Попередня     Головна     Наступна




Іван ПАСТЕЛІЙ


ПАСТИРЮ ДУШЕВНИЙ


Пастирю душевний, попе ізбранний,

Людей просвіщати од бога данний.

Як же ти їх просвіщаєш,

Кедь осквернен сам зостаєш.

Жиючи блудно!


Апостольство тобі єсть поручено,

Людей просвіщати од бога дано;

А ти і сам во тьмі ходиш,

І всіх за собою вводиш

Во ров пекельний.


Сам собі погибель вічну готовиш,

Коли спасительні слова говориш,

Даєш людем красну науку,

Себі на большую муку:

Бо не так твориш!


Тісен путь до раю, врата узкії!

Людем налагаєш пости твердії,

А сам чревом не владієш,

Так ся тучиш, об’їдуєш,

П’єш, гойнуєш.


Євангельську хвалиш, попе, нищету,

А сам не спом’янеш свою суєту,

Коли Гриць-кметь, простак Іван

Станет попом, думат, что пан

Цілому світу.


Лучче би ти було чин той не знати,

Як под образ божий і олтар стати;

Язик ся в молитві трудить,

А помисли дідко водить,

Куди сам ходить.


Ісус твой убогство тобі залицал,

Ти би за багатство і Христа продал;

Люд мізерний утісняєш,

Свої скарби наполняеш,

О душу не дбаєш!


Ідуть, попе, літа, прийдет кончина,

Аби тя не застала лиха година.

Глибоко спиш, пробудися,

Заблудил-єсь, навернися,

Попе, покайся!




Іван ПАСТЕЛІЙ

Пастелій Іван (1741 — 1799) — закарпатський український історик, поет і культурно-освітній діяч. Освіту здобув в Ужгороді, Будині і Ягру. Був професором Мукачівської богословської школи, священиком, каноніком. Автор кількох історичних праць латинською мовою. Його сатирична «Піснь пастиря душевного», або «Піснь Пастелія» відома також з рукописного пісенника 1832 р. (див.: Франко Іван. Карпаторуське письменство XVII — XVIII вв. Львів, 1900, с. 145; Гнатюк Володимир. Угроруські духовні вірші. Львів, 1902, с. 71). І. Франко високо цінував діяльність І. Пастелія, назвавши його «чоловіком вільнодумним» (див.: Слово про великого Каменяра. К., 1956, т. 2, с. 24).

Пастирю душевний. — Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1894, т. I, с. 452 — 453. Публікацію підготував М. Драгоманов за рукописного копією, одержаною від закарпатського письменника і культурно-освітнього діяча другої половини XIX ст. ігумена Мукачівського монастиря Анатолія Кралицького.

Подається за першодруком.






Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.