Попередня     Головна     Наступна




[ЖИТІЄ КНЯГИНІ ОЛЬГИ]



Прийдіте вшелякого правовірнії возрасту, поклонімся господеві, хвалячи пресвятое ім'я його і великую його милость на нас, іже, сліпотою невірія і баввохвальства нас хоруючих, яко отець чадолюбивий, світом ласки своєї просвітив і в разум правдиваго бога, во святой тройці славимаго. Прийдіте, похвалім і святую блаженную великую княгиню Ольгу 1, которую бог, як денницю пред сонцем, послав в нашу Російськую землю. Тая бовім почала в темності блудящих наставляти, баввохвальством зарослія серця ум'ягчати і православную християнськую віру щепити.

По многих літах, в которих наш народ руський, непрестанними войнами забавляючися межи собою, жив, жадного порядку і жадного старшого над собою не маючи; тілько, гди на войну виходили, вибирали з-межи себе єдного мужа валечного і мудрого і чинили його старшим собі, поки война тая ся одправила; а по том в[ча]щалися межи ними зайзрості, ненависті; і міли з того межи собою великії і непрестаннії войни, од которих барзо їх много погинуло і уменшалося народу; а до того встав на них народ околичний козари (альбо газари), которії, звитяживши, їх вельми упокорили, гди теж господь бог, схотів ласку свою святую в нашой землі явити, дав покой.

І обрали собі князя, аби їми владнув, судив кривди і од [о]количних неприятелей боронив. І упросили собі од землі варяжської (которії називалися пруси) великого князя Рюрика. Которий пришов до них на великоє княженіє, і з ним братов два, [Си]неус і Трувор, ізо всім родом своїм і людом немалим. І од сих варяг, або прусов, по том наш народ прусами, а по том русами, а на остаток русь названо, а перед тим слов'янами називано. А інії повідають, для того, іж той народ бив вельми великий і валечний і по всей землі розсіявся і од розсіянія розський названий. А інії зась — од волосов русих. А іншії — од князя Рюрика руссю названо. Од князя теди Рюрика великоє княженіє Руськоє почалося. Той вшелякії порядки пристойнії і обичаї ліпшії установив.

По нікоторих зась літєх браття його померли. Незадовго по них і сам князь Рюрик помер, оставивши сина младого єдного, Ігора, которого з княженієм руським оддав Ольгу, покревному своєму. Сей Ольг, владнучи панством, вельми великії войни з околичними панстви мів і барзо много под княженіє руськоє подбив, межи которими і Царигород, так іж і греки дань давати мусили.

Од сього коренє варяжського, з села Вибут, недалеко великого міста Пскова, святая великая княгиня Ольга родилася, любо не од княжого роду, єднак од зацного, поневаж Трувор брат Рюриков бив. Била теж на тварі слична і мудра над всі панни варязькії і руськії так, іж не било їй ровної, а до того в чистоті вельми ся кохала, любо і закону не знала.

Гди Ігор, син Рюриков, будучи молодим, в панстві Псковськом поліованнєм ся забавляв, трафилося йому за рікою лов бачити, але не мог ріки перебити. Обачив нікоєго в лодці пливучого, которого упросив, аби його за ріку перевіз. А она, як князя, услухала. А гди обачив Ігор, іж не млоденець, але панна його перевозником, а до того єще на тварі барзо сличная, оная то Ольга, зараз, яко молодий, похотію блудною розпалився од самого только взгляду і почав до неї слова невстидливії мовити. А она, зрозумівши, іж злую похоть мів, о чистості її мислив, як мудрая, мудрою своєю мовою розмову його пересікла, мовячи:

— Чому, княже, трвожишся? Зрозуміла-м бо з слов твоїх, же хочеш з мене ся насміяти, чого уховай боже. Але прошу тебе, послухай мене, одкинь од себе злую похоть, поневаж по том і сам ся того будеш встидати. Вспомни, же єст-єсь князь, а князю потреба бити, як світильнику. І яко ж можеш інших право судити, а сам зле чинити? А на остаток і тоє знай, же нас тут тілько двоє, теди не можеш мні сили учинити, а іначей волю чистою утонути, где і ти зо мною мусиш, аніжли панєнства мойого чистость тратити.

Такії і большей сих слов блаженная Ольга до князя Ігоря мовила.

Князь зась, слишачи так мудрії слова і завстидавшися, мовчком переїхав ріку, а по часі одшов до Києва.

Такий початок добрий блаженної Ольги, єще не знаючої бога, ані заповідей його слишачої, бив, такую нашла од бога премудрость на захованіє чистоти.

Дивився князь Ігор так мудрой її мові, для которої і он пришов в розум, і од того часу завше пам'ятав упоминаніє оної мудрої панни а чистость ховав.

А гди пришов в досконалий возраст сей великий князь Ігор, казав собі шукати панни сличної і мудрої, аби могла бити йому малжонкою. І коли зобрали їх немало, жадної з них не уподобав, але спом'янув собі оную дивную і мудрую панну, которої сличность своїма очима видів і ушима своїма мудрую вимову слишав і незабитно в серці своєм оную носив. А для того, всіх інших опустивши, послав по блаженную Ольгу вишереченнаго князя Ольга, покревного свойого. Кх>торую припроважено йому з належачою честію і ведлуг звичаю посполитого вдано йому за жону. Од которої родився Святослав, отець великого князя Володимира.

По смерті зась Ольговой, великого князя руськаго, сам Ігор единовладцем бив во всей Руськой землі; і з околичними народи великії войни точив; ходив теж і на Царигород і многії там сторони околичнії побрав і дані на Греков уставив і вернувся з покоєм; а од того часу мів покой зо всіми аж до смерті.

А смерть йому такая била. Гди проходив єдного часу свою землю і дані брав, трафилося прийти і до Древлянов, що нині називається Поліссє, і там над міру в людей великую дань брав і одсилав до Києва, а сам єще там зостав, мислячи о большом вирванню. Древляне зась, будучи вельми зодрані од князя, за зле на нього міли, іж над міру надзвичайнії дані в них побрав, зобравшися, убили його под містом Коростинєм 2, которий недалеко од Овручова 3.

Єще зась умислили взяти і княгиню його, блаженную Ольгу, і своєму князю в жону оддати, а сина її Святослава 4 зрадою убити.

І послали до Ольги своїх вельмож двадцять. А гди прийшли до неї, рекла їм:

— Добре пришли-сте, вдячнії мої гості? Оні одповідили:

— Добре. Вся земля Деревлянськая прислала нас до тебе, великая княгине, ознаймити тобі, іж князь твой пришедшт к нам, як вовк який драпіжний і неситий, над міру дані брав і вельми нас утискував, чого ми не могли стерпіти: убили-сьмо його. Але жеби-сь не била смутна, просим тебе о вибаченіє. Князь наш єст вельми молод і сличний і во всіх поступках і цнотах барзо розтропний, хочет тебе міти собі за жону, о чом і нас з просьбою до тебе прислав.

Ольга зась блаженная, услишавши о смерті милого мужа свойого, вельми по нем жаловала а послов оних казала живих в ров повкидати і землею присипати.

І не досить било їй на том, але мислила на всіх древлянєх мститися. І послала з хитростію до древлян, мовячи:

— Єсли хочете взяти мене князю своєму за жону, нехай прийдуть до мене всі першії вельможі ваші і нехай мене з великою честію провадять.

Оні зась, не відаючи хитрості її, послали всіх вельмож своїх до неї значних п'ятдесят.

Которим Ольга казала в лазні митися, а так лазню з ними спалити.

Але і на том не досить їй било. Єще послала слуг своїх до древлян, мовячи:

— Ото уже іду. Приготуйте меду і інших напитков в місті, где убито мужа мойого, аби-м там йому учинила поминки, ведлуг обичаю нашого. А по том іду до князя вашого.

І ведлуг слова її наготовано так все.

Она зась там учинила плач великий над гробом мужа Свойого Ігоря і поминки, ведлуг обичаю свойого. Казала теж над гробом його могилу висипати, а по том деревлян охотне частувати, а своїм слугам служити в трезвості, а не упиватися. Гди зась древлян виділа п'яних Ольга, теди казала слугам своїм побити всіх древлян, мовячи:

— Вигладьте од землі сих всіх бунтовников і убийцов мужа мойого. Нехай не живуть, противлячися своїм паном. Поднесли бо руки на свойого пана. Аби і іншії своєвольники в Русі, учувши погибель їх, боялися і не важилися панов своїх губити, але з страхом служили і повиновалися.

І убито в той день п'ять тисяч древлян.

А то учинивши, Ольга вернулася до Києва і в рихлом часі, зобравши великоє войсько, ішла з Святославом, сином своїм, на древляни єще ся мстити смерті мужа свойого. І в малом часі подбила всю землю їх. Тілько значнійшії вельможі їх, зобравшися в місті Коринстині, моцно ся боронили. Которих і за рок не могли взяти. А по том Ольга змислила хитрость і послала до них, мовячи:

— Чому в місті голодном гинете, не хотячи ся мні покорити? А уже вся ваша земля мні ся поддала, і всі в покою живуть, і ви, єсли мні ся покорите, не великії у вас тепер возьму дані, поневаж зубожали-сьте, а оставлю вас в покою, тілько дайте мі од диму по голубу і по вороб'ю.

Оні зась, розуміючи то бути правду, з радостю п[о]слали їй голуби і вороб'ї.

А Ольга, взявши тую дань, обіцяла їм покой, а вночі казала своїм слугам до кождої пташки сірку з огнем, в плат увивши, прив'язати і [п]устити. Пташки зась летіли в місто, кождая в своє гніздо, і запалили місто. А люде, видівши тоє, бігли з міста. А Ольга казала їх імати, єдних забивати, а других в плін брати. А остаток, зоставивши з душею, дані тяжкії на них вложила і, добре помстившися смерті мужа свойого, вернулася до Києва з сином своїм Святославом.

В рок зась, оставивши сина свойого в Києві, а сама їхала До Новагорода, споражаючи землю і фундуючи міста, села, гостинці і мости, і, побравши дані, знову вернулася до Києва і жила в покою.

Гди зась бог восхотів вибрати собі людей нових і сліпотою невірія осліпленних росов світом благодаті своєя осіяти і в познаваніє себе, істинного бога, привести, і віру православную вщепити, видячи її на тоє способную, всіми бо цнотами христіанськими себе украсила — милостиню обфітую убогим давала, чистость заховала, мудрость міла, а найбарзій право судила, а прето вселилася в неї ласка святого духа. Умислила, ведлуг спораження божого, до Царигорода їхати. Що і вчинила року 955, в царство Костантина, сина Леонова 5, за патріархи Полієкта 6 (а ведлуг Кромера — Іоанна Цимисха 7 а патріархи Феофілакта 8, а ведлуг іних — Фотія).

Пришла блаженная Ольга до Царигорода, где з великою честію од царя і патріархи споткана була, і сам цар взяв її до своїх палацов і гойне її учтив.

А гди бачив її цар в мудрості і в сличності над іних жон, уязвився од красоти її і хотів її міти собі за жону, бо був цар молодий і не мів жони. Гди многії речі їй правив, придав і о малженстві. А зрозумівши, як мудрая невіста, одповідила йому:

— Не для того-м тут приїхала, але поневаж поганка естем і син мой Святослав, которому ви дань даєте. Бога правдивого не знаєм. Слишавши о вашой православной вірі і правдивом богу, которого ви чтете, і о службі чистой вашого закона, прагнула-м і я тої святої віри, і тому ж правдивому богу кланятися. А о том, що-сь мовив, по том будем мовити. А тепер постарайся, аби-м була охрещена од святійшого патріархи. А ти буди мні приємником. А если того не учиниш, то я одійду некрещена.

Цар зась просив святого патріархи, аби її окрестив. А он, научивши її православної віри, окрестив її во ім'я отця і сина і святого духа, і нарекл їй ім'я во святом крещенії Єлена, і благословив її, мовячи:

— Благословенна ти межи руськими, поневаж оставила єси темность і возлюбила єси світ. І прорек о ней, іж:

— Ублагословяться синове русьтії в послідній род внук твоїх!

І научив її віри святої добре, і як богу молитися, милостиню убогим гойную давати, пост заховати, чистоти духовної і тєлесної стеречи і інії вшелякії цноти христіанськії повнити. А она, яко земля плодная альбо губа, приймала в себе. По том дала святійшому патріарсі много золота і каменей дорогоцінних на потребу церковную.

По крещенії взяв її цар з святійшим патріархою до палат своїх і там гойне учтив і упоминався обітниці своєї, мовячи:

— Се ласкою божою зосталася христіанка. А що-сь мне пошлюбила, жеби і тоє ся скончало? Одповідила йому, як мудрая, мовячи:

— Як мя хочеш собі міти, царю, за жону, а сам єси мене крестив і назвав єси мене цорку собі? А в христіанєх, як і сам добре знаєш, того обичая немаш, аби ся того споминати годить. Не для того бо-м (яко і первій повідала) тут приїхала, аби-м з тобою царствувала. Не хочу бовім тобі царицею бути, царю смертельному, поневаж уже пошлюбила-м жениху Христу, небесному царю, аби-м з ним навіки царствувала. Яко і ви самі повідаєте, же єст інший вік, где которії бога любять, без конца живуть і вічноє веселлє в царствії небесном мають. Которого і я доступити зо всей душі прагну, для чого-м ся і крестила. Земноє зась царство досить мні і Руської великої землі, где самодержець єст син мой Святослав.

Много теж і інших премудрих слов мовила.

А цар, то слишачи, дав їй в том покуй і, дари великими ударувавши, одпустив її з покоєм.

Блаженная прето Ольга ішла з святійшим патріархом і просила його о благословеніє і молитву святую в дорогу і, аби їй дав священика, мовячи:

— Нехай при мні завше ведлуг обичаю христіанського служба божая одправується. Той мні нехай будет отець і учитель вмісто тебе.

А святійший патріарха благословив її і молився за неї і дав їй чесний крест (сей святий крест, которого блаженная Ольга взяла од святійшаго патріархи, мів напис такий: «Обновися Руськая земля ко богу святим крещенієм»; сей святий крест великий князь Ярослав Володимирович 9, правнук її, фундувавши оздобную церков в Києві святої Софії 10, поставив його в олтарі на правой стороні) і святії образи, книги і іншії всі належачії потреби, і священика, і благословеніє святительськеє, і одпустив їх з покоєм.

Блаженная Єлена радовалася душею і тілом, взявши святость і благословеніє од святійшаго патріархи, і йшла з покоєм в землю свою, славячи во тройці єдинаго бога.

І пришедши до Києва, жила ведлуг подання і науки святійшаго патріархи: в пості, в молитвах день і ноч, милостиню гойную убогим даючи, чистоту душевную і тєлесную, которую, єще, будучи неокрещенною, міла, заховуючи і вшелякого ся гріха вистерігаючи, жила посродку великого мнозства поган, баввохвальством і темностію осліплених, нічого не боячися. Которії були, як дикії звірі, а опа, яко світлая звєзда, пред сонцем ідучая і світлий день православія руським людям пред'являючая. Вся пильность її була о том, аби все поганство її вірою Христовою було просвіщенно. І сина свойого, великого князя Святослава, непрестанно учила, аби познав Христа і крестився, также бояр і всіх людей, до которих мовила:

— О синове руськії, послухайте мене і познайте бога правдивого, во тройці єдинаго, творця небу і землі і всіх речей, видних і невидимих, а оставте мерзькії боввани, которії в такоє вас шаленство привели, іж бездушним, глухим і німим вірите. А оні вам жадної помочі нігди дати не могуть, тілько згубу вічную душ ваших. І їх за боги собі маєте і всю надію свою на них покладаєте. Которії не єст боги, але ошуканіє бісовськоє. Ви добре знаєте, же і я в том же невірствії сліпотою була огорнена, поневаж не знала-м дороги живота вічного. Гди зась од правдиве знаючих познала, іж немаш под сонцем іншого бога, окром сього, в которого христіане вірують, в которого і я увірила і крестилася во ім'я отця і сина і святого духа.

Много їх учила о вірі, і нікоторії з них, увіривши їй, крестилися.

Син зась її, великий князь Святослав, которий обичаєм був, як звір, і вельможі його также о тоє мало дбали і її в том не слухали, тілько ж креститися нікому не забороняли, по том ся з них насмівали.

А святая завше за сина свойого молилася господу богу і його часто упоминала і учила. Але нічого у непокорного не справила сина свойого.

Также і о наверненню всіх людей Руської землі, як оная другая цариця Єлена 11, которая з сином своїм увесь світ святим крещенієм просвітила, так і сія наша блаженная Єлена, як правдивая учениця Христова і єдиноревнительниця святим апостолом, обходячи міста і села в своїй землі, всім людєм проповідуючи, учила їх віри Христові. А віруючим дані уменшала, а і[н]шим і всю опускала, боввани крушила, а на їх місцях церкви і крести ставляла, од которих на потом много чуд було, і пророкувала, іж:

— Господь бог роду російського не опустить в невірствії гинути, але обратить серця їх ко разуму правоелавія, як і мене.

Єднаго часу проходила землю свою. Трафилося їй бути в ніяком великом лісі над рікою великою іменем Плигова. І виділа там божественноє виденіє. То єст місце оноє трисвітлими сонечнаго божества сіяло лучами, так, іж не можно було на оноє і глядіти. І, урадовавшися з оного видєнія, дякувала господу богу. І, до своїх обернушися, пророкувала, мовячи:

— З волі божої на сім місці маєт бути церков во ім'я святия живоначальния тройці, а до того монастир і місто великоє.

А помолившися на оном місцю довго, крест там поставила.

А одтоль знову блаженная Ольга прийшла до Києва. А там живучи, много добро чинила: убогим гойную милостиню давала, гостей і перехожих всім достатком опатрувала, любо кто із поган був, ровняючися своєму владиці, господу Ісус Христу, которий сонце возсіаваєт на злия і добрія і дожд даєт на праведния і грішния.

По нікотором зась часі вспом'янула блаженная о оном видєнії, котороє на ріці виділа Плоскові, і послала там много золота на фундуваннє церкви святої живоначальної тройці. По том і місто великоє Псков фундовано ведлуг пророчества.

Працьовала в розсіванню віри святої аж до чесних сідин своїх, о землі Руськой чинячи великоє стараніє.

В той час сик її Святослав, оставивши її з дітьми своїми, Ярополком, Ольгом 12 і равноапостольним Володимиром, ішов воєзати Болгарськую землю, где взяв міст 80 і столечноє їх місто Переяславці 13, в котором і жив (сеє місто Переяславець Кромер Дерестець називаєт).

В той час, довідавшися печеніги, іж Святослав пошов на болгари з войськом, зобравшися, напали на Київ, але молитвами святої Ольги не взяли самого міста, поневаж Претич, воєвода Святославов, припав на них зненацька ноччю і одгнав їх од Києва. А по том сам Святослав, пришедши з великою потугою войська, до конця їх поразив і прогнав. Блаженная зась Ольга великоє подякуваннє чинила господу богу, іж її вибавив з облеження.

Унуков своїх віри святої учила, єднак крестити їх не сміла для упорного сина свойого Святослава.

Он зась, прогнавши печенігов, прийшов до Києва і хотів знову з Києва іти до Болгар, там жити, повідаючи, іж:

— То єст середина панства мойого, і там мні добре ся поводить: од Греков золота много, блаватов, вина, овоцов і коріння розного, од Чехов теж і Угров срібра, вина і коней, а з Русі футра, меду, воску і людей.

А блаженная Ольга просила його, аби не одходив, ознаймуючи йому о смерті своїй і мовячи до нього так:

— Сину мой милий, где ідеш, чужих шукаючи, а своє кому полецаєш? Діти єще малі, а я, як видиш, стара, а до того і вельми хора, конець живота мойого приходить мні.

Тепер прето ні о чом так не фрасуюся, як о тобі, іж многр.-м тебе вчила і просила і упоминала, аби-сь оставив темность баввохвальськую і прелесть бісовськую а познав світлость віри святої православної і правдивого бога, во тройці єдинаго, которого-м і я познала. Ти зась о том не дбаєш. Відаю добре, іж для упору і непослушенства твойого которії просьбу і упоминаніе родительки твоєї легцеважиш. Очекиваєт тебе тут, на землі, біда великая, а по смерті вічная мука. Сього зась часу прошу тебе, не од'їдий нігде, аж скончаюся і оддаси тіло моє грішноє землі. І на той час од'їдеш собі, где хочеш. По смерті моїй аби-сь не чинив надо мною ведлуг обичаїв і забобонов поганських нічого, але священик мой нехай поховаєт тіло моє грішноє ведлуг обичаю христіанського. І могили надо мною аби ніхто не важився сипати, ні тризни чинити. Але пошли золота много до Царигорода, до святійшого патріархи, і той о душі моїй грішной помолиться господу богу і служби божії [одправить] і другим священиком кажет за мене служити і іншим милостиню дасть. Іначей же би-сь не чинив. Уже бо час і конець живота мойого дочасного (яко-м рекла) пришов, аби-м до любимаго мні Христа ішла, в которого вірую.

Тоє слишачи, Святослав вельми плакав і все розказанноє обіцявся учинити, тілько вірити в Христа не хотів. І по трьох днях, уже барзо хорая будучи, дякувала господу богу і пресвятій богородиці, которую во всем помощницю міла, также і всіх святих в молитві призивала. І гди прийшов час розлучення од тіла її, призвавши священика, сповідь святую учинила, маслосвятіє і божественних і животворящих таїн господа бога і спаса нашого Ісуса Христа приняла, радуючися предала святую свою душу в руці господу богу, которому вірне служила, і одійшла до вічного мешкання і чертога небеснаго. Преставилася в року 6477-му, а од рождества Христова 969-му, місяця іюля 11 дня, жила всіх літ своїх 80. І поховано її з великим плачем од всіх людій на оном місцю, где сама святая казала.

В літо зась 6497-є, а од рождества Христова 989-є, по пророчеству блаженної, коли господь бог просвітив святим крещенієм всю землю Руськую през внука її, великого князя Володимира, на котором пало блаженної доброє насіння святої науки і стокротний колос видало, за преосвященнаго митрополита Леонтія 14 (которий первий був по Михаїлі, крестившем Руськую землю), святий теди великий князь Володимир в літо 20 по преставленії святої, уфундувавши церков в ім'я пресвятої богородиці в Києві соборную, на которую і десятину казав давати, для чого Десятинною 15 і до сього часу зовуть, мощі її святії до оної за належачою честію перенесл, од которих чуд і улічення було много з вірою приходячим, во славу пресвятої тройці.

Которой належить од нас вшелякая слава, честь і поклоненіє нинє і прісно і во віки віком.

Амінь.










[Житіє княгині Ольги] — Подається за рукописом XVII ст., який зберігається у відділі рукописів ЦНБ, шифр 370 П /155, арк. 517 — 522, опублікованим у кн.: Перетц В. Н. Исследование и материалы по истории старинной украинской литературы XVI — XVIII веков. М. — Л., 1962, с. 66 — 76, та Павленко Г. І. Становлення історичної белетристики в давній українській літературі. К., 1984, с. 179 — 194.

 1 Ольга (Єлена; ? — 969) — велика княгиня київська у 945 — 957 рр.; близько 957 р. прийняла християнство; по смерті визнана святою.

 2 Коростинь (Користань, Коростень) — столиця Древлянської землі, на річці Уж, лівій притоці Прип'яті; вперше згадується в літописах під 945 р. як Іскоростень; в 946 р. Ольга, придушуючи древлян, спалила його; відродився у XIV ст.

 3 Овручов (Овруч) — древлянське місто на річці Норинь, притоці Ужу. Вперше згадується в літописах під 946 р. як Вручий.

 4 Святослав (? — бл. 973) — син Ігоря й Ольги, великий князь київський у 945 — 972 рр.

 5 ...Kонстантина, сина Леонова... — Йдеться про Константина VII Порфірогенета, або Багрянородного (905 — 959), візантійського імператора (913 — 959), покровителя учених, письменника-історіографа.

 6 Полієкт (Полієвкт) — константинопольський патріарх у 946 — 970 рр. За переказами, 955 р. охрестив Ольгу.

 7 Іоанн Цимисха (Цимісхій; бл. 925 — 976) — візантійський імператор у 969 — 976 рр.

 8 Феофілакт — константинопольський патріарх у 933 — 956 рр.

 9 Ярослав Володимирич (Ярослав Мудрий; 978 — 1054) — великий князь київський з 1019 р., син Володимира Святославича і Рогніди, видатний політик і культурний діяч.

 10 ...церков в Києві святої Софії... — Йдеться про Софійський собор, споруджений за князювання Ярослава Мудрого після перемоги над печенігами 1036 р. Назва походить від грецького слова «Софія» — «мудрість». Став центром релігійного, політичного і культурного життя Київської Русі.

 11 Цариця Єлена (244 — 327) — мати візантійського імператора Константина Великого Флавія. Мала великий вплив на сина і сприяла поширенню християнства.

 12 Ольг (Олег Святославич; ? — 977) — князь древлянський, син Святослава Ігоревича. По смерті батька між Олегом і Ярополком спалахнула міжуособиця, приводом до якої стало вбивство Олегом Лота, сина Ярополкового воєводи Свенельда. Олега було розбито; тікаючи в Овруч, він упав з мосту і втопився.

 13 Переяславець (Малий Переяслав, Мала Преслава, Преслава) — болгарська фортеця на Дунаї. В 968 р. її захопив Святослав Ігоревич, 971 р. її відбив у русичів Іоанн Цимісхій.

 14 Леонтій (Леон, Лев; ? — 1008) — київський митрополит.

 15 Десятинна церква — перша кам'яна церква у Києві, збудована в 989 — 996 рр. На її утримання князь Володимир Святославич виділив десяту частину князівських доходів. Зруйнована 1240 р. під час завоювання Києва татаро-монголами.





Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.