[Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. — К., 1966. — С. 62-120.]

Попередня     Головна     Наступна






1880



99. О. О. Корсун до М. I. Костомарова


Я писал Вам и о том, что у меня нет ни одного экз[емпляра] «Снопа»; и от «Укр[аинских] бал[лад]» осталась только обертка: все мое малороссийское — письма Ваши, Шевченка, Гребенки, Квитки — все сгорело в пожаре 28 января 1863 г. Этот пожар доконал меня.


10 февраля 1880 г., Антиповка


XXII, 141
















100. В. П. Маслов до В. Л. Беренштама


Пишу к Вам по Вашему желанию относительно платы, которую я могу предложить Вам за право издания «Дневника» Шевченка Вашей собственности. Как Вам уже известно, в будущем /63/ году я намерен издать книгу 1, в которую войдут следующие статьи о Шевченке: 1) Несколько (от 5 до 7) неизданных воспоминаний о нем; 2) все его письма к разным лицам, напечатанные в журналах, и коло 10 еще не появлявшихся в печати; 3) «Дневник» его по возможности в полном виде; 4) два неизданных портрета; 5) обширное предисловие и примечание и 6) библиография статей о поэте. Книгу эту предполагается издать не на мои деньги, которых, Вы знаете, у меня нет, а в долг, благодаря добрейшему календаристу Гатцуку, который позволяет мне печатать в своей типографии, с условием, чтобы мой долг был уплачиваем по частям по мере продажи книги. Отсюда Вы видите, что за «Дневник» я предложить Вам денег не могу, а вместо их не угодно ли Вам получить натурою, т. е. экземплярами книги, которых могу предложить в количестве ста. Предполагаемая книга должна выйти довольно объемистою, так что цену за нее можно назначить от 1 р. 50 к. до 2 р., следовательно, Вы, с уплатою пересылки и процентов книгопродавцам, можете рассчитывать получить деньгами от 130 до 170 р. Кроме того, предполагается печатать 1200 экземпляров, что также составляет выгоду для Вас, представляя возможность в скором времени приступить к новому изданию. Предложить Вам больше упомянутого числа экземпляров книги я не могу, потому что нахожу безвыгодным для себя. Эта книга уже теперь стоит мне большого труда и издержек, а еще сколько понадобится того и другого при печатании! Да смею надеяться, что Вы и не потребуете большего, имея ввиду мои скудные средства.

В случае Вашего согласия на мое предложение также не откажите исполнить мою покорнейшую просьбу, именно — пришлите мне подлинную рукопись «Дневника» Шевченка, по которой и нужно печатать.

У меня хотя есть список с нее, но я боюсь, что в ней есть пропуски и неточности, которые нежелательно было бы допускать в печать.

Поверьте, что рукопись у меня сохранится в целости и неприкосновенности и, по миновании в ней надобности, будет Вам возвращена с благодарностью. Если у Вас есть какие-нибудь неизданные письма Шевченка, то не можете ли и их уступить за денежную плату. Лучше печатать их вместе, чем рассеивать по разным периодическим изданиям.


29 июня 1880 г., Москва


I, 48551



1 В. П. Маслов ще за життя Т. Г. Шевченка збирав матеріали до його біографії. Він перший видав біографію поета в 1874 р. російською мовою. Видання, про яке тут говориться, не було закінчено, бо в цьому ж році (1881) В. П. Маслов помер. /64/






101. В. П. Маслов до О. І. Макшеєва


В 1871 г., благодаря любезному посредству нашего общего знакомого художника Евграфа Семеновича Сорокина, я получил от Вас драгоценные воспоминания о Т. Г. Шевченке из самой темной поры его жизни для составления опыта биографии малороссийского поэта. Эти богатые сведения увлекли и поразили меня своею свежестью и новизной, и я хотел тотчас писать к Вам, чтобы выразить мою глубокую благодарность, а вместе с тем предложить несколько вопросов относительно Шевченка. Но желанию моему не суждено было тогда исполниться. Через несколько дней меня арестовали по прикосновенности к одному политическому делу, посадили куда следует, порядочно помучили и отпустили только через два года, больного и лишенного места. В это время — прошу извинить меня — конечно, было не до писем к Вам, хотя, к счастью, я успел уберечь все собранные сведения о Шевченке, в том числе и Ваши.

В 1874 г. я издал сначала в журнале «Грамотей», а потом отдельной брошюрой биографический очерк о Т. Г. Шевченко, в котором в первый раз хотя кратко, но с подобающей последовательностью и правдивостью рассказана вся страдальческая жизнь поэта до последних ея минут, но в котором, однако, я воспользовался только самой малой частью из имеющихся у меня сведений о Шевченке, предполагая впоследствии составить более полную его биографию. В своей брошюре я, между прочим, привел часть сообщенных Вами сведений, за которые выразил Вам там же искреннюю признательность, но почему я не послал Вам в дар экземпляра брошюры, хотя считал это своей нравственной обязанностью, решительно не могу объяснить. Вероятно, вследствие откладывания со дня на день, или просто по присущей мне малороссийской лени, в чем прошу великодушного извинения. Конечно, следовало бы теперь послать Вам экземпляр, но увы! «Очерка» давно уже нет в продаже. В начале будущего 1881 г. готовится новое издание его, и Вы получите тотчас же по выходе один из первых экземпляров.

К чему же вся эта речь? — спросите Вы. А вот к чему.

Развившаяся у меня в настоящее время в сильной степени чахотка настолько расстроила мои физические и нравственные силы, что я теперь не могу и думать приняться за какой-нибудь обширный литературный труд, какова, например, полная биография Шевченка. Я, к большому моему сожалению, должен навсегда отказаться от ея составления. Но мною собрано в течение 10 лет довольно много интересного материала, между которым, надо сказать правду, Ваш интереснейший. Что с ним делать? Я решил по возможности его напечатать, предварительно давши ему известную обработку. Ваша же статья одна из всех не требует обработки, и потому я обращаюсь к Вам с покор/65/нейшей просьбой — дозвольте мне напечатать из нее целиком все то, что относится к Шевченку (кое-что там относится к Евгр[афу] С[еменовичу] Сорокину). Упоминания о Бутакове, ныне адмирале, и о других лицах, также заметка о Ваших занятиях в секретных архивах, где Вы добыли сведения о доносе, я думаю, не навлекут на Вас никакой неприятности и вообще не обратят на это никакого внимания. За дозволение же Ваше буду бесконечно благодарен.

В заключение позвольте еще предложить Вам вопрос о Ш[евченк]е: имеете ли Вы уже в своих руках Шевченковы рисунки видов Аральского моря, как Вы хотели в 1871 г. приобрести их у владельца Герна 1 для издания в свет? Если нет, то прошу Вас — именем Малороссии и от лица всех географических обществ — добудьте их во что бы то ни стало. От этого капитального приобретения получилась бы двоякая польза: и география Азии выиграет, и пополнится, и уяснится деятельность Шев[ченк]а как живописца. Если эти рисунки находятся у кого-нибудь в Оренбурге, то, может быть, и я Вам могу пригодиться своим содействием в получении их, ибо у меня в этом городе есть добрый приятель, учитель и малоросс — Северный. По первому требованию он сделает для меня все нужное.



12 ноября 1880 г.. Москва


X. 30342


1 Після повернення з Аральської експедиції в Оренбург Шевченко жив на квартирі К. І. Герна, де багато малював. Після оренбурзького арешту 1850 р. його речі залишились у К. І. Герна, які він пізніше повернув Шевченкові. У Герна зберігався лише акварельний малюнок — «Пісчаний буран в Мангишлакській пустелі», який Шевченко надіслав йому з Новопетрівського укріплення (Див. «Киевская старина», 1899, № 2, с 69).














1881



102. С. Н. Шубинський до А. Л. Костомарової


Точно так же я упомянул о том, что меня бранят за Шевченко вовсе не в смысле, что повесть 2 его плоха и была мне как бы навязана. Если б я лично признавал ее плохой, то у меня достало бы самостоятельности отказаться от нее.



2 Йдеться про повість Т. Г. Шевченка «Несчастный», яка вперше була опублікована з вступною заміткою М. І. Костомарова в журналі «Исторический вестник» (1881, кн. I, с. 1 — 45), редактором якого був С. Н. Шубинський.



Мне эта вещь нра-/66/вится, я вижу в ней местами художественные штрихи, и если б другие наброски Шевченко были бы приведены хоть несколько в порядок, подобно «Несчастному», я с радостью напечатал бы их. Фразой «Меня бранят за Шевченку» я хотел только выразить, до какой степени в настоящее время достигло у нас извращение литературного вкуса. Талантливый набросок Шевченко не только проходит незамеченным, но его «бранят», и в какое же время? Когда вся литература заполнена тенденциозными и бездарными произведениями господ Засодимских, Златовратских. каких-то Атав, Нефедовых, Ивановых и т. п. Вот, поистине, печальное явление.

Когда я писал вам предыдущее письмо, то еще не имел того № «Голоса» 1, где сказано несколько слов о повести «Несчастный». Слава богу! Нашелся хоть один человек, который открыл в ней хоть кое-что хорошее.


9 января 1881 г., Петербург


XXII, 422



1 Мається на увазі № 8 газети «Голос», де в редакційній статті під назвою «Литературная летопись» позитивно оцінюється повість Т. Г. Шевченка «Несчастный».








103. П. Г. Житецький до Г. П. Житецького


Я вже раз бачив такі проводи великого покойника, котрі говорили серцю моему ясніше й виразніше, бо й сам я був тоді молодший, та й покойник той рідніший усім нам, чим Достоєвський. Ще був я студентом, як провожали в Києві Шевченка — з Рождественської церкви, що коло купалень по набережній, аж до ціпного мосту. Було се весною, в маї місяці. Народу, як маком насіяно, скрізь по горах. Річей тож було багато, гроб важкий, олов’яний, нести тяжко, а ми несли його на плечах аж до парохода, що стояв коло мосту. Ступнів тридцять пронесемо, та й станемо, от і говориться річ, та й знову, запихавшись, станемо, і знову річ. Вінків не було, бо на них моди нема в Києві, і якось більше було простоти, чим тут, бо й сам Шевченко був простий чоловік, тим-то коло гробу його більше було всякої голоти, а тут — бач — без білета і на похорони не пускали. Мабуть, якби встав із гроба Достоєвський, то сказав би гірке слово тим, що при жизні зневажали його, а тут явились поклониться чесному праху його, щоб і про них подумали, що вони чесні люди.


10 лютого 1881 p., Петербург


І, 48065



/67/







104. П. Г. Житецький до В. С Житецької


Роковини Шевченка тут будуть справлять 5-го марта (в четвер на другім тижні) в музикальному обществі з музикою і хорами українських пісень. Утром буде панахида в церкві Міністерства внутр[шніх] діл.


20 лютого 1881 p., Петербург.


І, 48030








105. В. П. Когоут до П. Г. Житецького


У меня, между прочим, есть и немного малороссийских книг, между ними Шевченко, а этот в особенности заинтересовал Андрея Зайца до такой степени, что начал сам сочинять кое-какие стихотворения на малороссийском языке.


25 февраля 1881 г., Полтава


I, 48397







106. П. Г. Житецький до Г. П. Житецького


Тут хотіли справлять годовщину для Ш[евченка] 5-го марта. Уже й панахида була заказана. Костомаров і О. Ф. Міллер хотіли прочитать дещо, і я приготовив дещо. Уже й музиканти і хори розучили всякі українські п’єси, — та так все й пішло прахом. Як угамується збаламучене море 1, то там колись в піст тільки панахиду одслужим. Тепер же — ніщо в голову не лізе, окрім страшних діл, котрі творяться кругом.


8 березня 1881 p., Петербург


І, 48066








107. П. Г. Житецький до В. С Житецької


Отсе на роковинах Шевченка зустрівся з Пипіним: лає, що нічого не пишу і од наук одстав.

Як верне тобі Варварина 2-й т. Шевченка, то отдай в хороший переплет, тільки такому переплетчику, щоб не одніс в поліцію 2.


19 березня 1881 p., Петербург


І, 48034



1 Маються на увазі події, що стосуються вбивства Олександра II.

2 Йдеться про другий том празького видання «Кобзаря», до якого входили твори Т. Г. Шевченка, що були свого часу заборонені в Росії. /68/









108. О. I. Хропаль до О. Ф. Кістяківського


Исполняю данное мною Вам обещание: письмо нашего славного Тараса Шевченко посылаю: изволите распорядиться им по Вашему усмотрению. Посылаю также и письма: Артемовского-Гулака, Чижова и Метлинского. Содержание в этих письмах не заключает в себе ничего особенно замечательного, но могут почему-либо быть для Вас интересными, как письма людей известных по своим дарованиям и Вам знакомых.


21 августа 1881 г., Бурты


III, 69860








109. М. А. Маркевич до М. 1. Костомарова *


Очень Вам благодарен за извещение о разрешении «Киевской старины», ровно как и за передачу приглашения в ней участвовать... Да, еще дал я Чалому своего Шевченко, чтоб он воспользовался материалами, а потом просил отдать Ильницкому. Если Ильницкий согласится, то я охотно вмещу его на страницах «Киевской старины», хотя это страница из весьма молодой «Киевской старины».


15 ноября 1881 г., Одесса


III, 13358









110. Б. Д. Грінченко до І. І. Зозулі


Книжок я сливе ніяких не брав, окрім «Кобзаря», Некрасова, словниці укр[аїнської] та педагогічних.


17 листопада 1881 р.


III, 40903









111. О. Ф. Якубенко до В. С. Гнилосирова *


Заявление, насчет покупки трех десят[ин] подано в Киеве Конст[антином] Ива[новичем] 1 от имени Н. В. Лысенко, причем решено, что немедленно после совершения купчей земля будет подарена без права отчуждения городу Каневу.



1 К. I. Кибальчичем.



Распоряжение же /69/ и пользование остается за покупщиком. По объяснению головы обещание подарить купленную землю городу может содействовать согласию гласных мещан на продажу, а потому желательно, чтобы Вы при встречах с гласными выяснили, что мещанское общество не только не теряет земли, но, напротив того, продав ее, окажет громадное содействие улучшению окрестности Канева. Уведомьте, как только дума изъявит согласие на продажу.


[1881] р.


III, 4570








112. М. Ф. Комаров до В. С. Гнилосирова


Маю до Вас пильне діло, та ще й не одно. Про могилу незабутнього Кобзаря. Тут порішили так, щоб Варфоломій Григорович дав мені довіреність зробить все як слід, а коли часом дума або управа почнуть каверзувати, то в такім разі добувати право по суду, бо йому, В[арфоло]мію Г[ригорови]чу, дума віддала те місто іменно для того, щоб він огородив його і обсадив садком, і віддала навіки в його рід. Але ж ось що: в контракті сказано, що коли за який рік він не заплатить [аренди] по 2 карбованці, тоді дума має право одібрати од його і передати кому іншому. Щоб почать діло, мені тепер треба напевно знати — чи за все время з 29 дек[абря] 1869 р. він заплатив аренду по 2 крб. в рік вперед за кожний рік, як сказано в контракті, себто починаючи кожний рік з 29 дек[абря]? Коли ж він не заплатив за який-небудь рік або заплатив не в срок, то що на це сказала дума? Будьте ласкаві, потурбуйтесь розпитатись про все оце, а коли можна, то спишіть частну копію посліднього постановленія думи про це місто і пришліть мені. Для мене дуже потрібно знати всю подробицю про це діло, щоб знати, як розпочинать його. Теперішня моя думка така, щоб послати управі по почті заявленіє, що ось, мов, як В[арфоломій] Г[ригорович] дав мені довіреність, то я маю обг[оро]дити те місто і розводити садок, а коли управа що-небудь має проти сього, так хай подасть мені звістку. То[ді] [подив]люся їхню одповідь, і, коли вони [ка]верзують неправильно, почать діло судом або, як каже возний, заломити позов.

Як Вам здається на Вашу думку? Чи до ладу воно буде? Адже ж Вам там на місці видніше. Будьте ласкаві, якомога швидше розпитайтесь і напишіть мені теж скоріше, бо я й так за ділами своїми дуже прогаявся з цим ділом.


[1881] р.


III. 4474


/70/













1882



113. О. О. Русов до М. I. Костомарова


Кроме того, Горленко прислал отрывки из ненапечатанной повести Шевченка и сообщил, что Вы не прочь дать для «Труда» те отрывки из «Музыканта» его же.


6 января 1882 г., Киев


XXII, 255








114. М. А. Тулов до П. Г. Житецького


С этой же почтою почитатели поэтического дарования Т. Г. Шевченка обращаются с прошением к г. министру внутренних дел разрешить им публичный сбор денег для устройства народной школы имени Шевченко. Подписавшиеся на прошении сочли долгом доложить об этом Г. П. Галагану с препровождением ему копии прошения.

Если бы сам Григорий Павлович заговорил с Вами об этом деле, то не откажите сообщить нам его взгляд на оное, но пока к Вам не обратятся первые, не затрагивайте вопроса, будто и не знаете.


16 марта 1882 г.


I, 48952








115. П. Г. Житецький до О. Ф. Кістяківського


Простите меня, дорогой Александр Федорович, за невольное молчание. Долго не мог видеться с паном 1. Его-таки порядочно здесь запрягли. Тяжела, видно, шапка Мономаха. 2-го марта я был у него по делу, которое лично его интересует. Ему было некогда, и он сказал, что известит меня, когда будет свободен, а затем известил, что на полчаса может видеться со мной перед самым выездом в понедельник на страстной.

Говорил я с ним о Варфоломее Григорьевиче 2. Оказалось, что он уже получил от него письмо. Отвечал он мне неохотно, как-то сквозь зубы, что сам он будет писать Варфоломею. Ко всему видно, что в делах практических он не считает меня компетентным человеком. А вот по другому делу 3,



1 Г. П. Галаганом.

2 Йдеться про посаду керуючого маєтком Г. П. Галагана для В. Г. Шевченка.

3 Про дозвіл збирати пожертви на народну школу ім. Т. Г. Шевченка.



о котором писал мне /71/ M. А. Тулов и под которым Вы подписались, пан был любезнее. Он не отказывается, по возвращении из Киева, принять на себя посредничество. И за то спасибо. Вам же, Александр Федорович, от души жму руку за Ваше участие. Думаю, что и другие земляки сказали уже Вам доброе слово. Хоть потрошку да все вперед, а не назад. Школа имени Шевченко сделается излюбленным детищем Украины. Если она осуществится, то киевские негодяи вместе с приливом злобы почувствуют на своей собачьей шкуре удар палки.


27 марта 1882 г., С.-Петербург


III, 67996









116. М. Ф. Комаров до В. С. Гнилосирова *


Через старого Лисенка переказували Ви прислати деяких книжок, та якось не розібрав я, яких Вам треба. Посилаю поки що ті, що в мене на складі: 20 «Катерини», 20 байок Глібова...


Кінець травня 1882 p., Київ


III, 4475







117. Ф. Г. Лебединцев до М. І. Костомарова


Будьте добры, напишите рецензию посылаемой при сем биографии Шевченко 1 — с тою быстротою, с какою Вы обыкновенно пишете, а как только напишете, тотчас в Боярку поедем. Рецензия до зарезу нужна на завтрашний вечер или раннее утро вторника.


18 июля 1882 г.


III. 7911







118. Ф. Г. Лебединцев до П. Г. Житецького *


Прислал же он, Толмачев 2, письма Шевченко к Залесскому 1853 — 57 г.


31 октября 1882 г., Киев


I, 48517



1 Йдеться про книгу М. К- Чалого «Жизнь и произведения Тараса Шевченко», К., 1882.

2 Псевдонім M. П. Драгоманова. /72/









119. С. Г. Пономарев до Ф. Г. Лебединцева *


Начавшиеся морозы несколько освежили меня, — и вот пред Вами письма Шевченко. Ввиду недавно появившейся книжки о нем 1 и статей в Вашем журнале, письма будут кстати. Не знаю только, кстати ли мои примечания и пояснения.

Читая недавно статьи Петра Гавриловича 2 о Шевченко, я невольно призадумался: как играет судьба людьми!.. Вот человек, который владеет всеми данными быть повествователем-художником, а он век свой проводит протоиереем, да еще консисторским членом!

Поздравляю Вас с приобретением коллекции писем к Максимовичу. А есть ли там письма Шевченко? Их там было немало. Видел их и Петр Г[аврило,ви]ч?

Теперь у Вас дела к празднику довольно: надо выпустить к Новому году и первую книжку. А посему — не приехать ли помогти Вам до праздника? Привезу с собой и письма Гоголя для первой книжки: таким тузам, как Шевченко и Гоголь, место именно в праздничных книжках.


7 ноября 1882 г., Конотоп


III. 6516







120. M. Ф. Комаров до В. С. Гнилосирова


Про Ваше знайомство чув тільки, що воно було у губернатора, але не знаю — чи була там розмова про могилу. Тим часом цензор заборонив «Зарі» 3 печатать пожертвування на могилу, і тепер «Заря» не приймає вже грошей, навіть цензор не дозволив напечатать, що, мов, «по независящим обстоятельствам» і т. д. Це вже так, що б’ють, та й плакать не велять. Ну та дарма, ми зробимо це діло частно, і, здається, ніхто не матиме права причепиться. Я написав Варфоломію і сподіваюсь на сім тижні, а як приїде, то, зараз же не гаючись, я або Якубенко приїдемо з ним у Канів, щоб поки що хрест поставити. Тут не можна заказать хрест, бо привезти його ніяк, то вже прийдеться в Каневі прожить скілько там днів, щоб закінчить це діло.


Листопад 1882 р.


III. 4476



1 М. К. Чалый, Жизнь и произведения Тараса Шевченко, К., 1882.

2 П. Г. Лебединцева.

3 «Заря» — політична й літературна щоденна газета. Виходила російською мовою в Києві з 1.ХІ 1880 до 1886 року. Видавець і редактор — П. А. Андрієвський. /73/













1883



121. В. П. Горленко до Ф. Г. Лебединцева*


Мне не хотелось бы пропускать ни одной книжки журнала, и в мартовскую хочу написать две маленькие рецензии. И таковую же заметку о Ф. Толстом и Жуковском, столетние юбилеи котор[ых] исполнились на днях и котор[ые] играли важную роль в жизни Шевченко. Собственно об этой роли.


7 февраля [18]83 г., Петербург


III, 3797








122. В. П. Горленко до Ф. Г. Лебединцева*


Для заметки о Жуковском и Толстом — не достал к сроку чего хотел. Мне хотелось узнать точно, где находится теперь портрет Жуковского, писанный Брюлловым для лотереи на выкуп Шевченко, и навести другие подобные справки, касающиеся отношений двух юбиляров к Шевченко, но краткость срока не позволила сделать всего. Теперь, конечно, этой заметки писать уже не стоит.

Хочу не остановиться на этом и поискать, нет ли рукописей и писем Квитки (Шевченко — нет, я справлялся).

Меня вновь изумил Пономарев. Он сообщил Вам 8 писем Шевченка 1 из Качановского архива. Но три из них (три первые, большие) были целиком напечатаны в «Основе» и новые — только пять последних, маленьких. Это, конечно, неважная ошибка, и ради остальных пяти можно было снова перепечатать эти, но ведь он «известный библиограф».


22 февраля [18]83 г., Петербург


III, 3798



1 Йдеться про листи Т. Г. Шевченка з Петербурга до Г. С. Тарновського від 26 березня 1842 р. і 25 січня 1843 р.; С. С. Артемовського без дати: B. В. Тарновського (старшого) від 28 вересня 1859 p.; H. В. Тарновської від 22 жовтня 1859 p.; В. В. Тарновського (молодшого) від 7 серпня 1860 p., 16 лютого 1861 р.; Я. В. Тарновського від 23 грудня 1860 p., опубліковані C. Пономарьовим в «Киевской старине», 1883, № 2, с. 401 — 408.









123. Г. П. Галаган до К. В. Галаган


Вчера утром совершена была почитателями Шевченко панихида (в день его смерти) в Казанском соборе, и я получил анонимное заявление в вежливой форме о том, что эти почитатели /74/ надеются, что я «почту память знаменитого моего земляка». Я очень почитаю Шевченко, т. е. его бессмертные произведения, но, разумеется, не пошел, и, пожалуй, эти господа никак не захотят и не смогут понять, почему я не пошел и не пойду на их манифестации. Не поймут всей нелепости своих тенденций, которые для меня антипатичны потому, что я принадлежу к последователям того стремления народного, которое именно внушило тому же Шевченко лучшие его произведения. О слепые! Или ослепленные, доколе терплю вас! Можно воскликнуть.


26 февраля 1883 г., Петербург


III, 46392








124. М. Ф. Комаров до В. С. Гнилосирова *


В апрелі ми з Якубенком непремінно приїдемо до Вас на цілий тиждень, а поки що тут готується хрест, а Красовському завтра висилаю 100 крб. на матеріали для огорожі й хати.

Поминки Шевченкові на сей рік відбулися дуже добре: хори співали найкращі утвори Лисенка, були цікаві реферати і гарні декламації, народу було до 300 душ.

Жалко тільки, що й досі нам приходиться неначе ховатись з цим ділом, бо нічого публічного не дозволяють, навіть в «Зарі» цей рік цензор не пустив більше отих огризків, що Ви бачили в № од 26 февраля.


[1 березня 1883] р.


III, 4119







125. О. Ф. Вержбицький до В. С Гнилосирова


В апрелі місяці непремінно приїду у Канів, щоб побачиться з київлянами-земляками, поклониться гуртом перед святою пам’яттю батька Тараса і положить жменю землі на величественну його могилу.


21 березня 1883 p., Корсунь


III, 4122






126. Г. О. Милорадович до Ф. Г. Лебединцева


Посылаю заметку о Шевченко, которую прошу напечатать в «Киевской старине».


25 июня [18]83 г., Пятигорск


III, 7270


/75/







127. Б. Д. Грінченко до М. М. Грінченко


Я це добре знаю, а все-таки, бач, хочеться «душу розповити». Еге, це казав Шевченко, і в його справді було повсякчас таке, що примушувало його розповити ту велику святу душу, душу, повну кохання до людей.

В його була велика душа, і мав він через те право усе, що на душі у його було, перед людьми положити, бо не мали і не мають люде ані крихти братньої любові — отож і давав їм він на взір свою душу, повну тієї любові, душу, оповиту великою ідеєю.


28 серпня 1883 p., Олексіївка


III, 42271







128. Б. Д. Грінченко до Д. О, Ткаченка *


Якийсь Кулябко видає або вже видав у Києві характеристику Шевченка 1.


16 жовтня 1883 р.


III, 41140



1 Йдеться про видання книги С. М. Кулябки «Тарас Григорьевич Шевченко (По книге г. Чалого и по «Кобзарю»)», К., 1883, 76 с.








129 Б. Д. Грінченко до М. М. Грінченко


Зараз я прочитав у газеті, як стрівають Тургенєва і які процесії мають зробити при його похороні. Я не знаю, може, ще вплив роздратованого почуття зробив те, що мене злість бере, мені тяжко читати це все. Тяжко, бо передо мною стоїть могила нашого народного поета, мученика ідеї, сина народа. Там, над Дніпром, стоїть вона, боки її пообвалювалися, хрест згори донизу списаний прізвищами тих, хто був на цій великій могилі, підгнив і впав. І не можна оправити могилу, не можна нового хреста поставити — поліціянти, маючи наказ «свыше», не дають і підходити до могили. Це вже більше не велика могила великого поета, до котрої сходилися поклонитися українці, — це вже тепер шпильок, потоптаний поліціянтськими ногами. Ти писала колись, що я помиляюсь в своєму погляді на Тургенєва, що я недбалим зостаюся до всього, що не українське.

Що ж мені дорожче — Тургенєв чи Шевченко? Про кого ж я буду плакати: про Тургенєва, котрому царський похорон воздають, чи про Шевченка, на могилі котрого свині пасуться; що мені рідніше, що для мене важливіше: твори Тургенєва чи Шев-/76/ченкові твори, котрих не то що друкувати, а й читати не дають. Ні, я плачу, та тільки плачу за своїх, бо у нас, українців, стільки того горя й муки, що нема змоги плакати по чужому горю. Ось де причина того, що я так приняв смерть Т[ургенє]ва.


29 жовтня 1883 p., Олексіївка


III, 42263







130. Б. Д. Грінченко до M. M. Грінченко


Шевченко писав ті вірші 1 своїм соузникам-полякам. А той, кого він просить забути і не проклинати, певне, Н[иколай] I, котрий тоді позсилав поляків і Шевченка.


7 листопада 1883 p., Олексіївка


III, 42262



1 Цикл віршів 1847 р. «В казематі».







131. Б. Д. Грінченко до M. M. Грінченко


У Києві має вийти або вже вийшла характеристика Шевченка, написана якимсь п. Кулябка. Не знаю, ані хто цей Кулябко, ані яка його характеристика.


13 листопада 1883 p., Олексіївка


III. 42260







132. Б. Д. Грінченко до M. M. Грінченко


Пожертвувано 10 десятин землі в Канівському повіті для ремісницької школи. Думають одкрити школу імені Шевченка на гроші, зібрані для цього ще раніше. Але чи дозволять це зробити — це ще велике питання, бо тепер усе, що так або інак має стосунки з йменням Шевченка, дуже не полюбляється панствоморударством.


20 листопада 1883 p., Олексіївка


III, 42259








133. Б. Д. Грінченко до І. І. Зозулі


Реставрація Шевченкової могили зупинилася через зиму. Робота знову почнеться весною.


[5 грудня 1883] р.


III, 40892


/77/







134. Б. Д. Грінченко до M. M. Грінченко


Часописів я за ці дні сливе зовсім не читав — не до їх було! Але невеличкі новини: роботи по реставрації Шевченкової могили стали до весни. Біограф Шевченків С H. Кулябка просить Харківську губернську земську раду асигнувати гроші на монумент Шевченкові. Рішення цього діла ще не знаю.


11 грудня 1883 р.


III, 42249








135. О. Ф. Якубенко до В. С. Гнилосирова*


Тотчас по получении Вашего письма от 20 ноября я отправил через лавку Дитятина два пуда гвоздей и письмо такого содержания: «24 ноября 1883 г. письмо Ваше от 20 ноября получил. Насчет денег написал Тоцкому и послал ему расчет стоимости работ по устройству могилы, и если он не вышлет всей остальной суммы до 500 рублей, то я вышлю или привезу деньги для расчета грабарей и Крамовской, а до того времени для уплаты плотнику и разные мелкие расходы выдавайте хотя из своих. Грабарям передайте, что ими всего насыпано с прежними 26 куб. — 174 1/2 куб. саж., при чем прилагаю чертеж тех 3-х выемок, откуда брали землю.

Всего выходит 174 1/2 куб., а за исключением прежде оплаченных 26 куб. следует уплатить за 148 1/2 к. с. согласно условию по 2 р., что составляет 297 р., а за вычетом уплаченных Вами 160 р. грабарям еще следует получить 137 р., о чем прошу сообщить Буряку и Пастернаку.

Кроме того, за прогульные дни было уплачено мною два раза 2 р. + 5 р. и за прежних 26 куб. (за 16 по 1 р. 60 и за 10 по 2) 45 р. 60. Таким образом, земляная работа до сего времени обошлась в 349 р. 60 к. Для досыпки в будущем году вследствие осадки потребуется 20 куб., т. е. 40 р., обдерновка 125 кв. с. по 40 к. = 50 р. Устройство дорожки на верх могилы, вымощенной камнем, 10 р. Кроме того, заплачено уже за камень для фундамента 12 р., за известь 26 р. 51 к. и каменщику 20 р. Таким образом, устройство собственно могилы, не считая части расходов на поездки в Канев и разъезды там, обошлось в 508 р. Маниловичу, как я Вам говорил, была обещана прибавка 10 р., если он доставит камни на могилу не позже 10 ноября, и как он просрочил даже 16-ое, указанное в условии, и, кроме того, ему было дано громадное облегчение в том, что камень разрешено сделать из 4-х кусков вместо двух, то и прибавки по справедливости не за что делать, а только следует дать ему, что стоит вывозка камней от берега на гору. Кроме того, при уплате Маниловичу сле-/78/дует удержать 10 р. до весны будущего года, чтобы после укладки камней на место он стесал кругом верхний угол, как указано в условии.

Что касается до дыр, то их следует продолбить так, что сначала сложить камни тесно вместе на ровном месте возле могилы, а потом снять рамку, находящуюся на болтах, и уложить на камне так, чтобы средина ее как раз совпала со срединой всей плиты, и тогда назначить место дыр по дырам рамки. Придется продолбить 4 дыры по целому месту, а две по продольному шву. За такое долбление, мне кажется, можно дать не дороже 10 р. Дыры должны иметь в поперечнике от 1/2 до 2-х вершков и могут быть или круглые, или 4-уголь[ные]. Как удобнее для каменотесов. Поторопите Мовчана с укрывкой хаты и обмазкой внутри. Рамы оконные пусть застеклят, а печники делают печь. Попросите также грабарей, чтобы поскорее засыпали землю в хате. Если этой работе помешают морозы, то пусть Мовчан продолжает работу по устройству забора, навесит двери, забьет окна [...] хаты, чтобы при уходе с работы можно было прятать под замком материал. Но во всяком случае нужно договорить кого-либо надежного из гончарей, чтобы он днем и ночью наведывал до хаты. За подобное охранение можно заплатить до марта руб. 15». Вот все, что я вам писал 24 ноября и тогда же отослал через магазин Дитятина 2 пуда гвоздей. Теперь заберу справки, почему они не доставлены Вам. Справьтесь и Вы у подорожного кассира. Если за дыры придется заплатить и 20 руб., то я ничего против этого не имею. От Тоцкого, не знаю почему, оставленных денег до сего времени не получил и потому посылаю своих 150 руб., из которых уплатите все грабарям, а за лес и другие материалы я рассчитаюсь сам, так как при первом санном пути приеду в Канев и постараюсь, чтобы привезли крест.

Сейчас получил записку, которую и прилагаю, что пароход гвоздей не взял.


13 декабря [1883] г.


III, 4129







136. М. Камінський до В. С. Гнилосирова*


Уведомление Ваше в том, что нашлись люди, заботящиеся о благолепии могилы Тараса Григорьевича, меня очень обрадовало; дай бог, чтобы и впредь поддерживалось такое прекрасное желание.


27 декабря 1883 г.


III. 4132


/79/








137. М. Ф. Сумцов до Ф. Г. Лебединцева*


Посылаю небольшую статью «Днепр в поэзии Шевченко» 1. Если Вами и читателями «К[иевской] стар[ины]» будет принята благосклонно, то я, при условии бесплатной высылки вместо гонорара 200 оттисков каждой статьи о Шевченко, напишу еще несколько подобных статеек, напр. «Старики и дети у Шевченко».


[1883] р.


III. 7023













1884



138. М. Ф. Комаров до Б. Д. Грінченка


Мова йде про молодого талановитого поета Кононенка. Він написав дуже багато, найбільше поеми або оповідання віршами, але все це писано тоді, коли він нічого ще не читав, окрім двох поем Шевченка та Котляревського; «Безщасне кохання» — найкраще, що я вибрав зо всього, написаного Кононенком. Я радив йому, до якого часу не писать, поки він не перечита добре всього Шевченка і найкращих російських поетів.


3 січня 1884 p., Одеса


III, 37528








139. Б. Д. Грінченко до М. М. Грінченко


Од Зін[ьківського] теж одібрав листа. Він прислав деякі попереписувані Шевченкові твори.


12 січня 1884 p., Олексіївна


III. 42244








140. М. Ф. Сумцов до Ф. Г. Лебединцева*


По моему мнению, печатать мою статью о Днепре у Шевченко 2 в настоящее время не совсем удобно, ввиду недавнего обвинения «Киевской старины» в украинофильстве.


14 января 1884 г., [Харків]


III, 7014



1 Статтю M. Ф. Сумцова «Днепр в поэзии Т. Г. Шевченко», надіслану до журн. «Киевская старина», не було надруковано. Пізніше автор частково використав цей матеріал у статті «О мотивах поэзии Т. Г. Шевченко». — «Киевская старина», 1898, № 2, с. 210 — 228.

2 Див. примітку до листа № 137. /80/









141. M. Ф. Комаров до Б. Д. Грінченка


Про історію України нічого й думати. Все, що хоч трохи нагадує народові про його колишню долю та ще й на його мові — то все це у нас нецензурне. Я двічі посилав біографію Шевченка й двічі мені вертали через те іменно, що, переказуючи про історичні п’єси Шевченка, як-от: «Тарасова ніч», «Гайдамаки» тощо, я коротенько розказував про те, що колись діялось на Україні. А то ще була така кумедна оказія: один послав оповідання «Про чуму рогатої худоби», де й про історію чуми, як вона зайшла на Україну, було оповідано. Цензура не пустила через те, що, як дослівно було в бумазі Главного управління до Київського цензора, «автор неуместно касается прошлого Малороссии».


Лютий 1884 р., Одеса


III, 37527








142. T. A. Зіньківський * до Г. Т. Сервиковської


Посилаю ще Вам скільки пісень Шевченка, музики Лисенка, може, хоч маленьке дам Вам ухіття. Чим умію, тим і виражаю свою щиру прихильність.


21 березня 1884 р., Шпола


III, 45268







143. І. Куровець до П. Г. Житецького


Не знаю, чи мало що більше наше товариство врадовати, як прислана вами книжка «Очерки украинськой литератури XIX века»... 1 Автор в згаданім ділі зовсім відділив від української літер[атури] все, що в нас по-українськи писано — приміром хоч би з Шашкевича, Устияновича, Федьковича і Франка, — та ж ми таки частина українського народу — Шевченко, Квітка — се ж для нас зарівно святе, як і для вас.


15 квітня 1884 p., Відень


І, 48503



1 М. I. Петров. «Очерки истории украинской литературы XIX столетия», К., 1884.









144. Т. А. Зіньківський * до Г. Т. Сервиковської


Еще раньше по дороге мне пришлось удостовериться, что имя «Керелівського кобзаря» Шевченка известно чуть ли не каждому грамотному мужику. И здесь оказались таковые, почему мое предложение прочитать им что-нибудь было принято с особен-/81/ным удовольствием. Я прочел «Гайдамаки». Выслушано было с большим интересом; меня ежеминутно прерывали для объяснений, кто такие Гонта, Зализняк и пр. Нашелся старик, который сам слышал от деда рассказ про Гонту и гайдамак.


19 апреля [1884] г., Умані.


III, 45266







145. Т. А. Зіньківський до Г. Т. Сервиковської


Комаров здесь только с нового года, приехал из Киева, где он жил и имеет книжный магазин и библиотеку, и за его инициативой здесь были устроены 26 февраля роковини смерті Шевченка з рефератами, декламацией и пением его произведений. Имели даже разыграть... оперетту «Чорноморці»... да полиция представила неодолимые затруднения...


5 июля 1884 г., Умань


III, 45262








146. А. М. Вольф до П. О. Куліша


Насколько нам известно, у Вас имеется довольно большая коллекция рисунков Шевченка, не бывших вовсе в печати. Некоторые из них Вы, в свое время, любезно доставили для пользования редакции «Живописной России», которая, однако же, могла воспользоваться далеко не всем и не в виде точных копий.

Между тем, новые усовершенствования в области иллюстрации, и в особенности новый способ воспроизведения рисунков, который мы намерены применить к «Нови» 1, дает возможность передавать рисунки в совершенно точных автографских копиях, facsimile, ничуть не уступающих оригиналу. Не позволите ли Вы поэтому воспользоваться нам имеющимися у вас рисунками г. Шевченко и, может быть, не найдете ли возможным к рисункам этим написать особую статью? Рисунки и статья возбудили бы, без сомнения, большой интерес.

Ждем с нетерпением от Вас известий в этом отношении и просим, в случае согласия, прислать упомянутые рисунки, которые мы в совершенной чистоте и сохранном виде возвратим Вам немедленно по снятию с них копий.


5 июля 1884 г., С.-Петербург


I, 29606



1 «Новь» — загальнодоступний ілюстрований двотижневий вісник сучасного життя, літератури, науки та прикладних знань. Виходив з 1884 до 1898 р. в С.-Петербурзі. Видавцем і відповідальним редактором його був А. М. Вольф. Журнал з явною симпатією ставився до дворянства, називаючи його «первенствующим сословием в государстве». /82/









147. M. Г. Мацкевич до О. Ф. Кістяківського


Взобравшись сегодня по известной Вам крутизне на Тарасову гору, я застал на могиле каневского исправника Тарановского, киевского жандармского штаб-офицера (с грузинским типом лица) и мастеров (заметьте: чистых руссаков), которые под надзором и руководством распорядителя (заметьте: чистейшего руссака) втаскивали блоком на могилу гранитные глыбы и подготовляли на ней основание для памятника, который теперь на берлине 1 у Ржищева, а в Канев должен прибыть сегодня вечером или завтра утром. Могила — большой курган, края (скаты) которого на екатеринославский манер усеяны бахчой (баштаном). Довольно большой круг около кургана охвачен дощатым частоколом. Вблизи кургана «хата і кімната», о которых при жизни своей мечтал для себя покойный поэт-страдалец. По словам сторожа, живущего там три месяца, постройками распоряжался «инженер». К сожалению, этот инженер дурно распорядился тем, что, во 1-х, слишком высоко поставил частокол на окраине горы и тем закрыл вид на Днепр и с Днепра, во 2-х — приказал вырубить мало дерев пред курганом и слишком много позади его. Нужно бы, чтобы позади была густая стена, например, берез, на фоне которых оттенялся бы памятник, а впереди — простор, сквозь который он был бы виден «задрипанцу» Юркевичу. Чрез неделю, сказал мне распорядитель, может быть окончена установка памятника.


14 июля 1884 г., Канев


III, 68921



1 Річкове судно.








148. Невстановлений автор до Є. К. Трегубова*


Чимсь молодим пахнуло на мене при чтении цієї давно не читаної книжки, і я ще раз подивувався не только силе таланта покойного Тараса Григорьевича, но и необыкновенной мощи воображения, создающего картины в 3 — 4-х строках.


Сидить москаль під хатою,

Надворі смеркає,

А в вікно, неначе баба,

Сова виглядає.

(Пустка)


/83/


Вот это буквально картина, которая целый день так и стояла у мене перед очима. И можно ли более поэтично, более грустно и изящно закончить эту небольшую, но целую повесть людского горя и муки!

Вот уже именно в «Пустке» идут стихи, «мало слов, а горя реченька, горя реченька бездонная».

Кепкуйте з мене, як хочете, но не потаю від вас, що не одна слеза вытекла из старых очей моих при чтении творив цего глибоко несчастного человека, а в решти всего стало горько и досадно на людську неправду.


22 августа [1884] г.


X. 30345








149. В. С. Гнилосиров до А. Л. Шиманова*


Оце по глаголу твоему, мій сослуживець зробив чотири патрета Тарасові, які й посилаю тобі й прошу к різдву вислать за них двадцать карб. грошей, а за той екземпляр, що тобі перш вислав, і не турбуйся вислати грошей, бо то ж я тобі зробив подарунок в дяку за книжки Заготовського, котрі теж варт 5 крб. і які ти мені прислав в маї сего ж таки року.

А ти ось що краще зроби, мій друже: збери там, скільки можна буде, межи своїми земляками і знакомими грошенят на те, щоб засадить деревами, кущами і садовиною місце біля могили великого Кобзаря Т. Г. Шевченка — бо грошей зовсім нема: мені недавно писано з Києва, що нічим кончить счетів і за насипку могили і постанову хреста — і пришлеш мені, бо я вже се діло розпочав, зробивши наперед план на невеличку поміч одного земляка з Золотоноші І[вана] Вас[ильовича] Тоцького (він дав на се 15 карбов[анців], а щоб не затяглось се діло, треба помочі, бо я договорив чоловіка за плату 25 коп. од дерева і. куща з поливкою; ціна для такого місця, куди треба носить воду на високу гору, — помірна.

Якщо моя річ до ладу і якщо надієшся допомогти мені з цього боку, то я тобі пришлю й копію плану, з котрої побачиш, що треба чимало грошенят, щоб довести його до кінця. Деякі посад ки зроблені восени, а там з ранньої весни піде далі робота, якщо будуть побрязкачі.


14 грудня 1884 р.


III, 4136








150. Т. А. Зіньківський * до Г. Т. Сервиковської


...або візьму Шевченка. За писання в Аральських пустинях йому грозило протягом кари ще, може, літ на десять. Не можна сказати, щоб каторжна жизнь була Шевченкові любою, однак він писав, носячи книжечку свою за халявою, і от що каже:


Нехай, як буде, так і буде,

Чи то плисти, чи то брести, /84/

Хоч доведеться розп’ястись,

А я таки мережить буду

Тихенько білії листи.


Він не міг не писати, він мусив задовольняти будь-якою ціною потреби душі, без цього для нього не було жизні, не було щастя, як ви кажете, личного щастя.


[1884] p., Умань.


III. 45260












1885



151. Т. А. Зіньківський * до Б. Д. Грінченка


Из новостей сообщу, что на днях выйдут три драматические штуки (названия забыли)... готовится роскошное иллюстрированное издание Шевченка, и «Гайдамаки» уже печатаются. Также печатается второй том сочинений Кропивницкого.


16 января 1885 г.


III, 38234







152. Б. Д. Грінченко до Т. А. Зіньківського


Котляревський, Гулак, Гребінка, Квітка, Шевченко, Куліш, Мирний писали мовою, заснованою на лежнях лівобережної мови, і ці засновники і досі панують і будуть панувати в нашій літературі, і інакше не може бути.


2 березня 1885 р.


III. 40833 (дод).







153. Є. К. Трегубов до В. С. Гнилосирова *


Оце у «Історичному віснику» єсть малюнок могили Охоровича — дуже тепер добре це діло упорядковано 1.


9 травня [1885] р.


III. 4152



1 Йдеться про малюнок могили Т. Г. Шевченка роботи художника К. Ф. Охоровича.









154. О. Ф. Вержбицький до В. С Гнилосирова


Недавно приїхав із Кубанщини земляк наш Петро Васильович Рак, об которому ми з Вами вже розмовляли, і просить, щоб /85/ дати для тамошніх братів наших книжок на українській мові: «Кобзарів» — 6, поем Шевченка в малих книжечках: «Катерину», «Наймичку» і що найдеться проче — до 10.


25 серпня 1885 р.


III. 4156








155. В. П. Горленко до Ф. Г. Лебединцева *


Одно из самых ценных и интересных во всей коллекции 1 — это альбомы рисунков, а между ними сокровище — два альбома и отдельное собрание рисунков Шевченко. Альбом 1843 года — академический, из класса Брюллова, другой 1844 — альбом его поездки как художника при Археографической комиссии. Тут виды — Субботова, церкви Богдана Хмельницко[го] (тогда еще существовавшей), Чигирина, монастырей — Мотронинского и Густинского, Переяслав и прочие наброски к «Катерине» и портрет батька Шевченко. Отдельные рисунки сепей — из экспедиции, совершенной из Ново-Петровск[ого] укрепления. Тут виды самого укрепления, виды в степи, берега моря и т. п. Еще особо, рисованный карандашом, портрет самого Шевченко, деланный во время его пребывания в Качановке. Он изображен молодым, каким и был тогда, глаза полны мысли. Лучшего портрета его я не видел, он никогда не был переснят.


4 сентября [18]85 г.


III, 3814







156. П. I. Зуйченко до Ф. Г. Лебединцева *


Сегодня я получил, письмо от Кулиша, в котором он мне сообщает, что послал Вам список с подаренной им мне автобиографии Шевченко 1.



1 В музеї В. В. Тарновського. Про цю збірку автор листа докладніше розповідає в замітці «Альбомы и рисунки Шевченка в собрании В. В. Тарновского» («Киевская старина», 1886, № 2, с. 402 — 409).

З листа від 28.VI 1888 р. (III, 9716) нам відомо, що В. П. Горленко, щоб виявити всю мистецьку спадщину Т. Г. Шевченка, і в наступні роки звертався через пресу до тих, у кого зберігались рисунки поета, з проханням повідомити про це («Киевская старина», 1888, № 6. с 80 — 85).

2 Автобіографія, написана рукою Т. Г. Шевченка в січні 1860 р. для «Народного чтения», вперше була опублікована П. О. Кулішем у 1888 р. («Киевская старина», № 11, с 431 — 435).

З приводу цієї автобіографії та листів Тараса Григоровича до К. Б. Піунової, про які пише П. І. Зуйченко нижче, Ф. Г. Лебединцев, очевидно, довідався від В. П. Горленка (див. лист від З.Х 1885 p., III, 3816).



Ввиду того, что рукопись эта имеет особенную ценность, я бы покорнейше просил бы Вас при печатании этого списка авто-/87/биографии упомянуть (от редакции), что подлинная рукопись находится в моем владении. Этим сообщением Вы премного меня обяжете. В настоящее время я веду переговоры о приобретении около 20 неизданных писем Шевченко. Письмами этими владеет бывший предмет страсти Шевченко актриса Шмитгоф, бывшая Пиунова. Если мне удастся приобрести эти автографы, то я их, без сомнения, напечатаю в Вашем журнале. Актриса Шмитгоф в додачу к письмам также обещает написать и свои воспоминания о знакомстве с Шевченком и его претендентном ухаживании.


25 сентября 1885 г., Екатеринослав


III. 3866








157. П. I. Зуйченко до Ф. Г. Лебединцева *


Переписку Шевченко с Пиуновой (Шмитгоф) я уже два года никак не могу выкрутить, но имею, во всяком случае, полные надежды на то, что рано или поздно, но она будет составлять мою собственность.

Главная причина, почему эта баба, несмотря на наше давнее знакомство, не дает этой переписки, заключается в скабрезности некоторых писем, которые она желает удержать, а я, наоборот, домогаюсь получения всего. Все эти письма, числом около 40 1, я лет 13 тому назад читал, получив их для прочтения от мужа Шмитгоф, и теперь сожалею за оплошность неснятия с них копий. Как только что добуду, то незамедлю сообщить Вам.


5 октября 1885 г., Екатеринослав


III, 3867



1 Виходячи з першоджерел, таких, як щоденник та листи Т. Г. Шевченка, листи різних осіб до. нього, а також відомі біографічні роботи, можна поставити під сумнів ці відомості П. І. Зуйченка. Тим більш не відповідає дійсності висловлена далі думка про непристойний характер листів Т. Г. Шевченка до К. П. Піунової.









158. А. Л. Шиманов * до В. С. Гнилосирова *


Про патрети Тараса я вже так забаривсь дати тобі повну відповідку, що тепер мені вже ніяково і згадувати про се діло. Головна річ тут така, що тепереньки у нас така пора, а під лад порі й людські кишені такі, що як зібрати гроші, хоча б і невеликі, за награди, то іноді дешевше бува самому їх заплатити.


9 листопада 1885 р.


III, 4168


/88/









159. В. Г. Шевченко до В. С. Гнилосирова


Не имея возможности часто навещать могилу покойного академика императорской академии художеств Тараса Григорьевича Шевченко в Каневе и опасаясь, что вне надзора поставленный там сторож может не исполнять данного ему поручения по надзору за оградою и избою, возведенною для его помещения, а также за посадкою дерев[ьев] вокруг могилы и поливкою их, за поддержкою в целости, чистоте и опрятности всего устройства при могиле, как это было уже прежде, я прошу Вас, милостивый государь, принять на себя труд вместо меня навещать могилу Т. Г. Шевченко, осматривать устройство и в случае какого-либо упущения замечать сторожу и требовать исправления, приказывать производить посадку и поливку дерев[ьев], уплачивать на мой счет назначенное сторожу жалованье, а если бы он отказался исполнять Ваши по сему предмету распоряжения — предоставляю Вам заменить его другим по Вашему усмотрению. Равным образом прошу Вас уплачивать на мой счет в Каневскую городскую думу следуемые за землю арендные деньги и налоговый сбор за избу и получаемые квитанции присылать мне.


14 ноября 1885 г.


III. 4169








160. Ф. Т. Панченко до В. С. Гнилосирова


Варфоломій Григорович недавно в мене був. Давненько ще він приобіцяв одіслати Вам лист правовання, але забув раз цеє звістити, до другого разу я вже взяв сам листа од нього і досилаю Вам, бо ще аж тоді об цім велася мова, як я посилав до Вас глід. А Ви мене оповістіть, скілько там треба грошей на тії дріб’язки.

Вовк-Корочевський од Васильчикова недавно розсилав каталог садовини і всякого дерева, що там є. Цеє, здається, і не так далеко од Вас...

Вирахуйте докладно, скілько Вам і чого треба, веліть покопати ямки 1 1/2 арш. завшир[шки] і 1 1/2 арш. глибини. Стільки знову, скільки треба, а мені перешліть заказ, до Вас із-за Дніпра по весні привезуть все, що треба, та ще, може, і садовника пришлють на якийсь час.

Тільки я скажу мою увагу, щоб не садовити великого дерева, а краще різні кущі. /89/

Коло самої могили хіба посадити чотири ясени. Найбільше нам треба дбати, щоб од Дніпра не заслонялася могила.


P. S. Вчора дождався Якубенка і довідався од нього, що вже він план одіслав. А це мене держало і досі.



22 листопада 1885 p., Київ


III, 4170








161. П. О. Куліш до Ф. Г. Лебединцева


В конце автобиографии поэта Шевченко, сообщенной мною Вам для напечатания, я написал объяснительную заметку. Поместив эту заметку 1 в начале автобиографии, Вы сделали в ней такие поправки, прибавки и убавки, что один из киевлян в приятельском письме ко мне, на основании Ваших слов, делает предположения, противные исторической истине.

Не желая, чтобы подобные предположения возникали и в других умах, я поручил ему просить Вас напечатать мою заметку с надлежащею точностью и при ней настоящее мое письмо к Вам 2.


[1885] р.


I. 29232












1886



162. М. М. Нечипоренко до Б. Д. Грінченка


Попові я не потураю, і тоді ж казав, що «Кобзар» — книга, цензурою дозволена 3.


16 лютого 1886 р.


III, 38870



1 «Киевская старина», 1885, № 11, стор 431 — 435.

2 Замітка і лист П. О. Куліша не були надруковані в журн. «Киевская старина». Лист Куліша до Ф. Г. Лебединцева був зв’язаний з тривалою полемікою Куліша і «Киевской старины». Див. статтю В. Данилова «П. А. Кулиш и «Киевская старина» под редакцией Ф. Г. Лебединцева», надруковану в журн. «Україна», 1907, т. III, с 202 — 201.

3 M. M. Нечипоренко займався просвітянською роботою, — розповсюджував художню літературу в тих місцях, де проживав, а зустрівшись з протидією місцевого попа, повідомляє про це Б. Д. Грінченка, який надсилав йому літературу.









163. О. М. Огоновський до П. Г. Житецького


Тільки ж нехай Вам, мій добродію, не буде маркітно, що я Вам сейчас не відписав; навперед була в мене тая перепона, /90/ що я приготовлявся до бесіди, яку я виголосив в XXV роковини смерті Тараса Шевченка.


8 квітня 1886 p., Львів


І, 48688









164. Б. Д. Грінченко до І. І. Зозулі


Шевченко перші свої балади писав у баладно-сентиментальному напрямові Жуковського.


15 липня [18]86 р.


III, 40849







165. П. О. Куліш до І. І. Троїцького


Через К. С. Шаповала послано Вам в вечное владение новейшее издание Шевченка дня четыре тому назад. Прежнее же можете вручить посланному (это книга А[лександ]ры Мих[айловны]) 1.


25 июля 1886 г.


I, 29284



1 О. М. Куліш.







166. I. I. Зозуля до Б. Д. Грінченка


Гоголь стоїть незмірно вище від других руських писателів, такечки ж і Шевченко як український поет.


3 серпня 1886 р. [Хорошів]


III, 38271








167. Б. Д. Грінченко до І. І. Зозулі *


Тепер Гоголя і Шевченка ти становиш незмірно вище од других (усіх?) російських письмовців через те, що «у більшій частині їх творів ми бачим дійсне (себто, по твоїй термінології, не фантастичне, нас оточуюче) життя, без усякої примітки їх погляду на його (життя). Вони не малювали картин від себе, а брали їх з життя і давали нам такими, якими брали, не висівали підситками свого погляду. Оце ж і найголовніша причина тому, що вони стоять вище од других.

Покидаючи поки порівняння Гоголя і Шевченка з іншими письмовцями російськими, я скажу дещо спершу про те, чи може /91/ письмовець писати без жодної примішки свого погляду і чи писали так Гоголь і Шевченко.

Як пишуться «художественные» твори? Невже письмовець, бачачи життя, так-таки й бере його цілком та й кладе на папір? Далеко ні. Я виясню це тобі прикладом. Ось тобі Шевченкова «Катерина». Якби поет фотографував життя, то мусив би написати у віршах не поему, а дневник Катерини, себто: ось такого-то дня Катерина узяла відра, вийшла з хати, йшла по воду, на дорозі спіткнулася, трохи не впала, потім стріла Одарку, Христю і Хіврю, з ними балакала про Семена, Петра, Ярину, Кулину, тоді пішли до колодязя усі вкупі; як набирали води, то Катерина забила руку і схльопнула собі на одежу піввідра води, тоді понесла воду додому, і рука дуже боліла; на леваді стрілася з москалем. Москаль спитав: «А куди ты идешь?» Вона засоромилась і втекла. Прийшла додому і ледве не побила відра, так була збентежена. Увійшла у хату, вилила у водянку воду. Тоді батько каже: Катерино, піди на город, зірви цибулі і приготуй холодне. Катерина пішла по цибулю, на дорозі підколола ногу, сіла і почала виймати дерево, та не вийняла; нарвала цибулі, вернулася у хату, приготувала вечеряти, мати почала світити каганець і сім сірників зіпсувала, поки засвітила; батько пішов «надвір», вернувся відтіля; почали вечеряти, батько розказав, що у сусіди Миколи здохла свиня, а мати, що їй кури знесли вже 20 яєць; Катерина ж додала, що вона ще одно яйце знайшла у хліві і т. д. і т. д.

Але ж поет цього не робить. Він одкидає непотрібні подробиці і важливі речі, котрі не стосуються до сюжету, але котрі в дійсному життю нерозірвано зв’язуються з ним. Виходить, що поет має перед собою ті або інші життєві факти; одні, непотрібні, одкидає, другі бере і комбінірує їх не так, як вони, може, йшли у життя, а як поетові треба. Оце тобі виразний доказ того, що письмовець не може писати без жодної примішки свого погляду, не може не просівати життя крізь підситок свого розуму й почування, бо вже в цьому вибиранню життєвих фактів і в їх комбініруванню виражається і примішка свого погляду і просівання крізь власний підситок, — іменно просівання: письмовець кидає . життя у підситок свого талану, розуму, почування, просіває, і потрібне зостається, а непотрібне випада геть.

Тепер про Шевченка й Гоголя. Уже з вищесказаного можна бачити, що вони не могли писати без жодної примішки свого погляду і малювати життя, як воно єсть насправді, але я хочу ще дати тобі декілька прикладів з їх творів. (Не маю під рукою ні «Кобзаря» ні Гоголя і через те не буду виписувати їх слова, скажу тільки що згадаю).

«Катерина». Свій власний погляд на «Катерину» і її становище поет виражає як самим тоном поеми, спочуваючи героїні /92/ (фотографія, як відомо, ніякого спочування виразити не може), так і багатьма ліричними місцями, як наприклад: «Бач, на що здалися карі оченята». «Оттаке-то на сім світі роблять людям люде», «Єсть на світі доля», «Кохайтеся, чорнобриві».

«Наймичка». Тон ліричних місць не згадаю. (Найшов одно: «Тяжко дітей годувати» і т. д.), або «Чудо якось діється між нами»).

«Княжна». Хоч би характеристика панства і безліч інших місць.

«Мар’яна». Слова кобзаря і інше.

«Сотник». Уся остання частина, в котрій поет гудить сотника, і др.

«Утоплена». Характеристика матері.

«Відьма». Приступ увесь. Кінець.

Історичні поеми. Слова Антоновича: «С ист[орическими] поэмами Ш[евченко] случилось то, что случилось с подобными произведениями все[х] поэтов. Увлекаясь худ[ожественным] изоб[ражением] минувшей жизни, чувствуя верность обрисовки исторической эпохи, публика принимает часто поэму и ист[орический] роман за исторический материал, не заботясь о критической проверке писанных фактов. Многие, напр[имер], уверены в том, что Палий кончил жизнь в Межигорском монастыре, что Гонта казнил со[бственных] детей, что Подкова и Гамалия ходили походами на Царьград и Скутари и т. п. Между тем Подк[ова] и Гам[алия], если и существовали, то не предпринимали походов на Ц[арьград] и Ск[утари]; поэма «Чернец» целиком построена на фабуле, что Палий умер в Запорожье, чего не было; точно также немало ошибок в частностях поэмы «Гайдамаки».

Но нельзя отождествлять поэта с историком: поэт — художник, и не его дело путем критики восстанавливать отдельные факты минувшей жизни. Он воспроизводит живой и цельный образ эпохи, оживляет и выводит перед взорами читателя отдельные лица, целые поколения; в творчестве его воскресают народы с их телом и душой, с их чувствами и помышлениями. Словом для художника безразлична фактическая точность подробностей, лишь бы они были возможны на фоне изображаемой им эпохи.

Ітак, бачиш. Та що й казать: Ше[вченко] був більш, ніж хто інший, суб’єктивним, тенденційним поетом, бо стояв за українство, за мужиків, за світлі ідеї нашого часу — як же він міг не висловлювати власних поглядів? Та ти що ступнеш, то й знайдеш їх усюди безлік.

Про Гоголя уже не буду казати: раз, що ти й сам можеш у ньому знайти те, що ми знайшли і у Т[араса], а друге, що для цього треба часу, а я його немаю, закінчу скоріше. /93/

Як бачиш, усякий твір не єсть фотографія з дійсного життя; перш, ніж явиться на світ, він проходить через горнило душі письмовця і виливається неодмінно відповідно його талану, розуму, почуванням, поглядам. Це вже стара правда, що творчество абсолютно об’єктивне неможливе і ніколи його на світі не було, навіть у Гомера.

Значить найголовнішої твоєї причини нема — вона зникла, бо і не існувала.

Але ж ти можеш сказати: Так, але ж Ш[евченко] і Г[оголь] брали свої сюжети з оточуючого нас життя (або того, що було) і як би там вони його не переробляли, а усе ж ми маємо у їх вірну картину цього життя.

Проти цього я нічого не кажу, але ж і це не єсть причина становити їх вище од інших письмовців, бо раз те, що Тургенєв, Толстой, Гончаров, Пушкін (повісті «Євг[еній] Онєгін», «Полтава» і др.), Лермонтов («Герой наш[его] времени», «Мцыри», «Кавказские поэмы» і багато інших) робили так само, як і Ш[евченко] з Г[оголем], а удруге те, що браття письмовцем сюжетів з дійсного життя не єсть ще причина його возвеличування, бо в такому разі ми мусили б одкинути багато написаного Шекспіром (хоч би його фантастичні драми і поеми), Гете (хоч би його «Фауста» — цей твір, котрий ніколи не вмре, поки житимуть люди, бо в основу його положив поет довічні філософські питання), Гюго (хоч би його величну поему «Сатана»), Данте («Боже[ственну] коме[дію]»), Мільтоном («Потерянный рай») і багатьма, багатьма іншими, не минаючи Шевченка й Гоголя (у Ш[евченка]: «Лілея», «Русалка», «Утоплена», «Тополя», «Причинна» і др.; у Г[оголя]: «Вій», «Страшна помста», «Різдв’яна ніч», «Майська ніч» і др.).

Ітак, виходить, що коли ти схотів би поставити Ш[евченка] і Г[оголя] вище од усіх інших рос[ійських] письмовців, то мусив би шукати інших доводів (котрі з деякого погляду, може й суть).


7 серпня 1886 p., Тирасполь


III. 40848









168. В. Л. Левицький * до П. О. Куліша


Мій «Альманах літературний» 1 українсько-руський, про котрий Ви. високодостойний добродію, може, і чули, вже друкується.



1 Альманах «Ватра» (вогнище). Літературний збірник, видав Василь Лукич. На честь і на пам’ять двадцять п’ятих роковин смерті Тараса Шевченка і двадцять п’ятих роковин літературної діяльності Юрія Федьковича. Стрий, 1887 p., 216 с. /94/



Увійдуть там твори наших українських і галицьких писателів досі ніде не друковані: оповідання пп. Мордовця, Кониського, Мирного, Нечуя, Чайченка, Франка і Лукачівського, поезії Шевченка, Перебенді, Лиманського, Гудомського (історичні поеми), Кониського, Федьковича.


8 серпня 1886 р.


I, 29721







169. Б. Д. Грінченко до Т. А. Зіньківського *


Авторитетом же Шевченка тут, мені здається, не можна давити, раз, через те, що «абсолют-авторитету» нема, а друге, через те, що ми маємо масу доводів, що Шевченко у своїх останніх віршах справдив вищенаписане про неістнення «абс[олют]-авт[оритету]». Під впливом думки про черпання з церковнослов’янської мови і десяти років неволі, за котрі він мусив добре зіпсувати свою мову, живучи на чужині, не балакаючи, не читаючи і здебільшого не пишучи по-українськи, Тарас добре-таки погрішив у останніх творах перед укр[аїнською] мовою, і наведені тобою вірші доводять це не потроху. Шевченко пише радуйся замість радій — невже ж відціля вивод, що і ми мусимо помилятися за їм укупі і замість свого радій тягти за хвіст чуже радуйся? Не думаю. Що ж до останніх слів, про котрі ти кажеш, то про їх треба багато казати, щоб довести непотребу і незаконність вживання їх у нашій мові, а для цього в цьому листові дуже мало місця 1.


19 серпня 1886 p.. Херсон


III, 40825



1 Цей лист Б. Д. Грінченка є відповіддю на лист Т. А. Зіньківського від 5 серпня 1886 р. (III, 38224), в якому він писав, що загалом згоден з зауваженнями Б. Д. Грінченка щодо мови збірки «Порвані струни», «З деякими твоїми увагами, — продовжує Т. А. Зіньківський, — я б не згодився. В число кацапизмів ти поставив: «муза», «возглащу», «немощен», «пригожа», «розгадати», «затаїти». Таких термінів, як муза, поет, елегія та інше, уживаних в усіх мовах, трудно поминути, особливо коли більшу частину їх ми не можемо замінити з рідної мови. «Возглашу» та «немощен» — церковної мови вплив. Отже, чи до речі позичатись нам в церковній мові, не важко буде відповісти, що коли позичати то позичати, іменно з церковної, яко корня. Наконець, і Шевченко уживав часом церковнослов’янізми, хоча би: Радуйся, ниво неполитая! Радуйся земле, неповитая квітчастим злаком. «Пригожий», мені здається, вживається так само, як і «гожий». А «розгадати» — «затаїти» — слова, котрі обопільно властиві як великоруській, так і українській». /94/









170. В. Ястребов до Ф. Г. Лебединцева


Сегодня я получил ноябрьскую книжку «Киевской старины» и, пользуясь вечером субботы, расположился прочесть с семьей «Близнецы» Шевченка, которые, к слову сказать, чуть ли не лучше всех, досель напечатанных Вами прозаических произведений его.


8 ноября 1886 г., Елисаветград


III, 6979






171. Не встановлений автор до редакції журналу «Киевская старина»


В селе Тростянец, Ахтырского уезда, Харьковской губернии, живет вдова художника И. Соколова, бывшего крепостного князя Голицына и одновременно обуч[авшегося] с Тар[асом] Г[ригорьевичем] Шевченко в Академии художеств. У вдовы этой остались письма Т[араса] Ш[евченко] к Соколову — закадышному приятелю Ш[евченко], затем рисунки и кое-что из одежды Т[араса] Г[ригорьевича]. Все эти предметы были оставлены Т[арасом] Г[ригорьевичем] Соколову на память. Быв несколько раз в 1886 г. у Соколова, он мне показывал и хвалился, что после смерти его он завещает детям.

Можно просить Вас[илия] Павл[овича] Пелипца побывать у вдовы Соколова и собрать подробные сведения. Пелипец живет около Тростянца в с. Семереньках и бывает в Тростянце еженедельно 2 — 3 раза.

Адрес Пелипца — Почт[овая] ст[анция] Тростянец, Ахтырского уезда, в с. Семереньки В. П. Пелипцу.


1886 г.


III, 7664













1887



172. О. О. Корсун до А. Л. Костомарової


Не угодно ли Вам будет принять от меня в благодарность за твори стихотворение Шевченко, которое он мне прислал для «Снопа». Вы можете поместить его в сборнике 1.



1 Очевидно, йдеться про літературно-меморіальний збірник на честь М. I. Костомарова, який хотіла видати А. Л. Костомарова. /96/




Човен


Вітер з гаєм розмовляє,

Шепче з осокою.

Пливе човен по Дунаю,

Один за водою 1.


20 января 1887 г., с. Антиповка


XXII, 383







173. О. О. Корсун до А. Л. Костомарової


Сижу я с сыном в гостиной, в зале моет пол (некрашеный) Гапка, захожая из Полтавской губернии, здоровенная, робкая, вечно смеющаяся. Читаю в сотый раз и громко «Катерину» Шевченко... Читаю дальше... Гапка перестала мыть пол — слушает... да как зарыдает, затужит... «Что ты, Гапка? — «Та... як же?.. бідна, бідна Катерина!» А при конце: «От анахтема проклята! Вбив би чортяку!» Вот это язык!


20 марта 1887 г., с. Антиповка


XXII, 384







174. В. П. Горленко до О. М. Лазаревського


Чтоб покончить с этим удивительным человеком 2, из новых его приобретений укажу еще на последний неоконченный труд Шевченко, подаренный ему Макаровым (оттиск с неоконченной доски гравюры «Св. семьи», не той, что у Вас есть, а другой) и купленный у Белозерской подмалевок удивительного портрета молодого Кулиша, того же Шевченко.


4 октября 1887, Ярошовка


I, 67991







175. С. Пивоварова до Г. П. Житецького


Я с большим удовольствием возьму 2 буквы: Б. и Щ. 3. Тільки ти должен мені дать деякі роз’яснення, во 1-х: на тім білетику, де пишеться слово і стих із Шевченка, треба писать стих із одного якого-небудь малорусского автора, так як у тебе на білетику (тільки взять стих із Номиса),



1 Далі наводиться варіант вірша, вміщений у 1-му томі Повного зібрання творів Т. Г. Шевченка в 10-ти томах, стор. 458, з посиланням на список А. Костомарової.

2 В. В. Тарновським.

3 Йдеться про роботу над словником мови Шевченка, який готував Г. П. Житецький.



чи треба писать із /97/ усіх представлених тобою авторів? Мені кажеться, що з якої угодно книжки вибирать, аби тільки були підібрані всі значення слів для Шевченка. Потім напиши, на який срок ця робота і як присилать ці білетики — по почті чи ні?


12 жовтня 1887 p., Кременчук


І, 49227







176. X. Д. Алчевська до Б. Д. Грінченка


Если Вы захотите пригласить Марусю 1 к себе, чтобы послушать ее очаровательное малорусское чтение «Наймички», «Тополі» и проч., то пусть пригласит ее Ваша жена, а не Вы...


10 ноября 1887 г.


III. 35305







177. Т. А. Зіньківський до Б. Д. Грінченка


Я познакомився тут з одним щирим українцем, доктором Петрашем. Він обіцяв провести мене на Шевч[енкові] роковини.


23 листопада 1887 p.


III, 38213







178. M. Ф. Сумцов до Ф. Г. Лебединцева


С большим удовольствием прочел Ваши воспоминания о Шевченко 2. Вы хорошо пишете, живо и ясно.


[1887 г.]


III. 7052



1 Дівчина з села Олексіївки, яка рано навчилась читати і багато творів Шевченка та інших поетів знала напам’ять. За пристрасть до навчання і читання дівчина переслідувалась матір’ю і вислуховувала нарікання багатьох жінок села. На її захист стала X. Д. Алчевська, яка керувала її навчанням і присилала книжки для читання.

2 Очевидно, йдеться про замітку Ф. Г. Лебединцева (Ф. Лободи) «Мимолетное знакомство мое с Т. Гр. Шевченком и мои об нем воспоминания», надруковану в «Киевской старине», 1887, № 11, с. 563 — 577.













1888



179. М. В. Навроцький до В. С. Гнилосирова


Оце я трохи забарився, що не писав Вам, через те, що не був дома, а був у тих широкополих ланах, де покійник наш Тарас /98/малими ногами ходив, та плакав, та людей шукав, та де Ярема з Оксаною в гаї розмовляв, — це ви догадались, що я був у Вільшані.


18 лютого 1888 р.


III, 4196







180. В. П. Горленко до Ф. Г. Лебединцева


Я встречусь с ним 1 завтра на панихиде по Шевченко, безвозбранно совершаемой здесь в Казанском соборе.


24 февраля [18]88 г., Петербург


III, 3830







181. В. П. Горленко до О. М. Лазаревського *


Позавчера на роковинах Шевченко я видел Вашего давнего товарища Честаховского, он теперь совсем старичек, но очень юный душой.


28 февраля [18]88 г., Петербург


I, 67992






182. В. П. Горленко до О. М. Лазаревського *


Коллекция рисунков Шевченка объявилась здесь еще у вдовы адмирала Бутакова 2. Я просил Евг[ения] Гаршина, котор[ый] имеет туда ходы, собрать хотя сведения об этих рисунках.


10 марта [18]88 г., Петербург


I, 67994



1 Д. Г. Лебединцевим, братом Ф. Г. Лебединцева.

2 В колекції О. М. Бутакової були й роботи Т. Г. Шевченка, виконані 1848 — 1849 pp. під час перебування в Аральській експедиції. Це «Днювання експедиційного транспорту в степу», шхуни «Константин» та «Михаил», «Мис Бай-Губек», «Гористий берег острова Ніколая», «Берег острова Ніколая», «Низький берег острова Ніколая», «Укріплення Кос-Арал взимку», «Казахський хлопчик розпалює грубку», «Тигр», «О. Бутаков і фельдшер О. Істомін під час зимівлі на Кос-Аралі», «Острів Чекан-Арал».

Після смерті О. М. Бутакової малюнки перейшли до професора Петербурзького університету Глазенапа. Потім зберігалися в Київському міському музеї, Всеукраїнському історичному музеї ім. Т. Г. Шевченка (Київ), Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків). Зараз вони зберігаються в Державному музеї Т. Г. Шевченка АН УРСР (Київ), крім малюнка «Острів Чекал-Арал», який зберігається в Державному музеї образотворчого мистецтва в Харкові.








183. П. О. Куліш до Крашевського *


Саме оце печатаю невеличку книжечку, у два аркуші, під назвою «Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 року», присвячену ось як: «Се христосування з друзями і ворогами бідо-/101/лашний автор, стоячи між Сціллою і Харібдою, благоговійно присвячує слободженим од нашої великої туги мученикам чоловіколюбства, Тарасу Шевченкові і Адаму Міцкевичеві». Може, вона відчинить мені двері хоть ув одно запекле руське серце... Оце ж подивився б, може, хто на мене скрива за мою «Крашанку», а я не даремно «звеличав Шевченка мучениками чоловіколюбства: бо вельми болію серцем, наткнувшись на серце скам’яніле під надихом лженауки і лжерелігії».


16 березня 1888 p., Краків


І, 34140, арк. 40







184. О. М. Огоновський до П. Г. Житецького


В тім збірничку поезій 1 не напечатано імені автора. Чи то той самий Чужбинський написав: «Воспоминание о Т. Шевченке?» СПб., 1861 г.


2(15) квітня 1888 p., Львів


І, 48689







185. В. П. Науменко до П. Г. Житецького


Что касается воспоминаний о Шевченко Афанасьева-Чужбинского, то сразу теперь не могу ответить, а нужно дома порыться в моих библиографических заметках, завтра извещу Вас и об этом 2.


[Квітень 1888 р., Київ]


I, 48689








186. В. П. Горленко до О. М. Лазаревського


Были мы вместе и у Вашего брата 3, и у Тарн[овского], глаза разбежались. Да и есть от чего! «Притча о блудном сыне» — превосходнейший ряд рисунков, офорт «Сама соби в хати» — редок до крайности, оба портрета — молодой, гравированный и старый, масляный, — в высшей степени любопытны.



1 Збірник віршів О. С. Афанас’єва-Чужбинського «Що було на серці», С.-Петербург, 1855 p.

2 Цей текст написаний на листі О. Огоновського до П. Житецького.

3 В. М. Лазаревського.



Я посматривал с тоской на портфель, где автограф «Дневника», напеча-/102/танного в размере не более 2/3, и масса домашних бумаг Шевченка! Вообще в одних руках я нигде не видел такого собрания Шевченковских вещей. Я буду еще раз для заметки и описания всего этого.


5 апреля 1888 г., С.-Петербург


I. 67998







187. В. Г. Шевченко до В. С. Гнилосирова *


Господин Термен отправляет пожертвованную им решетку и рабочих для установки ее на могиле Т. Г. Шевченко, почему прошу Вас покорнейше, во-первых, наблюсти за правильною установкою, а во-вторых или главных, — доложить предварительно местным властям, чтобы рабочие не встретили остановки, чем премного обяжете искренне Вам преданного В. Шевченко.

P. S. На обратном пути из Одессы на днях заверну и к Вам.


10 мая 1888 г., Киев


III, 1717







188. I. Л. Плешко до Г. П. Житецького


В июньской книжке «Русской мысли» в библиографическом отделе, может быть, будет помещен его отзыв о русских произведениях Шевченко. Что это за скучища, что это за безталантщина! Я говорю о рецензии Каллаша 1. Представь себе: написал целый лист, и хоть бы тебе одна строчка дела. Нет. Пустые трескучие фразы, общие места. Одним словом, все, что в этой рецензии сказано, можно приложить к какому угодно беллетристу-народнику: «певец народного горя», «плачет народными слезами», «страдает и мучится по поводу народных язв».



1 Рецензія на книгу «Шевченко. Поэмы, повести и рассказы, писанные на русском языке». К., «Киевская старина», 1888 — «Русская мысль», 1888, № 10. с. 475 — 478.



А в начале этой статьи пущена некоторая инсинуация по адресу давних украинофилов. Не помню, говорит, в каком-то № «Основы» было публиковано о распродаже друзьями покойного Шевченко его рукописей, которые и были проданы рублей за 20. Во-первых, в каком-то №, а во-вторых, К[аллаш] не дал себе труда хорошенько разобрать, точно ли друзьями были проданы рукописи и проданы ли они были или просто растащены, а в-третьих, в довершение всего, что это за свинство, писать такую пасквиль в таком месте, где об украинофильстве или знают только по наслышке, или где относительно его распространен не скажу какой-то сброд беспорядочных мыслей, а, прямо нужно сказать, какой-то беспутный бред, какой способны /103/ лопотать суконные языки, но который тем не менее очень часто сбивает с толку и ясные головы, ибо сии последние будут в одиночку, и на них врасплох нападет шайка людей с медными лбами и пустопорожними персями.

Итак, написать такую вещь (о продаже с аукциона рукописей Шевченко) — значит присоединить свой голос к беспутному лаю прохвостов, даже еще хуже, дать повод распутникам к новому бреху. Если у К[аллаша] не было таких намерений, то ведь, собственно говоря, и того достаточно, что он не подумал о возможности лая, не подумал даже после того, как я ему чрезвычайно горячо объяснял это.


15 июня 1888 г., Глухов


I. 49239








189. П. Д. Демуцький до М. В. Лисенка *


Щонеділі й празника після служби божої віддаю данину службі етнографічній: розшукав ще кількох співаків у своєму селі, котрі знають деяких гарних пісень, але мені хочеться добути історичних, а їх нема. Між такими різними битовими піснями, до котрих треба вміти розворушить співаків, я натрапив пісню про Шевченка:


Уродився Шевченко

Уродився вдався

. . . . . . . . . . . . . . .

В солдати записався...


Співак, котрий пригадав про неї, сам не зміг в своїй пам’яті її обновити, то обіцяв це зробить кутком, і я надіюсь на Івана Купайла добуть її так, як вони пригадають.

А може, моя даремна праця буде, може, та пісня уже записана? Або, може, то артефакт?


20 червня 1888 p., Янишівка


І, 42107







190. О. М. Веселовський, М. Ковалевський, М. І. Стороженко до В. Б. Антоновича


Мы, нижеподписавшиеся, задумали издать ряд характеристик русских писателей и общественных деятелей. Не ограничиваясь великороссами, мы желали бы включить в наше издание биографии и нескольких малороссийских деятелей: Шевченко, Кулиша, Квитки-Основьяненко и др. Не откажитесь помочь нам в нашем предприятии. Ввиду того, что один из нас (Стороженко) взял /104/ уже на себя составление биографии Шевченко, предлагаем Вам, не стесняя Вас временем, две остальные темы. Вы несказанно обяжете нас, поддержав наше предприятие Вашим высоким сотрудничеством.


23 июня 1888 г.


III, 67016







191. М. Ф. Комаров до В. С. Гнилосирова


А ще краще, коли б Ви засіли та описали добре і старанно історію могили Тараса зо всіма подробицями, котрі, певно. Вам відомі 1.


[Серпень, 1888] р.


III. 4210







192. В. П. Науменко до В. С. Гнилосирова *


Аж ось коли озвався до Вас, бо з приїзду в Київ попавсь у таку наглу роботу, що ніколи іноді й пообідать у свій час. Пишу тепер до Вас через Михайла Івановича 2 — близького нашого приятеля з Одеси. Він їде Дніпром на Кременчук і хоче завернути на могилу Тараса. Будь ласка, приймайте його як рідного і доставте йому змогу поклониться Тарасові. Сам я буду на хуторі в перших числах октября та заверну і до Вас у Канів.


22 вересня 1888 р.


III, 4418








193. І. А. Линниченко до О. С. Лашкевича *


Жаль, что я не мог сообщить Вам раньше о юбилее Щепкина. Н[иколай] Ильич С[торожен]ко прочел реферат об отношениях Щ[епкина] к Шевченко, но эту статью уже выпросил у него Гатцук для своей газеты.


11 ноября 1888 г., Москва


III. 9558



1 Василь Степанович Гнилосиров з 1873 р. до самої смерті (1901) був наглядачем могили Т. Г. Шевченка. Він був обізнаний з усіма питаннями, зв’язаними з упорядкуванням та охороною могили.

В. С Гнилосиров підготував до друку статтю про могилу Т. Г. Шевченка, але вона не була опублікована.

В 1902 p., після смерті Гнилосирова, використавши його матеріали, Володимир Науменко в журналі «Киевская старина» надрукував статтю під назвою «К истории могилы Т. Г. Шевченка» і підписався «В. Н. », але в цій статті описані лише роботи, які провадились на могилі поета.

2 М. І. Жука. /105/








194. Т. А. Зіньківський до Б. Д. Грінченка


У нас така думка, що на Шевченкові роковини зібрати ще треба яку суму, і сі гроші мусять піти на налагодження намогильника Котл[яревському] у Полтаві.


28 листопада 1888 р.


III, 38206








195. М. І. Стороженко до О. С Лашкевича *


Посилаю Вам Sous bande мою речь об отношениях Щепкина к Шевченко, читанную мною в торжественном собрании Общества любителей российской словесности. В числе лиц, слушавших ее, был некто И. И. Смирнов, принесший мне через несколько дней экземпляр стихотворений Шевченко (издание 1860 г.) с его собственноручными дополнениями 1. Экземпляр этот принадлежал И. М. Лазаревскому и был ему подарен Шевченком, что доказывается следующей надписью: Іванові Лазаревському. Кобзар Тарас 8 марта 1860 р.

В числе дополнений находятся четыре цельные стихотворения Шевченко: одно из них («Якби то ти, Богдане п’яний») было напечатано в заграничных изданиях Шевченко; не знаю, были ли напечатаны два других (подражание пророку Осии, начинающееся словами: «Погибнеш, згинеш, Україно!» и пророка Иезекииля: «Восплач, пророче, сыне божий!»), но, кроме этих нецензурных, есть одно небольшое прекрасное стихотворение, очевидно, написанное Шевченком в ссылке:


Каламутними болотами

Меж бур’янами, за годами

Три года сумно протекли и т. п.


Если это стихотворение еще неизвестно (об этом Вы можете навести справку у М. К. Чалого), то Смирнов ничего не имеет против его напечатания, а Вы за это позволение пришлите ему за год «Киевскую старину».


15 декабря 1888 г., Москва


III, 7720



1 Доповнення в «Кобзарі» зроблені не Т. Г. Шевченком, а І. М. Лазаревським, який допомагав Шевченкові переписувати його твори. Зараз цей «Кобзар» зберігається у відділі рукописів Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна. Див. «Записки Отдела рукописей Всесоюзной библиотеки им. В. И. Ленина», Вип. 5, 1939, с. 14 — 21. /106/








196. О. О. Василенко до О. С. Лашкевича


Ще я хочу спитать Вас ось про що: в «Киевской старине» (1883 г., янв[арь]) напечатана невеличка стаття шановного добродія Горленка про епізод у Полтавськім земстві об могилі Т. Г. Шевченка, і в кінці тієї статейки вказано, що земство постановило хода[та]йствовать перед ким слідує, щоб одкрить в Полтавській губ[ернії] збір на пам’ятник незабутньому батькові. Так от я, шануючи пам’ять великого українського поета, хотів би знати: чи сталось воно і на ділі те постановленіє, чи то були тільки слова 1.


19 грудня 1888 р.


III, 9556







197. Лазаревський * до Лазаревського *


1) Совершенно неожиданно предложил мне В. В. Тарновский продать ему все реликвии Тараса.

Я ответил, что ровно ничего не могу отвечать, не объяснившись с тобою. Да вот и тебе не знаю, что сказать. Цены на подобные предметы больше, чем вопрос. Я стороною слышу, что была бы будто речь о 5 т[ысячах] (!?). Живописных вещей набралось бы пожалуй рублей на тысячу. Остальное: рукописи, счета похоронные, — правда, и дневники здесь.


Не без халатности


2) «Киевская старина», июнь, Горленко три раза упоминает о картине «Сама собі господиня в хаті». У меня — два экз[емпляра] того же типа; оба — с надписью рукою Шевченко: «Сама собі в своїй господі». Подпись простым карандашом: Шлюбному Василеві Лазаревскому. 1859. На другом экземпляре такая же надпись красным карандашом. Здесь в первый раз встречаю толкование, що се якобы потаскуха. И «банка с пудрою...»

3) «Киевс[кая] стар[ина]», октябрь, Стороженко, стр. 11. «Книжечка, переплетенная в дегтярный (?) товар, к[ото]рую он Т[арас] носил постоянно при себе в голенище сапога, и пр[очее] хранится в настоящее время у В. М. Лаз». Ничего подобного не имел и в первый раз об этом слышу.



1 Полтавська земська управа 6 грудня 1882 р. прийняла рішення «1. Асигнувати 500 крб. із земських сум на упорядкування могили з дорученням Золотоніській земській управі, що знаходиться найближче до могили, взяти на себе турботи по упорядкуванню. 2. Клопотати про дозвіл відкрити в межах Полтавської губернії підписку на спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченкові». Гроші пішли на упорядкування могили, а клопотання про відкриття підписки на пам’ятник не було доведено до кінця. /107/



Я впервые видел на днях у Коли Лаз[аревского] духовное завещание покойного отца. Это тетрадь in folio листов 10. Откуда она попала Ив. М-у? 1.

Все вложенное перешло со своими заметками Александру.


Арх. О. М. Лазаревського


[Не раніше жовтня 1888 p.]












1889



198. С. I. Гомолинський до Б. Д. Грінченка


Все книги немедленно будут высланы (разве «Кобзаря» не вышлю, так как распродал все издание) самое большее дня через три.


8 января 1889 г., Киев


III, 40425







199. В. П. Науменко до В. С. Гнилосирова


Празниками заслав я до Вас образ Тараса... з ним 4 плахти до хати Тарасової. Попіклуйтесь про те, щоб образ цей оправити у кіот, про котрий ми з Вами балакали восени. Напишіть, що воно буде затрібувать грошей, то я Вам зараз і вишлю. Плахт, мабуть, доведеться купити ще, та то вже нехай к весні, тоді ж разом купимо і килимків, бо тепер у базарах наших їх нема.


8 січня 1889 р.


III, 4419,







200. М. С Кононенко до О. С. Лашкевича


Одновременно с этим письмом посылаю Вам рукопись под заглавием: «Воспоминания и анекдоты о Т. Г. Шевченко, записанные из народных уст». Если рукопись эта окажется пригодной, то покорнейше прошу напечатать ее в Вашем многоуважаемом журнале 2.



1 Можливо, це І. М. Лазаревський

2 «Киевская старина». Стаття не була надрукована. /108/



P. S. В конце моей статьи помещена песня, которую рассказчик приписывает Т. Г. Шевченко, песню эту я встречал в песенниках и, кажется, в «Собрании песен» Г. Чубинского, но только в другом виде, к ней бы следовало сделать примечание, но так как источников этих я достать не мог, то и оставил ее без примечания.


11 января 1889 г., Чернигов


III, 9589








201. М. I. Стороженко до П. Г. Житецького *


Посылаю Вам оттиск моей речи об отношениях Щепкина к Шевченко 1, произнесенной в заседании Об[щества] люб[ителей] р[оссийской] словесности в день столетней годовщины рождения Щепкина. Очень жалею, что в настоящую минуту ничего не могу прислать из моего литературного рукоделья кроме этой безделицы: книг моих давно нет в продаже, а у себя я не мог найти даже оттиска моей статьи о Шевченко, помещенной в «Киевской старине», так что пока позвольте считаться Вашим должником.


15 января 1889 г., Москва


I. 48892







202. С. I. Гомолинський до Б. Д. Грінченка


Шевченка «Кобзарь» распродан, печатается новое издание 2, если смогу достать такой экзем[пляр], как Вы желаете получить, то вышлю с большим моим удовольствием.


21 января 1889 г., Киев


III, 40423



1 Промова M. І. Стороженка «Щепкин и Шевченко» була виголошена на урочистому засіданні Товариства любителів російської словесності в листопаді 1888 р. і опублікована в «Газеті Гатцука», 1888 p., № 6, с. 90 — 92. Очевидно, були й окремі відбитки.

2 Т. Г. Шевченко, Кобзар, Склад издания в книжных магазинах Ф. А. Иогансона, К., [1889].








203. В. П. Горленко до В. П. Науменка *


Трижды заходил к Вам — но дома не заставал. Вчера я занес Вам пачку рукописей, к которым требуется пояснение. Две из них — старинные списки странствующих повестей, вывезенные мною на прошлой неделе из Березани, с распродажи имущества /109/ Лукашевича 1. Кроме этих рукописей, я вывез оттуда всю его этнографию и две картины — одну работы Шевченка, другую старинную. Остальные малорос[ийские] картины купили другие любители.

Наконец там же положен был список «Тризны» Шевч[енка], взятый мной у Елисея Киприяновича 2. Передайте ему при случае обратно вместе с моим поклоном и извинением.


23 января [1889] г.


III. 7867








204. Т. А. Зіньківський до Б. Д. Грінченка


На роковини Ш[евченка] я взявся скомпонувати рефератик — «Шевч[енко] в світі європейської критики». Знаєш, що Шевченка німецька критика трактує як світового генія, котрих по пальцях перелічити, буквально! Хоч у мене і була колись брошурка, здається, така: «Ш[евченко] в «европейской критике», але така хирна і наче з чужих слів скомпонована, а не по джерелах, що певного і хоч скільки-небудь вірного зрозуміння, як Європа трактує нашого батька, не можна мати. Я обмежуюсь в своїй роботі тільки німцями: Обрістом, Franzov’oM и Каверау; французом Дюраном; поляками: Равитою і Баттагліа і скількома слівцями (на що тільки ми і здобулись у їх) ро[сіян] Добролюбова, Пипіна і Бєлінського, між тим коли в євр[опейській] критич[ній] літературі Шевченкові присвячено цілі монографії (Обріст, Franzov, Battaglia, Дюран). Я було хотів дізнатись, що говорять в одному англійському журналі, та цього журналу тут і не дістати. Навіть поки здобув Franzova, то цілу одіссею витримав.


7 лютого [1889] р.


III. 38202







205. І. Я. Франко до О. С. Лашкевича


Коли б Вам се не було занадто коштовне, я просив би зробити для мене з сієї статті (про Івана Вишенського), а також з статті про Шевченка (коли цензура її пропустить) 3 хоч по 10 відтисків, котрі я хотів би послати декому з знайомих.


20 лютого 1889 p., Львів


III, 9482



1 П. Я. Лукашевича.

2 Є. К. Трегубова.

3 Ця стаття була надіслана до редакції журналу «Киевская старина», але там не надрукована. /110/








206. T. A. Зіньківський * до Б. Д. Грінченка *


Реферат я свій прочитав на вечорі 25 лютого у Б[еренштама]. Народу було чимало: були із росіян Пипін, Семевський і деякі ін. Пипіну я комплімент сказав в рефераті за послідню його оцінку Ш[евченка] 1.

Скінчились репліки по моєму реферату. Через який час один студент, здається Д. (як ще пили чай до читання усякого, мені кинулось у вічі його обличчя — мені дуже нагадало воно Гоголя), про[читавши] з книжки «Братнє послание», додав до його слівце — поетичне revue на українську історію, на її діяча «козака» і дуже хороше зв’язав борню козацьку за волю з теперешнім духовним рухом українським, піднятим так Тарасом...

Коли Б[еренштам] говорив про потребу здійняти з маски Шевченка посмертний портрет (котра тут же була виставлена на тій самій китайці, котра була в труні) — бронзовий знімок, щоб виставити його в Шевченковій хаті (коло могили), О[....]2 сказав (по-українськи), що, бувши в сій хаті, він бачив там тільки один рушник, і тому-то було б добре, коли б укр[аїнські] жінки взялись вишити скілько можуть (тут було скілько жіноцтва, що й обіцялись).

На маску зібрали 72 рублі, і вже заказано (коштуватиме 75 руб).

Побалакав я з Б[еренштамом] про твоє бажання видавати метелики з Шевченка, але він неохочий на се — йому не подобається видавець Гомолинський, котрого він зна як шахрая. (Вийшла якась історія, що він знав про листи і роботи, переслані комусь Драгом[ановим] — він просто прийшов та й каже: коли мені не даєте стілько чи стілько — то я «донесу»). Мусили йому дати. Отакий молодець!..

«Кобзаря» я бачив — те ж саме, що і в виданні р. 1884. Вірш в один стовпець — може, через те й дорожче — більш паперу. Видання куплене Іогансоном (Київ), там і друковано.

Бер[енштам] хоче тепер видати ілюстрованого «Кобзаря» всього і дешево. Він єднав до сеї роботи Мікешина, але розійшовся — Мікешина він зна теж за шахрая і тому боявся вклепатися. Єднав потім Кримського (вороніжсь[кого] українця і трішки українофіла), щоб під його доглядом взялась до роботи ціла купка малярів — але і тут вийшло на пшик — Кримський 3 дуже взяв управо чогось і ознайомив, що він тепер ворожий українській ідеї. Тепер Б[еренштам] думає зійтися з Рєпіним.



1 Див. «Вестник Европы», 1888 p., № 3.

2 Щось закреслено.

3 Йдеться про воронезького маляра, який не мав ніякого відношення до А. Ю. Кримського — видатного радянського вченого.



Сей тепер кінча хороший портрет Шевч[енка] задля «Хати» і скоро скін-/111/чить — то Б[еренштам] дума до ілюстрування притягти його. (Шевченкове поличчя Р[єпін] узявся зробити за дуже маленьку ціну — за 200 карбованців).

...писав мені якось (наче в січні) М. Ф. Комар 1, чи не краще прислати альманах у Бурх 2, бо в Одесі навіть «приказки» його заборонив цензор Suasponte, не посилаючи у Бурх. Я описав йому тоді, як се можно, щоб висилав мені. Потім я пізнався з Балашовим (друкарем) і розбалакався про се. Він і каже, що буцім хороший приятель с Гл[авным] нач[альником] по д[елам] п[ечати] і тільки через се «Кобзар» і побачив тепер світу (його мали друкув[ати] у Бал[ашова], і, по правилам, друкарня мусила в цензуру подавати).

Про публічне святкування дня 26 л[ютого] — як торік і завжди до сего — ніхто не попіклувався! Хотів за се було взятися доктор П. 3, та занедужав несподівано на сей час, і діло не пішло. Одписуй швиденько. Бо коли ще й ти гаятимеш, то нам балакати доведеться дуже не швидко.


4(16) березня 1889 p., [Петербург]


III, 38201







207. М. Ф. Комаров до Б. Д. Грінченка


Від Трохима Абрамовича 4 одібрав сумну вістку: «Складка» 5, 2 т[ом] заборонена, і взагалі цензура страшенно лютує — навіть Шевченка ледве-ледве пропустили, харцизяки.


6 березня 1889 p., Одеса


III, 37512








208. Б. Д. Грінченко * до Т. А. Зіньківського


Б[еренштамові] не подобається мати діло з Гомолинським, але хто ж йому став на заваді, що він сам не видає Шевченка метеликами 6. А друге: хай Гомолинський і шахрай, як він каже, але ж він може довести книгу до народу, а ми ні, та ще й те: коли Г[омолинський] шахрай, чому добрі люди не візьмуть до своїх рук видавницьке діло? Чому мусимо ми удаватись з своїми рукописами до Гомолинських, а не до Б[еренштамів]?



1 М. Ф. Комаров.

2 Петербург.

3 Не встановлено.

4 Т. А. Зіньківського.

5 «Складка» — літературний альманах.

6 Б. Грінченко пропонував видавати дешеві, доступні видання творів Т. Шевченка та заперечував проти видання дорогого ілюстрованого «Кобзаря», який хотів видати В. Беренштам (див. примітку 1 до листа Т. Зіньківського до Б. Грінченка 7 лютого 1890 p.).



Вони гарні люди, оці Б[еренштам]и, та на лихо собі трохи /112/ чудні: і самі мало роблять, і другим не дають робити. А ще це: чому «Кобзар» з 75 к. подорожчав до 1 крб.? Чи то ж значить заповіту батькового Тарасового слухати? Де ж таки у селянина карбованець на книгу знайдеться?

Я вилічував і впевнивсь, що «Кобзар» можна видати за 50 коп. і мати бариші ще. Чи то ж не могли вони самі видати, не віддаваючи якомусь там Йогансонові... Тепер хочуть видавати ілюстрованого «Кобзаря». Дуже, дуже добре діло... Ілюстрований «Кобзар», хоч який дешевий, буде для села дорогий: селу треба «Кобзаря» за четвертака (думаю, що й цього можна досягти) і треба метеликів... Чи не сказав би ти про все це Б[еренштамові]? Бо так думаю я не один, і здається мені, що треба ж колись і бурхівцям 1 запитатися у селюків, чи бажають вони, щоб їх поета однімано у їх дорогою ціною та ще дечим.


18 березня 1889 р.


III, 40804








209. М. Ф. Комаров до Б. Д. Грінченка


Київський збірник 2 має бути дуже цікавим. Єсть там оповідання Леонтовича, Мирного, Левицького, Мордовця, комедія Янчука: «Пилип Музика», цікава ст[аття]: «Малорус[ские] стихотвор[ные] опыты до Шевченко», де будуть надруковані всі вірші маловідомих поетів, розкидані скрізь по московських журналах, варіанти історичних дум, записаних І. Котляревським, і малюнки Шевченка з фототипіями всіх малюнків, які можна було роздобути. Коли б то все се добро вийшло на світ божий.

Цензурні новинки: на днях заборонено: «По селах», збірник оповідань Кониського і малюнки: «Шевченко в труні», «Могила Шевченка».


22 березня 1889 p., Одеса


III, 37511, арк. 2, 4







210. Д. Г. Монтвид-Клеменсов до редактора «Киевской старины»


Живя по несчастью в таком трущобном городе, каким по всей справедливости может быть названа Пенза, я, к сожалению, только на днях совершенно случайно узнал, что в «Киевской старине» помещены воспоминания о Т. Г. Шевченко 3.



1 Українцям, що проживають у Петербурзі.

2 Збірник «Вістка» через цензуру в світ не вийшов.

3 Автор листа має на увазі статті, що друкувалися в «Киевской старине»: H. Зарянко, «Воспоминания Н. Д. Усковой». С примечаниями М. К. Чалого, 1889, № 2, с. 297 — 313; Н. Д. Новицкий, «На Сыр-Дарье у ротного командира» (из путевой книжки), 1889, № 3, с. 561 — 581. /113/



Не имея возможности достать эти воспоминания для руководства немедленно, я все-таки решаюсь послать вам прилагаемую рукопись 1, написанную мною со слов бывшего председателя Самарской губ[ернской] земской управы, ныне управляющего отделениями дворянства и крестьянского банка в Пензе Эраста Васильевича Нудатова — человека, заслуживающего полного доверия, — рукопись, касающуюся пребывания нашего поэта в Раимском укреплении. Я надеюсь, что если моя статья после статей Усковой и Н. Д. H. 2 и не даст чего-либо нового, то все же послужит дополнением к этим статьям. Ввиду этого я, конечно, не стану сетовать, если Вам угодно будет сделать сокращения или исправления в моей статье.


30 марта 1889 г., Пенза


III, 4019








211. Т. А. Зіньківський до Б. Д. Грінченка *


Що «Кобзар» дорогий, будучи так виданий, як є, нема що й казати.

Надруковано 10. 000 і віддано се за 5. 000 крб. Певна річ, якби пани видавці самі друкували та потім віддавали на комісію, то можна б було таке видання і по 50 коп. віддавати, бо, нема що казати, п. Йогансон не менший шахрай, як і кожен Гомол[инський], бо споганив видання. Я хочу написати про се в «Новостях».

Беренштамові прислано із Праги «Humoristicke listy», на першій стороні котрих поличчя Тарасове і маленька згадка. Се уміщено на бажання одного українця закордонного, що прислав Б[еренштамом] і листи, де каже, що він прохав надрукувати се число (11) в більшім числі примірників, щоб можна було українцям їх придбати. Ми тут зібрали 8 карбованців і послали туди, щоб на всі сі 8 крб. прислано нам сіх «H[umoristicke] l[isty]» (число щось 15 крейцарів). Я одіслав сі гроші і коли одержу, то пришлю тобі (се младочеський орган і дозволений в Р[осії]). Як його було писати до п. видавця? Вже не по-російськи, крий боже. По-німецьки — теж не випадало, вважаючи на чеське ворогування до всього німецького, то я вже з гріхом пополам узяв до його по-французьки, бо ж, кажу, писати до «братів слав’ян» по-російськи, значить признавати за ними ту роль всеслав’янську, яку вони собі намагаються придбати...


30 березня [1889] p., Петербург


III, 38199



1 Стаття Д. Г. Клеменсова «Кое-что из жизни Т. Г. Шевченко в Раиме» в журналі «Киевская старина» не була надрукована. Пізніше була опублікована в харківській газеті «Южный край» (1890 р. 31.XII; 1891 p. 12.I).

2 М. Д. Новицького. /114/








212. В. П. Науменко до В. С. Гнилосирова


Щодо матеріалів про історію могили Шевченка, то дуже потрібно було б зібрати їх, і первим ділом, звичайно, ви мусите написати спогади 1 про все те, чого свідком Ви були; але про це докладніше перебалакаємо влітку, як побачимось.


24 квітня 1889 p., Київ


III, 4420







213. Т. А. Зіньківський до Б. Д. Грінченка


Ти все до мене пристаєш, щоб я відіслав реферата про Шевченка до «Зорі» 2. Мушу тебе послухати, і я все збираюсь, та коли ж мої збори до чого-небудь — гай, гай які довгі — та треба переложити в ньому на українську мову деякі уступи — цитати з російських критиків — Бєлінського, Григор’єва, Добролюбова, Пипіна тощо, які я задля громади української в Петербурзі з приміткою росіян не важав за потрібне перекласти; відсилаючи до друку в Галичину лишати текст російський — теж не сподоба.


25 липня 1889 р.


III, 38195



1 Спогади В. С. Гнилосирова «К истории могилы Т. Г. Шевченка (Из заметок обывателя)». Зберігається у відділі рукописів ЦНБ АН УРСР (I, 335). Повністю ці спогади не надруковані.

2 T. A. Зіньківський свій реферат під назвою «Національне питання в Росії» опублікував в журналі «Правда», 1889 р., т. 3, № 9, стор. 204, 205, 213, 214 за підписом Т. Звіздочот. Реферат цей був виголошений в шевченківські дні 25 лютого 1889 р. в Петербурзі.







214. М. А. Кретчмер до О. С. Лашкевича*


Вторая моя покорнейшая просьба — не откажите в Вашем участии восьми слепым и их несчастной матери Ирине Никитичне Ковтун, родной племяннице незабвенного нашего поэта Тараса Григорьевича Шевченко. Я, что мог, делал и готов делать, чтобы помочь этому бедному и несчастному семейству. Кроме газеты «Киевское слово», я отправил воззвание в редакцию газеты «Новое время», и было пропечатано, но результат моих хлопот не увенчался успехом. Несколько времени тому назад я получил от Ковтуновой письмо, в котором она пишет, что получила три письма: в одном 3 р[убля], в другом 5 р[ублей], а в третьем 6 руб[лей]; этим благотворительность и окончилась.

Я не думал, чтобы общество наше было так неотзывчиво к состраданию и притом так близких сердцу усопшого Тараса Гри-/115/горьевича, но я полагаю, что никакая газета не может принесть Ковтунам столько пользы, как Ваш журнал 1, потому газета прочитывается, да и то не вся, и бросается; Ваши же книги каждый мыслящий человек бережет, и только разве дает прочесть человеку, равному себе, т. е. мыслящему; поэтому-то я и возлагаю большие надежды на успех от Вашего журнала. Если бы для этого предмета потребовалось Вам какое-нибудь сведение, то я имею копии, засвидетельствованные с подлинной справки, выданной киевской клиникой за подписом профессора Ходена, о том, в каких годах Ирина привозила своих слепых шестерых детей (двоих слепых она вовсе в клинику не привозила) и что всем им произведены операции, но они остались незрящими, а, может быть, адрес Ковтуновой тоже понадобиться, то я все это могу выслать.

P. S. Книгу за июль я получил, за что много благодарен, потому я полагал, что обо мне забыли.

Еще одна просьба к Вам, Александр Степанович, я заметил, что у Вас имеются адреса почему-либо выдающимся личностям, то будьте так добры снабдите меня ими, то я буду бомбардировать письмами за несчастных Ковтуновых, авось поможется. Бывши у Вас, не знаю, кто-то мне посоветовал обратиться к какой-то сострадательной даме посредством учителя ее детей, я и был у того учителя, и он обещал все генеральше передать, но, как видно, не исполнил слова, а мне хочется всех восьмерых слепых Ковтуновых доставить в глазную клинику. Меня там уверили, что если не всем помогут, то за половину ручаются, а разве это мало — четырем душам дать возможность увидеть свет божий и своим трудом снискивать себе кусок хлеба; но для этого, конечно, нужны не слова, а материальная помощь; я же не обладаю ни малейшими средствами, делаю, что могу, даже больше сил моих, потому что слепой.

Ко мне обещал писать г. Науменко, но, вероятно, забыл, а может, не имеет адреса моего, то прилагаю. Станция Талалаевка, Либаво-Роменской ж. д., Михаилу Адамовичу Кретчмер[у]. В х[уторе] Олаве.


31 июля 1889 г., х. Олава.


III, 9623







215. X. О. Алчевська до Б. Д. Грінченка


Дюран-Гревиль написал недавно биографию Шевченко 2 и обещал мне доставить эту книгу на днях. Воображаю, как Вам интересно будет увидеть ее и ознакомиться с ее содержанием.


III, 35360


[Август 1889 г., Париж]



1 «Киевская старина».

2 Див. лист Е. А. Дюран-Гревіля до X. Д. Алчевської від 17 серпня 1890 р. (III, 45285). /116/










216. H. M. Кибальчич до О. С. Лашкевича*


Посылаю Вам «Воспоминания о Шевченко» и его три (3) письма (переданные мне матерью в мое вечное и потомственное владение, и которые прошу по снятии с них копий немедленно возвратить мне) с покорнейшей просьбою поместить их в «Киевской старине».

Относительно условий я уже говорила и писала Евгению Александровичу 1 и потому нахожу лишним повторять их здесь.

Зная, как легко набросить тень на самое чистое, святое, и понимая, какую — на посторонний взгляд — двусмысленную роль мог играть Шевченко в своей романтической истории с Лукерией 2, моя мать давно задумала написать свои «воспоминания», тем более, что до нее дошли слухи, будто где-то и кем-то было уже напечатано об этом факте его жизни... Но, не имея сама времени, она поручила это мне как пламенной — можно сказать «с колыбели» — почитательнице нашего незабвенного поэта и вообще особе, склонной к литературному труду (в чем сама редакция могла многократно убедиться).

Имен особ, игравших в «романе» Шевченко известную роль, мать не желает печатать так же как и своего собственного — на что редакции следует обратить внимание при печатании «писем» Шевченко, но так как Вам нужно, может быть, их знать, она соглашается частным образом сообщить:


1 Г-жа N — Карташевская

2 Г. N — ее брат — Макаров

3 Г. N. N. — их кузен — Маркевич

4 Графиня N — Толстая.


Сестра матери — Александра Михайловна Кулиш, и первая ее встреча с Шевченко произошла в х. Мотроновке, Борзенского уезда, Черниговской губ[ернии].

Во всяком случае, если редакции понадобятся какие сведения, я с удовольствием сообщу их, конечно, если можно будет...

Мать старалась добросовестно передать, что ей известно было; если же и есть какая ошибка — погрешность ее памяти... Мне не советуют посылать подлинные письма Шевченка, но, во 1) я обещала Вам и не могу нарушить свое слово; во 2) мне кажется, редакции «Киевской старины» можно бы доверить драгоценные документы?..


21 сентября 1889 г., с. Зарог.


III, 7802



1 Є. О. Ківлицькому.

2 Л. I. Полусмаковою. /117/







217. Б. Д. Грінченко* до Т. А. Зіньківського


А як стоїть справа з ілюстрованим «Кобзарем»? Чи не замерзла, як то у нас звичайно буває?


11 жовтня [18]89 p.


III, 40794







218. M. M. Макаров до редактора журналу «Киевская старина»


На основании имеющихся в моем распоряжении подлинных писем Т. Г. Шевченко и других близких к нему лиц мною составлена статья, долженствующая осветить один из темных эпизодов в жизни знаменитого поэта — его последнюю несчастную любовь и неудачное сватовство на некоей Лукерии Полусмаковой, которая была крепостною девкою моего отца Николая Яковлевича Макарова.

Эта Лукерья была привезена в Петербург бабушкой моей Анастасией Александровной Макаровой в конце 1859 года. Последняя поселилась в Петербурге у дочери своей Варвары Яковлевны Карташевской, где бывал Шевченко и где он впервые увидел Лукерью.

На лето 1860 года, вследствие отъезда моих родственников за границу, Лукерья была поручена Александре Михайловне Кулиш, которая вместе с сестрой своей Надеждой Михайловной Забелой жила на даче в Стрельне; там-то Шевченко и сделал ей предложение к великому прискорбию своих друзей.

Все имеющиеся у меня документы относятся к этому времени; вот их перечень:

1) 6 писем Шевченко к отцу моему по поводу сватовства, а впоследствии разрыва с Лукерьей.

2) Письмо Лукерьи к отцу моему, писанное Александрой Михайловной Кулиш под диктовку неграмотной Лукерьи.

3) Письмо Александры Михайловны Кулиш и Надежды Михайловны Забелы с подробностями о сватовстве Шевченко.

4) Письмо Василия Михайловича Белозерского о том же.

Полагая, что Вам небезинтересно будет приобрести этот материал для Вашего журнала, обращаюсь с покорнейшею просьбой сообщить мне на сей предмет Ваши условия по следующему адресу:

Тифлис, Дворцовая улица, новый дом Сараджева. Николаю Николаевичу Макарову.

Я также на выгодных условиях мог бы решиться продать и самые оригиналы писем Шевченка; последние очень домогался /118/ приобрести Василий Васильевич Тарновский, в бытность свою в Петербурге зимой 1888 года, когда отчуждение этих писем было для меня невозможным делом.


17 октября 1889 г., Тифлис


III, 7825








219. Н. М. Кибальчич до Є. О. Ківлицького*


Я передавала матери о Вашей просьбе дозволить напечатать полные имена лиц, игравших известную роль в «Воспоминаниях о Шевченко», но она разрешила только заменить NN.


6 ноября 1889 г., с. Зорач


III, 7804







220. М. Ф. Сумцов до Ф. Г. Лебединцева *


У меня есть в форме черновых набросок несколько небольших статей о Шевченко 1, о Квитке, о слободско-украинском чумачестве. Если будет время, обработаю и вышлю Вам.


19 ноября 1889 г., Харьков


III, 7002



1 Стаття М. Ф. Сумцова «О мотивах поезии Т. Г. Шевченка» була надрукована в журналі «Киевская старина», 1898, № 2, с 210 — 228.








221. О. М. Огоновський до П. Г. Житецького*


Чи не звісно Вам, які напечатані поезії нашого Кобзаря, Тараса Шевченка? Відтак хотів би я довідатись, котрі стихотвори в празькім виданню по Вашій думці суть неавтентичні? Осьбо товариство імені Шевченка заходиться коло нового, повного видання «Кобзаря», тож були б нам пожадані вказівки наших свічних братів-українців.


29 листопада 1889 p., Львів


III, 63770







222. О. М. Огоновський до І. П. Пулюя


Чи немає у Вас яких непечатаних поезій Тараса Шевченка? Котрі стихотворні твори в празькім виданню по Вашому суді суть неавтентичні? Товариство Шевченка хоче зладити нове повне видання «Кобзаря» і поручило мені редакцію. Коли б Ви схо- /119/тіли мені подати які недруковані поезії, або вказали мені, котрі поезії не суть Шевченкові, то я в переднім слові спом’янув би про Вашу поміч.


11 грудня 1889 p., Львів


І, 34140, арк. 44








223. Т. А. Зіньківський до Б. Д. Грінченка *


P. S. Був у Беренштама днями, спитав про ілюстрованого «Кобзаря». Справа справді замерзла, як ти й догадався. А через що? Нема кому підібрати (передивившись «Кобзаря») текст для сюжетів. Прохав, чи не взявся б я? Боюсь, що і в мене часу не стане, а може, хоч розділю сю роботу між скількома чоловіками та як-небудь і зробимо вибірку.


17 грудня [1889] р.


III, 38189








224. М. І. Стороженко до В. Б. Антоновича


Обращаюсь к Вам за советом и помощью по делу, касающемуся семьи Шевченка: с месяц тому назад получено было из Малороссии письмо, сообщающее надрывающие душу известия о положении семьи родной племянницы Шевченка Ирины, дочери его старшего брата Никиты. Семья Ирины, проживающая в селе Кирилловка, Звенигородского уезда, Киевской губернии, состоит из десяти человек детей, из которых семеро слепых. Когда кн. Репнина сообщила мне это письмо, то я начал между своими знакомыми сбор пожертвований, и мне удалось до сих пор собрать 65 р. Теперь предстоит вопрос, как доставить эти деньги Ирине: послать ли их по почте? Или, может быть, найдется кто-либо из почитателей Шевченка, который произведет подобную же коллекту в Киеве (В. В. Тарновский говорит мне, что подобное же письмо получено и в Киеве) и отвезет деньги сам и наблюдет, чтобы настлано было в хате пол, куплена корова и т. д. Он мог бы также заручиться согласием Ирины отдать двух из ея детей в приют для слепых, находящийся в Петербурге под специальным покровительством императрицы. Приютом этим заведует гр[афиня] Олсуфьева, которая охотно устроит двух или даже трех из младших детей Ирины, но только ей необходимо для этого согласие матери. В приюте их выучат различным ремеслам, так что впоследствии они не будут бременем для семьи. Гр[афиня] Олсуфьева будет проезжать через Москву в двадцатых числах апреля, стало быть к этому времени необходимо ответ от Ирины. Ответ же относительно того, каким образом и через кого нужно направить деньги, если можно, сообщите еще скорее. Исполнением этой просьбы Вы бесконечно обяжете.

[1889] г., Москва


III. 67015



/120/







225. M. В. Шугуров до О. С. Лашкевича *


О перепечатанном в библиографическом листке апрельской книжки «Киевск[ой] старины» стихотворении, приписываемом Шевченко 1, я, прочитавши раньше это стихотворение в «Одесском вестнике» и находя, что оно ничего общего с произведениями Шевченко не имеет, написал было маленькую заметку, которая теперь, после перепечатки стихотворения «Стариной», не годится. Но так как оно перепечатано без оговорки, то, мне кажется, еще необходимее обсудить, может ли это стихотворение принадлежать Шевченко. А потому заметку эту прилагаю — для соображения.


[1889] р.


III, 9586














Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.