Попередня     Головна     Наступна




Антоній РАДИВИЛОВСЬКИЙ

СЛОВО 1-е


ЧАСУ ВОЙНИ 1, ПОБУЖАЮЧЕЄ ВОШОВ ХРИСТИЯНСЬКИХ ДО ПОТКАННЯ СЯ З ТУРКАМИ І ТАТАРАМИ


Ополчітеся за братію вашу, синов ваших, і жени ваші, і домов ваших

(Неємія, глава 4; альбо II кн. Ездри, глава 4).



Кгди на якоє панство без жадної вини неприятель який скрутний з войськом наступуєт, не тілько оноє спустошити і до панства свойого прилучити, але наветь самих рейметаров альбо справцов онаго і люд посполитий, жени їх, чада, братію і любимих другов в тяжкую неволю запровадити альбо под меч пустити усилуючи, таковому войною ся спротивляти і отиймовати Писаніє Святоє не забороняєт, слухачу православний.

Наступовали некгдись невинне мадіанітове 2 на люд ізраїльський, хотячи їх мечем іскоренити, жени, чада, братію і приятелей і весь їх набиток вигубити альбо в неволю забрати. Що ж рекл на он час бог до Мойсея, гетьмана їх? Казав, аби войсько якнайрихлій собрав і войною ся так скрутному і страшному неприятелеві одоймовав [Четверта Книга Мойсеєва. Числа, гл. 31].

Чи может же бити окрутнійший і страшнійший нам неприятель яко турчин, которий, хотячи отчизну нашу милую до конця спустошити, церкви божії сплюгавити, в мечеті альбо стайні обернути, жени ваші, чада ваші, братію і приятелей ваших, і всіх нас альбо мечем вигубити, альбо в неволю запровадити? Яко ж ся так скрутному і страшному неприятелеві спротивити маєте, єсли не войною? Взявши теди себі бога в помощ і пресвятую богородицю, ополчітеся за братію вашу, синов ваших, і жени ваші, і домов ваших.

Что би вас до розправи воєнної з тим скрутним і страшним неприятелем порушити могло, о том до любві вашої сіє слово міти желаю.

Презацноє християнськоє воїнство! Дві речі набарзій вас порушити і серця ваші запалити могуть в мужественной розправі воєнной з тим скрутним бісурмянином, на нас невинне наступуючим. Першая — честь божая, другая — любов отчизни.

Что ся ткнет честі божей. За тую так мужественно ставати повинні-сте, же хоч би пришло і здоров'є своє тратити, з пляцу неприятелеві не уступовати, уважаючи тоє, же такового воїна бог в небі несмертельною вінчаєт славою. Що виражаючи, Павел святий мовить так: «Аще и постраждеть кто, не вЂнчаєтся, аще незаконно подвизатися будетъ» [Друге послання апостола Павла до Тимофтея, гл. 2, ст. 5]. Яко би рекл: нехай кто не відаю як великії і прикрії в войську понесет невчаси, нехай утерпить зимно, глад, нехай не доспить; єсли за честь божую, за віру православную і за цілость церквей святих мужественно з неприятелем потикатися не будет, корони в небі не доступить. І для того той же Павел святий мовить до Тимофтея: «Подвизайся добримъ подвигомь вЂры, ємлися за вЂчную жизнь» [Перше послання до Тимофтея, гл. 6, ст. 12]. Яко би рекл: «Воїне християнський, єсли за честь божую, за віру православную і за цілость церквей мужественно подвизатися будеш, без вонтпливості живота вічнаго доступиш. Уважаючи теди тоє, же той неприятель, которий на нас невинне наступуєт, честі богу нашему уймуєт, кгди в божестві трьох персон не признаваєт, кгди сина його а бога нашего Христа блюзнить, честі божеї йому уймуючи, а проклятого Махомета 3 свойого над нього прекладаючи, яко ж не маєте з одважним рицерським серцем іти противко нього, маючи на пам'яті тоє, же он вас сотворив, он за вас на кресті умер, он вас кровію своєю пренайдорожшею одкупив, он вас всіми благами опатрив, он вам вольность дарував, он вас до царства свойого небесного призвав, яко мовить Павел святий: «Ходите достойно богу, призвавшему ви въ своє царство и славу» [Перше послання до солунян (фессалонокійців), гл. 2, ст. 12]? Препояшіте убо оружія ваша по бедрах ваших а не жалуйте здоров'я свойого на пляцу положити за честь того, которий вам оноє вічним нагородить збавеннєм. Єсли турці, татаре для честі проклятого Махомета свойого розбойника, зрайцю, чужоложника, клямцю, которий, з геретицької а жидовської науки зложивши віру, допущаєт їм великої нечистоти, забойства, мордерства і прочіїх гріхов, з великою охотою і одвагою здоров'є своє на кулі, на мечі, на зимно, на глад і на рознії невчаси воєннії одважають, яко ж ви, презацнії християнськії воїнове, для честі правдивого свойого бога, Христа, которий так през пророков, яко і сам през себе збавенную нам з неба од отця свойого принесл науку, которая научаєт нас уклонятися од всякого зла а творити благоє, з охотою і одвагою на їх кулі і всякії оружія не маєте свойого подавати здравія? Єсли за честь божую ваші оружія, яко то стріли, самопали, копії, омочите в крові того божого неприятеля, будьте певні, же за чесних другов Христових в царствії небесном почитані будете.

Ей, презацнії воїнове! Єсли коли, яко тепер, мужайтеся, і да кріпиться серце ваше противко того неприятеля! Подвизайтеся з ним до смерті по істині (то єст за честь божую, за віру святую, за церкви божії), і господь бог поборет по вас. Припомніте собі Константинов великих, Феодосіїв 4, Іракліїв і їх гетьманов, яко ся оні за честь божую і віру православную з неприятелями потикали, яко свой живот, своє здоров'є в небезпеченство неприятельськоє подавали. Припомніте себі своїх стародавніх продков, гетьманов, полковников, сотников, асаулов і інших молодцов добрих, запорожцов, яко з тим поганином одважно морем і полем вальчили, яко їх за помочію божею і пресвятої богородиці звитяжали, яко їх много на пляцу клали, яко много і в неволю брали. Мійте надію в богу, же і ви їх звитяжите, поневаж справедливе, бо за честь божую, за віру святую, за отчизну милую, за себе самих, за жени своя, за чада і за братію свою противко того виправуєтеся неприятеля. Єсли в силі божей дуфаючи, споткаєтеся з тим неприятелем, віруйте, же господь немощна сотворить того супостата нашого [Перша книга Царств, гл. 2, ст. 10]. Дасть кріпость благочестивому царю нашому і вознесет рог його.

Что ся ткнет отчизни, і тої любов маєт серця ваші порушити до мужественного поткання з тим неприятелем креста Христова.

Что ж альбовім в мирі сем может вам бити мильшого над отчизну? Єсли милоє єст вам здравіє, єсли милії жени, чада, братія — отчизна далеко мильшою бити повинна. Бо она вас уродила, она вас виховала, она вас всіми добрами збогатила. Що виражаючи, єден з ораторов римських так мовить: «Над отчизну нічого сладшого, нічого мильшого в животі бити не маєт» (Ціцерон 6). Милі суть чада, ближнії і знайомії, але всіх єдина отчизна обоймуєт. За которую кто з добрих умріти не восхощет, єсли їй пожитечним бити маєт?

Кгди би вас кто запитав, презацнії і одважнії воїнове, что вас порушило по честі божей, же, оставивши доми, жени, чада, братію, сестри і други, оставивши всі розкоші домовії, з такою одвагою здоров'я свойого виправуєтеся на того неприятеля креста Христова, речете всі згодне: любов отчизни. Кгди би кто запитав, кто вас провадить на такії небезпеченства воєннії, на острії джиди, мечі, шаблі і стріли поганськії, іначей не речете, тілько: честь божая і любов отчизни. Одважайте ж теди здоров'є на всі воєннії припадки за милую отчизну вашу; засланяйте ю од куль, од стріл, од копій і шабель поганських, як муром ніяким, персями вашими рицерськими, єсли хочете блаженства вічного і слави несмертельної на землі і на небі доступити. Бо мовить єден з істориков: «Блаженниї, которії кольвек б'ючися за отчизну, звитяжцями стаються; оним альбовім барзо веселий день засвітить. Блаженні теж і тії, которії на пляцу полягають, альбовім вічної пам'яті, над всі багатства зацнійшої, доступять» (Ксенофон 7. О справах гречеських. Книга 2).

Кому ся за честь божую і за отчизну милую трафить на пляцу умріти, люб од кулі, люб од шаблі, люб од копії альбо іншого якого воєнного оружія, таковий нехай будет певен великої награди в небі. Бо мовить сам Христос: «Иже погубить душу свою мене ради, сей спасетъ ю» [Євангеліє від Луки, гл. 9, ст. 24]. Єсли бовім тії, которії оставують дом, отця, матер, жену, чада, сестри, братію для любві Христової а жиють в убозстві, не видаючи здравія свойого на так відомії рознії небезпеченства, сторицею в небі приймують, що ж розуміти о себі мають тії, которії оставують дом, отця, матір, жени, чада і братію а для любві і честі божей, для любві отчизни самих себе видають на розмаїтії смерті? Тії за-правди двоякую в небі од Христа приймують сторицю, єдну рицерськую а другую мученичеськую. Сториця мученицькая ест Пальма, яко Іоанн святий в Апокаліпсі виразив: «ВидтЂхъ и се народъ многъ, егоже изчести никтоже возможе, стоящъ предъ престоломъ и предъ Агнцемъ облечены въ Ризы бЂлы, и финици въ рукахъ ихъ» [Одкровення святого Іоанна, гл. 7, ст. 14]. Где през народ мног ніктб інший не розуміється, тілько мученикове, яко там же єден од старець рекл до святого Іоанна: «Сіи суть иже прійдоша од скорби великія, и испраша ризи своя, и убЂлиша ризы своя въ крови агнчей». Сториця рицерськая єст вінець правди, о котором мовить Павел святий: «Подвигомъ добримъ подвизахся, теченіе скончахъ, вЂру соблюдохъ, прочее же отложимися вЂнецъ правды, егоже отдастьми Господь въ день праведный судія: не токможе мнЂ, но и встЂм возлюблшимъ явленіе его» [Друге послання апостола Павла до Тимофтея, гл. 4, ст. 7 — 8].

Пишуть історикове о Помпеюшу Великім 8. Той так вельце себі важив цілость отчизни, же за ню живот свой і здоров'є своє в великії морськії подав бив небезпеченства. А то з такої оказії. Трапив єдного разу великий недостаток хліба Рим, отчизну його. Он, хотячи ю в том рятувати нещастю, для набиття збожжя розного, сам пущається окрутом до Африки, Сардінії і Сіцілії. Кгде, кгди, ведлуг потреби, набив збожжя а споро поспішався до Риму, повстануть великії навальності на морю. Кажет кормником, аби окрут от берега одв'язували і їхали. Не хотять, для небезпеченства морського. Що ж любячий отчизну Помпеюш? Сам перший входить в окрут, подносить котвиці і мовить до жекгляров: «Аби-сьмо жекгльовали, витягаєт по нас того потреба, а жеби-сьмо жили — не витягаєт». През что давав знати Помпеюш, іж кгди в яком небезпеченстві зостаєт отчизна, теди кождий цар, князь, гетьман повинен барзій взгляд міти на отчизну свою, нежели на власний свой живот і здоров'є.

Тут же уважте, єсли коли била в таком небезпеченстві очизна наша, яко тепер, єсли на то коли так ся вооружав і спотужав неприятель, яко тепер? А то в той цель, аби ю спустошив, аби нас всіх вигубив. В таковом теди злом разі отчизни, презацнії гетьманове, полковникове, будьте Помпеюшами. Самі наперед вшедши на поле Марсовоє 9, додаючи серця доброго свойому рицерству, мовте тоє до них: «Жеби-сьмо тепер воєвали, жеби-сьмо ся одважне з тим срокгим неприятелем потикали, витягаєт по нас того потреба, а жеби-сьмо жили — не витягаєт! Что по нас будет, хоч і зостанем живі, кгди отчизна през неприятеля нашого спустошенная будет, кгди не будем міти где притулити глав наших, кгди исповниться о нас тоє, что Христос Спаситель рекл о себі: «Лисы язвины имугъ и птица небесныя гнЂзда, мы же не имамы гдЂ главы подклонити» [Євангеліє від Матфея, гл. 8, ст. 20].

Великую любов ку отчизні своїй показав і Стеніуш, князь мамертенський 10. Той, кгди ся довідав, же Помпеюш замислив мамертинов за зраду, іж ся прилучили били до його неприятелей, вигубити, приходить до Помпеюша і такії до нього мовить слова: «Недобре і не слушне чиниш, Помпеюшу! Для єдного винного так много невинних людей погубити замишляєш. Я-м єст той, которий єдних намовив-єм, а других примусив-єм, аби до неприятелей твоїх маранов 11 пристали (Еразмус, книга 4, в Апофтекгматах 12). Такой смілості і одвазі Стеніушовой задивившися, Помпеюш і мамертином і йому самому вибачив. Єсли погане так вельце себі важили отчизну, же, аби она в цілості зоставала, самих себе явне на смерть видавали, яко ж ви, християнами будучи, цілості отчизни своєї над живот і здоров'є своє прекладати не маєте! Яко її од того наступуючого неприятеля до крові своєя боронити не будете! Уважаючи тоє, же сладкая і милая єст річ за отчизну здоров'є своє положити. Чому? Бо утрата живота і здоров'я за отчизну нагорожається од бога в небі животом вічним і славою несмертельною. Так мовить єдин з учителей церковних: «Всі, которії кольвек отчизну свою рятують, заховують, розмножують, певноє і описаноє в небі мають місце, где блаженнії живуть во віки» (Поліантея 13 в титулі «Отчизна»).

В той теди своїй воєнной виправі, для честі божеї і отчизни подиятой, такую до бога учиніте молитву.

«Господи боже наш! Ти видиш, іж той поганин, враг твой і наш, несправедливе на нас наступуєт. Не дали-сьмо єму жадної до войни причини. Он, лакомством опанований, по кілька разій вступив в отчизну нашу, міста наші і замки побрав і попалив, люд, кровію сина твойого коханого откуплений, в полон побрав, церкви, на честь і хвалу твою божую збудованії, попалив а іншії в стайні конськії пооборочав, сакрамен-та найсвятійшії потоптав, уняв тобі честі, боже наш правдивий, коли так много християн в землі нашей Російстєй вигубив а інших, в землю свою запровадивши, срокгостю своєю до бісурманської своєї віри привів і до запрення ся імені сина твойого примусив. Уйми ж і ти йому сили, смілості і мужества, смири пиху його а вознеси нас, в сокрушенії і смиренії серця до тебе, бога нашего, прибігающих. Не смотри тепер на гріхи наші, которії іначей карати можеш, але на злость і несправедливость неприятелей наших, которії нас без жадної нашеї дання причини вигубити усилують. Видай, боже наш справедливий, декрет прудкий а неодмінний: «ПоженЂте враги моя и постигните я, и не возвратитеся, дондеже скончаются, поженЂте и имЂте я» [Псалтир, пс. 17, ст. 38; пс. 70, ст. 11] А ми, за декретом твоїм і силою судовою твоєю, поженем і розпорошим, полетять, як прах од вітру, і, яко воск од огня, ізтають, і познають твою божую силу, іж немаш бога, разві тебі, боже наш. Бо не нашея слави, але заховання і розширення честі твоєї божеї і цілості отчизни нашеї іщем. Що, кгди ся ведлуг виш реченного декрету твойого божого станет, не себі, але тебі тую над неприятелем нашим припишем побіду і речем: «Десница твоя, господи, прославися въ крЂпости, десная ти рука сокруши враги» 14.

Амінь.












Антоній РАДИВИЛОВСЬКИИ


Антоній Радивиловський (? — 1688) — письменник-проповідник і церковний діяч; у 40-х роках навчався в Києво-Могилянській колегії, після закінчення якої постригся в ченці; деякий час був архідияконом у Чернігові. З половини 50-х років його діяльність проходила у Києві. З 1671 р. він намісник Києво-Печерської лаври, з 1683 р. — ігумен київського Микільського монастиря. Казання Антонія Радивиловського склали друковані збірники «Огородок Марії богородиці» (К., 1676) та «Вінець Христов» (К., 1688). Збереглись рукописні варіанти цих збірників 1671 та 1676 — 1683 рр. Казання Антонія Радивиловського — яскраві зразки учительної ораторської прози стилю барокко. Вони насичені новелістичними прикладами різних жанрів (легендами, апофегмами, фацеціями, міфами, казками, байками, параболами тощо), в яких відлунює тогочасне народне життя.

Слово 1-е часу войни... — Казання збереглося в рукописному «Вінці» 1676 — 1683 рр. (ЦНБ АН УРСР, 1, 5546, с. 1533 — 1543). Подається за цим рукописом.


 1 ...часу войни ... — Йдеться про російсько-турецьку війну 1677 — 1681 рр. Султанська Туреччина прагнула підкорити Україну. Планувалося спершу здобути Чигирин — важливий стратегічний центр Правобережжя і, посадивши там гетьманом свого ставленика Юрія Хмельницького, розгорнути наступ на Київ та Лівобережжя. Влітку 1677 р. стодвадцятитисячне турецько-татарське військо під командуванням Ібрагіма-паші підійшло до Чигирина. Три тижні російсько-українське військо (тридцять дві тисячі російських солдатів і близько двадцяти п'яти тисяч українських козаків) відбивало напад. Перед воїнами, які вирушали під Чигирин, і було виголошене це слово.

 2 Мадіанітове — тобто медіанітяни, жителі Мидіану (Мадіану), країни, розташованої на північному заході Аравії, обабіч затоки Акаба; кочували здебільшого на схід від євреїв і вважалися за нащадків Мидіана, сина Авраама і Кетури; часто чинили набіги на євреїв, поки не були"переможені. Про це йдеться в біблійних книгах Битія, гл. 37,ст. 28; Ісход, гл. 2, ст. 15, Суддів, гл. 6, ст. 1 — 2, 7; гл. 7, ст. 25.

 3 Махомет (Магомет, Мохаммед, Мухаммед; бл. 570 -632) — арабський релігійний і політичний діяч, основоположник ісламської (магометанської) релігії.

 4 Феодоcій. — Йдеться про Феодосія І Великого Флавін (347 — 395), римського імператора (379 — 395). За його правління християнство стало панівною релігією. Переслідував поганство й аріанство. По його смерті Римська імперія остаточно розкололася на Західну й Східну.

 5 lpаклій (Гераклій; 574 — 641) — візантійський імператор з 610 р.; успішно воював з персами й аварами.

 6 Ціцерон Марк Туллій (106 — 43 до н. е.) — давньоримський політичний діяч, оратор, філософ, письменник. Головні твори — «Про державу», «Про закони», «Оратор».

 7 Ксенофонт (бл. 430 — бл. 354 до н. е.) — давньогрецький історик і політичний діяч. Антоній Радивиловський посилається, мабуть, на його «Грецьку історію», в якій описано події 411 — 362 рр. до н. е. (Ксенофон. О справах гречеських, кн. 2).

 8 Пишуть... о Помпеюшу Великім — тобто про Помпея Гнея.

 9 Поле Марсове — поле бою.

 10 Мамертенський. — Йдеться, мабуть, про найманців, що входили до складу війська Помпея, можливо, нащадків мамертинів («Синів Марса»), найманого війська сіракузького тирана Агафокла, набраного з італійської провінції Кампанія. Мамертини в III ст. до й. е. заснували власну державу на Сіцілії, а згодом спричинились до конфлікту між Римом і Карфагеном, що стало за привід до Пунічних війн.

Марани — мабуть, іспанські маври; в середні віки маранами називалися іспанські маври та євреї, які, офіційно прийнявши християнство, таємно дотримувались магометанства та іудейства.

 12 Еразмус, книга 4, в Апофтекгматаx . — Йдеться про збірку античних афоризмів Еразма Роттердамського (1469 — 1536), одного із найвидатніших гуманістів європейського Ренесансу, яку вперше було видано 1531 р.

 13 Поліантея — Антоній Радивиловський цитує, мабуть, якусь антологію оповідань про випадки з античної історії.

 14 «Дecница твоя, господи, прославися въ крЂпости, десная ти рука сокруши вpaги». — Друга Книга Мойсеєва. Ісход, гл. 15, ст. 6.













Див. також:
Антоній Радивіловський. Слово 1-е часу войни. Хрестоматія О.Білецького.
Байки в українській літературі XVII-XVIII ст. Київ, 1963.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.