[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 343-345.]

Попередня     Головна     Наступна            





Акакій Церетелі

МОЇ СПОГАДИ ПРО ШЕВЧЕНКА



Тараса Григоровича Шевченка я бачив тільки раз на своєму віку — у Миколи Івановича Костомарова, професора російської історії. Правду кажучи, перше враження моє було не на його користь: в юнацькій моїй уяві я бачив його завжди якимсь велетнем, оточеним ореолом слави, а тут /344/ переді мною стояв звичайний добродушний дідок, скоріше загнаний, ніж ідейний борець.

Господар, помітивши мою ніяковість і поправивши окуляри, почав ставити запитання, на які мені не раз уже доводилося відповідати.

— Ви, грузини, православні християни? — запитав він мене несподівано.

— Так, звичайної — відповів я.

— З яких пір?

— З першого ж століття.

— А не з четвертого?

— Коли в першому столітті Андрій Первозванний прибув до понтійських берегів разом із своїм супутником Симеоном Кананітом (який і похований у нас, в Абхазії), тоді апостол обернув багатьох грузинів у християнство в Західній Грузії. А в четвертому столітті вся Грузія визнала християнство як по той, так і по цей бік, і Західна, і Східна частини прийняли християнство з рук святої рівноапостольної Ніни.

— Все це ви знаєте за усними переказами чи є письмові дані?

— Звичайно, письмові!..

— Виходить, у вас є писемність? — втрутився раптом Шевченко. — І з якого століття?

— Є вказівки на період дохристиянський, в усних переказах, билинах, казках, але безсумнівні докази є з V століття. До наших днів збереглися манускрипти, гуджари 1 та історичні записки.

— У дванадцятому столітті за цариці Тамари література ваша була у повному розквіті? — знову запитав Костомаров.

— І раніше, але тоді з’явилися славетні прозаїки на зразок Мосе Хонелі і світові поети: Руставелі, Шавтелі, Чахрухадзе та інші.

— Але чому про все це ніхто не знає? — втрутився знову Шевченко.

— Завдяки постійній війні з магометанством, грузини вели замкнуте життя, й ідейна боротьба завжди точилася келійно.

— Але ж тепер піввіку, як ви заспокоїлися в руках Росії. І чому ж ви, теперішні грузини, змовчуєте? Чи минуле вже не цікавить вас?

— На це багато причин, але... дозвольте про них не говорити.

— А-а!.. Розумію!.. Розумію!..

— Я все про те думаю, — заговорив Костомаров, — як ця держава, оточена звідусіль магометанським світом, могла зберегти і царство, і православ’я своє?!

— Ототожнивши національність з релігією, грузини оборонялися протягом кількох віків, мученицькими подвигами донесли православ’я до XIX століття і вручили його могутній російській державі в чистому вигляді і разом із царством.

— Як із царством? — запитав Шевченко.

— Цар грузинський від імені народу уклав контракт з росіянами про союзництво.

— Ні, ні! Мене цікавить релігійний бік. Ви сказали, що до XIX століття релігію ви донесли в чистому вигляді? Що це означає?

— Без різної єресі та забобонів.



1 Грамоти (груз.). /345/



— Релігія без забобонів? Ви не визнавали нечистих сил і не боролися проти них?

— Боролися, але не так, як по інших християнських державах, де лютувала інквізиція і де звинувачених у чаклунстві палили тисячами. Ми тільки оборонялися хрестовим знаменням.

— Може, легенди замовчують про це?

— Принаймні про це не говорять нам ні законодавство, ні історія.

— Як?! У вас були закони писані, а не тільки адати? 1

— Звичайно, були: царя Георгія Блискучого, атабега 2 Агбугі, царя Вахтанга та ін., і за ними вирішувалися справи.

Це повідомлення дуже здивувало Шевченка, він підсів ближче, розговорився і почав розпитувати мене про багато чого.

— Як багато спільного у цього народу з нашим! — зауважив він.

Шевченко зітхнув і заговорив про Україну, унію та інше. Говорив сумним тоном, але жваво, і я не впізнав у ньому колишнього дідка.

Бесіда наша тривала до третьої години ночі. Розійшлися ми друзями, давши один одному обіцянку зустрічатися частіше. Але, на жаль, моєму щастю не судилося здійснитися: я захворів на тиф і пролежав три місяці. В цей час він уже поїхав на Україну, і після того мені не довелося зустрічатися з ним.

Тільки перша й остання зустріч лишилася в мені світлим спогадом на все моє життя. Правду кажучи, я вперше зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину і свій народ...

Коли я справляв свій п’ятдесятирічний ювілей, у мене були гості з України і привезли мені в подарунок портрет Тараса. Це дуже зворушило і порадувало мене.



1 Неписані закони.

2 Атабег — висока посада при дворі грузинських царів.







Акакій Церетелі

МОЇ СПОГАДИ ПРО ШЕВЧЕНКА


Вперше надруковано в газ. «Закавказье» (Тифліс), 1911, 26 лютого, № 45, у зв’язку з відзначенням 50-х роковин смерті Шевченка. Подається за виданням: Церетели Акакий. Полное собрание сочинений в пятнадцати томах, т. XV. Тбилиси, Сабчота Сакартвело, 1963, с. 553 — 556.

Церетелі Акакій Ростомович (1840 — 1915) — грузинський поет і громадський діяч, один з основоположників нової грузинської літератури. Познайомився з Шевченком у Петербурзі, навчаючись в університеті. Згодом згадував його в своїх усних і друкованих виступах.

Хонелі Мосе — грузинський письменник XII ст., якому приписується авторство героїчного роману «Аміран-Дареджаніані».

Руставелі Шота — грузинський поет XII ст., автор славетної поеми «Витязь у тигровій шкурі».

Шавтелі Іоане — грузинський поет кінця XII — початку XIII ст., автор церковно-панегіричних творів і одичної поеми «Абдул-Мессія».

Чахрухадзе — грузинський поет XII ст., автор од і панегіричних віршів на честь цариці Тамари «Тамаріані».

Георгій V Блискучий (пом. 1346 р.) — грузинський цар з 1314 р. За його правління складено юридичні кодекси «Закони горців» та «Розпорядок царського двора».

Вартанг VI (1675 — 1737) — намісник і цар Картлі в 1703 — 1724 роках, грузинський політичний діяч, учений і письменник. Під його керівництвом у 1705 — 1708 роках укладено кодекс законів, виданий у Петербурзі 1828 р. російською, 1846 p. — грузинською мовами.

В цей час він уже поїхав на Україну... — Пишучи свої спогади через півсторіччя після зустрічі з Шевченком, мемуарист припустився хронологічної неточності: насправді його зустріч із Шевченком відбулася 1860 p., після поїздки Шевченка на Україну.

...я вперше зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину... — Це визнання А. Церетелі дослівно повторив також у своїй промові з нагоди 100-ї річ-/508/ниці від дня народження Шевченка: «...я знав його особисто й від нього навчився любові до батьківщини. Таких людей породжує тільки велика нація, але вони, крім своєї нації, належать також іншим...» (Церетели Акакий. Полное собрание сочинений в пятнадцати томах, т. XV, с. 564).













Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.