стаття «По прозодїи...» (там же). Проте спільного між «Букварем» і «Книгою» більше, ніж відмінного. Відмінності зумовлені, мабуть, тим, що на основі матеріалів «Книги» створено інші дієслівні парадигми і, можливо, розділ «По прозодїи...». Крім «Книги», звичайно, автор «Букваря» був ознайомлений і з іншими граматичними статтями.

Підготовка дітей до вивчення елементів граматики з самого початку опанування письмом, очевидно, мала у східних слов’ян сталу традицію. М. Смотрицький у передмові до своєї «Граматики» також радив привчати до «склоненій Гра(м)матичныхъ» дітей, які опановують письмо.

Першим текстом для читання у «Букварі» є азбучний акровірш. У процесі навчання грамоті такі тексти застосовувались дуже давно, але в пам’ятці вміщено зразок, що був, можливо, спеціально створений для «Букваря» Івана Федорова (там же, 217 — 219) (самим першодрукарем або кимось із викладачів Львівської школи).

Другу частину «Букваря» складають тексти — щоденні молитви (до них долучено молитву Василія Великого й Манасії), які звичайно подавались і в «Часовниках». Використання цих текстів для вправ у читанні й писанні мало у південних і східних слов’ян певну традицію, як це видно з книги Костянтина Костенецького (Граматика) (Ягич 1895, 433 — 441).

Далі вміщені звернені до дітей сентенції про корисність навчання та на морально-етичні теми, що є уривками з біблійної «Книги притчей Соломонових» (з 22-ї, 23-ї, частково з 29-ї притч) (там же, 221, 222). До батьків звернені уривки з послань апостола Павла про виховання дітей (це доказ того, що «Буквар» був адресований і дорослим).

Невідомо, де був складений початковий текст «Книги», яким користувався автор «Букваря». Написання т замість θ в слові ортографія, з замість c — в прозодія схиляє до думки, що в його розпорядженні був список українського походження.

Матеріал із «Книги притчей» взято з якогось джерела української чи білоруської редакції (Лукьяненко 1960, 223 — 224). Елемент українсько-білоруської редакції певною мірою виступає у так званій господній молитві, пор. «и не въведи насъ въ искушенїє» в «Букварі», «и не въведи на(с) въ искушенїє» в «Науці ку читаню...» Л. Зизанія та «и не въведи насъ в напасть» в анонімному Євангелії, надрукованому в Москві до 1564 р. (ЦНБ АН УРСР, шифр: Кир. 751, с. 23 зв. — 24).

У 1958 p. A. C. Зернова повідомила, що в Копенгагені зберігається друге видання «Букваря» Івана Федорова, надруковане в Острозі не раніше, за її визначенням, 1580 — 1581 рр., тобто одночасно з іншими острозькими виданнями або пізніше від них. Місце надрукування встановлено за характерним острозьким шрифтом (Зернова, 26 — 28).

Про повніший примірник другого видання «Букваря», що зберігається в бібліотеці м. Готи (НДР), стало відомо в 1961 р. Не менший інтерес викликало повідомлення про те, що разом із другим виданням оправлено ще один невідомий друк Івана Федорова — книжечку для навчання грецької мови, яка має вихідні дані — Острог, 18.06.1578 р. (Claus).

Кілька років тому опубліковано ґрунтовне книгознавче дослідження текстів, виявлених у м. Готі, й повністю опубліковано фотокопії пам’яток (Grasshoff, Simmons).

Новознайдений друк Івана Федорова не має заголовка. На першій сторінці пам’ятки подано важливі відомості про заснування школи в Острозі князем Костянтином Костянтиновичем Острозьким, який зібрав «мужеи, въ бж(с)твн(ъ)номъ писанїи искусныхъ, въ греческомъ языцЂ, и в латиньскомъ, паче же и в руском(ъ)» (тут ідеться, мабуть, про церковнослов’янську мову). Цю книжку надруковано для початкового навчання дітей. У передмові вона називається «По греческїи, альфа, вита, а по рускїи, азъ буки». На другій сторінці — герб князя Острозького й дата виходу книжки. Визначення цієї книжки Г. Грассгоффом та Й. Сіммонсом як грецько-русько-церковнослов’янської читанки (там же) — неточне. На третій сторінці пам’ятки вміщено великі грецькі літери, далі — малі, над якими кирилицею надписано їх назви — алфа, вита і т. д., потім — грецький алфавіт упереміш, а в кінці — графічні варіанти літер. Решту книжечки (яка загалом має 16 сторінок) займають щоденні молитви грецькою й паралельно церковнослов’янською мовами, надруковані у два стовпчики так, що кожному грецькому слову відповідає церковнослов’янське. Таке розташування мало сприяти легшому засвоєнню грецьких слів і форм. Тексти відмінні від тих, що використовувалися в слов’яноруських букварях Івана Федорова (немає, зокрема, молитов Василія Великого й Манасії, введено псалом 50-й). Оскільки в грецькому букварі представлені давні слов’янські переклади молитов, у надрукуванні паралельно текстів двома мовами немає жодної підстави вбачати тенденцію до буквалізму при перекладах із грецької мови на церковнослов’янську, що ніби свідомо культивувався в Острозькій школі (Ісаєвич 1983, 79).

Невідомо, хто уклав грецький буквар. Автором його міг бути хтось із викладачів Острозької школи (Г. Д. Смотрицький або Дем’ян Наливайко). Не виключено, що в складанні його брав участь сам друкар.

Структура грецького букваря 1578 р. нагадує структуру слов’янського 1574 р. Але в грецькому немає дво- і трибуквених сполук. Передбачалось, напевне, що складати літери і читати діти повинні навчитись із слов’янського букваря. Немає в ньому й елементів граматики. Це дає підстави для припущення, що друге, острозьке, видання словенороського «Букваря», під назвою «Начало оученїА дЂтемь...» (далі: «Начало») було надруковане раніше або водночас із грецьким виданням, тобто не пізніше 1578 р. Текст острозького видання цілком повторює текст львівського. У ньому було виправлено друкарські помилки попереднього видання, але натомість з’явилися нові (Зернова, 27 — 28). Із старих помилок одна важлива (яка, до речі, за львівським і острозьким виданням повторювалась досить довго), виправлена на початку слов’янської частини грецького букваря — «всА исполнААи», залишилась у «Началі» — исполнАА. Цей факт є ще одним свідченням на користь припущення про те, що раніше в Острозі було надруковане «Начало» (пор.: Зернова, 26). Глибшому з’ясуванню історії «Начала» сприяло б вивчення тексту книжечки (без зазначення місця й року виходу у світ) з тотожним заголовком, яку описують Барнікот і Сіммонс, припускаючи, що вона надрукована не раніше 1577 р. і не пізніше 1591 р. в Острозі (Barnicot, Simmons, 100 — 102). Мабуть, це примірник острозького видання Івана Федорова.

У наборі текстів досліджуваних, острозьких пам’яток, ймовірно, брали участь українські учні Івана Федорова, внаслідок чого в текстах виступають, хоч і не численні, але, без сумніву, українські риси, в тому числі й говіркові, наприклад: «По греческїи... по рускіи...» «замість «по гречески, по руски — в передмові; «аще бы восхотЂ(л) жерт†да(л) бы(м)» замість «жертвы да(л) бы(х)» — у 50-му псалмі, хрестїАн(ъ)скіа замість христїАн(ь)скїа — в заголовку символу віри в грецькому букварі; «слава тобЂ» замість «тебЂ»на початку щоденних молитов слов’яноруського «Начала»; пор. «і светы(х) замість «свАты(х)» — північноукраїнська риса в грецькому букварі. Випадки вживання е замість Ђ, мабуть, відбивають або північноукраїнську або рідну фонетику Івана Федорова.

«Начало» не тільки повністю повторює текст книжки 1574 р., але й доповнює його. Новим було вміщене в острозькому виданні «Сказаніє. како состави ст̃ыи кирилъ философъ азъбуку, по языку словеньску. и книги преведе ω(т) греческихъ на словеньскїи языкъ» чорноризця Храбра. В умовах XVI ст. «Сказанїє...» звучало актуально. Не виключено, що надрукування його було першою реакцією на книгу П. Скарги «О jedności kościoła bożego» (Вільно, 1577 р.), автор якої всіляко прагнув принизити словенороську мову, непомірно звеличуючи грецьку й латинську. Отже, воно стало своєрідним початком друкованої полеміки.

«Буквар» Івана Федорова перевидавався з більшими чи меншими змінами й пізніше (Быкова, 472 — 473). До перевидань пам’ятки, очевидно, належить надрукований 1596 р. у Вільні «Часовникъ в нем(ъ) же напреди аз(ъ) буки къ наученїю дЂтемъ хотАщимъ разумЂти писанїє» (досі достатньо не досліджений, можливо, він є третім виданням книжки Івана Федорова) (Barnicot, Simmons, 102). Фрагмент одного з ранніх перевидань «Букваря» зберігається в Народній бібліотеці ім. Кирила і Мефодія в Софії (Атанасов, 110 — 113).

Видатний просвітитель дав добрий зразок букваря для наступних діячів на ниві освіти. Одним із перших пішов за ним український мовознавець, освітній і культурний діяч Л. Зизаній, що 1596 р. видрукував у Вільні свій буквар — «Наука ку читаню и розумЂню писма слове(н)ского» (цікаво, що в алфавіті тут знаходимо після ıа також о, а не ω, хоч у текстах «Науки...» Л. Зизанія ω вживається дуже часто).

Під заголовком «Nauka ku czytaniu» в кінці XVI ст. виходили й польські букварі (Encykloped., 659).

Федоровські традиції в східнослов’янських букварях потребують дальшого дослідження, але вже тепер безперечним є факт, що вони зберігаються аж до XVIII ст. (Быкова, 472 — 473).

Вплив букваря Івана Федорова відзначають у Болгарії навіть у другій-третій чверті XIX ст. (Ісаєвич 1975, 66).

Іван Федоров започаткував східнослов’янську друковану граматичну традицію. Дальший розвиток шкільної освіти вимагав укладання й видання книжок для навчання власне граматики. Із стислого опису не можна з’ясувати, який характер має острозька публікація 1598 р. «СіА кни(ж)ка слове(н)скаА РекомаА гра(м)матика...» (Barnicot, Simmons, 105 — 106). T. A. Бикова (Быкова, 472) твердить, що це перевидання «Букваря» Івана Федорова.

Як з особистою працею Івана Федорова, так і з його друкарнею пов’язані виникнення й розвиток важливих прогресивних явищ у культурі українського народу, посилення в ній світських напрямів. Діяльність видатного гуманіста відіграла також велику роль у розвитку освіти й культурному єднанні російського, українського і білоруського народів.
















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.