[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 249-255.]

Попередня     Головна     Наступна            





Броніслав Залеський

З НОТАТОК ДО ЛИСТІВ ШЕВЧЕНКА



Шевченко суджений був у солдати до Оренбурзького корпусу. На вироку, засуджуючім його, цар Микола власноручно написав, що йому забороняється «писати, співати і рисувати» — от тим-то й пильнували його зразу, щоби собі цього всього не позволяв. Заслано його до малої кріпості на границі степу, званої Орське, де робив службу жовніра. Але в році 1849-му капітан Бутаков, що на Сирдар’ї будував судна і робив мапу Аральського моря, взяв його з собою за дозволом корпусного начальника, генерала Обручова. Там Шевченко малював профілі берегів аральських і степові кріпості. По двох роках вернув з Бутаковим до Оренбурга і користувався зглядно значною свободою: до служби його не уживали, він робив портрети і з того удержувався. Злий чоловік подав донос до Петербурга — визначено слідство — бідний поет просидів у тюрмі цілий рік з розбійниками, а пізніше, внаслідок наказу зі столиці, його заслано як жовніра до малої кріпості на східнім березі моря Каспійського, де остававсь аж до його увільнення зі служби, т. є. до року 1859-го. Там пробув я з ним ураз ціле літо 1852 р. Вислано на Мангишлак гірничого офіцера Антипова, щоб шукав покладів камінного вугілля: до його відділу були прикомандировані Турно, сестрінець генерала Дембінського, і я; в Новопетровськім попросили ми його, щоб узяв ще й Шевченка. В однім наметі, т. є. в так званій киргизькій кибитці, /250/ пробули ми ціле літо. Шевченко рисував і чувся свобідним. Від того часу зав’язалися в мене близькі з ним зносини.


Лист 1 [від вересня — листопада 1853 p.]

Байгушами називають киргизи жебраків. Шевченко говорить тут про свій рисунок, котрий прислав мені був для спродання і котрий представляв, власне, таких степових жебраків. Акварелі свої робив Шевченко звичайно сепією. Дуже високо цінив Рембрандта і в своїх роботах шукав звичайно сильного, а навіть фантастичного освітлення, на взір голландського майстра.

Цейзик був аптекар в Оренбурзі — чоловік найліпшого серця, був осолодою долі всіх засланців, — кілько міг, віддавав усякому услуг. Дітей мав багато, і Шевченко, бувши в Оренбурзі, любив з ними бавитися.

Ілецька Защита — так зоветься село в степу, 60 верст від Оренбурга, де є дивно багаті копальні солі — величезний її пласт, ледве прикритий верствою землі на півсажня завгрубшки. Комендант гірничий Дмитрієв, недавно туди присланий, любив картини і мав щось ніби невеличку галерею.

Маляр Брюллов був учителем Шевченка в Академії штук красних у Петербурзі. Шевченко заховав для нього честь глибоку і сердечне прив’язання до кінця життя.

Колесінський, обиватель Лідського повіту, засланий також в солдати до Оренбурзького корпусу, пізнався з Шевченком в Орськім. Мостовський — молодий офіцер.

Совою називає Шевченко Едварда Желіговського, котрий під тим псевдонімом видав свого «Jordana». Був він висланий до Петрозаводська, а коли там клімат йому шкодив, удалося виєднати, що перенесено його на життя до Оренбурга, де пробув кілька літ. Шевченко говорив добре по-польськи; Міцкевича, Залеського, а почасти й Красінського не одну річ умів напам’ять, але писати по-польськи не осмілювався. Я до нього писав завсігди по-польськи, а він відповідав мені своїм напівросійським а напівмалоруським язиком.

Євстахій Середницький, прослуживши 10 літ в солдатах, авансований був на офіцера, родом з України — дуже багатий чоловік; коли вступив на трон Олександр II, він вернув до краю.


Лист 2 [від 20 травня 1856 p.]

Я звичайно посилав Шевченкові книжки. «Мертві душі» Гоголя читали тоді і виривали собі з рук по цілій Росії.

Позаяк Шевченкові заказано було рисувати і раз уже за портрети він дістався був до тюрми, то для осторожності в листах називали ми рисунки вовняною матерією. Дві штуки вовняної матерії значили дві акварелі. Продавав я їх звичайно в Оренбурзі, але часом ішли аж на Вкраїну, де їх цінили виключно із-за любові до маляра-поета.

Генерал Burnaud, родом сабаудець, був капітаном під Ватерлоо. Не хотячи служити Бурбонам, перейшов до війська російського і дійшов до рангу генерала інженерії. Будував часть Севастополя, а був цілком бідний. Чиста і дуже чесна душа, багато добра чинив нам усім. Часто можна було його застати з євангелієм в руці, але все тільки з дописками Ламенне. Любив штуку і сам часом для забави малював квіти і пейзажі. При нім перший раз трібував я малювати олійними фарбами, бувши ще /251/ солдатом, бо він був з нами фамільярний. Шевченко, пізнавши його, дуже його шанував.

Іраклій — се було ім’я коменданта Новопетровської кріпості Ускова, що був, власне, паном життя і смерті Шевченка. Був се простий, але добрий чоловік. Фотографія в ту пору ледве ще показувалась в Оренбурзі. Новий комендант корпуса Перовський часто о ній говорив і відбитки спроваджував з Петербурга, Михайло Цейзик, аптекар, купив цілий апарат і много годин над нею проводив. Комендант Новопетровська також думав о такій забавці. Береги Каспійського моря зимою замерзали, через кілька місяців не було ніякої комунікації з Європою. Нуда була страшенна в маленькій, на все вбогій фортеці.

Після назначення Перовського генерал-губернатором і комендантом корпусу всі заслані мали надію на полегшу своєї долі — мав її і Шевченко. Отже, попрошено для нього о дозвіл намалювати образ для церкви в Новопетровськім. Просьба з найліпшими свідоцтвами властей місцевих пішла до Петербурга до царя Миколи, той, однак, відказав. Се глибоко діткнуло бідного поета, віднімаючи йому на разі всяку надію.

«Варнак» і «Княгиня», два оповідання прозою, котрі Шевченко прислав, щоб їх оголосити в якій-небудь російській часописі.

Кароль Герн (Gern) — капітан генерального штабу, чесний чоловік, приятель і протектор Шевченка, печатався польським гербом, походив з сім’ї курляндської, котра за чергою достарчувала слуг і горожан для всіх урядів, під якими бувала та провінція — доказом сього була генеалогія сім’ї. П. Кароль, ще протестант, оженився з православною, сини його були вже православні, а один з його предків був католиком за польських часів.


1 Пристрасне (польськ.).



Лист 3 [від січня 1854 p.]

По експедиції до Коканду і здобуттю кріпості Ак-Мечеть (нинішній форт Перовського) була надія, що верну додому. З сим-то й поздоровляв мене Шевченко. Але мене авансовано тільки на офіцера, і ще три роки мусив я служити в війську.

«Тріо» — так Шевченко назвав плоскорізьбу з гіпсу, котру нам прислав. Представляла вона нутро киргизької кибитки, в ній киргиз грає на «балалаю», киргизянка меле на жорнах, а третє теля ричить. Продалось се без труду, і я послав йому гроші.

Варвара, назви вже нині не тямлю, старушка, опікунка Шевченка на Україні. Вісті про неї завсігди одержував з найбільшою радістю, бо душу мав чутливу, а серце хоч наметне, але безмірно вдячне.

Монахом називають скалу над морем близ Новопетровська.

Лев Филипович Еккельн, діжурний штабовий офіцер при Перовськім, добрий чоловік, великий приятель Сераковського, Желіговського і др. Його становище позволяло йому впливати на долю Шевченка, і ми покладали в йому надію.

Актау і Каратау — се ланцюги білих і чорних крейдяних і з бурого піщаника зложених гір на Мангишлаку. Ханга-Баба — видолинок (wąwóz) на Мангишлаку, в котрім є кілька великих дерев морвових, обдертих з листя, і кількадесят малих, покритих зеленню. Є там і обширне /252/ кладовище киргизьке. Там ми зупинялися, виходячи і вертаючи, коли ми з Антиповим шукали покладів камінного вугілля.

Фон Бер (Von Beer), академік, висланий в науковій місії, мабуть, Товариством географічним для розслідження берегів Каспійського моря, був з другим писателем, Данилевським, в Новопетровськім.

Герн вибирався тоді на коменданта до котроїсь з новозакладуваних кріпостей над Сирдар’єю. Куандар’я і Амудар’я — відноги ріки, що впливає до Аральського моря.

Желіговський, приїхавши з Петрозаводська з-над Онеги, розказував, що три давні знайомі Шевченкові багато йому о нім оповідали, згадуючи про нього з великою приязню. Се зробило велику приємність бідному пустинникові. Білозерський, один з петрозаводських приятелів Желіговського, великий почитатель Шевченка, українець, пізніше редактор «Основи», тепер сенатор в Варшаві.

«Катерина» — одна з дрібних віршованих поем Шевченка, котрій, мабуть, він сам більшу признавав важність, ніж другим.

Олексій Іванович Бутаков, капітан маринарки, що робив ману Аральського моря і багато тоді показував прихильності для Шевченка. Іменований адміралом аральської флотилії, він тоді оженився.

Горонович — артист, ученик петербурзької школи, малював найбільше коней і степові сцени.

«Бык с киргизом» — се була плоскорізьба, над котрою працював Шевченко. Михайлов — молодий офіцерик, перенесений з Новопетровська десь-інде на службу.

Хома Вернер, засланий в солдати, був при Бутакові на Аральськім морі разом з Шевченком. Була се дуже благородна натура. Авансований на офіцера, в році 1859-му вернув до Королевства.

9-й піхотний батальйон лінійовий Оренбурзького корпусу стояв в Богословську, в горах Уральських, в їх північній часті, і займав найдальше там висунуте становище, а пильнував копалень міді і полоскалень золота. Справді, до того батальйону призначено мене після авансування на офіцера, і там я мусив поїхати.


Лист 4 [від 6 червня 1854 p.]

Лист сей писаний був до Богословська, де справді ліси кругом, модринові, ялові і соснові бори покривають увесь простір, куди тільки оком сягнеш, аж до границь виднокруга. А по тім темнім тлі тільки декуди ріка або потік в’ються синьою лентою, або, немов віконце, світиться шиба озера або ставка. Збіжжя вже там не дозріває, муку привозять з сусіднього, полуденного повіту. Літо коротеньке, але гаряче, зима довга, студена.

Жигмонт Сераковський, тоді ще солдат чи, може, підофіцер, в році 1863-му підполковник генерального штабу, страчений у Вільні Муравйовим дня 27 липня.

Хома Вернер авансований був разом зі мною до одного батальйону в Богословську і так званих Туринських рудниках.


Лист 7 [від 10 лютого 1855 p.]

«Христос в терновій короні» і «Іван Хреститель» були дві невеличкі овальні плоскорізьби Шевченка, котрі він прислав пізніше. Самі з Герном робили ми гіпсові відливи, але не дуже нам удавалися, тому-то ми /253/ й просили Шевченка о інструкцію, бо в Оренбурзі ніхто про се не мав виображення.

Мені поручено устроїти нову бібліотеку, що основувалась при генерал-губернаторській управі. Заходжено ся там згромадити відомості о Центральній Азії. Задля того увільнено мене від військової служби, що для мене було правдивим добродійством. Головно завдячував я се Григор’єву і, розуміється, Перовському.

Гур’єв — мале містечко на західнім березі Каспійського моря, при устю Уралу. Судна з Астрахані приходили до Гур’єва, а відси плили до Новопетровська; коли ж морські береги замерзали, то судна зимували в Гур’єві.

Олексій Плещеєв, молодий поет російський, за справу Петрашевського ураз з Ханиковим, Голинським і кількома іншими засуджений в солдати вже при кінці панування Миколи, мабуть, на рік перед тим, Фрейман, генерал інженерії, їздив до Новопетровська на інспекцію, а повернувши, зробив подання про Шевченка, посвідчаючи, що заслугув на помилування. Але се ще не довело ні до чого.

Лист 8 [від 25 вересня 1855 p.]

В часі нашої спільної вандрівки по степах Шевченко одного дня, коли сильніше розгарячився і говорив щиро (w chwili większego rozgrzania і szczerości), сказав мені, що жалує своїх «Гайдамаків» і цілого того напряму, що тепер знає Красінського і наших поетів і «w duchu swoim to potępia». Але додав: «Вибачай, се вже було в моїй крові, я ж рідний внук одного з гайдамаків, се нехай тобі все вияснить». В часі тої вандрівки Шевченко зробив для мене чорною крейдкою свій портретик, з котрого аквафорт посилаю. Портретик був дуже подібний (byl uderzającego podobieństwa); замість дзеркала послугувався артист збанком з водою, бо іншого дзеркала не ма-ли ми в степу. Не було також ані бритви, ані цирульника, і для того носили ми бороди, хоть властиво оба ми були солдатами.

За знайомість з Трубецьким, батьком пізнішої княжни Морні, а тоді солдатом в Оренбурзі, котрий знав Желіговського ще з Петрозаводська, велено сього останнього вислати до Пермі. По кількаразових просьбах Перовського позволено Желіговському остатись в його генерал-губернаторстві, але доконче велено виїжджати з Оренбурга і перенесено його до Уфи. Через се стратив товариство всіх своїх приятелів і знайомих в Оренбурзі, що зразу було для нього дуже важко. При тім же він в ту пору дуже нездужав.

Сераковський був тоді при генералі Бюрно в новоздобутій фортеці Ак-Мечеть (або форт Перовський), в Коканді над Сирдар’єю. Перебудовували її наново і укріпляли.

«Йордан» — книжка Желіговського, по виході другого видання заборонена; і автор висланий до Петрозаводська ураз з кількома іншими особами, в їх числі була й пані Дестронг. Відси, як згадано вище, перенесений був до Оренбурга, потім до Уфи. По смерті Миколи прибув до Петербурга, де видавав «Słowo», швидко також заказане.


Лист 9 [від 21 квітня 1856 p.]

Аркадій — один з наших великих приятелів і правдивих опікунів серед бід солдатського життя, вже від трьох літ перенісся був на Русь /254/ і осів пізніше в Орл(...) 1, але кореспондував і тямив о всіх, котрим уділив був своє серце. Назви його не виявляю, бо живе в краю і має сім’ю.


Лист 11 [від 10 квітня 1855 p.]

В Оренбурзі, а властиво за Оренбургом, бо по другім боці р. Уралу, в гарний гай — одиноке тінисте місце, за ним уже тягнеться голий степ.

Дуже був тому рад і безмірно любив Богдапову поему «Przenajświętsza rodzina».


Лист 12 [від 8 листопада 1856 p.]

Коли вставлювалися за Шевченком до Перовського, той оповідав анекдот, що Шевченко, бувши в Києві професором малярства, одягався в свитку і заходив до корчем, де збирався народ — а мав звичайно повні кишені пшениці. Впровадивши своїх слухачів в добрий гумор розмовою та піснями, виймав зерно і, поклавши його на столі, питав, що би се значило? По хвилі відповідав сам, що воно означує царя. Дальше довкола нього клав ряд подібних зерен і називав їх міністрами, генералами, губернаторами. Дальший круг творили нижчі урядники, ще дальше поміщики (obywatele ziemscy), так звані пани. Уложивши се все, казав мужикам добре придивитися к тим зернятам, а потім добував з кишені цілу жменю пшениці і засипав нею всі уложені круги, додаючи: «А се мужики, ми. Найдіть тепер царя, і генерала, і губернатора, і пана?» Перовський, розповівши се, звичайно кінчив тим, що чоловік, котрий забавляється такими проповідями, — небезпечний і що пустити його між народ не можна. Се була причина, що Шевченко помимо дуже численних старань увільнений був пізніше других.

В році 1860-му бачив я у Шевченка в Петербурзі кільканадцять рисунків (радше акварель сепією), що складалися на сю притчу «О блуднім сині». Що з ними сталося — не знаю.

Жалується, що українці доконче жадають його підпису на рисунках, а без того не хочуть купувати; він же боявся підписуватись, бо йому ще не вільно було рисувати.


Лист 13 [від червня — вересня 1856 p.]

Я мав уже майже певність, що буду увільнений зі служби з дозволом вернути додому.

Сераковський зараз, коли прибув до Оренбурга 1849 p., посланий був до Уральська і там розпочав солдатську службу. Цілий рік пробув навіть в Новопетровську, ще перед присланням туди Шевченка; аж відтам, після великих старань, перенесений до Оренбурга до 2-го лінійового батальйону, остававсь в нім аж до авансу на офіцера. На час тільки відкомандирований був до Ак-Мечеті до генерала Бюрно.

Турно, вже від кількох літ офіцер, був тоді в Уфі, не мав ще права вертати до краю, котре одержав швидко опісля.


Лист 14 [від 10 — 15 лютого 1857 p.]

Джугара, або джигура — так тубільці на Мангишлаку називають рослину, подібну до кукурудзи або до проса, з котрої мають крупи і муку, а також пашу для худоби. Спроваджена на Литву, не далася розмножити — не дозрівала в нашім кліматі.


1 Назву годі відчитати (прим. І. Франка). /255/



Лист 15 [від 8 — 20 травня 1857 p.]

Граф Костянтин Тишкевич збиравсь тоді до своєї подорожі по Вілії і мене до неї запрошував для рисування видів з природи.

Був се останній лист з Новопетровська. В слідуючім місяці одержав Шевченко увільнення від служби з дозволом вертати до Петербурга. Прибувши туди, одержав степень академіка в Академії штук красних і осів у столиці. Писав багато і робив аквафорти; оскільки знаю, до олійного малярства не забирався. Питання селянське завело мене до Петербурга, і він живо був ним зайнятий — тоді видалися часто.

Коли б хто потребував ще яких об’яснень щодо життя нашого в Оренбурзі, то найде їх в пам’ятнику Ясенчика під заголовком «Dziesięć lat niewoli moskiewskiej» (Lipsk, 1867, Biblioteka pisarzy polskich Brockhausa) і в моїй статті: «Wygnańcy polscy w Orenburgu» (Rocznik Towarzygtwa historyczno-literackiego w Paryżu na rok 1866). Кілька гарних і глибоких слів про Шевченка находиться в приписці Богдана Залеського до його пісні під заголовком «Mogiła Tarasowa», оголошеної в книжці Богдановій «Oratorium wieszcze» (Paryż, 1865).








Броніслав Залеський

З НОТАТОК ДО ЛИСТІВ ШЕВЧЕНКА


Вперше надруковано в кн.: «Листочки до вінка на могилу Шевченка в XXIX роковини його смерті». Львів, 1890, с. 23 — 56, де І. Франко вмістив (у власному перекладі з польської мови) примітки Бр. Залеського до адресованих йому листів Шевченка. Ці примітки власноручно написані Бр. Залеським на полях копії листів Шевченка, яка призначалася для публікації в одному з чеських видань і згодом була виявлена М. Павликом в архіві польського письменника Ю. І. Крашевського (нині зберігається у Бібліотеці АН УРСР ім. В. С. Стефаника у Львові, фонд нових надходжень, № 274). Подається за першодруком.

Крім приміток Бр. Залеського, І. Франко опублікував у згаданій книжці також різночитання між текстом листів Шевченка, опублікованих М. Драгомановим у журн. «Киевская старина» (1883, кн. 1 — 3), та рукописною копією в архіві Ю. І. Крашевського. Оскільки сучасні публікації цих листів грунтуються не тільки на відомих раніше копіях, а й на нещодавно виявлених у Національному музеї в Кракові автографах Шевченка (див.: Полотай А. Новознайдені автографи листів Т. Г. Шевченка до Броніслава Залеського. — «Радянське літературознавство», 1971, № 6, с. 59 — 73), наведені І. Франком різночитання тут не подаються.

У своїх нотатках, написаних по пам’яті через багато років після оренбурзького заслання, Бр. Залеський припустився ряду неточностей, зокрема хронологічних. На деякі з них (напр., твердження, ніби Шевченка було звільнено від солдатчини тільки 1859 р.) свого часу вказав ще І. Франко, інші відзначаємо тут, зберігаючи без змін як авторський текст Бр. Залеського, так і мовностилістичні особливості українського перекладу І. Франка. Оскільки на той час були встановлені не всі дати Шевченкових листів, у копії, на якій писав свої нотатки Бр. Залеський, хронологічної послідовності не дотримано. Зберігаємо той порядок їх подачі й нумерацію, які були в першодруці. Відсутні там справжні дати листів наводимо в квадратних дужках.

Шевченко суджений був у солдати... — Суду над учасниками Кирило-Мефодіївського товариства не було; Шевченка заслано за особистим розпорядженням (конфірмацією) царя Миколи І.

...йому забороняється «писати, співати і рисувати»... — Чутки, буцімто Шевченкові заборонено не лише писати й малювати, а й співати і навіть розмовляти, справді поширювалися в той час, що відбилося і в деяких мемуарах.

...в році 1849-му капітан Бута.ков... — В Аральську експедицію Шевченко вирушив з Орської кріпості 11 травня 1848 р.

...просидів у тюрмі цілий рік з розбійниками... — Під час слідства по доносу М. Ісаєва Шевченко перебував в ув’язненні з червня по серпень 1850 р.

Там пробув я з ним ураз ціле літо 1852 р. — Геологічна експедиція в гори Каратау тривала з кінця травня до початку вересня 1851 р. /471/

Антипов Олександр Іванович (1824 — 1887) — поручик, начальник Каратауської експедиції 1851 p., організатор мінералогічних досліджень Оренбурзького краю. Прихильно ставився до Шевченка та інших політичних засланців, дав йому можливість малювати в експедиції. Шевченко згадував його в своїх пізніших листах (т. 6, с. 117, 119).

Шевченко рисував і чувся свобідним. — Перебування в горах Каратау було найпліднішим (після Аральської експедиції) періодом малярської творчості Шевченка на засланні; за цей час він створив кілька десятків малюнків аквареллю, сепією, олівцем (т. IX, № 1 — 17, 71 — 129 та ін.). Більшість їх нині зберігається в ДМШ, деякі досі не розшукані (див. т. IX, № 181 — 189).

Від того часу зав’язалися в мене близькі з ним зносини. — Бр. Залеський познайомився і заприязнився з Шевченком взимку 1849 — 1850 року в Оренбурзі, коли його було відряджено допомагати в оформленні матеріалів Аральської експедиції. Спільна участь у Каратауській експедиції ще більше здружила обох засланців.

Лист 1 [від вересня — листопада 1853 p.] — див. т. 6, с. 88 — 90. Л. Большаков вважає нині прийняте датування цього листа помилковим і висуває деякі аргументи на користь того, що лист написано 1854 р. (див.: Большаков Л. Літа невольничі, с. 78 — 79, 231).

Шевченко говорить тут про свій рисунок... — Сепія «Байгуші» (т. IX, № 32), надіслана Бр. Залеському на продаж, згодом зберігалася в родині А. Козачковського та в інших колекціонерів. Нині вона в Харківському державному музеї образотворчого мистецтва.

Цейзик Михайло Гнатович (нар. 1815 р.) — колезький секретар, лаборант Оренбурзької казенної (згодом хазяїн власної) аптеки. Поляк за національністю, одержав диплом провізора у Варшаві 1843 p., служив в Оренбурзі з 1844 р. Шевченко був з ним у приязних стосунках, передавав йому вітання, часто згадував у листах (т. 6, с. 89, 93, 106, 113 — 114). На час перебування Шевченка в Оренбурзі мав не «багато дітей», а лише одного сина, якого Шевченко й називає тут «secondo (тобто другим. — Ред.) Цейзиком».

Дмитрієв Микола Олександрович — полковник, керуючий Ілецьким соляним правлінням. Цікавився мистецтвом, збирав твори живопису. Міг бути особисто знайомий з Шевченком. Згодом його племінник, відомий художник М. Дмитрієв-Оренбурзький намалював Шевченка в труні.

Колесинський Балтазар (нар. 1818 р.) — походив з Віленщини, 1848 р. засланий у солдати Оренбурзького корпусу за участь у революційних заворушеннях. З Шевченком познайомився 1848 р. в Орській кріпості, зустрічався взимку 1849 — 1850 р. в Оренбурзі. Відзначився при взятті 1853 р. кокандського укріплення Ак-Мечеть, за що був звільнений від військової служби і повернувся до Оренбурга.

Желіговський Едвард — див. с. 439.

Середницький Євстахій (нар. 1813 р.) — польський політичний засланець, колишній поміщик з Київщини. Учасник польського повстання 1830 p.; за причетність до таємного товариства під проводом Ш. Конарського 1838 р. засланий у солдати Оренбурзького корпусу. 1848 року йому надано чин прапорщика, згодом — поручика. 1856 року повернувся на Україну. Шевченко зустрічався з ним у 1849 — 1850 роках в Оренбурзі, передавав йому вітання з Новопетровського укріплення.

Лист 2 [від 20 травня 1856 p.] — див т. 6, с. 133 — 134. /472/

Бюрно Карл Іванович (нар. 1796 p.) — генерал-майор, військовий інженер, Родом із Сардінського королівства, до якого входила тоді область Савойя (тому Бр. Залеський і називає його «сабаудцем», тобто савойяром). Цікавився мистецтвом і сам малював, прихильно ставився до Шевченка та інших політичних засланців, сприяв полегшенню їхнього становища. Шевченко особисто познайомився з ним у вересні 1856 p., коли Бюрно інспектував Новопетровське укріплення, згодом зустрічався в Петербурзі, тепло відгукувався про нього в листах (т. 6, с. 141, 150, 152, 162) та щоденнику (т. 5, с. 81).

Ламенне Фелісіте Робер де (1782 — 1854) — французький публіцист і філософ, один з основоположників «християнського соціалізму». В своїй праці «Слова віруючого» (1834) та в примітках до євангелія («Les Évangiles», 1839) відступав від ортодоксального вчення католицької церкви, але критикував капіталістичний лад з реакційних позицій, в дусі християнської «любові до ближнього».

Се глибоко діткнуло бідного поета... — Бр. Залеський помилково вважав, що згадка про «катастрофу» в коментованому ним листі Шевченка від 20 травня 1856 р. стосується відмови в дозволі намалювати запрестольний образ для Новопетровської церкви. Насправді, як видно з написаного в той же день листа Шевченка до М. Осипова (т. 6, с. 128), йшлося про те, що його не було представлено до унтер-офіцерського звання в зв’язку зі вступом на престол Олександра II.

Лист 3 [від січня 1854 p.] — див. т. 6, с. 91 — 93. Відомості, які є в цьому Шевченковому листі, дозволяють уточнити його дату: 5 лютого 1854 р. (див.: Павлюк М. М. Плещеєв як перекладач Шевченка, — «Радянське літературознавство», 1967, № 9, с. 55 — 56).

По експедиції до Коканду... — За участь у поході 1853 р. й штурмі Ак-Мечеті унтер-офіцер Бр. Залеський одержав чин прапорщика. На батьківщину він повернувся 1856 р.

Варвара — княжна В. Рєпніна.

Монахом навивають скалу над морем... — В коментованому Бр. Залеським листі Шевченко дякує йому за копію свого акварельного малюнка «Скеля Монах» (т. IX, № 30), зроблену дружиною капітана Бутакова.

Еккельн Лев Пилипович — майор, черговий штаб-офіцер Окремого Оренбурзького корпусу. Допомагав політичним засланцям, клопотався перед В. Перовським про дозвіл Шевченкові намалювати образ для церкви Новопетровського укріплення.

Білозерський, один з петрозаводських приятелів Желіговського... — Засланий до Петрозаводська за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, В. Білозерський познайомився там з Е. Желіговським і розповідав йому про Шевченка.

Горонович Андрій Миколайович (1818 — 1889) — художник, навчався в Ніжинському ліцеї та в Академії мистецтв у Петербурзі (одночасно з Шевченком), однак, приїхавши до Оренбурга разом з В. Перовським, удав, що незнайомий із засланим поетом (див. т. 6, с. 84, 92). Як і Бр. Залеський, брав участь у поході на Ак-Мечеть, під час якого багато малював.

Михайлов Володимир Олексійович — прапорщик, служив разом із Шевченком у Новопетровському укріпленні, в середині 1853 р. був переведений в Оренбург, де зустрічався з Бр. Залеським і розповідав йому про Шевченка (т. 6, с. 92). Згадується також в інших листах Шевченка (т. 6, с. 111, 129). /473/

Хома Вернер, засланий в солдати... — Згадка в коментованому Бр. Залеським листі Шевченка «поздравь Фому от меня», викликана тим, що в той час унтер-офіцер Томаш Вернер одержав звання прапорщика і був призначений до того ж 9-го батальйону, що й Бр. Залеський.

Лист 4 [від 6 червня 1854 p.] — див. т. 6, с. 100 — 102.

Жигмонт Сераковський, тоді ще солдат чи, може, підофіцер... — Унтер-офіцерське звання надано Зигмунтові Сераковському 14 січня 1852 р.

Лист 7 [від 10 лютого 1855 p.] — див. т. 6, с. 109 — 111.

«Христос в терновій короні» і «Іван Хреститель» — барельєфи, виконані Шевченком у Новопетровському укріпленні, не збереглися. Форму для відливання першого з них Шевченко передав Бр. Залеському через генерала Г. Фреймана у вересні 1855 р. (т. 6, с. 120).

Мені поручено устроїти нову бібліотеку... — Наприкінці 1854 — на початку 1855 р. з ініціативи новопризначеного голови Оренбурзької прикордонної комісії, визначного сходознавця В. Григор’єва була заснована бібліотека при канцелярії генерал-губернатора, яка складалася з історико-краєзнавчих, географічних, природознавчих та ін. видань, присвячених переважно Середній Азії. Помітну роль в її комплектуванні відіграв Бр. Залеський. Шевченко знав про його призначення бібліотекарем і дуже радів цьому (т. 6, с. 103, 110 — 111),

Плещеєв Олексій Миколайович (1825 — 1893) — російський письменник. За участь у гуртку петрашевців 1849 р. засланий у солдати Оренбурзького корпусу, де зблизився з політичними засланцями. Цікавився поезією Шевченка, перекладав її російською мовою. Шевченко листувався з ним на засланні, згодом зустрічався в Цетербурзі.

Головинський Василь Андрійович (у Бр. Залеського помилково названий Голинським) — один з найрадикальніших петрашевців. Засланий в Оренбурзький корпус 1849 p., служив рядовим 3-го лінійного батальйону, перебував в Оренбурзі одночасно з Шевченком. 1851 року переведений на Кавказ.

Лист 8 [від 25 вересня 1855 p.] — див. т. 6, с. 119 — 122.

В часі нашої спільної еандрівки по степах... — Ідеться про Каратауську експедицію 1851 р.

...сказав мені, що жалув своїх «Гайдамаків» і цілого того напряму... — Спілкуючись на засланні та в останні роки життя з діячами польського визвольного руху, Шевченко поглиблював класовий підхід до історії польсько-українських взаємин і виступав за інтернаціональне єднання всіх революційно-демократичних сил. Однак і ранні свої твори на історичну тематику, зокрема поему «Гайдамаки», включив в останнє прижиттєве видання «Кобзаря».

...зробив для мене чорною крейдкою свій портретик... — Див. т. IX, № 16.

Трубецькой Сергій Васильович (нар. 1815 р.) — штабс-капітан у відставці, князь. У 1851 р. був позбавлений усіх прав і засланий у солдати до Петрозаводська за викрадення чужої дружини. Надавши йому унтер-офіцерське звання, 1853 р. його перевели з Петрозаводська до Оренбурга, куди він виїхав разом з польським політичним засланцем Е. Желіговським. Це викликало невдоволення царя Миколи I, внаслідок чого було наказано перевести останнього з Оренбурзького краю до Вятської губернії. З великими труднощами Желіговському, який будь-що хотів зберегти зв’язки з оренбурзькими політичними засланцями, вдалося домогтися переведення до м. Уфи, де була резиденція оренбурзького цивільного губернатора.

...по виході другого видання заборонена... — Йдеться про книжку Е. Желі-/474/говського: Sowa Antoni. Jordan, fantazja dramatyczna, Wilno, 1847, перше видання якої вийшло у Вільно 1846 р. Разом з кількома іншими книжками, одночасно виданими у Вільно, її було визнано шкідливою з огляду на наявні в них соціально- та національно-визвольні ідеї. Автори цих книжок (Е. Желіговський, P. Подберезький, В. Полубінський та ін.) були звинувачені в спробі утворити з політичною метою «таємне літературне товариство» й вислані в різні міста на півночі Росії.

...пані Дестронг (де Штрунг) — авторка брошури «Człowiek niewidzialny, czyli cudowny kapelusz», виданої під псевдонімом Zofja K. z Brzozowki. В лютому 1851 p. її було вислано з Вільно до Пермі.

...прибув до Петербурга, де видавав «Słowo». — Повернувшись з оренбурзького заслання на початку 1857 p., E. Желіговський у Петербурзі продовжував брати участь у суспільному русі. Разом з И. Огризком він видавав польську газету революційно-демократичного спрямування «Słowo» (план створення якої обговорював з Шевченком у травні 1858 р. Див. т. 5, с. 239 — 241), заборонену після виходу п’ятнадцяти номерів.

Лист 9 [від 21 квітня 1856 p.] — див. т. 6, с. 123 — 125.

Аркадій... перенісся був на Русь... — Виїхавши з Оренбурга, А. Венгжиновський оселився в Одесі (назву цього міста І. Франкові не вдалося прочитати в рукописних нотатках Бр. Залеського), де на прохання Шевченка (див. т. 6, с. 70) допоміг йому відновити зв’язок з В. Рєпніною. За посередництвом А. Венгжиновського на Україні було продано малюнки Шевченка «Циган» (т. IX, № 14), «Тріо» (т. IX, № 5), «Скеля „Монах“» (т. IX, № 30).

Лист 11 [від 10 квітня 1855 p.] — див. т. 6, с. 113 — 114.

...по другім боці р. Уралу в гарний гай... — У коментованому Бр. Залеським листі Шевченко радить йому ходити в цей гай на етюди (т. 6, с. 114).

Дуже був тому рад... — У коментованому листі Шевченко просив прислати йому 1-й і 2-й томи творів Богдана Залеського (т. 6, с. 114). Захоплений відгук Шевченка про вже надіслані йому раніше твори Богдана Залеського див. у листі до Бр. Залеського від 9 жовтня 1854 р. (т. 6, с. 104). В описі особистої бібліотеки Шевченка, складеному після його смерті, значаться (оправлені разом): Poezye J. В. Zaleskiego, t. 3 — 4, Petersburg, 1852.

...безмірно любив Богданову поему «Przenajświętsza rodzina» — поема Б. Залеського «Святе сімейство» (ідилія за мотивами біблійної оповіді про дитинство Ісуса Христа), якою відкривається перший том чотиритомного видання творів польського поета: Poezye J. В. Zaleskiego, t. I, Petersburg, 1851, с. 1 — 35. Як свідчить Бр. Залеський у листах до Б. Залеського від 17 вересня 1859 р. та 30 грудня 1881 p., цією поемою вони захоплювалися під час «степових мандрів разом з Тарасом Шевченком», який «часто повторював, що природу відтворено там так пластично, що художник міг би за цією поемою зробити сотню картин. Читали ми її безліч разів» (див.: Tretiak Józef. Bohdan Zaleski na tułactwie. Życie і poezja na tle dziejów emigracji polskiej, cz. II. Kraków, 1914, c 62, 390).

Лист 12 [від 8 листопада 1856 p.] — див. т. 6, с. 141 — 143.

Коли вставлювалися за Шевченком до Перовського, той оповідав анекдот... — Сучасники Шевченка стверджують, що він не раз вдавався до цього наочного засобу в своїх бесідах як до, так і після заслання. Про це йдеться, зокрема, в спогадах Л. Жемчужникова про перебування Шевченка в Лизогубів у Седневі, в щоденниковому записі М. Маркевича від 12 листопада 1853 р. /475/ (див.: Жур Петро. Шевченківський Петербург. К., Дніпро, 1972, с. 14), у спогадах М. Шмідтгофа про зустрічі Шевченка з К. Піуновою в Нижньому Новгороді і т. д. До В. Перовського ця оповідь могла дійти через О. Толстого, який, у свою чергу, міг чути її від близько знайомого з Лизогубами Л. Жемчужникова.

...рисунків... що складалися на сю притчу «О блуднім сині». Що з ними сталося — не знаю. — Вісім (з дванадцяти задуманих) малюнків цієї серії Шевченко виконав у Новопетровському укріпленні між листопадом 1856 р. і травнем 1857 р. За відсутністю сепії малюнки зроблено сумішшю бістра з тушшю. Після смерті Шевченка вони потрапили до братів М. та В. Лазаревських, потім були розрізнені. Нині зберігаються в ДМШ (т. IX, № 62 — 69).

Лист 13 [від червня — вересня 1856 p.] — див. т. 6, с. 135 — 137.

Сераковський... посланий був до Уральська... — Як свідчить формулярний список 3. Сераковського (див.: Хинкулов Леонид. Тарас Шевченко. Биография. М., Гослитиздат, 1960, с. 476 — 478), солдатську службу він розпочав 1 червня 1848 р. у Новопетровському укріпленні, звідти 30 серпня 1849 р. був переведений до Уральська, де 14 січня 1852 р. йому присвоєно унтер-офіцерське звання. 1 вересня 1852 р. переміщений з Уральська до Оренбурга, 6 травня 1854 р. відкомандирований у форт Перовський (колишню Ак-Мечеть). 18 лютого 1856 р. одержав звання прапорщика, а 26 березня того ж року переведений у Брестський піхотний полк.

Турно, вже від кількох літ офіцер... — Людвіг Турно одержав звання прапорщика 1853 p., підпоручика — 1856 р. Можливість виїхати у відпустку на батьківщину він дістав 1857 p., остаточно був звільнений від військової служби 1859 р.

Лист 14 [від 10 — 15 лютого 1857 p.] — див. т. 6, с. 149 — 152.

У коментованому Бр. Залеським листі Шевченко сповіщав, що збирається надіслати йому насіння джугари.

Лист 15 [від 8 — 20 травня 1857 p.] — див. т. 6, с. 160 — 163.

Тишкевич Костянтин Пійович (1806 — 1868) — польський археолог і письменник, організатор багатьох експедицій для історико-археологічного дослідження Литви.

...в пам’ятнику Ясенчика... — Йдеться про спогади (І. Франко слідом за Бр. Залеським називає їх «щоденником») учасника польського революційно-визвольного руху Яблонського Адольфа Йосифовича. Засланий у солдати Оренбурзького корпусу, він служив у 5-му лінійному батальйоні в Орській кріпості (куди прибув 1 листопада 1850 p., отже, з Шевченком там не зустрічався). Його книга, видана в Лейпцігу під псевдонімом Юліан Ясенчик: Julian Jasieńczyk. Dziesięć lat niewoli moskiewskiej, Lipsk, 1867, є цінним мемуарним свідченням про умови служби політичних засланців в Оренбурзькому краї.

...в приписці Богдана Залеського до його пісні під заголовком «Mogiła Tarasowa»... — Йдеться про вірш «Тарасова могила», написаний незабаром після смерті українського поета, і пізнішу (бл. 1864 р.) післямову до нього, в якій Б. Залеський висловив свої (не в усьому слушні) погляди на поезію Шевченка. та її роль у польсько-українських взаєминах. Уперше надруковано в збірці Б. Залеського «Oratorium wieszcze», виданій у Парижі 1865 р. /476/













Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.