[Алексіс де Токвіль. Про демократію в Америці. — К., 1999. — С. 60-62.]

Попередня     Головна     Наступна





Розділ IV

ПРО ПРИНЦИП НАРОДОВЛАДДЯ В АМЕРИЦІ

Всеохопливе панування принципу народовладдя в американському суспільстві. — Застосування американцями цього принципу до революції. — Вплив революції на розвиток принципу народовладдя. — Поступове й неухильне зниження цензу.



Ведучи мову про політичні закони Сполучених Штатів, слід неодмінно почати з концепції народовладдя.

Принцип народовладдя, який тією чи іншою мірою завше закладений в основу будь-яких суспільних інститутів, звичайно майже невидимий. Йому підкоряються, хоч його й не визнають, а якщо подеколи й вдається витягти його на світ Божий, то негайно ж люди квапляться знову сховати його в пітьмі святилища.

Воля народу, либонь, є одним з тих гасел, якими інтригани та деспоти всіх часів і народів найбільше надуживали. Одні вважали, що це воля виражається схваленням, що виходить від окремих продажних посіпак влади; інші бачили її в голосах зацікавленої чи боязливої меншості; дехто навіть сходився на тому, що воля народу найповніше виказує себе в його мовчанці й що із самого факту його покори народжується їхнє право наказувати.

В Америці, на відміну від інших країн, принцип народовладдя втілюється в життя відкрито й плідно. Він визнається звичаями країни, проголошується в її законах, він вільно еволюціонує й безперешкодно досягає своєї мети.

Якщо на світі є така країна, в якій гідно можна оцінити принцип народовладдя, де можна вивчити його в застосуванні до громадської діяльності й міркувати як про його переваги, так і про його вади, то цією країною, безперечно, є Америка.

Як я вже говорив раніше, багато колоній Нової Англії з часу їхньої появи керувалися принципом народовладдя. Між тим тоді було ще дуже далеко до того, щоб цей принцип став так переважати в управлінні країною, як це є нині.

Дві перешкоди — одна з них зовнішня, друга внутрішня — стримували всеохопливий поступальний рух.

Принцип народовладдя не міг одверто з’явитися в законах, оскільки колонії ще й далі підлягали формально метрополії, і його були змушені приховувати, проголошуючи тільки на провінційних зборах і переважно в громадах, де він таємно розвивався.

Тогочасне американське суспільство ще не було достатньо підготовлене до того, аби прийняти цей принцип з усіма наслідками, що випливали з нього. Освічені люди в Новій Англії та багаті люди в штатах, розташованих на південь від Гудзону, впродовж тривалого часу справляли, як я вже описав це в попередньому розділі, своєрідний аристократичний вплив на суспільство, спрямоване на зосередження всієї влади в руках одиниць. Ще далеко був той час, коли всі громадські посадові особи стали вибиратися, а всі громадяни вважалися виборцями. Виборче право було скрізь обмежене певними рамками й конкретним /61/ виборчим цензом. Цей ценз вельми мало застосовувався на Півночі й куди більше — на Півдні.

Вибухнула Американська революція. Принцип народовладдя вийшов за межі громади й поширився на сферу діяльності уряду; всі класи пішли на поступки задля торжества цього принципу; в ім’я нього боролися й перемагали; нарешті він став законом законів.

Всередині американського суспільства сталися такі самі швидкі зміни. Закон про вспадкування завершив знищення місцевого впливу.

На той час, коли вплив законів та наслідки революції зробилися поволі очевидними для всього суспільства, демократія вже отримала беззаперечну перемогу. Демократія перемогла насправді, захопивши владу до своїх рук. Проти неї не дозволялося навіть боротися. Найвищі прошарки підкорилися їй безмовно й без опору, наче лихові, що зробилося віднині неминучим. З ними сталося те, що буває звичайно з тими, хто втрачає могутність: на перший план виходять суто егоїстичні інтереси кожного зокрема, а що владу вже неможливо вирвати з рук народу й що маси не викликають у них такої глибокої ненависті, щоб не підкоритися їм, то вони вирішують домогтися будь-що прихильності народу. Внаслідок цього демократичні закони один за одним було поставлено на голосування й схвалено тими самими людьми, чиї інтереси терпіли від цих законів найбільшою мірою. Діючи таким чином, найвищі прошарки не збудили проти себе народного гніву; вони самі пришвидшили перемогу нового ладу. Й хоч як дивно, демократичний порив найнестримніше виказував себе в тих штатах, де аристократія пустила найглибше коріння.

Штат Мериленд, який свого часу заснували знатні шляхтичі, перший проголосив загальне виборче право 1 й запровадив у систему управління штатом демократичні форми.



1 Поправки до конституції штату Мериленд, зроблені 1801 та 1809 років.



Коли якийсь народ намагається змінити діючий у країні виборчий ценз, можна припустити, що рано чи пізно він скасує його цілком. Таке одне з непохитних правил життя будь-якого суспільства. Що більше розширюються виборчі права громадян, то більшою стає потреба в їхньому подальшому розширенні, оскільки після кожної нової поступки сили демократії зростають і водночас із зміцненням нової влади зростають і її вимоги. Що більше людей отримують право обирати, то сильнішим стає бажання тих, хто ще обмежений виборчим цензом, отримати це право. Виняток стає, нарешті, правилом, поступки йдуть одна за одною, і процес розвивається доти, аж поки впроваджується загальне виборче право.

У наші дні принцип народовладдя настільки повно втілюється в життя в Сполучених Штатах, наскільки це тільки можна собі уявити. Його там очищено від всіляких вигадок, що їх намагалися створити довкола нього в інших країнах; поступово, залежно від обставин, він починає виявляти себе в найрізноманітніших формах: то народ у повному складі, як це було в Афінах, сам установлює закони; то депутати, обрані на засадах загального виборчого права, представляють цей закон від його імені й під його безпосереднім контролем.

Є такі країни, де влада, перебуваючи нібито поза суспільним організмом, впливає на нього й вимушує його йти тим чи тим шляхом розвитку.

Є також і інші країни, де влада поділена й перебуває почасти в руках суспільства, а почасти поза ним. Нічого подібного в Сполучених Штатах ви не побачите; суспільство тут діє цілком самостійно, керуючи собою саме. Влада виходить виключно з нього; практично неможливо зустріти людину, яка наважилася б уявити собі й особливо висловити міркування про те, щоб шукати її в /62/ якомусь іншому місці. Народ бере участь у складенні законів, обираючи законодавців; бере участь він і у втіленні в життя цих законів — шляхом обрання представників виконавчої влади. Можна сказати, що народ сам керує країною, бо права, надані урядові, вельми незначні й обмежені; уряд постійно відчуває свій первісний зв’язок з народом і кориться тій силі, яка створила його. Народ володарює в світі американської політики, наче Господь Бог у Всесвіті. Він — початок і закінчення всього сутнього; все виходить від нього й усе повертається до нього *. /63/








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.