[ЖИТІЄ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА]
Благословен бог і отець господа нашого Ісуса Христа, отець щедротам, которий всім чоловіком хочет спастися і в разум істинний прийти, іж не допустив до конця Руськой нашей землі в темності невірія і баввохвальства бити, але, яко отець чадолюбивий, благоізволи [в] світом ласки крещенія святого її просвітити і в разум істинний до познання тебе, правдиваґо во святой тройці славимаго бога, през благовірнаго і равноапостольнаго великаго князя Владимира привести.
Претож прийдіте, руськаго народу і вшелякого возрасту і стану православнії, поклонімся богу в святой тройці єдиному, хвалячи його пресвятоє ім'я і великую його на нас милость. Прийдіте, похвалім і святого равноапостольнаго великаго князя Владимира, отця, наставника і ходотая спасенія нашого, которий, яко вторий і чудний святий апостол Павел і великий Константан, не од чоловік званіє приняв, але з небесє і во святой купелі душевной посполу і тілесної позбивши сліпоти і благодаті духа святого наповнившися, до конця болвани покрушив і викоренив і всю землю Руськую святим крещенієм просвітив, вірувати і кланятися в святій тройці єдиному богу, отцю і сину і святому духу, всіх людій російських научив.
Сей святий і равноапостольний великий князь Владимир, син бив Святославов, также князя києвського, роду варяжського, первій балваном кланявся і великоє стараннє ведлуг преданія отець своїх около них чинив.
Отець його Святослав мів трьох синов: Ольга, Ярополка і його. Ярополк по смерті отця свойого княжив в Києві. Ольг — в Овручеві і во всем Поліссю, а Владимир — в Великом Новгороді.
Ярополк убив брата свойого Ольга. Послишавши Владимир, іж Ярополк брата свойого Ольга убив, обавляючися, аби і йому также того (през зраду) не учинив, ішов за море до варяг. А Ярополк, розуміючи, аби Владимир утекл, взяв Великий Новгород.
Владимир, зобравши за морем войсько великоє розних народов: варяг, слав'ян, чудов і кривичов 1, пришов знову до Новгорода, которий взявши, послав до брата свойого Ярополка, ознаймуючи йому, іж ідет на нього, мстячи смерті братньої.
Послав теж Владимир і до князя полоцького Рогволода, аби йому дочку свою Розгнідь 2 за жону оддав. Але князь полоцький не хотів. Владимир, маючи великоє войсько готовоє розмаїтого люду, ішов на князя полоцького, убив його і двох синов його, а дочку його взяв собі за жону.
Притягнув по том Владимир з оним всім войськом до Києва на брата свойого Ярополка. Он, не маючи противко Владимира так много войська, заперся з людом своїм в Києві.
Ставши Владимир под Києвом, окопався і послав до воєводи києвського Блуда, намовляючи його, аби йому сприяв забити Ярополка, обіцяючи йому великую нагороду і честь. Воєвода Блуд тоє йому справити обіцяв, бо по імені своєму такії і діла показував, облудне з паном своїм поступуючи.
Од того часу часто Блуд посилав до Владимира, указуючи йому час приступ чинити до Києва. А сам мислив убити пана свойого, радив Ярополку утікати з Києва.
Ярополк, не відаючи зради його, послухав, утекл і заперся в місті Родні на Острі.
Владимир, взявши Київ, послав войсько своє до Родня і облегл Ярополка.
Зноу Блуд радив облудне Ярополку, аби ся поклониз Владимиру. Он, не знаючи о зраді, його услухавши, їхав до Владимира, а Блуд потай ознаймував о всем Владимиру. Ожидав Владимир Ярополка в теремні фольварку отцевськом.
Кди приїхав Ярополк, хотячи ся поклонити Владимиру, зненацька два варяги мечами на дверях взяли под пазуху Ярополка і на том місцю убили його.
Так Владимир сів на великом княженії києвськом і бив самодержець всеї Русії. Взяв теж і жону за себе брата свойого Ярополка, грекиню.
Зоставши Владимир самодержцем всього княженія києвського, ставив по всем панстві своєм болвани. Найпервій поставив болвана Перуна, найстаршого в Києві на горі, на том місцю, где тепер церков святого Василія 3. І по іних місцях — других болванов, которим імена нижей суть описані, чинячи їм офіри, честь і поклон бозський. Также і людям всім приказував под строгим караннєм офіри їм чинити і за боги їх чтити. А єсли би хто не хотів, таким маєтності і достоїнства одбирано і смертію карано. Що всі люде во всім панстві його за розказанням його, називаючи їх богами, офіри їм чинили.
До Великого зась Новгорода Добриню, кревного свойого, Владимир на своє місце послав. Котрий, приїхавши до Великого Новгорода, также, як видів, що Владимир в Києві, так і он там чинив: ставив болвани, богами їх і іменами такими ж називаючи, кланятися їм і офіри чинити людей примушав.
Маючи теди Владимир покой од всіх сторон, неповстягливостю невіст бив вельми опанований. Мів шесть жон. Первая — Розгнідь, з которою синов чтири — Ізяслава 4, Мстислава, Ярослава, Всеволода 5 — і дві дочки мів. Вторая — грекиня, жона брата Ярополка, з которою мів Святополка 6; которий по том братов своїх Гліба і Бориса 7 позабивав. Третяя — чехиня, з которою мів Вишеслава. Четвертая — чехиня также, з которою мів Святослава і Мстислава 8. П'ятая — болгариня, з которою мів Бориса і Гліба. Шостая по том била грекиня, для которої крестився; з которою мів дочку Марію 9, тая оддана била за первого Казиміра , короля польського; тая родила Болеслава Смілого 11, которий убив Станіслава 12, біскупа краковського. Мів теж і подложниць п'ятсот, 300 — у Вишгороді, а 200 — в сельці на Берестовом 13. Єднак же не досить йому тих било, але єще і панни, которії ся йому подобали, і од мужов жони брав. Альбовім бив вельми несит блудом, як і Соломон. А тоє чинив Владимир, гди єще в темності болвохвальства зоставав. А по том, гди бив небесним світом просвіщен і познав правду а христіанином зостав, од того часу уже таких спросностей і сам не чинив і другим того заказував і боронив.
Ішов Владимир з войськом до Ляхов і місто їх Премишль, Червено 14 і іних много побрав. Того ж року і Вятичі звоєвав і вложив на них дань од плуга по шелягу. Року зась 984 ішов Владимир на Ятвяги 15 і звоєвав всю землю їх і, пришедши до Києва, чинив офіри болванам. В той час христіанина-варяга з сином 16 його Іоанном убив, як о том в житії їх обширній. По том ішов Владимир на Болгари 17, і там, їх звитяживши, покой з ними вічний учинив.
Гди зась господь бог восхотів вибрати собі людей нових, послав ласку святого духа на Владимира, которий, як од сна, темності болвохвальства очкнувшися, до познання правдивого бога пришов, світом правди просвіщен святим крещенієм, в синовленіє богу сам себе привів і всю Руськую землю нашу просвітив.
Тут вкоротці о крещеніях нашої Руської землі, як много раз, за чийого пановання і коли крестилася.
Ведлуг літописцев многих, а особливе преподобного Нестора Печерського, первоє крестилася Русь і народ словенський єще од святого славнаго первозваннаго апостола Андрія. Бо святий апостол, будучи в Херсоні, пустився вгору Дніпром аж до Великого Новгорода. А прийшедши на гори києвськії, благословив їх і крест святий на них, где тепер церков святого
Семиона стоїть, поставив, пророкуючи, іж на той горі, а при ней і іних, міло знаменитоє і хвалою божею наповненноє місто христіанськое бити і віра святая возсіяти. Много людей, которії там жили, віри Христової на той час святий апостол научивши, окрестив. А сам по том ішов Дніпром аж до Великого Новгорода і там многих научив віри Христової і окрестив. Придаєт літописця преподобний Нестор, же і святий апостол Павел бив, учачи і проповідуючи євангеліє Христово, в Мисії і Іллірику, яко в «Діяніях» пишет. Мисія зась і Іллірика словенськая єст земля. По том святий апостол Павел послав слов'яном ученика свойого Андроніка, єдиного з семидесяти апостол. Которий учив і крестив в їллірику і Мисії, то єст в Болгарєх, в Босні 18, і в Мораві 19, где по том в Пан[но] нії 20 єпископом бив.
По-вторе крестилася Русь року од рождества Христова 863, за Михаїла, царя грецького а за патріархи константинопольського Фотія. Од которих теж, на просьбу князей словенських Святополка 21, Ростислава і Коцела, прислані били слов'янам і Русі учителі віри Христови Мефодій і Кирил, синове чоловіка зацного Льва з Солуня. Тії духом святим зложили словенськії літери і преложили на язик словенський грецькії книги, святоє Євангеліє, Апостол і інниї.
По-третє крестилася Русь року од рождества Христова 886, за Василія Македона, царя грецького, за того ж патріархи Фотія. Од которих прислан бив на крещеніє Русі при князю Ольгу митрополит Михаїл.
Которий, гди до них приїхав, витягали по нем, аби первій чудо якоє значноє учинив. А он пита їх:
— Якого би чуда потребовали? Они рекли:
— Книга Євангеліє, которая учить віри Христової, нехай будет вкинена в огонь і, єсли не згорить, по том познаєм, іж велик єст бог, которого ти проповідуєш.
Митрополит казав великий огонь посередині міста накласти і вложив святоє Євангеліє, а сам, поднявши руки в небо, молився господу богу.
А гди дрова всі погоріли і огонь погасл, найшли святоє Євангеліє все ціло, і намней огнем не било нарушоно.
Тоє чудо видячи, много увірили в Христа і крестилися.
По-четверте крестилася Русь року од рождества Христова 985, за святої Ольги, княгині руської, жони Ігорови, баби зась святого Владимира. Которая їздила до Константинополя для віри і крещенія святого, где крестив її святий патріарх Полієкт, а сам цар грецький Константан Осьмий приємником її в святом крещенії бив. Которая, вернувшися, многих в Русі крестила.
Але всі тії крещенія чтири, в Русі бившії, не укоренилися, для частих войн і княжат поганських, поневаж і Ольга сина свойого Святослава навернути до віри Христови не могла.
П'ятий раз досконале крестилася Русь также од Константинополя за святого равноапостольнаго великого князя Владимира, всеї Росії самодержця, а за царей грецьких Василія і Константина 22 а патріархи константинопольського Ніколи Хрисоверха 23 року од рождества Христова 988, яко наш російський кройникар святий Нестор свідчить. Котороє так ся стало.
Почали приходити до Владимира з розних панств і народів, хвалячи йому свою віру кождий з них.
Найпервій пришли віри Махометови. Владимир спитав їх, якая їх віра єст. Оні одповідили:
— Віруєм богу, а Махомет нам позволяєт жон міти, колько хто хочет, і розкошей вшеляких заживати, только обрізоватися, свиного м'яса не їсти і вина не пити.
І інії неслушнії речі повідали, которих не пристоїть і писати.
Владимир охотно слухав о жонах, бо бив женолюбець великий, але обрізаніє і непитіє вина йому ся не подобало. І мовив до них:
— Ми не можем без винного питія бити, поневаж в Русі все веселле і приязнь в*подпиттю єст.
По том пришли німці, римляне і жиди, заліцаючи кождий з них свою віру.
А он жодної з них не уподобав.
Того ж часу і грецькії цареве Василій і Константан прислали Кирила Філософа до Владимира з великими подарками, межи которими [била] і запона гафовання барзо коштовнаго, на которой било второє пришествіє Христово, страшний суд.
Святий Кирил обширне научав Владимира з Письма Святого о вірі христіанськой, показуючи йому пророчества о Христі од початку світа, при концу зась о втором пришествії Христовом і страшном суді. Скончивши мову, оддав йому запону.
Которую обачивши, Владимир спитав Філософа:
— Що то єст?
Святий Кирил одповідив йому:
— Прийдет господь бог, праведний судія, судити всіх праведних і грішних. Єдних теж поставить по правиці, а других по лівиці. Которіє будуть по лівиці, то всі некрещенії і грішнії, тих всіх пошлет до пекла во огнь неугасимий і муки вічнії. Которії зась будуть по правиці, тих приймет до царства небеснаго на вічноє веселіє і невимовнії а розумом людським не понятії розкоші і утіхи, которих вічно будуть заживати.
Владимир, воздхнувши, рекл:
— Щасливії тії, которії на правиці стануть, але біда тим, которії по лівиці.
Святий Кирил зась рекл:
— І ти по правиці будеш, єсли ся окрестиш і злих учинков престанеш.
Владимир взяв собі на розмисл і рекл до Філософа:
— Розмишлюся і добре ся вивідаю о всіх вірах. Обдаривши Філософа, одпустив його з честію. По од'їзді святого Кирила, зозвав Владимир всіх бояр своїх, людій мудрих і старих, і рекл їм:
— Ото приходили до мене з розних панств і розних вір люде — віри Махометової, німці, жиди і римляне, хвалячи кождий з них свою віру. На опослі теж всіх пришли і греки, которії вельми дивнії речі повідали, почавши од початку світа аж до сього часу. А над все повідають, іж по смерті кождий чоловік воскреснет. І, єсли, хто будет добре тут на сім світі чинити, той в небі навіки утіхи невимовної заживати будет і радоватися. А хто зась тут на сем світі зле чинить, а любо би і добре чинив, а не будет христіанином, той там в пеклі навіки в огні наугасимом мучитися будет.
Рекл до нього сенат і всі мудрії його:
— Ніколи ніхто свойого не ганить, але завжди каждий своє хвалить. Єднак ти, великий княже, єсли хочеш правду познати, то маєш много мудрих людей, пошли їх по всіх землях, нехай обачать кождую віру і як хто служить богу, а по том, пришедши, дадуть тобі і нам справу о том доводне.
Которої ради услухавши, Владимир послав десять мудрих мужей по всіх землях на вивідованнє вір і як хто служить богу.
Посланнії од нього в розних сторонах били, приглядаючися і вибадуючися о вірах і як хто служить богу.
На остаток приїхали і до Константинополя, до цесарей Василія і Костянтина, повідаючи їм причину приїзду свойого. Цесарі зась раді їм били і ознаймили святійшому патріарсі Сергію 24 о них і причину приїзду їх йому повідали. Святійший патріарх казав украсити церков і празник учинив і сам у коштовних апаратах з многими єпископи службу божую одправував. Цесарі под час служби божої впровадили послов до церкви. Оні, обачивши оздобу хвали божія і [почувши] пісні вдячнії, вельми ся удивили а розуміли, іж на небі, а не на землі, стояли, альбовім освітив їх на той час світ небесний і били в видінії. Скончивши набоженство, взяли їх цесарі і, гойне учтивши і ударивши, одпустили.
А гди посланнії од Владимира вернулися, он знову, всіх бояр і людей своїх мудрих зозвавши, казав послам пред всіми, где що виділи і слишали, о всіх вірах і о службах богов, повідати.
Посланці повідали, мовячи, іж:
— Ся нам жадноє набоженство і віра так не подобала, як грецькая. Бо гди нас впроважоно в церков, где ся оні богу своєму молять і набоженство своє одправують, виділи-сьмо там невиповідимую оздобу в їх церкві і [чули-сьмо] співання до слухання барзо вдячнії, где нас всіх облак світлий осінив і били-сьмо в видінії. Здалося нам, же-сьмо не на землі, але на небі на той час стояли. ! немаш нігде такого во всіх народах в церквах набоженства і одправи, як у них. А прето віруєм, іж правдивая їх єст віра, і правдивий бог з тими только людьми живет.
Рекли бояре до Владимира:
— Єсли би віра грецькая не била правдивая, то би баба твоя Ольга не увірила, бо невіста била вельми мудрая.
І так Владимир віру святую грецькую, як свічу на світильнику, обачивши і позвавши, іж она єст найправдившая, рекл:
— Що учиню? Пойду в землю їх і озьму міста їх і найду там учителей.
А як умислив, так і учинив. Зобравши войсько великоє, ішов до Таврикії, що тепер Перекопом зовуть тоє місто і, Херсон взявши, послав до цесарей, зичачи собі сестри їх Анни за малжоику 25.
Оні одповідили:
— Немаш у христіан такого звичаю, аби за некрещених оддавали. Єсли ся окрестиш, то не только тоє, але і большого, то єст царство небесноє, одержиш.
Владимир одповідив:
— Уже-м я давно уподобав віру вашу, гди-м єще послов моїх посилав. Пришліте теди єпископа, а я окрещуся.
Вдячную новину услишавши, цареве намовляли сестру свою, аби йшла за Владимира. Которая любо і не хотіла, єднак уважаючи спасеніє так великого народу і покой отчизни своєї, призволила.
Прето ж їхала царевна з великим мнозством княжат грецьких і єпископом до Херсона. Где приїхавши, гди била проважона на палац замку херсонського, на той час знагла Владимир осліп. І почав бив уже вонтпити о вірі святой, розуміючи, іж то його богове поганскії скарали. Але царевна послала до нього мовячи:
— Єсли хочеш видіти, крестися, іначей не будеш. Єсли ся окрестиш, то не только тілесної, але і душевної сліпоти позбуДеш, а ще большого царства небеснаго дідичем зостанеш.
А он рекл:
— Єсли то правда будет, по том познаю, же віра христіанськая єст правдивая і бог їх над всі боги.
І казав ся крестити.
А гди єпископ його почав крестити, сталося знаменитоє чудо. Альбовім скоро, только вступив Владимир в святую купель, зараз, як луска з очей його спала, і видів ясно, як і первей, і жадного болю не мів, якоби нігди на очі не хорів. За що славив бога, в святой тройці єдинаго, мовячи:
— Тепер позналем правдивого бога.
На святом крещенії дано йому ім'я Василій.
Просвіщен будучи, Владимир душею і тілом радовався.
Що видячи бояре його, многії з них крестилися.
Учинивши Владимир весіллє ведлуг звичаю і взявши благословеніє і митрополита Михаїла од святійшаго патріархи Сергія Царигородського, їхав до Києва.
Гди приїхав, люд посполитий з великою радостю його вітав.
Привіз теж на той час з собою і мощі святого священномученика Климента і ученика його Агафангела і іних немало, образи, книги, апарати і іния начиння церковния, священников, діаконов, іноков, дяков і розмаїтих ремесников з Греції до Києва.
По том назначив день всьому поспольству до крещенія святого і казав по всем місті в Києві кликати, мовячи:
— Єсли хто не будет того і того часу на ріці Почайной, так багатий, як і убогий, старий і молодий, невольний і вольний, той будет господу Ісусу Христу, богу правдивому, і мні противний.
Тоє люде слишачи, ішли всі часу назначоного на ріку Почайную.
Где ся, коли уже било вельми много обойого полу вшелякого возрасту людей зобрало, і сам Владимир зо всім грецьким духовенством там прибув. І казав увойти большим у воду глубшей, малим зась мільшей, а священиком, при берегу стоячи, їх крестити.
Священиці, кождому з них даючи з особна імена і молитви над ними, до крещенія святого належачії, читаючи, крестили всіх во ім'я отця і сина і святого духа.
Того ж дня сам митрополит Михаїл всіх дванадцяти синов Владимерових, которих з розних жон мів, особно в криниці окрестив. І од того часу тую криницю над Дніпром, где ся оні крестили, і по сей день Хрещатиком кияне зовуть.
По святом крещенії молився господу богу святий Владимир так:
— Боже, сотворивий небо і землю, призри на новокрещенних людій твоїх сих, дай їм, господи, істинно познати тебе, бога правдивого, утверди їх в православной вірі. І мні поможи, абим звитяжив так видимих, як і невидимих всіх неприятелей. Амінь.
По том зараз Владимир послав по всіх містах і селах крестити всіх, которії-кольвек били в його панстві. А єсли би ся хто крестити не хотів, на таких караннє яко на непослушних постановив.
Приказав теж болванов палити, крушити і божниці до грунту вивертати, а на тих місцях церкви святії ставити.
А найпервій сам поставив церков в Києві во ім'я пресвятая богородиця праве цар"ським коштом, на которую і десятини зо всього панства свойого казав давати. Которую і тепер зовуть Десятинною.
Тут спомнім о болванах, которих оні міли за боги, не іж би годні били і споминання, але аби-сьмо познали, якою сліпотою болвохвальства на той час диявол посліпив бив людей і до якого шаленства приводив і ошукання же не тільки не знали правдивого бога, але єще і бездушним німим речам, од людей учиненим, належачую честь бозькую оддавали,
Первий теди в них бог бив Перун, з дерева учинений на образ чоловічий. Голова йому била срібраная, а уси золотії. В которого камінь бив в руках вельми ясний. Пред которим огнь завше горів. А єсли би ся трафило за недозорством попа їх служачого огню згаснути, такого без вшелякої вимовки, як непріятеля бога свойого, убивали.
Вторій бог — Волос 26 — бидлячий.
Третій — ГІозвізд. Інії його звали Похвіст, а нікоторії і Вихром його називали. Того визнавали бити бога воздуха, погоди і непогоди.
Четвертий бог — Ладо 27. Того вірили бити богом весєлля, утіхи і вшелякого доброго повоження. Тому офіри приносили, которії женитися міли, аби за його помоччю веселлє доброє і житіє любовноє міли. Того Лада по нікоторих сторонах і до сього часу на весєллях, руками плещучи, або о стол б'ючи, «Ладо, Ладо» співаючи, в піснях своїх часто його споминають.
П'ятий — Купало 28. Которого урожаю бити бога розуміли. Тому теж, шаленії і зведенії, подяковання і офіри приносили на початку жнив. Которому то Купалі, богу, або рачей бісу, по нікоторих сторонах і тепер пам'ятку одправують, а особливе в навечеріє рождества святого Іоанна Предтечі, таким способом. В вечір зобравшися, млоденці і панни плетуть собі вінки із зілля розного, которії кладуть на голову і опоясуються їми. Кладуть зась огонь і беруться за руки і около огня оного скачуть, співаючи пісні, в которих часто споминають
Купала. А по том през огонь оний перескакують, бісу оному Купалі [в] офіру себе самих приносять. Много і іних вимислов бісовських бридких на той час на оних схадзках чинять, що неслушная і письмом подати.
Нікоторії з них криницям, озерам за обфіток урожаю [офіри] приносили. А часом на офіру і людей топили, що й тепер безрозумнії по нікоторих сторонах чинять. Под час знаменитого празника воскресенія Христова, зобравшися молодії обоєго полу і взявши чоловіка, вкидають в воду. І трафляється за спораженням тих богов, то єст бісов, іж вкинений в воду альбо о дерево, альбо о камінь розбивається і умираєт, альбо утопаєт. А в інших зась сторонах не вкидають в воду, але только поливають водою, що єднак тому ж бісу офіру чинять.
Шостий — Коляда 29. Которому празник великий чиніовали декаврія 24 дня. А любо-сьмо рождеством Христовим і святим крещенієм просвіщенні, і болвани погинули, єднак же нікоторії шаленії пам'ятку бісу Коляді і тепер чинять. Почавши од самого рождества Христова, през всі свята, сходячися, пісні співають, в которих і о рождестві Христовом споминають, але большей Коляду-біса вихваляють. Там теж, на схадзсках своїх, Тура 30 і інії бридкії речі вимишяють, чого ся не годить і письмом виразити.
Не досить теж било шаленим людєм тих богов, але єще їх міли много, которим імена суть тії: Хорс, Дажб, Мокша, Стрибог, Семаргл .
А окрестивши святий Владимир землю Руськую, всі болвани з великим безчестієм крушив, палив, в воду вкидав. Найпервій Перуна, як старшого, казав, ув'язавши до хвоста конського, волочи c гори до Дніпра а приставив мужей дванадцять, аби його волокучого били киями. То чинив, не іж би дерево тоє чути міло, але, аби большоє безчестіє бісу учинив і з нього ся насміяв, которий людій ошукував і зводив. А приволокши до берега, розказав вкинути його в Дніпр, приказав зась, аби много нігде до берега не припускано, аж минет пороги. А там, нижей порогов, приплинув до єдної гори високої, которую Перуном і тепер зовуть 32. А на том місцю, где бив болван Перун, казав Владимир поставити церков на ім'я святого Василія Великаго.
І іних всіх болванов казав кидати, едних в огонь, а других в воду, і божниці до грунту розкидати. І не перестав, аж всіх болванов викоренив.
Викоренивши святий Владимир болвохвальство, віру святую розширяючи, на тих місцях церкви святії будувати, где божниці били, казав, благочестіє умножаючи. Міста около Києва над ріками Десною, Острем, Трубежем, Сулою фундував. На той час місто над рікою Стугною осадив і назвав його своїм іменем крещенним Василев, котороє тепер Васильковом зовуть.
Знову вислав святий Владимир до Царигорода, до святійшого патріархи Сергія, просячи аби йому прислав єще большей єпископов. І прислав йому святійший патріарх єпископов три: Іоакима, Феодора, Фому. З которими ішов Владимир в повіт Суждальський і Ростовський і заложив там місто над рікою Клязьмою і назвав його першим своїм іменем Владимир. Поставив там церков в ім'я пресвятої богородиці і дав їм єпископа Феодора. А одтоль ішов в Ростов і там, покрушивши болвани і на тих місцях поставивши церкви, дав їм єпископа фому.
А по том пришов до Великого Новгорода і там, болвана Перуна ув'язавши, казав волочи до ріки і волокучого бити киями. Біс, которий в оном балвані мешкав, не могл терпіти оного насмівиська, почав жалосно великим голосом кричати:
— Біда, біда мні, же-м впав в руки немилостивих людей, которії недавно мене як бога чтили, а тепер такую мні зелживость незносную чинять. Що би-м далей чинити мів, не знаю.
Приволокши його до мост, вкинули в ріку.
Вернувшися до Києва, святий Владимир розділив панство своє, Руськую землю, на дванадцять княженій і посадив на них дванадцять синов своїх, которих мів з розних жон. Найпервій старшого сина свойого Вишеслава посадив в Великом Новгороді, Ізяслава — в Полоцьку, Святополка — в Турові, Ярослава, по смерті Вишеслава — в Новгороді, Бориса — в Ростові, Гліба — в Муромі, С[вя]тослава — в Деревах, Всевол'ода — в Володимиру, Мстислава — в Тмуторокані 33, Станіслава — в Смоленську, Брячислава — в Луцьку, Судислава 34 — в Пскові. З которими послав і священиков, приказучи сином своїм, аби кождий з них по своїх панствах казав віри христіанської учити і крестити людей во ім'я отця і сина і святого духа, а болвани і божниці крушити і з грунту виворочати, а на тих місцях церкви святії ставити. Котороє приказаннє його з пильностію всі сини його заховали.
Гди уже святий Владимир помоччю всемогучого бога болвани і божниці во всій Росії викоренив, а церквей святих много набудував і віру святую добре ушепив, так теж і шпиталей немало для убозства і уломних нафундував і гойними датками і фундаціями їх ударував, по великих цнотах своїх в покою господу богу духа свойого около року 1016 оддав 35, мовячи з псалмистою:
— В руці твої, боже мой, предаю дух мой. І так по земном царствії на небесноє одішов царствовати.
Много би всіх літ од рожденія свойого святий Владимир жив, літописець не змінкуєт, тилько од княженія літ тридцять п'ять, в болвохвалстві княжив осьм, а окрестившися — двадцять сім.
Тіло його святоє положено в Києві в церкві Пресвятої Богородиці Десятинної, в гробі мармуровім, з великою честію і жалем всіх, яко отця і ходотая спасєнія, на честь в святой тройці єдиному богу, отцю і скну і святому духу, которому належить вшелякая слава і поклон нині і завжди і на віки віком. Амінь.
[Житіє князя Володимира] — Подається за текстом, який зберігається у ЦНБ, шифр ДА/416 Л, арк. 424 — 435 зв. арк. 424 — 424 зв. — рукопис; арк. 425 — 435 зв. — стародрук. Очевидно, це текст житія Володимира, виданий друкарнею Києво-Печерської лаври близько 1670 р. (див.: Запаско Я., Ісаевич Я. Пам'ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні, кн. 1 (1574 — 1700). Львів, 1981, с. 83). Його прилучено до рукописного збірника, укладеного 1671 р. Житіє Володимира, додане до другого видання «Викладу о церкві і церковних речах» Феодосія Софоновича (Унів, 1670), було, мабуть, передруком із цього київського друку (див. там же, с. 83). Текст цей опубліковано у кн.: Павленко Г. І. Становлення історичної белетристики в давній українській літературі, с. 160 — 179.
1 Кривичі — східнослов'янські племена, які жили у верхів'ях Дніпра, Волги і Західної Двіни, а також у південній частині басейну Чудського озера.
2 Розгнідь (Рогніда Рогволодівна; ? — 1000) — дочка полоцького князя Рогволода, жінка Володимира Святославича. За літописом, наприкінці 70-х років X ст. відхилила сватання Володимира. Захопивши Полоцьк близько 980 р., Володимир убив Рогволода та його синів, а Рогніду силою взяв собі за жінку, назвавши її Гориславою. Після схрещення Володимира і розпущення його гарему вона постриглась у черниці під ім'ям Анастасії.
3 ...где тепер церков святого Василія... — Церкву Василія Великого у Києві було споруджено Святославом Всеволодичем на східному краю Великого Ярославового двору біля городської стіни (поблизу нинішнього фунікулера) і освячено 1 січня 1185 р. Згодом вона стала зватися
Трьохсвятительською (Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанма Богослова).
4 Ізяслав Володимирич (980 — 1001) — старший син Володимира Святославича і Рогніди, ізяславський та полоцький князь.
5 Всеволод — син Володимира Святославича, володимиро-волинський князь. По смерті батька невдало сватався за шведську королеву Сігрід Стурраде (Горду) і був убитий.
6 Святополк Окаянний (бл. 980 — 1019) — син Володимира Святославича, у 988 — 1015 рр. князь туровський, у 10.15 — 1019 рр. великий князь київський.
7 Борис і Гліб — молодші сини Володимира Святославича. Борис (? — 1015) з 988 р. княжив у Ростові, а Гліб (? — 1015) — у Муромі. По смерті батька обох було вбито з наказу Свя.тополка Окаянног.о. Ця подія стала підставою для канонізації Бориса і Гліба як святих і послужила сюжетом для багатьох творів східнослов'янських літератур.
8 Мстислав Хоробрий (Удалий; ? — 1036) — син Володимира Святославича, князь тмутараканський і чернігівський; воював із хозарами, у ,1022 р. підкорив косогів, перемігши у двобої їхнього князя Редедю; змагався з Ярославом Мудрим за київський стіл; у Чернігові заклав собор Спаса, в якому і похований.
Марія (Доброніга; ? — 1087) — дочка Володимира Святославича і грецької царівни Анни, жінка польського короля Казимира І. Прийняла католицтво під іменем Доброгніви.
10 Казимир І (? — 1058) — польський король, син Мечислава, або Мєшка II, і дочки рейнського пфальцграфа Рікси.
11 Болеслав Смілий (Болеслав II Хоробрий; 1039 — 1081) — польський князь (1058 — 1077) і король (1077 — 1079). Здійснив два походи на Київську Русь (1069 і 1077). Під час першого походу захопив Київ.
12 Станіслав — краківський єпископ (1030 — 1079). Убитий за наказом Болеслава Хороброго. В 1253 р. його було канонізовано як святого.
13 Берестове — сільце біля Києво-Печерського монастиря; літня резиденція київських князів.
14 Червено — давньоруський город на лівому березі річки Хучви, притоки Західного Бугу. Згадується в літописі під 981 р. Локалізується на місці села Чермно Люблінського воєводства (ПНР).
15 Ятвяги — балтійські племена, предки литовців; жили між середньою течією річки Німан і верхів'ям річки Нарев.
16 ... xристіанина - варяга з сином... — Йдеться про варяга Феодора і його сина Іоанна. За переказом, Феодов відмовився віддати свого сина для принесення в жертву поганському богові Перуну. Роздратований натовп киян убив їх обох.
17 По том ішов Владимир на Болгари... — Похід Володимира Святославича на волзьких болгар відбувся 985 р.
18 Босня (Боснія) — країна, яка за часів Римської імперії входила до складу римської провінції Іллірик. У V ст. нею оволоділи готи, а з VI ст. в ній з'явилися слов'яни. Близько X ст. там утворилося васальне банство, підвладне хорватській короні.
19 Морава (Моравія) — історична область над річкою Моравою; У III — IV ст. була заселена кельтами, яких витіснили германські племена маркоманів і квадів; у 625 — 658 рр. входила до складу слов'янської держави Само; в IX — X ст. стала основою Великоморавської держави, після падіння якої була підкорена спершу угорськими, а потім польськими феодалами.
20 Пан[но]нія — римська провінція між річками Дунаєм і Савою. Первісне її населяли іллірійці та кельти; в кінці І ст. романізувалась; в IV ст. завойована германськими племенами; у V ст. стала основою держави гуннів, а після її занепаду перейшла під владу гепідів і лонгобардів; у VI ст. її захопили авари, а в IX — слов'яни, після чого стала слов'янським князівст-
вом, залежним від франкського королівства. На межі IX і X ст. на території Паннонії заснували свою державу угорці.
21 Святополк (? — 894) — правитель Нітранської області; повстав проти князя Ростислава, визнав себе васалом німецького короля і захопив моравський престол. У 871 р. його було вивезено до Німеччини. Повстання, очолюване священиком Славомиром, вигнало німців. Святополк приєднався до повсталих і завдав німцям поразки. 874 р. він уклав мир з німецьким королем Людовіком і визнав себе його васалом. Того ж року, по смерті князя Коцела, Святополк приєднав до Моравії Блатенське князівство і намагався оволодіти всією Паннонією. Роки правління Святополка були часом найбільшого територіального розширення Великої Моравії.
22 Василій і Константин. — Йдеться про Василія II Болгаробойця, візантійського імператора (976 — 1025) та про його брата Константина VIII, котрий спершу, у 976 — 1025 рр., правив спільно з Василієм, а потім, у 1025 — 1028 рр., единовладно.
23 Нікола Хрисоверх (Нікола III Хризоверг) — константинопольський патріарх (979 — 991).
24 Сергій. — Йдеться про Сергія II, константинопольського патріарха у 1001 — 1019 рр.
25 3обравши войсько великjє, ішов до Таврикії. .. і, Херсон взявши, послав до цесарей, зичачи собі сестри їх Анни за малжонку. — У 986 або 987 р. візантійський імператор Василій II звернувся до Русі по воєнну допомогу. Володимир обіцяв виставити 6000 воїнів, а імператор — віддати йому за жінку свою сестру Анну (963 — 1011) за умови, що Володимир охреститься. 988 р. Василій з допомогою русичів розгромив військо непокірного вельможі Барди Фоки (? — 989), аяе Анна не поспішала на Русь. Тоді Володимир обложив і захопив Корсунь, який повернув грекам після одруження з Анною.
26 Волос (Велес) — у східнослов'янській поганській міфології бог худоби, чередників та музики. За Б. О. Рибаковим, культ Волоса сягає палеоліту, коли це божество ототожнювалося з Ведмедем, якому поклонялись «хоробрі мисливці, одягнені в шкури тих звірів, що на них вони полювали». За бронзового віку Ведмідь стає богом худоби. Волос був опікуном всього тваринного світу, ріднив людей і тварин. Волос сприяв також волхвам, навчаючи їх лікувати худобу, та чередникам, навчаючи їх грати на сопілках. Волос мав синів — Велетів.
27 Ладо (Лад) — у східнослов'янській поганській міфології бог шлюбу, родинної злагоди та благополуччя; чоловік богині Лади. Свято Лада відзначалося з 25 травня по 25 червня; в жертву йому приносили білого півня — символ подружньої вірності.
28 Купало (Купайло) — у слов'янській поганській міфології бог родючості, врожайного літа, цілющих рослин та добробуту. Свято Купали з ігрищами, поклонінням вогню й воді відзначалося в ніч з 23 на 24 червня.
29 Коляда — у слов'янській поганській міфології богиня неба, мати Сонця, жінка Дажбога.
30 Тур — у східнослов'янській поганській міфології бог сили, лицарської честі, захисник воїнів і чередників; забезпечував єднання неба і землі. У деяких слов'янських племен — бог сонця. Зображався як багаторогий бик із золотою шерстю, тур-олень, золоте барило з рогами тощо.
31 Семаргл (Симаргл) — у слов'янській поганській міфології бог вогню.
32 А там, нижейпорогов, приплинув до єдиної гори високої, которую Перуном і тепер зовуть. — Йдеться про один із порогів на Дніпрі.
33 Тмуторокань (Тмутаракань) — столиця Тмутараканського князівства на Таманському півострові, що вперше згадується в літописах під 988 р.
34 Судислав (? — 1063) — син Володимира Святославича, псковський князь.
35 ... духа свойого около року 1016 оддав... Володимир Святославич помер в 1015 р.
Див. також: Житіє св. Володимира XVII ст.
