Яків СЕМЕРЖИНСЬКИЙ
ПІСНЬ СВІТОВА
Кара з неба, серце моє, як згадаю,
Трудно взяти возлюбленну, хоч кохаю.
Ах, я не знаю, что мні діяти,
Что не позволяють мні тебе взяти,
Очі ж мої каренькії, чорні брови,
Уста мої коралеві, вдячні мови.
Ах, я не знаю, что б за них дати,
Чтоб із них можна користоватн.
Ой, хоч би мав воли, коні позбувати,
Аби мені позволили тебе взяти.
Ах, я не знаю, что буду діяти,
Что не позволяють мні тебе взяти.
Пораджуся Махновського протопопа,
Ах, хоч гріх, хоч два, хоч і копа!
Нехай же мні позволить тебе взяти,
Із твоєї красоти користовати.
Ах, як же нам позволить сам бог з неба,
Любімося, кохаймося, бо так треба.
Ах, я тебе поцілую, бо сь ти того годна,
Щоб моя душенька не була голодна.
Яків СЕМЕРЖИНСЬКИЙ
Піснь світова («Кара з неба, серце моє, як згадаю...»). — ЗнайденаП. Житецьким у рукописному збірнику кінця XVIII ст., що належав дякові в містечку Погробищі Данилові Бондаревському, вперше надрукована у вид.: Житецкий П. «Энеида» Котляревського и древнейший список ее в связи с обзором украинской литературы XVIII ст. К., 1900, с. 127. Про автора відомостей немає. Очевидно, він був людиною духовного звання. Пісня «Кара з неба...» зазнала народної переробки, стала народною піснею (див.: Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранныё Я. Ф. Головацким, М., 1878, т. III, с. 355 — 356. Подається за першодруком.
