[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 368-370.]

Попередня     Головна     Наступна            





О. Я. Кониський

СПОГАДИ Ф. І. ЧЕРНЕНКА ПРО ЗУСТРІЧІ З Т. Г. ШЕВЧЕНКОМ У ПЕТЕРБУРЗІ



...Зі споминок інженера Федора Черненка, переказаних мені особисто, коли я, вертаючись з заграниці з початку року 1866-го, бачився з ним в Петербурзі, відомо мені, що громада збиралася щотижня у Черненка. Тут у головах усіх бесід, усіх порад стояло піклування про українське слово, про народну освіту, про видання книжок. Часом же читали — або автори свої твори, або ті чи інші реферати, співали, а інколи траплялися і учені змагання...

На громаду Тарас ходив пильно. Принаймні небіжчик Черненко не пригадав мені ніже єдиного випадку, щоб він не прийшов, скоро тільки недуга не приковувала його до своєї хати. На громаді він читав свої твори, співав і часом змагався з Костомаровим; змагались вони палко, гаряче, але ніколи не сварячись і хоч би як довго і гаряче змагалися вони, а з громади вертали такими ж приятелями щирими, якими й завжди були. Траплялося, що Костомаров брав іноді Тараса на жарти, але жартував ніжно, ласкаво, і Тарас ніколи на його не гнівався. Що історик наш глибоко шанував і ніжно любив поета, про те посвідчила нам, опріч Черненка, і Василиха Білозерська. Костомаров, каже вона, вельми любив Шевченка, в характерах їх було багацько однакового: живість, перейнятливість, великий талант, глибоке почуття поетичне, любов до всього прекрасного і огидливість до всякої фальші. Коли поет приходив до Білозерських, він часом співав, співав дуже гарно. Усе, що в бесіді говорив він, було передуманим, і висловлював він талановито. Він добре знав твори Байрона і Шекспіра, студіював їх пильно і часто говорив цитатами з них.

Приятелювання Шевченка з Костомаровим ще більш зміцнилося, коли навесні року 1860-го перебралася до Петербурга блага неня Миколи Івановича, і Костомаров заквартирував недалеко від Академії художеств. Щотижня у вівторок у Костомарова збиралися знайомі. Шевченко до свого останнього недугу завжди бував на тих вівторках, опріч того заходив до історика і в інші дні. Він познайомив нашого історика і з родиною графів Толстих...

...26 вересня 1860 р. зайшов провідати Тараса Федір Черненко. Тарас був спокійний, але смутний, зажурений. Черненко відав причину журби і пильнував не зачепити її в розмові, а зняв бесіду про академію. Рада Академії художеств прирадила, «уважаючи на знання Шевченкове в штуці і вмілість його в гравюрі, доведені роботами його на задану йому програму і іншими його працями, надати йому звання академіка». Оголошення сієї приради повинно було відбутися з великою учтою, на торжественному прилюдному зібранні академії. Наймення нових академіків звичайно оголошують на таких зібраннях «при звуке труб и литавр».

Тарас повеселішав і почав говорити Черненкові про свої надії переїхати навесні зовсім на Україну і там в затишку на хуторі працювати коло гравюри. Він гадав видавати, якомога дешевше, гравюри з історії /369/ України і пускати їх дешево по 1 — 3 копійці, «щоб залити їми Україну і вигнати суздальську гидоту» (лубочні суздальські малюнки).

Під ту саме бесіду принесли Тарасові лист з пошти. Він прочитав його і мовив, що то пише старий приятель його — товариш по академії Федот Ткаченко з Полтави і пише, що знайшов йому молоду, доню одного їх знайомого, Витавського. «Я її батька знаю, — додав Тарас, — він приїздив сюди нещодавно і дав в «Основу» свої байки, незгірш Гребінчиних».

На мольберті лежав портрет Ликерії. Черненко гадав, що перед тим, як він прийшов, Тарас розглядав той портрет. Тарас нервово вхопив його і, кинувши під стіл, мовив до Черненка: «А що, Федоре, як на твою думку: чи не попробувать ще раз? Востаннє? Не довелося з кріпачкою, з мужичкою, може, поталанить з панночкою, тільки що... панночка...»

З сим словом він скривився, наче кислицю з’їв, зітхнув і мовив: «Тяжка клята самотність! Вона мене з світа зжене...»

Небіжчик Федір Черненко розповідав мені, що вже під кінець вересня і з самого початку жовтня (1860), провідуючи Шевченка, не можна було йому не помітити, що поет вельми хворий. Сам Шевченко не любив розповідати про свій недуг, взагалі не любив він свого суму і лиха розносить по чужих хатах. Навпаки, яко людина згуртована, він пильнував ховати від людей своє горе, не давати помітити свого недугу.

...Увечері 6 грудня (1860) провідав Шевченка Черненко. Тарас був доволі веселий. Казав, що на здоров’я йому ліпше, що йому остогидло вже сидіти в «арешті» і він гадає небавом виходити. Черненко остерігав його, радив берегтися і не виходити цілу зиму. «Щоб і на різдво б то не виходити? — мовив до його Тарас, — а кутя? а узвар? Ні, не всиджу; колядувати хоч рачки вилізу до куми», і, похвалившись, що 2 грудня провідала його кума Н. В. Тарновська, він прочитав Черненкові свої вірші, написані зараз після того, як пішла від його кума. То відомі вірші:


Великомученице кумо!

Дурна єси та нерозумна...


Можна гадати, що Тарас послухався таки дружньої ради і до різдва беріг себе і не виходив з хати...

...В неділю 19 лютого (1861) з початку другої години дня провідав Тараса Федір Черненко. Уся Росія сподівалася, що в той день буде оголошений царський маніфест про скасування кріпацтва. Вже ж більш за всіх, і більш за всіх нетерпляче ждав того маніфесту Шевченко; та й як йому було не палати сподіваною волею, коли він цілий вік співав-ридав над неволею, виливав за ту волю сльози-кров, цілий вік блимала перед ним жадана зоря-воля, і він цілий вік босими ногами по колючій стерні йшов до тієї зорі, ішов сам і Україну вів. Тепер, здавалося йому, він дійшов до неї і сього дня — 19 лютого, в день оцарювання Олександра II, він побачить сяєво тієї зорі і в болящому пошматованому серці своєму почув тепле, огрійливе проміння і світ її.

Черненко застав, що поет стояв біля вікна, опираючись руками об стіл; він був збентежений, очі і вся болісна твар його виявляли хвилювання від ждання. Скоро Черненко ввійшов в світличку, поет, замість звичайного привітання, спитав його: /370/

«Що?.. є? є воля? є маніфест? — і, глянувши в вічі Черненкові, зрозумів відповідь... Глибоко зітхнувши, мовив: — Так нема?.. Нема?.. Коли ж воно буде?!» Пустивши міцну недруковану фразу, Тарас закрив лице руками і, впавши в ліжко, заплакав.

Черненко став заспокоювати його, говорячи, що є певна звістка, що цар у той день підписав маніфест про скасування кріпацтва, але звелів не оголошувати його до заговин на піст, себто до 5 березіля, на те, «щоб народ зустрів свою волю не по шинках, а по церквах...».

Тарас гірко всміхнувся і знов вимовив кілька недобрих слів на адресу гнобителів, потім почав жалкувати і нарікати; що брати його «велику дурницю» зробили, прийнявши торік від Фльорковського безземельну волю.








О. Я. Кониський

СПОГАДИ Ф. І. ЧЕРНЕНКА ПРО ЗУСТРІЧІ З Т. Г. ШЕВЧЕНКОМ У ПЕТЕРБУРЗІ


Вперше надруковано у кн.: О. Кониський. Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя, т. 2. Львів, 1901, с. 327 — 373. Записані О. Кониським спогади Ф. Черненка включено (в кількох місцях) у виклад біографії Шевченка останніх місяців життя. Подається за першодруком,

Кониський Олександр Якович (1836 — 1900) — український письменник і громадський діяч ліберально-буржуазного напряму, один із перших біографів Шевченка. На характеристиці світогляду Шевченка позначилися ліберально-культурницькі, а іноді й буржуазно-націоналістичні позиції Кониського.

Черненко Федір Іванович (1818 — 1876) — підпоручик, гарнізонний інженер-архітектор, активний діяч української громади в Петербурзі. Шевченко познайомився з ним у 40-х роках, часто зустрічався після заслання, подарував йому відбиток свого офорта за картиною Мурільйо «Свята родина» (т. X, № 29) з написаним на звороті автографом вірша «Сон» («На панщині пшеницю жала»), присвятив вірш «Ой по горі роман цвіте» (т. 2, с. 345). Ф. Черненко допоміг скласти проект будинку, який поет мав намір спорудити на Україні (див. т. X, № 49 — 50, 113 — 118), брав участь в організації похорону Шевченка. Йому було передано на збереження бібліотеку Шевченка.

...громада вбиралася щотижня у Черненка. — Він жив тоді на Спаській вулиці (нині вул. Рилєєва, 26). Ядром громади була редакція та авторський актив журналу «Оснева». Шевченко, який очолив у ній ліве, радикальне крило, вів гострі дискусії з буржуазними лібералами, зокрема з Костомаровим.

Василиха Білозерська — письменниця Н. О. Білозерська, дружина В. Білозерського. Написала спогади про М. Костомарова («Русская старина», 1886, кн. 3, с. 609 — 636; кн. 6, с. 615 — 654), де є згадки і про Шевченка.

Черненко відав причину журби... — Йдеться про розрив стосунків з Ликерою Полусмаковою, який поет боляче переживав.

...про свої надії переїхати навесні зовсім на Україну... — Шевченкові не був відомий секретний лист київського генерал-губернатора до III відділу про небажаність його переселення на батьківщину («Т. Г. Шевченко. Документи та матеріали до біографії», с. 513 — 514).

...принесли Тарасові лист з пошти — лист Ф. Ткаченка від 16 серпня 1860 р. Відомі чотири листи Шевченка до Ф. Ткаченка (т. 6, с. 257 — 278) і дві відповіді останнього («Листи до Т. Г. Шевченка», с. 189 — 190, 206 — 207).

...знайшов йому молоду, доню одного їх знайомого, Витавського — полтавського чиновника Р. П. Витавського. Познайомився з Шевченком у Петербурзі 1860 p., опублікував кілька байок в «Основі» (1861, кн. 1, с. 99; кн. 4, с. 62; кн. 7, с. 118 — 119). Як відомо з наступного листа Ф. Ткаченка від 6 грудня 1860 p., дочка Витавського була вже просватана.

...провідала його кума... — Тарновська Надія Василівна (пом. 1891 p.), сестра Шевченкових знайомих В. та Я. Тарновських, поміщиків з Чернігівщини, /517/












Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.