[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 360-362.]

Попередня     Головна     Наступна            





М. Д. Новицький

ДО БІОГРАФІЇ Т. Г. ШЕВЧЕНКА



Коли з автобіографії, написаної Шевченком у 1859 році на прохання редактора одного з тогочасних періодичних видань, стало загальновідомим, що найближчі рідні поета, брати й сестра з їхніми дітьми, залишалися кріпаками ще й у пору появи цієї скорботної, автобіографії, то звільнення, негайне ж їхнє звільнення, — не чекаючи навіть вирішення питання «про поліпшення побуту селян», що розроблялося тоді урядом, — можна без перебільшення сказати, одразу стало не тільки предметом платонічних побажань, а й сердечних заходів як з боку більшості літературних, так і взагалі інтелігентних гуртків тогочасного петербурзького товариства.

Найважливішим із таких заходів, без сумніву, були переговори, розпочаті комітетом «Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим» із власником села Кирилівки та його кріпосних душ, серед яких були брати й сестра Шевченка. У переговорах цих довелося, між іншим, на прохання комітету, взяти безпосередню участь й авторові цих рядків...

Наведу тут в оригіналі листа, написаного до мене комітетом з цього приводу:

«Комітет Товариства для допомоги... і т. д.

Травня 16-го дня 1860 p., № 292. С.-Петербург.

Шановний добродію Миколо Дементійовичу!

Комітет, дізнавшись, що ви відправляєтесь на службу у м. Єлисаветград і що по дорозі можете заїхати до п. Фліорковського, ввертається до вас з таким уклінним проханням: /361/

1) Члени комітету, в листі до п. Фліорковського, просили його повідомити, чи згодиться він відпустити на волю рідних п. Шевченка, і, якщо згодиться, то на яких умовах? Досі відповідь на цей лист не надійшла; тому комітет просить Вас, шановний пане, дізнатися від п. Фліорковського:

2) чи може він задовольнити бажання комітету, і, якщо може, то

3) на яких умовах думає він дати волю рідним п. Шевченка: коли з винагородою, то яку ціну призначає за викуп кожної душі?

4) Нарешті, якщо відбудеться викуп, в якій кількості, на тягло чи на душу, наділить він землею звільнених?

5) Чи не могли б ви побачитись із самими рідними Шевченка і взагалі порозумітися з ними, чи бажають вони бути приписаними до землі, яку виділить п. Фліорковський, і взагалі, що вони думають відносно влаштування своєї долі?

Прохаючи вас уклінно повідомити мене про наслідки переговорів ваших з п. Фліорковським, я разом з тим прошу вас прийняти запевнення і т. ін.

Єг. Ковалевський (голова товариства)»


Від’їзд мій з Петербурга, з незалежних від мене причин, відбувся, однак, не в травні, коли я одержав вище наведений лист, особисто вручений мені тодішнім секретарем товариства Олексієм Дмитровичем Галаховим, а лише на початку липня. За цей останній час мого перебування в Петербурзі мені особливо часто доводилося бачитись із Тарасом Григоровичем, з яким, проте, я й раніше був уже добре знайомий. Заходив він до мене, заходив і я до нього, на його тісну-тісну квартирку в Академії мистецтв, зустрічались ми і в товаристві... І про що б і з ким би у нас не йшла мова, щоразу кінець кінцем Тарас Григорович зводив, бувало, її на майбутню поїздку на Україну, а прощаючись, міцно потискаючи мені руки, примовляв: «Голубе, постарайся ж, поклопочися за цих нещасних!»...

Напередодні мого від’їзду я пробув у нього з трьох годин пополудні до півночі, і про що, про що тільки ми не переговорили з ним у ці пам’ятні для мене години! Тарас Григорович протягом усієї нашої бесіди був у якомусь особливо збудженому стані і таким балакучим та експансивним, яким я його доти ніколи не бачив. Показував він мені і свої спроби гравірування à l’eau forte, і малюнки, і свій портрет, зроблений ним самим. Водив він мене і по академічних залах, говорячи про мистецтво і подовгу зупиняючись біля різних більш чи менш відомих картин, а особливо біля славнозвісної картини Іванова «З’явлення Христа народові» та брюлловської «Облоги Пскова». Перша його захоплювала “ своїми деталями, особливо ж окремими постатями, але загалом він нею був незадоволений: «Страшно вимовити, — говорив він, — а в цілому... ну, справжнісінький гобелен!» «Облогу Пскова» він вважав незакінченою, багато в чому слабкою, та все ж таки хвалив і з любов’ю дивився на неї, любовно згадуючи її творця, свого вчителя і друга.

«А подивися-но, як тобі оце, — казав він, вказуючи на сцену, де зображено, як росіяни та поляки, із святими корогвами й хрестами, йдуть на смертний бій одні з одними. — Адже яка тут думка!.. В ім’я Христа /362/ й во славу його — і ті, й інші йдуть знищувати одне одного!.. І страх, і жах проймає, як подумаєш, скільки крові й сліз людських пролито, скільки зла вчинено, — і все це — як гадали, гадають та й досі продовжують запевняти нас — в ім’я Христа!.. Боже ж ти мій, боже!!»

Читав мені Тарас Григорович і деякі з тих своїх творів, які тоді ним тільки створювались і вкрай нерозбірливо записувались на шматках паперу, а то й просто на стінах його квартирки-келії. «Це, — казав він, — так собі... сиджу, малюю та що на думку спаде, те, бува, й запишу... на чому попало».

Розповідав він мені і про своє давно минуле, і про свою службу, і про те, що переживав він, позбавлений можливості навіть писати й малювати, і багато, багато ще чого...

Але я ніколи не забуду нашого прощання — воно було останнім, бо я його вже більше в житті не зустрічав, — коли Тарас, знову повторюючи своє прохання поклопотатись про його братів і сестру Ярину, з гарячковим зойком: «О Ярино, Ярино!» — упав на благенький диванчик, що стояв у кутку його вбогої квартирки, й істерично, голосно заридав, як дитина...

За вказівкою і бажанням самого Шевченка, я, перш ніж бачитися і говорити з п. Фліорковським та його родичами, повинен був побачитися і поговорити в Корсуні з його названим братом Варфоломієм Григоровичем Шевченком, де якого разом is суто братнього прихильністю поет кав ще й безмежну довіру, як до людини чесної, розумної і практичної.

Як він бажав, так усе й було мною виконано.

Залізниць, крім Миколаївської та відрізка Петербурзько-Варшавської, від Петербурга до Пскова, якою я в виїхав, тоді ще же було. Проте на сьомий день подорожі я був уже в Корсуні, у Варфоломія Григоровича, а на восьмий день і в Кирилівці.

П. Фліорковський, хоча й не з поваги до Т. Шевченка, за яким, за його словами, він ніякого таланту не визнавав, а лише з поваги до Комітету, виявив цілковиту готовність дати волю рідним Шевченка навіть без грошової винагороди, хоч би тієї ж миті, з однією лише умовою, щоб вони негайно після того пішли з Кирилівки куди хочуть! Що ж до наділеная їх землею, то в цьому він найкатегоричнішим чином відмовляв, кажучи, що не погодиться на це ні за які гроші! Він наводив і мотиви такої відмови: з одного боку — небажання робити виняток для Шевченків, який міг послужити спокусою для інших їхніх односельчан; а з другого — небажання вирішувати наперед питання про звільнення селян, яке, можливо, буде вирішене урядом інакше, тобто без земельного наділу...

На цьому наші розмови й закінчилися. Так про все те було тоді ж мною написано як Єг. П. Ковалевському, так і поетові.

Пізніше я дізнався, однак, що п. Фліорковський, звільнивши рідних поета, узяв навіть на себе сплату 900 крб. банківського за них боргу, за що (товариство висловило йому свою вдячність. Але коли саме це сталося і за яких обставин, цього вже я не знаю.







М. Д. Новицький

ДО БІОГРАФІЇ Т. Г. ШЕВЧЕНКА


Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1889, кн. 3, с. 730 — 733 (за підписом Н. Д. Н.) та в газ. «Киевское слово», 1889, 10 березня, № 624 Українською мовою передруковано в журн. «Зоря», 1889, № 6 — 7, с. 106 — 107, В наступному номері «Киевской старины» (1889, кн. 4, с. 190 — 193) вміщено відгук О. Лашкевича на цю публікацію, в якому повідомлялося, чим скінчилися спроби звільнити Шевченкових родичів. Подається за першодруком.

Новицький Микола Дементійович — див. с. 462.

...переговори, розпочаті комітетом Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим... — Як видно з листа І. Тургенєва до О. Оболонського від 4 березня 1860 р. (див.: Тургенев И. С. Полное собрание сочинений и писем в двадцати восьми томах. Письма, т. IV, с. 46), Літературний фонд почав цю справу ще до того, як автобіографія Шевченка набула загального поширення. 19 березня 1860 р. комітет Літфонду звернувся до поміщика В. Фліорковського з офіційним листом, в якому просив повідомити прийнятні для нього умови звільнення родичів Шевченка від кріпосної залежності.

Ковалевський Єгор Петрович (1811 — 1868) — російський географ, дипломат і громадський діяч, перший голова комітету Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим. Шевченко був з ним особисто знайомий, дарував йому свої малярські твори (т. 6, с. 255 — 256).

Від’їзд мій з Петербурга... — У липні 1860 p. M. Новицький був призначений викладачем Єлисаветградського кавалерійського училища.

...коли я одержав вище наведений лист... — Того ж дня, яким датовано лист комітету (16 травня 1860 p.), M. Новицький сповістив про нього Шевченка («Листи до Т. Г. Шевченка», с. 183).

...особисто вручений мені... Олексієм Дмитровичем Галаховим... — Лист вручено М. Новицькому 17 травня 1860 р. Галахов Олексій Дмитрович (1807 — 1892) — російський літературознавець і письменник, познайомився з Шевченком у Петербурзі 20 квітня 1858 р. (т. 5, с. 231).

...свій портрет, зроблений ним самим. — Про який із численних автопортретів Шевченка ідеться, не встановлено.

...загалом він нею був незадоволений... — Про картину відомого російського художника Іванова Олександра Андрійовича (1806 — 1858) «З’явлення Христа народові» Шевченко чув скептичні відгуки ще під час навчання в Академії мистецтв. Свої сумніви щодо її художніх якостей він занотував у щоденнику (т. 5, с. 86 — 87), дізнавшись на засланні про її завершення. Побачивши картину в Петербурзі, Шевченко не змінив своєї негативної думки про неї.

«Облога Пскова» — картина К. Брюллова, створена протягом 1839 — 1843 років, коли Шевченко був його учнем в Академії мистецтв. /513/

Фліорковський... виявив цілковиту готовність дати волю рідним Шевченка — — Власник Кирилівки під тиском громадськості погодився звільнити родичів Шевченка від кріпосної залежності (без викупу), але відмовився наділити їх землею на будь-яких умовах. Полемізуючи з надрукованою в «Народном чтении» автобіографією Шевченка і намагаючись увести в оману громадську думку, він без згоди Літературного фонду опублікував адресований йому лист комітету від 19 березня 1860 р. та свою відповідь на нього в газ. «Киевский телеграф» (1860, 19 червня, № 45), звідки їх було передруковано і в інших виданнях. Тоді Шевченко звернувся до В. Фліорковського з листом від 27 липня 1860 р. (т. 6, С. 259 — 260), в якому наполягав, щоб поміщик продав його родичам земельні наділи.

Однак, всупереч порадам Шевченка, його брати погодилися на умови, поставлені поміщиком, і 10 липня 1860 р. підписали з ним відповідну угоду, що викликало негативну реакцію поета (т. 6, с. 269). Свого листа до В. Фліорковського від 27 липня 1860 р. та відповідь останнього від 21 серпня 1860 р. (разом з угодою) Шевченко опублікував у журн. «Народное чтение» (1860, № 5, с. 170 — 175), маючи намір продовжити боротьбу за наділення родичів землею.

Після виходу маніфесту 19 лютого 1861 р. про скасування кріпаччини В. Фліорковський, скориставшися згаданою вище угодою, знову відмовився наділяти родичів Шевченка землею бодай на загальних підставах і навіть намагався видворити їх з рідного села. Цікаві подробиці щодо цього повідомив у згаданій замітці О. Лашкевич, який у середині липня 1865 р. був у с. Кирилівці головою комісії по перевірці уставних грамот при мировому з’їзді Звенигородського повіту, Київської губернії. (Сам В. Фліорковський при цьому не побажав бути присутнім; виїхавши до іншого свого маєтку в Черкаський повіт, він видав доручення на ведення справ своїй дружині, яка хоч і жила в Кирилівці, але передовірила все своїм конторникам).

«Перейшовши, — свідчить О. Лашкевич, — до визначення складу селянської громади, яка має право на викуп інвентарних наділів, ми вислухали заяви уповноважених від селян і сім’ї Тараса Григоровича про права останньої на наділ. По розгляді представлених документів виявилося, що п. Фліорковський видав відпускну Шевченкам у самому кінці 1860 p., відклавши виконання всіх формальностей по її затвердженню в довгий ящик і не видаючи її на руки звільненим. В перших числах березня 1861 р. був, як відомо, оголошений маніфест 19 лютого 1861 p., і п. Фліорковський поспішив тоді владнати всі формальності й видав їм на руки відпускну. Звільнені Шевченки відмовлялися її прийняти, заявляючи: «Нащо нам одним тая панська воля, та ще тоді, як люди діждались царської, — то звісно, воля, так воля з землею: як був цілий вік хліборобом, так і зоставайся ним, а ця панська — кидай землю, батьківщину, худобу та й тікай геть, геть із села, та й кажуть ще — записуйся в міщани, а які з нас ще будуть міщани...» П. Фліорковський на їхні заперечення не зважав, а вимагав, щоб вони звільнили на його користь землю й садиби, вийшли з громади й прописалися де-небудь.

Настав час укладання й затвердження уставних грамот, — при складанні грамоти на Кирилівку п. Фліорковський показав Шевченків як таких, що вибули по отриманні відпускної із складу сільської громади, а наділи, які лишалися вільними після їх вибуття, приналежними йому; в такому вигляді грамота тоді була затверджена селянськими інстанціями, що діяли до указу від 30 липня 1863 р. Насправді Шевченки з громади не вибули й продовжували, /514/ незважаючи на наполягання п. Фліорковського (втім, помітно послаблені після подій 1863 p.), володіти як своїми садибами, так і наділами. Заявляючи про все це відділові по перевірці, і уповноважені від селян, і сім’я Шевченків просили звільнити останніх від такого вияву «панської волі», а надати їм право нарівні з усіма іншими селянами скористатися з «царської волі». Права ж Шевченків на включення їх разом з їхніми садибами й наділами в уставну грамоту, після всього вищевикладеного, були настільки доказовими, що ми тоді ж і включили їх до числа осіб, на яких поширювався обов’язковий викуп, — проти чого, наскільки нам відомо, п. Фліорковський і не заперечував.

Лишається, однак, після всього цього питання, за що дякував Літературний фонд п. Фліорковському: внесені ним за особисту волю сім’ї Тараса Григоровича гроші пішли на виплату його ж боргу кредитним установам; особисту волю він намагався надати їм без землі, всупереч височайше дарованій тоді ж волі селянам з правом викупу їхніх земель, і тільки перевірка затверджених і введених у дію грамот повернула їм і землю, і ті права, яких ніхто не наважувався відібрати в їхніх односельців» (див.: А. С. Л. К заметке Н. Д. Н. «К биографии Т. Г. Шевченко». — «Киевская старина», 1889, кн. 4, с. 190 — 193).

...про все те було тоді ж мною написано... поетові. — Лист М. Новицького до Шевченка від 7 вересня 1860 p., в якому поміщика Фліорковського названо «наймоднішою бестією» («Листи до Т. Г. Шевченка», с. 193).

...узяв навіть на себе сплату 900 крб. банківського за них боргу... — Як засвідчено ще О. Лашкевичем, ішлося не про борг Шевченкових родичів, а про ту частину банківської заборгованості по маєтку (тобто боргу самого Фліорковського), яка пропорційно «припадала» на ці 11 душ його кріпаків.












Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.