‹‹   Головна          





Федір ПЕТРУНЬ. (Одеса).

СХІДНЯ МЕЖА ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО В 30-х РОКАХ XV СТОРІЧЧЯ.


[Збірник Історично-філологічного відділу УАН. Ювілейний збірник на пошану акад. М. С. Грушевського. — Київ, 1928. — № 76. — Ч. I. — С. 165-168.]



Цінний історично-географічний матеріял таких відомих пам’яток, як список міст Свидригайла та ханські ярлики на руські землі, до цієї доби ще не вповні використано. Цілком правдиво зазначив акад. М. С. Грушевський, що факт видання такого ярлика, «дуже інтересний і важний, якось досі не мав щастя в історіографії» (Іст. Укр.-Руси, IV, друге вид., с. 457). Каталог міст Свидригайла також не став об’єктом ретельного дослідження.

Нашою заміткою ми робимо спробу з’ясувати перш за все саму будову та хронологічні рамці згаданих джерел і вдосконалити на підставі цього матеріялу питання про територіяльний обсяг експанзії вел. князівства Литовського на сході — належні дані не притягали уваги дослідників.

Поділяючи думку акад. М. С. Грушевського, що взагалі при студіюванні ярликів треба виходити з авторитетного, але пізнішого тексту 1507 р. (op. cit., 458), ми проте повинні визнати в ньому наявність ріжних хронологічних нашарувань — тут виразно виділяється первісне ядро (Акты Зап. Россіи, т. II, № 6: «дали ... Кіевскую ...Ходоровъ»), поруч з яким механічно записувалися пізніші надання Казимирові, можливо 70-х років (Ibid., «Псковъ... Переяславль въ головахъ...») та перепадання Жигимонтові. Але при докладнішій аналізі й у цій первісній частині ми знаходимо згадки про оселі, що могли фігурувати в ярликах лише з 30-их років XV століття, себ-то тільки в другій редакції ярликів (перша виникла ще за Тохтамиша — див. Малиновскій, Сборникъ матеріаловъ, относящихся къ исторіи пановъ рады В. K. Литовскаго, стор. 133).

Зокрема потребує з’ясування та частина реєстру, яка містить у собі назви міст та належних до них земель східнього фронту в. князівства. Безумовно, згадка тут, між Тулою та Козельськом, про західні Берестя та Ратно, робить вражіння «помилок в розміщенні» (Іст. Укр., IV, 87). Проте при порівнанні тексту ярликів з трактатом Рязанського князівства з Литвою від 1428 р., де Рязань відступається на користь Витовтові від міст: Тула, Берестей, Ретань, Дорожен та Заколотей Гордіївський (Акты Арх. Ком., I, № 25), буде вповні мотивованим визнати, що і в ярликах фігурують не /166/ волинські та надбузькі, а граничні рязанські оселі. Що в даному разі ми маємо досить міцну формулу, це видно також зі списку Свидригайла — тут аналогічне сполучення: Tula Castrum, Bereste, Dorczen, Rethun (Коцебу, Свидригайло, стор. дод. 8 — 9). В. П. Семенов-Тяньшанський вповні вдало локалізує ці місцевості («Россія», т. II, стор. 126 1).



1) Що-до Гордієва, — див.: Дебольскій. Дух. и дог. грам. моск. князей, II. 53 — гр. 1504 р.



Наявність згадок про рязанські здобутки Витовта дає підстави для твердження, що як і список Свидригайла, так і відповідна частина ярлика утворилися не раніш за 1428 р. Як відомо, справа з датуванням першого була досить складна. Данилович (Scarbiec, l, 331), Антонович (пор. «Кіев. Стар.», 1896, X, 10), Любавський (Областное дЂленіе, 247) відносили його до 1402 р., П. Г. Клепатський навів низку доказів, що список цей міг бути актуальним лише в 30-х роках XV ст. (Очерки по исторіи Кіевской земли, 291). Ми маємо тепер сталий terminus ante quem non. Низка згаданих вище пунктів не на довгий час затрималася у володінні Литви — умова Рязани 1434 р. з Москвою свідчить, що Витовтові здобутки повернулися знов до їх колишнього володаря (Собр. гос. гр. и дог., I, № 48 — згадуються Тула й Берестей). Цей факт встановлює і певний terminus post quem non для внесення записів до ярликів. Якраз на кінець Витовтового правління та на часи Жигимонта Кейстутьєвича і припадають чергові редакції ярликів (Грушевський, IV, 461). /167/

Переведена нами аналіза дає нам підстави, з одного боку, користуватися «списком», яко безсумнівним з хронологічного боку джерелом, з другого боку, шукати в ярликах матеріял тієї-ж таки доби (30-их років) — наявність доповнень до первісної редакції виявлено.

Розглядаючи реєстр міст та земель в ярликах, ми повинні визнати не тільки певну послідовність у розміщенні географічних пунктів — після Брянську є вповні мотивованим переходити до Оцького річища, — але й певну послідовність у самому підборі пунктів. Поруч із сумарною згадкою про «хінтерлянд», у якому намічено тільки центри земель та удільних князівств, пограниччя змальовується порівнюючи докладно — в одному комплексі із згаданими рязанськими оселями ярлики зазначають найбільш висунуті на схід литовські замки — Мценськ та Любутськ. На цей час вони знов були, після деякої перерви, в руках Литви (про Мценськ звістка 1422 — 23 р. — Любавський, 52; Любутськ переходив до Москви мабуть у звязку з еміграцією 1408 р.). Оскільки ці замки були важливі для Литви, з’ясовується з того, що навіть після трактату 1494 р., коли значна смуга верхівської території відійшла до Москви, при утворенні навіть черезсмужности Мценськ та Любутськ залишилися за Литвою, при чому вони при переліку земель Олександра Литовського стоять на другому місці зараз-же після Смоленську (Сб. Р. Ист., Общ, т. 35, 124 — 129). Список Свидригайла і згадує Lyubutesk, Mesczesk Castrum поруч з Tula Castrum та инші.

Цікаво, що в своїй тенденції докладно зазначити пограниччя, ярлики дають згадку і про остільки мало відомий феод, як Волконеськ, що тут фігурує поруч із Спажським князівством (у збірнику Смоленського — «Олконьско Испаш», в Актах З. Р. — «Волконскъ Испаш»; пор. Acta Tomiciana, т. І , дод. 9 — «Ulhunsko y Spaczina»). Взагалі, верхівські князівства в ярликах не фіксовано зовсім тому, що в головній своїй масі вони утворювали другу смугу, внутрішню, пограниччя. На правому березі Оки містилося тільки Одоївське князівство та частина Торуських феодів. Прогалина, що утворювалася в ярликах з огляду на відсутність першого, мала бути заповненою пізніш, як про це й свідчить уже цитований лист Менглі - Герая (Малиновский, 133). Що-до Торуських феодів на правому березі Оки, то джерел для їх історії майже немає (користуватися родоводами ми уникаємо). Волконські звісні на Московщині лише з 1517 р. (Соф. Вр., II, 304), на Литві раніш, ще в XV ст. (1482 — 1487 р., див. Wolff, Kniaziowie Litewsko-Ruscy, sub voce); маємо грамоту приблизно від 1515 р. Ондрія Старицького (див. Родъ кн. Волконскихъ, стор. 17, пор. акт. 1541 р., там-же, 19), що зазначає походження Волконських з Конинських; Конинське князівство приблизно в 40-х роках XV ст. (за 3 покоління до утворення акту) було вже спадкоємцем Спажського. Для цього останнього, себ-то, terminus post quem non — 40-ві роки. В актах XVI ст. Волкона згадується поруч з Кониним 1505 р. (Собр. Гос. Грамотъ, І № 141) та вважається за ідентичну останньому /168/ (Власьевъ, Потомство Рюрика, ч. III, стор. 425 — кінець XVI ст., Волконські йменувалися Конинськими). Виникли і Волконський феод і Спажський (від с. Павшина = Spaczina?) за родоводами ніби-то після 1380 р., але ми вважаємо, що в звязку з розпадом Торуського гнізда (1393 р., вже в сфері Москви — Собр. Гос. Грам., I, № 35; останні згадки про Торуських князів від 1449 р. — Акты З. Р., I, 64) існування правобережних приоцьких феодів припадало на початок та перші десятиріччя XV ст., добу близьку або ідентичну тій, якій ми присвятили нашу розвідку. Безумовно, згадка про такі дрібні феоди мала підстави бути фіксованою в ярликах лише підчас їх повного зформування.

Ми не торкаємося тут записів про Козельськ (він лежав уже за Окою), так само й про Пронськ, що поруч з Рязанню залишався, визнаючи протекторат Литви (Monumenta medii aevi, VI, 778 — 779 — лист Витовта з 14 серпня 1427 p.; пор. Scarbiec, № 1479), все-ж таки поза межами суто-литовських територій. Розглянуті дані вповні вже накреслюють граничну смугу 30-х років: Любутськ — Волконськ — Спажськ (Павщино) — Тула... Мценськ. Що-до її продовження на південь, то на допомогу приходить список Свидригайла, який поруч з Lyubutesk — Rethun (це все в одній групі) в иншому свойому розділі дає таке сполучення: «Gelecz, Wronasz, Oskol, Milolubl, Muszecz». У перших двох треба бачити якісь оселі, звязані географічно з районами відомої нам Галичої гори (на південь від устя Бистрої Сосни — див. напр. «Россія», II, 582) 1) та устя Воронежу. Цікаво зазначити, що за пізнішої доби московські володіння, згідно з трактатом Москви з Рязанським князівством 1483 р., зайняли місце цього литовського пограниччя і вузькою смугою між рязанськими землями і верхівськими князівствами протяглися на південь до «Елецкихъ мЂстъ» від Оки до верхів’їв Дону та повз його правий берег (Собр. Гос. Гр. I, №№ 115, 116). Що район Тихої Сосни був за Литвою, про це свідчить залюбки вживаний документ, прибл. 1540 р., що його надруковано в «Актахъ З. Р.» т.II, № 199 — опис південної межі Литовського вел. князівства. Зазначимо, що Список Воскресенського Літопису (VII, .240) відносить до київських градів і Коршеву на Сосні після Курську на Тускорі. Дійсно, при висуванні позицій Литви на Дін, на устя Сосни, однієї та другої, район Курщини, з яким список Свидригайла сполучає Gelecz та Wronasz, належить уже до внутрішньої смуги пограниччя; при тому Курщина утворює вже й південний фронт в. князівства; до розгляду останнього ми й гадаємо приступити в окремій розвідці.



1) Та і Єлець, що фігурує у звістках кінця XIV ст. (Власьевъ, I, ч. I, 509, 553) лежав на тій самій Бистрій Сосні.








УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК
L’ACADEMIE DES SCIENCES D’UKRAINE
№ 76


ЮВІЛЕЙНИЙ ЗБІРНИК НА ПОШАНУ АКАДЕМИКА МИХАЙЛА СЕРГІЄВИЧА ГРУШЕВСЬКОГО
З НАГОДИ ШІСТЬДЕСЯТОЇ РІЧНИЦІ ЖИТТЯ ТА СОРОКОВИХ РОКОВИН НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТИ


І


У КИЇВІ — 1928












Див. також:

Федір Петрунь. Нове про татарську старовину Бозько-Дністрянського степу.

Федір Петрунь. Ханські ярлики на українські землі.

Федір Петрунь. До питання про джерела «Большого Чертежа».

Федір Петрунь. Степове Побужжя в господарськім та військовім укладі українського пограниччя.

Федір Петрунь. Московські переробки західноєвропейських мап.


Література про Список городів руських далеких та близьких (також тексти ярликів)












© Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua/)
5.IX.2005








‹‹   Головна          


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.