[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 363-364.]

Попередня     Головна     Наступна            





Ф. І. Камінський

ЩЕ ОДНА ДРІБОЧКА НА МОГИЛУ ШЕВЧЕНКА



Кілька листів Т. Г. Шевченка до М. О. Максимовича, вміщених у лютневій книжці «Киевской старины» за нинішній рік, з симпатичними поясненнями до них невідомого автора, доповнили і з’ясували дещо із скорботного життя поета. Його листи, його поетичні твори, граверні роботи далеко не всі відомі; батато з них розійшлися по руках за життя і особливо після його смерті і глухнуть у невідомості, забуті нерідко самими їхніми власниками. Обов’язок кожного з нас збирати і робити відомим усе, що може стосуватися характеристики й життя поета, хоч би якими незначними були ті дані, що їх будь-хто має у своєму розпорядженні, бо, тільки збираючи по крихтах, ми можемо з плином часу підготувати достатній матеріал для повної біографії й належної оцінки Т. Г. Шевченка.

Ті нечисленні й, може, дуже незначні дані, які я маю намір запропонувати тут у вигляді матеріалу для біографії Т. Г. Шевченка, стали відомі мені зовсім випадково і наводять мене на думку, що таким же шляхом, тим більше при доброму бажанні, може бути знайдено ще багато й значно важливішого для розкриття світлого образу славетного нашого поета. Ось що я можу запропонувати шанувальникам його.

У фундаментальній бібліотеці Лубенської чоловічої гімназії є «Кобзар» Шевченка, видання Симиренка 1860 року, надруковане у друкарні Куліша. У цьому примірнику, у трьох місцях відомої поеми «Катерина», не можна не помітити, що деякі рядки заклеєні; коли ж трохи підняти наклейки, то під ними видно крапки. Зрозуміло, що видання вийшло з крапками чи пропусками в тих місцях, а наклейки зроблені пізніше. Коли, ким і з якої причини? Та спершу ознайомимося з цими таємничими рядками. їх усього тридцять, і зміст їхній не становить чогось особливого, забороненого.

Ось ці рядки:

У розділі 3-му, за словами: «А серденько одпочине, поки сльоза ллються», йде:


Отаке-то лихо, бачите, дівчата,

Жартуючи кинув Катрусю москаль.

Недоля не бачить, з ким їй жартувати,

А люде хоч бачать, та людям не жаль:

«Нехай, — кажуть, — гине, ледача дитина,

Коли не зуміла себе шанувать».

Шануйтеся ж, любі, в недобру годину

Щоб не довелося москаля шукать.


До непорозуміння й цензурної заборони наведених рядків спричинилося, здається, слово «москаль». Але в розумінні великоруської національності це слово ніколи не вживалося й залишилось із цим значенням лише в польській, мові. У малоросійській говірці воно вживалося і вживається як рівнозначне слову «солдат» і в цьому розумінні вжите й поетом. Однак через нього, внаслідок очевидного непорозуміння, пропущено аж ві-/364/сім рядків. Навіть у празькому виданні «Кобзаря», де введено перші два з цих рядків, стоїть: «кинув Катрусю свою», а не «москаль», як у наклейці.

У розділі 3-му, після слів: «що мені робити?» читаємо в наклейках такі заключні вірші:


Сирота собака має свою долю,

Має добре слово в світі сирота;

Його б’ють і лають, закують в неволю,

Та ніхто про матір на сміх не спита.

А Йвася спитають, зараннє спитають,

Не дадуть до мови дитині дожить.

На кого собаки на улиці лають?

Хто голий, голодний під тином сидить?

Хто лобуря водить? Чорняві байстрята...

Одна його доля — чорні бровенята,

Та й тих люде заздрі не дають носить.


Важко й тепер зрозуміти, що могло спричинитися до пропуску в друку цих цілком невинних рядків.

Нарешті 4-й розділ починається одинадцятьма наступними чудовими віршами:


Попід горою, яром, долом.

Мов ті діди високочолі,

Дуби з гетьманщини стоять;

У яру гребля, верби в ряд,

Ставок під кригою в неволі,

І ополонка — воду брать...

Мов покотьоло червоніє,

Крізь хмару сонце зайнялось,

Надувся вітер; як повіє —

Нема нічого, скрізь біліє...

Та тілько лісом загуло.


Високопоетична картина природи, і тільки.

Мене вкрай зацікавило походження наклейок, текст яких наведений. Примірник «Кобзаря», в якому вони виявлені, подарований гімназії землевласником Лубенського повіту Ф. І. Дейкуном-Мочаненком: до нього я й звернувся за поясненням. Дарувальник розповів мені про них таке.

«Бувши у 1860 році в Петербурзі, я зайшов у друкарню Куліша; через деякий час швидко ввійшов туди Шевченко і квапливо запитував:

— А що, готово? готово?

— Готово, — відповіли йому й подали кілька аркушів з надрукованими віршами.

На запитання моє: що це таке? покійний Каменецький, який завідував тоді друкарнею Куліша, пояснив, що це не пропущені цензурою місця з «Катерини», для наклеювання у примірниках, призначених для подарунку деяким високопоставленим особам, між іншим, тодішньому міністру народної освіти Ковалевському. Я випросив і для себе такий аркушик і наклеїв його у своєму примірнику.

Ось цей самий примірник і зберігається нині у бібліотеці Лубенської гімназії». /365/








Ф. І. Камінський

ЩЕ ОДНА ДРІБОЧКА НА МОГИЛУ ШЕВЧЕНКА


Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1885, кн. 3, с. 519 — 530. Крім записаної Ф. Камінським розповіді Ф. Дейкуна-Мочаненка про «Кобзар» 1860 р. з друкованими вставками на місці цензурних купюр, у статті опубліковано також вірш «До сестри» (як нібито Шевченків — насправді він написаний О. Псьол), лист Шевченка до І. Мокрицького від 24 лютого 1861 р. (т. 6, с. 281) та посвідчення, видане Шевченкові 7 квітня 1860 р. на право проживання в Петербурзі. Подається за першодруком.

Камінський Федір Іванович (пом. 1891 р.) — учитель Лубенської гімназії.

Кілька листів Т. Г. Шевченка до М. О. Максимовича... — Йдеться про статтю «К биографии Т. Г. Шевченко» («Киевская старина», 1885, кн. 2, с. 333 — 338). Адресата опублікованих тут листів Шевченка мемуарист визначив неточно. Насправді лист від 10 лютого 1858 р. адресовано М; С. Щепкіну (т. 6, с. 200 — 203), листи від 22 листопада 1858 p., 25 березня 1859 p., 10 травня 1859 р. адресовано М. В. Максимович (т. 6, с. 224 — 225, 228 — 231).

Дейкун-Мочаненко (Мовчаненко) Феодосій Іванович (пом. 1913 р.) — поміщик з Полтавщини. Наприкінці 50-х — на початку 60-х років був членом петербурзької громади, зуетрічався з Шевченком. Подарований ним Лубенській гімназії примірник «Кобзаря» 1860 р. з вклеєними цензурними купюрами нині зберігається в ІЛ (ф. 1, № 534).

Каменецький Данило Семенович (1830 — 1881) — український фольклорист, /515/ етнограф і видавець. Познайомився з Шевченком у квітні 1858 р. в Петербурзі, брав діяльну участь у підготовці видання його творів, зберіг багато автографів Шевченка, склав опис його бібліотеки.












Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.