[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 194-195.]

Попередня     Головна     Наступна            





О. І. Матов

СПОГАДИ ПРО Т. Г. ШЕВЧЕНКА



Перебуваючи в Орську, я зовсім випадково зустрівся з Агапом Федоровичем Канфером, колишнім фельдфебелем однієї з тих рот 4-го Оренбурзького лінійного батальйону, де протягом кількох років мучився Т. Г. Шевченко, автор «Кобзаря» та «Гайдамаків».

Агапові Федоровичу тепер під сімдесят років; по крові він семіт, але семітського в ньому, крім типової голови, зовсім нічого не лишилось. Ще майже дитиною його забрали в кантоністи й віддали в звичайну на той час муштру. Тепер він — старезний дід, але ще не втратив здатності тримати в своїх руках владу над численною родиною. Якось за склянкою чаю ми розговорилися з ним про минуле: про наїзди киргизів, про козачі пікети і про тяжку миколаївську службу.

— А що, — спитав я, — чи не при вас був тут на «виправленні» Шевченко?

— Як не при мені? Був, був, і навіть майже весь час у мене в роті.

— Он як!? Ну, то ви розповісте мені, як він тут жив, у яких умовах: це мені дуже цікаво, — адже Шевченко був великий малоросійський поет.

— Знаю, знаю... Тільки ж довідався я про це недавно, а тоді це мені й невтямки було. Чи мало ж служило в мене солдатів, хіба усіх пам’ятатимеш? А Шевченка ще не забув: він служив у “нас на особливому становищі.

— Розкажіть, будь ласка!

— Скажу, що пам’ятаю, тільки мало у мене в пам’яті залишилось. Був він у нас чоловік веселий і не від того, щоб з товаришами випити. Із себе кремезний, високий; вусища носив довгі, немов вірьовки кручені. Поводився мирно, лише час від часу над чимось замислювався: надто вже круто до нього ставились. Писати й малювати йому заборонялось (дуже суворий папір був з Оренбурга). А малював же як?! Справжній був художник. Набридне, бувало, йому сидіти в казармах — піде в затишне місце та й давай вуглиною чи крейдою картини мазати. Просто сміх! На стінках писав і вірші хохлацькі, всі паркани замазав. Офіцери його любили, та все-таки, видно, він дуже сумував.

Пам’ятаю, зібралися ми в Сирдар’їнський похід; потрапив у команду й Шевченко. До учбової солдатської амуніції він був незвичний, а про похід і казати нічого; адже він у нас мав деякі пільги. Рушили в похід. День був гарячий, без вітру; сонце пекло немилосердно; навіть киргизи їхали без верхніх халатів. Тільки-но переправилися ми через Ор і всту-/195/пили в зелений іще на цей час степ, як Шевченко раптом упав у строю; міцний був, а все ж звалила його спека. Підбігли офіцери, лікар, а ротний командир спочатку було гримнув, та бачить, що діло кепське, — пожалів. Поклали його в похідну повозку й рушили далі. Незабаром він одійшов і помалу звик. Потім я згубив його з очей. Казали, що в Новопетровському він жив вельми добре.

Якихось інших відомостей я від Агапа Федоровича не добився.

Інший Орський старожил М. І. Бажанов розповідав мені, що Тарас Григорович намалював чудову картину-алегорію. На ній було зображено малоросійське сільце з усіма аксесуарами південної природи. На першому плані картини стоїть стара хатина, обнесена високим частоколом. Синювате небо де-не-де засноване хмаринками, з-за яких подекуди вириваються сонячні промені й, пробиваючись крізь частокіл, мальовничими візерунками золотять хатку. Обличчям до огорожі й спиною до хатини стоїть тодішній міністр народної освіти; в руках він тримає широко розгорнуту солдатську шинель і намагається загородити нею сонячні промені, що пробиваються крізь огорожу, і таким чином лишити в тіні убогу хатину. Де ця картина — М. І. [Бажанов] не знає.

На мої розпитування про те, чи не зберігаються в архіві військового начальника які-небудь документи про з’аслання Шевченка, я дістав відповідь, що документи ці згоріли під час останньої великої пожежі 1888 p., яка знищила весь Орськ.

Інших відомостей про життя Тараса Григоровича в Орську я зібрати не міг.








О. І. Матов

СПОГАДИ ПРО Т. Г. ШЕВЧЕНКА


Вперше надруковано в газ. «Русские ведомости», 1895, 2 вересня, № 242. Передруковано в журн. «Киевская старина», 1895, кн. 11, с. 60 — 61 та «Исторический вестник», 1896, кн. 1, с. 363 — 364. Записані О. Матовим від осіб, знайомство яких з Шевченком сумнівне, ці спогади не відзначаються достовірністю. Подається за першодруком.

...зібралися ми в Сирдар’їнський похід... — Який саме похід мається тут на увазі, не встановлено. Деякі гіпотези про участь у ньому Шевченка (див.: Гаско Мечислав. Про що розповідають малюнки Тараса Шевченка. К., Радянський письменник, 1970, с. 118 — 125) мають малообгрунтований характер.

...чудову картину-алегорію. — Нині не відома.

...тодішній міністр народної освіти — Уваров Сергій Семенович (1786 — 1855), реакціонер і обскурант.












Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.