Попередня     Головна     Наступна




АНОНІМ

КАЗАННЄ РУСЬКЕ



Перед початком, мої дітоньки, світа не било нічого. Хоч запали — то б не тресло. Нічого нікому не далося ані видати, ані відати. І нікому не далося сиротини вигнати. І ніщо нікому не придалося. І, яко пишет акафіст в розд. 22 і яко мовить псалмиста святий Харитон з латинниками: Ex nihilio nil (З нічого ніщо (лат.)).

Чи скажете ж ви мні, мої дітоньки, где на той час господь бог пробивав, що їв і пив і що теж робив, коли неба і землі не било? А, правда, мовчите, бо не знаєте, з чого господь бог [світ] сотворив?

Наперод сотворив небо і землю. На небі сотворив ангели сребрнії, золотії, мальованії, з очима соколовими. Под небесі сотворив птаки — ворони, сороки, круки, кавки, вороб'ї і тетери. На землі сотворив свині, корови, воли, медведі і вовчиська. Так же сотворив лисиці, горностаї, коти, миші і іншії преутішнії звірята.

І побудував їм господь рай, плотом моцним огородив і податтю його подперл. Там же насіяв дубини, грабини, ліщини, ольшини. В огородах насіяв свокли, ріпи, редьки, мрхви, пастернаку і іншого хвасту і дерева.

І ходить собі господь, глядить, щоб якоє порося не вилізло. Коли одним оком глянет на' небо. Аж ся небо засолопіло, сонце уха спустило і звісило.

І рече [господь] сам до себе:

— Ой, не дармо! Ах, бог мя, не дармо! А то таки.м, мої дітуньки, преподобенством на небі било. Аж Люципер 1, найстарший арханил, которий ся з Михайлом бив побратав, посватав, покумав, бо оба два з собою робляли, пивали і, як роднії браття, все з собою і спали. Аж, яко мовлять, ut compleretur (Для повноти (лат.)) знати, же ся і побили. Яко ж ся і так стало. Того ж бовім часу Михайло упився, як світач, а Люципер, злодій, почав ся бунтувати. Достерогши тое, іншії ангели скочать до Михайла. І кликнет на нього один ангел:

— Гаразд, пане Михайло! Спиш, щоби-сь не встав! А Михайло порветься, ні проспавшися, ні прочумавшися, скочить з великим галасом до Люципера:

— А що ти, пане Люципере, робиш? Чи вже то ти бунти подносиш? А чім ся ти, пане-брате, не контентуєш тим, що тобі господь надав?

На що Люципер рече:

— А ось бо я собі збудую другий варштат і буду подобен господу!

На що Михайло рече:

— Ото ж то ти, куме, бредиш! Бити тобі чортом — не попом! їсти тобі говно — не проскури!

А Люципер Михайла хопить в щоку, аж ся поточив. Порветься Михайло і кликнет:

— Ей! Тепер же не бивши кума — не пити пива!

Кинеться до оружжя — до ножа, до чечуги, до мачуги, до меча, до бича, до самопалу, щоби бити Люципера непомалу. Скоро ся до такого оружжя порвав — зараз неборак пан Люципер од страху аж перднув. А Михайло його по том то по руках, то по ногах, то по плечах. Посік, порубав, покалічив і к чорту за землю струтив. А других побратимов його так же покалічив, порубав, постинав. Там же, діру в небі продравши, за першим Люципером до пекла скинув.

І стоїть собі Михайло з мечом, стурбований, задихався, утомився. Аж сунеться господь і рече до Михайла:

— А що, Михайле, чи гаразд ті ся діє? На що Михайло одказав:

— Ой, господи! Все не гаразд, коли тебе в дому немаш! І рече до нього господь:

— Не фрасуйся, диваку! Уже я знаю, що ти Люципера і других побратимов його поскидав к чорту на землю, за що я тебе уконтетую.

І, взявши його за руку, як ведет, так ведет. І завів його на найвищую гору. І рече до нього:

— Ото ти, Михайле, будеш найстаршим ангелом і трубачом, і в трубу затрубиш на онії суди.

Казав ся йому вертати до неба, а сам пошов до раю.

Коли прийдет до раю — аж там свині морков викопали, вороб'ї просо виклювали, зайці щепи поламали.

Розсердився господь і, не знаючи, що далей чинити, ходить собі од стіни до стіни, од кута до кута.

Аж надибав глину. І, взявши тую глину, як ліпить, так ліпить. Уліпив руки, уліпив ноги, уліпив голову з очима. І, уліпивши чоловіка, крикнет на нього:

— Адаме, встань!

Аж Адам, як на тоє, встав.

Возрадувався господь, що чоловік встав. Пошов до раю. Адам за ним здалека поволокся.

Взглянеться господь назад — аж Адам іде. І рече до нього:

— А ти, Адаме, чого ідеш? Любо тобі жонка треба? На що Адам одповів:

— Та треба, господи, бо не маю з ким спати.

І перепустив господь на Адама сон. І, винивши йому ребро з лівого боку, сотворив Адамові жону Єву.

Питаюся вас, мої дітоньки, чом то не з правого боку, але з лівого винявши ребро, сотворив йому Єву?

Одповядаю. Для того, щоби жона послушна була, щоби ся мужика бояла.

Казав же їм господь у раю їсти свеклу, ріпу, редьку, морков, сливки, грушки, яблика і помаранчі. Оно їм одного дерева заказав їсти.

Що ж чинить Єва, сука незбожная? Не витерпіла собі з лихом і заказу не слухала, щоб її тяжкоє, великеє лихо порвало. Урвала яблико, з'їла і Адамові огризок дала.

А Адам, не хотівши розгнівити жонки, з'їв.

Аж приходить господь. Лічить яблика. Не долічився одного. Домислився господь, що Адам урвав. Розсердившися, узяв бича, як у нашого пастуха або як у панського возниці, бич дратований, і вигнав Адама з раю.

Од того часу, мої дітуньки, на світі як лихо, так лихо, як біда, так біда. Казав же господь панщизну робити, до церкви не казав ходити, в запусти господу нічого не дати, корчми не минути, за нюю ся, як за матір'ю, бити. І перепустив на нас орду — татаре, турки, жиди і тії нечистії ляхи, кторії стовпи, на которих ся наша руськая віра розпираєт, вколо подгризли. Ой, бог мя, подгризли! Петровку 2 подгризли, спасовку 3 подгризли і филиповку 4. Оно єще один стовп, то єст великий пост 5, стоїть, вжо подгризений, а коли б його до остатка подгризли, то би нашу усю благовірную Русь чорт побрав і в трапезу до його матері заніс. Чого нас, господи, борони.

Амінь.















АНОНІМ


Kазанне руcьке. — Вперше надруковано у кн.: Dawna facecja polska (XVI — XVIII). Opracowali Julian Krzyżanowski i Kazimiera Zukowska-Billip. Варшава, 1960. c. 371 376; вдруге — із дотриманням правопису оригіналу — в публікації: Struminski Bohdan, Jurkowski Marian. Ukraińskie „Kazania ruskie" z pólnoczno-zachodniego Polesia, powstałe tiajpożniej w 1697 roku. — „Slavia orientaiis", 1961, № l, c. 57 — 79. На думку публікаторів, твір було транслітеровано латинкою із кириличного тексту. В зворотній транслітерації «Казання» вміщено у кн.: Махновець Л. Сатира і гумор української прози XVI — XVIII ст. К., 1964, с. 390 — 392.

Подається за цим виданням.

Твір виявив Ю. Кшижановський на 96 — 98 с. 27-ої книги 2-го розділу Архівів Радзивіллів, яка містить документи 1682 — 1718 рр. і зберігається у Головному архіві давніх актів у Варшаві. Виник він, найімовірніше, в католицькому, уніатському чи протестантському середовищі як пародія на проповідницьку практику малоосвічених рядових православних священиків, а може, є виплодом мандрованих дяків.

 1 Люципер (Люцифер) — архангел, інше його ім'я Сатанаїл; загордившись, підбурив частину ангелів проти бога, за що інший архангел, Михаїл, вождь небесного воїнства, скинув його разом з повсталими ангелами в безодню; одне з імен диявола, сатани, головного з-поміж злих духів, провідника нечистої сили, уособлення всього зла на землі, володаря пекла. 2 Петровка (Петрівка) — народна назва багатоденного посту перед святом апостолів Петра і Павла, яке припадає на 29 червня за ст. ст.; початок цього посту залежить від дати великодня, а тому триває від шести тижнів до восьми днів.

 3 Спасовка (Спасівка) — народна назва багатоденного посту -на честь усгання богородиці, яке відзначається 15 серпня за ст. ст.; триває з 1 по 15 серпня; назву зумовлено тим, що на 1, 6 і 16 серпня припадають три свята на честь Ісуса Христа — спасителя, які в народі іменуються Спасами.

 4 Филиповка (Пилипівка) — народна назва сорокаденного посту перед різдвом, який триває з 15 листопада до 24 грудня за ст. ст.; назву зумовлено тим, що в переддень його початку (14 листопада) відзначається пам'ять апостола Філіппа.

 5 Великий піст — піст, який триває сім тижнів перед Великоднем.






Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.