Попередня     Головна     Наступна




ІОАНН


ГЕРОЇЧНІ СТИХИ

О СЛАВНИХ ВОЄННИХ ДІЙСТВІЯХ ВОИСЬК ЗАПОРОЗЬКИХ ВКРАТЦІ З РАЗНИХ ІСТОРІЙ ПРОСТОРІЧНО СОЧИНЕНІ.

ПИСАНІ ЖЕ ГОДА 1784.


Не маш в подсолнечной страни такової,

Чтоб не прославлялись храбрії герої.

Бистро летячая слава їх златою

Оглашаєт громко всім віком трубою,

Мужество їх пісньми сладко співає,

Гісторії слідствій красні составляє.

Строїть їм трофей за знатні побіди,

Ставить в честь статуї з мармуру і міді.

Риє в діаманті імена для вічной

Пам’яті і хвали, всегда непресічной.

Взимуєт і рода начало їх славно,

Як о запорозьких войськах гласить явно.

Род козаров 1 славних начало приймає

От Ноєва 2 внука, літопис являє,

Сина ж Афетова 3, Гомера реченна,

В наслідії своєм преблагословенна.

От сего бо народ ізийде словенський.

І немаль посіде круг світа вселенський.

Кой був везді славний, храбрий і воєнний,

Потом титлами царств і княжеств почтенний.

Сперва от Гомера всі звались Гомери,

От римлян — цимбри 4, от греков — кумери 5,

Когда ж обладали разними странами,

Разними по дійству звались іменами.

Козари от коз (мнят) прозванієм слили,

За скорость воїнську ту почесть іміли,

Приличніє ж пишуть, от вождя названні,

Козака! Козари пройменованні.

Сій в єдин союз з готами связались

І єдиним родом от всіх почитались.

В полунощних странах по Волги станиці,

Дону, Дніпру, Дністру, за свої ж границі,

Фалинськоє, Мертвоє, Чорноє море мали,

Где в пространних весьма степах кочовали,

Прешедши Дунай, брань в Європі чинили,

Азію, Африку страхом наполнили.

З вождем Тотилею 6 Рим достали славний.

З персами Цариград ратовали главний,

А потом в западних странах усиленні,

Там чрез храбрость свою були укріпленні,

Что і обладали римським государством,

І всея Африки пребагатим панством.

На прежних же містах козари остатні.

Всегда вели войни щасливо і удатні.

Околичний народ собі покорили

І Кієв во своєй області іміли.

Так же ляхов, угров, сербов і болгаров,

І греков в Азії страшил меч козаров.

А за Владимира в вірі просвіщенні,

Той же дух храбрості іміли воєнний.

Всегда князем римським соблюдали віру,

Були страшні врагом отчества чрез міру.

Когда ж Таврією турок возобладал,

А Кієв з уділом поляком голодовал,

Тогда і козари, храбрії і славні,

По всій Україні стали розсіянні.

З сих рода козаки начались безженні

Селитись близ Дніпра, чтоб були воєнні.

Забава їм в степі — лов звірей, татаров

І других пліняти безбожних варваров.

Во всем своїх предков ділами ревновали,

Землею і морем везді ратовали.

Не страшно їм було легкими суднами,

Перепливши море, брань іміть з врагами.

Азії, гді Синоп, Трапезон достали,

І под Цариградом користі побрали,

Чего себі вічной заслужили слави,

Что королі слали, бунчуки, булави,

І стражами своєй признавши границі,

Дали їм Пороги за кріпкі фортеці.

Оттоль запорожці зватись заобикли,

І січовіє, что не раз врагов сікли.

От того времені стали і гетьмани

От королей польських, по їх волі дані.

Жигмунт 7, Баторій 7 в честі їх іміли,

І козацьку вольность навік утвердили.

Яку честь гетьманську войсько січовоє

Принявши, чинили вірно пользу вдвоє,

Защищали храбро польськоє государство

От навітов татар все християнство.

Ганяли, як зайцов, татар боязливих,

Губили, як волков, драпіжних і льстивих.

І так, что хотіли полону достати,

Самі в полон пались, могут то признати.

Многократ щасливих іміли з татари

Воєн, а чтирнадцять з турки і янчари

При разних гетьманах, і так храбрі стали,

Что Крим і турецьку землю воєвали.

На се смотря яро очима кримський хан,

А турецький зубами воскрежетал султан.

Совіт учинили близ їх поселеній,

Кош запорозьких войськ чтоб був істреблений.

З многим числом орди, і ярі янчари,

Да й нечаянно на наші козари

Напали. Котрі укріпившись в бозі

Приняв оружія, храбствовали в мнозі.

Татар, янчар, жаждних кровію напоїли,

Труп їх птицям, звірям на снідь порубили.

Только з немногими сам хан убігає,

Нехотя козацьку храбрость прославляє.

О якой храбрості хроник польський 8 точно

З вашим всім дійствієм пишет безпорочно.





ТУРЕЦЬКА ІСТОРІЯ


Єще ж славнійшая акція не в кліті

Січового войська сказалась в світі.

Турецький султан, враг всему християнству

Непримирительний і непостоянству

Своєму виновний, да что без резону,

Отверг мир з Польщею учинити спону,

Хотіл овладіній славного Хотина 9.

І сія Польщу в страх привела причина.

Сам султан з янчари, а хани з ордами

Двигнулись под Хотин з разними войськани.

Кроль польський в страсі, смотря на такого

Врага, употребил войська січового

На помощ. Уже бо були окруженни

Поляки отвсюду, гладом ізморенни

Так, что только трупи живіє рушались,

Да і без надежди живота остались.

Смотря запорожці оком жалосливим

На ту біду ляхов з духом запальчизим

В надежду божію, мудро умишляли,

В саму ноч храбро на обоз напали

Султанський, як туча з громом преужасним,

Обливши весь обоз крвавим дождем страшним,

Тогда стал без душі премерзский бусурман,

От страху турській вострепетал султан,

Принужден учинить з королем трактати

І козацьку храбрость при сем прославляти.

Сіє ж запорожцов в честь дійствія славно,

Турецька гласить історія явно.

Потом что за вірность свою получили,

Козаки от ляхов? Тілько омерзіли,

Як єгиптянам Ізраїль ізбранний.

О неблагодарства! Вид єсть неслиханний.

Козаки бідні кров свою за них проливали,

Панство їх своїми грудьми защищали,

Ляхи ж злобні, горді за то мужиками

Защитников своїх з всіми їх плем’ямн

Починили! Іго на них наложивши

Невольниче! Єще ж і віру зломивши

Гречеську! Унію ввели в Україну.

І так чистоє злато терпіло ізміну.

Но постой, лях, господь звище назирає

На твою неправду і право отмщає.

Обиду козаков, як ізраїльтян,

А вас, затверділих, казнить як єгиптян.

Вдохнул бог, як Мойсею по вірі і роду,

Ревность Хмельницькому, чтоб отдал свободу

Под ігом поляков стенячой родині

І православну віру Україні.

Богдан ревностію біжить розпаленний

В Січ Запорозькую, і так угашенний

Огонь храбрості давной начал розжигати,

В козаках, промовляя: «Україна-мати

Просить о рятунок, час на конь всідати,

Віру, род і вольность мечем защищати!»

Козаки, як орли, в юность обновленні,

Мщенієм паляще, як стріли огненні,

Призвав себі в помощ бога-правосуда

Да ісполнить лиця обидящих студа,

З Богданом на врагов бистро полетіли,

І многія войни з ляхами іміли.

Здесь же ово їм войськ порядком і потребі,

Як весьма неравні, присмотрітись требі.

Польськоє войсько було в разних апаратах,

Гусари в шишаках і в желізних латах,

Петигори также в штучних карасенах,

Другіє легчайші, в колчистих панцерах,

А знатная шляхта в зброях набиваних,

Золотом і сребром виполірованих,

На бистрих румаках стройно герцовали,

К стрільбі, поєдинку всяку хитрость мали.

Найразноцвітно піхота убрана,

Цвічона, битна, як мур непреламана.

Всі з них казалися страшніє ольбрими,

Равні Гонячу і непобідимі.

І так гордостію думали надменні,

Что будуть козаки от них побіжденні.

О той же побіді і пишні гетьмани,

Провіщевали їм, як ложні болвани.

Но почудитися десниці ізміні

Вишнього, іже стерл род людськой гордині»

Прославился о їх, в людєх православних

Помощію єго з будущих діл славних,

Призріл-бо на наших козаков смиренних,

Ревностію за честь по бозі розженних,

Кої тілько з нужним оружієм стали

Да на помощ єго з вірою уповали.

Не в желізні зброї, но в храбрость убрані,

Силою кріпкою звиш препоясані,

З чего всі до бою просто серце міли,

К отмщенію врагов, як пламень, горіли,

Страшні, як льви, проти звірей боязливих,

Всяк з них сміли гонить ляхов полохливих.

А чтоб не було в сем войську непорядку

І до якой би не прийшло упадку,

Запорожці з черню ізбрали Богдана,

Мужа мудра, храбра себі за гетьмана.

К сему ж з Богданом хан кримський здружився,

Кой був враг козаков, за козаков мстився.

І так проти врагов к войні приступали,

Сколько же їх где було, ляхи всі програли.






КРОНИК ПОЛЬСЬКИЙ І ЛІТОПИС УКРАЇНСЬКИЙ


Перва брань на Воді Желтой сказалась,

Которая лядською кровію сфарбовалась,

А Марс Запорозький 10 в ній меч свій булатний

Загартував, до всіх баталій удатний,

От якого полегл там генерал польський,

З всею піхотою, із єздними войськи.

Оттоль козацькоє войсько поступало

Під Корсунь і в полю там атаковало,

Где Хмельницький і хан іміл січ ужасну,

Козакам удатну, а ляхам нещасну.

Всіх ляхов ізбито, гетьманов забрано

В неволю з панами і хану їх дано.

Гетьманськії знаки, бунчуки, булави

Взял Богдан Хмельницький для козацькой слави.

Войсько ж, розграбивши обоз пребагатий,

Ізміняли свої лати на шкарлати,

А гуні на куні, бурки на мармурки,

І другії воєнні дорогії риштунки

В ронди, коні, деньги і срібну посуду,

Так всім збагатились козаки отсюду,

Что прежде їх ляхи звали харпаками,

Тогда починили знатними панами.

А гетьмани польські, шляхетство і панство,

Пішли в Крим в неволю, голіак харпанство,

З якой вісті Польща прийшла в страх толикий,

Что обумертвіл мал пан і великий.

Сам кроль Владислав 11 умре от печалі,

Ляхи ж як без глави, знову крайні стали.

Фортуни воєнной хотящ спробовати,

Но Марс Запорозький больш дался їм знати.

На Пилявцях були, як к гульбі прибрані,

В багатих достатках, войська і гетьмани.

Тут козаки баталії з ними

Іміли, бо ляхи страхом всі гонимі,

Безчесно отбігли, обоз свій достатній

В армати, запаси і скарби запасній

Тисячу возов скарбних взято козаками,

А только день єдин гуляли з ляхами,

Что ж сребра, риштунков, цугов і ридванов,

Сколько панов знатних, только і фурманов

З безчисленним добром козакам достались,

А ляхи донага совсім прогулялись.

Єще ж зла фортуна несла ляхам біди,

А Запорозький Марс славнійші побіди.

Под Збараж лядськії войська притягнули,

Тут Хмельницький і хан всіх їх огорнули

І по многих стичках ляхи принужденні

Окопатись валом і так заключенні

Були. Где смерть страшна гніздо своє звила,

Мором, гладом, жаждою поляков морила.

Смачних потрав і вин панове забули,

Да только з водою сухар смачно їли.

Чрез кілька неділь так ляхов частували,

Луччії ж їм банкети нігде не бували.

Аж Казімір-кроль, ново вінчан польський,

З рушенієм всей шляхти і многими войськи

Ішол облеженцом сильну помощ дати,

А козаков думал плетьми розогнати.

Но Хмельницький і хан вночі їх напали,

Под Зборовом храбро і войська зламали,

Так что Пилявецьким образом довіку

Начали уходить, не держачись шику.

Кроль польський грозил і просил з слезами,

Чтоб не порікал їх весь світ бігунами.

Такими словами ляхи ободрились,

Як шкурлат на огні і нехотя бились.

Безчисленних пало разних людей стану,

Старшин, шляхти, жолнір при своєму пану,

З чего казалася вся Польща вдовою

Без мужей і дітей, бідной сиротою.

Так Марс Запорозький жестоко срожился.

Навіть і сам кроль весьма устрашился.

Учинил з Хмельницьким мир, які ж трактати

Далі запорожці принужденні приняти.

Но недовго був мир з хитрими врагами

І віроломними, гордими ляхами.

Вщали людєм чинить незносні обиди

І се їм нанесло остатнії біди.

Марс бо Запорозький, скупивши всі сили

Козацькі, татарськії, храбро наступили

Противу поляков, крваво фарбовані

Розбивши корогви, взнак руїн і брані.

Під Білоцерквою два войська скупились —

Коронне, литовське, но в том омилились,

Что хотіли татар, козаков розбити,

Самі ж стали у тих живота просити.

Під Жванцем короля з войськи осадили,

Кромі меча, гладом многих поморили,

Аж за примирієм, заледва з ушами

Ушол кроль з войськом і з сенаторами.

На Батозі польний гетьман з піхотою

Знесен. Сам же убит з своєю їздою.

І где були войська польскіє собрані,

Козаками збиті, альбо розогнані.

Кріпкі городи, фортеці добуті,

Пани, шляхта, жиди, жолніре побиті.

Як ляхів не стало по всій Україні,

Мало на Поліссю, Подоллю, Волині.

Як зайці, за Віслу, гурмом утікали,

Много ж їх в неволю татаре забрали,

З чого пуста Польща, бувши всім обфита,

В укоризні стала у цілого світа.

Як бог отмстил ляхам гордим за обиди,

Смиренним козакам дал славні побіди.

Тогда Запорозький Марс меч успокоїл

І границю по Случ от Польщі устроїл,

Где бо знак поставил, трофей тріумфальной,

Ляхам на страх, своїм для пам’яті славной.

А козацька слава бистро полетіла

В Європу, Азію і все огласила.

З чого запорожців всюду потентати

Начали всяк к себі дарами ласкати.

Бунчуки, булави слал султан турецький,

Так же і королі шведський і венгерський.;

Но гетьман Хмельницький, совіт учинивши,

Іновірних приязнь на вітер пустивши,

Под високу царей Російських державу

Отдался з всім войськом на честь їх і славу.

Клятвенно ствердили їм нелицемірно

І їх наслідникам служить всегда вірно.

Україна ж іго лядське ізвергнула,

Под російським кровом мирно отдохнула.

Церкви от унії стали очищенні,

І російськой свято присовокупленні.

Такий Хмельницького був з войни початок,

Із побід над ляхом щасливий остаток,

Которому нехай буде пам’ять вічна

В світі ж! За труда мзда от бога сторична.

Тут за Україну между потентати,

Турецьким і польським, зачались рати.

Всяк себі оную хотіл покорити,

Іли к ней по вражді в конець розорити.

Но російська сила всіх їх отвратила

І защищать себе самих понудила,

Бо єго царськоє величество сами,

Алексей Прехрабрий 12 з руськими войськами

І запорозькими несл непобідимо

Оружіє своє ляхом нестерпимо.

Литва і Русь Біла устрашилась,

До самих Курляндов со всім покорилась.

Смоленськ з всім уділом взят і побіжденний

І оттолі ляхом стал невозвращенний,

А на Україні чрез щасливі брані

Російські і козацькі всі враги прогнані.

Татаре, як щури, в свої міста скрились,

Ляхи ж з Росією вічне примирились.

Такожде і турка к миру принудили,

Когда з кріпостьми їх Азов розорили.

Везді ж запорожці вірность сказали,

В приступах і бою храбро поступали.

Между тим бували облудні гетьмани,

В Україні, горді і непостоянні,

Як Виговський 13, Юрась 13 і другі подобні,

Віроломні, хитрі, зловірні і злобні.

Войськом запорозьким чрез зради мутили

І вічну погибель себі заслужили.

Однак запорожці, на се обозрівшись,

В своїм постоянстві напред утвердившись,

Стали служить вірно Російській державі,

Ревнуючи предкам храбрості і славі.






РЕЛЯЦІЯ ФЕЛЬДМАРШАЛА МІНІХА 14


Не в давном времені, за августи Анни 15

Для войни турецькой, з честію призванни;

З російськими войськи пойшли на султана

Христоненависна і кримського хана.

Везді сих войськ були тріумфальні сліди,

Что і запорожці, участні побіди.

Татаре і турки стали побіжденні,

Перекоп був взятий, Крим весь розоренний.

Очаков і Хотин не стерпіл армати,

Принужден себе на аккорд отдати.

Оттоманська ж Порта прегорда смирилась,

У Росії о мир покорно просилась.

Такова побіда звишше дарованна

Росії над врагом при сем оказанна.

І войськ запорозьких к своєй монархині,

Вірность пам’ятна і явна понині,

За что і в награду милость получають

І получать всегда от монархов чають.

Так вірно воєнних за труд награждає

Слава! І пред вами, равно їх счисляє.

Кромі ж сего кто знать хочет їх порядки

І які в безженстві спасенні обрядки:

Єдному почесть з совітом ввіряють,

Правленіє, когда ж хотят отмітають.

Суд у них скор, но прав, по ділам буваєт,

Тим зло скореняють, страх же насаждають

Разним сокровище трудом набувають,

Но странних і бідних оним снабдівають

Любов, милостиня як би в них врожденна,

В многих церквах богу в жертву освященна.

За все ж слава громко так своєму люду,

Віват Запорозький Кош гласит повсюду,

Кто сочинителя хочет ім’я знати,

Сто осмьдесят одно ізволь в нем зчисляти.

Ім’я благодатно во священстві носить,

За благодітелей і всіх бога просить.






ДЕДИКАЦІЯ


Ревнителєм сущним по славі народа своєго, дорогше всякого дара і приятніє буває, вірноє описаніє о знатних дійствіях предков, котороє не только к собственной їх честі і похвалі касаєтся, но і к подобним ділам поощряєт; немало в сем приміров можно снискать. Всі древнії храбрії народи — греки, римляне і прочії, історії о тих яко зерцало себі представляли посліднії, і сим ревностно к ділам предков своїх з немалою похвалою приподоблялися; в чем і тебі, славено російський войськ запорозьких народе, надобно подражать; і не треба з чуждих народов о храбрості, мужестві взискивать образцов. Посмотри приліжно напредков своїх, которих я по єдной ревності з разних історій самократчайшим описанієм без опущенія главних дійствій, не только о началі рода їх, но і яже з тих були своєго времені славнії і храбрії воїни і доселі суть. Для понятія всім просторічно ізобразил, на сей картині, і оную, яко зерцало живоє, любителям козацької слави, не только на честь і похвалу їх, но і ради ревностного подражанія представляю. Вначалі содержащему правленіє Запорозького Коша, главному командиру, по нем войськовим і курінним старшинам, потом і всему войську запорозькому, желанієм всіх благ временних і вічних, єжелі к принятію благоприятно буде, в дар усердно посвящаю.


Писано года 1784, місяця августа, дня 21, в Ключу Уманськом.





ІОАНН

Героїчні стихи о славних воєнних дійствіях войськ запорозьких... — Уривки з твору вперше надруковані в журн. «Киевская старина», 1881, т. XXXII, с. 154 — 161. Ім’я автора розшифрував Ю. Тиховський (див.: Имя автора «Героических стихов о славних воєнних действеях войск запорожских...». — «Киевская старина», 1893, т. XLI, с. 517 — 518 (Документа, известия й заметки). Автор віршів зазначив, що його ім’я у священстві «благодатно» і передається числом 181. Ім’я Іван («Іоанн») староєврейською мовою значить «благодать». Якщо перевести літери слова на цифри (і = 10, о = 70, а = 1, н = 50, н = 50), то сума їх буде 181. Очевидно, Іван був священиком чи ієромонахом. Відомості про історію козаків він брав із рукописних списків літопису Григорія Грабянки («Літопис український»), а також користувався «Хронікою польською» і «Літописом древнім». На полях рукопису називається ще італійський церковний історик Бароній (1538 — 1607), автор праці «Слово про походження русинів та їхній чудотворний перехід в іншу віру», у якій висвітлено Брестську церковну унію 1596 р. Ці відомості не витримують наукової критики, але характерні для поглядів козацької старшини XVIII ст., яка підкреслювала свої заслуги у минулому. Рукопис зберігається в ЦНБ АН УРСР (ш. VIII, 216/199).

Подається за рукописом.

1 Козари (хозари) — напівкочові тюркські племена, які жили між Азовським і Каспійським морями. В VII ст. утворили ранньофеодальну державу Хозарський каганат, який розпався у X ст. Давньоруські літописи згадують, що слов’янські племена — поляни, радимичі, в’ятичі, сіверяни платили хозарам данину. Етимологія слова «козак» від «козари» науково не доведена. Про «союз» готів з хозарами говорити не доводиться, оскільки германські племена готів, які в II і III ст. досягли Північного Причорномор’я, в IV ст. були розгромлені гуннами.

2 Hoй — міфологічний персонаж. За біблійною легендою, сім’я Ноя врятувалася в ковчезі під час «всесвітнього потопу».

3 Афет (Яфет) — один з трьох синів Ноя, що за легендою став родоначальником північних народів.

4 Цимбри (кімбри) — одне з германських племен, яке разом з тевтонами у II ст. до н. е. загрожувало Риму.

5 Кумери (кімерійці) — одне з найдавніших племен, що жило на території Північного Причорномор’я. Згадується вже в «Одіссеї» Гомера (бл. VIII ст. до н. е.).

6 Тотила — мається на увазі Атілла (помер 453 р.) — вождь гуннів, що у середині V ст. очолив союз різних племен у Паннонії (сучасна Західна Угорщина), поширив свою владу на схід до Волги і захід — до Рейну. У 452 р. спустошив Північну Італію, загрожував Риму.

У автора «Героїчних стихов» відомості про силу гуннів і їх «союз» з хозарами перебільшені і науково не вірогідні.

7 Жигмунт (Сигізмунд II Август, 1520 — 1574), Баторій Стефан (1533 — 1586) — польські королі, які загравали із запорізьким козацтвом, використовували його у своїх воєнних і антинародних цілях.

8 Xроник польський. — Йдеться про «Хроніку польську, литовську, жмудську і всієї Русі» (надрукована 1582 р. у Кенігсберзі) польського історика і поета Матвія Стрийковського (бл. 1547 — 1582).

9 Хотин — турецька фортеця на Дністрі у XV — XVIII ст. У Хотинській війні 1620 — 1621 р. султанської Туреччини проти Польщі взяли участь і українські козацькі війська. Битва, яка описується у віршах, відбулася у вересні 1621 р. Козацьке військо очолював гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Завдяки мужності і героїзму українських козаків турецько-татарські війська були розбиті, султан змушений був укласти Хотинський мир.

10 Марс Запорозький — козацька військова сила. У творі перелічуються основні битви козаків, очолюваних Богданом Хмельницьким, із польсько-шляхетськими військами у визвольній війні 1648 — 1654 рр.

11 Владислав IV Ваза (1595 — 1648) — польський король з 1632 р. Домагався російського престолу під час російсько-польських воєн 1617 — 1618 рр. та в 1632 — 1634 рр. За його правління на Україні в 1637 і 1638 рр. відбулися повстання, почалася визвольна війна українського народу 1648 — 1654 рр.

12 Алексей Прехрабрий — російський цар Олексій Михайлович (1629 — 1676). Після возз’єднання України з Росією українські козацькі і російські війська вели спільну боротьбу з польсько-шляхетською і турецько-татарською агресією.

13 Виговський Іван, Хмельницький Юрій (Юрась) — українські гетьмани.

14 Мінix Бургард-Крістоф (1683 — 1767) — російський військовий і державний діяч, фельдмаршал (з 1730 р.). Командував російськими військами у Криму і Бессарабії під час російсько-турецької війни 1735 — 1739 рр. Мав великі маєтки на Україні, обстоював скасування політичної автономії Лівобережної України.

15 Августа Анна — російська імператриця Анна Іванівна (1693-1740).







Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.