Попередня       Головна       Наступна





БДЖОЛА
(промови і мудрості од Євангелія і од Апостола, і од святих мужів, і розум зовнішніх філософів) [1]



Слово 1. Про життєву доброчесність і злобу


Не сотвори зла, і не прийде до тебе зло (Пр. II, 27).

Златоуст. Тож не скажемо, що цей єством благий, а он той — злий, бо хто єством благий, той ніколи злим не може бути. А коли єством злий, то ніколи благим бути не може.

Ниський. Припинення зла — початок доброчесності.

Дидім. Усяка творима благостиня сенс має, коли постійно твориться, а не коли вже створена є.

Ідола образ прикрашає, мужа — діяння.

Демонакс сказав. Скільки до доброчесності додаси, стільки віднімеш від насолоди.

Демокріт. Належить закон твердий мати, а справи — світлі. І рівний будеш Богові, як не вчиниш нічого, його не гідного.

Діоген. Коли лихословив його хто, що нечистими місцями ходить, відповів: «Сонце також нечисті місця освітлює, та не оскверняється».

Еврипід. Сліди благих мужів час не згладжує, велич померлих осяює.

Арістотель сказав. Бог може сотворити що схоче, людина ж та добра, яка корисне обмірковує.

Соломон. Хай не зваблять тебе мужі нечестиві, не ходи одним шляхом з ними, а відхили ноги свої від стезі їх, ноги ж бо їх до зла простують, і швидкі вони на пролиття крові. (Пс. 1, 1).

Богослов. Уславлюють не лише діяння праведних, але й злобу, що долає гріховне.

Златоуст. Кожен, хто доброчинства тримається, не може без багатьох ворогів бути.

Не місце доброчесність, а доброчесність місце прикрашає.

Як ось на гуслах не повинно однією струною пісню творити, а по всіх проходити згідно порядку чинного, так і в духовній доброчесності не лише один закон до спасіння приводить, а повинно всіх законів дотримуватись у повноті їх.

З Патерика. Чотирма речами душа спаскуджується: по місту вештанням, когось вишукуючи, і з жінками зближенням, і до славетних любов’ю, тілесною хтивістю і марнославними нахилами.

Плутарх. Статую образ прикрашує, а мужа — діяння.

Ти так бажай жити, щоб більш сильні тебе не кривдили, але й ти не страхай слабших за тебе.

Сократ мовить. Належить основі храму й корабля твердій бути, так і початку справи — істинним та вірним.

Демокріт. Має те, що писано, твердим бути, а справам — світлими, і рівним будеш з Богом, та не створи нічого, що його недостойно.

Лакон. Його хтось спитав, чому без стін місто Спарта, — відповів той: «Праві ви, обгороджене добротою взаємною мешканців.

Еврипід. Сліди від славних мужів не згладжує час, велич з померлими сяє.

Ліодій рече. Належить благочестя зберігати, і з громадянами кращими радитись, і з насолодою керувати; жодних насильств не чинити; людського ворога за свого ворога мати; служок п’яних не карати, а як сам живеш так, то набудеш слави п’янюги.

[Прокопій-ритор]. Чоловічій доброчинності за знак є не початок справ, а завершення.




Слово 2. Про мудрість


З Євангелія. Рече Господь: «Будьте мудрі, як змії, і чисті, як голуби» (Мт. 10, 16).

Філон. Мудрість над усіма чеснотами царює. Один же мудрець вільний та цар, хоча б і тисяча владик було над тілами їх.

Демонакс. Ті, що далекими землями блукають, прагнуть повернутись до Батьківщини своєї, а любомудри до мудрості.

Розумом можна вдачу набути, вдача ж розуму не здобуває.

Сократ. Коли думаєш, поміркуй спершу про колишнє і приклади те до нинішнього, тож усе неявне відразу виявиться.

Соломон рече: «Як бачення над усім єством царює, так і мудрість — над усією благодаттю».

Діодор. Мудра порада ліпше багатьох рук, і мудрий ліпше дужого.

Піфагор сказав. Ні коня без вуздечки не втримати, ні багатства без розуму.

Коли запитали Біонта, хто добрий дорадник, той відповів: «Час».

Діон Римський. Кожному, хто бажає щось сказати тобі, дай таку можливість: якщо до душі тобі слова його — користь велику набудеш, не дослухаєшся — не біда. Хто ж істину осягнув — вихваляй і шануй, бо задумами їх славен ти; тих, хто ж не осягнув, не свари, й не докоряй, думки їх належить розглянути, а не докоряти, бо ж розум один не охопить всього.

Аристід рече. Перемагати в боях й простодушним не раз доводиться, розумом й мудрістю ж здолати лише ті можуть, хто добре думати здатні.

Арістотель рече. Поради інше є не що як брак розуму. Бо не відаючи, що робити маємо, а чого не маємо, потребуєм поради. Воля ж бо будь-кого не дає вчинити як належить.

Геродот рече. Рівними перед очима моїми, царю, здаються, й ті, хто добре мислить, й ті, хто промовця, що добре говорить, здатен вислухати.




Слово 3. Про чистоту й цнотливість


З Євангелія. Рече Господь: «Кожний, хто дивиться на жінку з пожадливістю, той вже вчинив перелюб з нею у серці своїм» (Мт. 5, 28).

Мов. Якщо серце моє звабилось жінкою одруженою і сиджу я під дверима її, то хай і моя дружина жаданою іншому буде (Йов. 31, 9-10).

Аристіп рече. Утримується від пороку не той, хто з ним назавжди розлучається, а той, хто потребує пороку, обмежуючи себе. Отак і стерновий чи кіннотник не той майстерний, хто переміщується, а той, хто вчасно переміститься куди захоче.

Ксенофонт. Ніяке зло не зачепить мужа, що поклав у основу свого життя цнотливість і чистоту.

Демокріт. Не кожного задоволення бажати належить, а тільки корисного.

Демокріт. Батьківська доброчесність — для дітей чудовий приклад.

Антифон. Хто не торкався справ лихих, не є доброчесним. Доброчесний — хто вкусив гріха й солодощів і справ лихих, та утримався від них через час певний.

Епіктет. Як від рабства вільним хочеш бути, себе від рабства звільни. Позбався прагнень — вільним станеш.

Софокл. Народженому в роду доброму — сором жити з ганьбою.

Медем сказав. Коли юнак один промовив: «Гарна річ, коли хто отримає все, чого прагне», — той відповів йому: «Та краще, коли не прагнеш некорисного».




Слово 4. Про мужність і міць


Святий Василь. Задля кого жити хочеш, задля них і загинути не бійся.

Сократ. Він побачив ворота Коринфу міцно зачиненими, сказав: «Чи жінки тут мешкають?»

Сократ сказав. Могутність істинна — розум досконалий. Сила з розумом велику користь приносять тим, хто має їх. Без розуму ж тільки шкодить.

Лакон, немічний тілом, на бойовище йшов. Спитали його:

«Куди йдеш?» Відповів він: «За Батьківщину хочу вмерти».

Арістотель сказав. Міцніший той, хто бажання перемагає, а не ратників. Лише той лютий та хоробрий, хто себе подолає.

Сирах сказав. До того, хто за тебе сильніший, не доторкайся: який вже дотик горшка до котла — сам доторкнеться, сам і розсиплеться (Сир. 13, 3).

Іван Богослов. Хоробрість й зухвалість, хоча й близькі одне з одним, та різниця між ними велика: одне — твердість, інше — залякування, бо себе не жаліють там, де варто застерігатись.

Златоуст. Ні ухилятись від битви не можна, ні самому битви шукати. Тоді й перемога буде славнішою.

Менандр. Могутність, що не має розуму, веде в домовину того, хто набув її.

Олександр. Коли благало його військо вночі на супостата напасти, так сказав: «Не царської мужності така перемога».

Він же, коли зустрів свого тезка, лякливого вельми, сказав: «Юначе, або ім’я, або норов переміни».

Лакон сказав. Коли дорікнули його за те, що вийшов, кульгавий, в похід, відповів: «Не ті, що бігають, потрібні нині, а стійкі; не ногами копати час нині, а руками бити міцно».

Леонід сказав. Цей Леонід Лакедемонський, що мало мав воїнів, все ж йшов на персів, і хтось спитав його: «Як з військом малим йдеш на таку силу?» Відповідав: «З малим іду, але з тими, хто хоче, і достатніми для битви».




Слово 5. Про правду


З Євангелія. Блаженні голодні та спраглі правди, бо вони наситяться (Мт. 5,6).

Соломон. Хто копає яму для ближніх своїх, упаде в неї. Хто камінь кидає на друга, в себе кидає (Пр. 28,10).

Багато правил не є правими, бо не випробувані судом розуму.

Ниський. Боже правосуддя нашим норовам уподібнюється: які вони, такі Бог подарує.

Платон. Чесний той, хто нічого неправдою не творить. Чесніший же удвічі той, хто сваволі не допустить неправду творящих. Той одного вінця достойний, а цей — багатьох.

Філон. Не той муж справжній, що не образить, а той, хто образити може, та не хоче.

Даремна мужність, яка без правди.

Корисне всяке місце, коли живеш з правдою.

Соломон. Ваги справедливості, і міра справедливості, і земля справедливості хай буде вам.

Малий Демосфен сказав. Належить суддям ні додавати людинолюбства до законної постанови, ні робити її суворішою, засуджуючи. Бо хто додасть до засудження чи зменшить від милосердя свого, те беззаконне суть.

Клітарх. Як несправедливо вчинив, а потім уперто цього тримаєшся, то подвійну кривду маєш.

Мосхіон. Ліпше за правом судити й від засудженого паплюженому бути несправедливо, ніж неправдиво судити та єством справедливості паплюженим бути.

Геперід сказав. З двох причин люди від правди відступають: через острах або через сором.

Піфагор. Більше страждає катований пристрастями й совістю, як кого скривдив, ніж побитий з ранами на тілі і шматований.




Слово 6. Про братолюбність і дружбу


Соломон. Ліпше од вірного друга рана, ніж поцілунок ворога.

Сирах. Кожен, хто ненавидить брата убогого, той далекий від любові. Ліпше у пітьмі перебувати, ніж без друга.

Фірім. В іншому міри дотримуйся, а в любові чим більше любиш тим боголюбивішим будеш.

Майстерність коня у битві перевіряється, а побратимство — в біді.

Усе нове краще: і посуд, і одежа, а дружба — стара.

Багато хто дружить з багатими, та не з кращими.

Сократ. У дружбу приймай не всіх, хто хоче, а тих, хто твого єства гідний.

Сократ. Він спитав Круса, яким чином здобув царство. Коли ж той відповів: «Ворогам мстився, а друзів дарами звеселяв», — так сказав: «Ліпше б учинив, якби ворогів схилив до дружби».

Ромул сказав. Коли хтось пожалівся на нього, бо з лукавими людьми живе, він сказав: «Лікарі посеред болящих ходять, а самі здорові».

[Олександр.] Коли спитали його: «Де скарб ховаєш?» — простягнув руку, показав на військо й мовив: «У цих!».




Слово 7. Про милостиню


Наскільки образиш, настільки маєш змогу милістю віддати, та не даєш.

Добро творити краще, ніж брати, і милостиня чесніша, ніж набування.

(Златоуст). Якщо нагодуєш убогого, вважай, себе нагодував. Таку властивість ця річ має: те, що ми даємо, до нас повернеться.

(Демосфен). Коли хтось жалівсь йому, що на суді неправого підтримували, він відповів: «Невинні захисту не потребують».

Віант. Цей суддею був, засудив винного до страти і пустив сльозу, і коли спитав хтось: «Як ти, сам засуджуючи, плачеш?», — відповів: «Належить єству милість віддати, а закону — службу».

Розбійник якийсь в морі тонув і голий на берег вибрався. Ісократ побачив, що від холоду той потерпає, і вдягнув, і взув його, і їжу дав, і відпустив його. Коли ж паплюжити його почав один через те, що незнаного розбійника захистив, відповідав: «Не як людину вшанував розбійника, а єство людське вшанував».




Слово 8. Про вдячність


Вдячність — мов місяць: коли уповні, тоді прегарний. Плутарх сказав. Блудливому дати і мерця прикрасити — однаково.

Демосфен сказав. Коли спитали його, що в людині схоже з Богом, відповів: «Милостиня й істина».

Забудь про те, що дав комусь, а про те, що взяв, завжди пам’ятай.

Діоген сказав. Коли спитав хтось, чому люди жебракам подають, а мудролюбцям — ні, відповідав він: «Бо кульгавості і сліпоти та інших вад собі очікують, а мудрості ні».

Кратіл. Не від кожної людини те, що дає, приймай. Благому недостойно годуватися злом.

Діон Римський. Благочинність швидше в розумі людському вкорінена, а не з необхідності походить; не з незнання, не з пристрастей, не з облуди, а самовільно душею, що прагне, і щирістю.




Слово 9. Про владу і княжіння


Святий Василь. Часто безумство людей до влади найгірших приставляє.

Князеві належить володіти: у скруті — розумом, з ворогом — міццю, а до дружини — любов’ю.

Коли хочеш над іншими володарювати, то перш учись сам собою володіти.

Платон. Велику владу приймати — великий належить розум мати.

Муж розумний і мудрий хай не відступить од влади. Беззаконство є розумного віддалити, а беззаконного наблизити. Нерозумні ті, що злою владою володіють. Люто є і гірко, як злі добрими володіють, а нерозумні — розумними.

Демосфен. Влада нерозумна — причиною зла буває.

Плутарх. Притча говорить: дітям ножа не давай; я ж речу: ні дітям багатства, ні мужам-невігласам силу і владу не можна давати.

Еврипід. Князі і судді не повинні піддаватись умовлянням про виправдання чи осудження.

Олександр. Коли його спитали, який цар ліпший, відповів: «Який військо дарами набуває, ворогів вдячністю замирює, а слуг своєю кроткістю й любов’ю».

Кір. Як не є шляхетніший за всих сущих під ним, хай не володарює.

Фукідід. Єство людське: завжди володарює над слабшими за себе, а від сильних хорониться.

Агафон. Князю гідно три речі пам’ятати: перше — що людьми править, друге — що закон йому від Бога доручений, третє — влада ця тимчасова і зотліє.

Епамінд з Фів зустрів багато воїв без доброго воєводи й вигукнув: «Великий звір, а голови не має».

Епіктет. Як хочеш дім свій добре улаштувати, уподібнюйся спартанцю Лікургу. Той не стінами обгородив місто, а мужністю тих, хто в ньому мешкає, і тим зберіг їх честь до кінця. Ось так і ти, не великими стовпами місто обгороджуй, стіни високі не вибудовуй, а тих, хто тут живе, собі примилуй, вірою і кроткістю зміцнюйся.

Муж розумний і мудрий хай не відкине владу. Беззаконно ж бо розумного відсунути, а беззаконного наблизити. Нерозумні й ті, хто під владою є злих. Люто й гірко, як злі над добрими панують і невігласи над розумними.




Слово 10. Про неправду і обмову


Не перевіривши, не свари людину, спершу перевір та зрозумій і лише тоді осуджуй.

Ліпше зле слухати, ніж зле мовити.

Мосхіон. Коли й багато лихих тебе обмовляють, то не бійся їх. Ніколи не будуть слова їх збігатись, бо не істинні вони. Коли ж два добродії ганять тебе, то бійся, бо істина за ними стоїть, — і тобі користь, бо викриття від них йде.

Муж, котрий викриває, ліпше улесливого.

Погано — зубожіти, гірше — здобувати злом.

Філон. Краса багатства не в скарбах, а в тім, щоби завжди допомагати тим, хто потребує.

Багатство природне — це достаток хліба і води, одежі простої, а хто зайвого бажає достатку, той душу свою мучить.

Ксенофонт. Казав, що убозтво — самонавчальна філософія, бо вона словом спрямовує, а ділом спонукає.

Філістіон. Коли й багатьма землями володієш за життя, а вмер — трьома ліктями володітимеш.




Слово 11. Про лестощі


Муж, що викриває, ліпший за облесника.

Клімій. Багато хто звичку має не князям годити, а їх маєтностям.




Слово 12. Про багатство, і про бідність, і про користолюбство


Жахливо — бідувати, та ще гірше — багатство злом здобувати.

Яиський сказав. Ліпше мале мати з добром, ніж велике зі злом.

Плутарх. Сріблолюбця життя учті уподібнюється, де бенкетарі мертві: всім насичені, а радості бракує.

Демокріт. Коли його спитали, як можна набути багатство, відповідав він: «Як всі бажання відкинути».

Біон. Той говорив, сміючись, про тих, хто жадає збагатитись: багатство талан приносить, але жадобу породжує, помірність губить.

Філон. Хоча багатьма землями володієш за життя свого, помер — трьома ліктями володітимеш.




Слово 13. Про помірність


Не той багатий, хто багато має, а той, хто не потребує того, що вже має.

Ліпше хліб з сіллю у тиші та без печалі, ніж жадання наїдків багатоцінних з безладдям і з жахом.

Нил рече. Міра наживанню є потреба тілесна, а хто переступить її, то безчинства собі набуде великого.

Климент. Усе надмірне капосне.

Плутарх. Привчай тіло до важкого життя: хто малого потребує, велике найде.

Сократ. Коли його спитали, кого вважати найбагатшим з усіх, сказав: «Хто малим задовольняється».




Слово 14. Про молитву


Перше молись за спільне спасіння, а згодом за своє.

Епікур рече. Якби дослухався Бог молитов усіх людей і сотворив би відповідно молінню їх, то ввесь рід людський загинув би, бо багато зла одне одному вимолюють.

Златоуст сказав. Хіба ж не зле це, коли просимо у Бога кращого, а самі не силуємося творити добро, що його так Бог любить?




Слово 15. Про навчання і бесіду


Богослов. Негласне діло ліпше, ніж слово недовершене.

Фотій. Слово схоже на дзеркало. Як дзеркало образ тіла й лиця показує, так і бесідою особливість душевного образу виявляється.

Дій так, як кажеш, а не кажи діяння.

Солон. Скільки в бою залізо може, стільки по містах — законне слово, добре написане.

Філон. Ні знань без єства і праці втілити неможливо, ані єство не вдосконалюється без навчання і праці, ані праця не укріплюється, яка не заснована на єстві та навчанні.

Цей каже: яке єство людини, такі й слова її.

[Іван] Богослов. Ліпше на собі узду носити та іншим вправним наїзникам коритись, ніж інших загнуздати і вершником бути.

Філон. Тіло росте трудом помірним, душа ж — мудрою ретельністю.

Солон. Він же казав, що слово — образ є справи.




Слово 16. Про навчання


Демосфен. Коли його спитали, як же може людина сама себе навчати, відповідав: «Що забороняє іншим, те хай і собі заборонить».

Езоп. Цей каже: «Кожен з нас два міхи носить: один перед собою, а інший ззаду. У передній кладе чужі гріхи, а в задній — свої».

Апостол. Як кому з вас здається, що він мудрий у цім віці, нехай

стане нерозумним, щоб бути мудрим. Бо мудрість цього світу — глупота є перед Богом (І Кор. 3, 18 — 19).

Еврипід. Всі ми майстри навчати, а самі не відаєм, що творим.




Слово 17. Про філософію і навчання дітей


Філософських догматів сила сумирним зброєю може бути до благодіянь, а лукавим — жалом до злоби.

Златоуст. Скажи мені, хто з вас, додому повертаючись, узяв книги християнські у руки, і прочитав, і обміркував написане? Ніхто не може цього сказати. Ось карти та шахи в багатьох з вас є, а книг ні в кого, хіба в небагатьох, та й ті такі ж, як і ті, що книг не мають. Закриють їх та кладуть у скриню. Ось і все намагання на книжну витонченість і на грамоти красу, а про читання ж не піклуються. Не душевної користі ради набувають книги, а прагнуть виявити багатство своє і гордість. Отак прибільшується в них марнославність, і немає нікого, хто почув би: «Відаю книжну силу!»

Неможливо велике знання набути, мало навчаючись.

Климент. Мудрість простує за діянням, мов за тілом тінь.

Платон. Будь-яка істинна наука, відлучена від правди та іншої благодаті, то не наука, а лукавство.

Сократ. Отак як бджолу бачимо, що по всіх садах і квітах літає та від кожного користь приймає, так і юнаки, навчаючись філософії і на вишину мудрісну воліючи піднестись, звідусіль найцінніше збирають.

Якийсь філософ мав двох учнів, одного тупого, але книголюбця, а іншого кмітливого, але ледащого, то й каже: «Йдіть обидва під землю, бо ти хочеш вчитись, та не можеш, а ти можеш, та не хочеш». Коли спитали його, яку користь отримав він від філософії, відповів: «Як самовільно чинити те, що дехто чинить зі страху перед законом».

Філістіон. Ліпше пізно навчитись, ніж ненавченим бути.

Хлібороб землю м’якшить, а філософ — душу.

Коли зустрів юнака, що книг накупив багато, сказав він: «Не в книгосховище клади, а в груди».

Коли його спитали, що солодке в житті цім, сказав: «Знання і навчання і відання перших речей».

Стильпон. Цей був мегарійським філософом. Дмитро-цар захопив спадщину його і на поталу віддав. А як полонили того філософа і поставили перед царем, той спитав його: «Що забрали в тебе воїни?» Він же мовив: «Мого нічого не взяли, бо моє надбання мудрість і знання, які обоє в мене є».

Ласус сказав. Коли спитали його, що є мудрістю, відповів: «Досвід». Не вдавай з себе мудрого, а воістину мудрствуй. Отак і хворий муж видає себе за здорового, а справжнього здоров’я не набуде.

Клеанф. Він сказав: «Неосвічений від звірів різниться лише виглядом своїм».

Гієрон. Коли його спитали, що корисне набув від філософії, відповів: «Те самовільно творити, що інші творять від остраху перед законом».




Слово 18. Про багатство і злиденність


Один рік чотири зміни має, а один поворот часу змінює багато речей.

Успіх подібен до несамовитого володаря: багато разів переможеного увінчує.

Зраду слави та успіху терпи з упованням.

Епіктет. Освічені на борців схожі: якщо й упадуть, то швидко і вправно підхопляться.

Успіх вважаю овочем: мине час — засохне.

Зенон. Коли потопав він у морі та добро своє втратив, не жалів нічого, а лише Богу дякував, примовляючи: «Добре це для мене, бо тягар я відкинув, а в цім лахмітті залишусь філософії навчати».

Нил сказав. Коли справи твої улаштовуються, перемін очікуй, і навпаки, як обступлять тебе напасті несподівані, сподівайся на краще життя.

Демонакс. Несталість слави й вдачі терпи з надією.




Слово 19. Про лють і гнів


Гнівливий проповідує смерть, а муж мудрий відмолить його. Еврипід. Соромливість краще, ніж лють, помагає людині. Демонакс. Карай судом, а не гнівом.




Слово 20. Про мовчання і таїну


Сирах. Мудрість прихована і скарб незримий — яка від обох користь? (Сир. 20, 30).

Секост. Той мудрий муж, що мовчазний, Бога шанує, відає, задля чого мовчить.

Філософ Зенон. Коли мучив його цар Дмитро, силуючи виказати якусь таємницю його Батьківщини, відкусив язика свого і, розжувавши, виплюнув на того.

Святий Василь. Належить знати, що гідно мовити, про що гідно мовчати.




Слово 21. Про суєтність і спокій


Сократ. Коли спитали його, хто спокійно живе, відповідав: «Ті, хто не уявляють себе тими, хто зло чинить».

Геріон. Цей, зустрівши людину, яка на небо дивилась і зорі запитувала та в провалля впала, сказав: «По заслузі отримав, бо, земного не відаючи, в неба питаєш».




Слово 22. Про грабунок та образу


Святий Василь. Хто чужого прагне, той скоро за своїм голоситиме.

Платон. Не в тім убогість, коли добро зменшиться, а в тім, що жадоба збільшується.

[Филимон.] Красти власність — низько, привласнювати — ганебно.




Слово 23. Про вшанування батьків


З Євангелія. Шануй батька свого й матір свою і люби ближнього свого, як себе.

Батьки посеред божественного єства і людського перебувають, торкаються обох. Людського роду, бо створені і знов зотліють, а божественного, бо народили і небуттєве до буття привели. І як Бог до тварі, так і батьки до чада, бо мов Бог несущим існування подарував, також ці силі його уподібнюються, рід безсмертний зберігають. Блаженний, хто, залишаючи життя це, нащадка залишить свого і від себе народженого господаря роду й дому. Коли й єством людським розпадається, та продовженням дітей живий він.

Арістотель. Належить синові рабом бути отцю своєму і більше, ніж справжньому рабу: бо єством син уже раб отцю, а раб — за законом.




Слово 24. Про страх


Бадьорий дух, а плоть немічна (Мт. 26, 41).

Біант. Коли його спитали, що в житті цім без страху є, відповів: «Совість правдива».




Слово 25. Про нетривке і покаяння


Ніхто, хто у гріхах живе, хай у відчай не впадає. Відомо ж бо, що обкопування і присаджування змінюють посаджене єство, а душевний устрій може стримувати всяку недугу.

Епіхарм. Мудрому мужу не гідно каятися, а — промислити.




Слово 26. Про гріх і спокуту


З Євангелія. Кожен, хто чинить гріх, раб гріха (Ів. 8, 34). Сирах. Благі Благим споконвічно створені були, так і грішні злими.

Йосип. Розум не викорінює пристрасті, але їй супроти виться.




Слово 27. Про тих, хто понад міру череву догоджають


Коли їси, пригадай, що подвійне сприйняв ти: душу й тіло. Що тілу даєш — то вилив, а що душі — то завжди збережеш.

Він же (Сократ) сказав: дехто задля того живуть, щоби змогу мати пити та їсти, я ж не так — їм та п’ю, бо на цім життя стоїть.




Слово 28. Про печаль і безпечальність


Мосхіон. За солодким печаль приходить. Мосхіон. Не знайти життя без смутку ні в кого.




Слово 29. Про сон


Філон. Наречено філософами печаль смертю. Я ж кажу, що тінь і образ смерті все ж сон є. Бо як хто покладе тіло своє, щоби спати, отак і коли смерть: тіло з душею розлучаються і знову разом піднімуться. Сон ніщо інше, як смерть.




Слово 30. Про пияцтво


Уживання вина за мірою та потребою — на користь тілу. Софокл. Це у відповідь сказав: «Лоза три паростки родить: перший — солодощів, другий — пияцтва, третій — божевілля».




Слово 31. Про зухвалість і викриття


Соломон. Влада надає словам відбитку правди.

Демокріт. Краще свої гріхи викривати, ніж чужі.

Ворог, який істину каже, ліпший від лицемірного друга.

Фокіон. Коли в думі він говорив не солодке, а корисне, і Дімад сказав: «Уб’є народ тебе, коли розлютиться!» — відповідав він: «А тебе уб’ють, як не розлютяться».




Слово 32. Про працелюбність


Ненависті гідне та огуди неробство, що робить людину гіршою за бджолу, адже одвіку створена і в рай введена була людина поліпшувати і зберігати його. Оце й відомо, що в людини своє призначення, бо єство надане їй, щоби про справу турбуватись, а неробство поза єством суть.

(Іван) Богослов. Філософові страждання корисне: як водою залізо міцніє, загартовуючись, отак і філософ напастями укріплюється.

Демосфен. Коли його спитали, як риторику вчив, відповів:

«Витратив олії більш, ніж вина».




Слово 33. Про клятву


Сократ. Добрим, благим людям слід довірятись норовом і словом, а не клятвою.

Сократ. Клятву вимушену давай у двох випадках: коли собі велику провину прощаєш чи друга від великої напасті рятуєш.




Слово 34. Про марнославністъ


Святий Василь. Марнославство — це, коли задля мирської слави чинить або каже.

Буйство відбирає буття мудрісне.

З Євангелія. Той, хто істину творить, іде до світла, щоб явлені були діла його, бо в Бозі вчинені (Ів. 3, 12).

Філон. Якщо хибної уяви позбавитись про міських людей, марнославство знайдеш, та без розуму.




Слово 35. Про істину і брехню


(Богослов). Істина єдина, а брехня багатолика.

Євгарій. Коли хтось мовчить щодо істини, уподібнюється тому, хто золото закопує.

Плутарх. Міра гирею, а істина мудрими словами перевіряються.

Харіклей. Неправда іноді на добро, якщо на користь вона глаголячим, а душі — не пакостить.




Слово 36. Про похвалу


Феофілакт. Істинна хула краща за лицемірну славу.

Георгій. Краса місту — мудрість з мужністю, а тілу — прикраса, душі — слово мудре, справі — доброчинство, слову — істина, а противник їх — безчестя. Годиться мужам і жонам слово й діло, гідне похвали, вихваляти й вшановувати, а все ганебне гудити. Однаковий гріх — гідне хвали гудити, і ганебне вихваляти.




Слово 37. Про красу


Красою вважай благий розум.

Златоуст. У чому користь очей? Чи у вологості і швидкому обертанні, чи в округлості та синьому кольорі, а не в швидкому та далекому баченні? А світильника яка користь? Світло випромінювати і освітлювати ввесь дім, а не в тому, що круглий і витончений. Не створенням, а призначенням краса визначається. А цього творива складеного краса ніщо інакше, як кров, та жовч, і жовчний міхур, і їжа перетравлена. Тому ж бо й очі і щоки та всі інші частини живляться. А як не щодня приймають напування те, що йде від черева і десниць, то їхня шкіра висихає, і очі заглибляться, і одразу вся краса особиста зникне. А коли розумієш, яке добро всередині в очах лежить, або за прямим носом, або в устах, або в щоках, нічого іншого не знайдеш, окрім гробу повапленого, а в середині наповненого многою скверною. Потім на одежі узриш — віскряки лежать або харкотиння, то не схочеш і краєм пальця торкнутись і лице відвертаєш од нього. Тож нащо очі і помисли, і серце своє попускаєш на оте сховище усілякої скверноти? Слухайте ж, допитливі, на чужу красу зрящі, глаголячи:

«Зримо, та не пакостимось». Давид пакість прийняв, а ти не пакостишся? Він переможений був, а ти ще хочеш храбритися? Він, маючи таку благодать духовну, ураженим був, тож чи повірю тобі, що звір не шматував тебе? Чи кам’яна єси, чи залізна єси, людино, від звичайної немочі єства страждаючи? Вогонь тримаючи, чи не обпечешся? Приклади свічку до сіна і чи можеш сказати, що не спалахне? То що відповіси?

Сирах. Не краса доброобразним робить лице того, хто дивиться, а почуття.

Менандр. Як природний образ прикрасиш норовом добрим, то вдвічі благодать його осяє.

Соломон. Усю твар приведе Бог на суд.

Від Євангелія. Шукайте царство Боже і славу Його, і те все докладеться вам (Мт. б, 33).

Соломон. За славою мудрі прямують (Пр. 3, 35).




Слово 38. Про суд вічний


Діонісій. Не тут мука жахлива, а вічна мука страхітлива.




Слово 39. Про славу


Безчестя стерпіти — велично й могутньо, а як слави набути прагнеш, то теє величної душі потребує і значного розуму, щоби, отримавши її, не втратити. То як хочеш слави зазнати — оджени славу, а як її вишукуєш — втратиш, бо така слава — подоба слави.




Слово 40. Про балакучість


[Євгарій.} Говори, що гідно, і коли гідно, і про тих, хто гідний. І не почуєш того, що негідно.

Платон. Він, зустрівши Антісфена в школі, де той продовжував навчатися, сказав: «Чи не відаєте, що міра слову — не мовець, а слухач?»




Слово 41. Про промисел


Св. Василь. Ніщо без промислу не існує перед Богом. Усе бачить безсумнівно, так і прийде, роздаючи кожному спасіння.

Коли побачимо безчинні речі та розлад, не покладаймо провину на Бога і не вважаймо, що без промислу є мирські сили.




Слово 42. Про смиренність


Від Євангелія. Рече Господь:

«Усяк, хто себе підносить, упокориться, а смиренний піднесеться» (Пс. 146, 6).

Нил. Блажен муж, що життя має високе, а розум сумирний.

Ісократ. Значно краще підкоритись законові і князю, мудрішому за тебе.




Слово 43. Про лікарів


Ниський. Наскільки душа ліпша за тіло, настільки душевний лікар ліпший тілесного.




Слово 44. Про віру


Святого Василя. Хай буде тобі віра початком божественних слів, віра, а не мудрість напоказ і дискусії, віра, яка вища від словесних хитрощів — та, що веде за собою душу до сприйняття слів, віра, не геометричними вправами народжена, а духовним і божественним.

Арістотель. Як в мистецтві лікувальному, де лікар зцілити хоче тіло хворе, більше йому нашкодить, шкоди додавши, так і душа навчена хибним догматам, що є зловірними: скільки не намагайся перевчити її, лише спаскудиш, ще більше підстав для зловір’я їй додаючи.




Слово 45. Про пам’ять


Апостол. Пам’ятай Ісуса Христа, що встав із мертвих (2 Тим. 2, 8).

Платон рече. Діти і старі однаково безпам’ятні: ті — зростаючи, ці — знемагаючи. Що є пам’ять? Утримання баченого і почутого, пригадування їх спомином називається. Тому тупі пам’ятливі, а розумні добру мають пам’ять.




Слово 46. Про душу


(Іван) Богослов. Душе моя, спитаю тебе, що хочеш од чесних людей? Спитай, тільки ясно, і відповім одразу.

Філістіон. Душа мудрого приліпиться до Бога. Не смерть душі губить, а зле життя.




Слово 47. Про заздрість


Апостол. Де заздрість і звада, там безчинство й усіляка зла річ. Слави краса від заздрощів, як од хвороби, перемінюється. Заздрість — струп на істині.

Агатон. Аби не було в людях заздрощів, то всі б рівними були.




Слово 48. Про вільне і невільне


Ліпше самохіть у печалі бути, ніж підневільне радіти.

Теагон. Невільне — не без печалі і страху, як і вільне — не без веселощів і благочестя.

Епастет. Якщо хочеш спокійно жити, намагайся з тими, що з тобою живуть, мирно жити. Чини так, як їм вільно, а не насильно.




Слово 49. Про розуміння себе


Од Євангелія. Чого ти дивишся на скалку в оці брата свого, а у своїм колоди не добачаєш (Мт. 7, 3).

Хто думає зрозуміти щось, той ще не розуміє, що саме слід розуміти.

Дидім. Хто розуміє, що не відає нічого, той воістину мудрим є. А як відає, що образив когось, той правду возлюбив.

Платон. Початок знання — розуміння невігластва свого, а ми, не відаючи нічого, вважаємо себе всезнавцями.

Геракліт. Коли юнака цього привели до вчителя, що філософії навчав, і той спитав у нього: «Чому, юначе, навчився?» — той відповів: «Се вчив був, що не відаю нічого». Почувши це, вчитель зачудувавсь і всі, що навкруги стояли, вигукнули: «Воістину цей юнак розумніший за всіх нас».




Слово 50. Про благість


Благодаті правило просте. Таким будь з ближнім своїм і чужим, як ти хочеш, щоб вони з тобою були.

Ниський. Коли єством благий, то й благам подателем буде.

Фемістокл. Він, коли землю продавав, звелів оголосити, що добрі сусіди поруч.




Слово 51. Про закон


Апостол. Як беззаконно згрішили, беззаконно й загинуть, а як у законі згрішили — законом засуджені будуть (Рим. 2, 12).

Соломо». Коли закон розуміти, тоді розум — благо.

Дюн. Належить усталений закон твердо зберігати і жодного з них не змінювати. Бо ліпше давнього дотримати закону, ніж нового, навіть якщо і ліпшим здається.

Демосфен. Граду душа є закон, бо отак, як тіло, душу втративши, падає, так і град, коли нема в нім закону, зруйнується.

Благі малого закону потребують, бо не річ до закону, а закон до речі буває.

Соломон. Ті гради стоять добре, де городяни князя слухають, а князь — законів.

Демад. Підневільному закон — примус, а вільні в законі потребу мають.

Кір. Коли його спитали, хто ображає, сказав: «Хто відкидає закон».

Віант. Та влада тверда, при якій всі бояться закону, як вчителя.

Архесілай. Де ліків та лікарів багато, там і хвороб багато, а де законів багато, тут і неправд багато.




Слово 52. Про словесне і сердечне


Климент. Не діяння спрямовують правильність думки, а чистота розуму.

Святого Василя. Від словесного і безсловесного за еллінським вимислом і фізіологічним утворив сотворитель усе тіло людське від голови по груди, верхній частині людського образу надав, а від пупа до ніг кінським єством упорядкував, черевною солодкістю. І на хтивість безсловесне спрямовується і обидва єства зливаються докупи. Тож не безсловесне хай вабить словесне до себе, а словесне хай прилучає безсловесне і випрямлює на природну потребу з премудрістю.

Демокріт. Коли ми були дітьми, батьки передали нас годувальникам і вчителю на навчання, щоб не зіпсувались ні від кого. Коли ж стали ми дорослими, Бог довірив нам совість на збереження, якою не можна нехтувати. Саме тому незадоволені та залежим від свого сумління.




Слово 54. Про нерозум


Демосфен. Дивно мені, як людина, коли зіпсувала безумством набуте, може зазіхати на те, чого не має.




Слово 55. Про звичай і норов


Од Євангелія. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа дух є (Ів. 3, 6).

Златоуст. Світлого та славного мужа не вишина батьківська творить, а душевна доброчинність.

Діоген. Шляхетними людьми ті є, що нехтують багатством, славою, насолодою, вбогістю, безславністю, хворобою та смертю.

Ні на воску не зможеш писати, не розгладжуючи те, що було написано, ні в душу вкласти божественні вчення, давнього звичаю не вигнавши.




Слово 56. Про шляхетність


Святий Василь. Не кажи мені: «Прадідів мав славних і батьків», — істинний закон велить кожному своїм життям вихвалятися. Еврипід. Не може добрим бути від злого батька народжений.




Слово 57. Про сміх


З Євангелія. Горе вам, що смієтеся, бо будете ридати і плакати (Лк. 6, 25; Ів. 16, 20).

Златоуст. Недостойно ні насмішником бути, ні промови неподобством поганити — бо скоро переміниться все.

Епіктет. Сміх віджени і сміху джерелом не будь: легко до хули скотитися.




Слово 58. Про сон


Сирах. Отак, як хтось хапає вітер і жене тінь, так і той, хто дослухається снів.

(Святий Василь). Сонні видіння денних помислів є відгуком: як уві сні побачить улюблене, тим і втішиться.




Слово 59. Про незлобивість і незлопам’ятність


Святий Василь. Зле не бачить, що є зло.

Нил. Коли віддячить злом за благе, то й від дому його не відніметься зле.

Плутарх. Гідним є уподібнюватись піфагорійським філософам, ті ж бо, коли посваряться зі своїми родичами або з людьми, ще до того, як сонце сяде, подають правицю один одному і, замирившись та розцілувавшись, розійдуться.




Слово 60. Про непостійність життя


Соломон. Мов дим, дихання в ніздрях ваших і швидкопливне життя ваше, мов стовпи хмарні. Тінь-бо мимохідне життя наше.

Біонт. Цей сказав: життя вимірюй малим і великим часом.

Демокріт. Схоже життя це на іподром, на ньому добрі нерідко гинуть, а гірші — кращі місця посідають.




Слово 61. Як належно шанувати благодать і злоби позбуватись


Сократ. Коли спитали його: «Який град добре стоїть?», він відповів: «Де за законом живуть, а кривдників карають».

Демокріт. Дві причини спонукають людину до страху Божого: мука безчестя і відплата благочестя.




Слово 62. Наскільки проста є злість і важке доброчинство для людей


Іван Листвичник сказав: «Великим трудом і потом виправляється в нас норов добрий і сталий. І все ж можливо за одну мить порушити все, що многим потом здобули».

Діоген. Цей удень свічку запалив та з нею ходив по місту і, коли хтось спитав його: «Навіщо робиш це, о філософе?», — відповів: «Людину шукаю!»




Слово 63. Про самолюбство


Зіллємось одне з одним духовно й будемо братолюбцями більше, ніж самолюбцями.

[Златоуст.] Ніхто ні друг, ніхто ні брат: про себе кожен дбає. Та тим самим своє відкидаємо, немічні легко піддаємось і людям, і дияволу — адже не захищаємо одне одного. Адже і в бою, і в поході, як воїн лише про те мислить, якби міг один утекти, то усіх інших з собою погубить. Якщо ж ні себе, ані зброї не щадить за себе й за військо, той сам вирятується і всі друзі його.




Слово 64. Про правду і кривду


Арістотель. Краще один праведник, ніж тисяча грішників.




Слово 65. Про смерть


Євангеліє. Хто вірує в Мене, якщо й помре, живим буде, і усякий живий, хто вірує в Мене, не умре повік (Ін. 11, 25 — 26).

Демосфен. Кожній людині, яка помирає, вся земля домовина: кожен-бо, хто від землі — земля є і землі повертається.

Амас, єгипетський цар, втішаючи друга, що над сином плакав, сказав: «Коли не сумував, як його не було, то й зараз не сумуй, що однині не буде».

Діон. Ліпше посеред міста вбитому лежати, ніж бачити Вітчизну захопленою і повойованою.

Сократ. Коли сказали йому люди, що афіняни засудили його на смерть, відповів: «А до них — природа».

Коли ж його спитали, що є пекло і що є в ньому, сказав: «Ні я там не був, ані зустрів нікого іншого, хто б повертався звідти».




Слово 66. Про мир і війну


Від Євангелія. Як увійдете в дім, то передусім скажіть: «Мир дому цьому!» (Мт. 10, 12).

Демосфен. Справжні вої не ті, що часу служать, а ті, яким час служить.

Чвара ліпше, ніж мир нетривкий.

Геродот. Наскільки ж той нетямущий, що замість миру війну обирає.




Слово 67. Про надію


Нил сказав: «Несподіване зло засмучує кожну людину, зненацька заставши. Коли ж очікуєш його, готовий до цього розум, спокуси минувши, легко чинить опір».

Діон. Очікування напастей ще до біди зміцнює того, хто очікує, ще до того, як прийдуть.




Слово 68. Про жінок


З Євангелія. І прийшли до Нього учні і дивувались, що Він розмовляє з жінкою (Ін. 4, 27).

Ліпше жити у пустелі з левом і гадюкою, ніж жити з жоною лукавою і язикатою.




Слово 69. Про заперечення і зарозумілість


Теофраст. Сором сам себе, тоді іншим не будеш осоромлений.

Вінець виховання — якщо сам соромиться, як і верх невігластва — інших не соромитись.




Слово 70. Про старість і юність


Не свари чоловіка старого, бо від нас він постарів. Фаворін. Ерастофен Кіренайський сказав: «Юнацька міць подібна до весни, а середнього літами — осені, старість — до зими». Святий Василь. Старечий розум за сивину вагоміший. Нил. Приємно зістаритися з милим другом і з добрим вченням.




Слово 71. Про терпіння і терплячість


Солон. Коли плюнув на нього хтось, стерпів. Та коли інший докоряв йому за це, сказав: «Рибалки вологість морську терплять риби заради, то невже я не стерплю слину, щоби людину набути?»











[1] ...зовнішніх філософів... — традиційне й усталене позначення представників нехристиянської культури, античних письменників, філософів тощо. Афоризми, що містяться у «Бджолі», не обов’язково належать тим, чиє ім’я зазначено у заголовку кожного з них. Численні переписувачі та перекладачі з грецької спотворювали імена авторів так, що їх досить важко ідентифікувати. Деякі вислови приписано іншим авторам.

Подаємо короткі відомості про авторів так, як розміщені вони в тексті.

Златоуст Іван (бл. 350 — 407) — видатний візантійський церковний діяч, християнський проповідник, письменник, константинопольський патріарх; Ямський Григорій (355 — 394) — Отець Церкви, християнський мислитель, діяч і письменник; Дидім (нар. бл. 63 до н. е.) — видатний грецький граматик і письменник; Демонакс (нар. бл. 90) — давньогрецький філософ, послідовник циніків та стоїків, державний діяч; Демокріт (бл. 460 — 370 до н. е.) — відомий давньогрецький філософ; Діоген Лаертський (404 — 323 до н. е.) — давньогрецький вчений і філософ; Еврипід (бл. 480 — 406 до н. е.) — давньогрецький драматург; Арістотель (384 — 322 до н. е.) — видатний давньогрецький філософ; Філон Александрійський (бл. 25 до н. е. — бл. 50 н. е.) — іудейсько-елліністичний релігійний філософ; Сократ (бл. 470 — 399 до н. е.) — відомий давньогрецький філософ; Соломон (965 — 928 до н. е.) — цар Ізраїльське-Іудейської держави, релігійний діяч і письменник; Діодор — 1) Діодор Кронос — давньогрецький філософ мегарської школи; 2) Діодор Гірський — давньогрецький філософ, перипатетик, шостий правитель арістотелевої школи; 3) Діодор Тарський (помер 394) — християнський письменник; Піфагор (бл. 580 — бл. 500 до н. е.) — видатний давньогрецький математик, філософ і політичний діяч; Біонт (бл. 590 — 530 до н. е.) — давньогрецький філософ, один з «Семи мудреців»; Йов — праведник, історія життя якого викладена в біблійній «Книзі Йова»; Аристіп (бл. 435 — 355 до н. е.) — давньогрецький філософ, засновник школи кіренаїків; Ксенофонт (бл. 430 — 355 або 356 до н. е.) — давньогрецький історик і письменник; Святий Василь (Василь Великий) (бл. 330 — 379) — Отець Церкви, християнський діяч і письменник, єпископ Кесарії Каппадокійської; Лакон — невідомий історичний персонаж; Платон (428 або 427 — 348 або 347 до н. е.) — видатний давньогрецький філософ, засновник школи; Сирах — давньоєврейський автор біблійної книги «Мудрість Ісуса сина Сираха»; Фірім — невідома особа; Демосфен (бл. 384 — 322 до н. е.) — давньогрецький оратор і політичний діяч; Кратіл (V ст. до н. е.) — давньогрецький філософ; Мосхіон — давньогрецький трагік; Філістіон — давньогрецький поет, актор і філософ; Нил — вірогідно, префект константинопольський (бл. 390 — 450), згодом чернець одного з синайських монастирів; Климент — 1) Климент Римський — один з Отців Церкви і найдавніших єпископів Римських; 2) Климент Александрійський Тіт Флавін (бл. 150 — 215) — ранньохристиянський теолог, один з Отців Церкви, мислитель і письменник; Плутарх (бл. 46 — 127) — давньогрецький історик, філософ і письменник; Епікур (341 — 270 до н. е.) — видатний давньогрецький філософ, засновник школи; Богослов — один з християнських письменників; Фотій (бл. 810 — 891) — константинопольський патріарх, релігійний діяч, вчений; Салон (бл. 640 — 559 до н. е.) — відомий давньогрецький суспільний діяч, вчений; Езоп (VI ст. до н. е.) — давньогрецький поет та байкар; Апостол — один з християнських апостолів; Ісократ (496 — 338 до н. е.) — давньогрецький філософ і публіцист; Стильпон — давньогрецький філософ; Ласус (бл. 548 — 497 до н. е.) — давньогрецький поет, теоретик музики і віршування; Епіктет (341 — 270 до н. е.) — давньогрецький філософ, представник школи стоїків та еклектиків; Зенон (бл. 490 — бл. 430 до н. е.) — давньогрецький філософ, представник елейської школи; Йосип — один з християнських авторів; Епіхарм (бл. 540 — бл. 448 до н. е.) — давньогрецький філософ, послідовник Піфагора, актор і драматург; Євгарій — невідомий автор; Феофілакт — невідомий автор; Менандр (бл. 342 — 293 до н. е.) — давньогрецький драматург і комедіограф; Агатон (бл. 448-бл. 397) — давньогрецький поет; Теагон — давньогрецький філософ, послідовник піфагорійської школи; Гєракліт (бл. 520 — бл. 460 до н. е.) — давньогрецький філософ, представник іонійської школи; Діон Хризостом Римський (бл. 40 — 117) — давньогрецький оратор, філософ, послідовник стоїків; Демад (помер бл. 318 до н. е.) — давньогрецький оратор; Листвичник Іван (Синайський) (бл. 525 — бл. 600) — християнський релігійний діяч і письменник; Геродот (між 490 і 480 — між 430 і 424 до н. е.) — визначний давньогрецький історик; Фаворин — ритор, учень Діона Хризостома, вчений і письменник; Ерастофен Кіренайський (нар. бл. 225 до н. е.) — видатний географ, філософ та історик літератури.



Переклад і примітки Станіслава Бондаря






«БДЖОЛА» — УНІКАЛЬНА ПАМ’ЯТКА ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНОЇ ДУМКИ РУСІ-УКРАЇНИ


Кожен народ узагальнює свій політичний, економічний, правовий, культурний досвід. Однією з форм такого узагальнення є збірки коротких висловів, афоризмів, приказок та історичних анекдотів. Український фольклор рясніє такого роду висловлюваннями. Ми подибуємо їх у билинах, народних піснях і думах, у багатьох пам’ятках оригінальної літератури: літописах, словах, посланнях. Давня українська література надзвичайно багата текстами, де в концентрованому, стислому вигляді висловлено народну мудрість, мудрість книжну, філософську. Завжди жадібні до знання, наші далекі предки активно творили свою самобутню культуру й філософію, жваво цікавилися здобутками інших народів. Складені у Візантії збірки афоризмів під назвою «Бджола» перекладено було з грецької мови вже у XII — XIII ст. на території Київської або Галицької землі. Впродовж XII — XVII ст. «Бджола» мала величезну популярність, була улюбленою книгою, широко цитувалась письменниками й мислителями.

У книгосховищах України та Росії зберігається значна кількість рукописних списків. Збірка велика за обсягом. Вона складається з понад 70 статей або ж розділів (слів) та містить близько 2,5 тис. висловів на різноманітні теми — античних письменників та філософів, отців християнської Церкви, фрагментів зі Святого Письма, історичних діячів та анонімних авторів. Увесь зміст «Бджоли» відповідає на конче актуальне питання: як жити в цім світі? Знайомство з цією книгою формувало в читача філософсько-етичну свідомість, розсувало світоглядний обрій, навчало чіткого, логічного мислення, лаконічності думки.

Сучасному читачеві, залюбленому в історію вітчизняної духовної традиції, надається можливість зазирнути в глибину віків, угледіти самі витоки філософської традиції українців, дізнатись, що думала, чим непокоїлася, чого прагнула, про що мріяла тогочасна людина, спробувати дочутися її духовного світу і зрозуміти світ нинішній та своє місце в нім.

Для перекладу сучасною українською мовою добиралися найпрезентативніші у суспільно-політичному та філософському аспекті висловлювання — такі, що охоплюють якомога більше сфер суспільної думки тогочасної України.

Переклад здійснено за найближчим до протографу та повним виданням: Семенов В. Древняя русская Пчела по пергаментному списку // Сборник отделения русского языка и словесности. — СПб. — Т. 54. — №1. — С. 1 — 444.



Станіслав Бондар







[За виданням: Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти тт. — К., 2001. — Том I. — С.553-574]




Див. також ориґінальний текст.






Попередня       Головна       Наступна



Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.