Попередня     Головна     Наступна




Федір КАСТЕВИЧ


ПІСНЬ О СВІТІ МАРНОМ


Фальшивая юность, зрадлива фортуно,

Служиш чоловіку во молодом віку,

Тепер оставила, гди сила вступила,

Старость чоловічу к землі прихилила.

Ей, орлова юность, обновися нині,

Потіш чоловіка в припадлой годині.

О, вітри буйнії, з сторон повійте,

Юность молодості моєй приверніте.

Дажд ми твою помощ, боже справедливий,

Би-м тя хвалив завше, ах, я нещасливий.

О, розкоші мої, де ся ви поділи?

Ніби у Дунаю бистром ся втопили.

Розпустіться, води, од землі вступіте,

Серце фрасовливе во мні охладіте.

Куди обернуся, сльози проливаю,

А в старості моєй сам ся осуждаю.

Ах, приходить время до гробу ступати,

Юж не буду в світі, як орел, літати.

Сам ся осуждаю в том земном падолі,

Же в світі жиючи, ужил своєй волі.

Там возьму заплату, як стануть питати.

Ах, тяжко серцю, як маю отвіт дати.

Ей, тут ужаснися, кождий чоловіче,

Же по смерті ревность, як меч, серце пресіче.

Відаєш, же роскош не долго триваєт,

Родить чоловіка і во гроб впроважаєт.

І плач не поможе, когда смерть приходить,

Жаль немалий в серцю в той час ся знаходить,

Чом ся не восплачеш і не возридаєш,

Же ся кінець віка сего приближаєт?




Федір КАСТЕВИЧ

Про життя Федора Кастевича даних не збереглося. Відомо, що він жив у XVIII ст., його акровірш «Пісня о світі марном» («Фальшивая юность, зрадлива фортуно...») — один з найпопулярніших творів давнього українського віршування, що вміщувався у всіх рукописних пісенниках XVIII — XIX ст., друкувався у працях В. Перетца, В. Гнатюка, Ю. Яворського, М. Возняка та ін. Його народний варіант увійшов до вид.: Головацкий Я. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. М., 1878, т. II, с. 570.

Подається за виданням: Яворский Ю. А. Два замечательных карпаторусских сборника XVIII в., принадлежащих университету св. Владимира. К., 1909, с. 52 — 53, де вірш опублікований за рукописом 1721 — 1759 рр.






Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.