[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 279; 703-704.]
Попередня
Головна
Наступна Варіанти
Див. також: Сон («У всякого своя доля...»)
СОН
Марку Вовчку
На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила; і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім полі
Свою таки пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть.
І усміхнулася небога,
Проснулася — нема нічого...
На сина глянула, взяла,
Його тихенько сповила
Та, щоб дожать до ланового,
Ще копу дожинать пішла.
СОН («На панщині пшеницю жала...»)
Джерела тексту:
чорновий автограф на звороті офорта «Свята родина» (ІЛ, ф. 1, № 37);
чистовий автограф у щоденнику Шевченка від 13 липня 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 104);
чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 231);
чистовий автограф у листі Шевченка до М. В. Максимович від 22 листопада 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 190);
чистовий автограф на окремому аркуші (ЦДАМЛМУ, ф. 564, оп. 2, № 3);
авторизована копія на окремому подвійному аркуші (РДБ, ф. 139, картон 10, № 33, арк. 1 — 2);
першодрук у журналі «Русская беседа» (1859. — № 3. — С. 5 — 6).
Подається за першодруком.
Дата автографа у щоденнику Шевченка: «13 июля»; дата автографа у «Більшій книжці»: «1858.С. Петербург».
Датується на підставі часу завершення роботи над офортом «Свята родина» — орієнтовно початком (не пізніше 12) липня 1858 р., С.-Петербург.
Примірник офорта «Свята родина», на звороті якого написаний чорновий автограф твору, подаровано Ф. І. Черненку 16 липня 1858 р.; про те, що поет дарував саме офорт, а не текст вірша, свідчить той факт, що дарчий напис виконано на лицьовому боці офорта. Точна дата виконання офорта не відома; робота над ним розпочалася 3 травня, а закінчилася на початку — не пізніше 12 липня — дня, коли Шевченко подарував А. О. Лазаревській один з естампів офорта з написом «Афанасьи Алексеевни Лазаревской в знак глубокого уважения Т. Шевченко. 12 июля 1858 года» (фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 718). Невдовзі після виконання естампа Шевченко накидав на ньому олівцем чорновий варіант вірша, виправляючи текст у рядках 3, 4, 11 у процесі написання. Незабаром було зроблено виправлення іншим олівцем у рядках 3, 4, 8, 16, 18 і цілком перероблено й переписано наново останні п’ять рядків. 13 липня поет переписав твір до свого щоденника, вже подарованого М. М. Лазаревському напередодні, в день його іменин — 12 липня 1858 р., зробивши в тексті нові виправлення. Нижній шар правки відповідає тексту чорнового автографа на звороті офорта «Свята родина»; верхній шар виправлень частково перенесено до «Більшої книжки»; після рядка 17 Шевченко дописав три нові рядки, частково повторені і в автографі, надісланому М. В. Максимович.
Вперше надруковано за невідомим автографом в журналі «Русская беседа» (1859. — № 3. — С. 5 — 6) з посвятою Марку Вовчку.
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 623 — 624, за текстом щоденника Шевченка.
Твір активно поширювався в рукописних списках. З невідомого автографа, надісланого Шевченком М. С. Щепкіну у липні 1858 р. (лист не збе/704/рігся), В. С. Аксакова 14 липня 1858 р. зробила список твору (ІРЛІ, ф. 10625 / XV с 22, арк. 237 звор.), що має варіанти:
3 — 4 Пішла собі пошкандибала
А сина Йвана годувать
5 — 6 Воно сповитеє лежало
У холодочку під снопом
8 Попестила і тихим сном
15 — 16 І на своїм веселім полі
Удвох свою пшеницю жнуть
19 — 23 Та й пробудилась, сповила
Свого Івасика малого,
Та копу дожинать пішла,
Поки не чути ланового.
Копію з цього списку В. Аксакова надіслала з листом до М. Г. Карташевської від 2 серпня 1858 р. (ІРЛІ, ф. 10652/ XV, с. 22, арк. 250 — 250 звор.).
Від «Більшої книжки» походить список П. Куліша 60-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 87). За першодруком виконано рукописні списки: у збірці «Сочинения Т. Шевченко», 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 409 — 410); у рукописних «Кобзарях» — 1863 — 1867, Катеринослав (ІЛ, ф. 1, № 811, арк. 6 звор. — 7); 1866 р. (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 288 — 288 звор.). За «Кобзарем Тараса Шевченка» (СПб., 1867) виконано список у збірці Д. Демченка «Кобзарь Тараса Шевченка» 1865 (ІЛ, ф. 1, № 81, с. 156 — 157). За невідомим спільним джерелом виконано списки на вклейці до «Кобзаря» 1860 (ІЛ, ф. 1, № 535, с. 221) та у рукописному збірнику без назви невідомою рукою (НМТШ, А-546).
Вірш написано у Петербурзі в час, коли особливо загострилася проблема скасування кріпосного права. Той факт, що поет зняв останні два рядки, які написав у щоденнику, свідчив про його ставлення до поширених у тогочасній суспільній думці надій на справедливе розв’язання «селянського питання» згори. Будучи гранично актуальним, твір набув широкого розголосу.
Марко Вовчок (Маркович Марія Олександрівна, 1833 — 1907) — українська та російська письменниця й перекладачка.
Лановий — панський наглядач над кріпаками на польових роботах.
