[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 82-83.]
Попередня
Головна
Наступна
«З половини 1843 року і до свого арешту в 1847 році Шевченко переважно проживав у Малоросії, збираючи матеріали для видання задуманого ним альбома під назвою „Живописная Украина“. В Малоросії його прийняли гостинно і хлібосольно. Про цей період іде мова у спогадах Афанасьєва-Чужбинського про Шевченка, з яким він познайомився 29 червня 1843 року в Мосівці, в домі Тетяни Густавівни Волховської» 1. Кінець 1843 року Тарас Григорович провів у м. Яготині в князя Рєпніна, а на початку 1844 року він потрапив знову в компанію «мочеморд», незважаючи на застереження княжни В. М. Рєпніної. «Незабаром після виїзду з Яготина, — читаємо у п. Петрова (с. 312), — Шевченко знову з’являється в Мосівці, як засвідчує дата під віршем „Чигирин“, написаним у Мосівці 19 лютого 1844 року». Наступний епізод, який я передаю зі слів моєї бабусі Марії Давидівни Корсун, дає змогу зробити припущення, що Шевченко уже з перших чисел січня гостював то в Мосівці, то в Закревських у Березовій Рудці.
1 Петров Н. История украинской литературы, К., 1884, с. 310.
12 січня 1844 року, в день іменин Т. Г. Волховської, в Мосівці було велике святкування, з’їхалося понад півтораста душ гостей, між ними був і Тарас Григорович. Серед інших веселощів була влаштована лотерея /83/ на користь однієї з присутніх, на ім’я Олександра Іванівна Шостка, або, як її звичайно називали, Шосточка. Розігрувався портрет цієї пані, намальований Шевченком.
Історія цього невідомого досі художнього твору пензля Шевченка така.
О. І. Шостка являла собою особливий тип свого часу, дещо подібний до Марії Дмитрівни Ахросимової з роману «Війна і мир», Це була небагата дворянка, вдова бригадира, без особливої освіти, але з гострим розумом і вродженим тактом. Усі дуже любили її за веселу вдачу, і тому не було іменин, весілля, хрестин і взагалі будь-яких святкувань, на які б не кликали Шосточку. Приїхавши будь-куди, вона часто залишалася на кілька днів і в нагороду за повідомлені новини та господарчі поради одержувала завжди різні подарунки у вигляді їстівних припасів і всіляких речей. Ледь устигала Шосточка привезти усе це добро до свого «куреня», як уже приїадив чийсь екіпаж за нею, і вона знову летіла збирати мед і звеселяти своїх покровителів. Часто доводилося їй, звичайно, виконувати роль свахи. Словом, вона була скрізь бажаною гостею, для кожного потрібною людиною.
У 1843 році з нею скоїлося лихо: архієрей дав їй книгу для збору пожертвувань на одну церкву; вона зібрала карбованців п’ятдесят, але ось тут і поплутав її гріх — взяла й розтратила чужі гроші. Становище було, певна річ, дуже неприємне, і от вона, щоб виплутатися з нього, зізналась якось у Закревських в усьому щиро і просила допомогти їй. Голова «товариства мочемордія» В. О. Закревський побачив у цьому чудову нагоду потішитися і тому на її слізне зізнання відповів: «Я вам допоможу, серденько Олександра Іванівна, але для цього потрібно, щоб ви погодилися на мою пропозицію — нехай Тарас зніме з вас портрет на весь зріст, як є, з животиком і чудовими ніжками, про решту не запитуйте, це вже моя справа». Слід сказати, що Шосточка була високого зросту, дуже товста й незграбна. Шосточка погодилася, і Шевченко зробив її портрет: були намальовані сад, клумба троянд і Шосточка, яка йде усипаною піском доріжкою під парасолькою в чорному шовковому платті, трохи піднятому, щоб видно було ноги, і в білому чепчику. Подібність портрета з оригіналом була разюча, в художньому відношенні ця робота Тараса Григоровича відзначалася винятковою реальністю обробки. Розміром портрет був з аршин заввишки і чверті три завширшки.
12 січня дешеві лотерейні квитки швидко розійшлися по руках, зібрана сума з гаком покрила розтрачену Шосточкою й одразу ж була передана в її розпорядження, а портрет виграла моя бабуся. Та, на жаль, одна її знайома, якась Ганна Корніївна Огронович, двоюрідна сестра Шостачки, після настійних прохань просто змусила подарувати їй портрет. Г. К. Отронович уже кілька років як померла, і робота пензля нашого великого поета пропала безслідно. Припускають, що Огронович подарувала портрет своїм родичам, у яких згодом згорів будинок і в ньому, можливо, і художній твір Тараса Григоровича. /84/
Стороженко
ЕПІЗОД ІЗ ШИТТЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА
Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1885, кн. 12, с. 718 — 720. Підписано криптонімом С — ко. Подається за першодруком.
Автор, який прикрився криптонімом «С — ко», переповідає спогади Марії Давидівни Корсун (1812 — 1886), поміщиці с. Велика Круча, Пирятинського повіту, Полтавської губернії. Як видно з тексту, автор — один з онуків М. Д. Корсун — або Андрій Володимирович Сторожєнко (нар. 1857 p.), або його брат Микола Володимирович Сторожєнко (нар. 1862 p.).
Шостка Олександра Іванівна — небагата дворянка. Її портрет, написаний Шевченком, не розшукано.
Огронович Ганна Корніївна (1796 — 1875) — поміщиця хутора Салівка на Полтавщині, родичка М. Д. Корсун, знайома Шевченка.