Попередня     Головна     Наступна

19. «БЂша дебрь Кисаню, и не сошлю къ синему морю»

На наш погляд, винесена в заголовок фраза є «найтемнішим місцем» у «Слові». В. Ф. Ржига та C. K. Шамбінаго зазначають, що «текст у цій фразі, мабуть, остаточно зіпсований, і точний смисл його, очевидно, назавжди залишиться загадкою» ⁷⁹. Текст у цьому місці, дійсно, дуже зіпсований. Але зіпсований текст про реальне життя реконструювати набагато легше, ніж зіпсований текст про сон. Наснитися може що завгодно. Найбільші труднощі викликає осмислення загадкового Кисаню, яке, без сумніву, є ключем до розгадки всієї фрази.

⁷⁹ Слово о полку Игореве. — М.; Л., 1934. — С. 284.

Значна частина дослідників, починаючи від перших видавців «Слова», у Кисаню вбачає топонім, сприймаючи його в словосполученні дебрь Кисаню як назву дебрі: «у дебрі Кисановій і не полетіли (ворони. — В. С.) до моря синього» (перші видавці «Слова»), «У долині Кисановій, і що я не можу зігнати їх (воронів. — В. С.) до синього моря» (Я. О. Пожарський), «де лощина Кисанова, і не злетіли (ворони. — В. С.) до синього моря» (М. Ф. Грамматін; із заміною не сошлю на не сошли), «були (ворони. — В. С.) в дебрі Кисановій і не злетіли до Синього моря» (М. О. Максимович — 1837; із заміною не сошлю на не сошли), «у Кисановій дебрі і понеслися (ворони. — В. С.) до синього моря» (О. Ф. Вельтман; із заміною не сошлю на несошась), «була дебр Кисанова і ніби несли її до синього моря» (Я.Малашев; із заміною не сошлю на несоша ю), «брали (вóрони. — В. С.) дебр Кисанову і несли її до синього моря» (Д. Т. Прозоровський; із заміною бЂша на браша, не сошлю на несоша ю), «розлючуючи дебр Кисанову... І (ніби) не пошлю (полки) до синього моря» (А. В. Лонгінов; бЂша вважає дієприслівником від дієслова бЂсити «розлючувати, лютити»), «були (ворони. — В. С.) із дебрі Кисанової і неслися до синього моря» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига; із заміною дебрь на дебри, Кисаню на Кисани, не сошлю на несошася), «і з дебрі Кисанової понеслися (ворони. — В. С.) до синього моря» (О. В. Творогов).

Переважна більшість дослідників, переклади яких наведені вище, залишає словосполучення дебрь Кисаню без тлумачення. Лише деякі з них намагаються осмислити це словосполучення. Я.Малашев зазначає, що під «дебрею Кисановою» можна розуміти численні половецькі полки. На думку А. В. Лонгінова, «дебр Кисанова» — долина р. Кісона, у якій були потоплені ідольські жерці за наказом пророка Іллі.

Д. М. Дубенський і О. М. Огоновський Кисаню розуміють не як топонім, а як назву особи: «були дебрі Кисаня, а я нібито не маю сил його (якогось Кисаня. — В. С.) прогнати до синього моря» (Д. М. Дубенський; із заміною дебрь на дебри), «де були дебрі Кисаневі, і не злетіли (ворони. — В. С.) до синього моря» (О. М. Огоновський; із заміною дебрь на дебри, не сошлю на не сошли). О. М. Огоновський припускає, що місто Пліснесько зайняв якийсь Кисань, мабуть, проводир загону половецької орди.

Ряд дослідників розглядає Кисаню як видозміну певного топоніма. І. М. Снєгірьов припускає, що Кисаню складається з къ і Саню; у другому компоненті він вбачає назву р. Сан (бЂша виправляє на бЂ та, не сошлю на не сошли). О. О. Партицький Кисаню замінює на Исканю (не сошлю — на несошась), оскільки Іскань знаходиться в Галичині біля Плеснеська, і перекладає всю фразу таким чином: «що відтак погане птаство понеслось в Ісканьські дебрі, а звідти полетіло з жиром (з їжею. — В. С.) та здобиччю назад до моря синього». Є. В. Барсов словосполучення дебрь Кисаню читає як дебрь(с)ки(и) санıє (не сошлю — як несоша_(с), припускаючи, що «дебрська Сань» — низьке узбережжя р. Сан, заросле дрібним чагарником. Його переклад: «були (ворони. — В. С.) у дебрській Сані і понеслися до синього моря». П. В. Владимиров Кисаню виправляє на Коганя (дебрь — на дебри, не сошлю — на несошася). Частина дослідників (І. М. Кудрявцев, М. В. Шарлемань, Д. С. Лихачов, Л. А. Булаховський, М. О. Мещерський, Л. О. Дмитрієв) Кисаню пов’язує з назвою місцевості під Києвом, вважаючи, що тут ідеться про «дебр Киянь» — ліс у яру, проритому річкою Киянкою (давня назва річки — Киянь): «(у передмісті) стояв київський ліс, і понеслися [вони — ворони] до синього моря [на південь, до місць сумних подій]» (Д. С. Лихачов; із заміною Кисаню на кияня, не сошлю на несошася), «(у передмісті) стояла дебр Кияня (Киянь була річка під Києвом), і понеслися (ворони) до синього моря (на південь, «до місць сумних подій») (Д. С. Лихачов — 1982), «розверзлися яри Кияні, і простягайся вони до синього моря» (М. О. Мещерський; із заміною бЂша на бЂшя, дебрь на дебри, Кисаню на КыянЂ, не сошлю на несошяся), «де була дебр Кияня, і неслися (ворони. — В. С.) до синього моря» (Л. О. Дмитрієв; із заміною Кисаня на Киянь, не сошлю на несошася). Слід зазначити, що М. О. Максимович у виданні «Слова» 1859 р., а за ним і О. О. Потебня замість Кисаню також пропонували читати кыяне, але в них це слово не є назвою дебрі (ідеться про жителів Києва): «У ПлЂсньска на болони бЂша дебри; кыяне же сошли къ синему морю» (М. О. Максимович — 1859), «у ПлЂсньска на болонии бышя дебри, кыяне же съшли къ синему морю» (О. О. Потебня).

Значна частина дослідників словосполучення дебрь Кисаню членує інакше: ки відділяє від Кисаню і додає до дебрь з виносним c між цими двома компонентами [дебрь(с)ки]. Уперше (1867 р.) таке прочитання — дебрьски сани запропонував В. В. Макушев (із заміною саню на сани, не сошлю на несошаıa). Сани він пов’язує з ч. saň «дракон, змій». Цю точку зору поділяють В. М. Перетц, М. К. Грунський, О. С. Орлов, М. В. Щепкіна, М. К. Гудзій, О. К. Югов (Є. В. Барсов дещо видозмінив її, див. вище): «бЂша дебрьски сани и несоша к къ синему морю» (В. М. Перетц), «(на оболоні) були лісові змії, що повзали до синього моря» (М. К. Грунський), «були в розколинах змії і понеслися до синього моря» (О. С. Орлов; із заміною дебрь Кисаню на дебрьски сани, не сошлю на несошася), «били (ворони. — В. С.) лісових змій і несли їх до синього моря» (М. В. Щепкіна; із заміною бЂша на биша, дебрь Кисаню на дебрьски сани, не сошлю на несоша я), «були лісові змії і понесло їх до синього моря» (M. K. Гудзій; із заміною дебрь Кисаню на дебрьски сани, не сошлю на несоша е), «из оврага — всё змеи, змеи... / И несло их к синему морю!..» (О. К. Югов).

Деякі дослідники так само членують словосполучення дебрь Кисаню, але вираз дебрьски сани трактують як «похоронні, смертні сани» (Г. П. Шторм, М. Т. Рильський, Р. О. Якобсон): «были смертные сани / и несли их к синему морю» (Г. П. Шторм), «похоронні сани їхали / до синього моря» (М. Т. Рильський), «(біля Плісенська) опинилися сани і до синього моря їх понесли» (Р. О. Якобсон; із заміною дебрь Кисаню на дебрь(с)ки сани, не сошлю на несоша я).

Існують й інші осмислення Кисаню. П. П. В’яземський пов’язує це слово з серб. кисати «хникати, робити плаксиве обличчя» і встановлює для нього значення «збудження плачу». Словосполучення бЂшя дебрь кисаню він перекладає «піднімаючи долину сліз» (бЂша, яке виправляє на бЂшя, виводить від дієслова бЂсити із значенням «піднімати», не сошлю виправляє на несоша ю). Точка зору П. П. В’яземського відбилася на перекладі аналізованої фрази В. І. Стеллецьким, хоч в основі цього перекладу лежить розуміння Кисаню як топоніма: «були вони (ворони. — В. С.) з Ущелини сліз Кисанської і понеслися до синього моря» (із заміною дебрь на дебри, Кисаню на Кисани, не сошлю на несошася). Вплив П. П. Вяземського відчувається і в перекладі Л. Є. Махновця: «були (ворони. — В. С.) в дебрі вологій і неслися до синього моря» (із заміною дебрь на дебри, Кисаню на кисани, не сошлю на несошася). М. О. Салміна пов’язує Кисаню з гр. κίσσα (орн.) «сойка», а в словосполученні дебрь Кисаню вбачає вказівку на ліс, повний сойок.

Деякі дослідники при перекладі «Слова» випускають аналізовану фразу (І. П. Єрьомін) або лише слово Кисаню (В. О. Яковлєв, І. О. Новиков): «і понеслися (ворони. — В. С.) потім до синього моря» (В. О. Яковлєв), «и были в ущельи (вороны. — В. С.) / и понеслись — / к синему морю» (І. О. Новиков).

Усі наведені прочитання фрази «бЂша дебрь Кисаню» ми вважаємо помилковими, а більшість з них — просто незграбними, яких не могло бути в такому високохудожньому творі, як «Слово». Відправною точкою для осмислення аналізованої фрази нам послужило явне протиставлення тут «болоні» і «дебрі», яке зустрічається і в інших творах давньоруської літератури, пор. у Ніконівському літописі під 1216 р. (список XVI ст.): «Поидите убо чрезъ болоньє и чрезъ дебрь сію» ⁸⁰. Вільний, відкритий простір може протиставлятися непрохідним хащам і ніяк не ущелинам, ярам, ровам. Із сказаного випливає, по-перше, що дебрь в аналізованій фразі має значення «непрохідна хаща», а по-друге, що цю фразу треба починати із слів «на болони» (інакше не буде протиставлення), отже, «у ПлЂсньска» слід віднести до попередньої фрази («Всю нощь съ вечера босуви врани възграяху у ПлЂсньска»). Фраза «На болони бЂша дебрь...» має глибокий символічний зміст. На вільному, відкритому раніше просторі з’явилася непрохідна хаща, тобто було все просто, а тепер дуже ускладнилося (після поразки Ігоревого війська). До того ж, коли сниться ліс, то це на зле ⁸¹. Аналогічним був хід думки в О. О. Потебні, який пише, що на рівному, низинному місці (на болонии — замість болони) утворилися яри (дебри — замість дебрь): «річ дивна» ⁸².

⁸⁰ Патриаршая или Никоновская летопись // Полное собрание русских летописей. — М., 1965. — Т. 10. — С. 73.

⁸¹ Дмитренко М. Символіка сновидінь: Народний сонник. — К., 1995. — С. 62.

⁸² Потебня А. А. Зазнач. праця. — С. 91.

О. О. Потебня дебрь виправляє на дебри (так само роблять Д. М. Дубенський, М. О. Максимович — 1859, О. М. Огоновський, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), щоб узгодити це слово з дієсловом бЂша (виправляє на бышя), яке має форму множини. Дійсно, бЂша виступаючи дієсловом-присудком, повинне узгоджуватися з підметом. На наш погляд, підметом тут є загадкове дебрь Кисаню, яке ми читаємо дебрьıє и(с) сан(ь)ю «непрохідні хащі із зміями (драконами)»: «На болони бЂша дебріе и(с) сан(ь)ю» («На вільному раніше просторі були непрохідні хащі із зміями (драконами)»). Словосполучення дебрьк и(с) сан(ь)ю (словосполучення із значенням сукупності) складається з іменника в називному відмінку та іменника в орудному відмінку з прийменником и(с). У реченні таке словосполучення (з орудним соціативним безпосередньо після називного) служило підметом, з яким присудок узгоджувався у множині ⁸³. До того ж іменник у називному відмінку підмета-словосполучення є збірним (іменник в орудному відмінку також), а при збірних іменниках (але, як правило, із значенням сукупності осіб) присудок теж вживався у формі множини ⁸⁴.

При виправленні дебрь на дебрьк відпадає потреба в кон’єктурі — заміні ь на и, а головне — прояснюється початкова літера к загадкового Кисаню. Ми вважаємо, що кінцеве ıє слова дебрьıє переписувач сприйняв як к. Для такого сприйняття існували серйозні підстави (крім тієї обставини, що це місце в тексті було зіпсоване). По-перше, дебрьıє дуже рідко зустрічається в старих текстах, а тому дебрь переписувач прийняв за окреме слово, добре йому відоме, у зв’язку з чим к відніс до наступного слова. По-друге, к при певному написанні (коли є стоїть майже впритул до мачти) і при стертості язичка (оскільки він був тоншим від інших елементів літери) цілком могло бути сприйняте за приголосний к, тим більше, що далі в слові йшов голосний и.

Звичайно, написання дебрьıє в тексті «Слова» було можливе лише до другого південнослов’янського впливу (до кінця XIV ст.). Коли б у період другого південнослов’янського впливу переписувач розпізнав дєбрьıє, він змінив би це слово в дебріє, а у виданні 1800 р. було б надруковано дебріе.

В аналізованій фразі прийменник и(с) (з c виносним, яке стерлося) вжито замість съ. Змішування прийменників из(ъ) і съ дійсно мало місце в давньоруській мові, а в староукраїнській мові відбулося повне злиття цих двох прийменників ⁸⁵.

⁸³ Історія української мови: Синтаксис. — С. 24; Историческая грамматика русского языка: Синтаксис. Простое предложение. — М., 1978. — С. 23.

⁸⁴ Історія української мови: Синтаксис. — С. 64 — 65; Историческая грамматика русского языка: Синтаксис. Простое предложение. — С. 31 — 33.

⁸⁵ Історія української мови: Морфологія. — С. 428 — 429.

Ми вважаємо, що саню в аналізованій фразі е формою орудного відмінка однини збірного іменника сань «змії, дракони» (пор. друс. сань «змія, дракон») із стертим паєриком на місці колишнього редукованого (сан’ю). Саню «Слова» пов’язує з друс. сань «змій, дракон» цілий ряд дослідників (В. В. Макушев, В. М. Перетц, М. К. Грунський, О. С. Орлов, М. В. Щепкіна, М. К. Гудзій, О. К. Югов), виправляючи саню на сани, що важко обґрунтувати палеографічно.

Знову ж таки, коли б у період другого південнослов’янського впливу переписувач розпізнав в саню форму орудного відмінка однини іменників жіночого роду ї-основ, то він написав би це слово санію.

Ще раз підкреслюємо, що аналізована фраза являє собою дуже зіпсований текст. Зіпсованість тексту, як виявилося, полягала в тому, що в рукопису «Слова» (до другого південнослов’янського впливу) стерлися всі надрядкові літери (вони були тоншими від звичайних) і всі тонкі елементи літер цієї фрази.

Переходимо до аналізу наступної фрази — «и не сошлю къ синему морю». Переважна більшість дослідників не сошлю виправляє на: несоша ю (Я. Малашев, П. П. В’яземський, В. Ф. Міллер, Д. І. Прозоровський) або несошя ю (Ф. Є. Корш), несоша ıa (В. В. Макушев) або несоша я (М. В. Щепкіна, Р. О. Якобсон), несоша ıє (В. М. Перетц) або несоша е (М. К. Гудзій), несошася (О. Ф. Гільфердінг, П. В. Владимиров, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, Д. С. Лихачов, В. І. Стеллецький, В. П. Адріанова-Перетц, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв) або несошяся (М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), несошась (О. Ф. Вельтман, О. О. Партицький), несошаа_(с) (Є. В. Барсов). З прочитанням не сошл — (без кінцевого ю) як несоша можна повністю погодитися, оскільки в півуставному (і в уставному) письмі в написанні л і а було багато спільного і їх часто плутали ⁸⁶. Можна також погодитися, що дієслово несоша в контексті попередньої фрази («На болони бЂша дебрьк и(с) санью») повинне мати частку ся (змії чи дракони літали, а тому вони понеслися до синього моря, а не їх понесли). Однак ми вважаємо, що c тут було виносним і, як всі виносні літери аналізованої частини тексту, стерлося. Що ж до ю (кінцевої літери не сошлю), то, на наш погляд, її слід виправити на ıa «вони» — форму знахідного відмінка множини жіночого роду займенника u «він» ⁸⁷ (вжиту замість збірного іменника жіночого роду сань ⁸⁸). Близькість написань літер ıa і ю є незаперечною (виправляють ю на ıa В. В. Макушев, М. В. Щепкіна, Р. О. Якобсон). Після внесених змін аналізована фраза має такий вигляд: «и несоша(с) ıa къ синему морю» («і неслися вони (змії чи дракони) до синього моря»).

⁸⁶ Перетц В. Зазнач. праця. — С. 253.

⁸⁷ Ця форма, старослов’янська за своїм походженням (з ıа_), була дуже поширеною в давньоруській мові (Історія української мови: Морфологія. — С. 150).

⁸⁸ Таке вживання було властиве давньоруській мові, пор.: «а дружина Роускаıa ωни c Ростиславомъ идоша, а дроузии комоу куды годно» («А дружина руська — ті з Ростиславом пішли, а другі — кому куди завгодно») (Ипатьевская летопись. — Стб. 372).

Сань у попередній фразі є збірним іменником жіночого роду (між іншим, автор «Слова» дуже полюбляє вживати збірні іменники, пор. птичь, по дубію, по ковылію, къ тростію), замість нього в аналізованій (другій) фразі вжито займенник ıa «вони», який виступає підметом (присудок (несоша(с)) теж має форму множини).

Тепер можна навести обидві аналізовані фрази «Слова» у нашому прочитанні. У рукопису до другого південнослов’янського впливу (до кінця XIV ст.): «На болони бЂша дебрьıє и(с) сан(ь)ю, и несоша(с) ıa къ синему морю». Переклад: «На вільному раніше просторі були непрохідні хащі із зміями (драконами), і неслися вони (змії чи дракони) до синього моря». Якщо з метою уодноманітнення тексту «Слова» аналізовані фрази трансформувати під кутом зору другого південнослов’янського впливу та перших видавців «Слова», то текст набуває такого вигляду: «На болони бЂша дебріе и(с) санію, и несоша(с) я къ синему морю».

Змії (дракони), які неслися (летіли) до синього моря (місця перебування Ігоревого війська) — це, безперечно, половці. Як гласить сонник, змія бачити у сні — стережися ворогів ⁸⁹.

⁸⁹ Дмитренко М. Зазнач. праця. — С. 48.

Попередня     Головна     Наступна