[Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 385-386.]

Попередня     Головна     Наступна            





О. М. Лазаревський

ДОМОВИНА Т. Г. ШЕВЧЕНКА У КИЄВІ



Після десятиденної подорожі з домовиною Т. Г. Шевченка, 6 травня під вечір, ми, що проводжали домовину з Петербурга до Києва, наблизились до Микільської слобідки. Тут домовину зустріли рідня поетова з Варфоломієм Григоровичем Шевченком на чолі та натовп переважно студентської молоді. Перед мостом коней було випряжено, і студенти повезли дроги з домовиною в руках. Тим часом куди везли домовину, де будуть ховати — ніхто не знав... Названий брат поета В. Г. Шевченко (помер у 1892 p.), будучи у близьких стосунках з покійним, вирішив було питання про похорон ще до прибуття тіла в Київ; він мав на увазі поховати тіло поета на Щекавицькому кладовищі, де була вже, як кажуть, приготовлена і могила. Але ще по дорозі від мосту до Києва виникла з цього приводу суперечка, і поки що вирішено було поставити домовину в першій по дорозі церкві — Різдва Христова на Подолі. Але священик цієї церкви о. Йосиф Жолтоножський не міг без дозволу властей дати згоду поставити домовину в церкві, і В. Г. Шевченко за таким дозволом пішов до благочинного подільських церков, яким тоді був теперішній кафедральний протоієрей П. Г. Лебединцев. Та виявилося, що і благочинний своєю владою не може дати такого дозволу; за ним треба було йти до вищих властей. Доки прийшов дозвіл, домовину зупинили на подільській набережній, біля брами вежі. Ждали ми, однак, не довго: скоро одержано було дозвіл і митрополита, і генерал-губернатора — поставити домовину поета в церкві Різдва Христова. Біля останньої домовину зустрів одягнений у ризи П. Г. Лебединцев і настоятель церкви о. Жолтоножський, які після внесення домовини в церкву відслужили коротку літію. Потім ми, хто проводжав домовину, пішли (не пам’ятаю, куди саме) вирішувати питання, де ж поховати привезене тіло Тараса Григоровича: у Києві чи в Каневі, як на тому особливо наполягав Г. М. Честахівський. Після довгих розмов і суперечок вирішено було ховати поета коло Канева, причому таке рішення майже цілком належить Честахівському, про що й свідчимо тут перед тими, кому це знати цікаво. Вирішено було, що наступного дня домовину буде перевезено на пароплав для подальшої подорожі тіла поета в Канів. Водночас було вирішено — перед від’їздом з Києва сфотографувати домовину, зібравши навколо неї родичів поета. Для цього наступного дня, 7 травня, перед обіднею (була неділя) домовину Тараса Григоровича було винесено на церковне подвір’я, поставлено на тих дрогах, на яких її привезли з Петербурга, і обставлено ріднею поета, яку оточував натовп народу. Цьому випадковому скупченню людей Честахівський хотів був дати хоч якийсь лад, хотів поставити на виду декого із шанувальників покійного поета, наприклад, І. М. Сошенка, але натовп вирував і перешкоджав будь-якому порядку. Поставивши сяк-так рідню поета (причому на більш видних місцях були поставлені: сестра поета Ярина Григорівна, по чоловіку Бойко, і його брати Микита і Йосип Григоровичі), Честахівський дав знак фотографу Воюцькому — і з’явився доданий до цієї книжки малю-/386/нок — «Домовина Т. Г. Шевченка в Києві біля церкви Різдва Христова». На цьому малюнку позначено цифрами таких осіб: 1 — Микита Григорович, 2 — Йосип Григорович, 3 — Ярина Григорівна, 4 — Варфоломій Григорович Шевченко, 5 — І. М. Сошенко (малопомітний, добре видно лише його лисину) і 6 — Г. М. Честахівський, якого хтось штовхнув — і він вийшов з подвійним обличчям. Після фотографування домовину знову внесли до церкви і відслужили обідню. Пізніше відслужили панахиду, після якої домовину знову поставили на дроги і повезли на пароплав, щоб назавтра (8 травня) вранці пливти до Канева і там виконати заповіт поета... Цим заповітом, проте, не була та передсмертна нібито воля Тараса Григоровича, про яку розповідає М. К. Чалий у своїй книжці «Жизнь и произведения Тараса Шевченко». Тут (с. 191) говориться, що присутній в останні хвилини життя поета Грицько Честахівський заявив (при вирішенні питання — де ховати), що на поставлене ним умираючому питання: де поховати його? той відповів: «У Каневі». Але ми добре пам’ятаємо, що Честахівського «в останні хвилини життя поета» не було, та якби й був, то у нього, з огляду на передсмертні страждання Тараса Григоровича, не вистачило б духу запитувати вмираючого про місце похорону. Добре також знаємо, що ніякого заповіту, ні письмового, ні словесного, про місце свого поховання Тарас Григорович не залишав, а думки його друзів про поховання тіла померлого біля Канева (де поет збирався будувати собі хату) грунтувались лише на поетичному заповіті...

Пристрасно бажаючи виконати цей заповіт, Г. М. Честахівський і говорив про нібито передсмертну волю поета...








О. М. Лазаревський

ДОМОВИНА Т. Г. ШЕВЧЕНКА У КИЄВІ


Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1894, кн. 2, с. 314 — 317, під заголовком «Гроб Т. Г. Шевченко в Киеве, у Христорождественской церкви (7 мая 1861 г.)» як пояснення до вміщеного в цьому номері фотографічного знімка родичів Шевченка біля його труни. Українською мовою передруковано в журн. «Зоря», 1894, № 5, с. 117. Подається за першодруком.












Попередня     Головна     Наступна            


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.