[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 236-240.]

Попередня     Головна     Наступна            





А. О. Ускова

Т. Г. ШЕВЧЕНКО В НОВОПЕТРОВСЬКОМУ УКРІПЛЕННІ



Першого враження не пам’ятаю: Шевченко не був світською людиною — він не міг одразу привернути вашу увагу. На зріст був середній, кремезний, трохи вайлуватий, навіть незграбний. Обличчя відкрите, добродушне, високе чоло з великою лисиною, що надавало йому солідного вигляду; рухи неквапливі, голос приємний, говорив чудово, плавно, особливо добре читав уголос. Бувало, довгими зимовими вечорами він принесе журнал і вибере, що йому до смаку, й починає читати; якщо ж твір йому особливо подобається, то він одкладе книжку, підведеться, ходить, розмірковує, потім знову візьметься за неї; а вірші, які йому дуже подобались, він завчав напам’ять і днів по три декламував.

Ближче познайомившись із ним, я знайшла в ньому чесну, правдиву, моральну людину. Що ж до релігії — я в церкві його ніколи не бачила і тому про це нічого не можу сказати. У товаристві він тримався скромно, більше любив бувати в нао, коли нікого із сторонніх не було; великого товариства уникав. Карт не любив. Жіночого товариства також не шукав і майже ні в кого з сімейних, крім нас, не бував. Любові до музи-/237/ки я в ньому не помічала, але спів він, здається, любив; так улітку, гуляючи в саду, він майже завжди мугикав собі яку-небудь просту пісеньку; пам’ятаю, наприклад, одну з них: «Стоит парень у ворот, у ворот красотка ждет» — і т. д....

Щодо його одягу, то взимку він приходив у солдатській шинелі, а влітку в білому кітелі, таких самих шароварах (здається, з ревендуку), у солдатських чоботях; взагалі щодо свого одягу був швидше нечепурний. Казарменого життя його не знаю. Шевченко просив дозволу мешкати з яким-небудь офіцером, і чоловік мій це йому дозволив. Він вибирав для цього якнайскромнішого і навіть, можна сказати, убогого, і з ним товаришував. Ці його друзі переписували йому його твори, які він посилав до Петербурга й одержував за них винагороду. Любові до грошей я в ньому не помічала.

Офіцерське товариство у форті його не любило, бо сам він вважав більшість із них дурнями. Мостовський був одним з небагатьох, з ким Шевченко любив вести жартівливу розмову. Мостовський був артилерист, здається, в чині капітана, старий парубок, дуже добродушна людина.

Між солдатами також, я не думаю, щоб Шевченко користувався особливою любов’ю. Було з них двоє, — одного він наймав ходити за себе в караул, а другий, молодий солдат, служив йому натурщиком.

При Іраклії Олександровичі він ніякої служби не ніс, на вчення ходити перестав, бо чоловік мій переконав його найближче начальство, що Шевченко ніколи фрунтовиком не буде, і просив взагалі дати йому спокій. Тільки в караул спочатку він мусив ходити, але потім і в цьому йому зробили поступку, дозволивши за себе когось наймати. Львов був його батальйонним командиром, він жив в Уральську, оскільки батальйон було розділено на дві половини: дві роти у форті, а інші дві — в Уральську. Щороку ці роти мінялись, і тому часто мінялися й офіцери. Я взагалі погано запам’ятовую прізвища, а тому про багатьох не можу вам нічого сказати. Обрядіна не пам’ятаю, Львова також мало знаю, тому що він приїздив один раз на рік інспектувати роти; чому він не хотів зробити Шевченка унтер-офіцером, я не знаю. Замість нього став Рижой, якого [я] навіть не бачила. У форті півбатальйонним командиром був Косарєв, він більше від усіх стежив за Шевченком; він був фрунтовик, строго вимагав виконання служби, як мені здавалось, людина недалека. Шевченко писав про нього в «Основі», не пам’ятаю за який рік, і показував його непривабливим. Твердженню Лєскова, начебто Перовський наказав піддати Шевченка тілесному покаранню, аж ніяк не можна вірити. Я можу вас переконати в цьому, тому що коли Іраклій Олександрович, від’їжджаючи з Оренбурга у форт, пішов прощатись до Перовського, той перший заговорив про Шевченка і просив мого чоловіка якось полегшити його становище, інакше Іраклій Олександрович не міг би так рішуче діяти, не маючи підтримки згори. Спочатку у форті серед офіцерів були нарікання, чому комендант садовить їх у себе за стіл поруч з рядовим, але потім замовкли. Якби покарання було навіть тільки призначене, але не виконане, то вже про це багато б говорили, а я вперше тепер про це почула із запропонованих мені питань. /238/

Полковник Матвєєв служив в Оренбурзі, я його не знала. Я впевнена, що якби спитали Шевченка, чи хоче він в Оренбург, то він, мабуть, відмовився б, через те, що там би він не мав такої свободи, якою він користувався у форті. Тарасові Григоровичу справді було заборонено брати до рук олівець і перо. Я спитала його, чому така заборона, а він пояснив, що на нього звели наклеп, ніби він намалював карикатуру на царську фамілію, але що він у цьому не винен; він казав, що не вміє провести навіть одної карикатурної риски. Я йому цілком вірила і дуже йому співчувала. Це покарання було для нього найтяжче, тому малювати йому доводилося потай.

Йому хотілося намалювати образ олійними фарбами, та цього йому не дозволили. Він був учнем Брюллова, і його спеціальністю було малювання олійними фарбами. У форті він багато малював портретів сепією, обличчя й руки проробляв пунктиром, а це дуже дрібна робвта, і він боявся, що втратить зір. Згодом він почав займатися скульптурою.

Не знаю, хто написав донос на Шевченка, та чула, ніби він з кимось посварився, але через що, також не знаю.

Розмови про його сердечні почуття у нас ніколи не було: чоловік мій був людиною серйозною, Шевченко таких розмов не вів ні з ним, ні зі мною.

Про своє дитинство він якось побіжно розповідав, але що, тепер не пригадаю; взагалі він був стриманий і швидше недовірливий. Історії зі Скобелєвим не знаю. Кампіоні був інженер, молодий чоловік, фертик, любив погуляти. Жуйков — ротний командир, розумна, добра і хороша людина, тільки, на лихо, пив запоєм. Микола Єфремович Бажанов спершу був плац-ад’ютантом, потім його перевели в комісаріат, і він був у форті наглядачем шпиталю. Бурцев займав посаду плац-ад’ютанта. Усі ці люди не шкодили Шевченкові, бо він часто бачив їх у нас. Нікольський був старший лікар, дуже розумна людина, багато читав, він завідував бібліотекою, робив метеорологічні спостереження, але Шевченко, здається, недолюблював його. Мєшков — комісаріатський чиновник, був старий, мав молоду дружину, про них балакали всяку всячину. Фрейман — артилерист, генерал, добрий старий, приїздив сюди інспектувати, до Шевченка байдужий. Зигмунтовський мав крамницю і продавав горілку й спирт, а також був довіреним при доставці спирту в команди. Усе військо одержувало, здається, тричі на тиждень по одній чарці горілки; яловичини, здається, видавалося півфунта в день на солдата. Скарг на харчі не було чути. Мій чоловік іноді ходив куштувати їжу нижніх чинів експромтом.

У самих казармах я ніколи не була, усі вони одноповерхові, зовні чистенькі будівлі, гадаю, що і всередині було непогано, бо у форті чимало дбали про здоров’я нижніх чинів.

Кожна команда мала свої городи, де сіяли огірки, редьку, буряки й т. ін. Згодом ці городи мало не перетворились на сад, принаймні їх комендантська частина. Восени 1853 р. виписали багато дерев з Астрахані, з Гур’єва-городка. З Ханга-Баби привезли великі дерева шовковиці; у садінні їх Шевченко брав діяльну участь. У цьому новорозведеному саду для мене було поставлено літній житловий будиночок, неподалік збудували альтанку, де ми обідали, а поблизу поставили киргизьку ки-/239/битку, в якій Шевченко міг працювати. Чоловік зробив для себе ще землянку, де відпочивав по обіді, от саме в ній Шевченко й ховав свої малюнки.

Як бачите, в саду було достатньо приміщень, і Шевченко завжди знаходив там собі вільний куточок, де йому ніхто не заважав; а що він любив природу — небо, зорі, — то міг ходити, мріяти скільки завгодно. Городи тяглись на версту, й від форту до них була така сама відстань, тобто верста.

Приїхавши до форту, чоловік мій запропонував Шевченкові ходити до нас обідати й увечері чай пити; спочатку він якось уникав цього, але потім, коли побачив, що все дуже просто й що для нього завжди був готовий прибор, користався запросинами...

Місцевість Ханга-Баба — чарівна, але я тільки раз була там: гори височать з трьох боків, в ущелині ростуть шовковиці. Біля підніжжя гір розкинулась гарна зелена поляна, на якій стоїть величезна шовковиця, сажнів у два завтовшки (киргизи не чіпають дерев, вважаючи їх святими). Ото під цим деревом влаштовували привал, розташовувалась молодь і між ними Шевченко...

Шевченко не дуже любив попоїсти, але при нагоді міг з’їсти чимало. У форті один час була мода на пельмені. Дами збирались і самі їх готували. Одного разу, коли пельмені готувались у мене, в самому розпалі нашої роботи заходить Шевченко. Дами його питають, скільки зробити пельменів на його пайку. Він відповідає: «сотню» — йому відказують, що він не з’їсть, але він просить про це не турбуватись. Тоді йому приготували сотню крупніших за інші, і в деякі з них наклали більше перцю, в інші солі, цибулі, крупи та ін. Цю сотню зварили окремо й чекали, що буде, коли попадуться йому пельмені з такою начинкою, але він гарненько все з’їв і навіть не скривився (і без жодних наслідків).

Сина нашого звали Дмитром. Шевченко був архітектором його пам’ятника. Він був зроблений чудово, Шевченко сам стежив за його виготовленням. Зроблено його було в рицарському стилі, з білого каменю. Дітей Шевченко дуже любив. Мою старшу доньку Наталію він дуже балував і завжди шукав нагоди побавитися з нею.

Спочатку Шевченко боявся мого чоловіка, вважав його деспотом; мені багато доводилося з ним сперечатись, і я нарешті досягла того, що вони зблизились. Шевченко часто гуляв зі мною; я була рада такому співбесідникові; ми найчастіше ходили на киргизьке, воно ж і туркменське, кладовище, яке було недалеко від городів. Тут він розбирав викарбувані на пам’ятниках знаки, — знаряддя, інструменти, з яких визначав, чим займався за життя небіжчик,

Шевченко був дуже розвиненою людиною, з чудовою пам’яттю, тому теми для розмов під час прогулянок були найрізноманітніші; вони виникали у зв’язку з кожним предметом чи явищем, що чимось привертали увагу під час прогулянки. Завдяки цьому розмови з ним завжди були Далекі від місцевих пліток і давали велике задоволення.

Так прогулянки наші тривали досить довго. Якось приходить до нас Нікольський і, між іншим, в жартівливому тоні каже мені, що коли я бажаю, то він може показати мені місце, де Шевченко стоїть чи ходить, /240/ очікуючи, коли я піду гуляти і в який я бік поверну, туди й він поспішає, щоб мене наздогнати. Мені було дуже неприємно чути це. Щоб одразу припинити балачки, я перестала ходити гуляти. Шевченко дивувався — чому? Але я нікому не пояснила справжньої причини. От після цього він охолонув до мене...

Не пам’ятаю, в якому році, приїжджала до форту вчена експедиція, на чолі якої стояв відомий академік і вчений Бер. Він у нас пробув досить довго і потім приїжджав наступного року. Чоловік мій познайомив з ним Шевченка і просив допомогти полегшити його долю. Той обіцяв поклопотатись про нього через велику княгиню Марію Миколаївну, яка була в той час президентшею академії, але час минав, нічого не зміню-» валось. Шевченкові тяжко було чекати. Нарешті, коли на престол зійшов імператор Олександр Миколайович, клопотання про нього увінчались успіхом.

Околиці форту дуже сумні, рослинності ніякої, у червні весь степ уже випалений сонцем. Росло тільки те, що поливалось. Єдине, що було гарне там, це близькість моря.

Форт стояв на горі, навкруги був степ, а далі з одного боку височіли гори; коли піднятись на них, то там знову простягався неозорий стен. З другого боку, верст за сім від форту, був посаджений сад. Туди рідко їздили, бо вважали, що далеко; а наш сад, який розвів чоловік, був лише за версту від форту. Ще за чотири версти було гарне місце, воно звалося Балкою. Звідти брали воду, там нуртували джерела. А поблизу форту доброї води не було. Грунт — пісок з черепашками, гори — скам’янілий черепашник. Каратау (гори) далеко від форту, й інші урочища теж далеко.

Про що я не пишу, значить, того не знаю.









А. О. Ускова

Т. Г. ШЕВЧЕНКО В НОВОПЕТРОВСЬКОМУ УКРІПЛЕННІ


Вперше надруковано у «Науковому збірнику за рік 1926», т. 21, К., 1926, с. 168 — 173, під заголовком: «Спогади Агати Ускової про Тараса Шевченка» (публікація М. С. Возняка). Подається за автографом (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 68 — 80 звор.).

Ускова Агата Омелянівна (1828 — 1899) — дружина коменданта Новопетровського укріплення І. О. Ускова. В юності жила з родичами в Києві. З Шевченком познайомилася 1853 р. в Новопетровському укріпленні й підтримувала приязні взаємини до кінця його заслання, багато допомагаючи йому разом зі своїм чоловіком. Збереглося кілька портретів А. Ускової, намальованих Шевченком у Новопетровському укріпленні (т. IX, № 34, 35, 41).

Зі слів А. Ускової та обох її дочок згодом переповідала спогади про Шевченка її онука — дочка Наталії Іракліївни Ускової Ганна Павлівна К. (див.: Литвинова Є. Дідусь Тарас — «Життя й революція», 1928, № 3, /464/ c. 111 — 116). З огляду на те, що тут здебільшого повторено відомості, наявні і в інших публікаціях, в цьому виданні вони не передруковуються.

Спогади А. Ускової написано на прохання Шевченкового біографа О. Кониського у вигляді відповідей на ряд поставлених ним конкретних запитань.

...переписували йому його твори, які він посилав до Петербурга й одержував за них винагороду. — Очевидно, А. Ускова змішує тут різні факти Шевченкової біографії часів його солдатчини: надіслання ним до Петербурга й Москви кількох російських повістей (частина їх справді переписана невідомою рукою, але за життя Шевченка не друкувалася) та одержання ним грошової допомоги від друзів, яка надходила в Новопетровське укріплення на ім’я І. Ускова.

Мостовський Мацей Валентійович (нар. 1804 р.) — штабс-капітан Оренбурзького артилерійського гарнізонного округу, один з найближчих приятелів Шевченка в Новопетровському укріпленні. Учасник польського повстання 1830 p., про яке він багато розповідав Шевченкові. Оцінка їхніх взаємин у спогадах А. Ускової підтверджується теплими згадками про Мостовського в Шевченкових листах і щоденнику (т. 5, с. 17 — 18; т. 6, с. 90).

Львов Геронтій Ілліч — майор, командир 1-го Оренбурзького лінійного батальйону, в одній з рот якого Шевченко служив у Новопетровському укріпленні. Переслідував Шевченка жорстокими причіпками. Зокрема, всупереч клопотанням генерала Г. Фреймана, в 1854 р. Львов відмовився представити Шевченка до унтер-офіцерського звання через його слабку стройову підготовку. Лише наступного року Львов погодився клопотатися про полегшення долі Шевченка «шляхом надання йому чину унтер-офіцера» (див.: «Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії», с. 403, 405).

Твердженню Лескова... аж ніяк не можна вірити. — Йдеться про твердження письменника М. Лескова в примітці до його статті «Иродова работа» («Исторический вестник», 1882, № 4, с. 191), яке було повторене в книжці М. Чалого «Жизнь и произведения Тараса Шевченко. Свод материалов для его биографии» (с. 80 — 81) й викликало тривалу дискусію серед біографів Шевченка та мемуаристів, нібито під час заслання Шевченко був підданий тілесному покаранню. Хоча Лесков твердить, що він особисто чув про це від самого Шевченка, тут явна помилка пам’яті — тим більше, що цей епізод Лесков пов’язував не з оренбурзьким губернатором В. Перовським, а з його братом Львом Перовським — міністром внутрішніх справ.

...Іраклій Олександрович не міг би так рішуче діяти, не маючи підтримки вгори. — Приязне ставлення до Шевченка і кількарічна допомога йому з боку новопетровського коменданта майора І. О. Ускова (1810 — 1882) пояснюється насамперед його гуманністю і прогресивними поглядами. Не виключено, що Усков, який вів свій рід від запорозьких козаків і деякий час жив у Києві, міг ще на Україні мати якісь відомості про Шевченка. Безперечно, він чув про поета в Оренбурзі ще до свого призначення в Новопетровське укріплення, а можливо, зустрічався там з ним: 1849 р. І. Усков жив у будинку Кутіних, де часто бував Шевченко (див.: Большаков Л. Літа невольничі, с. 379). Ставши комендантом і ближче познайомившись із Шевченком, Усков узяв на власну відповідальність цілий ряд послаблень, які істотно полегшили становище засланого поета.

...хотілося намалювати образ олійними фарбами, та цього йому не дозволили. — На рапорт коменданта Ускова від 7 січня 1854 р. з проханням дозволити /465/ Шевченкові намалювати запрестольний образ для церкви Новопетровського укріплення командир Окремого Оренбурзького корпусу В. Перовський відповів забороною («Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії», с. 398 — 403).

Історії зі Скобелєвим не знаю. — Трагедія рядового 1-го Оренбурзького лінійного батальйону Скобелєва, селянина-втікача з Херсонщини, який приятелював з Шевченком у Новопетровському укріпленні, описана в Шевченковому щоденнику (т. 5, с. 55 — 56). Після переміщення його роти в Уральське укріплення був засуджений до кари шпіцрутенами й засланий в арештантські роти до Сибіру за ляпас офіцерові П. Обрядіну, котрий привласнив надіслані Скобелєву гроші.

Компіоні (Кампіньоні) Андрій Олексійович — гарнізонний інженер-підпоручик Новопетровського укріплення, відомий своєю розбещеністю й пияцтвом. За відмову Шевченка взяти разом з ним участь у пиятиці звелів заарештувати його і подав на нього рапорт комендантові, звинувачуючи в образі офіцерського звання, що могло мати катастрофічні наслідки для солдата-засланця. Зусиллями І. Ускова інцидент було залагоджено, але Шевченкові довелося вибачатися перед «мерзавцем Кампиньони» (т. 5, с. 34 — 36).

Жуйков Олександр Гаврилович (нар. 1826 р.) — поручик 1-го Оренбурзького лінійного батальйону, один з небагатьох офіцерів у Новопетровську, з якими приятелював Шевченко. Після свого від’їзду з укріплення Шевченко передавав йому вітання в листах до Ускових (т. 6, с. 180, 207, 219).

Бажанов Микола Єфремович — підпоручик, плац-ад’ютант Новопетровського укріплення, згодом наглядач госпіталю. Приязно ставився до Шевченка, одержував на своє ім’я його кореспонденцію. 21 липня 1857 р. першим привітав Шевченка із звільненням. Шевченко намалював портрети Бажанова та його дружини — разом (т. IX, № 42) і окремо (т. IX, № 43; т. 5, с. 16 — 17).

Бурцев Лев Олександрович — підпоручик, плац-ад’ютант Новопетровського укріплення (з червня 1856 p.). Шевченко був з ним у приязних стосунках, зупинявся в нього на квартирі в Астрахані; приїхавши до Нижнього Новгорода, передавав йому вітання в листах (т. 6, с. 180, 207).

Нікольський Сергій Родіонович (нар. 1816 р.) — колезький асесор, старший лікар Новопетровського госпіталю, відав також бібліотекою укріплення. Шевченко відзначав його освіченість, але був невисокої думки про його людські та професійні якості (т. 5, с. 21 — 24, 60).

Мєшков Михайло Федотович — надвірний радник, цейхвахтер Новопетровського арсеналу. Шевченко негативно відгукувався про нього в щоденнику (т. 5, с. 84, 90). «Кляузы отвратительнейшего надворного советника Мешкова» призвели до арешту артилерійського офіцера М. Мостовського — Шевченкового приятеля.

Фрейман Густав Антонович (нар. 1790 р.) — генерал-майор, начальник артилерії гарнізонів Оренбурзького корпусу. Під час інспекційних приїздів до Новопетровського укріплення зустрічався з Шевченком, представив його до унтер-офіцерського звання. Шевченко подарував йому свою акварель «Ніч» (не збереглася), передавав з ним свої скульптурні твори оренбурзьким друзям (т. 6, с. 120).

Зигмунтовський Костянтин Миколайович — губернський секретар, повірений Астраханського акцизного товариства в Новопетровському укріпленні. Шевченко часто відвідував родину Зигмунтовських, 1860 року Зигмунтовський /466/ написав Шевченкові лист до Петербурга в зв’язку з виходом нового видання «Кобзаря» (див.: «Листи до Т. Г. Шевченка», с. 180 — 181).

Ханга-Бабá — урочище, розташоване за 30 км на схід від Новопетровського укріплення. Шевченко бував тут під час Каратауської експедиції 1851 р. і пізніше, зробив там кілька малюнків аквареллю та олівцем (т. IX, № 1, 19 — 28 та ін.).

Сина нашого ввали Дмитром. Шевченко був архітектором його пам’ятника. — Смерть сина Дмитра (1851 — 1853) була тяжким горем у сім’ї Ускових, яка перед тим уже втратила десятимісячного первістка Олександра (помер в Оренбурзі 9 серпня 1850 p.). Зберігся малюнок Шевченка, де зображено спроектований ним пам’ятник Д. Ускову (т. IX, № 162).

... після цього він охолонув до мене... — Свідчення А. Ускової, що дружні взаємини з Шевченком їй довелося обмежити, «щоб одразу ж припинити балачки», істотно доповнюють оцінку цих взаємин у листі Шевченка до Бр. Залеського від 15 вересня 1856 p.: «Агата имела неосторожность попрекнуть меня своими благодеяниями, и я отряхнул прах от ног моих...» (т. 6, с. 137).

...приїжджала до форту вчена експедиція... — Наукова експедиція для дослідження рибальства на Волзі та Каспійському морі на чолі з відомим природознавцем, академіком Бером Карлом Максимовичем (1792 — 1876) відвідувала Новопетровське укріплення чотири рази протягом 1853 — 1856 років. Уперше Бер був там з 21 вересня до 3 жовтня 1853 р. Живучи на квартирі в І. Ускова, Бер познайомився з Шевченком і згодом брав участь у заходах передової російської громадськості для його звільнення (див. Жур П. Встречи на Мангишлаке. — «Звезда», 1966, № 8, с. 178 — 186).












Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.