‹‹   Головна    





Мицик Ю., о.

ЛІТОПИС ЯНА БІНВІЛЬСЬКОГО


[НаУКМА. Наукові записки. Історичні науки. — 2002. — Т.20. — Ч.2. — С. 60-77.]



Публікація всього тексту пам’ятки, виявленої 1978 р. Перша його частина є скороченим викладом «Історії Польщі» (1597) Марціна та Йоахима Бєльських, у другій частині викладено переважно польську історію з найдавніших часів. Третя, найважливіша частина твору, охоплює події української історії, особливо останньої третини XVI — першої половини XVII ст. В її основі лежить «руська кроніка», не збережений, на жаль, у чистому вигляді український літопис. УДК 947.7 "654"



Літопис Яна Бінвільського було виявлено нами ще у 1978 р., і про нього ми згадували в деяких своїх працях, навіть видрукували окремі фрагменти пам’ятки [1]. Однак це були, як ми зауважували, результати тільки попереднього вивчення літопису, що вимагали корекції. Тому-то конче необхідною є публікація всього тексту пам’ятки, що ми й робимо цього разу.

Даний літопис входить до складу рукописного збірника XVII ст. [2], який є, по суті, конволютом, що об’єднує два рукописи. У першому з них, створеному в середині XVII ст., міститься український хронограф першої редакції. У другій частині, створеній не раніше 1657 р., містяться короткі статті: «Описане великого князства Московского с кройники Гвагнинуса», тобто незначний фрагмент з краківського (польськомовного) видання 1611 р. «Хроніки Сарматії європейської» Олександра Гваньїні; «О панствах Азії», «О росийских князствах и народех их»; листи до гетьмана Богдана Хмельницького, київського митрополита, царя Олексія I, лист турецького султана до короля Сигізмунда III, лист коронного гетьмана Станіслава Конецпольського до молдавського господаря та ін., а також зразки титулів московського царя, польського короля та ін., врешті (на арк. 381-427), літопис Я. Бінвільського. Цей збірник-конволют був власністю, частково і авторським твором, Семена Остаповича Голуховського (Галуговського), який був генеральним писарем Української козацької держави (Гетьманщини) у 1659-1660 рр. за гетьмана Юрія Хмельницького. С. Голуховський відомий також під прізвиськами Лях та Остапенко (Остапів). На жаль, його біографія й досі зовсім не досліджена. Відомо тільки, що він був в опозиції до гетьмана Івана Виговського, навіть був послом разом з М. Стринджею, І. Степаненком та Яковом Остапенком (можливо, братом С. Голуховського) від «кошового гетьмана» Якова Барабаша до царя Олексія I та його уряду у жовтні-листопаді 1657 р. Ці посли мали передати цареві перехоплені листи Виговського до кримського хана Мухамед-Гірея IV та візиря Сефер Кази-аги [3]. Ймовірно, що Голуховський був якось пов’язаний з Бінвільським, про що йтиметься нижче. Літопис писаний українським скорописом двома почерками першої половини XVII ст., причому малорозбірливими.

Отже, Ян Бінвільський походив, очевидно, з дрібної православної шляхти. Його батько Семен замолоду був «покоєвим» у оршанського та великолуцького старости, князя Филона Семеновича Кміти-Чорнобильського (помер 1581 чи 1596 р.), відомого політичного, державного та військового діяча Речі Посполитої. Цей князь був одруженим з Настею Горностай, по овдовінню — із Софією Ходкевич, мав сина Лазаря (помер у 1594 р.) та двох дочок (Богдану, одружену з князем Юрієм Друцьким-Горським, та Софію, одружену з Лукашем Сапігою). Він був володарем Чорнобиля, прославився під час Лівонської війни, особливо в переможних битвах проти московських військ під Кропивною (1564), Почепом (1565) та Смоленськом (1568). Не випадково за успіхи в боротьбі проти московських військ під Смоленськом Ф. Кміта був призначений \61\ смоленським воєводою у 1579 р. [4]. У цій битві («потребі») під Смоленськом був і батько літописця.

Ян Бінвільський народився у 1600 р., ймовірно у Києві. Вже у восьмирічному віці вчився у школі київського писаря Василя, про що він сам пише після згадки про київську пожежу 1608 р. («на тот час училемсе в школе у Києве у Василя, писара меского. Било мне на тот час лет 8») (арк. 426). Це дуже важлива звістка, яка проливає світло на освітні осередки у Києві до виникнення Братської школи у 1615 р. Досягнувши повноліття, Бінвільський опиняється на Лівобережній Україні, служить на якійсь посаді у Миргороді («то се деяло за уряду мого в Миргороде») (арк. 425- 426 зв.). Остання за хронологією згадка в літописі стосується поразки національно-визвольного повстання 1637-1638 рр. Оскільки Бінвільський пише про короля Речі Посполитої Владислава IV (володарював у 1632 — 1648 рр.) та про київського митрополита св. Петра Могилу (помер 1 січня 1647 р.) як про живих, то ясно, що свій літопис він створив не пізніше 1646 р. Однак не виключено, що літопис потім доповнювався й С. Голуховським, який, судячи з усього, під час Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. служив певний час у Генеральній канцелярії. Для грамотного ведення дипломатичної кореспонденції він мусив мати під рукою правильно виписані шаблони титулів короля Речі Посполитої, московського царя тощо, тому на сторінках збірника ці шаблони вміщені ним не випадково. Водночас на сторінках самого літопису (арк. 423-424) наводяться титули польського короля та московського царя, які були прийняті після укладеного у 1634 р. Поляновського миру. Отже, це є додатковим аргументом на користь зв’язку між Бінвільським та Голуховським. Чи то Голуховський був учнем Бінвільського, який теж був причетний до ведення дипломатичної кореспонденції, чи то вони служили разом у Генеральній військовій канцелярії, чи то Голуховський дещо доповнив літописця — встановити, яке з цих припущень є істинним, поки що важко.

Літопис Яна Бінвільського складається з трьох частин, що сформувалися відповідно до трьох головних джерел, використаних їхнім автором. Перша і найбільша частина (арк. 381 — 407 зв.) є, по суті, скороченням «Історії Польщі» (1597) батька й сина Бєльських (Марціна та Йоахима), хоча в деяких випадках можна припускати, що було використано також твір польського хроніста XVI ст. Марціна Кромера. Наприкінці першої частини було використано також якийсь український літопис («з летописца руского») (арк. 404). У цій частині викладалася переважно історія Київської Русі та українських земель у складі Великого князівства Литовського та Польщі (XIV — першої половини XVII ст.). Відзначимо, що і в цій, і в другій частині трапляються посилання на різні джерела (хроніки Яна Длугоша, Кромера, літописці), однак, як правило, Бінвільський лише повторює посилання свого головного джерела — хроніки Бєльських, а в другій частині хроніки Демитровича.

У другій частині (арк. 407- 424 зв.) викладалася переважно польська історія з найдавніших часів, хоча на її початку трапляються звістки з історії мусульманства, Італії, Чехії. Тут головним джерелом є друкована польськомовна хроніка («Kompendium...») Павла Демитровича, написана у Вільні 1624 р. та видана у Любчі під Новогрудком 1625 р. під назвою «Компендіум, або короткий опис князів і королів польських, а також справ, випадків та давньої історії Польського королівства. З хроніки Марціна Кромера, вармінського бискупа, та з інших. Особливо (рекомендується) тим, хто не полюбляє довгого читання». Цей заголовок, між іншим, був процитований Бінвільським на арк. 410 зв. Головним джерелом «Компендіума» була хроніка М. Кромера, але використовувалися також твори Бєльських, С. Герберштайна, О. Гваньїні, С. Сарницького, М. Стрийковського [5]. Демитрович дотримувався стандартної схеми середньовічної історіографії, описуючи у хронологічній послідовності правління королів, але дуже стисло. Він також систематизував різні відомості по 17 рубриках, наприклад, розділ 15 присвятив описові незвичних природних явищ (землетрусів, комет, блискавок, нашестю сарани тощо). Саме цей розділ викликав особливу увагу Бінвільського, так само, як і його дані про язичеський пантеон русинів. Наприкінці цієї частини Бінвільський умістив ці дані, а також титули, про які згадувалося вище.

Третя, найважливіша, частина твору Бінвільського є невеликою за обсягом (арк. 424-427 зв.), і в ній охоплюються події української історії, особливо останньої третини XVI — першої половини XVII ст. Вона є найважливішою тому, що в її основі лежить «руська кроніка», незбережений, на жаль, у чистому вигляді український літопис, що сходить до Волинського літопису (літописця), створеного у 1615 — 1619 рр. Цей Волинський літопис, як нами встановлено [6], був активно використаний також авторами й упорядниками Львівського та Київського літописів, Острозького літопису та деяких інших. Тут вміщено також звістки, котрі базуються на особистих враженнях Бінвільського та свідченнях очевидців, насамперед щодо подій, які відбувались у Києві та на Лівобережній Україні у першій половині XVII ст.

Літопис Бінвільського не був завершений, навіть уривається на півслові, містить у собі чимало описок. Про це свідчить також відсутність датування багатьох подій, хоча в рукописі місце для дат було залишено. Видно, автор хотів виділити дати \62\ червоним кольором, але щось завадило йому це зробити. У коментарі, який наводиться нижче, ми вказали на дати переважної більшості цих звісток. Дуже сирим і малообробленим є сам зміст. Літопис швидше нагадує якусь заготовку, звід виписок із джерел для майбутньої літописної роботи, ніж завершений історичний твір. Тим не менш і в такому вигляді він заслуговує на увагу. Через брак місця вкажемо тут лише на характерні риси історичного світогляду Бінвільського. Це — його антимусульманська та антикатолицька (див., наприклад, його критичний відгук про календарну реформу римського папи Григорія XIII), певною мірою й антимосковська спрямованість, український патріотизм, водночас глибока зацікавленість історією Польщі та Литви, що виявляється, приміром, у наведенні навіть не зовсім типових для української тогочасної історіографії сюжетів. Бінвільський цікавиться не тільки військово-політичними подіями польської історії, а знаходить місце і для численних дивовижних («кунсткамерних») історій, і для гумористичної розповіді про знаменитого королівського блазня Станьчика. Автор охоче переказує навіть явно недостовірні міфи, котрі мали б засвідчити героїзм предків у давні часи, як-от про оволодіння Рима Одоакром, нібито руським князем; описує і героїчні діяння українських князів, шляхти та козаків, зокрема Романа Сангушка, Самійла Корецького і особливо Дмитра Вишневецького — Байди, трагічну загибель останнього. Щоправда, він з певною засторогою сприймає національно-визвольні повстання XVI — XVII ст. на чолі із запорозьким козацтвом, бо вбачав у деяких з них деструктивні моменти. Він робить також наголос на тих фактах, які засвідчують рівність русинів-українців з поляками, навіть і перевагу над ними, не кажучи вже про московитів. Так, він говорить про шлюб Марії, сестри Ярослава Мудрого, із польським королем Казимиром I, який, за словами Бінвільського, був першим з польських королів, що «читат уміл» (арк. 385 зв.). В іншому місці детально описує принизливе становище московитів під ординським пануванням, зокрема пише про те, як московський великий князь мав пішки з непокритою головою цілу милю йти назустріч ханському послу й нести тому кобиляче молоко. А коли б посол, п’ючи, зронив би бодай краплю молока на кінську гриву, то князь мав би злизати її (арк. 392 зв.). Бінвільського глибоко цікавили церковні справи, тому він не випадково аж тричі пише про дозвіл чехам після гуситських війн приймати Причастя під обома видами.

Оригінальних звісток у літописі Бінвільського небагато, але вони мають неабияку цінність. Досить сказати, що на його сторінках зафіксовано давню київську легенду про багатиря Михайлика, дані про малознану історію Лівобережної України у 20-40-х рр. XVII ст., про ганебну загибель Я. Острянина (1641). Часом навіть дрібні вказівки Бінвільського допомагають у розв’язанні спірних питань. Так, досі не було точно відомо, коли народився князь Роман Сангушко. У світлі ж даних літопису Бінвільського можна чітко встановити цей рік: 1537-й. Аналіз звісток літопису продовжується і в коментарі, де подані лише мінімальні відомості про події, що висвітлюються Бінвільським.

Передача тексту пам’ятки здійснюється за правилами, що їх розробив Я. І. Дзира і застосував при публікації літопису Самовидця, а числа літерами подані нами арабськими цифрами [7].






1. Мыцык Ю. А. Украинские летописи XVII века. — Днепропетровск, 1978. — С. 29-31; Мицик Ю. А. Відображення деяких подій з історії Києва в літописі Яна Бінвільського // Український історичний журнал (далі — УІЖ). — 1982. — № 2. — С. 73-76; Мицик Ю. А. Історія Київської Русі у висвітленні літописців XVII ст. Семена Галуговського та Яна Бінвільського // Писемність Київської Русі і становлення української літератури. — К., 1988. — С. 229-224; Методические указания к практическим занятиям по курсу историографии истории СССР с древнейших времен до XVIII века. — Днепропетровск, 1984. — С. 40-42. У останньому виданні нами була опублікована завершальна частина літопису Бінвільського («с кройники руское», що на арк. 424 — 427 зв.).

2. Бібліотека Академії наук РАН в Петербурзі. — Відділ рукописів. — № 4, 7, 25.

3. Див.: Грушевський М. С. Історія України-Руси. — К., 1998. — Т. Х. — С. 107-117.

4. Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). — К., 1993. — С. 163, 155.

5. Див.: Мицик Ю. А. Історія Київської Русі на сторінках хроніки П. Демитровича // УІЖ. — 1996. — № 6. — С. 120-124.

6. Мицик Ю. А. Украинские... С. 48-49.

7. Літопис Самовидця. — К., 1971. — С. 39-41.











* * *


// (арк. 381) Киев заложены по Х(ри)сте літ 796. Початок кролев албо монархов полских с теперешным Владиславом 4, королевал пятдесят літ. В десят літ полякы вийшли от словенъского народу, на то всы кройникы полские згажаються. В літ 12 словяне от слави их названы. Якож с того народу естесмо рус, полякы, чехове, слежаци, поморяне, кашубове, москва, петигоръци, черъкасове, булкарове, боснове, серъбове, далъматове, илмеричикове, каръваци, стирове и иние народи. С того теж народу пошол Героним с(вя)тий, которий Библию на словенъский язык преложил, а от Дамаса папежа то отдеръжал, жебы словенъским служба Божия езиком била в Росии // (арк. 381 зв.) отправована. Тот же писмо словенское виналазл, але теж другие поведают, же Кирило. Которого Кириля поведают бит еще книги против Иулыяновы апостате, тим же писмом словенским писание лист 566. Написал Длукеш у своей кройници у руси, же ксонжи их \63\ Одонацер взял Рим по Рожестве Х(ристов)вом року 429 за Леона Перъшого, цесара, одержал панство руское літ 14. Лех, крол полский, водлег некоторих кройникаров выйшол з народу руского. Лех заложил кролевство полское літа Б(о)жого 550. За Метсава, монархи першого хрестиянского, поляки кресстилис. Принялы року __. Руские княжата добивали Костентинополя року __. Початок летописця руского // (арк. 382) руского от Щека, Кия, Хорева и от сестри их Либеди. Потомкове их на Киеве били Оскарда а Дир. Которие (?) розтирали панства на полночы. Олга в Костянътинополу веру хрестиянскую приняла даное имено во светом кришеный Елена лета Бо(ж)ого 865. Кгди ехала с Царигорода, благословил ей патриарха, мовечи: «Благословенна) ты межи невестами рускими». Але син ее Светослав не хотел се окрестит. Которий по смерты Рурика, отца своего, воевал древляне або Полисе. Потом оберънулсе на козари, которий теж народ бил руский, и добил под ними замок, названий Белие Вежи. А потом валчил з Булъкґари, посел их замков 80, уложивъши на них дан, знову тегнул до Кгреции, которую воевал. А в тот час ему печенигове Киев облегли, же жона его // (арк. 382 зв.) с тремя синами от страху умерла. Услишавши то, Святослав вернулсе до Киева, а печенигове теж напротив его вийшли, поразил Кур, печенин, Святослава и самого, поймавши, утял ему голову и дал ее в золото оправит. С которое головы пил, яко з одное чаши. Того теж Святослава син Володимер, вторгнувши з людом военъним до Полски, взял под кролем Мечславом Премишленни, Червоне и инъшие места, а потом тегнул до Креции и там взял место Корсунь албо Кафу. Тот же Володимер мел потребу с печени(га)ми над рекою Трубешом. Тамже виехал з войска печенигов богатир досыт уродивий и силний, вызиваючи на поединок когоколъвек з войска Володимирова. Обобралсе вірный (?) русин одын узростом // (арк. 383) узростом невеликий, але силний и вийшол противко ему, которого кгді легце собі важил печеніг, забыл его русин. Зачим печеныгове оступилы. А Володимер на том місцу збудовал замок, на имя своего рыцера назван Переяславль. Был намовен Володимер от татар, абы віру их принял. Не схотил, жидовской теж не схотіл, также и латинской не схотіл, але греческую віру принял. Абовім кгды жадал сестры Василия и Костентина, грецких цесаров, отмовилыс ему, повідаючи, иж ее не годен, поневаж не есть хрестиянином, претож ся обецал окрестит. A гды приехал до Царигорода // (арк. 383 зв.) до Царигорода, ослеп на очы, послал до панны скаржачися, иж так несчастливи. Она рекла: «Скоро се окрестит, збудет слепоты». И так же ся стало, же скоро его окрестил еп(и)скоп с Кафы літа Б(о)жого 990, теды прозрил. А потом брал у него шлюб, которой имено названо Аанна, Анна. Олга в светим крещении Елена, баба Володимирова, крестилась напред пред Володимиром, в літ __. А иж Олга наперед, а потом онук еи Володимер окрестившыся, віру християнъскую принял, кгрунтовне вся Руская земля до визнання правдиваго Б(о)га пришла. Приехавшы Володимир до Киева // (арк. 384) казал всі болвані покрушит, которих звано: Дидо, Ладо, Купало, а росказал всім подданым, абы се окрестыли и учинили так, иж всі заразом в Почайны и в Днепры рецы покрестилыс и сынов Володымировых 12, которих міл с першими жонамы и дал их учить писма греческаго. Тот же розмаитие ремесникы привіл был з Грецыи до Киева. Которие церкви коштовне оздобне робили. И еще за доброго здоровя сыны был поделил: Веславовы старшому дал Новгород, Заславовы — Полоцк, Святополковы — Туров, Ияроморовы — Ростов, але кгды Весеслав // (арк. 384 зв.) Весеслав умер, Иаромир взял Новъгород, а Борис — Ростов, Гліб — Муровъск, С(вя)тослав — Полісе, Всеволдові — Володымер, Мечслав — Тверкал, Зеславль Смоленск, Судыслав — Пленсков, Посвист — Волин. Жыл Влодимер по крещении своем літ 28. Скоро по смерты отцевъской почелы ис собою валчит. Абовім Святополк забыл двух братов, Борыса и Гліба, а Ярослав выгнал Святополъка с Киева. Святополък утек до Болеслава Хроброго, кроля полскаго, с которім кроль тегнул до Киева и добыл Киева през голод, едучы в місто // (арк. 385) в місто, ударил у фортку, которою зовут Золотая, аж еї мечем до половиці протял. Всадыл знову на Киеве Святополъка. Потом Святополък, братоубыйца, с Киева утек. Ярослав, княжа руское, знову на столицы киевъской осіл літа Б(о)жого 1015. По смерты Болеслава, кроля, Ярослав, княжа киевъское, и Мечслав, ксионъже руское, воевалы кролевъские державы, урядъникы кролевские выгналы, a своимы осадыли были. На тот час країны полночние воевал над Бугом всюды без отпору землею и водою аж до границ мазовецких, тот же Белский, лист 72. Казымер Перший, монарха, полский крол, за радою сенатаров вступил // (арк. 385 зв.) вступил в приязнь з Ярославом, княжатем руским, сестру его М(а)рию, которая шла з матъкы цесаров костенътинополских, понял собі за жону, припроважена до Кракова з великим достатъком и там коронована, лист 75. А тот найперший Казымер, кроль полский, читат уміл. По смерти Ярослава, княжаты руского, осталося 5 сынов, то ест Изаслав, Висеслав, Святослав, Всеволод, Игор. Изяславовы достался наделу Киев, Всеволодовы Переясловль. Весеслава поймалы брата и двома сыны у везеню держал. На тот час половцы Рускую землю воевалы, там же вся шляхъта руская, зебравшися, просилы // (арк. 386) просилы обудъвох братий, аби выпустили Весеслава з вазенъя, иж для них на нас Бог карае половцами. А кгди не ходилы випустит, гвалтом взялы з везеня, \64\ a уставилы Висшеслава ксонженътем киевским на месцу Изаславем. А претож Изяславав утек до Полский, до кроля Болеслава, яко до бра(та), просечи о помоч противко роси. Крол Болеслав притегнул до Киева. Против которого с Киева вишло посполство. Вехал теди до Киева крол Болеслав 2 дня мая а лета Б(о)жого __. Тамже постановивши Изеслава на късенжство Киевское, тегнул крол Болеслав под Премишль и Премишль взял. Потом лета __ повторе Болеслав Киев взял, Изаслава знову преложил на Киеве, a с(ы)на его Светополка — на Полоцку и Новъгороде, другого с(ы)на его Владимера — на Смоленску // (арк. 386 зв.) на Смоленску, третего, Ярополка, — на Вишъгороде. Такъже мешкал кроль на Киеве през зиму.

Року 1018 Ерусалим хрестияном сарацины взяли и дъля того Климентей, папеж, до Полски послал, о ратунок просечи, одержал то, же духовние вси десетини свой на тот рок на (?) тое дали. Року 1111 была комета велика, тривала дний 18 м(іся)ця мая, на всход сонца. Которая много злого знаменовала нашим краем, бо татарове, люд у нас пред тим неслиханий, пришедши тут от всходу слонца, пераправилисе през реку Волгу року __. Пришли на половци, кгди е розразнили на себе, едучи до них за Волгу на здобич и привели их в тие краини за собою. Половци, гди обачили так великое порушене татаров на ся, просили руских княжат всих на помоч. Послали // (арк. 387) Послали теж и татарове до руси, аби не помагали половцом, своїм неприятелем. Але рус побила посли их. Татарове с того Киеву поразили половци и всю землю их сплондровали, а звоевавши половци, их міста осели, то ест Перекоп, Крим, Озов и иние места и до того часу татарове оние места держат. Року 1227 Кинвил, полоцкое ксонже, которий взял за жону Марю, Бориса, князя тверского, дочку, для которое окрестилсе и пречесную віру принял, дано ему имя во светом крещениї Георъгий. А то был напершое хрестиянское кнежа в Литовской земли; в недошлом веку умер, зоставивши по собе с(ы)на Бориса, которий, учинивши отцу хрестиянским обичаем погреб, панство свое побожне справовал, церкви будовал. Церков с(ве)тое Софии на замъку // (арк. 387 зв.) на замку полоцком, которая и до того часу тривает. Змуровал также и манастир девичий с(вя)того Спаса от замку полмилы над Полотою рекою змуровал и иних манастирий и церкве помуровал немало. А кгди умер, похований в церкви у с(вя)тое Софии. Зоставил на том панъстве сина своего Рафаила. И так бил конец тих кнежат полоцъких. Того ж року Скирмунт, ксонъже новогородское и литовское, виправилсе напротив Балаклееви, цареви заволскому, которому послы место дани губы и носы поурізоват казал. Чого гди се цар татарский Балаклей доведал, втегнул до Литви. Забежал ему Скирмонът так, гди се з обудвух сторон потужъне поткали, шванковали татаре и будучи розорвани, утекат почели. Але сам цар з великостю муръзов менжне се биючи, на пляцу полег // (арк. 388) полег. Затим теж татарове, зоставиш без вожа, по полях и по селах билы позабияни. По оном звитяжстве Скирмунът зарез тегнул до Сиверского, земли за Днепр, где наперед Мозир, взял през поддане. Потом Стародуб, Чернигов, Карачов и все места столечние княжат руских в землы Сиверской побрал, которие за живота своего розделил сином своим: Любартови старшому дал Карачевское и Черныговское ксенжство, Писимунтови — Торовское и Стародубъское, а Троянови молодшому — Новгородок и Подьляше и Литву. Потом умер, а кгди се над сыны хотелсе помстит цар заволский смерти отца своего, которий згинул от отца иж Скиримунъта, зобрал против им иние войска орди татарские и вторгнул до земли обичаем своим, шкоди чинячи. Против которому обославшисе братя, витегнули з войском // (арк. 388 зв.) з войском у поле посполу из инъшимы ксонженътами рускими и поразили татарей. Где теж згинул Семен Михайлович, друцкое ксонже, и Анъдрей Мстиславович, ксонъже луцкое, сам толко Тройнат на пляцу зостал и звитезство одержал в Новгородку на столыци своей сину заставил, сам до Стародуба, Черныгова, Карачова и до Турова отехал. Потом, вернувшисе до Новъгородка, умер року __. Папеж Инноценъцийюш виправил до Полски Якуба, модинского архидиякона, которій бил приехал от папежа становит покой тут, в Полщи, а просит якое вспоможене ку оброне против цесарови Фридрихови, которий иного папежа хотел постановит в Риме, а так зехавшисе духовние особи до Вроцъ // (арк. 389) до Вроцълавя с Полски, поступили папежови пятую част доходов своих до трех (час)тей. За тое теж и папеж нагородил, унял им посту великого, которий тривает марца и кветня до первого. Било посту девет недел, а тепер полседмы.

Року __, м(іся)ца грудъня великое войну татаров пришъло с царами своими Нагаем и Телебуком, также и з русю до землі Любелское и до Мазовшы и до Седмыкгродской землі и до Сендомира, потом до Кракова, где (не)мало костелов, кляшторов и замъков выбралы и попалылы, толко кляштора на Лысой горе занехалы за намовою русей. Крол полский Лешко Чорный, не маючы противъко им помочы, утік до Венкгер // (арк. 389 зв.) до Венкгер из жоною своею Крижиною. В року 1288 вернулися с Полски татарове и русь звоевавши, много краин, где одно самих девок на двадъцят тисечей нарабовали, где з русю у Володимера делили здобичью, потом знят, иж великий люд в полон побрали, тегнучи через Рус, татаре шкоди жадное в Руси не чинили для того, же с нимы посполю заодно Полскую воевали. \65\

Року 1386 крол Иакело виехал з Литвы до Кракова и окрещений на веру християнскую. Року __ литва веру християнскую принела. Витовт, ксонжентем литовским, взял Оршу, Витеск през подание, навесне взял Киев и Житомир и Черкаси. Витовт уставил на Киеве старосту Яна Олкументова // (арк. 390) Яна, Олкументова с(ы)на, а сам Витовт до Смоленска. Василей, князь московский, приехал до Витовта, от которого бил вдячне принят яко от отца, бо била дочка Витовтова з великим Василием, князем московским. Року 1397 за кроля Акейла Витовт випрравилсе против татаром великим, над которими на тот час пановал Темирлиян, рицер валечний, которій бил простого дому, однак през делност свою до тоей годъносты бил пришол, царство турецое все опановал подъбивши под моц свою Базаиета, цесара турецкого, и казал возит его пред собою в железной крате; пишут теж о том, (же) Темерляне, гди места якого добивал, теди першого дня под чирвоним // (арк. 390 зв.) под белим наметом сидал, второго дня — под червоним, третего дня — под чорним. Белий намет значил ласку, чирвоний — пролите крови, чорний — збурене и знищено(с)т до кгрунту всего места. Пишут теж то о нем, же мевал по двадцят крот сто тисячей войска, так, иж увес свет пред ним дрижал. Прето не диво било князу Витовту з ним в битве стратит. А так Витовт, преправивсисе през реку Сулу, Хорол, Псол, тягнул полем аж до реки Ворскла, где му Екида, гетман Темирлиянов, пришол з войском великим от реки Дону. Обачивши литва войско великое татарское, стривожилисе. Витулт послал посли свои до гетмана Темерлянова, доведаючися от него, для чого би тут тут, в тие краи, так далеко притегнули, кгдиж там татарове в Азии на мешкане, жеби дали нашей // (арк. 391) нашей земли покой; упоминал по сем(?), аби с тих пол оттегнул, гди жес мы о тие поля готови померти. На то гетман Темирляном послом Витовтовим так одъповедал: «Темирлиян, пан мой, меди, перси, туръки и иншие народи и панства звитяживши, опановал, на том ест, аби теж и землю вашу собе зголдовал и посел, а так ежели хочете бит за покоем, теди в заставе п(а)ну моему сини свое дайте, а дан на кажъдий рок платите». И с тим послов Витовтових отправил. Гди своим поселство отнесли, зараз до потреби на кони почели седат, волели потреб, анижли так учинит. Которих Витовт, справивши до потребі, коротъко напоменувши, поткалсе напрод сам // (арк. 391 зв.) сам с татари, за некоторим потькали вси досит охотне и билисе велми долго, аж наостаток от великости татар били преможени и потом тил подали. Витулът, обачивши, иж свої утекают, не могучи их жадною мерою устегнут и сам почал утекат. Там же забито: Андрей, Дмитр и Корибут, братя кроля Акила, и девят кнежат литовских и руских. Деялося то року __, дня __, месяца серпня в ден чвартковий. По том своем звитезтве татарове тегнули до Кафи и Кафу добили и спалили, также и иних мест над морем, в которих крекове мешкали. А Витовт не допущал татаром през Днепър преправи, залег им на преправе всюди, и кашътел над Непром // (арк. 392) над Непром збудовал, которий мур и до того часу ест и називают тое месце Таван. Але татарове, перешедши Днепър, оперлися аж под Луцком на Волиню, а кияне одкупилисе трема тисечми рублей, рубель один рахуючи на сто грошей. Потом року __ Едика, цар татарский, шкоди починил около Киева и Киев место спалил, которий от того часу до першое першое можъности и мурованя манастиров и церквей прийти не может. Замку однак киевского татаре не взяли, хот моцю добивали, але добиток увес и луду велми много побрали. Року __ за кроля Казимера Агеловича Костентинополь // (арк. 392 зв.) поль Махомет, цесар турецкий, взял под Палеолоком, цесарем грецким __ дня от облеженя, и там столицу свою з Одриянополя пренесл. Року 1479 Иван, великий князь московский, взял в Литве Новгород Великий з великими скарби без жадъного отпору. Которого пред тим продкове его билы в таком неволи у татар заволских, же кгди татарский посел до Москви ехал, теди мел против ему великий князь московский милю пешо ити без шапки, а молока от кляч мел му на дорогу винести, которого, кгди би кропля якая, пиючи, укапънула послови на гриву коневи, теди мел то злизати, к тому жадное речи не мел отмовит цареви татарскому, а тому которий бу ему // (арк. 393) бу ему лист читал або викладал от цара, мел послат футро соболе и мел клечат зо всею радою, гди лист читано от царя татарского. На войну теж с царем повинен би завжди ехат, гдиби того по нем потребовал. Але тот Иван вибилсе на тот час с того всего татаром; бо мел жону з Креци, которая его на то намовила, аби ся тим вошам(??) татарским отнял. И так не толко татаром отнял, але и литве много побрал руских краин, а звлаща Новгород, с которого било интрати князътву литовскому на кажъдий рок сто тисеч чирвоних золотих. А летописци наши руские пишут, же толко десет тисяч чирвоних золотих, а фризов немецких // (арк. 393 зв.) немецких сто, до того соболи, рисев, кун, лисов, мармуръков, всего футор по сороков, яко ж било тое место пред тим богато, бо там великий с(к)лад бил купецький, однак цар Иван оное место зубожил, где мещан, што набогатших триста казал стяти, аби их скарби побрал, а другим толко по третей части зоставил. А то все стало през несворност литви з нашими. Року __ руские княжата та зобравшисе на половци, поразили их два кроти у реки Сули, где забили им кнежат, то ест Кособя, Коца, Сарсла, Нопакилта, Нопаруманя, Азота, которий Азов на име свое заложил и инних немало. Которих гонили, биючи, аж до \66\ Орели реки, откул великую здобич принесли рус до домов своих // (арк. 394) своїх. Зачим от митрополита и вл(а)диков былы вдячне приняты, так аж с процесиямы албо со хресты напротив их выходылы. От того часу за Сулою, Хоролом, Пслом, Ворсклом городыщи пусты стоят. Лист 137. Року 1019 приехал лекат з Рима до Полскы, заповідаючи капланом міты жон и кухарок; не рады булы тому нікоторие, але мусілы так учинит, яко им казано. Уставил теж, жебы в костелах шлюбы давано, а не в домех. Лист 145. Року 1211. Того ж року било комета великая, тривала дний 18 м(іся)ця мая на всход слонца. Которая много злого знаменовала н(а)шим краем. Абовем татарове, люде у нас пред тим неслихание, пришедъши тут от всходу слонца и преправившис през реку Волгу // (арк. 394 зв.) року Божого 1220 пришли половци и поразили татаровей половци и всю землю их сплондровали, а их же столечние места осели, то ест Перекоп, Крим, Манкоп, Озов, Киеркиелей и иние. Лист 229. Року 1345 била саранча в Полщи, которая пришла з Венкгер, а по ней татарове, которих Дашко, староста премиский, и Даниел, княжа Остромъское, потаемне привели до Полски не з жадное иное причини, одно, же им шло о рускую віру, абы се поляки не вигубили. Але татарове над Вислою всюди спустошили и вишли през Любарску землю и Люблина килка д(е)н добивали, але ему учинит ничого не могли. Лета Б(о)жого 1355 била весна вся тепла, а потом у червцу снег стал на два локти, по нем бил урожай, збожя велми добриї // (арк. 395) Лист 355. Року 1433 на концилиум Базилиским, которое стояло 8 літ, допущоно дават тіло Х(ристо)во по(д) двема особами, то ест хлеба и вина чехом, аби се от костела сполного не отривали. Лист 358. Року 1439.

Иоанн Василиевич, великий князь московский, нашол причину на Литву, иж Александер, кнежа литовское, дочце его Елени, которая била за ним, не збудовал церкви руское на Виленском замку, к тому теж менил мет (право) на руские країни, аж по реку Днепр, а по Березине. Къняз Иоан Василиевич змовилсе з Менди Киреем, царем прекопским, и поднес войну против Литве. Послал теж до князя Семиона Можайского и до князя Василия Осмятича, намовляючи из прозбами, // (арк. 395 зв.) аби за всіми замки своими сиверскими от кнежати Алексанъдра отступили, а великому князу московскому служили. А што би замков литовских взяли, то им цар московский все обецал отдат. Гди ж им присяг тое сполнит, послал зараз восевича(?) на помоч им, с которими пошли до Брянъска, до Сиверское земли. А кгди притегнули под Брянск, пре(з) зраду Брянск взяли. Также тие замки на тот час москве достали в руки: Чернигов, Стародуб, Новгород Сиверский. Кн(я)жя Александер, слышачы тое, зобрал войско и послал з ним гетьмана своего ксионъженътя Костантина Острозького и Миколая Родивила, Григория Остика и инных немало. Костентин // (арк. 396) Костенътин тегнул ку Смоленъску, а на Смоленъску на тот час был воевода Станыслав Кишъка, которого Костентин, взявши из собою, тягнул; а кгды Костянътин до рекы Ведрошы з войском притегнул, москва обачили войско литовское велми малое, бо их было тилько полъчварты тисячы, а москвы сорок тысячей. През то видячи, иж малий почт, скочили ку литве, а там их поразили наголову. Поймали теж межи иншими гетмана самого ксонъжента Костентиня и Григоря Остика, Миколая Хребтовича и иних много. Але Костентин бил в тяжком везенью хован, нижели другие, бо мел руки назад оловом залитие и ноги, окований, прето мусил ц(а)ру московскому // (арк. 396 зв.) московскому присегу чинит, якую он хотел. Того ж року __ у восене москва замок Путивел взела за Киевом мил __, а от Черънигова мил __, воеводу путивлского Сапегу там же у везенье взято и остаток Сиверской земли москва посела. Дорогубуж и Тороппец. На тот час королем полским бил Ян Олбрахт, которому теж кролеви трафило часу одного, гди по бруку краковском сам-о-трет вночи ходил без светъла, трафил на пахолки пьяние, которие повадившисе з ним, ранили кроля през твар и не рихло ему тая рана загоила. Року __ за кроля Жикгимунта Першого Смоленск подан москве. За того ж Жикгимонта козацътво се почало от року __. Махмет Кирей, цар прекопский // (арк. 397) прекупъский за Василия ц(а)ря московъского, взял в полон на три крот 100 тисячий, a діты и старие посікшы, выйшол з Москвы року 1521 и пошол до турок в Кафе на вічную неволю запродавалы.

Року 1525 татарове 26 тысячей около Пильска вибрали, з полоном и вязнями тегнуло, кнежа Костенътин Острозкий днем и ночю за ними поспешил з ледми. Под Каневом, где се били на ноч татаре розгостили у речки Олшаници, а снег на тот час бил великий, на свитаню на татарей ударил и так на них угодил, же їм ани до коней прийти не допустил, поражени били и полон увес назад вернено семсот // (арк. 397 зв.) семсот татар пойманих и вязнем хрестиян 14 тисячей одгромълених било. Потом Костентин у Кракове вязни татарские кролю Жигимонту отдавал и подяковане от кроля отнес. Того ж року Прецслав Ланцкорунский и Остафий, староста черъкаский, килка от коней руси под Очаковом, три крот бытву с татары счасливе зведшы, тридцят тысечей быдла, а петъсот коней до домов своих пригнали.

Того ж часу уродилсе великий див чловечий у Радомли, меле голову илвову, перси косматие и скри(го)тало зубами, голосом страшливим ричало; било живо годин 8. Року __, лист __. Крол мело приехалши до Лвова, там же будучи, луцъкой шляхте // (арк. 398) шляхте дал такий привилей, \67\ аби люде грецъкое віри били заховани в покою, такъже и церкви их. Року __, лист __.

На концили у Базилийским допущоно дават тело Х(ристо)во чехом под двема особами, то ест хліба и вина. Року __, лист __. О том року митрополит киевский Исидоросус приехал от папежа Сукениуса з Рима, которий на том бил, якоби до едности костела рус свою привел, на што уже мел от папежа консенъс, которого и кардиналом уже бил учинил, але от своей руси бил до везеня всежен и седел долго на Москве у вязене, аж тотом утекъл. Року __, лист __.

Под Варне местом кроля Владислав Акейловича туръки // (арк. 398 зв.) турки в битъве от яничинина, гди коня под кролем пребито, аж пал. Потом голову его утявши, яничарове на древце уткнули, которую по войску на знак звитезтва носили. И так згинул корол особливий в своих молодих летех досит марне, которого жаловали непомалу вси хрестиянъские п(а)нове, бов незнавесю(?) подьладали, же он мел висвободит все християнство от моци турецкое, але жал се того Б(о)же. Року __, лист __. Перъвое вода волоских три крот з Масмияка, царя заволского татаръского, поразил и сина ц(а)ра заволского поймал. По которого гди цар заволский послал посли свої // (арк. 399) посли свої, грозячи, аби с(ы)на его отпустил, Стефан, господар волоский, зараз пред очима послов казал его розъсічы и послы на палі казал повбыят, толко одного з них пустыл, а было их всіх сто, а тому, що пустил, казал обризат нос и ушы, абы то своему цару поведал. Лист 459. Потом Махомет, турецкий цесар, выправыл напротивко Стефана, господ(а)ря волоскаго, сто и двадцят тысячий войска турецъкаго, татарскаго, до Волох виправил. Стефан, господар волоский, мел при собі Бучацского с подоляни на помоч от короля Казимера с Полски. Которих биво всих две тисячи, а волохов __ тисячей и 5 тисячей; витегнули с тим людом напротивъко туръков, с которими // (арк. 399 зв.) с которими болей фортелю, ниж моци заживаючи, турецкие страшние а великие войска одугнав (??), им докучав и трави пред ними попалил, зачим сами и кони их роскошние от голоду здихали. Потом, гди их привел в небезъпечние месца над озеро Раковец у реки Беръладу, ударил на туръки и та(м)же туръков с татари малим своим людом сто тисеч наголову поразил, а трупы побытих казал зносит на громаду, якож там косты их громадамы еще лежат и тры кресты е(ст) на знак того звытязства мурованые на том же местцу стоят. Килъка теж башов, гетманов старших, забито. Хоронквей военних болей, ниж сто взято, вязни вси казал // (арк. 400) казал на палі позбыват, але Стафан с того звитязства не виносилъся, срокго заказал по всей землі своей, аби жаден того звитезства ему не смел приписоват, але Самому П(а)ну Б(о)гу, и 4 дни постил, хвалу отдавал П(а)ну Б(о)гу. Року 503. Стефан, воевода волоский, умер. Бил то п(а)н валечний и форътунъний, бо турков одним разом под сто тисеч поразил, нуж татарі, Матияша, кроля венкгерского, которому отнял Чакелскую землу, навет и кроля полского Олбрахъта на Буковине значне поразил. Может его теди каждей гистории з оними великими и славними гетмани у кройники писат, волоша для его невимовние делности мают его за светого. // (арк. 400 зв.)

Року __, лист __. За Олександра, кроля полского, Иван Василиевич, великий княз московский, умер, нащасливший по Володимиру, манарсе руском, бо се татаром з неволі вибил и килъка орд их зголъдовал, теж з шведами, инфлянъти щасливе войни отправовал, Литовскому князтву през семдесят замков и мест з Новгородом Великим отдал и страшъний бил всем суседом близким. Пети синов: Дмитра, Василия, Юря, Семиона, Андрея сплодил и Олену, дочку, которую дал Алексанъдрому, кролеві, в малженство, По которого смерти Василей Иванович, син его, пановал. Року __, м(іся)ца октябра Иван Василиевич, великий // (арк. 401) великий князь московский Пскова места великого и богатого, и завжди перед тим волно под кролем Жикгимонтом Першим и замков взял и звон, о которий на великий гвалт звонено, до столици вивести казал. Року __ Василей Иванович, цар московский, притекгнул з великим войском под Смоленск и, облегши, 12 недел добивал, стреляючи без престанку, якож мел до трехсот дел с собою, и так замок смоленъский цар взял дня __ липца. Которого под москвою Витовт, великий князь литовъский, достал пред сто лет, а за кроля Жикгимонта Перъшого москве се достал, а за Жикгмон Третего // (арк. 401 зв.) та Третого в року __ знову до Коруни Полскей достал за веку н(а)шего. Лист __. Станчик, блазен кроля Жикгимонта Першого, гди его раз хлопци опали и з него сукнес зодрали, аж уцек до кроля, поведал кролеві и он жаловал, же его одарто, Поведил кролеві Станчик: «Болей, кролю, тебе одаръто, аниж мене, а тобе москва отняла Смоленск, а прете о тое ничого ни дбаеш». Овоз блазни шкода с паном жарътоват, бо правду рады жартычку мовят. Року 1533 ц(а)р московский умер Василий Иванович, Ивана с(ы)на зоставивши в чотирох літех (...) *. Року 1548 на погребе кроля Жыкгимонта Першаго был // (арк. 402) был банъкет в середу, при котором першый раз мясо на столі кролевъском было. От того часу полякы мясо в середу почалы исты. Року 1563, лист __ Волоша присегла и обвезалася Дмитру Вишневецъкому, же его за п(а)на міла взят, бы едно міл притегнут до них с козаками до Волох. В том им до Яс прибил погромълений. А иж ся княз Дмитр Вишъневецкий для хорого здоровя на возе ехал, не мог пред веръховими уехат, в копици сена скрити хотел. Которого волошин, што по сено приехал, видал, там же бил \68\ пойман, з Янем Пясецъким, подолянинем, цесарови турецькому до Царигорода послал // (арк. 402 зв.) послал. Которий там на гаку обудвох завесит казал над одъного морскою. Пясецъкий латно сконал, бо упатъ зараз на гак груд (?), а головою на дол оберънул и так скоро крову залилса, але княз Вишневецъкий за ребро увязел и так очима се оберънул к горе. Прето бив жив до третего дня, аж его туръки з луков ростреляли, гди проклинал их Махомета. Року __, лист __. За кроля Жикгимонта Авкуста Филон Кмита, староста оршанъский, зобрал войско тисечей 4, пошол под Смоленск. Москви виехало на герец немало, але их // (арк. 403) их Филон Кмита погромил и живцем взял немало. В той потреба небожъчик отец мой бил хлопцом у п(а)на Кмити покоевим.

Року __, лист __ скончиласе грунтовне уния албо зедночене Великого князъства Литовского с Короною Полскою. Волин, Подляше и Киевское воеводъство до Корони вечними часи прилучено. Там же князь Роман Санъкгушкович по взятю Ули дела и вязни московские припровадил, яко гетман полний, Жикъмонту.

Того ж року в маю снег великий спал, тривал през три дни.

Того ж року князь Роман Санъкушъкович, руское земли гетман полний литовский валечний // (арк. 403 зв.) валечный и сщастливый умер, маючи віку літ 34.

Року 1574 кроль Генърик француж до Полский преехал. Того ж року с Полский утек. Року __, дня 18 м(і)с(я)ца кветня крол Стефан на кролевство Полское приехал.

Року __, лист __ Филон Кмита, староста оршанъский, до двух тисечей деревен спалил и Смоленск опалил. В року __ Великие Руси крол Стефан взял. Року __ дня 4 паздерня за кроля Стефана каленъдар в Риме за папежа Григория поправлено албо рачей попсовано, десет дний назад помкнено, што вси костели приняли, опроч правоверных греков и рус, яко о том вишей.

Року // (арк. 404) Року 1584-г(о) Иван Василиевич, тыран, цар московский, умер. Року __ 12 дня грудъня крол Стефан в Кродне умер, ту(л)ко 4 дни хоровая. Року __ кветня за кроля Стефана гданъщане гордие поражоно, легьло их на пляцу __, кат наперед з новиною до Кданска прибег. З летописца руского. В лето от Сотворения Світа шест тисечей девятдесят за цара Дмитра Ивановича, которий потужъние ставил напротивъко татар, але от великости татаръское столици з жоною зъехал. По нем Тахътамиш, цар татарский, взял место столицу. Гди Тахьтамиш оттегнул з войском от столици, приехал Дмитрей // (арк. 404 зв.) Дмитрей Иванович, великий князь московский, огледал столицу свою взятую и людей побитих и посечених, казал тела мертвих ховат, оплатит от ста ч(о)л(ові)к по рублю одъному и зъраховано виданя суми на ховане тел побитих рублей пятьсот, а в неволю взято без числа, а то, мовила москва, стало для гріхов н(а)ш(их). Чини сума побитих людей на тисечей __. В лето от Сотъворения Світа шест тисяч 630 в Киеве одъного дня згорело самих ц(е)рквей, опроч домов местких шестсот м(іся)ця июня.

Року от Х(ристов)а __ 23 дня __ в лето от Сотворения Світа шест тисечей деветдесят второй, м(іся)ца // (арк. 405) ром м(іся)ця ноемъвра 21 дня Менди Курей, цар орди перекопское, злочестивий взял приступом Киев, у церквах побрал начине золотое и сребенъное. На тот час бил в Киеве один попович багатир, которий, стоечи на валу меском, из лука в кошу татарском убил царика. Где татаре, обачивши так силного багатира, з мещани киевскими учинили трактати таким способом, аби видали того, которий на вале з луку до коша стрелил, обецуючи кияном отьступит от места. И так мещане киевские межи собою урядили, оного поповича видали, скоро так силно мужа позбили. Того ж часу межи людьми тая примовка // (арк. 405 зв.) примовка ест: «Кияне — ледаякия жиди». И пусто стоял Киев до часов наших. Потым идисткос (?) одослал до москвы великому ц(а)ру. Року 1331, лист 222. Крол полский Локоток, кгды поразыл крижацы, назавтре ездыл по побоищы и обачил меже побытимы Флорияна Шареко, жолніра своего, которий был поколотый спысамы и тъкал у себе елита. Станул кроль над ным, жаловал его и мовил до всих: «То тот жолънер муку великую терпит». Отповідел Флориян: «О кролю! Не тое, же мука, але хто мает сусіда подле себе лихого». Тоеи причины дал его крол вылечит. A гды ся // (арк. 406). А гды ся вылечил, гойне его всим обдарыл. Року о __ турки, в Полщи воюючых, снігамы великими запалы и з местца рушитися не моглы. Над __ здохло их от голоду и зимъна.

Року __ друковат книги почато. Около року __ стрелбу наперед вимислил Костантин, мних, родом с Прибурка. Другие его зовут Бертолт Сварт.

Року __ Вейринек, райца краковъский, честовал в дому своем цесара Карла и кролев чотири, то ест полъского, венгерского, дунъского, киприйского и трех кнежат.

Року 1340, квітня 17, Казимер, крол полский, // (арк. 406 зв.) полский, притегнувши з войском, до руских земъли, напрод Илвов, столицу рускую, обълег и взял место Илвов през подане, где много сребра, золота, перел, шат дорогих до Полски побрано. Межи которими скаръби били 12 крести золотих и дорогими перлами оздоблени, ув одном били замъкнена штука дерева, на котором Х(ри)с(то)с распят бил. Которий и тепер ест на замъку в костеле краковъском Кацто (?) две кореней золотих, барзо дорогими перълами озъдобление. \69\

Того ж року рускую земълю ку Полщи прилучено. Витолът, кнежа литовское, маючи лет болей __, умер в року __. В року __ // (арк. 407) похований у Вилни, якож там еще ест власний образ на кони, обичаем грецьким ест малеваний. Року __ в Кракове одъна не(ве)ста дитя породила умерлое, а на хрибте его бил юж живий и гриз тело, Другая теж невеста у селе Чоръном уродила дитя заечима ушима и шиею.

Тот же кройникар пишет, иж року __ в Кракове одна шляхътянъка Малкужета разом мела __ детей живих. В том же року три дни кривавий дожъщ ишол, а пред тим роком вижено на потребу якоби войска, якие межи собою битву точили. Року __ била весна вся надьто // (арк. 407 зв.) надто теплая, а потом в месецу червцу, а потом спал снег два локти и лежал шест дней. Люд полякалъся был о збоже, которое было уже висипано, але еще не нічого не съходыло и был того року урожай, же трудно было о ліпшый. Року __ Попел Першый зоставыл на панъстве Попела Второго, с(ы)на своего, а иж был літ недорослих, стрием его а братий своей посполу и кзенъство в опеку отдал, которих давшисе на свою волю, недолко не слухал, але их з намови жони своей потрул, за што от П(а)на Б(о)га покараний из жоною и з детками на замку Крусвицком от мишей пожартий згинул. Року // (арк. 408) Року __ по страшливой смерти Попела Второго от мишей з стеного (?) Пя(с)т, чловек простий справедливий, людский ялмужник великий, мещанин кросвитъцъкий, дувней ксенжство полъское одеръжал. Пановал сам през абе (?) лет __, а в потомъках аж до Казимера Великого жил лет __.

Року __ син Пястов единий Зиемовит, муж на вси труди, в речах рицерский, отважъний, вступивши на панство, неприятелі пограничние одогнал, на венъкгри, чехи, дан вложил. Сам в летах панованя своего до гробу // (арк. 408 зв.) до гробу вступил. За живота с(вя)т(о)го Войтеха трафилосе, же в некотором селе корова уродила телца, якоби половину чоловека. Теди простий люд розумел причину того дила (?) бит от пастуха. Хотели его заодно с коровою спалит, але великий Войтех, знаючисе на бегах небеских, дошол властное причини, же се то моцю планет и оборотов небеских, а не справою пастуховую стало. Которую причину людем указавши, пастуха от смерти вибавил. Року __ у Равени в день велконочний наступила война барзо // (арк. 409) великая, на которой папезское войско збито, о чем пише Диоскорий; дес теди уродила пред тим в Равене див такий, подобний чловекови, на веръху голови рог маючий, з двома крилами окритий, о одной ноз(і), драпезним птахом подобную, мел очи, в голени члонек встидъливий мел двоякий: межский и невесний, в инших члонках бил чловек. Року __ Вероне ве Влошех девчат две зрослисе, почавши от плеч аж до задку. С такого дива убогих родичов примусила, же през вси места волоские з оним дивом примусила, же през вси // (арк. 409 зв.) вси места волоские з оним дивом ходячи, лодем указовали, с которого поживенья мили; пишете теж Албертус Макнус подобний див такъже видел, две тел хрибтами зросних маючих, 2 голов, чотири ноги, чотири руки, и ходили, где хотели, а били розни твары, бо одын был звадца, а другий тихий, жили килъка лет; первей один умер, а другий так долго жил, аж смродом оного умерлого заражоний, носечи, потом умер. Року __ Махомет, фалъшивий пророк турецький // (арк. 410) турецький, уродылъся дня 12 червца. Року 622 зостал княжатем и вожем арабов, был на панъстве літ 11. Року 632-г(о) умер. Року 528-г(о) остатнего дня паздерника в Антиохии так великое трясеня землі повстало, же порушило напреднішее будованя. Побито люду __, в крепостех подземних погинуло, спалено срокост великости жидов в Норемъберку для студней, трутинами позаражоних. Року __ на помевене (?) ветър дерево се кро, с корнем (з) грунту повиворочал. Року __ Жикгмонт, цесар, позволив чехом сакърамент сухарі // (арк. 410 зв.) сухарі с(вя)тие под двема особамі уживат, в Падзе коронований на кролевство Ческе року __.

Коротке описане так ксонжонт, кролов полских, яко справ, припадъков и давних деів Кролевъства Полского от Леха Першого аж до кроля Владислава 4, щесливе за ласки Божой пануюцеко, с кройники Марцина Кромера, бискупа варминъского и инъших, особъливе для тих, ктори широким читаньем не ранисе (?). Року Б(о)жия(?) __ през Павла Димитровича з друку на свет подана, а тераз в року, в року // (арк. 411) в року 3 (?) през Яна Семеновича Бинвилского кротце ест написано.

Лех Перъший, ксонженът полскей, року __. Лех пановал в Полще през лят сто и пендесокт прес свое потомство. Сам Лех яко длуго пановал, жил, ниц певне и о нем не мали. Дванадцят воевод полских, яко долго панован(е) их тривало, ничого певного с кройник не ведаем болший.

Лист __. Знову княжата полские Кракус. Року __ тот Кракус забил смока в Кракове серъкою, смолою и солитрою в телятивив, в котрий. Которий, гди // (арк. 411 зв.) гди голоден бил, люде пожирал и парою смердячою забиял. Лех Вторий. __ Лех, обачивъши то, аби сам пановал, забил таемъне брата на ловех и панъства скинений. Кромер, лист __. Вендъта панъна року __ Вендзе панне ксенъжство в моц отдали;богом своим оферовала, с моцъту до Висли в Кракове скочила и так живот свой паненский скончила. Кромер, лист __.

Знову __ воевод по смерти Венди повторе Полска на войне ровне, яко и в дому от воевод справована била. Кромер. По трете княжата полъские Премисл албо Лешек Перъший року // (арк. 412) Року __ Лешек Третий. Року __ Попел Перший. \70\ Року __ Тот Попел мовълял: «Бодай мене миши зъели». Син его от мишей горлом приплатил. Кромер, лист __. Попел. Року __ Тот Попел от Б(о)га скараний з жоною и з детками от великости мишей на замъку Крушъвицъким пожартий, згинул. Кромер __ Пя(с)т Крушъвицъкий року __ в Полщи мудре и ласкаве пановал в праве; в старосты живота своего доконал року сто двадъцятого дошедши. Кромер __. Земовит року 895 по войнах великих року __ панованя свого, света уступил. Кромер, лист __ Лешек 4. Року __ Земомисл. Року __. Которий // (арк. 412 зв.) Которий мел с(ы)на слепонароженого. Кромер, лист __. Мечислав або Мелско року __. Мечислав, которий бил слепорожений по отцу своем столицу князътва полского засел крест обичаем хрестиянским спринял року __. Гди читано еванъгелие, люди народу шляхетского мечов албо шабел по половини с пошев добивали, осветъчаючи до кардел своих евангелий и вери Христови боронит. Которий звичай долго тривал в Полщи. Кромер, лист __. Болеслав Храбрий, валечний, перъший крол полский року // (арк. 413) Року __ осел столицу князста полского __, лет кролевал, з великим жалем и плачем умер року __. Кромер. Мечислав, крол, року __. Пишут некоторие, иж того кроля чехове к розмове одной през зраду поймавши, звалошали; которий потом ошалевшы, недолго жил по смеръти Болеслава, отца своего. Кромер __. Казимер, мних, крол полский. Року __ Тот за радою сенаторов уступил в приязнь з Ерославом, кнежатем руским, сестру его Марию, которая ишла з матки цесаровой царигородских понял, лет __ кролевал, сином __, дочку одну Святоху сплодивши // (арк. 413 зв.) сплодивши року __ остатъний ден живота замкнул. Кромер __. Болеслав Вторий, крол полский, року __. Тот крол Киева добил лет __ в Киеве лежал, потом с(вя)того Станислава забил, с кролевства вигнаний, розуму одишол, а потом сам собе живот отнял. Кромер. Знову по 4 рази кнежата полские. Владислав, брат Болеславов, не бил коронований през виступок бретного (?), для того кнежатем и дедичам полским писал. Року __ хоробою тяжъкою умер. Болеслав Третий, кнежа, назвиском Кривоустий. Року __ тож лет __ поживши, умер, а иж оному огон (?) молодому уста попсовал // (арк. 414) попсовал, для того Кривоустим звано. Кромер, лист __. Владислав, кнежа полское, року __ Того Владислава князства полско викинули за злою радою жони его Кристини. Кромер __. Болеслав Кенъдзиравый року __. Тот Болеслав, през лет __ мудъре пановавши, року __ умер, сина Лешка зоставивши, которого потом названо Белим. Кромер __. Мечислав Старий, року __. Тот лет 4 п(а)новал и зле на панъстве справовал, с панства ест вигнаний. Кромер __ Казимир 2, кнежа, року __. Тот зишол с того света // (арк. 414 зв.) света, жону, деты, великого плачу, а станы коронъные ревливой жалости набивъши року __. Кромер. Лешек Белий, княжа, року __. Кромер, лист __. Мечислав Старий, повторе кнежатем полским. Кромер __. Лешек Бялий з Гелено, матко, повторе к(с)онж. Кромер __. Мечислав Старий по трети кнежатем. Кромер, лист __. Владислав Ласконокий року __. Того Роман Галицъкий и Володимерский, кнежа руское, военъним способом оних под моц свою подбил, другим маетности поодиймовал, привел поляки до того, же отступили Владислава, Ласконогим от тонких голоней. Кромер, лист // (арк. 415) лист __. Лешек Белий третий раз кнежатем. Року __ тот забитий в лазны, албо утекаючи з нее от Святополка, радци поморского. Кромер, лист __. Болеслав Встидъливий року __. Звано оттул Болеслава Встидливим, же се не тикал жони, а потом живот непоколяний вечне ховал. Кромер, __. Лешек Чарний. Року __. Тот живот смертелний замкнул. Року __. Кромер. Повторе кролове полские Премисл. Кромер, року __ Тот осмого месеца панованя своего от маркграбов брандебурских зрадливе забитий Кромер // (арк. 415 зв.) Кромер __ Владислав Локеток. Кромер __. Тому поляки кролевство по третим року панованя отняли. Кромер __. Ванъслав крол. Року __. Кролевство през смерт отбегл. Кромер. Владислав Локеток повторей крол полский року __ в руках сенаторских оплакиваючих умер, лист __ У Кромера Казимер крол, назвиском Великий, року __. Тот року __, гонечи еленя, збил собе олен левую; от того хуруючи, умер, назван будучи Великим не для // (арк. 416) не для рыцерских справ и валечных забав, яко для оказалого будованья и знаменитих промислов господарских много мейламъков (?) помуровал. Кромер. Людвик венкгерский и полский крол року __. Тот в Полщи и в Венкгрех на добрую славу чуйностю и музством заробивши, року __ без прироженого живота скончил. Кромер, лист __. Зикгъмонт маркрабя за кроля обраний, але не коронований року __. Того забыто за сей (?) ноци, потоплено в реце року __. Кромер __. Владислав Иякейло року __. Якейло през креста се хрестиянином и Владиславом // (арк. 417 зв.) и Владиславом названий, натихъмест кролева послубона ест. За чим всю землю Литовскую, Жмоитскую и часть Руси до Коруни Полское вернул, правом прилучил у волно панство споїл и присегамы умоцъныл року __, а потом року __ днях, яко почал хороват, духа вытъхнул літ __ без двох місяцей.

Три яко (?) долго Акейлович, ни ведаем от Витолта старших, бил Кромер __. Владислав Якейлович Третий, полский и венкгерский крол, року __. Тот кролевал в Полщи лет __, а в Венкгрех __, от турка под Варной забитий ест року __. Кромер, лист __. Казимер Акейлович 3, крол пол-\71\ский, року 1457 пост оздобний // (арк. 417) оздобний и великим литви и руси постами року __ до Кракова приехал, коронований, кролевал лет __, року __. З людми обцоват престал, Кромер __. Янът Олбрихът, крол, року __.

Тот Олбрихт, с(ы)н Казимеров, кгди в Кракове вночи ходил, ранений през твар. Пановал на кролевстве полском лет 8, в Торуню у гвалтовную хоробу упал и третего дня з жалостю посполитого люду умер. Алексанъдер крол року __. Тот Литву с Полскою зедначил, не сполне __ лет в Полщи кролевал року __ сконал. Под тим кролем москва с Путивел место всела. Жигмонт Перъши корону __ тот остатний // (арк. 417 зв.) остатний термін взял року __ Жикгьмонт Август року __. Тот крол богобойний, а покой милуючий, заплатиш долъг смерти року __.

Генърик Француз, крол полский, року __. Степан Баторий, крол полский, року __, а року __ захорал, потом же року __, 4 дня хоравши, в крудъне умер. Жикгьмонт Третий, крол полский, року __. По смерти Стефана Баторого на кролевство полское обраний року __, а с тим светом пожекнал бил кролем полским лет __.

Владислав 4, тепешний крол полский, року __ по смерти Жикгьмонта 3, отца своего, на кролевство полское обраний в Варъшаве // (арк. 418) в Варшаве щасливе коронований. Короткое зобрание чудов и дивовских. Року __ два диви чудовские в Краковской землі указалисе били. Напрод уродилосе с дитя зубами, которое зараз виразне мовило, а скоро окрещено, зараз зубами зронило и мову замъкнуло. Другое зас дитя уродилосе в месте Краковъском, в шести месецех промовило, яко татарове прийти мели и голови поляком поутинат, пророковалы. Питано потом «Откул ведаеш?», поведало, иж то Духом Б(о)жим ведае, а того гневу Б(о)жого и само не удуш (?). То се потом __ року сполнило. В повете Краковском некоторого часу видено // (арк. 418 зв.) страшное видени. Абовем озеро одно широкое дияволская моц отпановала и в нем ловеня риб и уживаня всякого людем моцъно боронили. До которого озера, скоро замерзло, зослысе били обивателе для риб ловенья, взявши з собою духовних с корогвами и свіщами и с крестами и святостей розних набравши, аби оружием светим моц дияволская могла бит одогнана, а кди невод запущено перший, за нетом 3 рибъки витягнено, 2 разом ничого, толко сети помашано, а кгди третий раз рибалки невод запустили, тогди шкарадний великий и страшний // (арк. 419) и страшний день витегли на берег з рогами и головою козиною. У которое голови очи былы, я(к) два угли огнем роспалений. Што обачивши, рибалъкы и тие, що при них били, страху великого наполнени розно поутекали, а тое страшное видение под лед знову порнуло, где по всем езере трепочучи гримон великий учинило, рик огромний випущаючи и зараз некотории люди пахом смеръдячим заразило. Спросних вродов набавило то с того дня грудня року __. На самом змерканю новая и значъная светлост подобна кресту указалосе на небе не толко место краковское, але увес край осветило, року __. Пляге // (арк. 419 зв.) Пляка моровая, поветра в Полщы пановала. Другого року зима з великими морозами и з ветрами (?) была, же теж звер дикий в пущах и птаки воздушне повимерзали. Кролевское зобране о тресеню земли, граде, перуні, кометах.

Року __ квалътовне земли тресение в Полъщи било, а серца людъские не толко боязънию и великих клопотов наполнило, бо зараз Полских от домових росрухов нишчела и воеваньем поганъских спустошона била. Року 1442, дня червца __ великое земли трясенья било Венъкгерскую, Ческую и теж Полскую краину бурило, много будованя и замков // (арк. 420) и замъков некоторих попсовало и роскидало. Року __ страшъливая бура около Кракова повтавши, великими громами безъпрестанно трескаючи и страшная блискавица с темних оболоков уставич(н)е розъсеваючи, град великий, так великий як яйце куречее спадало. Котории то град дерево чобе (?) пообивал и побитье домов попсован, на вежу замковую перун ударил, част муру одвалил. Року __ липъца 30 в Кракове копъту костела Франтишъка на тот час, гди мшу у великого обета Х(ристо)ва отправована, перун, ударивши, запалил и оним же ударем образ распятия Х(ристо)ва резаний, на видомом местцу поставлений, на крох побил, цеглу левое стены костелное отбил // (арк. 421 зв.) отбил, людий поглушил, с которих один толко з браты франътишъканов умер. Року __ дня __ мая о полудъню перун страшливий грименем, не рушивши покритя, ани склепеня, виображене распятого Х(рис)та в половине костела подгуръкатал, вынивеч обернул. А то за великое диво, же напис, которий водле звичаю при роспяти бившем написан: «Исус Назарянский, цар Июдейский» ничого не рушил, криж, на верху корогви при великом олтару постановлений, покрушил. За Людвика, кроля полского и венъкгерского, в Позваню костел фарни с правобочною вежею своею перун так дивне ударил бил, веръх // (арк. 421) верх и угод вежи розъваливши, а диру великую в засклепеню собе преправши, до каплицы кролевское припал, где намъней инъшых речей не рушивши, толко образ Премислы, кроля, и Рикси, жони его, внивец попсовал. Року __ черъвца __ страшний перун у Вилни ударил, а оним ж удареньем, кинувши част щиту през мур, над окном випал и през олов (?), шиби не рушаючи, супътелно прошедши, Яна Ситинъского, маршалъка упеского и малъжону его o полудни привел разом нагьле за ним, колдру и шмат простирадла опалил, п(а)ни старую оглушил, и девчине ноги под коленами опалил, п(а)ни ста-\72\рую // (арк. 421 зв.) оглушил и девчине ноги под коленами обалил так, же спочатъку ей се здало, якобы ноги отнятие мела. Тот же перун шаблю небожъчиковую в пошвах випалил, а потом диру незначъную до пивниці пробивши, стени порисовали.

О кометах. Року __ страшъливая комета целую три месеци на оболоках светила, яко скоро згинула, заразливий в Полщи мор на вшеляких бидло ударил. Року __ землю пронкую (?) незвичайниї робаки через все лето псовали. Которие на къшталът раков фости маючи, когоколъвек залом (?) заели, третего дня // (арк. 422) дня умерти мусел. Року __. Гди силна речка, що в квалътовних спало, так далеко Висла затопила, же теж Казимир, Страдом повод залице аж до олтарав костелних зацекала, мости порвала и носила, а огородом, ролям, садом великую утрату учинила, чому тим се болей дивили, же церез целую три годи прошлие, же так великая горачост, сухост палило, же не толко под Плоцъком, але теж под Торунем чловек пеший вброд Вислу преходил. Року __ великий голод станул бил Полскую так велми, иж много людей посполитих з детми // (арк. 422 зв.) з детми и з жонами уходечи наглого голоду, до Руси и дло Венъкгер повиходы(лы). Року __ в Полщи голод так великий бил, яко Длукош пише: родичи дети свое, а дети теж родичей на перемену ели, за которими голодом мор великий ударил. Татарове присечают (?) води на добитую шаблю уливши и випивши, велми затим зло речачи тому, которий бил примире квалътит важилсе.

О давних богах руских и московских. Рус за Б(о)га міла Дида, Лада, Купала, Леля и Полеля, Рус власне хвалила, якоже рочние показуют. В том блуде и балвофалъстве долго народ тот пребивал // (арк. 423) пребивал, аж (до) Володимера, кнежати иновладцы всей земли Руское. Которий крест с(вя)тий принял с Костянътинополя року __. О часе, которого поляки, рос и литва хрестиянами зостали. Полякы хрестиянъми застали за Мечислава, кнежети полского, року 962, 962. А русь верою хрестиянъскую принела за Володимера, кнежати киевского и всей Руси иновладци, року 990. Литва хрестиянскую веру приняла за Акейла, року 1386.

Титули кроля его м. с пакт останъних вечних, над Полянъкою завартий року __ виписане: «Наяснейший великий господар Владислав 4, з Божей ласки крол полский // (арк. 423 зв.) великий княз литовский, руский, пруский, шводский, мазовецъкий, киевский, волинский, подолский, смоленский, подляский, черниговский, полоцкий, витебъский, мстиславский, инъфлялъский, дедичний кроль, ксонъже генъладское и инних».

Титули ц(а)ря московского с пакъти остатних вечных, над Полянъского завартих, выписаней: «Б(о)жию милостию великий господар цар и великий княз Михайло Федорович, всея Росиї самодержъца, володимерский, московский, новгородский, цар казанъский, цар асътаранский, цар сибиръский, господар псковский и великий княз тверский, угорский, пернъский // (арк. 424) пернъский, виятъский, болгарский и иних, господар и великий княз Новгорода, Низовское земли, резанский, ростовский, ижорский, белоозерский, удоръский, об(до)ръский, кондинъский и всея Сиверское страни, повелител и г(о)с(у)дар Иверское земли, каръталинский и грузинских царов и кабалинское земли, черкаских и мординских (?) кнезей и иних многих господарств господаря и обладателя». Стояло панство реченное __ лет __.

С кроники руское:

Рожественские татаре, рок __. Покровские татаре року __. Средопостние татаре року __ Масляние татаре року __. Спаские татаре року __. Голод был великий року __. Деветдесят под Межибожем татаре __ о светой н(е)д(е)ли. Татаре // (арк. 424 зв.) Татаре року 1596. Того ж року Косинский воевал и под Пятькою побито его.Таборъщина першая на Солоници за Лубнями била за Наливайка.

Року __ Иван Подкова стят уво Лвове на жадане чауша турского за волоское господарство за кроля Стефана. Року __ ляхи календар отмелини. Року __ рокош бил за кроля Жикгимонъта 3. Року __ цар Дмитрей Иванович Углицъкий, царевич московский, оказалсе перший раз в Полщи, ишол до Москви.

Року __ Путивъль место и замок Гриц зо с козаками взял. Року __. Року __ остаповские татаре били около Тарнополя, а рок пред тим // (арк. 425) а рок пред тим Фелштин татаре винели.

Року __ зимою Шулъжинци татаре винели и все едно недели к(с)онъже Михал Корибут Вишневецъкий, староста овруцький, з Самоелем Корецъким Томъшу, господаря волоского, наголову войско его збил и Ясы, столечное место, опановал. Там же у Ясях князя Вишневецкого отруто по Рожестве Х(ристо)вом. По нем Корецкого збито. Был то ксонъже щасливий в бою, похован у Вишневцу в церкви мурованой року __. Тепер (?) за Дорошенка Войско Запорозское. Гришъко Отрепев шол до Москви // (арк. 425 зв.) ишол до Москви. Року __ Войско Запорозское ходили (з) Ишин Кирием до Криму; хотели его на царстве посадити, але татаре од своих гано (?) из кгалкою били Войска Запорозского от татар и без води згинуло до трох тисячей на кучу у розних (?) полях и Дорошенка забито. Третяя таборщина за Олихъвера под Переясловлем року __.

Року __ вход (?) великий, яко Острянин место московъское Волуцъки из замъком взял. Року 1633 Лукаш Жолковский и Еремия Вишъневецкий до Москви. Року __ москва Миргород, опроч замъку и пригородку, предместе спалили на Покрову и на-\73\ших побили на Серевъском поли, забито наших болей пяти сот. То се деяло за уряду мого // (арк. 426) моего в Миргороде. Року __ на козаки бил випис през п(а)на Адама Киселя, подкоморог(о) черниговского.

Року __ благочестивий княз Василей Острозский, воевода киевский, преставился, жив лет 81. Року __ Григорей 13 новий календар постановил.

Року __ дорогост збожья на Вкраине было.

Року __ Сулима на Кодаку немцов погромил, за то у Варшаве горълом приплатил. Року Петрий Могила, воеводич волоский, архимандрит печерский, потом митрополитом всей Роси. Року __, июля 18 дня, замок киевъский перун запалил на ден години 4, там же и церков Пресветое Б(огороди)ці згорела. На тот час училемъсе в школе у Киеве, у Василя, писара меского. Било мне на тот час лет 8. Року __ и Иев Борецкий, митрополит киевский, преставилсе. Року __ Тишъкевич, воеводою киевским // (арк. 426 зв.) киевским зостал. Року __ Павлюковщина. Року __ Яцко Остранин, вишедши з войском з Запорожья, крови пролитие тяжкое учинил и до убозтва не одъного привел. Замойский (?) (в) слободе Семеновичовой тиден з войском лежал, потом в Миргороде порохов наготовивши, тегнул до Лукомля, оттул стал войско на Старці, а Остренин до Чугуева утек и там зле живот свой сконъчил. Року __ татарове кошем своим у Мостиск ставши, всю Премислъкую землю попалил(и). Року Б(о)жог(о) __, дня __ мая, Махомет Костентинополя добыл, под которим з великим войском лежал дней __ и з Одрианполя столицу до Костентинополя пренес, откул кролеве турские цесарами зватсе почали. Гистория о том, глас достойная, и о смерти и рицерских поступъках цесара Костентина. Которая история пришъла до рук моих року __, того ж и написание. Стояло тое панство греческое // (арк. 427) Стояло все панство греческое в часі __ Року __ як турок опановал, тому ест лет __ Почалася манархия руская от трох братов Кия, Щека, Хорева и сестри их Либеди року от Рождества Х(ристо)ва __ и тривала аж до Батия, ц(а)ря татарского, лет 400 им (?) Рожества Х(ристо)ва на тот час был.

Року от Сотворения Сві(та) __ Киев бил мост на Днепри под Вишгородом. Лета __ ксионже С(вя)тополк, во светом крещении Михаил, кнежа киевское, збудовал церков в ден святого Михаила Золотоверхую. Быв на княжстве Киевском лет 13 всих, пожегнал.

Року __ Москва Путивль взяла.

Року __ на возведение Пресветой Б(огороди)цы татаре Киев // (арк. 427 зв.) Киев добыли. Крест светий русь приняла року от Х(рис)та __, от крещения руси лет __. Лета от Сотворения Світа по звитязтве Святополка, Ярослави заложил святую Софію. Мел люду до битви 30 000 и теча (?). А року __ татаре кошем своим у Москви ставши, всю Премисльску земълю попалили. В лето __ умре Ерослав. В лето __ свещена бист церъков Успения Пресветое Б(огороди)ци печеръская. Року __ круципис з мечем указалсе межи сходом и полуднем. Року __ од години на ден пятей сонце небе оказало. Року Б(о)жого __ папеж Григорий канону, иже во Никиї // (арк. 428)



(БАН РАН у Петербурзі. — Відділ рукописів.№ 4, 7, 25. — Арк. 425- 427 зв.).











Коментарі


Арк. 381-381 зв.

Зміст даного аркуша базується на хроніках Бєльських (Bielski М. Kronika Polska. — Sanok, 1856. — С. 17, 29, 38-39, 66, 68, 72-73) та Кромера (Kromer M. Kronika polska. — Kraków, 1864. — С. 42-43), хоча Бінвільський не сліпо їх копіює. Так, замість «wszyscy kronikarze» він поставив точніше: «кройникы полские». Дата заснування Києва продубльована Бінвільським на маргінесах: «семсот девятдесят шест». Зазначимо, що цю дату можна прочитати по-різному, наприклад 466.

слежаци, ... илмеричикове каръваци, стирове — маються на увазі відповідно сілезці (по-польськи szlązacy), іллірійці, хорвати та штирійці.

Св. Героним — мається на увазі св. Єронім (нар. між 340-350 рр. — 420 рр.). Один з великих учителів Західної Церкви. З 381 р. є найближчим дорадником римського папи Дамаса. Автор багатьох богословських та історичних праць. Справою життя св. Єроніма є його переклад латинською мовою Святого Письма, відомий під назвою Вульгати, здійснений на доручення папи «Дамаса» (згідно з Бєльськими — Damasa), тобто Дамасія I, понтифікат якого припадає на 366-384 рр. Звістка, згідно з якою св. Єронім перекладав Святе Письмо слов’янською мовою, не відповідає дійсності, але Бінвільський не вигадав, а запозичив її з хроніки Бєльських.

Иулыяновы Апостате — мова йде про Юліана Відступника (Апостата), давньоримського імператора, що панував у 361-363 рр. Намагався відновити язичество як державну релігію давньоримської імперії, але безуспішно.

Одонацер — мається на увазі Одоакр (загинув у 493 р.), вождь германського племені герулів (за іншими даними — скирів). У 476 р. завоював Рим і припинив цим самим існування Давньоримської держави. Проголосив себе королем Італії. Пізніше зазнав поразки від остготів і мусив визнати їхнього вождя Теодориха своїм соправителем у 489 р. Був отруєний Теодорихом у 493 р. Йменування Одоакра вождем русів є явно помилковим, так само як і його «панства», тобто держави, руським, а не римським. Такого роду помилка була допущена і щодо \74\першого правителя поляків — напівлегендарного Леха, початок правління якого польські хроністи звичайно відносять до 550 р., хоча в сучасній історіографії називають пізніший період і вважають, що Лех помер бл. 925 р.

Леона Перъшого — Лев I був візантійським імператором у 457-474 рр., отже, у Бінвільського та Бєльських (с. 29) допущено хронологічну невідповідність. На маргінесах Бінвільський продублював дату — 429.

Метсава — йдеться про Мечислава (Мешка) I, що володарював у 960-992 рр. За його панування Польща прийняла християнство як державну релігію у 966 р.

добивали Костентинополя — йдеться про невдалий похід проти Візантії київських князів Аскольда й Діра у 860 р.

Арк. 382-384 зв.

Зміст цих аркушів базується на хроніках Бєльських (с. 75-77) та Кромера (с. 118-119) з незначними змінами, як-от фрагмент «по смерти Рурика, отца своего, воевал... або Полисе» є ампліфікацією текста хроніки Бєльських. Щоправда, перелік язичеських божеств у них відсутній, але він є в деяких інших польських хроніках. На маргінесах напроти звістки про походи Святослава на Болгарію та Грецію записано іншою рукою: «замков взял 70 в греков».

Василия и Костентина — маються на увазі візантійські імператори Василій II Болгаробийця та Константан VIII, панування яких припадає відповідно на 963, 976-1025 та 1025-1028 рр.

его окрестил... літа... 990 — Володимир Святий прийняв хрещення у 988 р., але ряд польських хроністів називає дещо інші дати, як-от Кромер (990 р.). Між хрещенням святих Ольги та Володимира минув 31 рік (988-957 = 31).

Тверкал — тут, очевидно, слід мати на увазі Твер. В усякому разі у хроніці Бєльських назва цього населеного пункту подана саме так — «Twerkoi».

Болеслава Хроброго — Болеслав I Хоробрий, перший польський король (1025). Перед цим панував як князь у 992-1025 рр. Тут згадується про його похід на Київ у 1018 р., який помилково датується 1015 р.

Арк. 385-386 зв.

Зміст цього аркуша базується на хроніках Бєльських (с. 83, 86, 96, 101, 106-107, 113,119-120, 123, 215, 238) та Кромера (с. 137, 154, 163-164, 380-381) з незначними відмінностями. Так, появу комети польські хроністи одностайно відносять до 1211 р., а не до 1111, як Бінвільський. Останній не датує часу переправи татар через Волгу, що мало місце напередодні битви на р. Калці 1223 р. Бєльський же відносить цю подію до 1202 р., хоча з посиланням на інших авторів називає і 1188 р. (с. 238).

Казымер Перший — Казимир I Відновитель, правитель Польщі у 1039-1058 рр.

до кроля Болеслава — мається на увазі польський король Болеслав II Сміливий, що панував у 1058-1079 рр. Його похід на Київ мав місце у 1068 р. Він поміг повернути київський престол князю Ізяславу Ярославичу (панував у 1054-1068, 1069-1073, 1077-1078 рр.). Ізяслав ще двічі відновлював свою владу у Києві з допомогою поляків.

Климентей, папеж — римський папа Климент II, понтифікат якого припадає на 1046-1047 рр.

Арк. 387-389 зв.

Зміст цих аркушів базується на хроніках Бєльських (с. 518-519) та Кромера (с. 256, 285, 338-339, 473, 475) з незначними відмінностями. Так, додано фрагмент: «и до того часу татарове оние места держат», замість слова «grecką» (віру) Бінвільським написано «пречесную», замість Рогволода («Rechwolda») подано — Рафаила, замість «по лісах» помилково написано «по селах (билы забияни)», видно, внаслідок сплутування «łesiech» та «wsiach». На маргінесах навпроти звісток про взяття татарами Азова та панування у 1227 р. полоцького князя Гінвила дописано почерком XVIII ст. «Азов» та «1227» (арк. 387), а навпроти звістки про успіхи Любарта в Сіверщині — «Карачов», «Чернигов» (арк. 388); навпроти звістки про зменшення римським папою великого посту — «о посту великом» (арк. 389). На маргінесах арк. 390, там, де розповідається про зносини Витовта з великим князем московським Василем, тим же почерком дописано: «Вітовт з Москвою заодно».

Инноценъцийюш... прошив цесарови Фридрихови римський папа Іннокентій III, понтифікат якого припадає на 1198-1216 рр., та імператор Священної Римської імперії Фрідріх II Штауфен, що панував у такій якості у 1220-1250 рр.

Лешко Чорний — Лешко II Чорний, правитель Польщі у 1279-1288 рр. Похід ординців на чолі з Ногаєм та Телебугою датований у хроніці Бєльських 1260 р.

Иакело — мається на увазі великий князь литовський Ягайло, котрий у 1385 р. внаслідок Кревської унії та шлюбу з польською королевою Ядвігою став королем Польщі під іменем Владислава II. Він заснував династію Ягеллонів (1386-1572 рр.). Ягайло прийняв християнство і того ж 1386 р. зробив католицизм державною релігією Великого князівства Литовського, заборонивши язичество.

Витовт, Вітовт — великий князь литовський у 1392-1430 рр., двоюрідний брат Ягайла.

Арк. 390-393 зв.

Зміст цих аркушів базується на хроніках Бєльських (с. 495-496, 504, 721-722, 877, 225) та Кромера (с. 738, 750-752) з незначними відмінностями, як-от «Олкументова», в той час як у Бєльських знаходимо «Olgiemuntowego».

Василей — Василь I, великий князь московський у 1389-1425 рр. У 1391 р. одружився з дочкою Вітовта Софією (померла у 1453 р.).

Темирлиян — мається на увазі Тимур (Тамерлан), емір потужної середньоазіатської держави у 1370-1405 рр., полководець. Зокрема, після трьох походів у 1389, 1394 — 1395 рр. завдав удару Золотій Орді і пограбував її столицю Сарай-Берке.

Базаиета — Баязет, турецький султан у 1389-1402 рр. Внаслідок поразки під Анкарою (1402 р.) потрапив у полон до Тимура, де й помер.

Екида — Едігей (Ідігу) — емір Білої Орди, васал Тимура у 1376-1391 рр. На момент битви під Ворсклою (14.08.1399 р.) був уже правителем незалежної від Тимура Ногайської Орди, ханом Золотої Орди (1399-1412 рр.). Але польські хроністи продовжували його вважати васалом Тимура. Нижче говориться про напад Едігея на Київ (недатований). У Бєльського цей набіг датується \75\ 1416 р., але тут якась неточність, бо на той час Едігей уже не жив.

Таван — Тавань знаходилася на місці нинішньої Каховки. Бінвільський додав від себе до тексту Бєльських фрагмент: «и до сего часу ест», тобто відзначив, що таванські мури Вітовта стояли і в його (Бінвільського) часи.

Казимера Агеловича — Казимир II Ягеллончик, правитель Польсько-Литовської держави у 1447-1492 рр. За його панування впала Візантійська імперія після завоювання турецьким султаном Мухамедом II (1444-1446, 1451-1481) у 1453 р. Константинополя. Згідно з Бєльськими, облога міста тривала 50 днів. Останнім візантійським імператором був Константин XI Драгас із династії Палеологів.

Иван — Іван III Васильович, великий князь московський у 1462-1505 рр. Завоював Великий Новгород у 1478 р. Був одружений у другому шлюбі з дочкою візантійського імператора Константина XI Зоєю (Софією), про яку згадується нижче.

...мармурков — маються на увазі чорно-бурі лисиці (по-польськи «marmurek»).

...по сороков — у Бєльських точніше: «ро 40 sorókow» (с. 877).

Розповідь про перемогу над половцями слід, очевидно, датувати 4 квітня 1103 р. і пов’язати з іменем Володимира Мономаха. Див.: Літопис руський. — К., 1990.С. 158-159.

Арк. 394-396 зв.

Зміст цих аркушів базується на хроніках Бєльських (с. 225, 228, 239, 395, 400, 907-909, 1499) та Кромера (с. 947) з незначними відмінностями, насамперед у датуванні. Так, опис теплої весни подано у Бєльських не під 1355, а 1353 р. Події 1019 р. описані у хроніці Бєльських (с. 225) під 1197 р. Опис подальших подій (поява комети) дублюється Бінвільським. Звістка про татар подана явно помилково. Через неуважність Бінвільський приписує половцям перемогу над татарами. Хоча було навпаки, як, до речі, пишуть і Бєльські. Щоправда, Бінвільський точніше датує ці події (1220 р.), ніж Бєльські (1202 р.). Прихід сарани у Бєльських (с. 395) датується інакше: 1344 р.

Киеркиелей — мається на увазі Киркел, тобто Чуфут-кале під Бахчисараєм.

Любарску землю — помилка. У Бєльських (с. 395) йдеться про Люблінську землю.

Александер — Олександр, великий князь литовський (1492-1507), польський король (1501-1507).

Менди Киреем — Менглі-Гірей I, кримський хан у 1446-1474, 1475-1476, 1478-1514 рр.

Костантина Острозкого — Костянтин Острозький (1460-1530), великий гетьман литовський у 1497 — 1530 рр. З 1500 по 1507 рр. перебував у московському полоні після поразки на р. Ведроші.

Ян Олбрахт — Ян Ольбрахт, правитель Польсько-Литовської держави у 1492-1501 рр.

Відстань від Путивля до Києва та до Чернігова згідно з хронікою Бєльських становить відповідно 60 та 30 миль.

Жикгимунта — Сигізмунд (Зигмунд) I Старий, правитель Польсько-Литовської держави у 1507-1548 рр. Під час його панування Московська держава завоювала Смоленськ у 1514 р.

козацътво се почало — Перша писемна достовірна згадка про українських козаків знаходиться у хроніці Бєльських і належить до 1489 р.

Арк. 397-404 зв.

Зміст цих аркушів базується на хроніках Бєльських (с. 1027-1028, 1021, 1040, 1043, 690, 830-831, 849-850, 1148-1149, 1155) та Кромера (с. 947) з незначними відмінностями. Так, битву на р. Ольшаниці Бєльські датують 1527-м, а не 1525 р. Додано незначний фрагмент про долю Смоленська, який був відвойований у Московської держави Річчю Посполитою у 1611 р. в часи короля Сигізмунда III, що панував у 1587-1632 рр., та фрагмент про те, що з 1548 р. поляки почали їсти м’ясо в середу, тобто в пісний день.

Василия — Василій II Сліпий, великий князь московський у 1425-1462 рр.

Исидорус — Ісидор, київський митрополит у 1436 — 1458 рр., що прийняв унію на Флорентійському соборі 1439 р.

Сукеніуса — йдеться про Євгенія IV, римського папу у 1431-1447 рр.

Владислав Акейловича — Владислав III Варненчик, польський король у 1434-1444 рр., король Угорщини (Ласло I) у 1440-1444 рр. Загинув у битві проти турецького війська під Варною 10 листопада 1444 р.

вода волооких... Масмияка... поразил — йдеться про перемогу молдавського господаря (воєводи, води) Стефана III Великого, що панував у 1457-1504 рр. Ім’я хана передано не вповні точно: у Бєльських його названо Маmiakiem, а цю битву віднесено до 1469 р. (с. 830-831). Далі згадується про чергову битву молдаван з турками, але пропущено цифру (кількість тисяч війська у Стефана III). Згідно з Бєльськими, має бути вказано 40 тисяч війська (с. 849).

Матияша — Матіяш Хуняді, король Угорщини у 1458-1490 рр.

Пскова... взял — Бєльські помилково відносять цю подію до 1509 р., але Іван III на той час уже не жив.

Смоленск... взял — Василій III, згідно з Бєльськими, взяв Смоленськ 30 липня 1514 р. (с. 970).

Ивана с(ы)на зоставивши — Іван IV, великий князь московський у 1533-1547 рр., перший цар Московської держави у 1547-1584 рр.

Дмитру Вишневецькому — Дмитро Іванович Вишневецький — Байда, український православний князь, один з організаторів запорозького козацтва. У 1563 р. разом з магнатом Альбрехтом Лаським здійснив невдалий похід на Молдавію, потрапив у полон і був страчений з наказу султана разом зі шляхтичем Яном Пясецьким.

Кмита... под Смоленск — похід військ Речі Посполитої на чолі з князем Ф. Кмитою під Смоленськ відбувся у 1565 р.

уния — йдеться про Люблінську унію 1569 р.

Роман Санъкушъкович — Роман Федорович Сангушко (Сангушкович) помер не у 1569 р., як пише Бінвільський, а в 1571 р. Він був гетьманом польним литовським у 1567-1571 рр.

Генърик — Генріх Валуа, король Речі Посполитої у 1573-1574 рр. Втік до Франції у 1574 р., щоб коронуватися по смерті свого брата Карла IX французьким королем. Панував там під іменем Генріха III у 1574 — 1589 рр. \76\

крол Стефан — Стефан Баторій, король Речі Посполитої у 1576-1586 рр. Місто Великі Луки він завоював у 1580 р., а проти Гданська воював у 1577 р.

за папежа Григория — Григорій XIII, римський папа, понтифікат якого припадає на 1572-1585 рр. У 1582 р. він провів календарну реформу.

Арк. 404-406 зв.

Звістка про польського короля Владислава I Локотка, що панував у 1306-1333 рр., і встановлення ним герба «Єліта» (від польського «jelito» — кишка), а також про завоювання королем Казимиром III Галичини у 1340-1349 рр., смерть Вітовта у 1430 р. у віці 80 років передана Бінвільським за хронікою Бєльських (с. 382, 391-392, 602).

Дмитрей Иванович — Дмитрій Донський (1350-1389), великий князь московський. Мова йде також про набіг на Москву ординського хана Тохтамиша у 1382 р.

Арк. 407 — 407 зв.

Звістки про дивні народження базуються на хроніці Бєльських (с. 894) і датовані 1494 р. Звістка про народження 36 дітей Малгожатою Вєжбославською у 1269 р. і звістка про теплу весну 1353 р. були запозичені Бінвільським з тієї ж хроніки (с. 317 і 400). Починаючи із звістки про панування легендарного князя Попеля I (830 р.), Бінвільський спирається майже виключно на хроніку Демитровича (с. 7).

Арк. 408-410 зв.

Подані тут відомості ґрунтуються на хроніці Демитровича (с. 8). Смерть Попеля II у ній датована 842 р., а початок правління Пяста — 895 р. Подальші звістки є компіляцією з різних польських хронік, ймовірно і з Альберта Великого. На арк. 410 зв. подано заголовок хроніки Демитровича.

Арк. 411-412 зв.

Даний текст базується на хроніці Демитровича (с. 14, 5-9). Початок панування легендарного Леха остання відносить до 550 р., подвиг легендарного Крака, який хитрістю забив дракона, — до 700 р., початок панування легендарної Ванди — до 730 р., початки панування Леха III та Попеля I — до 750-го та 800 рр. Зухвалі слова Попеля I були, за Демитровичем, сказані 815 р., а кара Господня впала на нього та його сім’ю у 830 р. Початок панування Пяста Демитрович відносить до 842 р., а час панування Земовита визначає у 32 роки. Початки панування Леха IV, Земомисла та Мечислава Демитрович відносить відповідно до 90-го, 921-го та 962 рр. Прийняття християнства Мечиславом Демитрович відносить до 965 р., хоч насправді це сталося дещо пізніше, у 966 р.

Арк. 413 — 415 зв.

Даний текст базується на хроніці Демитровича (с. 11-27). Початки правління Болеслава I Демитрович відносить до 999 р., а його смерть — до 1025 р., причому вказує, що на престолі він пробув 25 років. Щодо панування Мечислава (Мешка) II (1025-1034), то Демитрович вказує тільки на першу з цих дат. Початок панування Казимира I (1039-1058) Демитрович датує не дуже точно 1042 р. Взяття Болеславом II (1058-1079) Києва Демитрович правильно датує 1068 р., правильною є і дата смерті наступного правителя Польщі Владислава I (1079-1102). Болеслав III Кривоустий панував у 1102-1138 рр., Владислав II — у 1138-1146 рр., хоча Демитрович неточно датує початок його правління 1140 р., Болеслав IV Кучерявий — у 1146-1173 рр. Мечислав III панував у 1173-1177, 1190, 1198-1202 рр., Казимир II — у 1177-1190, 1191-1194 рр., Лешко Білий — у 1194-1198, 1201, 1202-1210, 1211-1227 рр. Владислав III Тонконогий був князем краковським у 1228-1231 рр., а Святополк I був князем поморським у 1220-1266 рр. Болеслав V Встидливий панував у 1234-1279 рр., Лешко II Чорний у 1279-1288 рр. Пшемислав панував у 1290-1295 рр. Під Ванславом слід розуміти Вацлава II Чеського, що панував у 1300-1305 рр. Казимир III панував у 1333-1370 рр.

Арк. 416-417 зв.

Даний текст базується на хроніці Демитровича (с. 27-30). Хронологія панувань вказаних тут польських королів подана вище. Сигізмунд-Август був правителем Польсько-Литовської держави у 1548-1572 рр., причому як соправитель батька (Сигізмунда І) — з 1529 р.

Арк. 418-421 зв.

Даний текст базується на хроніці Демитровича (с. 162-163, 187, 193-195). Появу чудовиська в озері тут датовано 1276 р., а пророцтво дитини щодо татар мало бути у 1230 р., бо воно сповнилося через 12 років. Виловлення чудовиська, що описане на арк. 419, мало статися 6 грудня 1299 р. Морова пошесть у Польщі віднесена Демитровичем до 1336 р., а землетрус 1442 р. — до 5 червня. Буря під Краковом мала місце 1505 р., блискавка вдарила у костел св. Франциска у 1476 р., а наступні два епізоди з блискавкою віднесені Демитровичем відповідно до 1576 та 23 червня 1621 рр.

Останні дві звістки твору Бінвільського віднесені у їх першоджерелі (хроніці Демитровича) до 1264 та 1285 рр.

Арк. 422-424 зв.

Даний текст базується на хроніці Демитровича (с. 188-190, 231). Повінь на Віслі датована там 1275 р., а голод у Польщі — 1282 та 1315 рр. Однак у переліку язичеських божеств у Демитровича немає Дида, Лада й Купала, отже, Бінвільський спирався тут на інші джерела.

Арк. 424-427 зв.

Набіг ординців під час св. Покрови Пресвятої Богородиці мав місце у 1575 р. Іван Підкова був страчений у Львові у 1578 р. Календарна реформа (перехід на т. зв. новий або григоріянський стиль) була у 1582 р. Рокош Зебржидовського у Речі Посполитій мав місце у 1605 р. Лжедимитрій I опинився на Україні вже у 1602 р., а в похід на Москву виступив на поч. 1605 р. Шульжинці були захоплені татарами у 1616 р. Але не цього ж року, а 1615-го було здійснено молдавський похід на чолі з князями Михайлом Вишневецьким (овруцький староста у 1603-1615 рр.) та Самійлом Корецьким.

за Дорошенка — йдеться про Михайла Дорошенка, гетьмана війська Запорозького у 1623-1628 рр. (з перервами). Далі йдеться про кримський похід запорожців, який очолював Дорошенко у травні 1628 р. Його метою було, зокрема, відновлення влади хана Мухамед-Гірея III та його брата, калги-султана Шахін-Гірея. Але Осман-\77\ська імперія надала допомогу хану Джанібек-Гірею, і козаки мусили вийти з Криму.

Третяя таборщина — тут мається на увазі, очевидно, повстання на чолі з Т. Трясилом у 1630 р. Далі йдеться про взяття Кодака повстанцями І. Сулими у 1635 р., смерть князя Костянтина II Острозького, київського воєводи (1608), смерть київського митрополита Йова Борецького (1631), обрання св. Петра Могили архимандритом Києво-Печерської лаври (1627) та київським митрополитом (1632), про пожежу у Києві від блискавки (1608), повстання на чолі з П. Павлюком (1637) та Я. Острянином (1638). Згадується також про збудування мосту у Києві через Дніпро у 1115 р., Софійського храму (1037), освячення Свято-Успенського храму у Києво-Печерській лаврі у 1039 р.





Yu. Mytsyk, f.

CHRONICLE BY JAN BINWILSKI

This is a publication of the whole text of the important source, discovered in 1978. The first part represents an adaptation of the "History of Poland " (1597) by Marcin and Joakhim Bielskis. Mainly Polish history from antient times is narrated in the second part. The third and the most important part deals with the events of the Ukrainian history, especially in the late 16th c. and the first half of the 17th c. It is based on the "Rus Chronicie", a relic, which was not preseved in original.









ДОДАТКИ



БІНВІЛЬСЬКИЙ (Більвінський) Ян (1600 — після 1647) — укр. літописець. Син Семена Бінвільського, покойового литов.-рус. воєначальника Філона Кміти (п. 1596). Н. в м. Київ. Вчився у шк. київ. міськ. писаря Василя. 1633 обіймав адм. посаду в м. Миргород. 1647 писав, але не завершив літопис, який складається з 3 ч.: у 1-й висвітлюється історія Київської Русі та укр. земель під владою Польс.-Литов. д-ви, у 2-й — історія середньовічної Польщі, у 3-й — історія України кін. 16 — поч. 17 ст. Під час написання використовував польс. хроніки М. Кромера, М. і Й. Бєльських, польс.-литов. хроніста П. Демитровича, укр. хронограф 2-ї редакції, список Галицько-Волинського літопису, складений до 1615 , який не зберігся до нашого часу. У літописі Б. є важливі оригінальні звістки про спустошення Києва 1482 крим. ханом Менглі-Гіреєм та ін. події 15-17 ст. Перебував під сильним впливом польс. історіографії, однак пишався подвигами князів Давньорус. д-ви, виступав з антикатол. позицій. Його літопис зберігся у складі збірки істор. змісту, яка належала С. Голуховському, ген. писарю (1659-60) Війська Запорозького.

Дж.: Літопис Яна Бінвільського. «Наукові записки Національного університету „Києво-Могилянська академія“», 2002, т. 20, ч. 2.
Літ.: Мыцык Ю. А. Украинские летописи XVII века. Днепропетровск, 1978.
[Енциклопедія історії України. — К., 2005. — С.295.]









[Витяг з роботи: Ю. А. Мицик. Історія Київської Русі у висвітленні українських літописців XVII ст. Семена Галуговського та Яна Бінвільського // Писемність Київської Русі і становлення української літератури. — К., 1988. — С. 229-224]


Літопис Яна Бінвільського виявлено у великому за обсягом збірнику (4°, 427 арк.), який зберігається у відділі рукописів (далі — ВР) Бібліотеки Академії наук СРСР у Ленінграді — шифр 4.7.25 (Воронц., 409). Збірник писано кількома почерками українським скорописом першої половини і середини XVII ст. На берегах подекуди трапляються маргіналії, зроблені російським скорописом кінця XVII — початку XVIII ст. До Бібліотеки Академії наук рукопис потрапив з колекції графа Воронцова, а до останньої — з бібліотеки князя Д. М. Голіцина (1665 — 1737), київського губернатора впродовж 1711 — 1721 рр.

Основну частину збірника займає список українського хронографа 1-ї редакції, який датується першою половиною XVII ст. У хронографі висвітлюються події всесвітньої історії до 1532 р. Цей список потрапив до рук Бінвільського, що й спричинилося, мабуть, до укладення ним літопису, який зайняв чисті аркуші книги (арк. 381 — 427). На відміну від хронографа в літописі головну увагу приділено висвітленню подій вітчизняної історії.

Згодом збірник, який уже містив хронограф і літопис, потрапив до рук канцеляриста Семена Галуговського. Сталося це, очевидно, під час визвольної війни 1648 — 1654 рр. 7 березня 1656 р. Галуговський записав на чистих аркушах книги цікавий формулярчик («Інформація листів...»). Це було зроблено з практичних міркувань — для полегшення роботи по написанню канцелярських документів. Характер зразків документів дає підстави стверджувати, що Галуговський служив не в полкових чи сотенних канцеляріях, а в канцелярії генеральній: у формулярнику наводяться зразки титулів російського царя Олексія Михайловича, польських королів Владислава IV та Яна-Казиміра, турецького султана Мухамеда IV, київського митрополита Сильвестра Косова, архімандрита Києво-Печерської лаври Йосифа Тризни, гетьмана Богдана Хмельницького. Галуговський навів тут також стандартні форми ввічливості, прийняті на той час, та копії кількох листів. Серед останніх особливо цікаві листи Богдана Хмельницького до короля Яна-Казиміра та великого гетьмана коронного Станіслава Потоцького (серпень 1653 р.) 1, а також зразок «проїжджого листа» полковника Війська Запорізького до російських урядовців на вільний проїзд українських купців у Росію (1650 р.) 2.

Зацікавившись літописом Яна Бінвільського, Семен Галуговський вирішив його доповнити і вмістив перед ним невеличкий історичний трактатик «О російських князтвах і народєх їх», в якому розповідається про походження і розселення східних слов’ян, про етимологію назви «Русь». В основі цього твору лежить фрагмент «Опису Сарматії Європейської» із хроніки Олександра Гваньїні, перекладеної з латинської на польську мову Мартином Пашковським і виданої ним у Кракові 1611 р. Незважаючи на залежність трактатику Галуговського від хроніки Гваньїні, український автор виявляє певну самостійність у своїх роздумах про походження давніх русів. Так, він відкидає твердження деяких середньовічних істориків про те, що «русь» отримала назву від імені «Руса, внука Лєхового». Цього бути не може, доводить Галуговський, оскільки «русь добре єст старша, аніжелі Лєх, продек поляков». Про патріотизм Галуговського свідчать також інші місця його твору.




Семен Галуговський

О РОСІЙС[Ь]КИХ КНЯЗТВАХ І НАРОДЄХ ЇХ


арк. 379:

О початку роксолянов, або народу російського розні розмаїте тримают[ь]. Которих єдні роксолянами, другії слав’янами називают[ь] якож-кол[ь]век. Предся єднак той народ ідет с поколін[н]я потомков Афетових, яко ширей о виводі савроматов і поляков в первих книгах при крулєх пол[ь]с[ь]ких єст написано. Але ім’я своє русь откуль би міла, о том нам тепер мовит[ь] потреба. Кройнікаре старії розуміют[ь], же от Руса, внука Лєховог[о], суть так названі. Що бит[ь] не может, бо русь добре єст старша, аніжели Лєх, продек поляков, пришол. То бит[ь] может, же той Рус, внук Лєхов, могл пановати над рус[с]ю, але русь юж так пред тим звано. Суть теж другії, що їх от містечка Русси, недалеко Новгорода Вел[икого], в Москві, тим іменем зват[ь] хочут[ь]. А другії от русих волосов, з якими н[и]ні найбол[ь]шей в Росії видим. Другії теж од пред[ка] Русина, потомка Хамового, виводят[ь], яко Зверін, домініканин, в кгенеаліокгії І[їсу]с[овой] Хр[и]стовой пишет. А другії от ксенженця Рос[а], которого у Ієзехеля в Пис[ь]мі С[вя]том найдуємо. //

арк. 379 зв.:

Леч то найпевнійша, же от розсіян[н]я то ім’я мают[ь], абовім сівбу словаці розсів[о]у називают[ь], якож так ся бил той народ по світе розсіял, же часть великую Європії і Азії напелнил бил, океяну земного аж до Межизимного моря і одноги (тобто, затоки. — Ю. М.) Адріатиц[ь]кей, од моря Евксину аж до Балтиц[ь]кого Океяну їх широкості ростягают[ь]ся. І одтуль нас кгрекове споріями, то єст розпрошеними, зовут[ь]. А мешкали там, где нинє москва, межи Днєпром а межи Доном, як у того Страбо в своєй «Кгеокграфеї» посвідчаєт. Также теж Птоломей, кгеокграф давній, світ увесь описуючи, там же і кладет недалеко Чорного моря і єзера Меотіл[и]; зовет роксолани, якоби русь і аляни. Которії роксоляни єще добре пред нароженієм Панс[ь]ким найдуємо, же валчивали з швеонами, //

арк. 380:

ал[ь]бо шведи, бо з ними в прилеглості били і н[и]ні знайдут[ь]ся. Валчили і з Митридатем, кролем понтс[ь]ким, чого доткнул. //

арк. 380 зв.:

Пис[ь]мо слов’янс[ь]коє с[вя]тий Ієронім винайшел, а потім Кирило, автор, розмножил. На остаток, року от нарож[ення Христова] семсот дев’ятдесят шест[ого], Михаїл Куроплот, цесар костентинопол[ь]с[ь]кий, тії характери до писан[н]я булкгаром послал, которую потім русь приняла ... (Далі наведено зразки літер старослов’янського алфавіту. — Ю. М.) ... і от тих до теперішніх часов кройніки свої русь зачинаєт.

Повідают[ь], же били три брат[т]я, Сцік, Кій, Корев, і сестра Лебеда. Которії напрод почали пановат[ь] от Сотворенія Світа 6370 [року], а от Рож[дества Христового] 796 5. Так напред в кіл[ь]касот літ по потопі ку всходові слонца заїхавши і онії преднійшії місца того края опановали, замок побудовали. Яко Кий заложил місто і замок над рєкою Днєпром і прозвал єго от своєго імені Києв.



5 Якщо перевести дату 6370 («від сотворіння світу») на дату «від народження Христа», то буде 862, а не 796 р. У давньоруських літописах, у польськомовних хроніках, зокрема в творах Олександра Гваньїні та Матвія Стрийковського, під 862 р. подається переказ про закликання варягів.
















© Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua)
11.II.2006






‹‹   Головна    



Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.