[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 366-367.]

Попередня     Головна     Наступна            





З. Ф. Недоборовський

МОЇ СПОГАДИ



За «час тривалого перебування в Петербурзі, залишеному мною остаточно у 1864 p., мені, завдяки моєму давньому прнятелеві-земляку Семену Степановичу «Гулаку-Артемовському, довелося не лише познайомитися, але й навіть дуже близько зійтися з багатьма своїми земляками-малорусами, які жили в ту пору в нашій північній столиці, а поміж них і з Тарасом Григоровичем Шевченком, і з М. І. Костомаровим... Багато води спливло відтоді. Багатьох, дуже багатьох із них уже не стало... але òбрази їх, з усіма властивими кожному з них характерними особливостями, з усією аж до дрібниць — обстановкою, серед якої вони жили, — наче живі, стоять переді мною...

Як давно був знайомий Семен Степанович з Т. Г. Шевченком, цього сказати не можу; але їхні взаємні стосунки, незважаючи на несхожість натур, були якнайдружніші, фамільярні, не порушувані навіть часом не зовсім вдалими жартами Гулака щодо Тараса. Так, зібралися одного разу до мене тості, серед яких були М. І. Костомаров, Стороженко, Артемовський і Шевченко. Останній якось особливо розговорився про киргизькі степи і, згадавши між іншим про киргизьких коней, зауважив, що витривалість їх така, що вони можуть пробігати на добу близько двохсот верст.

«Слухай, Тарасе, — раптом зупиняє його Семен Степанович, — один пан програв у карти все, що тільки мав. Лишилось у нього тільки сукна /367/ аршин двісті, але він і те сукно програв. А хто виграв, зміряв сукно та й каже: замість двохсот тут тільки двадцять аршин?! — «Бо у мене такі аршини», — одказує пан. То, може, й у тебе, Тарасе, такі ж версти?!» — «Десь ти, Семене, — похмуро зауважив на це Тарас Григорович, — для того уродився, щоб з людей глузувати?... Лицедію ти!» — «Якби не було на світі Семенів, — вів далі Артемовський, що розійшовся, — то ти б, Тарасе, скакав зі своїми кіньми не по двісті, а по тисячі верст на добу...» — Мабуть, не можна уявити собі більш недоречного, хоч, по суті, зовсім, і незлобивого кепкування, яким було не, спрямоване на кого ж? — На Тараса Григоровича! — людину в розмові звичайно вкрай стриману, не багатослівну і таку, що, сміливо можна твердити, в житті не вимовила півслова неправди: остання суперечила всій його натурі! — Семен Степанович, втім, і сам помітив, що в даному випадку, як кажуть, зарвався, а тому відразу ж почав запевняти свого «щирого земляка по батьківщині, по духу й вірі» у своїй братерській любові й просити не сердитись на нього, бо хіба ж не можна часом і пошуткувати?! — Шевченко був надто добра й розумна людина, до того ж удосталь у своєму житті натерпівся лиха, щоб сердитись за кожний, хоч би й недоречний приятельський жарт, а тому на цей, як і на численні інші подібні; жарти Артемовського, що викликали їх іноді на взаємну і прекумедну часом пікіровку, звичайно, махнув тільки з усмішкою рукою.

Семен Степанович залишив сцену наприкінці 60-х років, але переселився з Петербурга на батьківщину не свою, а своєї дружини, до Москви, де у 1874 році помер.

Заходив я, хоч і не часто, до Тараса Григоровича, але більше зустрічав його у знайомих. Заходив і він до мене, приносячи, бувало, щоразу дітям моїм гостинця у вигляді яких-небудь книжечок чи малюнків.

Після смерті Тарас Григоровича квартиру, яку він; займав у Академії мистецтв, було опечатано, і після похорону, через деякий час, я одержав офіційне запрошення від поліції, як домовласник, бути присутнім при описуванні його майна, а Григорій Миколайович Честахівський, як експерт, за художника, для оцінки художніх творів; що залишилися після покійного. Опис робив поліцейський офіцер, — поручик Кітченко.. Квартира складалася з однієї досить просторої — довгої, під склепінням кімнати, майже всі стіни якої списані олівцем. У кімнаті панувало цілковите безладдя; папери лежали розкидані на підлозі. Спочатку я з Честахівським посписували зі стін, щò вважали за потрібне; і що не; мало забрало в нас часу; потім узялися описувати. Склавши опис усього, ми взяли й усе, за винятком одягу, віддали Михайлові Матвійовичу Лазаревському. Михайло Матвійович у той час служив старшим радником петербурзького губернського правління. Він близько приятелював з покійним Тарасом, який, у свою чергу, також був дуже прихильний, до нього.








З. Ф. Недоборовський

МОЇ СПОГАДИ


Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1893, кн. 2, с. 189 — 202. Українською мовою передруковано в газ. «Діло», 1893, 5 липня, № 147. Подається за першодруком.

Недоборовський Зосим Федорович — чиновник митниці Петербурзької комісаріатської комісії. Познайомився з Шевченком у Петербурзі наприкінці його життя через С. Гулака-Артемовського, брав участь в описі поетового

майна.

Як давно був знайомий Семен Степанович з Т. Г. Шевченком... — С. Гулак-Артемовський познайомився з Шевченком у Петербурзі восени 1838 р.

...на батьківщину... своєї дружини... — С. Гулак-Артемовський був одружений з піаністкою та арфісткою Олександрою Іванівною Івановою, дочкою декоратора московських театрів. Шевченко познайомився з нею в Петербурзі, згадував її в своїх листах.

...майже всі стіни якої списані олівцем. — Про звичку Шевченка робити записи на стінах див. також у спогадах Л. Жемчужникова.

...посписували зі стін, що вважали за потрібне... — Нині ці записи не відомі.

...потім узялися описувати. — Опис речей, що лишилися після смерті Шевченка, див. у кн.: «Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії», с. 546 — 549. Докладний перелік їх опублікований також у спогадах О. Благовєщенського. /516/












Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.