Попередня     Головна     Наступна





«ГРАММАТІКИ, ИЛИ ПИСМЕННИЦА ЯЗЫКА СЛОВЕНСКАГО»



Велика за обсягом «Граматика» М. Смотрицького з численними додатковими поясненнями призначалася насамперед для викладачів словенороської мови і студентів шкіл вищого типу. Для учнів шкіл початкового й середнього типу потрібний був стислий підручник, у якому б викладалися лише основи церковнослов’янської мови. Такий підручник під назвою «Грамматіки, или Писменница языка Словен(ъ)скагω тщателемъ въкратцЂ издана в(ъ) КремАнци Року ах̃ли̃» (тобто 1638) з’явився майже через двадцять років після виходу книги М. Смотрицького. Крем’янець — сучасне місто Кременець, районний центр Тернопільської обл. В ньому 1636 р. засновано школу-філію Києво-Могилянської (Возняк 1921, 104). Тут же в XVII ст. розгорнуло свою роботу братство, організоване при Богоявленській церкві. Саме богоявленське братство видало досліджувану граматику. Про це свідчить художньо оформлена титульна сторінка кременецького стародруку — дереворит із сюжетом богоявління. В заголовку пам’ятки підкреслено, що граматика адресована учням («тщателемъ»).

Автором «Грамматіки, или Писменниці...» називають луцького єпископа Афанасія Пузину (Булич, 175; Ягич 1910, 30), однак це тільки здогад, не підкріплений вагомими аргументами. У кременецькій граматиці категорично заперечено теорію віршування, яку розробив М. Смотрицький на основі грецьких зразків. Заперечити теорію К. Смотрицького міг тільки авторитетний і досвідчений версифікатор того часу. У Кременці 1638 р. вийшли ще дві книжки. Видавцем їх був А. Пузина. Можливо, на його замовлення для Луцької школи або для навчальних закладів Волині взагалі було скомпоновано й надруковано «Грамматіку, или писменницу...». Із поетів луцького середовища виділяється Давид Андрієвич. Можливо, він має якусь причетність до досліджуваної пам’ятки. Однак не виключено, що автором її був хтось із кременецьких викладачів. Питання про авторство цього підручника залишається відкритим.

У зверненні «До чителника», написаному староукраїнською мовою, автор розкриває зміст створеного ним слов’янського терміна писменница — еквівалента грецького: «Гра(м)м(а)тики Єлли(н)ски(м) языко(м) ω(т) гл̃а Грече(с)кого Графω, що слове(н)ски(м) языко(м) розумЂє(т)сА, Писме(н)ница, ω(т) глагола пишу: БовЂмъ писмо бе(з) писа(н)А быти не може(т)», розкривається значення вивчення граматичної науки: «ТаА бовЂ(м) ωтвирає(т) разумЂ(н)є по(з)на(н)А писмене(н) [!]... котрїє посполите зову(т) литерою и оужива(н)є ихъ и що з ни(х) быває(т). A поты(м) и кни(ж)ноє реченїй и слω(в) по(з)на(н)є дає(т) разумЂти и ра(з)су(ж)дати. ДлА тогω слоушне всЂ(м) споудею(м) языка словенскагω ремесло Грамати(ч)ноє оумЂти. Кгды(ж) и снадне єгω научитисА могоу(т) и великїй пожито(к) ω(т)несоу(т)» (2).

Кременецька «Грамматіки, или писменница» — скорочена, перероблена «Граматика» М. Смотрицького, однак автор підручника навіть не згадує М. Смотрицького, котрий перейшов на бік унії. Обсяг кременецької граматики порівняно невеликий — 208 с. (книжечка іп 8°, великий шрифт). Скорочення проведено за рахунок вилучення «увЂщеній», «пристеженїй» і додаткових правил М. Смотрицького. Написана вона церковнослов’янською мовою української редакції.

У М.Смотрицького матеріал викладається у формі запитань — відповідей тільки на самому початку книги (від «что єстъ Грамматіка;» (9) до «Колико єстъ писме(н) СлавАнω(м);» (11). У кременецькій граматиці такий спосіб викладу витриманий від початку («Что єстъ Грамматіка;» — 3) до опису іменних парадигм («Колико єстъ скланени(й);» — 14). Загальна, вступна частина до граматики збігається з відповідною частиною книги М. Смотрицького, але в кременецькій пам’ятці вона має спеціальний заголовок «О грамматицЂ и частехъ єА». Перша частина граматики — орфографія — в досліджуваному творі настільки коротка, що нагадує розгорнутий параграф, а не розділ. В розділі-параграфі «О орθографіи» (4) пропущено вказівку М. Смотрицького на те, що в орфографії вивчається «єстество писме(н), оударенїє гласа, препинаніє словесъ», не дано дефініцій цих трьох розділів правопису. Розділ «О орθографіи» (4 — 6) зведено до визначення кількості «писменъ» (букв), поділу «гласныхъ» на «самогласныА» (а, е, и, ї, о, у, ωт, ы, Ђ, є, ю, ıа, ω, v) та «припрАжногласныА» (ъ, ь) М. Смотрицького. Поділ голосних за часокількістю у даній праці пропущено. Із «двогласныхъ» (дифтонгів, власне диграфів) до книжечки залучено лише частину тих, які М. Смотрицький називав «свойственнаА» (тобто «власне дифтонги») — оу, ү, ıа, А, ю, ы. М. Смотрицький до таких відніс, крім цих, також аv, еv, Ж, ıє (13). Кременецький автор відбиває нові орфографічні норми, закріплені завдяки М. Смотрицькому, в яких не було жодного місця для давніх літер Ж (юс великий) та ıє. Про «НесвойственнаА двогласнаА» (тобто «не власне дифтонги») М. Смотрицького, що являють собою сполуки голосних із й, автор не згадує. Поділ «двогласныхъ» «по мЂрЂ стїхотворнагω количества», проведений М. Смотрицьким, автор «Грамматіки, или писменниці» також зігнорував. Отже, в книжці 1638 р. пропущено все, що стосується штучного поділу звуків (літер) за грецькими зразками, зробленого М. Смотрицьким для пропонованої ним версифікації. Причину номінації «согласнаА» автор пояснює так: «Понеже сами ω себЂ слога гласна сътворити не могоу(т)», тоді як у Смотрицького сказано: «Нарицаю(т)сА согласныА, яко не сама ω себЂ, но co гласными слогъ составлАютъ, и гласъ издаю(т)» (15). Приголосні в досліджуваній пам’ятці діляться тільки на «полгласна» (ж, s, з, л, м, н, р, с, ц, ч, ш, щ, ξ, ψ) та «безгласна» (б, в, г, д, к, п, т, ф, x, θ) (за М. Смотрицьким). Детальнішого поділу приголосних не проведено.

Автор «Грамматіки, или писменниці» не називає в переліку букви ґ. Її він не використовує і в тексті своєї праці, вживаючи на позначення вибухового г традиційний засіб — літеру г або сполуку кг: парадигма (56), кгды бы (м) былъ прочитанъ (71).

Кременецький анонім не розглядає правил орфографії та орфоепії. Це є свідченням того, що він ставив перед собою педагогічні, а не кодифікаційні завдання. Знехтував він і параграфом «Ω Просодіи» М. Смотрицького. Параграф «Ω Препинаніихъ Строчныхъ» перенесено в самий кінець кременецької публікації. Тому в кременецькій граматиці зроблено більш поступовий перехід, ніж у книжці 1619 р., до визначення складу («слогъ»), слова («реченїє»), речення («слово»). Дефініції зазначених термінів зроблено на основі визначень Смотрицького.

Автор виділяє ті ж вісім частин мови (мовлення), що й М. Смотрицький: «имА, мЂстоименїє, глаголъ, причастїє, нарЂчїє, предлогъ, союзъ, междометїє».

Визначення імені відрізняється від Мелетієвого: «имА єстъ часть слова скланАєма вещи нареченїє, существа свойство знаменующаА» (8), пор. у Смотрицького: «ИмА єстъ часть слова вещи нареченїє падежи скланАющаА, времене же дЂйство или страданїє знаменующагω / не имущаА» (41). Будучи лаконічним, воно влучно визначає цей клас слів.

Як і в М. Смотрицького, ім’я ділиться на власне («собственноє») і загальне («нарицателноє»), а останнє — на іменник («сущєствителноє»), збірне («собирателноє»), прикметник («прилагателноє»). У досліджуваній пам’ятці немає групування прикметників за деваційно-лексичними розрядами, поділу їх на слова з одним (спільним) закінченням і лексеми з трьома окремими родовими флексіями; на повні («цЂлаА») та короткі («усЂченаА»); ступеньовані («уравнАємоє») і неступеньовані («неуравнАємоє»).

Визначивши сім категорій імені — «уравненїє, ро(д), ви(д), число, наче(р)танїє, падежъ и склоненїє» (10), автор дає визначення ступенювання («уравненіА»), відмінне від дефініції Смотрицького: «[Уравненїє] єстъ имене прилагателнагω по степенемъ оуравненїє или вожденїє. Якω: острый, остръшїй, острЂйшїй...» (пор. у Мелетія: «Оуравненїє єстъ имене оуравнАємагω по степенє(м) оуравненїА вожденїє»). Воно стисліше, ніж у Смотрицького, який окремо писав про те, що ступенюються тільки «имена прилагате(л)наА, их же знаменованїє расти или малЂти можетъ».

У граматиці 1638 р. лише перелічено й проілюстровано кожен із ступенів порівняння — «положителный» (ст̃ый), «ра(з)судителный» (ст̃шїй), «превосходителный» (свАтЂйшїй), зазначено поділ ступенювання на «правилноє» (чистый, чистшїй, чистЂйшїй) і «неправи(л)ноє» (бл̃гїй, лу(ч)шій, блажа(й)шїй). Особливостей творення ступенів порівняння прикметників із різними основами, на відміну від М. Смотрицького, укладач досліджуваної граматики не врахував. Під заголовком «Парадигма уравненїа прави(л)нагω» автор дає форми ступенів порівняння в трьох родах прикметника — ветхїй, ве(т)шїй, ветшайшїй, а під заголовком «Парадигма неправи(л)нагω» — суплетивні форми прикметника: бл̃гїй, лоучшїй, блажайшїй (11).

За М. Смотрицьким автор дає дефініцію категорії роду з сімома розрядами, однак правил визначення граматичного роду імені в пам’ятці 1638 р. немає. За М. Смотрицьким зроблено дефініції виду імені (розрізняються «первообра(з)ный» — злато та «производный» — златый), числа (розрізняється число «єди(н)ственноє» — той чл̃къ, «дво(й)стве(н)ноє» — та чл̃ка, мнωжествє(н)ноє — тыи чл̃ци), «начертанїа» (тобто морфемного складу; розрізняється «начертанїє простоє» — сла(в)ный, «сложноє» — преславный, «пресло(ж)ноє» — препрославный, відмінка (розрізняються сім відмінків: «имените(л)ный» — то(й) чл̃къ, «родите(л)ный — тогω чл̃ка, «дате(л)ны(й)» — тому чл̃ку, «вините(л)ный(й)» — тогω чл̃ка, «звате(л)ный» — ω чл̃че, «творите(л)ны(й)» — ты(м) чл̃кω(м), «сказате(л)ный» — ω тω(м) чл̃цЂ; 12 — 14), але зміст термінів на позначення понять, пов’язаних із відповідною категорією (наприклад, производный видъ, двойственноє числω, имените(л)ный падежъ і т. д.) не розкривається.

Визначення категорії відміни («склоненїА») збігається з дефініцією М. Смотрицького, за яким здійснюється і поділ імен на п’ять груп («склоненїй»).

У параграфі «Изображенїє, или показанїє первагω склонені(а) на а, А, и» надруковано парадигму (однина, двоїна, множина) імені Іωна, поруч із якою наводяться тільки флексії іменників колишньої -ja-основи, напр.: ро(д) того Іωны, А, А; да(т) тому ІωнЂ, u, u; тво(р) тЂ(м) Іωною, ею (14 — 15). Лише в кінці парадигми підкреслено, що за цим зразком відмінюються імена на (єгvптАнини) та на -А (го(р)дынА, рабынА). Система флексій I відміни та ж, що й у М. Смотрицького. Іменники на у двоїні фіксуються із флексією -ома: Іωнома (15) замість Іωнама внаслідок неправильної аналогії до іменників другої відміни (колишньої -о-основи). Через поплутання звуків (букв) и — ы орудний відмінок множини іменника на засвідчується з закінченням -амы: Іωнамы (15).

Друга відміна, до якої віднесено іменники на -ъ, -о, -А, -е, представлена тільки парадигмою слова клеврЂтъ. Після зразка відмінювання сказано, що так змінюються імена на (древо), (сер(д)це), -А (ωтpочА). Відхилень від парадигми II відміни М. Смотрицького небагато. В орудному однини в досліджуваній пам’ятці виступає флексія -ω(м) замість -омъ (очевидно, друкарська помилка, адже -ωмъ писали в давальному множини). Родовий множини засвідчується з двома закінченнями: із новим, що поширилося в усіх східнослов’янських мовах під впливом лексем колишніх -и-основ, та давнім: тЂ(х) клеврЂтω(в), или тъ (тобто клеврЂтъ) (16). У місцевому множини немає паралельних флексій (у М. Смотрицького -ехъ і -Ђхъ), а пропонується тільки одна — -ехъ (ω тЂ(х) клеврЂтех). На підставі надрукованої парадигми можна гадати, що автор прагнув спростити систему флексій, але внаслідок цього з іменникової відміни зникло характерне для живої української мови закінчення -ови (в назвах на позначення живих істот чоловічого роду), не відзначено особливостей відмінювання слів колишніх -jo- та -n-основ, що віднесені до цього зразка. Третя відміна, куди входять іменники жіночого роду на , представлена повною парадигмою однієї лексеми жизнь (у М. Смотрицького чотирьох слів: заповЂдь, мати, синтаξїс, аvторітас). В однині та множині засвідчуються ті ж флексії III відміни, що й у «Граматиці» М. Смотрицького. Але в орудному множини фіксується тЂма жиз(н)ма (18). Флексію -ма тут можна кваліфікувати як друкарську помилку (хоча пор. у Смотрицького тЂма заповЂд’ми, де вказівний займенник помилково подано в формі двоїни). Давальний та орудний двоїни, як і в старослов’янських пам’ятках, мають однакові флексії: тЂма жи(з)нма, тЂма жи(з)нма (18), на відміну від парадигми М. Смотрицького, де відповідно пропонується тыма заповЂдема, тЂма заповЂдма (119). Можливо, в правило М. Смотрицького внесено корективи на підставі давніх слов’янських текстів.

«Четвертоє склоненїє ωконченїй имат дванадсАтъ ь. ай. ей. еv. ий. їй. ой. ωй. уй. Ђй. аА. їє» — пише автор граматики 1638 р. (18). Проте він провідміняв тільки один зразок — апелятив дреколь (19 — 20) (у М. Смотрицького парадигми лексем: пастырь, мАтежь, свЂдитель, ходотай, ієрей, мравїй, зной, крагуй, любодЂй, древодЂлА, знаменїє, коіновїонъ, врачь, г(с)дь, каменїє), тому особливостями відмінювання багатьох іменників, віднесених сюди, зігноровано.

Флексії парадигми IV відміни, представленої назвою предмета, в основному збігаються із закінченнями IV відміни «вещїй ωдш̃евленны(х)» М. Смотрицького (пастырь), тому навіть у знахідному однини подано дреколА (як пастырА), хоч Мелетій зазначив, що дреколь відмінюється за зразком іменників, котрі означають «вещи бе(з)дш̃ныА» — мАтежь (128).

У давальному двоїни цієї відміни помилково надруковано тыми дреколемь (19) (у родовому — місцевому в друку невиразну кінцеву букву можна читати і як закономірне і як помилкове ). Спостерігається відмінність від системи М. Смотрицького і в орудному множини (дреколми); автор не дає паралельних форм (пор. у Смотрицького пастырми пастыри; мАтежми мАтежи), бо, очевидно, в його середовищі архаїчні закінчення орудного відмінка виходили або вийшли із вжитку. За поданим зразком кременецький лінгвіст пропонує відмінювати не тільки іменники, віднесені М. Смотрицьким до IV відміни (кнАзь, ревнитель тощо, ходотай, єрей і т. д., знаменїє, але й дЂваА «діва». Це грубий недогляд: автор помилково прочитав А як А в переліку флексій, що дав Мелетій перед парадигмами (125). М. Смотрицький опублікував і зразок відмінювання іменників на АдреводЂлА (137 — 138).

Система закінчень п’ятої — прикметникової відміни збігається з нормою «Граматики» М. Смотрицького. Вона ілюструється тільки парадигмою одного слова — ст̃ый, или ст̃ъ; ст̃аА, или ст̃а; ст̃оє, или ст̃о (21 — 24), бо, на думку автора, «прочїи прилагате(л)ныи имена разли(ч)ны(х) родω(в) и ωко(н)ченї(й) оупотребленїє(м) оучими бываю(т). и всЂ по образу сего пАтогω [!| склоненїа склонАютъсА» (25), в чому він мав рацію. Характерно, що кінцевий у формі родового множини коротких прикметників, уведений як нормативний М. Смотрицьким, тут зберігається тільки у зразку відмінювання прикметників чоловічого роду (тЂхъ ст̃ы(х), или свАть); в іменників жіночого й середнього роду (тЂхъ ст̃ыхъ, или свАтъ) у граматиці 1638 р. вводиться історично закономірна тверда фіналь. Зразків відмінювання числівників у досліджуваній пам’ятці не подано.

Розділ «МЂстоименїє» (25 — 40) у більшій частині, особливо визначення цього класу слів, його категорій, зразки першої (азъ, ты, себе) і третьої (кто, что, той та ін.) відмін займенників, запозичено з «Граматики» М. Смотрицького. На місці другої займенникової відміни М. Смотрицького (самъ, овъ, онъ) кременецький філолог слушно заявив: «Сїи склонАю(т)сА по образу пАтагω склоненїА именъ прилагате(л)ныхъ: якω ст̃ый, ст̃ъ, ст̃агω; бл̃гїй, бл̃гъ, бл̃гагω, такожде овъ, овагω; са(м), самагω, онъ, онагω. Понеже въ имА преходАтъ. якω ст̃ый, ст̃аА, ст̃оє» (32). Відповідно до повних парадигм четвертої відміни займенників (сей, мой, твой, свой, кїй, чїй, на(ш), ва(ш), иже) М. Смотрицького в граматиці 1638 р. даються лише форми називного й родового відмінків однини, напр.: «имените(л)ный, сей. или сїй. родите(л)ный сегω и проч. (36), именителный иже, родителный єгω же и прочаА» (40). Скорочення парадигм зроблено раціонально, бо всі займенники цієї групи мають флексії, близькі до закінченьповних прикметників.

Розділ «Глаголъ» (40 — 123) кременецької граматики — це скорочений варіант відповідного розділу праці М. Смотрицького, причому запозичений матеріал уведено в пам’ятку лише з небагатьма відхиленнями в парадигмах. Не залучено сюди, зокрема, такі параграфи з книги М. Смотрицького: «Ω составленїи временъ», «Схиматісмъ составленїА гл̃ъ совершенныхъ / и оучащателны(х)», «Ω познанїи рωдъ гл̃а», «УвЂщеніє» про те, що «нЂкїи гл̃и ко третїєму преходАщегω лицу пріємлютъ / ть... якω: я или ять ω(т) гл̃а ємлю» тощо, «Ω составлАнїи ωбоєгω спрАженїА временъ...», «Ω различїи спрАганїА ω(т)ложителны(х) и общи(х)», «Ω составлАнїи преходАщагω», «Ω измЂнАємыхъ спрАженїА сегω начертателныхъ: г, ж, ч, ш». Отже, скорочено саме ті параграфи, в яких М. Смотрицький викладав деталі, що стосуються дієвідмінювання.

М. Смотрицький після розгляду парадигми активних дієслів першої відміни вмістив «УвЂщенїє ω дЂєпричастіихъ и причастодЂтїихъ» (254), виклав форми «активних» дієприслівників за родами в різних часах (255 — 257). У кременецькій граматиці вміщено тільки «УвЂщеніє», в якому сказано, що «вЂдЂти подобаєтъ, якω гл̃у припрАгаю(т)сА троє: причастїє, дЂєпричастіє, причастодЂтіє. Причастїє прои(з)води(т)сА ω(т) гл̃а, якω чтый, чтущїй. ДЂєпричастїє ω(т) причастїа, якω чты(и), чтущъ, творА, гл̃А, поА по съкращенїю, дЂйство гл̃а знаменующеє. по толику причастїа ра(з)ствующеє, по єлику прилагате(л)ноє имА оусЂче(н)ноє ω(т) цЂлагω ра(з)нствовати ωбыче. ПричастодЂтїє єсть гл̃ъ причастный нужду дЂйства знаменующїй» (77). Названі категорії визначено за М. Смотрицьким.

Зразків цих категорій у розділі про правильні дієслова в граматиці 1638 р. немає. Автор її демонструє тільки дієприслівники, утворені від «иноскланАємых стропотныхъ» (тобто атематичних) дієслів.

Характерно, що в граматиці 1638 р. у формах двоїни тематичних дієслів немає розподілу закінчень за граматичними родами. Двоїна таких лексем у всіх часах має єдину парадигму, що збігається з парадигмою чоловічого — середнього роду (наприклад, на чтева, ва чтета, она чтста) твору М. Смотрицького, який послідовно розрізняє форми двоїни за родами (чоловічий, середній, жіночий). Проте в парадигмах атематичних дієслів кременецький анонім повністю пішов за «Граматикою» 1619 р. (наприклад: д(в). м. и с. быхова, или бы(с)ва, быста, быста, же(н). быховЂ, или бы(с)вЂ, быстЂ, быстЂ). Автор, мабуть, прагнув спростити вивчення цієї категорії, вже не властивої народному українському мовленню, але свій задум не провів до кінця.

Скорочення тексту розділу про дієслово зроблено й за рахунок абсолютної більшості парадигм слів «учащательнагω вида» (читаю, теорію),

З метою економії місця з родових форм у минулих часах наводяться тільки чоловічі (нерідко без допоміжного дієслова), наприклад: чита(х), чита(л), читаше; прочто(х) (57); подібне спостерігається і в формах умовного способу, наприклад, аще бы(м) челъ, аще бы єси че(л), аще бы онъ челъ (59), аще бы(х) чте(н) бы(л), аще бы чтенъ бы(л) єси, аще бы чтенъ бАше (70). Проте в парадигмах атематичних дієслів фіксуються всі родові форми, наприклад: быхъ; был(ъ), ла, ло; бысть, или бАше (92).

У «Грамматіку, или писменницу» не введено парадигм давнього перфекта (челъ єсмь, челъ ecu, чла, чло; челъ єсть і т. д.), вживання якого М. Смотрицький пояснював «руска... языка навыкомъ». Це зроблено, очевидно, через неуважність. Адже, на відміну від рекомендації М. Смотрицького, автор у першій особі множини теперішнього часу тематичних дієслів узаконює українську народну форму на -мω: мы чтемω (56), мы творимω (78).

Кременецький мовознавець усунув деякі дублетні форми в минулих часах дієслів і в дієприкметниках М. Смотрицького, наприклад: мимошедшеє... читаахω(м), читаасте, читааху (немає читааша) (57), читаахо(м)сА, читаастесА, читаахусА (немає читааишсА) (67), причастїА залога страдате(л)нагω ... чтыйсА, чтущагωсА (немає чтущїйсА, чтущагωсА, чтомый, чтомагω) та ін.

Поодинокі відхилення у флексіях від норм М. Смотрицького спричинені друкарськими помилками, наприклад: непредЂлноє... прочто(х), проче(л) єси, проче(л) (зам. прочте) (57), непредЂлноє... прочтохω(м), прочтосте, прочтосте (зам. прочтоша) (57), непредЂлноє... прочто(х)сА, проче(л)сА, прочтосА (зам. прочтесА) (67), преходАщеє... творихъ, творилъ єси, твора (зам. твори) (78). З огляду на нерегулярність уживання до випадкових відхилень від парадигми М. Смотрицького відносимо також форми двоїни «непредільного» часу прочтоховасА, прочтостесА, прочтостесА (67; у Мелетія Смотрицького чол. рід: прочтостасА, прочтостасА260; пор. помилку прочтосА зам. прочтесА в сусідньому рядку вище) та поодинокі інші закінчення.

Розділ «Ω причастіи» (124 — 133) — це також трохи скорочений відповідний розділ з книги М. Смотрицького. Матеріал, залучений із «Граматики» 1619 р., в усьому збігається із першоджерелом. Скорочення зроблено за рахунок паралельних форм дійсного способу дієслова «общагсо» (130) та за рахунок повноти парадигми. Слідом за М. Смотрицьким автор підкреслює, що дієприкметники відмінюються за п’ятою (прикметниковою) відміною, тому він доречно подає лише форми називного та родового відмінків однини за граматичними родами, а не повний набір відмінкових форм однини, двоїни, множини (як це зробив М. Смотрицький). У кременецькому посібнику фіксуються лише поодинокі відхилення від «Граматики» 1619 р., наприклад: имените(л)ный, якω бившій (125), зам. бивый (у М. Смотрицького — 350).

Розділи «Ω нарЂчіи» (133 — 140), «Ω предлозЂ» (140 — 142), «Ω coузЂ» (142 — 144), «Ω междометіи» (144 — 146) посібника 1638 р., за вилученням «УвЂщеній орфографійных», майже буквально передруковані з «Граматики» М. Смотрицького. Автор кременецької граматики пропустив лише поодинокі приклади в розділах «Ω нарЂчїи» (семижды, сторицею в розряді прислівників «числа вопрошенія») та «Ω предлозЂ» (при сполучникові по знято пояснення «сказуємоє рωсски ведлугъ», «сказуємоє рюсски послЂ»). В зазначені розділи вкралися деякі друкарські помилки: добрЂйшїй (зам. добрЂйши) (136), яко?, сице?, кωга? (зам. что сице? когда?) (139).

Третя частина досліджуваної книжки — «Ω сvнтаξи» (147 — 196) — також передрукована з «Граматики» М. Смотрицького. І тут текст М. Смотрицького скорочено насамперед за рахунок додаткових пояснень — «пристеженій», «увЂщенїй», «изъятій». Усунено і значну кількість прикладів-речень, прикладів-словосполук. Покликання М. Смотрицького на цитовані джерела в посібнику 1638 р. знято. Автор переробки не вніс жодної грецької паралелі до слов’янського матеріалу, викинув усі зіставлення з грецькою й латинською мовами. Не введено з «Граматики» М. Смотрицького й поодиноких параграфів четвертої частини книги, зокрема правило третє про вказівні займенники, в якому М. Смотрицький писав: «Єсть и другоє Аттікω(м) свойство СлавАнω(м) приискрноє / Во(з)носителному своє Предидущеє предварАти: яки, ...Вонже аще день скорблю / приклони ко мнЂ оухо твоє...» (401), параграф «Ω Падежехъ Времене» підрозділу про синтаксис дієслова, де в М. Смотрицького зазначено: «Ко вопрошенію временному / когда; ω(т)вЂщаваєтъ Родителный: якω, настоАщагω дне родисА: Вопрошенію / доколЂ; ω(т)вЂщаваєтъ Винителный: якω, пребысть оу мене три дни» (423), зауваження з підрозділу щодо синтаксису дієприслівника про те, що: «ДЂєпричастіА / гл̃ωмъ ДвиженїА им же прилежатъ / в(ъ) то(м) жде родЂ / числЂ и лици сочинАют(ъ)сА: яксо, оутрудихъсА зовы...» (435), правило з синтаксису дієприкметників: «По Греческимъ сочиненїА правилω(м) Именъ и МЂстоименїй падеже / причастїй падежА сочинАємы быти себЂ в(ъ) томъ жде родЂ / числЂ / и падежи и оу СлавАнъ изыскуютъ: якω... Никому же когда не бысть похвално, бЂдна помиловавшему. вмЂстω / помиловати...» (442), пункт про вживання при префіксальних дієсловах сполук іменників із прийменниками, що співвідносні з префіксами (455) та ін. З четвертої частини в пам’ятку 1638 р. не введено параграфа М. Смотрицького про порядок слів — «Ω чинЂ ґрамматичестЂ» (463). Коли вилучення грецьких і латинських паралелей, зіставлення з фактами грецького й латинського синтаксису можна пояснити тим, що кременецька друкарня не мала відповідних шрифтів, то пункти про церковнослов’янські конструкції, спільні з грецькими, але не притаманні живій мові, автор 1638 р., очевидно, оминув свідомо, дбаючи про чистоту слов’янського синтаксису.

Кременецький лінгвіст в поодиноких параграфах вдало модифікував текст М. Смотрицького. Пор. у граматиці 1638 р.: «Синтаξи(с) єстъ, яже оучитъ осмъ частїй слова сложнЂ съчинАти и съве(р)ше(н)нЂ и(х) разум(ъ) ωбАвлАти» (147) — і в граматиці 1619 р.: «Сvнтаξψїс єсть третіА часть Ґрамматїки / Славенски Сочиненїє нарицаємаА: яже реченїА ко осми слова частемъ возносимаА / извЂстнымъ нЂкоимъ чиномъ оучитъ сочинАти / и тЂмъ сокровенъ ихъ разумъ ω(т)кривати» (379). Він замість окремих прикладів М. Смотрицького ввів нові. Наприклад, правило про те, що прикметник, прикметниковий займенник, дієприкметник узгоджується з іменником у роді, числі, відмінку у М. Смотрицького екземпліфі кується цитатами: «Другъ извЂстенъ в(ъ) неизвЂстнЂ вещи познаваєт(ъ)сА: Лучше єсть оубог(ъ) ходАй во простотЂ своєй / нежели богатъ оумучаАй оустнЂ своЂ» (перша цитата паспортизується — «Еннїй Пое(т)», друга — «При(т)ч: г(л): θі̃» — 380), а в пам’ятці 1638 р. реченнями: Велича(н) моу(ж) на доса(ж)денїє дерзосердъ. ВсА(к) ходАй бує, не буде(т) мудръ» (148) (звичайно, без покликання).

На місці четвертої частини Мелетієвої «Граматики» — «Ω просодіи стіхотворной» кременецький мовознавець під заголовком «Ω просодіи» (196 — 208) помістив просодію орфографічну, точніше підрозділ «Ω просωдіи, или оударАніи гласа» першої частини («Ω Орθографїи») книги Смотрицького. У цій частині спостерігається найбільше своєрідності в дефініціях понять (термінів). Пор.: «Что єстъ просодїа; єстъ четве(р)таА часть гра(м)матики: учащаА метро(м), или мЂрою стихи слагати и во орфографіи во(з)ношенїє и утЂсненїє гласа бл̃огла(с)нЂ и умЂрителнЂ гла(с) прои(з)носити и препинанїє чино(в)нЂ во чтенїи сохранАти» (196) в граматиці 1638 р. та: «ПросωдїА имА сугубω приємле(т)сА / въ мЂсто напрАженїА и ωслабленїА слωг(ъ), ω(т)нюду же и просωдїєю / сиречъ / припЂтїє(м) наречесА: в(ъ) мЂсто всАкагω знаменїА просωдїйна. Пе(р)вы(м) оубо образо(м) принАто припЂтїє, ко просодїи стїхотворной належи(т)... Вторы(м) образо(м) ко орθоґрафїи... Єст(ь) же просωдїА срθографїА, во(з)ношенїА или оутисненїА гласа писме(н)нагω в(ъ) писанїи или во гл̃анїи хранимоє измЂненїє» (26); «Просωдїа / єсть четве(р)таА Грамматїки часть: юже ра(з)дЂлихомъ на Орθоґрафїйну / и гласа писменнагω во гл̃анїи / или во писанїи припЂтіє измЂнноє быти ю рекохомъ: и на Просωдїйну / юже художество Стїхотворноє по(д) метром(ъ) или мЂрою слωгъ количества / быти глемъ» (467) у M. Смотрицького. Автор вибрав із дефініцій М. Смотрицького найголовніше, що стосується правил постановки різного типу знаків наголосу, оминувши довгі «УвЂщенія» «Граматики» 1619 р. Зазначимо, що термін паєркъ у цій пам’ятці також модифіковано — паєрикъ (200) за аналогією до єрикъ. Опустивши «просодію стихотворную», кременецький анонім радить писати силабічні вірші, зберігаючи «мЂру токмω слогωвъ въ стисЂхъ и согласїє послЂднАгω слова», як це роблять польські поети (Каратаев, 466).

Підручник 1638 р. написаний церковнослов’янською мовою, з витриманим етимологічним правописом, але час від часу в пам’ятці фіксуються риси української живої мови, напр.: Іωнамы (15) замість Іωнами, были сми (94) зам. смы, мЂри (166) зам. мЂры (поплутання ы — и, бо на місці цих літер читали передньосередній український и), пАтогω (25) зам. пАтагω, по собЂ (165) зам. себЂ та ін.

Кременецька граматика в свій час була, очевидно, популярним підручником словенороської мови. Описано шість збережених примірників пам’ятки (Запаско, Ісаєвич, 59). З неї навчалися грамоти й елементів філології цілі покоління.

Будучи в своїй основі скороченою переробкою праці М. Смотрицького, «Грамматіки, или писменница языка словен(ъ)скагω» 1638 р. не внесла помітних нових елементів у граматичну теорію і практику українського мовознавства XVII ст. Однак у ній яскраво виражене прагнення до зрозумілого й стислого викладу навчального матеріалу.

Знаменним є свідомий відхід автора від грецьких зразків у фонетиці — орфографії, синтаксисі й віршовій просодії. У порівнянні із штучною і складною системою віршування М. Смотрицького, створеною за грецькими класичними зразками, рекомендація кременецького аноніма писати силабічні вірші для XVII ст. мала прогресивне значення.

Найбільше нововведень виявлено в розділі про ім’я. Автор, можливо, задумав був створити оригінальний підручник, але кінець-кінцем схилився перед авторитетом М. Смотрицького.

Творчі елементи, що виявилися у формулюванні правил, інтерпретації й скороченні матеріалу книги М. Смотрицького, дають підставу віднести «Грамматіку, или писменницу...» до окремих творів староукраїнської лінгвістики, а не інтерпретувати її лише як специфічне перевидання «Граматики» М. Смотрицького.


















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.