‹‹     Головна





Олександер Дорошкевич.

Шевченко в приватному листуванні.


[Записки історично-філологічного відділу УАН. — 1926. — Кн. 7-8. — С. 369-385.]



Могутня й своєрідна постать українського поета раз-у-раз звертала на себе увагу тих людей, з якими поет зустрічався, входив у ті чи инші стосунки, або хоч обертався в одному колі. Ось чому про Шевченка ми маємо багато переказів од найрізноманітніших його сучасників, найрізноманітніших і своїм соціяльним станом, і своїм політичним світоглядом, і своєю освітою. На жаль, у цій літературі про Шевченка мало вивірених точно фактів, а найбільше мемуарної фантазії, легенди, а инколи — то й навмисне пущеного наклепу. Зрозуміло отже, що кожний новий факт у Шевченковому житті чи нова психічна рисочка поетова мають своє значіння не тільки для біографа, але й для ширшого загалу, особливо тепер, коли Шевченка пильно студіюють в інтересах сучасної великої доби.

Ми подаємо тут уривки з приватного листування, ще не друкованого, що ми випадково на його надибали в різних архівах, працюючи над инiими темами. Нам здається, що поруч із величезним опублікованим уже матеріялом вони свій інтерес мають.




І. Андрій Козачковський.


Нам уже в головних рисах відомі взаємовідносини між Шевченком та переяславським лікарем Андрієм Йосиповичем Козачковським 1). Залишаючи студію про цю цікаву постать надалі, я тут подам тільки деякі нові рисочки до цих взаємовідносин.


1. Згадка про Шевченка в листі до невідомого.


Серед паперів, що належать Д. І. Дорошенкові 2) є лист Андрія Козачковського до невідомого нам «Йосипа» з датою: «16 ноября 1844 року. Переяслав». Писаний гарною українською мовою, цей лист досить цікавий для настроїв тодішньої активної інтелігенції. Про Шевченка тут такий абзац:


Про Шевченка я давно вже ничого не чувъ. Колы пышешъ до ёго, то поклонись й одъ мене та скажи щобъ винъ не одцуравсь й моеи хаты, якъ бува часомъ знову въ Яготынъ заверне 3).


Цей лист, між иншим, трохи розбігається з власними споминами Козачковського. Переказуючи про своє знайомство з поетом ще 1841 р. у Петербурзі, Козачковський пише про рік 1845: «Въ августЂ этаго года онъ неожиданно посЂтилъ меня въ ПереяславЂ, проживъ у меня д†недЂли».



1) Спомини Козачковського в газеті «Кіевскій Телеграфъ» за 1875 р., ч. 25.

2) Зберегаються в Академії Наук. Д. І. Дорошенко дав загальну згоду на опублікування матеріалів із свого архіву.

3) Подаємо всі документи автентично без змін. Закреслені в оригіналі вирази ми подаємо в квадратових дужках [ ].



З тексту/370/ цього листа видно, що цей проєктований приїзд Шевченків не мав бути перший, та й це було-б дивно, бо Шевченко не раз бував ув Яготині й ближчих до Переяслава місцевостях (Козачковський лікарював у Переяславі з 27/IV — 1844). Цікаве ще й це листування з поетом тодішньої української молоди, захопленої пророчим Шевченковим словом.



2.Шевченкова цидулка до А.Козачковського.


Досі відомі три листи Шевченкові до Козачковського; був ще й четвертий, але він десь загинув, за словами самого адресата. Тимчасом у родині Козачковського збереглася ще одна «цидулка» поетова, на-спіх писана. Я списав цю записочку в 1912 р. з оригіналу, що був приточений, разом з опублікованими листами 1), до «Кобзаря» 1860 р. На цьому примірникові «Кобзаря» був напис: «Маріи Степановни Козачковской зъ чоловикомъ и дитками. Т. Шевченко» 2). Ось ця записочка, писана, очевидно, з Петербургу підчас розсилки виданих примірників «Кобзаря»:


Андрей Осиповичъ!

Будьте ласкави перешлить три экземпляри въ Прохоровку на имя Максимовича Михайла Александровича 3), а. одинъ экземпляръ передайте Тарасевичу, а за це я вамъ подякую такъ якъ за оти каши та лящи Днипрови.

Щирый вашъ Т. Шевченко.

24. II. 1860.





II. П. Куліш до Петра Плетньова.


Відомо, які тісні взаємовідносини були між Кулішем і ректором Петербурзького університету, поетом-епігоном Пушкінської школи 4), Петром Олександровичем Плетньовим. Плетньов перетяг Куліша до Петербургу на посаду, Плетньов допоміг Кулішеві зробити собі наукову кар’єру, він-же оточив його найвидатнішими літераторами і склав йому ніби інтимне родинне коло. Відомі відносини Куліша до Ольги Плетньової. Плетньов допомагав Кулішеві підчас заслання, клопочучися за його перед генералами з III відділу (в архіві кол. III відділу в Ленінграді збереглись два листи Плетньова до ген. Дубельта) і навіть позичаючи йому грошей на життя. Тепер у Пушкінському Домі при Рос. Академії Наук знайшлися листи Кулішеві до Плетньова, всього 92 за час з 1843 до 1861 рр., але з великими перервами в кілька років.



1) У тексті листа з 16 липня 1852 р. є одміна супроти опублікованого Козачковським; замість слів «самой легкой болЂзни» тут читаємо: «А я благодаря тую же богиню, никогда отъ нее не страдалъ, кромЂ какого-небудь трипера».

2) Пізніше цей примірник «Кобзаря» кудись зник підчас горожанської війни, завезений лікаревим сином — Іваном Козачковським.

3) Максимович одержав цього Кобзаря 6-го березня: Чалый, Жизнь..., стор. 177.

4) И. Н. Розанов — Пушкинская плеяда. Старшее поколение. Москва 1923, стор. 47 — 93.



Деякі незначні додатки до цього листування є в архіві Кулішевому, що зберегаеться в Українській Академії Наук (один /371/ Кулішів лист і три Плетньова). З цього матеріялу чітко виступають ці взаємовідносини, як і ті російські культурні інтереси, що раз-у-раз змагалися з українськими настроями етнографа-Куліша. Залишаючи детальну аналізу цих взаємовідносин надалі 1), я тут процитую лише ті уступи, де Куліш згадує в своїх ранніх листах товаришів-братчиків і описує свої зустрічі з Шевченком.



1. 1846 р. 29-го грудня, з Київа.


Въ здЂшней молодежи, окончившей университетъ, я нашелъ страшное волненіе умовъ и [сам] готовность на самыя [... закреслено О. Д.] эфемерныя затЂи. Они думали, что я не только приму участіе въ ихъ предпріятіях, но сдЂлаюсь даже главою ихъ литературной корпораціи. Съ этимъ намЂреніемъ они собрались у одного моего знакомаго, гдЂ я обЂщалъ быть на вечерЂ. Я увидЂлъ себя посреди задумчивыхъ лицъ, потупленныхъ лбовъ и нахмуренныхъ бровей. Я внутренно смЂялся и досадовалъ. Холодность моихъ сужденій поразила ихъ, и они, кажется, сочли меня столичнымъ эгоистомъ. Но Кастомаровъ и Шевченко по-прежнему ко мнЂ привязаны. Въ ШевченкЂ я нашелъ большую перемЂну. Онъ сдЂлался образованнЂе й солиднЂе. ПоЂздки его по Малороссіи обогатили его умъ множествомъ весьма важныхъ замЂчаній. Онъ, между прочимъ, смотритъ на пановъ такъ, какъ должно на них смотрЂть.

Вчера онъ разсказывалъ презабавную характеристику одного Переяславскаго [пана — закреслено. О. Д.] помЂщика, у котораго онъ былъ въ гостяхъ. ПомЂщикъ этотъ такъ изображаетъ свою молодость. «Вообразите себЂ обширное зало; посреди зала стоитъ руаль; за руалемъ сидитъ прелестнЂйшая блондына; возлЂ блондыни подушка; на подушкЂ вышитъ звЂрь-барсъ; на этаго вышитаго барса склонилъ безбоязненно голову прелестнЂйший брунетъ. Вы думаєте, кто это? Это я!» —

А вотъ картина домашняго быта пана Горкуши (такъ его фамилія). «Мальчикъ, поди достань мнЂ въ кладовой табаку, да не того, что виситъ подъ сволокомъ въ бурдюжку (родъ мЂшка), а того, что стоитъ въ углу за сундукомъ въ зеленой бутылкЂ; да пускай пани возметъ ложечку или д†чайной воды, смотря по-количеству, да и разотретъ табакъ, да не твоими поганими пальцами, а сама пусть разотретъ да пускай найдетъ пани кабатырку, да не ту, що панночка въ желтомъ платьи и въ шляпкЂ намалевана, а ту, [что] що пастушокъ съ овечкою лежитъ, що пани купила въ Лубнахъ на ярмарку, какъ Ђздила съ аптекаршею. Да подать мнЂ сюртукъ, въ которомъ я губернатора встрЂчалъ, да [шт] панталоны подать жолтые и красный кашемировый жилетъ, Да еще пускай пани достанетъ чистый носовой платокъ; да когда будетъ давать платокъ, то пускай помнетъ его въ рукахъ, чтобъ носа не поцарапать».



1) На підставі цих листів освітлив ці взаємовідносини А. Я. Лященко, що прочитав доповідь на тему: «Куліш і Плетньов» у ленінградському товаристві дослідження укр. письменства. /372/



Въ дорогЂ панъ Горкуша тоже держитъ себя сообразно помЂщицкому своему достоинству. «Когда Ђздила моя жена въ Кіевъ, то извЂстно, коляска у насъ хорошая, кони добрые, Орловскіе, и кучеръ въ армякЂ, воротникъ обшитъ кожею, чтобъ бородою сукна не теръ. Я велЂлъ рессоры подпереть подставками, бо то 80 верстъ, но все-таки видно, кто Ђдетъ! Правда, пани моя не вытерпЂла и велЂла выбросить подставку подъ тЂмъ бокомъ, гдЂ сама сидитъ. Ну, пріЂхала въ Лавру; извЂстно, видятъ монахи, что пріЂхала помЂщица, такъ едва не задушили! Вотъ малчикъ при томъ былъ. Малчикъ!»

На этотъ зовъ является оборванный лакей.

«Вотъ онъ тамъ былъ; не дасть збрехать. Пошолъ вонъ, дуракъ! — Потомъ, послЂ обЂда, поЂхала она на Подолъ въ пушныя лавки. Тамъ купцы завели въ такую темноту, что ничего не видать. ГдЂ ни лапнèтъ рукою, то все звЂрь. Ну, если-бъ это я былъ, такъ я-бы не испугался: хоть и звЂрь, да уже не живой; а то вЂдь дама! А потомъ еще нужно было купись маслинъ. А маслины славная вещь! Уже для этаго не пожалЂйте дровъ да велите истопить печь добре; да возьмите новый горшокъ и положите шаръ (слой) капусти, а шаръ маслинъ, шаръ капусты, а шаръ маслинъ, а потомъ шаръ вьюновъ, а сверху опять капусты да поставьте въ печь, такъ маслины дадутъ соку, а вьюны вкусу. И это надобно Ђсть со свЂжею ситницею. А у меня ситницы пекутъ славно. Явдоха Паламаривна у меня печетъ. Малчикъ! позвать Явдоху Паламаривну!»

Мальчикъ бЂжитъ на другої конецъ деревни и приводить пекарку.

«ВЂдь ты печешь у меня ситницы?

— Я, пàночку.

— Да, вотъ она печетъ у меня ситницы. Пошла вонъ, дура».

И проч. и пр. и пр.


До цього листа з 29 грудня 1846 р. додамо ті відомості про київське оточення, що їх сповіщає Куліш у своєму пізнішому листі з 25 лютого 1847 р. уже прямуючи за кордон, до Варшави: ці-бо відомості тісно звязані спільною темою.


Сперва я былъ намЂренъ прожить здЂсь дня три только, но старые и новые знакомые приняли меня здЂсь съ такимъ радушіемъ, что я невольно замЂшкался. Я къ Вамъ писалъ уже, что даже Кіевскіе профессоры перемЂнили обо мнЂ теперь свое мнЂніе; а какъ я посредствомъ женидьбы связалъ себя тЂснЂе съ обществомъ и долженъ приспособляться къ его требованіямъ болЂе прежняго, то я сдЂлалъ нЂкоторымъ изъ нихъ визитъ; они были у меня; итакъ, между нами поселилось согласіе.

На всякомъ благородномъ человЂкЂ лежитъ обязанность узнавать достойныхъ людей и пріобрЂтать себЂ въ нихъ на всякій случай орудія для добрыхъ дЂлъ. Это заставило меня сойтись съ нЂсколькими почтенными молодими людьми, глядящими на жизнь внимательно. Между прочимъ я познакомился съ родственницею Вашего Франклина Балабина, Варв. Никол. РЂпниною. Это дЂвица съ сильнымъ характеромъ, съ дЂятельною душою и человЂколюбивымъ сердцемъ. Въ ней я увидЂлъ жешцину-христіанку такою, какою она должна быть: возвышенное стремленіе мыслей, поэтическій взглядъ на міръ и благородная простота въ жизни и въ обхожденіи съ дюдьми. /373/


У цих Кулішевих листах звертають на себе увагу деякі цікаві деталі. Перш за все — відносини Куліша до Кирило-Методієвського братства. Він сам про цю подію різно оповідає в кількох своїх творах: в «Жизні Куліша» 1), «Воспоминаніяхъ о Н. И. Костомаро※ 2) та в знаменитому «Історичному оповіданні», що ввійшло в «Хуторну поезію» 1882 р. Хоч він і заперечує свою формальну участь у братстві, але-ж констатує ту близькість до братчиків, про яку детальніше й виразніше говорить у наведеному вище листі до Плетньова. Так, в «Історичному оповіданні» читаємо: «Приїхавши на початку року 1847-го в Київ, дочувсь я глухо, що моє о Христі браттє зорганізувалось у якесь товариство Кирила та Мефодія, скомпонувало собі статут і навіть має свою цеху — з литого заліза персні, на котрих сяють літери К. М.». Певна річ, що він не міг переказувати Плетньову, боягузові й урядовцеві, цих конспіративних подробиць, але ж побутове оточення братства, участь у йому Шевченка, інтереси братчиків — ці риси значно й по-новому доповнюють усе, що ми знаємо з офіційних документів. Можемо навіть про більше здогадуватись: цілком можливо, що Куліш переказує в цьому листі про ті конкретні зібрання братчиків («почтенные молодые люди» — з Кулішевим підкресленням), що відбувались саме в грудні 1846 р. і січні 1847. Про ці зібрання на допиті в III відділі говорили Тулуб, Маркович, Костомаров, Шевченко, Петров 3). Напр., слова Тулуба: «Съ КулЂшомъ видЂлся послЂдній одинъ разъ при проЂздЂ его чрезъ Кіевъ за-границу»; Шевченко: «Съ КулЂшомъ я... не видЂлся до декабря 1846 года въ Кіе※. Костомаров цитує гарячі дискусії з Кулішем про слов’янство, про Україну. Отже наведені нами листи відповідають пізнішим зізнанням братчиків.

Ми маємо ще й инші згадки про братчиків. Серед цих-же Кулішевих листів збереглися два абзаци з гарячою рекомендацією Миколи Гулака П. Плетньову. З допитів братчиків у III відділі ми знаємо, що Гулак на початку січня 1847 р. виїхав до Петербургу і що туди закликав його Куліш 4).



1) Правда 1868 р., стор. 297 — 298.

2) Новь, 1885, № 13, стор. 65.

3) Збірник нам’яти Т. Шевченка 1915 р., стор. 119, 126, 146, 165, 214.

4) Там-же, стор. 167.



Тепер видно, що Куліш сподівався там притулити Гулака через того-ж самого Плетньова. Так, ще в листі з 29-го грудня 1847 р. Куліш робить таку приписку:


НедЂли черезъ д†явится къ Вамъ молодой человЂкъ благородной наружности, Гулакъ, кандидатъ Дерптскаго университета. Онъ воспитанъ однимъ ученымъ НЂмцемъ, знаетъ основательно Греческій, Латинскій, НЂмецкій, Французскій и Англійскій языки и одаревъ нЂжною и глубокою душою. Я очень обрадовался поЂздкЂ его въ Петербурга, потому что въ немъ доставлю Вамъ отличнаго гостя. Въ немъ одинъ только недостаток — излишняя скромность, которая даже рЂчь его дЂлаетъ тихою и невыразительною. Онъ будетъ держать экзаменъ на магистра юридическихъ наукъ и желаетъ сперва найти мЂсто старшаго учителя, а потомъ /374/ адъюнкта въ университетЂ. Онъ-же притомъ хорошій археологъ и желалъ-бы служить при Археологической Комиссіи. Однимъ словомъ — да будетъ ему по его достоинствамъ, а онъ обединяетъ въ себЂ достоинствъ болЂе, нежели кто-нибудь изъ извЂстныхъ мнЂ молодыхъ людей.


Пізніше Куліш ще дає Гулакові особливого рекомендаційного листа до Плетньова, датуючи його (листа): «Киев, 1847, янв. 4». Лист такий:


Вотъ тотъ Гулакъ (Николай Ивановичъ), о которомъ писалъ я къ Вамъ отъ 29 декабря. Достоинства его не вдругь можно увидЂть; онъ принадлежитъ къ числу тЂхъ людей, въ которыхъ чЂмъ больше всматриваешься, тЂмъ больше открываешь добрыхъ качествъ. Павлу Петровичу 1) можно рекомендовать его, какъ отличнаго Малороссіянина, знающаго исторію своего народа, а хозяйкЂ моей, какъ отличнаго постояльца, что я и сдЂлалъ. Онъ, кажется, займетъ и тамъ и тамъ мое мЂсто. Примите-же его. добрЂйшій Петръ Александровичъ, съ Вашимъ обыкновеннымъ дружелюбіемъ.

П. КулЂшъ.


На цьому листі Плетньова рукою зазначено: «П(олучено) 26 янв. 1847»: отже можна гадати, що саме в цей час прибув Гулак до Петербургу.

Нарешті, в наведеному вище Кулішевому листі з 29 грудня 1846 р. звертає увагу характеристика Шевченкової постати: навіть Куліш констатує його «образованность» і «солідність», цілком вірно викриваючи й одну з головних причин цього — подорожі по Україні від Археологічної Комісії 2). Уїдливі анекдоти про тодішнє панство характерні для Шевченкових настроїв 45-46 рр., але цікаво, що ці анекдоти з спочуттям приймає і Куліш, ідеологічний антипод Шевченка. Що-до поміщика Горкуші, то це, очевидно, псевдонім: такого серед переяславського панства не було. Можливо, що це згадка про поміщиків Самойлова (с. В’юнища), Лукашевича (с. Березань) пом. Родзянко. З Хор. пов. або й про когось нам невідомого, де гостював чи про кого знав Шевченко.


1) Павел Петрович — неясно, кого тут має на увазі Куліш.

2) Шевченкові записи, що збереглися в «ділі» III відділу, цілком підтверджують це: див. М. Новицький — «Шевченко в процесі 1847 р. і його папери». «Україна», 1925, 1 — 2, стор. 69 і д.

3) Олександра Йосипівна Ішимова, редактор журн. «ЗвЂздочка», Ольга Петрівна Плетньова, дочка П. Ол.; ці листи невідомі.




2. 4 лютого 1847 р. з хут. Мотронівки.


Изъ писемъ моихъ къ АлександрЂ ОсиповнЂ и къ ОльгЂ ПетровнЂ 3) Вы уже знаєте, что свадьба наша совершилась. Много было шуму и слЂдовательно скуки, но это только для меня; прочіе преусердно веселились. Во время бала впрочемъ я имЂлъ вокругъ себя нЂсколько образованныхъ и умныхъ людей, съ которыми могъ хоть немного отвести душу. Самымъ дорогимъ гостемъ у меня былъ Шевченко, который держалъ и вЂнецъ мой при вЂнчаньи. Я старался оказывать ему всевозможное уваженіе для того, чтобъ показать Малороссійскимъ панамъ, что не чины и богатство, а личныя достоинства я цЂню въ человЂкЂ; а жена моя подарила ему цвЂты, которыми были украшены ея волоси. За столомъ я /375/ пилъ за здоровье нашего поэта, а при прощаньи сказалъ, что присутствіе его на моей свадьбЂ я считаю величайшею для меня честью. ВсЂ наши полюбили отъ души Шевченка за его простодушный характеръ, за его умъ и пЂсни, которыя онъ поетъ превосходно. ПослЂ свадьбы онъ провелъ у насъ однажды еще около сутокъ и былъ какъ дома, что меня восхищало.


Ми маємо вже досить докладні описи перебування Шевченка на Кулішевому весіллі, так із слів самого Куліша в «Історичному оповіданні», так і з сентиментальних переказів Олександри Михайлівни 1). Тому ці рядки мало додають нового, але вони цікаві тим, що писані безпосередньо після подій і виявляють у дійсному світлі тодішні відносини Куліша до Шевченка.






III. Василь Тарновський до батька.


3-го січня 1858 р. Шевченко в Н.-Новгороді записує в щоденник:


«Получилъ отъ Кулиша письмо со вложеніемъ 250 рублей. Деньги эти выручены имъ за рисунки, которые я послалъ изъ Новопетровскаго укрЂпленія ЗалЂсскому для продажи. ЗалЂсскій передал ихъ Сираковскому; отъ Сираковскаго я не имЂлъ объ ихъ никакого извЂстія и совершенно потерялъ ихъ изъ виду. Не знаю, какъ они попали въ руки Кулиша, и тотъ нашелъ имъ какого-то щедрого земляка любителя, и мнЂ какъ будто подарилъ 250 р. къ новому году. Спасибо ему!» 2).


Зберігся й лист Кулішів од 23-го грудня 1857 р.3), але тепер тільки можемо сказати, що цей «щедрий земляк-любитель» — то відомий пан-українофіл Василь Тарновський (разом з Григорієм Галаганом). Ось уривок з листа його сина Василя до батька, старого Тарновського 4):


Панотче!

На-дняхъ я получилъ письмо отъ П. А. Кулиша, въ которомъ онъ пишетъ, что Шевченко въ Нижнемъ НовгородЂ и что прислалъ свои рисунки, чтобы разыграть въ лотерею или продать. Они стоятъ 250 руб. сер., такъ что дорого купить всЂ, но Григорій Павловичъ Галаганъ и Софія Александровна Галаганова берутъ по части и даютъ по 80 руб. сер., то ежели Вы можете, то купите для меня часть. Это будетъ вмЂстЂ съ драгоцЂннымъ пріобрЂтеніемъ и помощь Тарасу...

Если Вы возьмете, то пришлите, пожалуйста, сейчасъ деньги или извЂстите меня, чтобы я могъ извЂстить Кулиша, что рисунки разобраны.

Дата: «1857, 15 ноября, Кіевъ».

Приписка: «Прикладываю письмо Кулиша объ ШевченкЂ, которое прошу Васъ спрятать» 5).



1) Див. ще в Кониського, I, 212 — 213 і спомини Г. Барвінок в «Українській Хаті»: 1911, II, стор. 65.

2) Див. «Дневник» Шевченка за ред. Айзенштока — X. 1925, стор. 122. Вид. Яковенка, II, стор. 295.

3) Кіев. Ст., 1898, II, с. 232.

4) Зберегаеться в Чернігівському Державному Музеї ім. Тарновського за № 872.

5) Лист Кулішів до Тарновського з 1 листоп. 1857 р. подано в «Кіев. Стар.», 1899, кн. 1, стор. 81. /376/



Треба сказати, що це не єдина грошова допомога Тарновських Шевченкові 1), і то за активним посередництвом Куліша: так. серед неопублікованих разом з иншими в «К. Ст.» (1899, І) листів Куліша до Тарновського сина є такий уступ (дата: 1857, лютого 27 дня, СПБ):


Юноше Благий

Василю Васильовичу!

Дуже звеселив мене любий лист Ваш, що в Київі таки схаменулись на Тараса. Гроші пошліть так, як я писав Пану Галагану чи Пану Ригельману 2).


Тарновські, що дуже багато давали на українські культурні підприємства тих часів, очевидно, й тут склали той фонд, з яким чекали поета в Петербурзі після перших чуток про його звільнення.





IV. Пант. Куліш до Шевченка.


Відомо поки-що 14 листів П. Куліша до Т. Шевченка («Кіев. Старина», 1898, — кн. II, 1900 — кн. IX, або «Україна», 1925 — кн. 1 — 2), переважно до заслання обох письменників. Подаємо тепер з архіву Всенародньої Бібліотеки України 3) ще одного Кулішевого листа, що хронологічно припадає між 8-м та 9-м із видрукуваних у «К. Старині» (1898, II, 238).


Здоров, здоров, брате Тарасе!

Ось і ми, слава Богу, на Вкраїні.

У гостях добре, а дома ще лучче!

Що-ж ти думаєш із своїми думами і поемами чинити? Чи не можна-б їх огласити мирові? Присядь-же, братіку, да поміркуй над ними своєю здоровенною головою, щоб було так охайно да оглядно все, як у того Пушкина, — щоб чистим зерном одсипать духовної пашні землякам, а не зполовою. У нас бо родить Господь хліб на всяку душу в-досить, то й привикли наші уста до висівок. Пошануй, брате, громаду і себе самого перед громадою. Лучче де-що придерж у себе Пушкинським звичаєм, а-ніж брать нижчим ладом од себе самого. Ражу тобі, ревнуючи по твоїй славі і по красоті нашого голосного слова, а про те надіюсь і на твою широченну спереду голову.

Напиши до мене, як ся маєш, як живеш. А я живу так собі, не дуже празникуючи. Отто-б мині було велике свято, як би з нас лиху цензуру знято. Да кажуть, що в Вас там на сій кобилі жиди на шабаш поспішають. їм-же не чортів батько до маци квапитись а в добрих людей за тою мацою хліба святого не стає. Так от і празникуй, дивлячись на повшехні злидні! Да що й казати чумакові про море! Сам він знає, яка в морі вода гірка да солона.

Жінка моя любенько тобі кланяється, радіючи серцем добру святому, которого крихта й на твій пай випала.

Твій душею П. Куліш.

1858, червня 7.

X. Мотронівка.



1) Про одну згадує Шевченко в своєму листі до Тарновського сина з 28 вересня 1859 р., підчас перебування на Україні. Твори Шевченка видання Яковенка, стор. 431.

2) Чернігів. Держ. Музей, № 955 (лист б).

3) Рукописний підвідділ № 7155. Правопис сучасний. /377/



Менторський тон, що його вживає й тут відносно Шевченка Куліш, є типовий для листування останньої доби. Типове й порівняння з Пушкіним 1). Цензуру (III відділу) з Куліша знято лиш 3 квітня 1856 року 2), але, як відомо, сильно напосідалася на його й загальна цензура, забороняючи або перекручуючи окремі твори 3).






V. Лідія Тарновська до сина.


Лідія Володимирівна Тарновська * — рідна сестра відомого душителя українського руху Мих. Юзефовича. Чоловік Л. В., Тарновський-батько, був членом комісій, що підготовляли звільнення кріпаків. У 59-60 рр. родина Тарновських жила в Петербурзі, звідки мати писала докладні листи синові в Київ. Ці листи мають надзвичайний інтерес для дослідника селянської реформи 1861 р., але вони дають дещо цікаве і для нас. Шевченко, як відомо, листувався з Тарновськими, через них поширював свої видання (два листи до Тарновського-сина 1860 — 61 рр.) і з охотою в них бував, як на Україні (в Качанівці), так і в Петербурзі.

Подаємо абзаци з листів Л. В. Тарновської 4).



1) Див. статтю В. Петрова — «Куліш і Шевченко», «Шевченко та його доба» I, 1925, стор. 72.

2) Відповідні документи в статті кн. Н. В. Шаховського: «Памяти П. А. Кулиша» («Русское ОбозрЂніе», 1897, III).

3) Див. ст. В. В. Міяковського: «Куліш і цензура» («Наше Минуле» 1918, кн. 2, стор. 99 — 106).

4) Чернігів. Державний Музей ім. Тарновського, № 869. Правопис без змін.

5) Цей лист зберігся — як-раз 28 вересня (Яковенко, стор. 431), але помилково приписаний батькові.


[* Правильно Людмила Володимирівна Тарновська. Див. Шевченківський словник, Т. 2, С. 254. — Примітка litopys.kiev.ua.]




1. 30 вересня 1859 р.

Другъ мой милый мой пижончикъ посылаю тебЂ письмо Шевченки 5), которое онъ принесъ тогда какъ Володя уже уЂхалъ. Шевченко тебя очень полюбилъ, но жалЂетъ, что мало съ тобой пробылъ.

Я взяла у тебя его картинъ по одному екземпляру ежели они тебЂ нужны то я возвращу. Я переписываю для тебя стихи его, которые онъ намъ далъ цЂлую книжку. ТЂ которые у Володи, я уже не буду переписывать, тЂ возьми у него...


2. 1 березня 1860 р.

...Посылаю Альманахъ Хата изданіе Куліша очень интересное. Надняхъ выйдетъ біографія Шевченка. Какъ только получу, пришлю тебЂ. БЂдный Шевченко боленъ, и я боюсь не водянка ли у него в груди; онъ не лежить, но движеніе его тяжело и лицо обрюзгло.


3. 28 травня 1860 р.

Вчера былъ у насъ Шевченко и просилъ написать къ тебЂ и напомнить объ обЂщаніи твоемъ прислать ему какую-то книгу очень ему нужную, а также извЂсти Каменецкаго сколько продано Кобзарей имъ нужно взять это для своихъ расчетовъ, онъ /378/ уже писалъ къ тебЂ объ этомъ. Ты очень неаккуратенъ мой другь съ чужими вещами да еще съ денежными разсчетами надобно быть акуратнымъ, каким тебя и считаютъ...


4. (без дати):

Посылаю тебЂ, другъ мой Вася, портретъ и біографію Шевченка, вмЂсто краснаго яичка. Этотъ портретъ не твоему чета; мы сами его возили и усадили, отъ того онъ и вышелъ такъ хорошо 1).


5. 23 червня 1860 р.

...Я къ тебЂ писала по просьбЂ Шевченка, спрашивала объ его КобзарЂ, сколько продалъ ты экземпляровъ; но ты мнЂ не отвЂтилъ...


6. 17 листопаду 1860 р.

...Шевченко тебЂ кланяется и скубе за ухо за то что ты сбрехалъ, обЂщалъ ему прислать рисунокъ могилъ между Городней и Ольшаной, да слово твое тепле.





VI. Григорій Галаган до дружини.


Дуже подібні взаємовідносини між Шевченком та відомим власником с. Сокиринець Гр. Галаганом, хоч тут, очевидно, було менше щирости з поетового боку. Не раз поет згадує Галагана в своєму Щоденникові, двічі зазначаючи, що «вечеръ провелъ у Галагана». Галаган познайомив поета з Карташевськими.

Будучи членом редакційної комісії, Гадаган 1857 — 59 рр. жив у Петербурзі і звідси писав листи в Сокиринці своїй дружині Катерині Василівні. К. В. Галаганова з роду Кочубеїв, між иншим — рідна сестра члена Держ. Ради Олександра Васильовича Кочубея, який через посередництво М. Я. Макарова брав найближчу участь у визволенні з Тули Куліша (в архіві III Відділу збереглися два листи Кочубея до Дубельта, з відповідями на них). Ось чому події з життя тодішньої української колонії цікавили не тільки Галагана, але й його дружину, хоч сам Галаган уже тоді на виразній класовій позиції стояв, правда — і ліберальній (це видно з цих листів, де Галаган не раз проривається гнівливою тирадою проти «демократическихъ, даже революціонныхъ» тенденцій Куліша).

Подаємо належні до нашої теми абзаци 2).



1) Очевидно, Л. В. має на увазі відомий лист Шевченків до редактора «Нар. Чтенія» (1860, № 2), але цей лист окремим виданням не виходив. Портрет, можна гадати, той, де Шевченко знятий в європейському вбранні. (Чи не на ввесь зріст?).

2) Листа зберегаються в Рукописному Відділі Всенародньої Бібліотеки України.




1. 1-го квітня 1858 р. з СПБ.

Въ Моск†я раздЂлилъ время между моимъ семействомъ и славянофилами... У славянофиловъ я проводилъ время весьма пріятно. Максимовичъ далъ намъ обЂдъ на БлаговЂщеніе по случаю возвращенія Шевченка. Нашъ поэтъ сильно перемЂнился, постарЂлъ; надъ его широкимъ лбомъ распространилась /379/ лысина, густая борода съ просЂдью при его глубоком взглядЂ даетъ ему видъ одного изъ мудрыхъ нашихъ дидовъ полковниковъ, къ которымъ часто приходять за совЂтомъ. ОбЂдали у Максимовича: Кошелевъ съ женой, два Аксаковыхъ, Хомяковъ, Погодинъ, Шевыревъ, Бартеневъ, старушка Елагина и старикъ Щепкинъ. За шампанскимъ Максимовичъ прочелъ премилые стихи въ честь Шевченка, въ которых сказалъ, сколько онъ недоставалъ для Украйны. Между прочимъ, тамъ онъ говоритъ, что безъ тебя:

«Твои думки туманами по лугахъ вставали,

Твои слёзы росицею по степахъ спадали,

Твои писни соловейкомъ въ садахъ щебетали!» 1).

Неправда-ли, прелестно? Старикъ Щепкинъ навзрыдъ плакалъ — онъ щирый Малороссіянинъ. ПослЂ обЂда Шевченко прелестно пЂлъ съ женою Максимовича. А Москали слушали хорошо, потому что все хорошій народъ. — Кажется, что Шевченко во многомъ измЂнился къ лучшему. Онъ теперь здЂсь и будетъ. состоять при Академія Художествъ.


До цього детального опису треба подати деякі примітки. Так, про цей обід переказав уперше сам Шевченко в своєму Щоденникові від 25 березня 1858 р. 2), але коротко зазначивши з присутніх лише двох (крім самого господаря): Погодіна та Шевирьова. Галаган виявляє деталі цього обіду, як і побутові його риси. Тут ще раз підкреслюється відношення слов’янофілів до поета, початкове оточення його після заслання, життьові на його впливи.

Зовнішність поета, в Галагановому переказі, не суперечить тому, що ми вже знаємо з уст инших сучасників 3).



1) Повну «схолію» видрукувано в «Основі» за 1861, кн. 6 і в Чалого, с. 125.

2) Див. стрр. 144 Айзенштокового видання.

3) Див. Кониського — Т. Шевченко-Грушівський, II, стор. 208, 218, 254 та ин.

4) Федір Васильович (не Іванович!) Чижов — виховник молодого Галагана Павла, відомий слов’янофіл (1811 — 1877), що перебував у звязках з українськими діячами, як Куліш, напр.

5) Маркевич Андрій Миколаевич (1830 — 1906) — відомий потім український громадський діяч, син історика Марковича, якому поет присвятив свою відому поезію — «Бандуристе, орле сизий».




2. 18-го квітня 1858 р. Петербург:

... Прилагаю премилые стихи Шевченка. Ихъ надобно читать медленно, какъ идилліи. [Нерозб.] Фед. Ив. прочитать Павлусю 4).


Ці Галаганові слова можна зрозуміти лише на підставі запису Шевченка в Щоденнику під 16 квітня:

Грицько Галаган пришелъ просить записать ему мой «Весенній вечер». Я охотно исполнилъ его желаніе...»


3. 10 квітня 1859 р. Петербург.

...Мало кого я еще видЂлъ въ ПетербургЂ. Изъ нашихъ Малороссіянъ видЂлъ Андр. Марковича 5) и Шевченка. ПослЂдній /380/ кажется ведетъ себя очень хорошо. Кулишъ сдЂлался совершенно невыносимъ для всЂхъ. Характеръ до того самонадЂянный, желчный, завистливый, что со всЂми перессорился и Марку Вовчку такъ надоЂдаетъ, что она готова бЂжать отъ него. Свою жену Кулишъ бросилъ, и она бЂдная очень жалка. ВсЂ берутъ въ ней большое участіе, и я хочу ее навЂстить. Шевченко говоритъ, что онъ ожидаетъ отъ Кулиша, что онъ съ ума сойдетъ.


Цей лист, на нашу думку, дуже важливий з багатьох причин. Лист трохи підіймає завісу над взаємовідносинами між Кулішем і Шевченком за цих часів: вони не були приятельськими, як про це можна було й раніше здогадуватися. Нарешті, в цьому листі зазначено факт, що почуття Куліша до М. Ол. Марковичевої не були секретом для инших (про це свідчать неопубліковані його листи до неї), зокрема — і для його дружини Олександри Михайлівни. Роля М. Ол. Марковичевої в наших літературно-громадських взаємовідносинах надзвичайно інтересна і з психологічного, і з соціяльного боків, але вимагає ширшої розвідки.






VII. Григорій Галаган до Андрія Марковича.


Як уже було констатовано вище (за Шевченковим Щоденником), Галаган познайомив Шевченка з родиною Карташевських. Про це свідчить і оцей лист Галагана до Андрія Миколаєвича Марковича, єдиний лист, досі відомий, що писаний автором українською мовою 1):


Любій небоже,

Чи я тебе побачу сіогодни за обідомъ чи зновъ ты пострібаешь до моеи дівчины. Хвацьке діло, молодецьке! Себто бачъ треба-бъ мени съ тобою поговорить про ваши діла Туровськіи та про мою письмо (?) довіренность. Я теперенки спасибі Богові, вчуняю, дакъ треба намъ зговоритись коли привезти до Карташевскихъ Шевченка? Діла у мене такого багато що Боже твоя воля!

Твій дядько и щиро прихильній Григіръ Галаганъ,

11-те березоля.



1) Зберегаэтьься лист у Пушкінському Домі при Рос. Академії Наук за № 10695, XVI, с. 52.





VIII. Микола Макаров Марії Марковичевій.


У Пушкінському Домі Р. А. Н., в архіві Марії Ол. Марковичевої (Марко-Вовчок), збереглося 13 листів (разом із записками та одною депешею) Миколи Яковлевича Макарова до нашої письменниці. Листи з 1859 — 1862 рр., деякі — з Петербургу за кордон, де тоді перебувала М. Ол. (4 листи), а решта — з Берліну та Аахену. Листування між такими визначними особами, як Макаров і М. Ол. Марковичева, що добре /381/ знали про відносини в тодішній українській колонії, дає деякий цікавий матеріял до історії «Основи», основ’ян, а також і до характеристики самої «героїні» — Марка-Вовчка.


1. 3 листопаду 1859 р. з Птрб.:

. ...Шевченко по-прежнему очень любитъ Васъ, кажется даже, болЂе прежняго. Онъ часто задумывается и, кажется, обдумываетъ и уже сочиняетъ что-то очень хорошее...

Шевченко думаетъ, что Вамъ лучше остаться въ ДрезденЂ на зиму, а я думаю иное...


2. 4 січня 1860 р. з Птрб.:

Стихотворенія Шевченко уже напечатаны; выходъ ихъ въ свЂтъ останавливается тЂмъ, что портретъ поэта еще не готовъ...

Шевченка я что-то уже давно не вижу; съ нимъ что-то странное происходитъ. Онъ какъ будто-бы влюбленъ. Право. Притомъ онъ сталъ ужасно раздражителенъ; кромЂ того, мнЂ какъ-то почудилось, что онъ можетъ быть очень неблагодаренъ. Только пожалуйста пускай этого никто кромЂ Васъ не знаетъ. О Васъ же Шевченко всегда вспоминаетъ с самою нЂжною любовью и жаждетъ получить портретъ Вашъ.


3. 29 січня 1860 р. з Птрб.:

Сочиненія Шевченка вышли; изданіе хорошо, а портретъ не очень удаченъ; т. е. сдЂланъ-то хорошо, да сходства мало 2).





IX. Мокрицький до М. Ол. Марковичевої.


У Пушкінському Домі Р. А. Н. зберігся лист Петра Мокрицького до М. Ол. Марковичевої 3), писаний з Петербургу за кордон, де тоді перебувала М. Ол. Сповіщаючи про різні літературні справи, переважно — що-до видання старих й уміщення нових творів Марка Вовчка, Мокрицький згадує про Шевченка, про останні його дні.


Червня 25 (1861 р).

Боже мій, де той Тарасъ дівся! Вінъ якъ заіздивъ до мене позапрошлий годъ у Пирятинъ, то тілько й розмови було у насъ, що про Васъ — наша радість! Співавъ мені вашихъ пісень, да «ні», каже, «далеко куцому до зайця» — не заспівае-б то такъ. Теперъ-же якъ я приіхав въ Петербургъ — того часу до ёго, а вінъ спавъ, голубчикъ, — не пустили, кажуть — трудно ему дуже. На другий день ми приходимо зъ Опанасомъ, а вінъ на столі. Що будешъ-робить — смерти не одперти, якъ Ви кажите.



1) Про відносини між Шевченком і Макаровим чимало є в книзі Чалого — «Жизнь и произведенія Т. Ш-ка», стор. 130, 164 і д. Уже підчас друку цієї статті (написано її 21/v — 1925) я ознайомився з закордонним виданням Марка Вовчка за редакцією Б. Лепкого, де в т. I подано й ці листи Макарова з копії, зробленої Доманицьким.

2) До видання 1860 р. прикладено, як відомо, Шевченкового портрета роботи худ. Мікешина (до половини постати, в европ. вбранні).

3) За шифром 9514. LVI б. 37. Є і в згаданому виданні Марка Вовчка (I, 134). /382/



Петро Мокрицький — це, мабуть, чи не брат Івана Таволги-Мокрицького, Шевченкового знайомого (управителя канцелярії обер-поліцмайстра в Петербурзі): принаймні, вони обидва з Пирятина.

Про це перебування Шевченка в Мокрицьких у Бирятині біографи поетові не дають жадних подробиць, тільки констатуючи цей маршрут (Кониський і Чалий).





X. Ілля Дорошенко до М. Ол. Марковичевої.


Ілля Петрович Дорошенко — відомий у 60-х рр. український культурний робітник, великий приятель родини Марковичів. Дорошенко познайомився з Маркевичами ще в Немирові, де був за вчителя географії в місцевій гімназії, а потім переїхав до Чернігова, і тут брав найближчу участь у тодішній роботі громадській — співробітничав в «Основі», збирав етнографічні матеріяли, ширив Кулішеві «метелики», то-що. У Пушкінському Домі при РАН збереглися Дорошенкові листи до М. Ол. та П. В. Маркевичів, писані за кордон із Чернігова 4). Тут, подаючи чимало важливих відомостей про тодішніх українських письменників (Носа, Куліша, Білозерського) та літературні справи, Дорошенко переказує в кількох словах і свої вражіння з приводу Шевченкового похорону під Каневом:


28 травня 1861 р. Чернігів.

Шевченка похоронили въ четырехъ верстахъ отъ Канева на Чернечой горЂ. Едва ли кому другому были оказаны такія почести, какъ Шевченку; съ нимъ могутъ только сравняться проводы Пирогова изъ Кіева.


Як педагог, Дорошенко бере порівняння з педагогічного життя — знамениті проводи Піроґова.





XI. Олександер Русов до М. Ол. Марковичевої.


З споминів Ол. Ол. Русова («Україна», 1907, II, с. 125 — 136) ми вже знаємо про умови друкування Празького «Кобзаря» 1876 р. Між иншим, Русов переказує таке: «Ще не від’їзжаючи з Петербургу, заходився я писати листи до багатьох людей, які знали Шевченка за його життя, щоб вони мені написали свої спомини про його, або й свої думки про характер його поезій. З Праги я знов писав до їх., нагадуючи своє прохання...» (с. 129). От у Пушкінському Домі, в архіві М. Ол. Марковичевої, знайшлися ці листи Русова до неї 2).



1) За шифром 9473 — 9474, LVI б. 8. Є в згаданому виданні Марка Вовчка (I, 133).

2) За шифром 9523. LVI б. 43-б.

3) Цього листа немає.

4) Тоді українофільський орган, де, наприклад, друкувалися спомини Козачковського.



З огляду на їхній інтерес, подаємо їх тут.


1. 1875 11 srpna — іюля.

Писав вже вам раз звідці 3), щоб як напишете про Шевченка що-небудь, — заслали-б у «Кіевскій Телеграфъ» 4). А тепер вже /383/ знов щось нове маю писати. Нашого брата, кажуть, виперли з тиєї редакциї: сама пані Гогоцкая із своїми сотрудниками буде там орудувати 1). Проте, — : як напишете туди, щоб не вийшло чого поганого, — щоб не пустилася нова редакція з Вами у полеміку. Будь ласка, зашліть теє, що напишете, просто на мої, руки по адресу: Bubenč bei Prag . № 37. Bei d. Wlach Bäcker, Alexander Russow (Böhmen, Oesterreich).

Але знов прошу Вас дуже: розшукайте «Гуса» Шевченкового і усе друге, що тільки Ви знаєте з ёго діл, або маєте, та й зашліть мені. Сором великий буде нам усім, як того не зробимо: скажуть, що не вміємо як слід поважати свого поета 2). У 1866 році обіцялися ще вишукати того «Гуса», та й досі — слово тепле! 3). У сина Шафаріка тут єсть тільки «Посланіє» Шевченка до ёго батька, а самої поеми — нема. Окрім Вас — ніхто у тому ділі запомогти не може. Не поскупіться вже на розшукання тиєї поеми ёго.

Про Ваши Memorabilia вже нічого не кажу. Ви були трохи не одна особа, котру Шевченко любив більш усіх з своїх земляків; про те Ваші слова будуть найдорожчими помежи матеріалом задля ёго біографії. Чи 5 страниць напишете, чи цілу статью, — усе з великою дякою приймемо і надрюкуемо у другій половині цёго видання, котре незабаром і дрюковати почнуть.

Жду, хороша моя пані, одповіді од Вас по тому-ж адресу, що написав.

Про портрет, що Вам зпакостив Бутримович, вибачайте. Вилаяв я ёго у «НедЂлі», а далі — вже не знаю, чи хто ёго Вам зправив.

Ваш А. Русов.

Жінка моя Вам кланяється.



1) Про цю подію див. спомини Ор. Левицького — Українці у приймах в чужій часописі («Наше Минуле», 1919, ч. 1 — 2, стор. 56 і д.) і М. Драгоманова — Австроруські спомини.

2) Як відомо, і сам Шевченко перед смертю шукав «Гуса», але закінчення його аж 1906 р. знайшлося в архіві III відділу.

3) Тут, очевидно, мається на увазі підготовку до Кожанчиківського видання «Кобзаря» (1867), де на стор. 236 подано лиш «Пославіе Шафарикові».




2. Прага 27/15 сентября (припис. олівцем: 1875).

Писав я до Вас з Бубенча. Знов пишу вже з Праги. Не знаю вже, за що Ви так на мене розсердилися, що й одповіді не хочете подати ніякої. Їй-же Богу, у тій історії з портретом і з Бутримовичем я зовсім не повинен був, коли Ви за теє сердитеся, що зпакощено Вам фотографію.

Але фотографія — добре діло, а й писання — теж добре діло. Як що Ви нічого не напишите з Ваших воспоминаній, то хто-ж більш напише?! Ви-ж були найщирійша ёго подруга, а Тургенев, Полонський тільки кілька раз ёго бачили. Сідайте зараз, як тільки маєте час, та й строчить, що памьятаєте. Як що через місяць пришлете, то й то буде добре. Тільки усе ж таки напишіть хоч дві строчки; чи матимете час та чи напишете хоч з 10, хоч з 5 страниць? Напишіть, будь ласка, бо як тепер не напишете, то /384/ коли-ж то буде случай до того, або де писатимете? Вже так вечерів зо два, зо три пожертвуйте та й поворуште старі воспоминанія, бо то брешуть, коли кажуть


Кто во гробЂ мирно спи і т. д.


Треба иноді й мертвих (як яких) знов ворушити та на світ Божий виводити. Писав я й до Полонского 1). Добре, каже, але не знаю, як скоро він спроможеться. Чи не могли-б Ви з їм побачитись або списатись про це, коли з їм знакомі (адрес ёго: На углу Кабинетской и Ивановской, домъ Буро, кв. 16. Яковъ Петровичъ Полонскій).

Вибачайте, що не знаючи, чи Ви згожуетесь зо мною, що треба писати чи ні, чи не згожуєтесь, обертаюсь до Вас просто наче до сестри або матері з прозьбами. Мені здається, бачте, що у такому ділі треба кидати свЂтскіе законы о приличіяхъ. Пожалуста напишіть усе, що знаєте, як знаєте. Труд той Ваш даром не пропаде: усі спасибі скажуть! 2).



1) Спомини Полонського видрукувано в томі першому Празького «Кобзаря».

2) Далі абзац про хатні оправи Русових.



3. Прага. Post-Gaise, № 37. 30 октября 1875.

Многоуважаемая Марья Александровна!

На дняхъ писалъ я къ Лисенку, прося его зайти къ Вамъ повторить мою просьбу или напомнить о ней, а самой просьбы къ Вамъ не писалъ. Извините, если выйдетъ поэтому какая-нибудь неловкость. Просьба моя къ Вамъ — прислать Ваши воспоминанія о ШевченкЂ, если Вы можете удЂлить нЂсколько времени на ихъ написаніе, прислать тоже «Гуса-Єретика», если можете возвратить его изъ неизвЂстности будущему потомству на обладаніе и поученіе. Не знаю, исполните ли Вы такія мои покорнЂйшія просьбы; а если-бы исполнили, то я былъ-бы Вамъ очень благодаренъ, да пожалуй бы еще съ полъ-короба просьбъ обратилъ бы къ Вамъ.

Видите-ли: до сихъ поръ я имЂлъ возможность только къ тремъ лицамъ обратиться съ подобною просьбою: къ Вамъ, къ Полонскому и къ Тургеневу. Вы мнЂ называли еще несколько лицъ, которые знали Шевченка; но это были генералы, генеральши, къ которымъ прямо я боялся итти, да и мало было охоты, когда изданіе самого текста сочиненій Шевченка подвержено было большому сомнЂнію.

Теперь же, когда черезъ мЂсяцъ-полтора печатаніе текста будетъ готово, является у меня дерзость завалить Васъ просьбами.

Не могли ли бы отъ себя обратиться къ тЂмъ лицамъ, которыхъ Вы знаете, съ просьбою написать что только они знаютъ о ШевченкЂ: анекдотъ какой-нибудь или что угодно, впечатлЂніе изъ сношеній съ нимъ и т. п. и прислать мнЂ по адресу:

[Prag.] Poste-Gaise, № 37 (Bei Franz-Josephs Alexandr Russow Prag (Oesterreich). /385/


Ми знаємо, що, не зважаючи на ці настирливі й красномовні прохання Русова, М. Ол. своїх споминів про Шевченка не дала. Не дала вона їх і далеко пізніше, коли до неї через двацять років звертався з тим-же О. Я. Кониський, і через трицять — В. М. Доманицький (листи їхні зберетаються в Пушкінському Домі РАН). Чи тяжко було згадувати Марії Ол. про всю що бурхливу добу — 50-ті роки, добу вигаданого Кулішем Марка Вовчка, чи якусь ролю в цьому прикрому для М. Ол. офарбленні всієї доби відогравав Шевченко — про це поки що нічого певного не знаємо. Але тут уже ми торкаємось питання про взаємовідносини Шевченка й М. Марковичевої, дуже цікавого питання, що його варто поставити в окремому досліді, а не в цих побіжних нотатках. Хай одним із причинків до цього досліду й будуть оці Русова листи.

Цим ми й кінчаємо свою операцію «витягування» з приватного листування всіх, навіть другорядних згадок про великого поета. Певна річ, їх можна брати лише разом із багатьма иншими мемуарами й свідченнями. Бо ці випадково нанизані рядки — лише окрема квіточка з пишного й кольористого вінка!


Олександер Дорошкевич.







[Олександр Дорошкевич. Шевченко в приватному листуванні // Записки історично-філологічного відділу УАН. — 1926. — Кн. 7-8. — С. 369-385.]













© Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua/)
1.VII.2009








  ‹‹     Головна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.