Антон ГОЛОВАТИЙ
* * *
Ой боже наш, боже, боже милостивий,
Що ми народилися в світі нещасливі.
Служили вірно в полі і на морі,
Та остались убогі, босі й голі;
Старались землю заслужити,
Щоб в вольності нам віку дожити.
Да й дав же гетьман од Дністра до Бугу,
Границя по Бендерську дорогу,
Дністровий і Дніпровий обидва лимани,
В них добувати рибу, справляти каптани.
Прежнюю взяли да й сю одбирають,
А нам дати Тамань обіщають.
Ми б туди пішли, аби б нам сказали,
Аби не загубить козацької слави.
Устань батьку, великий гетьмане!
Будь милостивий, вельможний наш пане!
Устань, Грицьку, промов до нас слово,
Проси цариці, все буде готово:
Дасть грамоту на вічність нам жити,
А ми і їй вірніше будем служити.
* * *
Ей, годі нам журитися, пора перестати,
Дождалися од цариці за службу заплати:
Дала хліб-сіль і грамоти за вірнії служби,
Оттепер ми, милі браття, забудем всі нужди.
В Тамані жить, вірно служить, границю держати,
Рибу ловить, горілку пить, ще й будем багаті.
Да вже ж треба женитися і хліба робити,
Хто прийде к нам із невірних, то, як врага, бити.
Слава богу і цариці, а покой гетьману,
Залічили нам в серцях наших великую рану.
Благодарім імператриці, молімося богу,
Що вона нам показала на Тамань дорогу.
Антон ГОЛОВАТИЙ
Головатий Антон Андрійович (1744 — 1798) — був старшиною і писарем нової Запорізької Січі, капітаном російської армії, військовим суддею і отаманом Чорноморського козацького війська. У пісні «Ой, боже наш, боже, боже милостивий...» передав настрої колишніх запорожців, які після зруйнування Запорізької Січі сподівалися одержати вільні землі між Дністром і Бугом. Козаки покладали надії на всесильного фаворита Г. О. Потьомкіна. У 1792 р. була підписана грамота про утворення Чорноморського війська на Кубані, куди переселилися колишні запорожці. З цієї нагоди А. Головатий склав другу пісню «Ей, годі нам журитися, пора перестати...», у якій висловив радість з приводу одержання «высочайших грамот». Ця пісня («Песнь Чорноморского войска, по получении за землю высочайших грамот сочиненную») того ж року була надрукована у «Новых ежемесячных сочинениях» за листопад і увійшла до всіх російських друкованих пісенників кінця XVIII — початку XIX ст. На Україні пісні А. Головатого поширювались у рукописах, у XIX ст. багато разів записувались з уст народу.
«Ой, боже наш, боже, боже милостивий...» і «Ей, годі нам журитися, пора перестати.,.». — подаються за текстом, опублікованим з копії рукопису кінця XVIII ст. у журн. «Киевская старина», 1883, т. V, с. 206 — 207 (Известия и заметки).
Додаток для сайту «Ізборник»
[За вид.: Антон Васильевич Головатый // Современник: Литературный журнал. — СПб., 1848. — Т.X. — №7.— С. 1-26.]
Ой Боже жь нашъ, Боже милостивый!
Вродились ми въ свити нечастливи!
Служили вирно у поли и на мори,
Та осталися убоги, боси и голи;
Дали намъ земли отъ ДнЂстра до Бугу,
Граныци намъ по бендерску дорогу,
Днистровый, Днипровый, обы-два Лиманы,
Въ нихъ добуваты, справляты й жупаны.
Прежнюю взяли, та й сю отнимаютъ,
А намъ дати Тамань обЂщаютъ.
Мы бъ туды пишли, а бы-бъ намъ сказали,
Щобъ не загубитт та казацкой славы.
Ой, встань, батьку, великій гетьмане!
Милостивый нашъ вельможный пане!
То встань, Грицьку, промовъ за насъ слово:
Проси у Царыци; — буде все готово.
Дасть грамоту на вЂчность намъ житы,
Мы ій будемо вирнійше служиты.
Эй годи жь намъ журитися, пора перестати,
Дождалися отъ Царици за службу плати.
Дала хлибъб силь и грамоти за вирныя службы,
Отъ теперь мы, мили братья, забудемъ вси нужды.
Въ ТаманЂ жить, вирно служить, границю держати,
Рыбу ловить, горилку пить, ще й будемъ багати.
Да вже треба женитися и хлиба робити,
Кто прійде къ намъ изъ невЂрныхъ, то якъ врага бити.
Слава Богу и ЦарицЂ, а покой Гетьману!
Заличили намъ въ сердцахъ нашихъ велику рану.
Благодаримъ Императрицу, молимося Богу,
Що намъ Она указала на Тамань дорогу.
