[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 352-353.]

Попередня     Головна     Наступна            





М. К. Вороний

ЗГАДКА ПРО Т. ШЕВЧЕНКА



Торік, в грудні, мені прийшлось познайомитись з одним маляром, п. Є. Г. Черепахіним, котрий, як мені було сказано, знав Т. Шевченка вже за останні часи пробування небіжчика поета в Петербурзі, за півтора року перед смертю.

Звичайно, що я зараз же звернувся до сього маляра з думкою взнати все, що було б можливо, про незабутнього Кобзаря, але мої надії не справдились вповні, наскільки я того бажав, бо ті коротенькі вістки, котрі мені ласкаво подав п. Черепахін, вже досить відомі освіченому українському читачеві, і коли я тут дещо з них наводжу, то хіба тільки задля того, щоб або підміцнити, або вияснити те, що вже було досі в цій справі надруковано.

Прибувши в кінці 1859 року до Петербурга, п. Черепахін вступив учнем в рисувальну школу і поселився на одній квартирі вкупі з своїм товаришем по школі, полтавцем Софійським (тепер неживучим), котрий був вже тоді знайомий з Шевченком. Тодішня молодіж з великою пошаною, навіть з побожністю, відносилась до поета, і п. Черепахін, охоплений загальним рухом, невважаючи на те, що сам він донський козак, поспішився не втратити щасливої нагоди і попросив свого товариша повести його до Шевченка. Тарас жив тоді в академії. Кімнатка була дуже мала, непривітна, з маленькими вікнами, і панував в ній чималий-таки розгардіяш; скрашали її трохи тільки малюнки пером самого ж хазяїна їх, що висіли геть-геть по стінах. Хазяїн, огрядний чоловік, лисий, з сивими вусами і трохи похмурим видом, ласкаво привітав гостей словами: «Сідайте, хлопці... Отсе ж тільки що в мене були «овечатка», — так проводив»... Овечатками він називав панночок-українок, що іноді забігали його провідати. Звичайно, що розмова велась здебільшого про академію і як до неї вступити молодим школярам, і Тарас де в чому їм порадив. Після сього Черепахін ще кілька разів до своєї хвороби заходив до Тараса завжди з Софійським і рідко доводилось їм здибати там ще кого іншого. Стрічав він там, як згадує, одного чиновника, очевидячки, близького Тарасові чоловіка з якоюсь дівчиною Марусею. (Треба знати, що то був Іван Миколайович Мокрицький з своєю жінкою Марією Львівною, уродженою Свічкою). Відносини сього чиновника до Тараса, як здавалось, були дуже щирі і прості, і лічився він, певно, своїм близьким чоловіком, бо поводився зовсім вільно, любив співати і таки гарненько виводив українські пісні. Одного разу, зайшовши туди з Софійським, Черепахін почав читати «Кавказ», котрий в рукопису ходив тоді по руках молодіжі, і Тарас радо став йому помагати, повчаючи, як виразніш і певніш вимовляти українські слова, а далі і сам, не втримавшися, з гарячим натхненням видекламував свій стихотвір.

Жив тоді Тарас Шевченко, як помічав оповідач, відокремлюючись — ні в українській громадці, що купчилась навколо Куліша, ні в театрі, ні в залах Ермітажу, де тоді споруджались іноді любительські україн-/353/ські вистави, — жодного разу йому не трапилось його бачити. [Ніколи Черепахін не бачив, але навіть і не чув ні від кого, що Шевченко був коли п’яний або любив упиватися і лихословити (в чому його декотрі докоряють), і не хоче йняти віри, щоб за ним водилась така вада. *] Взагалі наш велетень-поет зробив на нього враження людини простої, надзвичайно доброї і щиро переконаної в своїх думках.







М. К. Вороний

ЗГАДКА ПРО Т. ШЕВЧЕНКА


Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1894, № 5, с. 110, з датою: 1 лютого 1894 р. Записано М. Вороним зі слів Є. Черепахіна. Подається за першодруком.

Вороний Микола Кіндратович (1871 — 1942) — український поет і театровнавець, один із представників українського модернізму, автор кількох статей про Шевченка.

Черепахін Єлисей Григорович (нар. 1841 р.) — російський художник, навчався в Академії мистецтв у 1861 — 1865 роках. Познайомився з Шевченком 1859 р. і відвідував його майстерню. /510/


* Відсутній фрагмент додано за іншим виданням. — Прим. litopys.kiev.ua.










Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.