Попередня «Слово о полку Ігоревім» та його доба Наступна


Реконструйований список «Слова о полку Ігоревім».


КОМЕНТАРІ до реконструйованого тексту Слова


У підготовці ориґінального тексту «Слова о полку Ігоревім» до друку, реконструкції Мусін-Пушкінського списку використані такі джерела по «Слову»:

І. П - першодрук: «Ироическая пЂснь о походЂ на половцовъ удЂльнаго князя Новагорода-СЂверскаго Игоря Святославича, писанная стариннымъ русскимъ языкомъ въ исходЂ XII столЂтія съ переложеніемъ на употребляемое нынЂ нарЂчіе». - М., 1800.

К - копія із паперів Катерини II, знайдена П. П. Пекарським у 1864 р. (Див. Дмитриев Л. А. История первого издания «Слова о полку Игореве». Материалы и исследование. - М.; Л., 1960. - С. 140-151.)

КАР - виписки М. М. Карамзіна із рукопису «Слова» (Карамзин М. М. История Государства Российского. - СПб., 1818. - Т. III. - Прим. 65, 70-72, 262, 263, 266-268, 420).

М - виписки О. Ф. Малиновського (Див. Дмитриев Л. А. Згадана праця. - С. 193-195.)

Виписки I. П. Єлагіна. (Див. Козлов В. П. «Слово о полку Игореве» в «Опыте повествования о России» И. П. Елагина // Вопросы истории. - 1984. - № 8. - С.28-30).

ЩУК - рукопис із Державного Історичного музею (РИМ), Щук. 1075 (Див. Гаврюшин Н. К. Щукинская рукопись «Слова о полку Игореве» // «Слово о полку Игореве» и его время.- М., 1985. - С. 405-412.)

II. Переклади «Слова о полку Ігоревім», зроблені у XVIII ст.:

К - переклад із канцелярії Катерини II; Т - переклад у трьох списках; М - переклад О.Ф. Малиновського; П - переклад першого видання 1800 р. (Див. Дмитриев Л. А. Згадана праця. - С. 318- 360.)

Пропонований переклад «Слова о полку Ігоревім» здійснено за текстом першодруку 1800 р. Тому в ньому відсутні кон'єктури пізніших видань XIX-XX століть.

Мусін-Пушкінський список «Слова» утрачений у 1812 р. Намагання К. Ф. Калайдовича зібрати якісь певні дані про цей список не мали особливого успіху. Свідчення О. І. Мусіна-Пушкіна, О. Ф. Малиновського, М. М. Карамзіна та інших досить суперечливі, переконують лише у тому, що характер письма був для них незнайомий. Проте заслуговує на увагу повідомлення С. І. Селівановського, який у 1800 р. набирав і друкував текст «Слова» у Московській сенатській друкарні. Він засвідчив, що бачив рукопис «Слова» не такий давній, написаний письмом, схожим на почерк Дмитрія Ростовського. Данило Савич Туптало (Ростовський) - випускник Києво-Могилянської Академії, український релігійний діяч, драматург і проповідник, укладач і редактор багатотомника «Житій святих», наприкінці життя - митрополит Ростовський (1702 - 1709). Писав київським скорописом XVII ст. Проведене нами дослідження підтверджує свідчення друкаря Селівановського щодо типу скоропису, яким було написане «Слово».

Сліди використання рукопису (помилки в розшифруванні київського скоропису) проступають як у текстах «Слова», так і в перекладах, здійснених у XVIII ст. Ці помилки і дозволяють за методом палеографічної трасології відтворити манеру письма Мусін-Пушкінського рукопису «Слова», реконструювати алфавіт скоропису, навіть у варіантах графем, прочитати окремі «темні» місця у тексті «Слова о полку Ігоревім». Ось деякі з них:

1. «шизымъ орломъ подъ облакы» - сызымъ орломъ подъ облакы.

2. «летая умомъ подъ облакы» - летая орломъ подъ облакы.

3. «свистъ звЂринь въ стазби» - сбисть звЂрину въ стады.

4. «Святъплъкъ повелЂя отца своего» - Святъплъкъ по вЂстЂ я...

5. «вступилъ дЂвою» - вступила бЂдою.

6. «босуви врани възграяху у ПлЂсньска на болони бЂша дебрь Кисаню и не сошлю къ синему морю» — ...възграяли у ПлЂсньска на болони бЂша дебри Кисани и несошася къ синему морю.

7. «Нъ нечестно одолЂете, нечестно бо кровь поганую проліясте» - Нъ несчетно одолЂсте, несчетно бо кровь поганую проліясте.

8. «на ниче ся годины обратиша» — нинечи ся годины обратиша.

9. «Суть бо у ваю желЂзныи папорзи» — ...железный поморы.

10. « и схотию на кровать» - положи ю (славу) на кровать (тобто на смертний одр).

11. «Тъи клюками подпръся о кони и скочи» - Тъи клюками подпръся о копие, скочи...

12. «утръ же воззни стрикусы» - утръ же вознис трикусы.

13. «скочи влъкомъ до Немиги съ Дудутокъ» - скочи влъкомъ до Немиги съ добыткомъ.

14. «и струги ростре на кусту - и струги ростре на корсту.

Реконструйовані образи органічно вплітаються в художню систему твору. Вважаємо, що фраза «и въ морЂ погрузиста» займає у тексті першого видання відповідне місце, перестановка непотрібна. Автор говорить про половців, які простерлися по Руській землі, як виводок гепардів, і в мор їх (тобто руських людей) занурили. Треба читати: и въ мор Ђ погрузиста.

Ми повернулись також до тексту першодруку в прочитанні фрази «нъ рози нося имъ хоботы пашуть». Кон'єктура «розно ся» непотрібна. Вираз «роги носити» або «роги возносити» означає: «мати силу, могутність», а також «хвалитися». У перекладі важливо передати вжите автором «Слова» протиставлення: роги - хвости. Рюрик і Давид Ростиславичі, успадкувавши силу і могутність Володимира Мономаха (його стяги), «рози нося», нездатні на подвиг і покоряються чужій волі, улесливо махаючи хвостами («имъ хоботы пашуть»).

Ритміка «Слова» особлива. Різноскладові рядки, відсутність сталого римування наприкінці рядків компенсуються інколи внутрішньою римою, а також своєрідним ритмом, який підтримується у завершених смислових періодах. Так, уривок «Хіба не гоже було...сизим орлом під хмарами» є періодом, у якому чергуються три-, дво-, чотирирядкові строфи (3-2-4), що являють собою завершений епізод. Другий період (2-4-3) - це екскурс у минуле. Епічна розповідь тече повільно, розважливо, в рядках явні ознаки внутрішнього римування. Третій період «Почнімо ж, браття, ...за землю Руськую» (знову 3-2-4) - найдинамічніший у заспіві. Він представляє князя Ігоря і мету його походу. Очевидно, цей текст проговорювався урочисто. Отак майже весь текст складається з дво-, три-, чотирирядкових строф, які об'єднуються в смислові періоди. Така ж будова проглядається і в ранніх українських думах. Цим спростовується погляд на «Слово» як на прозовий твір.

Історико-філологічний коментар до перекладу «Слова о полку Ігоревім» наведений на с. 106. Орфографічний і палеографічний коментар до реконструкції Мусін-Пушкінського списку «Слова» подано на с. 204. Ширше історія розшифровки і дослідження тексту пам'ятки пред'явлена в різних академічних виданнях, коментарях учених. Серед цих видань найбільш помітні:

Словарь-справочник «Слова о полку Игореве», вип. I-VI.

Перетц Володимир. Слово о полку Ігоревім. Пам'ятка феодальної України-Руси XII віку. - К., 1926.

Слово о полку Игореве. Вид. АН СРСР. У 2-х т. - М.; Л., 1950.

Слово о полку Игореве. - Л., 1952.

«Слово о плъку Игоревії» та його поетичні переклади і переспіви. - К., 1967.

Адрианова-Перетц В. П. «Слово о полку Игореве» и памятники русской литературы XI-XIII веков. - Л., 1968.

Слово о полку Игореве. - Л., 1985 («Библиотека поэта»).

Энциклопедия «Слова о полку Игореве». У 5-ти т. - СПб., 1995.




ОРФОГРАФІЧНИЙ І ПАЛЕОГРАФІЧНИЙ КОМЕНТАР


1. Слово о плъку ИгоревЂ, Игоря сына Святъславля, внука Ольгова (П). У тексті першодруку «Слова» (далі: П) - плъку; в Катерининській копії (далі: К) і в паперах О. Ф. Малиновського (далі: М) - полку. М. В. Щепкіна, розглянувши 45 слів, у яких відбувається зміна -ор-, -ол- (К) на -ръ-, -лъ- (П), висловила здогадку, що «р» і «л» були тут виносними, надрядковими (Щепкина М. В. К вопросу о правописании рукописи «Слова о полку Игореве» // ТОДРЛ. - М; Л., 1957. - Т. XIII. - С. 100). Л. В. Милов вважає, що написання відмінкових форм слова полкъ (плъкъ) могло бути з виносом «л» над глухим повного звучання (ъ), могло бути і написання з ярчиком (Милов Л. В. О «Слове о полку Игореве» (Палеография и археография, чтение «русичи») //История СССР. - 1983. - № 5. - С. 93). На нашу думку, в Мусін-Пушкінському списку «Слова» (далі: СМП) було прийнято скорочене написання плку. У текстах К і П зустрічаються такі форми: чрленыя (К), мркнеть, утрпЂ (П). Цей висновок підтверджують і виписки М. М. Карамзіна із повістей Мусін-Пушкінського збірника; Святъплкъ - із «Слова»; мужескъ плъ (нижче: мужескь поль) - із «Синагрипа»; плки поставити - із «Девгениева деяния» (Карамзин Н. М. История Государства Российского. - СПб., 1818. - Прим. 268, 272; Див. Девгениево деяние). Написане в СМП плку одержало в К і П різне орфографічне наповнення: плку (СМП) - полку (К, М) - пълку, плъку (П).

2. Не лЂпо ли ны бяшетъ, братїе, начяти старыми словесы трудныхъ повЂстії о пълку ИгоревЂ, Игоря Святъславлича! (П).

Різночитання: начяти, Святъславлича (П) - начати, Святъславича (К). Заміна а - я, як мовиться в статті про деякі особливості Мусін-Пушкінського рукопису «Слова о полку Ігоревім», пояснюється особливостями графіки XVIII ст., в якій букву «я» писали одним рухом пера, і вона ставала схожою на «а» (Див. почерк О. Ф. Малиновського у книзі Л. О. Дмитрієва «История первого издания «Слова о полку Игореве». - М. ; Л., 1960. - С. 193-195.) У копії К, переписаній з протографа, збереглася «а». Однак у тексті П, звіреному з СМП, виправлено на «я». Цьому варіанту можна довіряти більше. Щодо другої відмінності, то «л» в СМП могла бути виносною.

Окрім того, у перекладі Мусіна-Пушкіна, знайденому серед паперів Катерини II (далі: переклад К), «словесы» прочитано як «слогом», тобто «ве» прийнято за «го», а «сы» прочитано як «м». Все це могло б

здаватись випадковістю, але заміну «ве» на «го» знаходимо і в списку «Девгениева деяния» із зібрання Н. С. Тихонравова (далі: ТИХ): «стры его» замість «стрыеве». В. Д. Кузьміна встановлює прямий генетичний зв'язок ТИХ з Мусін-Пушкінським збірником (Кузьмина В. Д. Девгениево деяние. - М., 1962. - С. 43). Схоже, що в лексемі «словесы» графема «в» була в латинському варіанті і збігалася з графемою «г», напівлежача «е» нагадувала «омегу». (Див. ЦДІА України, ф. 146, оп. 1, од. зб. 1а), а буква «с» зливалася з «ы», нагадуючи «м». Гаданий вигляд: .


3. Начати же ся тъй пЂсни но былинамь сего времени, а не но замьшіленїю Бояню (П).

В К: тъ пЂсни. Вважаємо, що в СМП буква «й» була замінена ярчиком або кендемою і прояснена в першодруці.

У перекладі К прочитано «того» замість «сего». Не виключено, що буква «с» нагадувала «т». (Див. ЦНБ НАН України. ДА/Леб. 309, арк. 244), а напівлежача «е» знову прочитана як «о» («омега»). Різнонаписання типу былинамь (П) - былинамъ (К) спричинено різним прочитанням у П і К Графеми «ъ» протографа (про це у названій вище статті).

4. Боянъ бо вЂщїй, аще кому хотяшс пЂснь творити, то растЂкашется мыслїю по древу, сЂрымъ вълкомъ по земли, шизымъ орломъ подъ облакы (П). Різночитання:: пЂснь (П) - пЂснЂ (К), растЂкашется (П) - растекашется (К), вълкомъ (П) - волкомъ (К). Останнє слово було записане в СМП як плку (див. п. 1). Щодо заміни «Ђ» - «е», то вона пояснюється своєрідним накресленням «Ђ». Ще Є. В. Барсов звернув увагу на те, що в XVI ст. часто вживалася для означення «Ђ» графема, яка ззовні схожа на «м'який знак» з високою мачтою. І в СМП могло бути таке ж написання, яке спочатку було прочитане як давнє «е» (у протографі і К), а при підготовці тексту до друку - як «Ђ» (П). Таке накреслення букви «Ђ» зустрічається в полтавських актових книгах XVII ст. (Див. Панашенко В. В. Палеографія українського скоропису другої половини XVII ст.- К., 1974. - С. 60, 63). Заміна «ь» - «Ђ» в К і П пояснюється, очевидно, різним прочитанням протографа.

Окремого аналізу вимагає слово «сызымь», яке було прочитане «шизымь» (ПК), «шизым» (М). Це єдиний випадок вживання «ш» замість «с» у всьому творі, однак на цій основі робились висновки про псковське походження СМП. На нашу думку, букви «ш» тут немає. Просто лігатура «сы» прочитана як «ші». Гаданий вигляд слова: .




5. Помняшетъ бо речь първыхъ временъ усобіцЂ (П)

Різночитання: помняшетъ (П) - помняшеть (К); речь (П) - рЂчь (К); първыхь (П) - первыхь (К).

Заміна «е» - «Ђ» описана в п. 4; -ор-(-ср-) - -ръ-(-ър-) - у п. 1.

Заміна «і» - «й» - «ы» пояснюється різним сприйманням одного і того ж накреслення. Так, у ЩУК пльки виправлено на плъкы. Найбільша варіативність «і», «и», «ы» у новгород-сіверських документах XVII ст. (Панашенко В. В. Палеографія українського скоропису...- С. 95).

Перекладач П не впізнав імперфект «помняшеть» і переклав «Памятно нам». Очевидно, написання було складним: перш за все лігатура «ом» була прочитана як «ам», буква «ш» - як «т»; надрядкова «н» внесена в рядок хибно, напівлежача «е» була прочитана як «омега», а виносна заключна «т» не прочитана зовсім. Гаданий вигляд слова: Різночитання -тъ (П) - -ть (К) відносяться до різного сприймання протографа (див. п. 3).

6. тогда пущашеть •I• соколовь на стадо лебедЂй, который до-течаше, та преди пЂсь Іпояше...(П). Різнонаписання типу соколовь (П) - соколовъ (К) описане в п. 3. У слові который (ПК) буква «й» прочитана замість «і», що в XVII ст. була близька до написання «й» (ЦНБ НАН України, відділ рук. ДА/216, 1632 р.) .

7. Боянъ же, братїе, не •I• соколовь на стадо лебедЂй пущаше...(П). Різнонаписання соколовь (П) - соколовъ (К), лебедЂй (П) - лебедей (К) пояснені в п. 3, 4.

8. Почнемъ же, братїе, повЂсть сію отъ стараго Владимера до нынЂшняго Игоря, иже истягну умь крЂпостїю своею и поостри сердца своего мужествомъ...(П). Деяке уявлення про графічний вигляд багатьох слів дають виписки І. П. Єлагіна (не пізніше травня 1793 р.): «Почнем Братіе ПовЂсть сію от старого Владимера донынешняго Игоря, иже истягну умъ крепостію своею и поостри серца своимъ мужествомъ». Окремі слова писались із надрядковими, виносними буквами «м», «т», «д»: почнем, от, сердца. Звертаємо увагу, що прийменник не відокремлений від смислового слова - донынешняго. Слова повесть, нынешня то у Єлагіна осучаснені.

...наведе своя храбрыя плъкы на землю ПоловЂцькую за землю Руськую (П). Слово храбрыя написано за орфографією XVIII ст. і в К, і в П. На нашу думку, в СМП це слово писалось з ярчиком: . Подібні приклади у тексті «Слова»: «въ ты рати, въ ты плъкы», «красны дЂвице».

9. ... а любо испити шеломомъ Дону (П). У перекладі Т: «или шлемом из Дону воды купить», тобто «испити» прочитано як «купить»: ис- схоже на ку-. Такі зображення букв («и» як «к», «с» як «у») зустрічаються лише в київському скоропису XVII ст. (Див. Кісь Я. П. Палеографія. - Львів, 1975. - С. 62; ЦДІА України, ф. 157, оп. 1, од. зб. 2, арк. 1). Гадане накреслення: .

10. ПЂти было пЂсь Игореви, того (Олга) внуку (П). Різнонаписання: пЂсь (П) - пЂснЂ (К) - пЂсни (М). Очевидно, варіанти К і М були орфографічним наповненням скороченого написання з надрядковим «с». Щодо написання Олга (ПМ) і Ольга (К), то розбіжність пояснюємо тим, що надрядкова «л» була по-різному внесена в рядок - в К з «м'яким знаком», а в ПМ - без нього. І в усіх інших випадках у тексті К літери вносились в рядок з «Ђ» і «ь», а в П - без них: Кіевский, Готскія, Угорскыя, Латинскими, шестокрилци, литовскія, Кіевскаго, ПолотскЂ та ін.:

11. Чили въспЂти было, вЂщей Бояне, Велесовъ внуче! (П). Різночитання: въспЂти (ПК) - вспЂти (М). Не виключено, що «ъ» було вставлено в протографі К і П згідно з орфографією XVIII ст. Так і в інших словах з префіксом в-, зокрема далі: вступи (К), взлелЂяни, вскръмлени, вспЂша (М).

12. И рече ему буй туръ Всеволодъ...(П). К: речь. Буква «ч» могла стояти над рядком і розшифрована в К і П по-різному.

13. ... подъ шеломы възлслЂяны (П). К: възлЂлЂяни. Тут заміна «ы» - «и», що пояснюється різним прочитанням однієї і тієї ж графеми (див. п. 5). У протографі могло бути възлЂлЂяни, однак, звернувшись до ориґіналу, О. І. Мусін-Пушкін вніс корективи.

14. ... сабли изъострени (П). В К: изострени; М: изострЂни. Це і ряд інших слів СМП були з ярчиком, який у П був заповнений літерами «ъ» і «ь», а в К залишений поза увагою.

15. Нощь стонущи ему грозою...(П). У перекладі П - «грозная восставшая ночью буря». Цілком очевидно, що слово «стонущи» прочитано інакше: буква «о» (можливо, передана «омегою») прийнята за «а».

16. свисть звЂринъ въ стазби (П). В К ця фраза випущена. Текстологічний і палеоірафічний аналіз переконує в тому, що ключовим словом тут є «свисть». У ньому допущена та ж помилка, що й у слові «времены» замість «бремены»: буква «б» була прочитана як «в». У ЩУК теж прочитано «леведи» замість лебеди», але виправлено. Отож, у тексті СМП був сигматичний аорист - сбисть. У наступному слові теж одна помилка - написано «ъ» замість «у». Треба читати: звЂрину (збірн. ім.). Кінець фрази зрозумылий: въ стады. Гадане написання фрази: .

17. крычатъ тЂлЂгы полунощы (П). К: телЂгы, полунощи, Заміна «Ђ» - «е», «ы» - «и». (Див. п. 4, 5).

18. Уже бо бЂды его пасетъ птиць подобно (П). К: пасетъ; КП: подобно. Різнонаписання -тъ (П) - -ть (К) у 39 словах пояснюється тим, що одна і та сама форма СМП - скорочене написання слова з надрядковою буквою «т» - одержало в К і П різне орфографічне наповнення. Автор К переписував протограф, у якому в усіх дієсловах з виносною «т» було поставлено -ть. Автор П, звіривши свою розшифровку з СМП, орієнтувався на орфографічні норми XVIII ст. і всюди проставив закінчення ть. У слові подобїю (ПК) зроблена помилка. Треба: по дубїю (див. ЦНБ НАН України. ДА/Леб. 309, арк. 175).

19. Длъго ночь мркнетъ (П). К: долго, мрькнетъ. Щодо різнонаписання длъго (П) - долго (К) див. п. 1. А різнонаписання мркнеть (П) - мрькнеть (К) може пояснюватись тим, що «р» стояло над рядком і було внесене в рядок у К з «ь», а у П - без «м'якого знака». У ЩУК, як і у П, - мркнеть.

20. Съ заранїя въ пяткъ...(П). К: С заранїя; пякъ. Ми вважаємо, що в СМП прийменник був разом зі смисловим словом, а у слові пяткъ буква «т» була над рядком. Гадане написания:

21. Дремлетъ въ полЂ Ольгово хороброе гнЂздо (П). К: дремлеть; Олгово. Див. п. 18, 14.

22. Се вЂтри, Стрибожи внуци, вЂють съморя стрЂлами (П). Майже в усьому тексті у слові стрелы (К) - стрЂлы (П) відбувається ця заміна. Детальніше про це в п. 4. Прийменник «с» писався в СМП разом з іменником - сморя.

23. Были вЂчи Трояни...(П). К: Зояни; КАР: сЂчи. Лігатура Тро- прочитана як Зо-. Гадане написання: Графема «в» прочитана М. М. Карамзіним як «с». Можливе накреслення: .

24. Ступаетъ въ златъ стремень въ градЂ ТьмутороканЂ. Тоже звонъ слыша давный великый Ярославь сынъ Всеволожь...(П). Різнонаписання: ТмутороканЂ (К) - див. п. 14. У слові Тоже (замість «той же») загублений ярчик після «то»; подібний випадок див. у п. 3.

У ПК: Ярославь; П: Всеволожь; К: Всеволожъ. Вважаємо, що у першому випадку загублено надрядкову букву «л», а у другому - виносну букву «д» було прочитано як «ж».

У перекладі К звонъ передано словом «звук». У цьому випадку «о» було прочитано як «у». (Зворотне змішання: у ЩУК «у» прочитано як «о» у слові «студеную» (тобто «студеною») і виправлено.)

25. ... и на Канину зелену паполому постла (П). У перекладі П: «он положен на конскую попону зеленую». Можливо, накреслення «а» у слові Канину було прийнято за «омегу».

26. Съ тояже Каялы Святоплъкь повелЂя отца своего... (П). М. М. Карамзін читав: по сЂчЂ я.., тобто «після битви забрав». (Див. Карамзин Н. М. История Гос. Росс. - Т. III. - Прим. 268.) Справді, Святополк не брав участі у битві 1078 р. на Нежатиній ниві, у якій загинув його батько Ізяслав Ярославич, а лиш забрав тіло князя з поля битви і поховав у храмі св. Софії Київської. Пропонують також читати: «повелЂ я(ти)» або «полеллЂя» тощо. О. Ф. Малиновський зафіксував, як і Карамзін, інший поділ слів: «по велЂ я». Отже, цілком можливо, що тут було три різних слова, а не два. Друге слово перші дослідники прочитали - велЂ, а Карамзін - сЂчЂ, тобто знову букву «в» (мабуть, графему в латинському варіанті) прочитав як «с» (див. п. 23). Передостання графема нагадувала О. І. Мусіну- Пушкіну «л», а Карамзін побачив у ній «ч». Яке ж накреслення могло нагадувати водночас і «л» і «ч»? На нашу думку, це могла бути лігатура «ст» київського скоропису XVI- XVII століть. Треба читати: по вЂстЂ я, тобто «одержавши звістку, забрав...». Такий вираз зустрічається в рукописах XVII ст. (Див. ЦНБ НАН України, ф. VIII, 107м (57), арк. 4). Гадане написання: .

27. ... рЂтко ратаєвЂ кикахуть (П). ПК: рЂтко; надрядкова буква «д» могла бути прочитана як «т»: .

ПК: кикахуть; не прочитана надрядкова буква «л»: Те ж і у слові кычеть: Ярославна «рано клычеть».

28. То было въ ты рати, и въ ты плъкы...(П). У перекладі О. Ф. Малиновського «въ ты плъки» прочитано як «отъ тогдашнихъ. войскъ»». У цьому випадку прийменник в писався разом з наступним словом ты і був прочитаний як «о», а буква «ы» розібрана як «ъ». Гадане написання: .

29. Встала обида въ силахъ Дажь-Божа внука... (П). Різнонаписань у текстах К і П тут немає. Однак у перекладі К витлумачено - «осталась победа» замість въстала обида. Вважаємо, що переклад зроблено прямо з ориґіналу СМП. У цьому випадку префікс в- був прочитаний як «о» (див. п. 28); слово «обида» розпочиналось із «омеги», що нагадувала «по»; буква «и» була замінена на «е». Гадане накреслення:


30. Вступилъ дЂвою на землю Трояню...(П). Переклад П: «...вступив девою на землю Троянову». Ми вважаємо, що обіда обернулась бідою, а не дівою, тобто чвари князів обернулись бідою, половецькою небезпекою. Тут певна гра слів: обіда - біда. Про «діву» не може бути й мови. Можливе написання: .

Графема букви «б» без верхньої горизонтальної лінії (накреслення схоже на «м'який знак»), як фіксує О. І. Соболевський, з'явилась у київському скоропису ще в XVI ст. (Соболевский А. И. Славяно-русская палеография. - СПб., 1908. - Таблиця XVII; ЦНБ ПАН України, ДА/216, арк. 99, 1599 р.). Така ж графема була і в московському скоропису, але для букви «д». (Беляев И. С. Практический курс изучения древней русской скорописи для чтения рукописей XV-XVIII столетий. - М., 1907. - С. 16; ЦНБ НАН України, ф. VIII, оп. 410). 3 часом київський скоропис запозичив це написання букви «д», але лишилось поряд з ним подібне написання букви «б» (Див. Панашенко В. В. Палеографія українського скоропису. - С. 40, 89). Відрізнити їх можна лише в контексті, за змістом слова. Але і тут можливі помилки. Так, у перекладі «Слова» з архіву Воронцових (В) знаходимо «дЂда» замість «бЂда» або в «Девгениевом деянии» - о бръзости замість «о дръзости». (Див. Слово. - М., 1800. - С. VII; Кузьмина В. Д. Девгениево деяние. - С. 212.)

31. ... смагу людемъ мычючи въ пламянЂ розЂ (П). Слово «людемъ» взято із К. О. Ф. Малиновський переклав: «мучить людей в пламенной росе». Тобто графеми «ы» і «з» були прочитані відповідно як «у» і с». Буква «ы» схожа на «у» в новгород-сіверському скоропису. Графічний варіант «з», схожий на «с», зустрічається в київському скоропису середини XVII ст. Таке ж змішання у К і П: «чрезъ злато ожереліе» (К) - «чресъ.... » (П); у «Девгениевом деянии»: «слесе» замість «слезе». (Див. Кузьмина В. Д. Девгениево деяние. - С. 172.) У ЩУК: «слатый» замість «златый».

32. ...Святъславь грозный великый Кїевскый (П). К: гроздный; выликый; Кіевьскый. Вставна «д» (у слові гроздный) - особливість української мови XII ст. і справді могла бути в ориґіналі. У слові «выликый» буква «е» прочитана як «ы». Подібні графеми букви «е» знаходимо у Лохвицьких актових книгах (Див. Панашенко В. В. Палеографія українського скоропису. - С. 95.)

33. ... иссуши потоки и болота...(П). У перекладі П: «иссушил источники и болота». Тут слово «потоки» витлумачено як «истоки» або «источники», тобто префікс по- прочитано як ис-: (Див. ЦНБ НАН України, ф. VIII, 107м (57), арк. 4).

34. Ту НЂмци и Венедици...(П). Важливо відмітити, що «Венедици», «Русици» лише помилково передані так. Необхідно: Венедичи, Русичи. Так, у перекладі К: «разстреляем его соколицу». Тут в ориґіналі соколича (чол., род. відм.) осмислено як соколица (жін. р.). Змішання ч - ц характерні для київського скоропису XVII ст. (Див. ЦНБ НАН України, ф. 129, оп. 1, од. зб. 1). Заміна ч - ц, ц - ч не фонетичне, а графічне явище.

35. Си ночь съ вечера одЂвахъте мя...(П). В академічних виданнях прийнята кон'єктура: «одЂвахуть мя». В київському скоропису XVII ст. зустрічається графема «у», схожа на «ъ» - з недописаною лівою верхньою частиною і закрученим правим кінцем, який часто утворював петлю (Див. Перетц В. Н. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI - XVII веков. - Л., 1928. - С. 111). Але в Щукінському списку: одевахге мя. Якби після літери «х» була повноголосна «у», то таке скорочення було б неможливе. Отже, кон'єктура непотрібна. Можливе написання : «одЂвахъ темя».

36. сыпахуть ми тыщими тулы поганыхъ тльковинь...женчугъ (П). Різнонаписання: тльковинь (П) - тлъковинъ (К). У перекладах стало тримається слово «раковина»: «...крупный жемчуг в нечистых раковинах». Цілком очевидно, що текст СМП був сприйнятий неправильно - частина слова тл- була прочитана як ра-. Тобто буква «т» була схожа на «р», а буква «л» високого підйому - на «а». Гаданий вигляд слова: .

37. Всю нощь съ вечера босуви врани възграяху у ПлЂсньска на болони бЂша дебрь Кисаню и не сошлю къ синему морю (П). Різнонаписання між К і П лише одне: ПлЂсньска (П) - ПлЂньска (К). У перекладі К замість «у ПлЂсньска на болони» - «утоптав плоскость». Проглядається прочитання «уплескана» замість «у ПлЂсньска на...». Очевидно, у цьому випадку прийменник писався разом зі смисловим словом, а буква «н» була виносною в одній лігатурі з буквою «с»: . Надрядкові «нс» були повністю відтворені в П і лише «н» у К. Слово босуви було прочитане у Мусіна-Пушкіна як «до света», тобто буква «б» була прочитана як «д» (див. п. 30).

Привертає увагу дієслово доконаного виду «възграяти» у формі імперфекта 3 особи множини. Вважаємо, що в СМП був не імперфект, який передає тривалу дію, а плюсквамперфект «възграяли...бЂша». (Див. Успенский сборник XII-XIII веков. - М., 1972. - С. 55, 109, 356 та ін.). У ПК закінчення -ли прочитано як -ху. Така помилка практично можлива: мычючи прочитано у Малиновського як «мучить» (див. п. 31). До того ж букви «л» і «м» писались інколи схрещеними рисками. Так, «По морію» прочитано у перекладі К як «по Хоролю»;_є й інші подібні помилки (див. п. 48). Гаданий вигляд слова: .

Однаково спотворене в П і К слово «не сошлю». Можливо, тут буква «а» була прочитана як «л» (зворотну заміну див. у п. 36).

На нашу думку, «Всю» не є одним словом; треба читати: «В сю нощь».

38. ... и въ морЂ погрузниста...(П). У даному випадку про море не йдеться. Автор мовить про половців, які розбіглись по Руській землі, як виводок гепардів, і погрузили (занурили) їх (тобто руських людей) у мор (біду, нещастя). Треба читати: .

39. Се бо Готскія красныя дЂвы...(П). К: Готьскыя. Буква «т» стояла над рядком і була внесена в нього у тексті К з «ь», а в П - без нього (див. п. 10). Щодо змішання і - ы, то воно зустрічається часто і належить до графічних непорозумінь, про що вже мовлено вище (див. п. 5).

40. Нъ нечестно одолЂсте, нечестно бо кровь поганую проліясте (П). Основна проблема - написання «нечестно» замість несчетно. (Див. Яценко Б. И. Северские князья в «Слове о полку Игореве» // Русская литература. - 1981. - № 3. - С. 106-110.) Саме слово має вигляд: .

Різнонаписання: проліясте (П) - прольясте (К) не змінює змісту слова і речення, але досить важливе з погляду палеографії. Начерк букви «і», що схожий на «ь» московського скоропису XVIII ст., є в нов-

город-сіверських рукописах XVII ст. (див, п. 5). Того самого характеру змішання и - Ђ у слові рЂзани (КАР) - резанЂ (ПК). Можливе написання цього слова: .

41. Нъ рекосте, му жа имЂся сами...(П). Переклад П: «Не говорят они, мы де сами...». Буква «ъ» прочитана як «е». Щодо різночитань у - ы, ж - д, то їх зворотні заміни див. у п. 37, 24. (ЦНБ НАН України, ф. VIII, 106 (Лаз. 48), арк. 168 зв.).

42. Не ваю ли храбрая дружина рыкають акы тури...(П). Різнонаписання типу рыкають (П) - рыкають (К) характерне для багатьох слів у тексті пам'ятки. Вважаємо, що в СМП була надрядкова «т», яка у процесі упорядкування орфографії першими видавцями була доповнена «ъ» у П і «ь» у К (див. п. 18).

Складнішим для графічного відтворення є слово «тури», яке у перекладі К витлумачене як «тигри», тобто буква «т» була прочитана як «ти», а «у» прийнята за «г». У копії «Девгениева деяния» (ТИТ) теж зустрічаються написання «итити» замість «итти», «свети» замість «свет» (див. Кузьмина В. Д. Девгениево деяние. - С. 166, 146): у накресленні «т» верхня поперечна лінія лише почата, торкається лівої вертикалі і утворює знак, схожий на «т», інша частина схожа на літеру «и» (ЦНБ НАН України, ф. VIII, 107м (57), арк. 4.). Графема «у» схожа на «г»: єдиний верхній кінець букви «у», схожої на «м'який знак», повертав ліворуч і вниз (Див. Кісь Я. П. Палеографія. - С. 62). Загальний вигляд слова: .

43. Галичкы ОсмомыслЂ Ярославе! (П). К: Осмомысле. Різнонаписання Ђ - е, як і у слові стрЂлы - стрелы, пояснюється різним розшифруванням в К і П графеми (див. п. 4).

Значно більший інтерес викликає прочитання Гостомыслъ у перекладі К. На нашу думку, буква «о» у слові «ОсмомыслЂ» була передана «омегою», в якій початок нагадував букву «г», а тому перекладач прочитав Го. (Див. Панашенко В. В. Палеографія українського скоропису...- С. 63.) Буква «м» у цьому слові могла бути написана в латинському варіанті і прийнята за букву «т» (ЦДІА України, ф. 130, оп. 1, од. зб. 1). Така ж описка і в «Девгениевом деянии» (ТИТ): «есть» замість «есмь» (Кузьмина В. Д. Девгениево деяние. - С. 158). У рукопису ЩУК - Галичкый: можливо, що у протографі К і П були випущені з уваги ярчик або кендема на означення «й».

44. ... меча времены чрезь облаки...(П). Тут заміна ы - и (див. п. 5), а також неправильне прочитання времены (ПК) замість «бремены». Графема «б» була така ж, як і у слові «сбисть» (див. п. 14). Гадане написання: .

45. ... оттворяеши Кіеву врата (П). У К інакше: отворяеши. Очевидно, в СМП була «омега», прочитана як «от»; звідси подвоєння приголосної «т». Гаданий вигляд слова: .

46. яко соколь на вЂтрехъ» ширяяся (П). У К: вЂтрЂхъ. Тут типова для П і К заміна с - Ђ (див. п. 4). У перекладі К: «на ветрелъ». Графема «х» прийнята за «л». (Зворотна заміна «л» на «х»: див. в п. 37).

47. Суть бо у ваю желЂзныи папорзи подъ шеломы латинскими (П). К: желЂзніи. Заміна ы - і описана в п. 5. Різнонаписання латинскими (П) - латиньскыми (К) пояснюється тут і в ряді інших випадків тим, що буква «н» (також: «в», «т», «р», «л» та ін.) була виносною. У П вона була внесена в рядок без змін, а у К - відповідно до орфографічних норм XVIII ст., тобто з додаванням букви «ь» (у інших випадках - «ъ»).

Привертає увагу слово «папорзи» (ПК). У ЩУК: напорзи, тобто змішання букв «п» і «н». Варіант перекладу «паробці» не може задовольнити, бо його написання палеографічно неможливе. Певний досвід прочитання фрази «свистъ звЂринъ въ стазби» (див. п. 14) підказує, що буква «ы» могла бути прочитана і як «бі», і як «зі» (Див. ЦНБ НАН України, від. рук., ДА/216, арк. 182.) Що стосується елемента папор-, то в ньому найбільший інтерес являє буквосполучення -ап-, яке в дійсності могло бути лігатурою «ом». Усе слово означає помори, залізні помори під шоломами латинськими. Мабуть, йдеться про Балтійське Помор'я і острів Рюген. (Див. ЦНБ НАН України, від. рук., ДА/Леб. 309, арк. 174; ЦЦІА України, ф. 151, оп. 1, од. зб. 1; Яценко Б. Україна і Русь у ретроспективі // Індо-Європа. - 1991. - № 1.) Гаданий вигляд слова: .

48. И схоти ю на кровать, и рекъ...(П). Перед цим мовиться, що Ізяслав Васильковим «притрепа славу» свого діда Всеслава і сам «при-трепанъ Литовскыми мечи». А далі ясність зникає. Найпоширеніша думка, що князь Ізяслав стікав кров'ю, поранений у бою з литовцями: исходи юна кровь, а той рекъ. Але нам невідомо, чи був Ізяслав юним, чи старшим воїном. Окрім того, у цій кон'єктурі зникає словосполучення «на кровать», що, як і у «віщому сні» Святослава Київського, несе значне смислове навантаження. Вважаємо, що «исхоти» треба читати: положи - . У розшифровці тексту «Слова» уже були випадки прочитання «ис» замість «по-» (див. п. 33), змішання «л» і «х» (див. п. 46), невпізнавання графеми «ж» (див. п. 41). Таким чином, полоцький князь Ізяслав «притрепа славу дЂду своєму Всеславу..., положи ю на кровать». Перші перекладачі «Слова» взагалі не читали в цій фразі «хоти» і правильно зрозуміли ключове слово - «Сего положив на одр» (Т); «На сем-то одре лежа» (переклад П). Але вони не зрозуміли надзвичайно цікаву алегорію: Ізяслав, смертельно поранений, поклав на смертний одр (кровать) і славу Всеслава Полоцького.

49. Единъ же изрони жемчюжну душу изъ храбра тЂла чресъ злато ожерелїе (П). К: жемчужну; чрезъ. Графема букви «у» в київському скоропису XVII ст. багато в чому нагадувала букву «ю» московського скоропису XVIII ст. (Див. почерк В. В. Крашеніннікова у книзі Г. М. Мойсєєвої «Спасо-Ярославский хронограф и «Слово о полку Игореве». - Л., 1984). Накреслення «з», що схоже на «с», зустрічається в київських документах початку і середини XVII ст. (Панашенко В. В. Палеографія українського скоропису... - С. 67). Не виключено, що в окремих випадках графема «з» сприймалась як латинське накреслення букви «с». Гаданий вигляд слова:

50. На седьмомъ вЂцЂ Трояни...(П). К: седмомъ, Зояни. Графічне пояснення див. в п. 14, 23.

51. Которое бо бЂше насиліе отъ земли Половецкыи! (П). Деякі дослідники витлумачують «которое», як которою (тобто розбратом). Однак для такої кон'єктури немає підстав. Которое - займенник, що пов'язує означальне підрядне речення з головним. Закінчення -ое слід

читати як -ої. У київських документах XVII ст. закінчення -оє (-ої) було досить поширеним. Наприклад, «церкви золотоверхоє києвскоє» (ЦНБ НАН України, ДА/216, 1632 р. Див. також п. 6). Це закінчення -оє (-ої) збереглось у деяких сучасних північних говорах української мови: доброє матки, жовтоє хустки. (Див. Жилко Ф. Т. Нариси з діалектології української мови. - К., 1966. - С. 90.) У цьому ж реченні Половецкыи має все те ж закінчення - ї. Інші приклади - который, Рускыи - розглянуті в п. 6.

52. Тъи клюками подпръся о кони, и скочи къ граду Кыеву (П). У розповіді про Всеслава все фантастичне: подпръся...и скочи на далеку відстань. Аналогічний приклад знаходимо у повісті про Девгенія: «И то слово изрек, и подпреся копием, и скочи чрез реку», в іншому місці: «и ухватив копие и подопре в реку копищем, прескочи пеш...» (Кузьмина В. Д. Девгениево деяние. - С. 156, 176). Отож, ідеться не про коней, а про уміння воїна долати перепони з допомогою списа. Змішання п - н спостерігається і в ЩУК: «паведе» і «напорзи» замість наведе і папорзи.

53. Утръ же воззни стрикусы, оттвори врата Новуграду (П). К: вазнистри кусы. Переклад О. І. Мусіна-Пушкіна: «вонзил стрикусы», він вважав, що «стрикусы» - це стінобитне устаткування. Однак києво-руська мова не фіксує «стрикусы» в такому значенні. Ми вважаємо, що тут неправильний поділ на слова. Треба читати: воззнис трикусы. Слово «вознесъ» вживалось в урочистому мовленні. (Див. Успенский сборник XII-XIII вв. - С. 197, 429, 431, 481 та ін.) Щодо слова трикусы, то його немає у відомих пам'ятках. І ми можемо осмислити його лише в його частинах. У М. Фасмера: «кус» - ніж, меч, зубець (Фасмер Макс. Этимологический словарь русского языка. - М., 1967. - Т. II. - С. 431). Але у Всеслава був не кус, а трикус або тризубець. Всеславу-чарівнику не потрібно було розбивати стіни Новгорода. Він відкрив ворота міста одним помахом трикус, символом влади великого київського князя, який тримав Новгород у васальній залежності. Саме тому автор «Слова», наперекір історичному факту, спочатку показує Всеслава у Києві на «золотому престолі», а згодом спрямовує його до Новгорода. Гадане написання: .

54. Bсеслав «скочи влъкомъ до Немиги съ Дудутокъ» (П). На думку деяких учених, «Дудутки» - село під Новгородом чи під Мінськом. Однак у «Слові» мовиться лише про Новгород, взятий Всеславом, і звідси (не з «Дудуток»!) Всеслав скочив до Немиги. Звернімо увагу на прийменник, що вживається перед географічною назвою: «изъ БЂлаграда», «изъ Кыева» та ін. Отож, вважаємо, що у «Слові» немає географічної назви «Дудутки». Всеслав, пограбувавши Новгород, з великим «добытком» прийшов на Немигу. Слово «добыток» фіксується у давніх пам'ятках. Так, в Іпатському літопису розказано про Володимира Переяславського, який у 1183 (1184) р. «иде на СевЂрьскиЂ городы и взя в ніх много добыток» (ПСРЛ. - Т. 2. - С. 628-629). У «Слові» закінчення могло бути -токъ чи -ткомъ. У перекладі Т це слово осмислено із закінченням -м: «сь Дудутомъ». Отож, і в СМП могло бути -ткомъ. Можливе написання: .Букви «о» і «ы» прочитані як «у». (Див. ЦНБ НАН України, ДА/Леб. 309, арк. 175; Панашенко В. В. Палеографія українського скоропису. - С. 59; ЦДІА України, ф. 146, оп. 1, од. зб. 1а.)

55. Ярославнынъ гласъ слышить (П). К: Ярославнымъ, слышить. У ЩУК: «дому» замість «Дону». Заміна її - м пояснюється особливістю написання «н» у латинському варіанті з поєднувальною рискою; вона була прочитана як «м». Про різнонаписання -ть і -ть див. п. 18.

56. Ярославна рано плачетъ къ ПутивлЂ... (П). Різнонаписання: рано (П) - на морЂ (К); нлачетъ (П) - плачеть (К), къ ПутивлЂ (ПК). Варіант «на морЂ» (К) вважається помилковим. Але те ж прочитання і у перекладі К. Тому його слід брати до уваги. Ми вважаємо, що тут необхідно читати «на зорі». Ярославна звертається до сонця, коли встає зоря. І це логічно. Тут буква «з» була прочитана як «м». Можливе написання: . Заміна ъ - ь пояснюється вибором орфографічного наповнення слова, у якому «т» було виносним (див. п. 18).

До особливостей протографа належить і описка «къ ПутивлЂ» (ПК). У виписках М. М. Карамзіна: «затвори къ» замість затворивъ. Написання букви «в», прийняте за «к», зустрічається в київському скоропису XVII і XVIII століть. Можливе написання: .

57. и струги ростре на кусту (П). О. І. Мусн-Пушкін переклав: «и разбивает струги на кустах». Зміст збережено, але образ зникає. Вважаємо, що треба читати: «и струги ростре на корсту», тобто річка Стугна перетворила бойові кораблі або човни князів у гроби, у могили для воїнів. Слово «корста» є у «Повісті врем'яних літ». Можливий вид фрази: . У цьому випадку лігатура «ор» була прочитана як «у». До речі, у фразі «летая умомъ подъ облакы» ЩУК дає інше прочитання - «летая орломъ...». Вперше воно було запропоноване М. О. Максимовичем у 1859 р. Якщо для кон'єктури є підстави, то, як бачимо, і тут «ор» прочитана як «у». Можливо, буква «р» стояла над рядком і разом з «о» утворювала накреслення, схоже на одну з графем «у». Можливе написання: . Надрядкове «р» могло бути і у слові «сребренеи»; у ЩУК: «себреней».

58. Уношу Князю Ростиславу затвори Дніпрь темні березЂ (П). О. Ф. Малиновський переклав: «юному», і це найточніший варіант. Але і він не передає повною мірою змісту ориґіналу. Зв'язки слів у реченні підказують, що тут можливе прочитання «Уноту», тобто «юнакові», або «уному» (юному), в якому латинський варіант літери «м» прийнятий за «ш». Гадане написання: . Поділ на слова у другій половині речення: «затвори дні при темні березі». Заміна и - ь пояснюється тим, що «и(і)» київського скоропису XVII ст. багато в чому збігається з «ь» у київському скоропису XVIII ст. (ЦГИА СССР, ф. 834, оп. 4, ед. хр. 583, л. 143). Див. також п. 40. Можливе написання: .

59. по лозію ползоша только (П). К: ползаша, толко. У першому випадку «омега» могла бути прочитана як «о» і як «a»: . (див. п. 6). У другому випадку після «л» міг стояти ярчик, який у П був заповнений «ь», а у К залишений поза увагою (див. п. 14).

60. а †соколца опутае†красною дивицею (П). К: дЂвицею. Привертає увагу ідентичність и - Ђ, що притаманне для української мови. У тексті «Слова» буква «Ђ» читається як «і» або «и».

61. Слава Игорю Святъславича, буй туру Всеволоді, Владимиру Игоревичу (П). К: Святъславличь, Всеволоде, Игоревичь. В

усіх трьох словах необхідне закінчення давального відмінка - у. Різнонаписання а - у, Ђ - у, ь - у, с - у пояснюються різними манерами написання «у» в київському скоропису XVI-XVII століть і їх розшифровкою порівняно з московським скорописом XVIII ст. (Див. ЦНБ НАН України, ДА/Леб. 309, арк. 175.)

Буква «у (ук)» з недописаною лівою верхньою частиною і була схожа на ь (м'який знак). Правий кінець букви «у (ук)», що витягувався майже по вертикалі, утворював накреслення, яке могло бути прочитане в московському скоропису XVII ст. як «ъ» (твердий знак). (Див. Филиппова И. С. Об употреблении букв ъ и ь в московских рукописях XVII века // Исследования источников по истории русского языка и письменности. - М., 1966. - С. 123; ЦГИА СССР, ф. 834, оп. 4, ед. хр. 583, л. 143). Напівлежача «ук» могла бути прочитана як «ь» або «а» (у) правий кінець закручувався праворуч і утворював петлю . У цьому випадку накреслення могло бути розшифроване як «ъ» (твердий знак) або навіть «ю» тим писцем, який орієнтувався на московський скоропис. (ЦНБ НАН України, ф. VIII, оп. 410, арк. 109.) Очевидно, так було прочитано жемчюжну (П) замість «жемчужну» (К). Іноді правий кінець з петлі виходив на лівий бік . У цьому варіанті «у (ук)» могла бути сприйнята як «е» або «Ђ» (у тексті: Всеволоде (К) і ВсеволодЂ (П) замість «Всеволоду»). Усі ці накреслення зустрічаються в київському скоропису XVII ст. Так, в універсалі Б. Хмельницького 1652 p.:

(Див. Кісь Я. П. Палеографія. - С. 67) Така різноваріативність графем характерна лише для київського скоропису XVII ст.





 Раніше:

Переднє слово

Історична основа «Слова о полку Ігоревім»

Слово о плъку Игореві, Игоря сына Святъславля, внука Ольгова

Історико-філологічний коментар (до ритмічного перекладу)

З історії відкриття «Слова о полку Ігоревім»

Про орфографічні та палеографічні особливості Мусін-Пушкінського рукопису «Слова»

Про Щукінський список «Слова о полку Ігоревім»



 Далі:

Різнонаписання в текстах ориґіналу

Про особливості читання і перекладу «Слова о полку Ігоревім»

The Saga of Ihor's Folk, of Ihor, Son of Sviatoslav, Grandson of Oleh

Основні наукові праці Б. І. Яценка з проблем киево-руської літератури



Попередня «Слово о полку Ігоревім» та його доба Наступна




Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.