[Алексіс де Токвіль. Про демократію в Америці. — К., 1999. — С. 286-315.]

Попередня     Головна     Наступна

Початок Розділу X

Які шанси на довготривалість американського Союзу? Які небезпеки йому загрожують?

Вирішальне значення має не Союз, а штати. — Федерація існуватиме доти, допоки цього хотітимуть штати, які її складають. — Причини, які сприяють збереженню Союзу. — Об’єднання потрібне для того, щоб протистояти чужоземцям; завдяки йому в Америці немає чужоземців. — З волі Провидіння між штатами немає природних перешкод. — У штатів нема матеріальних інтересів, які розділяють їх. — Північ зацікавлена в процвітанні та єдності Півдня й Заходу, а Південь — Півночі та Заходу, Захід — Півночі та Півдня. — Нематеріальні інтереси, що об’єднують американців. — Єдність поглядів. — Небезпеки, що загрожують федерації, виникають через відмінності в характері людей, що живуть у ній, і через пристрасті. — Характер південців та північан. — Одна з найсерйозніших загроз полягає в швидкому зростанні Союзу. — Переселення на Північ та Захід. — Зосередження сили в цих місцях. — Пристрасті, породжені різкими коливаннями матеріального становища. — Якщо Союз існуватиме й далі, то чи його уряд зміцнюватиметься чи слабнутиме? — Ознаки ослаблення. — Internal improvements (внутрішні поліпшення). — Пустельні землі. — Індіанці. — Справа про Банк. — Справа про тарифи. — Генерал Джексон.

Існування Союзу почасти визначає властивості, притаманні кожному штатові. Тому передусім треба розглянути можливе майбутнє Союзу. Та ще раніше слід з’ясувати одну істину: якщо нинішня федерація розпадеться, штати в жодному разі не повернуться до самостійності. Просто замість одного Союзу їх з’явиться кілька. До мого завдання не входить дослідження засад цього нового Союзу. Я тільки хочу показати, які причини можуть привести до розпаду нинішньої федерації.

Для цього мені доведеться дозволити собі деякі повторення. Я аналізуватиму теми, які я вже заторкував. Звісно, я ризикую накликати на себе докори читачів, але виправданням для мене послужить важливість предмета вивчення. Ліпше повторитися, ніж бути незрозумілим, і ліпше завдати шкоди репутації автора, але не глибині дослідження.

Створюючи конституцію 1789 року, законодавці прагнули забезпечити федеральній владі незалежність і перевагу в силі.

Одначе вони були обмежені самими умовами завдання, що стояло перед ними. Адже їм доручили не формування уряду єдиного народу, а виробити умови об’єднання кількох народів, і, хоч би якими були їхні прагнення, вони не могли обійти питання про поділ повноважень різних органів влади.

Для того аби зрозуміти, до чого призвів такий поділ, треба коротко охарактеризувати різні рівні влади.

Є державні справи, які за своєю природою є всенародними. Це означає, що вони стосуються народу, взятого в повному складі, й ухвали з цих справ може приймати тільки одна людина або збори, які найповніше репрезентують увесь народ. Такими є війна та дипломатія.

Є інші справи, що за своєю природою вважаються місцевими, цебто вони стосуються тільки тієї чи тієї місцевості. Ними можна керувати належним чином лише на місцях. До них належить комунальний бюджет.

Нарешті, є змішані справи. Їх можна назвати й всенародними, позаяк вони стосуються всіх людей, які складають народ, і місцевими, позаяк їх розв’язання не є клопотом усього народу. Візьмімо, наприклад, цивільні й політичні права. Вони властиві будь-якому ладу й поширюються на всіх громадян, одначе /287/ одноманітність цих прав не завше полегшує життя і сприяє процвітанню народу, й, отже, вони не повинні бути у віданні центральної влади.

Тож у будь-якому добре організованому суспільстві, незалежно від того які принципи покладено в його основу, завше є дві категорії державних справ.

Між двома крайніми точками є сила-силенна справ загального, але не всенародного характеру, тих, що їх я називав змішаними. Позаяк такі справи не є ні виключно всенародними, ні цілком місцевими, їх можна передати до відання центрального уряду або місцевого органу влади залежно від домовленості сторін, що об’єднуються, й при цьому об’єднанню не буде завдано ніякої шкоди.

Найчастіше люди об’єднуються для створення верховної влади, й внаслідок такого об’єднання виникає народ. У такому разі, крім створеного ними уряду, в суспільстві є сильні особистості та впливові гурти людей, одначе й ті й ті мають тільки незначну частину верховної влади. Тому не лишень суто всенародні, а й більшість змішаних справ повинні бути у віданні уряду. В місцевих органів влади залишається тільки та частина повноважень, яка потрібна для забезпечення добробуту підлеглих їм територій.

Інколи внаслідок подій, що передують об’єднанню, верховна влада утворюється з уже наявних політичних організмів. Тоді у віданні місцевих органів влади можуть опинитися не тільки суто місцеві справи, а й усі або частина змішаних. Народи, які до вступу до федерації мали власну верховну владу й які, незважаючи на вступ, значною мірою зберігають її, віддають центральному урядові лишень повноваження, потрібні для існування Союзу.

Коли центральному урядові, крім прерогатив, властивих йому за природою, належить також право керувати змішаними державними справами, то сила на його боці. Річ не тільки в тому, що він має великі права, а у тому, що він може накласти руку й на ті права, які йому не належать. Виникає небезпека, що він зрештою відбере в місцевих органів влади природні й потрібні їм повноваження.

І навпаки, коли управління змішаними справами перебувають у віданні місцевих властей, у суспільстві виказують себе протилежні тенденції. В цьому випадку сила на боці провінцій, і небезпека полягає в тому, що центральний уряд може врешті-решт залишитися без потрібних повноважень.

Так, у державах, утворених одним народом, у силу їхньої природи розвивається централізація, а федерації рухаються до розпаду.

Тепер залишається тільки застосувати ці загальні ідеї до американського Союзу.

Саме собою зрозуміло, що суто місцеві справи історично перебували у віданні штатів.

Крім того, штати встановлювали цивільні й політичні права, реґулювали взаємини між людьми, здійснювали правосуддя. Все це — повноваження загального характеру, але не такі, які конче мають входити до компетенції центрального уряду.

Відомо, що урядові Союзу було надано право розпоряджатися від імені цілого народу в тих випадках, коли народ повинен виступати як єдиний і неподільний суб’єкт. Він репрезентує народ у взаємовідносинах з чужоземцями, він командує спільними збройними силами в боротьбі із спільним ворогом. Одне слово, він займається виключно всенародними справами.

На перший погляд може видатися, що на частку Союзу припадає більше владних повноважень, ніж на частку штатів. Одначе навіть поверхове вивчення цього питання переконує, що насправді Союз має меншу владу, ніж штати.

Союзний уряд займається справами широкого масштабу, але його діяльність рідко буває помітна. Уряд штату займається конкретнішими справами, але він діє постійно й ніколи не дає про себе забути. /288/

Центральний уряд клопочеться про загальні інтереси країни, але ж ці інтереси не справляють безпосереднього впливу на особистий добробут громадян.

Навпаки, справи штату мають прямий стосунок до добробуту його жителів.

Союз забезпечує незалежність і велич нації, але це речі, які не заторкують безпосередньо інтереси приватних осіб. Штат ґарантує свободу кожного громадянина, визначає його права, забезпечує безпеку власності, життя, впевненість у майбутньому.

Федеральний уряд перебуває далеко від громадян, а уряд штату — близько, він чує всі звернені до нього голоси. В центральному уряді точиться боротьба пристрастей кількох видатних особистостей, які прагнуть керувати його діяльністю. Уряд штату привертає інтерес людей, які мають менш яскраві обдаровання. Вони пов’язують свої сподівання на досягнення впливового становища тільки із своїм штатом. Але саме вони, перебуваючи в безпосередній близькості з народом, мають над ним найбільшу владу.

Отже, уряд штату вселяє в американців більше надії та побоювань, ніж центральний уряд. Внаслідок природного потягу людської душі вони куди дужче прив’язані до штату, ніж до Союзу.

З цього погляду звички та почуття перебувають у злагоді з інтересами.

Коли єдина нація розпадається на кілька суверенних народів, які відтак утворюють федерацію, то внаслідок тиску спогадів, звичаїв та традицій центральний уряд довго може мати повноваження, не передбачені законом. Якщо ж народи, які складають федерацію, створюють єдину верховну владу, ті самі причини діють у зворотному напрямку. Якби Франція перетворилася на федеративну республіку на взірець Сполучених Штатів, її уряд, безперечно, діяв би попервах енерґійніше, ніж уряд Союзу. А якби цей останній став монархією, схожою на французьку, його уряд упродовж якогось часу зберіг би свою слабкість. На той час коли в Америці було створено державність, штати існували вже давно. Всередині них між громадами та окремими людьми виникли певні взаємини. В їхніх жителів виробилися спільні погляди на деякі питання, вони звикли цілком самостійно займатися деякими особливо важливими справами.

Союз становить собою величезне утворення, через свої обсяги він не може бути предметом патріотизму. Штат має певну форму й чіткі межі, з ним пов’язані добре знайомі й любі його жителям речі: звичний краєвид, власність, родина, образи минулого, сьогоднішня робота, мрії про майбутнє. Оскільки патріотизм найчастіше є проекцією індивідуального егоїзму на зовнішній світ, він замикається в межах штату, не переходячи на Союз.

Отже, й інтереси, й звички, й почуття сприяють зосередженню справжнього політичного життя не в Союзі, а в штаті.

Про відмінність сили обох урядів можна судити з того, як кожен з них діє в межах своїх повноважень.

Звертаючись до окремої людини або об’єднання людей, уряд штату говорить ясною мовою й наказовим тоном. Те саме можна сказати й про федеральний уряд, коли він говорить з приватними особами. Та коли він має справу із штатом, він перестає наказувати й починає вести переговори. Він обґрунтовує причини своєї поведінки, наводить арґументи, дає поради. В разі виникнення сумніву про межі конституційних повноважень кожного з урядів уряд штату сміливо відстоює свої права й негайно вживає екстрених заходів, аби їх захистити. А уряд Союзу тим часом розмірковує, закликає народ до здорового глузду, нагадує йому про його інтереси та його славу, він зволікає й вмовляє. Він зважується діяти тільки у вельми крайніх випадках. На перший погляд може навіть видатися, що саме в руках проникливих урядовців і зосереджена влада над усією державою, а конґрес репрезентує тільки сам штат. /289/

Федеральний уряд, незважаючи на старання своїх творців, є слабким, і йому більше, ніж будь-якому іншому органові, потрібна підтримка громадян.

Цілком ясно, що він був влаштований так, аби без жодних труднощів утілювати в життя волю штатів до збереження Союзу. І він мудро, енерґійно й уміло виконує свою основну функцію. Завдяки своїй структурі він звичайно має справу тільки з приватними особами, і йому легко здолати будь-який опір загальній волі. Водночас федеральний уряд створювався без розрахунку на те, що всі штати або деякі з них можуть виявити бажання вийти із Союзу.

Якби верховна влада штатів та Союзу вступила в боротьбу, то Союз, безперечно, зазнав би поразки. До речі, дуже сумнівно, аби між ними могла зав’язатися серйозна боротьба. Адже щоразу, коли штат чинить затятий опір федеральному урядові, той відступає. З досвіду відомо, що коли якийсь штат дуже прагнув і домагався чогось, то він завжди цього досягав, а також якщо він категорично відмовлявся щось робити, то ніхто йому в цьому не перешкоджав ⁵³.

Але навіть якби союзний уряд мав достатню силу, конкретні умови життя країни завадили б йому її використати ⁵⁴.

Сполучені Штати охоплюють величезну територію, вони поділені великими відстанями, їхнє населення розкидане в цій іще напівпустельній країні. І якщо б Союз захотів силою зброї примусити членів федерації до виконання обов’язку, то він опинився б у такому самому становищі, в якому була Англія під час Війни за незалежність. Крім того, навіть сильному урядові важко знехтувати якийсь принцип, якщо він колись поклав його в основу свого державного права. Федерацію заснували внаслідок вільного волевиявлення штатів, які, об’єднавшись, аж ніяк не позбулися своєрідності, їхнє населення не перетворилося на єдиний народ. Якби сьогодні один із штатів забажав вийти з Союзу, було б нелегко довести йому, що він не має на це права. 1 федеральний уряд не міг би вважати себе правоспроможним скористатися силою або владою для того, аби переконати його.

Як свідчить історія федерацій, федеральний уряд легко може зламати опір суб’єктів федерації в тому разі, якщо один із них чи кілька кревно зацікавлені в існуванні Союзу.

Я вважаю, що деяким з штатів, що об’єдналися в федерацію, Союз приносить більше сили, ніж іншим, вони цілком мають завдячувати за своє процвітання існуванню Союзу. Такі штати, природно, правлять за міцну опору для центральної влади в прагненні тримати в покорі решту штатів. У цьому випадку центральна влада черпає силу не в собі самій, вона набуває її, діючи навперекір своїй природі. Адже, об’єднуючись, народи розраховують почерпнути рівні вигоди із свого союзу, а ми бачимо, що потуга федерального уряду породжується їхньою нерівністю.

Я припускаю також, що один із штатів, що входить до федерації, може набути достатньої ваги для того, щоб диктувати свою волю центральній владі. Тоді, вважаючи, що решта штатів перебувають у його владі, він починає захищати тільки свій власний суверенітет, прикриваючись суверенітетом Союзу. Від імені федерального уряду приймаються важливі ухвали, але насправді цей уряд уже не має ніякої влади ⁵⁵.

⁵³ Порів. позицію північних штатів під час війни 1812 року. «Під час цієї війни, — пише Джефферсон у листі до генерала Лафайєта 17 березня 1817 року, — чотири східних штати були пов’язані з рештою Союзу, як труп з живою людиною» (листування Джефферсона, опубліковане паном Консейєм).

⁵⁴ Позаяк у Союзі панує мир, у його уряду нема приводу для того, щоб створити постійну армію. А без постійної армії уряд не має змоги при нагоді, скориставшись із сприятливих обставин, зламати опір і швидко розправитися із суверенною владою.

⁵⁵ Так, провінція Голландія в Республіці Нідерланди та імператор Германської Конфедерації не раз виступали від імені своїх союзів, використовуючи потугу конфедерації в своїх інтересах. /290/

В обох випадках влада, яка діє від імені федерації, посилюється в міру того, як ця остання втрачає свої природні й основні риси.

Союз, який існує нині в Америці, дає користь усім штатам, але не є умовою існування жодного з них. Навіть якщо кілька штатів вийдуть із федерації, вони не завдадуть шкоди іншим, хоча загалом їхнє становище погіршиться. Оскільки життя й добробут тільки почасти залежать від федерації, що існує в теперішній час, жоден штат не схильний іти на великі жертви для її збереження.

Водночас немає жодного штату, який би з властолюбних спонук був зацікавлений у збереженні нинішньої федерації. Звісно, не всі штати однаково впливають на федеральні органи, але немає жодного, який би посів у них панівне місце й міг вважати, що інші штати стоять нижче за нього або залежать від нього.

Немає жодного сумніву в тому, що якби якась частина Союзу серйозно захотіла вийти з федерації, то інша частина не тільки не змогла б їй у цьому завадити, а й не стала б цього робити. Нинішній Союз існуватиме доти, поки такою буде воля всіх штатів, які складають його.

У зв’язку з викладеним вище наше завдання спрощується: ми повинні відповісти на запитання про те, чи захочуть штати, які входять до федерації, зберегти її, а не про те, чи зможуть вони з неї вийти.

Серед багатьох причин, завдяки яким Союз приносить користь американцям, є дві основні, що не викликають сумнівів ні в кого.

Хоч на своєму континенті в американців нема сусідів, їхніми сусідами є всі ті народи, з якими вони провадять торгівлю. Незважаючи на те що в них буцімто немає ворогів, їм треба бути сильними, а силу вони черпають у єдності.

У разі розвалу Союзу штати не тільки стали б слабкішими порівняно з іншими народами, а й виникли б різні народи на їхньому власному континенті. Їм довелося б створювати всередині штатів митниці, поділяти між собою річки, й усе це значно сповільнило б освоєння величезної території, подарованої їм Богом.

Нині їм не треба боятися вторгнення ззовні, отже, немає потреби утримувати військо, обкладати населення великими податками. Якщо ж Союз розпадеться, ті заходи одразу стануть на злобу дня.

Тож американці глибоко зацікавлені в Союзі.

Крім того, можна сказати, що нині вихід із Союзу не приніс би ніякої матеріальної користі жодній з його частин.

Якщо ви подивитеся на карту Сполучених Штатів, то побачите гори Аллеґани, що простягнулися з північного сходу на південний захід на 400 льє. Можна подумати, що саме Провидіння захотіло поставити між басейном Міссурі та узбережжям океану природну перетинку, яка б заважала постійним контактам людей та становила собою природний кордон проживання різних народів.

Але середня висота Аллеґан не перевищує 800 метрів ⁵⁶. Їхні округлі верхівки та широкі долини, що перетинають їх, легко доступні. Навіть більше, найбільші річки, що впадають до Атлантичного океану, такі, як Гудзон, Саскачеван, Потомак, беруть свій початок за Аллеґанами на відкритому плато, що межує з басейном Міссисипі. Звідси ⁵⁷ вони прокладають собі шлях через гори, які, здавалося б, мали примусити їх повернути на захід, і створюють природні шляхи для просування людини.

⁵⁶ Середня висота Аллеґан. за свідченням Вольне (Картини з життя Сполучених Штатів, с. 33), від 700 до 800 метрів, за свідченням Дарбі — від 5000 до 6000 футів. Найвища точка Воґезів — 1400 метрів над рівнем моря.

⁵⁷ Див.: Дарбі: Огляд Сполучених Штатів. — С. 64, 79.

Отже, різні частини країни, в якій нині живуть англоамериканці, не поділені різними перешкодами. Аллеґани не тільки не відокремлюють один народ від /291/ іншого, вони навіть не є межами штатів. Вони розташовані в штатах Нью-Йорк, Пенсильванії та Вірґінії, територія яких стелиться на захід і на схід від цих гір ⁵⁸.

24 штати Союзу та 3 великих округи, які ще не є штатами, хоча вони вже заселені, займають територію 131 144 квадратних льє ⁵⁹, цебто їхня площа в п’ять разів перевищує площу Франції. Тут є різні ґрунти та кліматичні зони, різноманітний рослинний світ.

⁵⁸ Аллеґани не такі високі й не такі важкопрохідні, як Воґези. У зв’язку з цим східні схили Аллеґан так само природно пов’язані з долиною Міссисипі, як Франш-Конте. Верхня Бурґундія та Ельзас із Францією.

⁵⁹ 1 002 600 квадратних миль. Див.: Дарбі. Огляд Сполучених Штатів. — С. 435.

Саме через те, що англоамериканські республіки займають такий великий простір, багато хто сумнівається в довговічності їхнього союзу. В зв’язку з цим треба розмежувати різні явища. Іноді в провінціях великих імперій виникають протилежні інтереси, через які вони зрештою вступають у боротьбу. Але якщо в людей, які живуть на великій території, нема протилежних інтересів, то самі обсяги країни сприяють їхньому процвітанню. Адже єдиний уряд значно полегшує організацію обміну товарів, допомагає їхньому збутові й збільшує їхню цінність.

І хоч інтереси жителів різних частин Союзу не однакові, між ними немає суперечностей.

Південні штати майже виключно хліборобські, в північних особливо розвинуті промисловість та торгівля, на Заході однаково процвітають і промисловість, і хліборобство. На Півдні вирощують тютюн, рис, бавовну та цукор, на Півночі та Заході — кукурудзу та пшеницю. Джерела збагачення різні, але спільною й сприятливою для всіх умовою збагачення є Союз.

Північ, яка вивозить товари, вироблювані англоамериканцями, в усі частини світу, а самих англоамериканців постачає чужоземними товарами, звісно, зацікавлена в збереженні федерації в її нинішньому вигляді. Їй це потрібно для того, щоб кількість американських виробників і споживачів, яких вона обслуговує, не зменшувалася. Північ є найприроднішим посередником між південною й західною частиною Союзу, з одного боку, й рештою світу — з іншого, й вона, безперечно, хоче, аби Південь та Захід були частинами єдиного цілого й процвітання. За цієї умови вони постачатимуть сировину для її промисловості й вантаж для її кораблів.

У свою чергу Південь та Захід ще більше зацікавлені в існуванні й процвітанні Півночі. Значна частина товарів, що виробляються на Півдні, є предметом експорту, тому й Південь, і Захід мають потребу в посередництві Півночі. Для них природне бажання бачити Союз сильною морською державою, яка могла би дієво захищати їхні інтереси. І хоча в них самих немає кораблів, вони мусять без будь-яких застережень брати участь у витратах на будівництво флоту. Адже якщо європейські кораблі закриють вихід із південних портів або біля гирла Міссисипі, що станеться з рисом Південної та Північної Кароліни, з тютюном Вірґінії, з цукром та бавовною, що вирощуються в долині Міссисипі? Отже, весь федеральний бюджет витрачається на охорону матеріальних інтересів, спільних для всіх членів федерації.

Союз Півдня й Заходу з Північчю вигідний їм не тільки з комерційного погляду, вони черпають з нього велику користь і в царині політики. На Півдні живе величезне число рабів. Вони небезпечні вже зараз і зможуть стати ще небезпечнішими в майбутньому.

Західні штати розташовані на території, обабіч якої тягнуться гори. Річки, що протікають у цих штатах, беруть свій початок у Скелястих горах або Аллеґанах, впадають у Міссисипі, яка несе свої води до Мексиканської затоки. /292/

Через своє географічне розташування західні штати цілком відрізані від європейської культури та цивілізації.

У зв’язку з цим південці повинні бути зацікавленими в існуванні Союзу, щоб не залишитися віч-на-віч з чорношкірими, а жителі Заходу — аби не опинитися в своїй країні в ізоляції, без будь-якого зв’язку із зовнішнім світом.

Північ у свою чергу не може бажати розпаду Союзу, позаяк вона хоче й далі залишатися ланкою, яка зв’язує цю величезну країну з рештою світу.

Ми бачимо, що матеріальні інтереси всіх частин Союзу тісно пов’язані.

Те саме можна сказати про переконання та почуття, цебто про нематеріальні інтереси людей.

Жителі Сполучених Штатів говорять про свою любов до батьківщини, але в мене їхній розумовий патріотизм не викликає довіри. Він ґрунтується на інтересах і може бути зруйнований у разі їхньої зміни. Я також не надаю великого значення словам американців, коли вони постійно твердять про бажання зберегти федеральну систему, створену їхніми батьками.

Маси громадян живуть під владою одного уряду не стільки через усвідомлену волю до єдності, скільки в силу якоїсь інстинктивної і в якомусь сенсі безсвідомої єдності, породженої близькістю почуттів та переконань. Я ніколи не згоджуся з думкою, що суспільство може виникнути тільки внаслідок визнання влади одного уряду й покори певним законам. Суспільство виникає, коли люди мають однакові погляди й думки про багато речей, коли багато подій викликають у них однакові враження й наводять на подібні роздуми.

Розглядаючи під цим кутом зору Сполучені Штати, неважко помітити, що, незважаючи на те що ця країна поділена на двадцять чотири незалежних штати, її жителі становлять єдиний народ. Іноді з’являється думка, що існування суспільства в англо-американському Союзі являє собою вагомішу реальність, ніж у деяких європейських країнах, незважаючи на те що ці останні живуть за єдиними законами й коряться одній людині.

На території Сполучених Штатів є кілька віросповідувань, але всі американці єдині в своєму ставленні до релігії.

У них є розбіжності з приводу ефективних способів правління та різноманітності його конкретних форм, але панує цілковита одностайність з приводу основних принципів управління суспільством. Від Мену до Флориди, від Міссурі до Атлантичного океану всі вважають, що основою законної влади є народ. У них однакові погляди на свободу й рівність, вони однаково дивляться на пресу, право на об’єднання, суд присяжних та відповідальних представників влади.

Та сама злагода спостерігається й у філософських та моральних переконаннях, які лежать у основі їхньої поведінки в повсякденному житті.

Англоамериканці ⁶⁰ бачать основу моралі в суспільному розумі так само, як основу законності політичної влади в її загальному визнанні громадянами. На їхню думку, щоб відрізнити дозволене від недозволеного й справжнє від фальшивого, треба покладатися на суспільну свідомість. Більшість американців вважають, що правильного розуміння особистого інтересу досить для того, аби вести людину по вірному й чесному шляху. Кожна людина має вроджену здатність керувати собою, і ніхто не має права накидати іншим людям своє розуміння щастя. Американці щиро вірять у досконалість людини й вважають, що поширення знань неминуче призводить до позитивних наслідків, а неуцтво — до сумних наслідків. Вони дивляться на людське суспільство як на організм, що розвивається, організм, у якому не може й не повинно бути нічого непохитного.

⁶⁰ Немає потреби, я гадаю, пояснювати, що, говорячи про англоамериканців, я маю на увазі більшість населення, за межами якого завше зможуть бути люди, які сповідують інші переконання. /293/

Те, що видається їм добрим, можна буде замінити в майбутньому на ліпше, але сьогодні ще не відоме.

Справа не в тому, що всі ці ідеї правильні, а в тому, що вони загальноприйняті в Америці.

Крім ідей, що об’єднують англоамериканців, у них ще є почуття гордості, що відрізняє їх від решти народів.

Упродовж п’ятдесяти років жителям Сполучених Штатів без угаву твердять, що вони є єдиним релігійним, освіченим і вільним народом. Той факт, що до теперішнього часу демократичні установи успішно функціонують у них і зазнають краху в усіх інших країнах світу, породжує в них величезний сумнів. Їм навіть близька думка, що вони є зовсім особливими людьми.

Отже, загроза існуванню американського Союзу полягає не в багатоманітності переконань чи інтересів, а у відмінності характерів та пристрастей американців.

Хоча всі жителі величезної території Сполучених Штатів є вихідцями з однієї країни, з часом через клімат і ще більшою мірою через рабство в характері англійців з Півдня з’явилися риси, які вельми відрізняють їх від англійців з Півночі.

У нас поширена думка, що через рабство інтереси однієї частини Союзу входять у суперечність з інтересами іншої її частини. Я рішуче не згоден з цим. Рабство не створює суперечностей між інтересами Півдня та Півночі; одначе воно змінило вдачу південців, прищепило їм риси, не властиві північанам.

Я вже зазначав про те, який вплив справило рабство на розвиток торгівлі на Півдні Сполучених Штатів. Не менше воно вплинуло й на звичаї південців.

Раб ніколи не сперечається, він кориться всьому не ремствуючи. Щоправда, іноді він убиває свого господаря, але ніколи не чинить йому опору. На Півдні навіть найбідніші родини мають рабів. З раннього дитинства південець почувається кимось на взірець домашнього диктатора. Роблячи перші кроки в житті, він дізнається, що він народжений для того, аби розпоряджатися, й набуває звичку панувати, не зустрічаючи опору. Через таке виховання південці часто бувають пихатими, нетерплячими, подразливими, гарячкуватими, нестримними в бажаннях. Вони пристрасно прагнуть боротьби, але швидко впадають у розпач, якщо перемога вимагає тривалих зусиль.

Північани не оточені з колиски рабами. Вони не мають і вільних служників, і найчастіше вони змушені турбуватися про себе самі. З юних років, опиняючись у різних обставинах, вони переймаються думкою про свою самостійність і навчаються точно оцінювати природні межі своїх можливостей. Вони аж ніяк не розраховують силоміць зламати тих, хто діє проти їхньої волі. Їм відомо, що для того аби отримати підтримку людей, треба заслужити їхню прихильність. Тому вони терплячі, розважливі, терпимі, неквапливі в діях і наполегливі в досягненні своїх задумів.

У південних штатах найнагальніші потреби людини ніколи не залишаються невдоволеними. Південцям нема потреби думати про матеріальний бік життя, за них про це думають інші. Турботи про повсякденне життя не забирають їхньої уяви, тому вона спрямована на більш піднесені, але менш визначені речі. Вони люблять велич, розкіш, славу, галас, утіхи й особливо гультяйство. Життя не вимагає від них ніяких зусиль, — позаяк праця не є для них потребою, вони впадають у заціпеніння й не роблять навіть того, що могло би дати їм користь.

Жителі Півночі мають однаковий достаток, тут немає рабства, й північани охоплені тими самими повсякденними клопотами, що їх так зневажають білі південці. Північани з дитинства вступають у двобій із злиднями й звикають /294/ цінувати забезпечене життя вище за всі розумові та душевні втіхи. Через зосередженість на дрібницях їхня уява слабне, вони не багаті на абстрактні думки, але мислять практично, ясно й достеменно. Позаяк усі зусилля їхнього розуму спрямовані на єдину мету — досягнення добробуту, вони неминуче його досягають. Вони чудово вміють використовувати природу та людей для виробництва матеріального достатку і майстерно володіють мистецтвом створення в суспільстві умов, що сприяють процвітанню кожної людини, а також використання властивого їй егоїзму задля загального добра.

Північани мають не тільки досвід, а й знання, одначе наука для них — не вдоволення, вони бачать у ній засіб для досягнення мети й невтомно оволодівають тими її царинами, які мають практичне застосування.

Південці безпосередні, дотепні, відверті, великодушні, інтелектуальні й блискучі.

Північани активні, розважливі, освічені й умілі.

Перші мають добрі смаки, передсуди, слабкості й шляхетність, властиві аристократії.

Другі — достойності й вади, притаманні середньому класові. Якщо в союз об’єднуються двоє чоловіків, які мають спільні інтереси й почасти спільні переконання, але різні вдачі, рівень знань та культури, то дуже ймовірно, що їм буде важко жити в злагоді. Те саме можна сказати про союз націй. Рабство шкодить американській федерації не шляхом прямого ущемлення її інтересів, а опосередковано, шляхом впливу на звичаї людей.

1790 року федеральну угоду підписали тринадцять штатів, нині до федерації входять двадцять чотири штати. Населення, яке 1790 року налічувало близько чотирьох мільйонів чоловік, за сорок років збільшилося в чотири рази, й 1830 року у федерації було близько тринадцяти мільйонів чоловік ⁶¹. Такі зміни завше приховують у собі небезпеку.

Є три основні умови, що забезпечують довговічність союзу націй або індивідуумів: це мудрість її членів, їхня індивідуальна слабкість та обмежене число. На освоєння Заходу від берегів Атлантичного океану йдуть люди, які не терплять ніякого гніту, жадібно прагнуть до збагачення і яких часто-густо прогнали з їхніх штатів. Вони не знайомі одне з одним. У західній глушині ще немає ні традицій, ні родинного духу, ні добрих прикладів, які могли б їх стримувати. Вони не схильні коритися законам, та й звичаї не справляють на них великого впливу. Отже, ті, хто нині заселяє долину Міссисипі, стоять у багатьох відношеннях нижче, ніж ті, хто живе на первісній території Союзу, й у такий спосіб вони беруть участь в управлінні спільними справами, не вміючи керувати собою ⁶². Вірогідність довговічності союзу тим вища, чим слабкіший кожен із його членів, позаяк у цьому разі запорукою їхньої безпеки є єдність. 1790 року найгустіше заселена з американських республік налічувала п’ятсот тисяч жителів ⁶³, і всі вони відчували, що вони занадто нечисленні для того, аби стати незалежними народами. За тих часів потреба коритися федеральному урядові не викликала в них протесту. Та коли населення якогось федерального штату наближається до двох мільйонів чоловік, як це спостерігається в штаті Нью-Йорк, а його територія починає дорівнювати четвертій частині території Франції ⁶⁴, він стає відчувати свою владу.

⁶¹ За переписом 1790 року — 3 929 328; 1830 року — 12 856 163.

⁶² Звичайно, не тільки короткочасна небезпека. З часом і на Заході виробиться й зміцніє громадське життя, як це вже відбулося на берегах Атлантичного океану.

⁶³ У Пенсильванії 1790 року проживало 431 373 чоловіки.

⁶⁴ Плоша штату Нью-Йорк становить 6213 квадратних льє (500 квадратних миль). Див.: Дарбі. Огляд Сполучених Штатів. — С. 435.

І хоч він і далі бажає зберегти союз, що сприяє /295/ його добробутові, він не розглядає його як конче потрібну умову свого існування. Згоджуючись залишатися в Союзі, він водночас хоче відігравати в ньому переважну роль.

Саме тільки збільшення кількості членів Союзу може стати потужним поштовхом до його руйнації. Навіть у людей, які дотримуються однакових поглядів, не завше збігаються точки зору. Це ще правильніше за відмінності в переконанні. Тому в міру того як зростає число американських республік, стає дедалі важче досягати злагоди з приводу спільних для всіх законів.

Нині інтереси членів Союзу не вступають у суперечність, одначе хто може сказати, які зміни відбудуться в найближче майбутнє в країні, де день у день виростають нові міста, а кожне п’ятиріччя — нові народи?

З часу появи англійських колоній число їхніх жителів збільшується вдвічі кожні двадцять два роки. Нема жодних причин, які могли б зупинити це зростання в найближчі сто років. До закінчення цього століття на території, яку займають і на яку претендують Сполучені Штати, налічуватиметься сорок штатів, у яких житиме понад сто мільйонів чоловік ⁶⁵.

Навіть якщо припустити, що всі ці сто мільйонів чоловік матимуть спільні інтереси й однаково розумітимуть вигоди збереження Союзу, той факт, що їх поділять на сорок різних і нерівних за силою народів, перетворює можливість збереження федеральної форми правління на щасливу випадковість.

Звісно, можна згадати тут здатність людини до самовдосконалення. Але для того щоб уряд, який ставить за мету об’єднати сорок різних народів, що живуть на території, яка дорівнює половині Європи ⁶⁶, запобігати їхньому суперництву, владолюбству, зіткненню та скеровувати їхню вільну волю на виконання спільних задумів, міг бути довговічним, людська природа має зазнати глибоких змін.

Одначе найбільша небезпека, пов’язана із зростанням Союзу, приховується в постійному пересуванні сил, яке в ньому спостерігається.

Від берегів озера Верхнього до Мексиканської затоки по прямій лінії налічується близько чотирьохсот французьких льє. Вздовж цієї нескінченної лінії тягнеться кордон Сполучених Штатів. Подеколи він відступає від цієї лінії в глибину країни, але найчастіше він заходить далеко за неї й тягнеться пустельною місцевістю. Підраховано, що по всьому цьому широкому фронту білі пересуваються в середньому на сім льє на рік ⁶⁷. Час від часу вони наштовхуються на своєму шляху на якусь перешкоду: неродючі землі, озеро чи індіанське плем’я. Тоді люди, що йдуть по всьому фронту, зупиняються й скупчуються на якійсь території, після чого рух відновлюється. В цьому поступовому й безперервному пересуванні європейців до Скелястих гір є щось від дива. Число людей, які щоденно вирушають у дорогу з волі Господа, постійно зростає.

⁶⁵ Якщо впродовж іще одного століття населення Сполучених Штатів подвоюватиметься кожні двадцять два роки, як це вже відбувалося протягом двох століть, то 1852 року там налічуватиметься двадцять чотири мільйони населення, 1874-го — сорок вісім мільйонів і 1896 року — дев’яносто шість мільйонів. Це може статися, навіть якщо землі на східних схилах Скелястих гір виявляться непридатними для хліборобства. На вже зайнятих землях цілком може жити вказане число людей. Якщо в двадцяти чотирьох штатах і на трьох територіях, що входять нині до Союзу, проживатиме сто мільйонів чоловік, то густота населення країни становитиме 762 чоловіки на квадратне льє, цебто буде значно нижча, ніж густота населення Франції, яка становить 1006 чоловік на квадратне льє, і Англії — 1457 чоловік. Вона буде навіть нижча за густоту населення Швейцарії, де попри озера та гори густота населення становить 783 чоловіка на квадратне льє. Див.: Мальт-Брюн. — Т. VI. — С. 92.

⁶⁶ Плоша Сполучених Штатів дорівнює 295 тисячам квадратних льє, плоша Європи, за МальтБрюном (т. VI, с. 4), — 500 тисяч.

⁶⁷ Див.: Законодавчі документи, 20-й конґрес. — № 117. — С. 105.

У міру просування цього фронту на нових землях будуються міста, виникають великі штати. 1790 року в долинах Міссисипі жило не більше кількох /296/ тисяч піонерів. Нині там живе стільки чоловік, скільки їх налічувалося в усьому Союзі 1790 року, цебто близько чотирьох мільйонів ⁶⁸. Місто Вашинґтон було засноване 1800 року в центрі американської федерації, тепер воно міститься на одній з її околиць. Для того щоб з’явитися на засіданні конґресу, депутатам найзахідніших штатів ⁶⁹ треба подолати відстань, що дорівнює відстані між Віднем та Парижем.

Усі штати Союзу однаково прагнуть до багатства, але вони не можуть зростати й процвітати однаковою мірою.

На Півночі Союзу окремі відроги Аллеґан доходять до Атлантичного океану й утворюють великі рейди та порти, до яких завше можуть заходити найбільші кораблі. Але від Потомаку до гирла Міссисипі тягнуться плоскі піщані береги. В тій частині Союзу вихід кораблів з річок до океану важкий, а порти, що трапляються в цих лагунах, неглибокі й менш зручні для заходу торгових кораблів, ніж північні.

Крім цієї суто природної незручності, є й інші, породжені законом.

Тимчасом як на Півночі рабство скасоване, на Півдні воно існує й справляє, як я вже зазначав, згубний вплив на добробут господарів.

Північ змушена бути активнішою в торгівлі ⁷⁰ та промисловості, ніж Південь, природно, зростання населення й процес збагачення йдуть там швидше.

Штати, що межують з Атлантичним океаном, уже наполовину заселені. Більша частина землі перебуває в чиємусь володінні. Тому вони не можуть приймати стільки імміґрантів, скільки їх приймають західні штати, які й далі становлять собою безмежне поле діяльності. Басейн Міссисипі набагато родючіший, ніж узбережжя Атлантичного океану. З цієї причини й з багатьох інших основна частина європейців їде на Захід. Це можна достеменно довести, навівши цифри.

Розглядаючи всю територію Сполучених Штатів, ми відкриваємо, що за сорок років їхнє населення майже потроїлося. Що ж стосується басейну річки Міссисипі, то впродовж того самого часу його населення ⁷¹ збільшилося в тридцять один раз ⁷².

⁶⁸ 3 672 371, за переписом 1830 року.

⁶⁹ Відстань від Джефферсона, столиці штату Міссурі, до Вашинґтона становить 1019 миль, або 420 поштових льє (Американський альманах, 1831. — С. 48).

⁷⁰ Для того щоб уявити собі відмінності розвитку торгівлі на Півдні та на Півночі, достатньо ознайомитися з такими даними: 1829 року тоннажність великих і малих торгових кораблів, що належали Вірґінії, двом Каролінам та Джорджії (чотирьом великим південним штатам), становила тільки 5243 тонни.

Того самого року тоннажність кораблів одного штату Массачусетс становила 17 322 тонни (Законодавчі документи, 21-й конґрес, 2-а сесія. — № 140. — С. 244). Отже, сам цей штат мав утричі більше кораблів, ніж чотири названі штати.

Треба зауважити, що площа штату Массачусетс складає 959 квадратних льє (7335 квадратних миль), а населення — 610 014 чоловік, тимчасом як згадані чотири штати займають площу в 27 204 квадратних льє (210 000 миль), а їхнє населення становить 3 047 767 чоловік. Отже, площа Массачусетсу становить третю частину цих чотирьох штатів, і він налічує в п’ять разів менше жителів (Дарбі. Огляд Сполучених Штатів). Рабство в багатьох відношеннях шкодить розвиткові торгівлі на Півдні, воно позбавляє білих підприємливості, через нього білі не можуть знайти потрібних для торговельного флоту матросів. Моряками звичайно стають вихідці з нижчих прошарків населення. А на Півдні до цих прошарків належать раби, яких важко використати в морі: по-перше, вони гірше виконуватимуть свої обов’язки, ніж білі, а по-друге, завше буде побоювання, аби вони не збунтували посеред океану або не втекли, коли кораблі пришвартуються до чужого берега.

⁷¹ Дарбі. Огляд Сполучених Штатів. — С. 444.

⁷² Говорячи про басейн Міссисипі, я не включаю до нього штатів Нью-Йорк, Пенсильванія й Вірґінія, хоча вони також розташовані на його території.

Центр основних сил федерації постійно переміщується. Сорок років тому основна частина громадян Союзу жила на березі моря, неподалік того місця, де /297/ нині стоїть місто Вашинґтон. Тепер вона розташовується далі від моря й північніше, і немає сумніву в тому, що не збіжить і двадцяти років як вона переміститься за Аллеґани. Якщо Союз існуватиме й далі, то басейн Міссисипі завдяки своїй родючості та розмірам неодмінно стане центром основних сил федерації. Через тридцять-сорок років басейн Міссисипі займе належне йому місце. Неважко підрахувати, що співвідношення його населення та населення штатів, розташованих на берегах Атлантичного океану, приблизно становитиме 40 : 11. Збіжить ще кілька років, і штати, що заснували Союз, остаточно позбудуться своєї керівної ролі; у федеральних органах пануватимуть представники населення долини Міссисипі.

Постійне переміщення сил і впливу на північний захід виказує себе раз на десять років, коли після загального перепису населення визначається число представників, що їх посилає кожен штат до конґресу ⁷³.

1790 року Вірґінія мала в конґресі дванадцять представників. Їхнє число зростало, і 1813 року їх уже було тридцять три. Відтак воно почало знижуватися, й 1833 року Вірґінія мала двадцять одного представника ⁷⁴. Водночас у штаті Нью-Йорк відбувався протилежний процес: 1790 року він мав у конґресі десять представників, 1813 — двадцять сім, 1823 — тридцять чотири, 1833 — сорок. Огайо 1803 року мав тільки одного представника, а 1833 — дванадцять.

Важко уявити собі тривалий союз двох народів, один з яких убогий і слабкий, а другий багатий та сильний, навіть якщо можна було б довести, що сила й багатство другого не куплені ціною бідності та слабкості першого. Ще важче зберігати Союз у періоди, коли один народ втрачає сили, а другий набуває їх.

Швидкий і безперервний розвиток деяких штатів становить загрозу незалежності інших. Якби Нью-Йорк, який має два мільйони жителів і сорок представників у конґресі, забаг там розпоряджатися, йому, либонь, це вдалося б. І якщо навіть сильні штати ніколи не прагнутимуть пригнічувати слабких, така небезпека існуватиме постійно, адже змога виконати дію не менш небезпечна, ніж сама дія.

Слабкі рідко вірять у справедливість і розум сильних. Штати, які розвиваються повільніше, ніж інші, з недовірою й заздрістю позирають на тих, до яких доля набагато прихильніша. Це породжує глибоке невдоволення й невиразну тривогу в одній частині Союзу, тимчасом як у іншій панують добробут і впевненість. Саме цим, очевидячки, пояснюється ворожа позиція, яку зайняв Південь.

⁷³ Внаслідок перепису виявляється, що за десять минулих років у одному штаті, наприклад у штаті Делавер, населення збільшилося на 5 відсотків, а в іншому — Мічиґані — на 250 відсотків. У Вірґінії за цей час населення зросло на 13 відсотків, а в сусідньому штаті Огайо — 61 відсоток. Див. зведену таблицю в національному календарі, з якої видно, як неоднаково розвиваються різні штати.

⁷⁴ За останній час населення Вірґінії виросло на 13 відсотків. Треба пояснити, яким чином число представників якогось штату може зменшитися, тимчасом як його населення не тільки не зменшується, а зростає.

Візьмімо для прикладу вже згадану Вірґінію. 1823 року число депутатів від Вірґінії було пропорційне загальному числу депутатів від Союзу, й, крім того, воно було пропорційне відсотковому співвідношенню її населення, що зросло за ці десять років. Відношення нового числа депутатів від Вірґінії до попереднього буде, отже, пропорційне, з одного боку, відношенню нового загального числа депутатів до попереднього, а з іншого — відношенню відсоткового зростання населення Вірґінії та цілого Союзу. Тож для того, щоб кількість депутатів від Вірґінії залишалася незмінною, достатньо, аби відношення відсоткового зростання населення цього штату та всього Союзу було обернено пропорційне відношенню нового загального числа депутатів до попереднього. Якщо відношення зростання населення Вірґінії до зростання населення цілого Союзу буде нижче за відношення нового загального числа депутатів Союзу до попереднього, то число депутатів від Вірґінії неодмінно зменшиться.

Південці, здавалося б, більше за інших повинні дорожити Союзом, позаяк вони найбільше можуть потерпіти від його руйнування. Одначе тільки вони /298/ загрожують порвати федеральні зв’язки. З якої ж причини? На це питання відповісти неважко: Південь дав федерації чотирьох президентів ⁷⁵, але нині федеральна влада від нього вислизає. З кожним роком зменшується число його представників у конґресі й зростає число представників північних та західних штатів. Це дратує й занепокоює гарячих та запальних південців, вони почуваються зневаженими, згадують минуле й постійно ставлять собі запитання, чи не є вони жертвами пригнічення. Тільки південним штатам видасться, що якийсь закон, ухвалений Союзом, не зовсім сприятливий для них, як вони заявляють, що стосовно них надуживають силою. Вони палко протестують і, якщо до них не прислуховуються, обурюються й погрожують вийти з Союзу, в якому вони мають самі тільки обов’язки й який не дає їм жодних вигод.

«Закон про тарифи, — казали жителі Кароліни 1832 року, — сприяє збагаченню Півночі та розоренню Півдня. Чим, крім того, можна пояснити, що багатство й сила Півночі, незважаючи на її суворий клімат і безплідний ґрунт, постійно зростають, тимчасом як Південь, квітучий сад Америки, занепадає?» ⁷⁶

Якби зміни, про які я веду мову, відбувалися повільно, так, аби кожне покоління жило в тій обстановці, в якій воно народилося, небезпека не була б така велика. Але в розвитку американського суспільства є щось бурхливе, можна навіть сказати, революційне. Трапляється, що люди одного покоління бачать, як їхній штат, що стояв на чолі Союзу, втрачає свій вплив у федеральних органах влади. Деякі американські республіки підносяться так само швидко, як росте людина; вони народжуються, ростуть і досягають зрілості за тридцять років.

Одначе не слід гадати, що, втрачаючи силу, штати спустошуються й скніють, вони й далі процвітають та зростають швидше, ніж якесь європейське королівство ⁷⁷. Але їм здається, що вони зубожіють, оскільки процес збагачення відбувається в них повільніше, ніж у їхніх сусідів. Тому, що вони несподівано для себе зіштовхуються з посиленням своїх сусідів, у них складається враження, що самі вони слабнуть ⁷⁸. Шкода, як ми бачимо, завдається радше почуттям та пристрастям, а не інтересам. Та хіба цього замало, щоб поставити під загрозу існування федерації? Якби в створенні світу народи й уряди прагнули тільки до того, що їм справді корисно, люди, певне, не знали б, що таке війна.

Найголовніша небезпека, що загрожує Сполученим Штатам, полягає саме в їхньому процвітанні. Воно захмелює багатьох членів федерації бурхливим злетом багатства й збуджує в інших, що втрачають його, заздрість, недовіру й прикрість.

Американці з радістю спостерігають за цим незвичайним процесом, а їм слід було б дивитися на нього з тривогою та побоюванням. У будь-якому разі жителі Сполучених Штатів стануть одним з найбільших народів світу, їхні нащадки розселяться по всій Північній Америці, континент, на якому вони живуть, належить і належатиме їм. Що нині штовхає їх так квапливо освоювати його?

⁷⁵ Вашинґтона, Джефферсона, Медісона, Монро.

⁷⁶ Див. доповідь комітету цього штату Конвенту, в якому проголошувалося скасування цього закону про тарифи в Південній Кароліні.

⁷⁷ Населення країни є, безперечно, основним її багатством. За той самий період, від 1820 до 1832 року, впродовж якого Вірґінія позбулася двох депутатів у конґресі, її населення збільшилося на 13,7 відсотка. Населення обох Каролін за той самий час збільшилося на 15 відсотків, населення Джорджії — на 51,5 відсотка (див.: Американський альманах, 1832. — С. 162). У Росії ж, європейській країні, де населення зростає найшвидше, за десять років число жителів збільшується на 9,5 відсотка, у Франції — на 7 відсотків, у Європі взагалі — на 4,7 відсотка (див.: Мальт-Брюн. — Т. VI. — С. 95).

⁷⁸ Одначе треба зауважити, що падіння цін на тютюн, що відбулося п’ятдесят років тому, дуже позначилося на добробуті південних хліборобів. Проте це відбулося без усвідомленого втручання північан чи південців. /299/

Багатство, сила й слава неминуче прийдуть до них у майбутньому. Вони ж так прагнуть заволодіти цим величезним багатством, неначе в їхньому розпорядженні не залишається жодної секунди часу.

Я довів, як мені здається, що існування федерації цілком залежить від прагнення її членів до єдності. У зв’язку з цим я проаналізував причини, які могли б призвести до виходу з Союзу якогось із штатів. Але причини руйнування Союзу можуть бути двоякими, один із федеральних штатів може виявити бажання розірвати угоду й, отже, водночас порвати зв’язки, що з’єднують його з Союзом. Основна частина зроблених мною зауважень стосується саме такого випадку. Крім того, федеральний уряд може поступово втратити свою силу внаслідок спільного прагнення об’єднаних республік до встановлення незалежності. Центральна влада, крок за кроком позбуваючись своїх прерогатив, доведена до немічності з мовчазної згоди штатів, не зможе виконувати свою роль, і такий Союз також зруйнується, вражений чимось на взірець старечого маразму.

Поступове послаблення федеральних зв’язків, яке в кінцевому підсумку може призвести до розпаду Союзу, важливе саме собою, позаяк іще до його розпаду воно може породити безліч інших, значущих явищ. Так, слабкий центральний уряд федерації, яка ще існує, може знекровити народ, викликати анархію в країні, підірвати її добробут.

Тому після аналізу причин, здатних призвести до розпаду американського Союзу, треба відповісти на одне питання, а саме: розширюється чи звужується сфера повноважень центрального уряду, чи набуває він силу, а чи втрачає її.

Цілком очевидно, що американців мучить одне серйозне побоювання. Бачачи, що в більшості країн світу влада звичайно зосереджена в руках небагатьох людей, вони зі страхом думають, що це може статися й у них. Навіть державні діячі бояться чи вдають, що бояться цього. Централізація не має в Америці ніякої популярності, й тому немає ліпшого способу сподобатися більшості, ніж виступати проти так званих перевищень повноважень центральної влади. Американці забувають, що в країнах, де спостерігається тенденція до централізації, яка так їх лякає, населення становить собою єдиний народ. Союз же — це об’єднання різних народів. Цього цілком достатньо, аби зрозуміти, що між ними не можна провести аналогію.

Побоювання американців видаються мені безпідставними. Нема жодних причин боятися посилення центральної влади Союзу тому, що, на мою думку, федеральний уряд помітно слабне.

Щоб це довести, наведу не історичні факти, а події, що відбувалися в наш час, частину яких я бачив сам.

Уважне вивчення того, що відбувається в Сполучених Штатах, показує, що там є дві протилежні тенденції. Можна сказати, що це дві протилежні течії, які протікають у одному річищі.

За сорок п’ять років існування Союзу багато згубних для нього передсудів розсіялося. Патріотичні почуття американців до своїх штатів стали помірнішими. Оскільки штати нині ліпше знають один одного, відійшло в минуле відчуження. Сьогодні пошта, цей могутній засіб зв’язку людей, проникає до найвіддаленіших кутків країни ⁷⁹.

⁷⁹ В окрузі Мічиґан, де налічується тільки 31 639 жителів, а прокладання шляхів лише починається, 1832 року було 940 миль поштових шляхів. На території Арканзасу, майже ще зовсім необжитого штату, вже прокладено 1938 миль поштових шляхів. Див.: Доповідь генерального поштмейстера від 30 листопада 1833 року. Сама доправка газет у Союзі щороку приносить 254 7% доларів доходу.

Між містами, розташованими на узбережжі, /300/ реґулярно ходять кораблі. Торговельні кораблі з небаченою швидкістю рухаються вгору й вниз по річках країни ⁸⁰. Ці сприятливі умови, створені природою та людиною, а також властиві американцям часті зміни бажань, неспокій розуму й прагнення до багатства постійно женуть їх у дорогу. Внаслідок цього американці спілкуються з великим числом своїх співвітчизників. Вони мандрують по цілій країні й зустрічаються з людьми, які живуть у всіх її кінцях. У жодній з провінцій Франції жителі не знають один одного так, як 13 мільйонів американців, які живуть у Сполучених Штатах.

⁸⁰ За десять років, від 1821 до 1831 року, тільки на річках долини Міссисипі було спущено на воду 271 корабель. 1829 року число кораблів у Сполучених Штатах сягало 256 (див.: Законодавчі документи. — № 140. — С. 174).

Американці не просто спілкуються один з одним, у них виникає багато спільних рис, і відмінності, пов’язані з географічними умовами, походженням і суспільними настановами, стираються. Дедалі очевидніше починає виказувати себе спільний тип американця. День у день тисячі північан вирушають у всі кінці Союзу. Вони несуть із собою свої вірування, переконання, звичаї. Оскільки вони освіченіші, ніж люди, серед яких їм доведеться жити на нових місцях, вони незабаром стануть найактивнішими діловими людьми й внесуть у життя суспільства вигідні для себе зміни. Так, завдяки постійному переселенню північан на Південь із безлічі провінційних характерів виробляється загальний національний характер. Очевидячки культура стане тією основою, з якої в майбутньому виросте загальна американська культура.

У міру розвитку промисловості між штатами зміцнюються торговельні зв’язки, і єдність, яка раніше була відмітною рисою, входить у повсякденне життя. З часом зникає безліч фантастичних страхів, що мучили уяву американців 1789 року. Федеральна влада нікого не пригнічує, штати й далі зберігають свою незалежність, їхнє об’єднання не переродилося на монархію. Ввійшовши до Союзу, дрібні штати не потрапили в залежність від великих. Населення, багатство та могутність федерації постійно зростають.

Я певен, що нині в американського Союзу менше труднощів і більше прихильників, ніж 1789 року.

І все ж таки ретельне вивчення сорокап’ятирічної історії Сполучених Штатів показує, що сила федеральної влади меншає.

Неважко назвати причини цього явища.

У момент ухвалення конституції 1789 року скрізь панувала анархія. Союз, що прийшов на зміну хаосу, в багатьох викликав побоювання й ненависть, але й мав палких прихильників, які усвідомлювали його насущну потребу. Хоча за тих часів у центральної влади було більше супротивників, ніж тепер, їй швидко вдалося досягти максимальної могутності. Так буває з урядами, які отримали перемогу після тривалої боротьби, що зміцнила їхню силу. Тоді конституцію тлумачили радше в бік розширення, а не звуження повноважень центральної влади, й Союз у багатьох відношеннях поставав як єдина країна, внутрішня й зовнішня політика якої скеровується єдиним урядом.

Створивши такий Союз, американський народ у якомусь сенсі визначив свій власний розвиток.

Ухвала конституції не знищувала своєрідності штатів. Будь-яке суспільство потайки тяжіє до самостійності. В Америці, де кожне село становить собою щось на взірець республіки, яка самостійно керує своїми справами, цей потяг виказує себе дуже виразно.

Отже, змирившись з верховенством центральної влади, штати зробили над собою певне зусилля. Одначе всіляке зусилля, навіть якщо воно увінчалося /301/ успіхом, неминуче послаблюється в міру послаблення причини, що породила його.

Із зміцненням влади федерального уряду Америка знову посіла гідне для неї місце серед інших країн, запанував мир на її кордонах, відродилася довіра до держави. На зміну хаосові прийшов твердий порядок, який дав змогу духові підприємництва природно й вільно розвиватися.

Настав добробут, і він почав затіняти причини, що породили його. Небезпека минула, й американці більше не мали потреби в тій енерґії та патріотизмі, завдяки яким їм вдалося уникнути цієї небезпеки. Коли розвіялися їхні страхи, вони природно й просто повернулися до своїх колишніх звичок і до свого колишнього способу мислення. Позаяк вони більше не бачили потреби в сильному уряді, американці почали вважати його обтяжливим. Завдяки Союзові країна процвітала, й ніхто й гадки не мав про те, аби виходити з нього, але ніхто також не бажав відчувати на собі дію його влади. Загалом усі хотіли жити в єдності, та, коли справа доходила до конкретного випадку, кожен прагнув до незалежності. Федерація отримувала дедалі ширше принципове визнання, але її закони шанувалися дедалі менше. Так, федеральний уряд, який забезпечив порядок і спокій у країні, почав позбуватися своєї могутності.

Тільки-но в країні з’явилися такі настрої, представники партій, які живуть за рахунок народних пристрастей, не забарилися використати їх у своїх інтересах.

Федеральний уряд виявився в дуже складному становищі: його вороги мали прихильність народу, й право керувати країною отримували тільки ті, хто обіцяв обмежити його повноваження.

Відтоді в боротьбі з урядами штатів уряд Союзу майже завше був відсутній, а федеральна конституція тлумачилася на користь штатів, а не Союзу.

За конституцією в обов’язки федерального уряду входить турбота про загальнонаціональні інтереси. Спочатку вважалося, що саме федеральний уряд має організувати й всіляко сприяти здійсненню великих заходів, здатних збільшити добробут усього Союзу (internal improvements), таких, наприклад, як будівництво каналів.

Але штати було налякано тим, що частина їхньої території може вийти з-під їхньої влади. Вони боялися, що центральна влада зможе здійснювати на їхній території небезпечний для них контроль і здобуде вплив, який, на їхню думку, має належати тільки владі штату.

Демократична партія, яка завжди виступала проти будь-якого посилення федеральної влади, також сказала своє слово: конґрес звинуватили в узурпації влади, а голову держави у властолюбстві. Зрештою, наляканий цим звинуваченням, федеральний уряд визнав свою помилку й згодився обмежитися тією цариною впливу, яка йому відводилася.

За конституцією виключне право вести справи з народами інших країн належить Союзові. Звичайно під цим розумілися справи, які Союз вів з індіанськими племенами, що живуть на кордонах його території. Доти, поки індіанці полишали землі, які займали цивілізовані люди, ніхто не забезпечував цього права федерального уряду. Та тільки-но одне з індіанських племен вирішило не покидати своєї території, штати, що оточували її, заявили про своє право на володіння цими землями, а також про свою владу над людьми, що населяють її. Центральний уряд негайно визнав те й те. Так, після того як він поводився з індіанцями мов із незалежними народами, він перетворив їх на посполитих і віддав на законодавче свавілля штатів ⁸¹.

⁸¹ Див. у згадуваних законодавчих документах розділ, присвячений індіанцям, лист президента Сполучених Штатів індіанцям чироки, його листування з цього приводу з їхніми аґентами та його послання конґресові. /302/

Окремі штати, що утворилися на березі Атлантичного океану, не мали кордонів на Заході, й їхню територію становили величезні незаселені простори, де ще не ступала нога європейця. Інші, кордони яких були чітко окреслені, із заздрістю позирали на майбутнє багатство своїх сусідів. Ці останні, бажаючи змиритися й пришвидшити становлення Союзу, згодилися визначити свої кордони й передали в розпорядження федерації всі землі, що виявилися поза їхніми межами ⁸².

З цього часу власником усіх необроблюваних земель, що лежали за межами тринадцяти штатів, які першими ввійшли до федерації, став федеральний уряд. До його обов’язків входить ділити й продавати ці землі. Кошти від цього продажу надходять виключно до скарбниці Союзу. На них федеральний уряд викуповує землі в індіанців, прокладає шляхи в нових округах, робить усе можливе для швидкої організації в них громадського життя.

Одначе в цих пустельних місцях, проданих колись федерації, з часом виникли нові штати. Конґрес і далі продавав від імені цілої держави необроблювані землі, що ще були в цих штатах. Але сьогодні вони заявляють, що, позаяк вони є штатами, вони повинні мати виняткове право використовувати на свої потреби доходи, отримувані від цього продажу. А що їхні вимоги ставали дедалі загрозливішими, конґрес вирішив позбавити Союз частини привілеїв і 1832 року схвалив закон, за яким нові західні штати, не бувши власниками необроблюваних земель, що є на їхній території, отримували у своє розпорядження основну частину доходів, отриманих від їхнього продажу ⁸³.

Мандруючи Сполученими Штатами, не можна не оцінити користь, яку дає країні банк. Переваги банківської системи різноманітні, але є одна, яка особливо вражає європейця: білети Банку Сполучених Штатів приймаються в далеких пустельних краях за ту саму ціну, що й у Філадельфії, де розмістилося його центральне відділення ⁸⁴.

Водночас Банк Сполучених Штатів викликає велику неприязнь у країні. Його директори виступили проти президента, й їх небезпідставно звинувачують у надуживанні впливом з метою завадити обранню президента. Президент у свою чергу налетів на представників Банку з таким запалом, ніби це були його особисті вороги. Він був такий настирливий у своїй помсті тому, що відчував підтримку в таємних помислах більшості народу.

Банк забезпечує в Союзі єдність грошового обігу так само, як конґрес забезпечує єдність законодавчої системи. Тому ті самі сили, які прагнуть звільнити штати від центральної влади, прагнуть до знищення Банку.

У розпорядженні Банку Сполучених Штатів завжди є велике число банківських білетів провінційних банків, у будь-яку хвилину він може зажадати їхнього обміну на дзвінку монету. Самому йому така небезпека не страшна: завдяки величезному готівковому капіталу він може задовольнити будь-які вимоги. Відчуваючи загрозу своєму існуванню, провінційні банки вимушені виявляти обережність і випускати тільки те число білетів, яке достеменно відповідає їхньому капіталові.

⁸² Перший акт про передачу землі ухвалив штат Нью-Йорк 1780 року, відтак такі самі акти ухвалили Вірґінія, Массачусетс, Коннектикут, Південна Кароліна, Північна Кароліна, останній такий акт 1802 року схвалила Джорджія.

⁸³ Щоправда, президент відмовився схвалити цей закон, але в принципі цілком з ним згодився (див.: Послання від 8 грудня 1833 року).

⁸⁴ Банк Сполучених Штатів Америки, який функціонує нині, був створений 1816 року з капіталом 35 мільйонів доларів (185 мільйонів франків). Термін дії його хартії завершується 1836 року. Торік конґрес ухвалив закон про продовження його прав, але президент відмовився його схвалити. Обидві сторони ведуть жорстоку боротьбу, але неважко передбачити, що Банк невдовзі зазнає поразки. /303/

Цей благотворний контроль викликає невдоволення провінційних банків. Куплені ними газети й президент, який підтримує їх з корисливих інтересів, люто нападають на Банк. Розпалюються ворожі Банкові місцеві пристрасті, збуджуються скеровані проти нього сліпі демократичні інстинкти народу.

Твердять, що незмінні директори Банку становлять аристократичний стан, який відчутно впливає на управління країною й рано чи пізно неминуче приведе до спотворення принципів рівності, що лежать у основі американського суспільства.

Боротьба Банку із своїми ворогами — це лише епізод тієї загальної битви, яку ведуть американські провінції проти центральної влади, битви незалежності й демократії проти субординації та підкорення. Це зовсім не означає, що Банк Сполучених Штатів атакують ті самі люди, які критикують федеральний уряд, але нападки на Банк Сполучених Штатів викликані тими самими інстинктами, які штовхають людей на боротьбу з федеральним урядом. Велике число супротивників Банку засвідчує, на жаль, про послаблення федерального уряду.

Одначе найвиразніше Союз показав свою слабкість у славетній справі про тарифи ⁸⁵.

⁸⁵ Для ознайомлення з деталями цієї справи див.: Законодавчі документи, 22-й конґрес, 2-а сесія. — № 30.

Під час французьких революційних війн, а також війни 1812 року вільний товарообмін між Америкою та Францією було порушено. Це призвело до створення мануфактур на Півночі Союзу. Коли після війни європейці знову почали постачати товари до Нового Світу, американці вирішили за необхідне впровадити систему митного контролю. При цьому вони водночас переслідували дві мети: захистити свою промисловість, яка тільки-но народжувалася, й заплатити борги, які їм довелося зробити під час війни.

Південні штати, в яких переважає хліборобство й яким не потрібно було заохочувати розвиток мануфактур, негайно виступили проти цього заходу.

Я викладаю тут тільки факти, не заторкуючи питання про те, чи були причини їхнього невдоволення реальними чи вигаданими.

1830 року Південна Кароліна заявила в петиції до конґресу, що закон про тарифи є неконституційним, ущемливим і несправедливим. Відтак більш чи менш різкі заяви з цього приводу зробили Джорджія, Вірґінія, Північна Кароліна, Алабама та Міссисипі.

Конґрес же не звернув уваги на це ремство, навпаки, 1824 та 1828 року тарифи ще збільшили й схвалили в принципі.

У відповідь на це на Півдні виникла, або, радше, була відновлена, теорія, яка отримала назву «анулювання».

Як я вже казав, метою авторів федеральної конституції було створення національної держави, а не союзу держав. Усі положення конституції репрезентують жителів Сполучених Штатів як єдиний народ. Виразником народної волі з усіх основних питань, як і в усіх країнах, що живуть за конституційної влади, є більшість. Після того як вона висловила свою волю, меншість зобов’язана їй підкоритися.

Така офіційна доктрина, єдина, яка відповідає текстові конституції та задумові її авторів.

Що стосується південців, прихильників теорії анулювання, то вони, навпаки, твердять, що об’єднання американців не мало за мету утворення єдиного народу, а тільки створення союзу незалежних народів. Отже, кожен штат зберігає цілковитий суверенітет, якщо не справді, то в принципі, й має право тлумачити закони, ухвалені конґресом, а також зупиняти їхню дію на своїй /304/ території в тому разі, якщо вони, на його думку, суперечать конституції або справедливості.

Сенс теорії анулювання можна коротко передати, навівши фразу, яку виголосив 1833 року в сенаті Сполучених Штатів пан Колгун, визнаний лідер її прихильників.

«Конституція, — сказав він, — це угода суверенних штатів. Щоразу, коли сторони, які не мають спільного посередника, вкладають угоду, за кожною з них залишається право самій судити про обсяг своїх зобов’язань».

Ясно, що таке тлумачення конституції в принципі руйнує федеральні зв’язки й фактично веде до анархії, від якої американці були врятовані завдяки конституції 1789 року.

Коли Південна Кароліна побачила, що конґрес залишається глухим до її протестів, вона заявила, що застосує до федерального закону про тарифи теорію анулювання. Конґрес настоював на своєму, й нарешті вибухнула буря.

1832 року населення Південної Кароліни ⁸⁶ обрало конвент штату, якому належало виробити надзвичайні заходи. 24 листопада того самого року конвент опублікував закон, названий ним указом, який оголошував недійсним федеральний закон про тарифи й забороняв збирання вказаного в ньому мита. Він забороняв також приймати звернення до федерального суду ⁸⁷. Указ вступав у силу тільки в лютому наступного року й було заявлено, що коли до цього терміну конґрес змінить тарифи, то Південна Кароліна, можливо, згодиться не втілювати в дійсність свою загрозу. Згодом було висловлено, хоч і вельми невиразно, побажання, щоб це питання передали на розгляд надзвичайної асамблеї всіх федеральних штатів.

А в Південній Кароліні в цей самий час відбувалося формування збройних ополчень та проходила підготовка до війни.

Що ж зробив конґрес? Конґрес, який не бажав прислухатися до прохань своїх посполитих, прислухався до їхнього протесту, коли побачив, що вони готуються до збройної боротьби ⁸⁸. Він ухвалив закон ⁸⁹, за яким тарифні ставки мали поступово знижуватися протягом десяти років і нарешті досягти рівня, який би не перевершував потреб уряду. Таким робом конґрес цілком змінив основний сенс тарифів. Замість мита, яке збиралося з метою захисту промисловості, він перетворив його на суто фіскальний захід ⁹⁰.

⁸⁶ Конвент обрала більшість населення. У Південній Кароліні діяла опозиційна партія Союзу, яку підтримувала вельми сильна й активна меншість. Цей штат налічує близько 47 тисяч виборців, з них 30 тисяч були за анулювання, а 17 тисяч — проти.

⁸⁷ Указові передувала доповідь комітету, якому доручили підготувати текст указу. В доповіді пояснюється сенс і мета ухвали закону. На с. 34 у ньому зазначається: «Коли права, надані штатам конституцією, навмисне не виконуються, то вони мають право й зобов’язані зробити все для того, аби покласти край злу, не допустити узурпації влади й відстояти у відповідних межах належні їм як незалежним і суверенним державам права та привілеї. Якби штати не мали такого права, вони не мали б називатися суверенними. Південна Кароліна заявляє, що на своїй території вона не визнає над собою нічийого суду. Щоправда, вона уклала з іншими, такими самими, як вона, суверенними штатами урочисту угоду про союз (a solemn contract of union), але вона вимагає, щоб їй надали право роз’яснити, як вона розуміє цю угоду, й вона скористається цим правом. Позаяк угоду порушили її союзники, а також створені ними уряди, вона має намір скористатися своїм незаперечним (unquestionable) правом самій судити про значущість цього порушення та про те, яких заходів треба вжити для перемоги справедливості».

⁸⁸ Конґрес остаточно зважився на це після демонстративного жесту сильного штату Вірґінії, ліґіслатура якого запропонувала стати посередником між Союзом і Південною Кароліною. Доти від Південної Кароліни, здавалося, всі відвернулися, навіть ті штати, які разом з нею протестували.

⁸⁹ Закон від 2 березня 1833 року.

⁹⁰ Цей закон запропонував пан Клей, і за чотири дні його схвалили обидві палати конґресу переважною більшістю голосів.

Щоб приховати свою поразку, уряд Союзу вдався до хитрощів, що їх часто застосовують слабкі уряди: /305/ зробивши поступку насправді, він заявив про свою рішучість на словах. Водночас із зміною закону про тарифи конґрес ухвалив закон, який давав президентові надзвичайне право використовувати силу для подолання опору штатів. Одначе в опорі вже не було ніякої потреби.

У свою чергу Південна Кароліна не згодилася залишити Союзові бодай слабеньку видимість перемоги. Той самий конвент штату, який визнав недійсним закон про тарифи, зібравшись знову, прийняв запропоновану йому поступку. Водночас він заявив, що й далі глибоко прихильний до теорії анулювання, а на доказ цього він скасував закон, який надавав президентові надзвичайне право застосування сили, хоч і був певен, що цей закон не буде застосовано.

Усі ці події відбувалися за президента Джексона. Неможливо заперечувати, що в питанні про тарифи він уміло й твердо захищав права Союзу. Одначе слід зауважити, що одна з небезпек, яка нині загрожує федеральній владі, полягає в поведінці осіб, що її репрезентують.

В Європі є люди, думка яких про вплив генерала Джексона на розвиток його країни може видатися тим, хто спостерігав ситуацію наочно, досить дивною.

Кажуть, що генерал Джексон виграв битву, що це енерґійна людина, за вдачею та звичками схильна використовувати силу, владолюбна й деспотична за натурою. Все це, може, й так, але з цих правильних даних зробили зовсім помилкові висновки.

Припускають, що генерал Джексон хоче встановити в Сполучених Штатах диктатуру, що він насаджуватиме там військовий дух і розширить центральну владу на шкоду правам штатів. У Америці часи таких заходів та політиків іще не настали. Якби генерал Джексон хотів володарювати в такий спосіб, він утратив би свій політичний престиж і поставив би під загрозу своє життя. Одначе він досить обережний і не намагається робити цього.

Нинішній президент не тільки не хоче розширювати повноваження федеральної влади, він належить до партії, яка прагне обмежити цю владу згідно з ясними й достеменними приписами конституції. Ця партія не допускає можливості тлумачення конституції на користь уряду Союзу. Генерал Джексон аж ніяк не виступає за централізацію, навпаки, він є виразником тієї запопадливості, з якою штати ставляться до своїх прав. На пост президента його привели сили, які прагнуть послаблення центральної влади, й для успіху своєї влади він мусить постійно їм догоджати. Генерал Джексон — раб більшості, він виконує її волю, потурає її бажанням та напівусвідомленим інстинктам. Навіть більше, він угадує все це й робить своїм прапором.

Коли уряд штату вступає в боротьбу з центральним урядом, президент завше, як правило, першим ставить під сумнів свої права. У цьому відношенні він щоразу випереджає законодавчу владу. Коли виникає потреба висловитися з приводу обсягу повноважень федеральної влади, він у певному розумінні виступає сам проти себе: поводиться стримано, не висловлює своєї думки або поступається. І справа зовсім не в тому, що він слабкий чи налаштований проти Союзу. Коли більшість виступила проти вимог південних штатів, він одразу ж очолив її, достеменно й енерґійно сформував її ідеї та першим заявив про потребу застосування сили. Скориставшись американською партійною фразеологією, можна сказати, що генерал Джексон, маючи федеральні смаки, є республіканцем за розрахунком.

Отже, спершу генерал Джексон заграє перед більшістю, але, домігшись її прихильності, він знову здобуває свою незалежність. Тоді, змітаючи на своєму шляху перешкоди, він домагається того, до чого прагне сама більшість, а також того, до чого вона більш чи менш байдужа. Він має підтримку, якої не мав жоден його попередник, і з небаченою досі легкістю розправляється із своїми /306/ ворогами. Під свою відповідальність він приймає такі ухвали, що їх до нього ніхто не наважився б прийняти. Інколи в його ставленні до представницьких органів відчувається майже образлива зневага: він відмовляється затверджувати закони, ухвалені конґресом, нерідко навіть не дає відповіді цьому важливому органові влади. Це фаворит, який часто цькує свого господаря. Влада генерала Джексона постійно зростає, але водночас зменшується влада президента. Поки на посаді президента залишатиметься генерал Джексон, федеральний уряд буде сильним, але його наступник отримає її виснаженою.

Якщо мої враження правильні, то федеральний уряд Сполучених Штатів з кожним днем втрачає владу, він поступово відходить від багатьох справ, дедалі звужуючи поле своєї діяльності. Бувши слабким за своєю природою, він не прагне навіть виглядати сильним. Крім того, в штатах загострюється жадоба до незалежності й міцніє відданість своєму, провінційному, урядові.

Усі хочуть, аби Союз жив, але це життя повинно бути примарним. Союз має бути сильним тільки в деяких, визначених випадках і слабким у решті випадків. Вважається, що в разі війни він може згуртувати сили й ресурси країни, а за мирних часів його влада майже не повинна відчуватися. Одначе важко уявити собі можливість такого чергування сили й слабкості.

Нині немає нічого, що могло б протистояти цим панівним скрізь настроям, позаяк їх викликають причини, що постійно діють. Очевидячки, вони збережуться впродовж певного часу, й можна припустити, що уряд Союзу й далі втрачатиме сили, якщо, звісно, не трапиться чогось несподіваного.

Водночас федеральна влада ще здатна захистити себе й забезпечити спокій у країні, час її природного занепаду ще не настав. Американці звикли до Союзу й не бажають його розпаду, вони надто добре бачать його користь. І безперечно, тільки-но вони зрозуміють, що слабкість федерального уряду ставить під загрозу існування Союзу, в них виникне бажання зміцнити його.

Із усіх федеральних урядів, що існували досі, уряд Сполучених Штатів найліпше пристосований до активних дій. Тому, якщо тільки він не зазнаватиме опосередкованих нападок, які можуть призвести до перетлумачення законів, що заснували його, інакше кажучи, якщо його підмурок ніщо не підточить, він зможе знову набути сил за будь-якої зміни переконань у суспільстві, в разі війни чи внутрішньої кризи в країні.

Важливо відзначити таке: багато хто в Європі вважає, що в Сполучених Штатах панують настрої, які сприяють централізації влади в руках президента та конґресу. На мою думку, настрої американців просто протилежні. Федеральний уряд з часом не тільки не посилюється й не загрожує суверенітетові штатів, а навпаки, він постійно слабне. Небезпека загрожує тільки існуванню Союзу. Так стоїть справа сьогодні. До яких наслідків може призвести такий рух, що може зупинити, стримати чи пришвидшити його? Це справа майбутнього, а я не претендую на здатність передбачати його.

Республіканські інститути в Сполучених Штатах: яка вірогідність їхнього тривалого існування

Союз виник з волі випадку. — В республіканських інститутів надійніше майбутнє. — Нині республіканський лад цілком відповідає характерові американців. — Чому. — Знищення республіки вимагало б зміни всіх законів і цілковитої зміни звичаїв. — Американцям нелегко створити аристократію.

Розпад Союзу, війни між штатами, що нині входять до федерації, виникнення реґулярних військ, диктатури, зростання податків — усе це з часом могло б поставити під загрозу долю республіканського державного ладу. /307/

Одначе треба провести відмінність між майбутнім республіки та Союзу. Союз виник з волі випадку й існуватиме доти, поки цьому сприятимуть обставини. Що ж до республіки, то такий суспільний лад найліпше відповідає природі американців. Монархія могла би прийти йому на зміну за умови тривалої дії одних і тих самих причин, що руйнують республіку.

Існування Союзу забезпечують передусім закони, що заснували його. Він може розпастися внаслідок революції або зміни громадської думки. Коріння республіки куди глибше.

Під республіканською формою правління в Сполучених Штатах розуміється розмірений і спокійний розвиток суспільства. Цей суспільний лад становить собою добре відреґульований механізм, справді створений з волі освіченого народу. Ця форма правління прагне до примирення суперечностей, ухвали, які вона приймає, довго обмірковуються, неквапливо обговорюються й мудро виконуються.

Американські республіканці шанобливо ставляться до звичаїв та вірувань, визнають права людей. На їхню думку, що вільніший народ, то твердішими мають бути його моральні принципи, глибшою віра в Бога, поміркованішими погляди. В Сполучених Штатах республікою називають мирне панування більшості. Після того як більшість усвідомила існування й свою силу, всі гілки влади отримують свої повноваження від неї. Але й сама більшість не всесильна. Над нею височіють моральні принципи, такі, як людяність, справедливість, розум і визнані суспільством політичні права людей. Більшість визнає ці кордони, і якщо їй випадає виходити за них, то це тому, що вона, як взагалі люди, схильна піддаватися пристрастям і творити зло, добре розуміючи, що таке добро.

А ми в Європі бачили дивовижні речі.

На думку деяких європейців, республіка — це не панування більшості, як вважалося досі, а влада тих, хто береться говорити від її імені. В таких урядах править не народ, а люди, які знають, у чому полягає його найвище щастя. Завдяки такому вдалому поділу обов’язків можна діяти від імені народу, не запитуючи його думки, й вимагати його вдячності, топчучи його ногами. Адже тільки за республіканським правлінням треба визнати право робити все, що йому заманеться, й зневажати все, що люди звикли шанувати, починаючи з найвищих принципів і завершуючи пересічними правилами здорового глузду.

Раніше вважалося, що деспотизм огидний, хоч би яка була його форма. В наші дні стало відомо, що може існувати диктатура, яка ґрунтується на законі, а несправедливості, якщо тільки вони здійснюються від імені народу, священні.

Уявлення американців про республіканську форму правління значно полегшують її застосування й забезпечують довговічність. Хоча практична діяльність республіканського правління не позбавлена вад, вона спирається на правильні ідеї, з якими народ врешті-решт і узгоджує свої ухвали.

Під час зародження Сполучених Штатів там було важко встановити централізоване управління, та й тепер його впровадження зустріло б чималі труднощі. Одна людина не може керувати всіма обставинами життя людей, розкиданих на такому величезному просторі й поділених безліччю перешкод. Тому основну роль там відіграють органи влади штатів та округів.

Крім цієї причини, відомої всім європейцям, які живуть у Новому Світі, в Америці є й деякі інші, властиві тільки їй.

На час виникнення колоній у Північній Америці місцеве самоуправління займало вже міцне місце в англійських законах та звичаях, і англійські імміґранти не тільки вважали його потрібним, а й бачили в ньому добро, цінність якого вони добре знали.

Ми бачили також, яким чином створювалися колонії. Провінції і навіть /308/ округи заселялися незалежно одне від одного людьми, незнайомими один з одним або такими, що об’єдналися для досягнення спільної мети.

Отже, англійці, які жили в Сполучених Штатах, від самого початку були поділені на багато невеликих громад, які існували окремо й не мали єдиного центру. Кожна з них була змушена самостійно займатися своїми справами, позаяк не було ніякої центральної влади, зобов’язаної й здатної турбуватися про них.

Усі установи Сполучених Штатів збудовані за суто республіканським принципом. Для того щоб ґрунтовно зруйнувати законодавчу базу республіки, довелося б, певне, скасувати водночас усі закони.

Якби якась партія захотіла тепер перетворити Сполучені Штати на монархію, їй довелося б іще важче, ніж партії, яка зібралася б проголосити нинішню Францію республікою. Королівська влада не знайшла би в Сполучених Штатах ніякої заздалегідь підготовленої законодавчої основи й була б змушена існувати в оточенні республіканських установ.

Та й принципи монархічного правління зустріли б опір з боку американських звичаїв.

У Сполучених Штатах принцип народовладдя — це не якийсь висячий у повітрі принцип, не пов’язаний із звичками та з панівним способом думок. Навпаки, його можна вважати останньою ланкою в ланцюгу переконань, поширених у всій Америці. На думку американців, завдяки Провидінню, яке наділило кожну людину, хоч би ким вона була, потрібним розумом, вона здатна сама вести справи, що стосуються її. Таке велике правило суспільного й політичного життя Сполучених Штатів. Батьки родини застосовують його у вихованні дітей, господарі — в стосунках із своїми служниками, громади — до своїх членів, округи — до своїх громад, штати — до округів, Союз — до штатів. Воно поширюється на весь народ і перетворюється на принцип верховенства його влади.

У Сполучених Штатах, як ми бачимо, в основу республіканської форми правління покладено той самий принцип, яким люди керуються у своїй діяльності. Тож республіка не тільки закріплена законами, вона, якщо можна так сказати, проникає в думки, переконання й найменші звички. Для того щоб змінити закони, спочатку треба цілком змінити американців. Навіть віра багатьох громадян Сполучених Штатів несе на собі відбиток республіканських принципів; так само, як у релігії істини іншого світу піддаються аналізові індивідуального розуму, в політиці про інтереси цього світу надано змогу судити здоровому глузду всього народу, й кожній людині надано право вільно вибирати шлях порятунку своєї душі, як і за кожним громадянином визнається право вільно вибирати форму правління. Нема сумніву в тому, що тільки внаслідок довгого ланцюга подібних подій на зміну всім цим законам, переконанням та звичаям могли б прийти протилежні звичаї, переконання та закони.

Якщо республіканським принципам в Америці й судилося загинути, то це може статися тільки внаслідок тривалих, що часто перериватимуться, але постійно відновлюватимуться, суспільних процесів. При цьому республіка багаторазово відроджуватиметься й назавше зникне лише в тому разі, якщо народ, який живе тепер у Сполучених Штатах, докорінно зміниться. Одначе нема ніяких підстав чекати такої глибокої зміни, жодні ознаки не провіщають її.

Що особливо вражає під час першого знайомства зі Сполученими Штатами, то це бурхливе політичне життя. Бачачи постійну зміну законів, спостерігач може спочатку подумати, що цей народ сам не знає, чого він хоче, і невдовзі в нього замість наявної форми правління виникне зовсім нова. Ці побоювання передчасні. Політичним установам властиві два види нестабільності, які треба розрізняти. Один з них, що стосується другорядних законів, може довго існувати, не підриваючи підвалини суспільства. Інший, постійно сколихуючи /309/ підґрунтя конституції та руйнуючи принципи створення законів, завше веде до бунтів і революцій. Відомо, що між цими двома видами законодавчої нестабільності нема якихось визначених зв’язків. У різні епохи й у різних місцях вони існували разом і порізно. В Сполучених Штатах ми бачимо не другий, а перший вид нестабільності. Американці часто змінюють закони, але шанобливо ставляться до конституції.

Нині республіканські принципи в Америці панують так само, як у Франції за Людовіка XIV панували принципи монархії. Мало сказати, що французи тієї доби були прихильниками монархії, вони просто не могли собі уявити, що може існувати щось інше, й сприймали її, як сприймають рух сонця або зміну пір року. Тоді не було ні захисників, ні супротивників королівської влади.

Саме так в Америці сприймається республіка: без суперечок, без заперечень, без доказів, із мовчазної згоди, з чийогось на взірець consensus universalis ⁹¹.

⁹¹ Загальної згоди (лат.).

І все ж таки часта зміна адміністративних форм створює загрозу республіканському правлінню.

Постійні зміни законів заважають виконанню задумів людей, і треба остерігатися, що вони врешті-решт можуть прийти до висновку, що республіка — це надто неспокійний суспільний лад. Через незручності, що їх створює нестабільність другорядних законів, під сумнів буде поставлено засадничі закони, що може призвести до революції. Але це може статися тільки в далекому майбутньому.

Зараз можна сказати тільки одне: якщо республіку знищать, американці після короткого монархічного правління потраплять під владу деспотизму. Монтеск’є говорив, що найбільш необмежену владу отримує монарх, який сходить на престол одразу ж слідком за республікою. Це відбувається тому, що невизначені повноваження, якими безбоязно наділялися виборні чиновники, переходять до рук спадкового володаря. Це правильно в усіх випадках, але особливо виразно виказує себе у випадках із демократичними республіками. В Сполучених Штатах урядовців обирає не якийсь клас громадян, а більшість народу. Вони безпосередньо представляють почуття великого числа людей, цілком залежать від їхньої волі й не вселяють ні ненависті, ні страху. Ніхто не турбувався про те, аби обмежити їхню владу чи поле діяльності, тому вони мають велику можливість ухвалювати рішення на власний розсуд і з власної волі. Все це може створити звички, які переживуть республіку. Зберігши необмежену владу, американський урядовець може забути про відповідальність і тоді його свавілля не знатиме межі.

У Європі є люди, які чекають, що в Америці з’явиться аристократія, й уже називають час, коли вона заволодіє владою.

Я вже говорив, що, на мою думку, сучасне американське суспільство рухається по демократичному шляху.

Звісно, цілком можливо, що американці коли-небудь нададуть політичні права своїм громадянам або зовсім скасують їх і передадуть владу одній людині. Але дуже малоймовірно, щоб вони довірили всю повноту влади якомусь одному класові громадян, або, інакше кажучи, створили аристократію.

Аристократичний стан складається з певного числа громадян, які хоч і недалекі від народу, завше стоять вище за нього. Він близько, але йому неможливо завдати удару, все стикається з ним, але ніхто не може в нього ввійти.

Не можна уявити собі нічого більш супротивного природі й потаємним порухам людської душі, ніж таке підкорення. Зі своєї волі люди ніколи не оберуть впорядковане аристократичне правління і віддадуть перевагу свавіллю монарха. /310/

Щоб аристократія могла існувати, їй треба піднести нерівність до принципу, заздалегідь узаконити його, впровадити не лише в громадські, а й у родинні взаємини. Але це суперечить природному почуттю справедливості, й людей до цього можна тільки примусити.

В історії людського суспільства немає жодного прикладу, коли б народ без примусу, власними зусиллями створив аристократію. Всі середньовічні аристократії виникли внаслідок завоювань. Завойовники ставали аристократами, а переможені кріпаками. Нерівність накидалася силоміць, відтак закріплювалася й зберігалася звичаєм і, зрештою, освячувалася законом як щось саме собою зрозуміле.

Деякі суспільства ставали аристократичними внаслідок подій, що передували їхньому виникненню, але вони знову й знову поверталися до демократичного ладу. Такою була доля римлян, а також варварів, що прийшли їм на зміну. Але щоб цивілізований народ, який живе в демократичному суспільстві, поступово підійшов до соціальної нерівності й створив непохитні привілеї та виняткові категорії — такого світ іще не знав.

І ніщо не передвіщає, що американцям першим судилося піти по цьому шляху.

Деякі зауваження про причини торгової могутності Сполучених Штатів

Сама природа підштовхує американців до бурхливого розвитку мореплавства. — Протяглість берегів Сполучених Штатів. — Глибина їхніх портів. — Розміри річок. — Торговельна перевага американців пояснюється радше їхніми інтелектуальними та моральними якостями, ніж географічними умовами країни. — На чому ґрунтується цей висновок. — Майбутнє комерційної діяльності американців. — Розпад Союзу не може завадити народам, які населяють його, продовжити розвиток мореплавства. — Чим це пояснити. — З природних причин американці легко можуть робити послуги з перевезення товарів жителям Південної Америки. — З часом вони стануть торговими посередниками між багатьма країнами світу, такими самими, як англійці.

Від бухти Фонді до річки Сабін у Мексиканській затоці протяглість узбережжя Сполучених Штатів становить близько дев’ятисот льє. Це єдина й безперервна берегова лінія, що перебуває під контролем однієї держави.

Нема в світі країни, де б торгівля мала в своєму розпорядженні глибші, просторіші, надійніші порти, ніж Америка.

Жителі Сполучених Штатів — це великий і культурний народ, занесений долею до пустельних місць, розташованих на відстані тисячі двохсот льє від основного вогнища цивілізації. Вони постійно відчувають потребу в зв’язках з Європою. З часом вони, звісно, самі вироблятимуть більшість потрібних їм предметів, проте Європа й Америка ніколи не зможуть жити ізольовано одна від одної. Адже між їхніми потребами, ідеями, звичками та звичаями існують глибокі й природні зв’язкові нитки.

У Союзі вирощуються потрібні нам культури, що їх вирощувати в нас неможливо або невигідно. Американці споживають тільки невелику кількість цих продуктів, решту вони продають нам.

Отже, Європа для Америки й Америка для Європи є ринками збуту, й мореплавство потрібне американцям для того, щоб привозити до Європи сировину, якою вони торгують, і доправляти до Америки промислові товари.

Американці неминуче мали зробити вибір. Вони могли чи то вчинити так, як роблять іспанці, які живуть у Мексиці, цебто відмовитися від самостійного ведення торгівлі й передати цю вигідну справу мореплавцям інших країн, чи то стати однією з найбільших морських держав світу. /311/

Американці завше любили море. Незалежність, поклавши край їхнім зв’язкам з Англією, дала новий потужний поштовх розвиткові їхнього таланту мореплавців. Починаючи з цього часу, число кораблів Союзу зростало майже так само швидко, як число його жителів. Нині дев’ять десятих європейських товарів доправляють до Америки самі американці ⁹². Вони ж доправляють до Європи три чверті товарів, що експортуються з Нового Світу ⁹³.

Кораблі Сполучених Штатів заповнюють гаврський та ліверпульський порти, тимчасом як у нью-йоркському не зустрінеш багато англійських чи французьких кораблів ⁹⁴.

Так, американські комерсанти не тільки витримують конкуренцію в своїй країні, а й беруть гору в інших країнах. Цьому є пояснення: річ у тім, що Сполученим Штатам мореплавство обходиться дешевше, ніж решті країн. Доти, поки американський торговий флот утримуватиме цю перевагу, він не тільки збереже всі свої завоювання, а й примножить їх.

Нелегко відповісти на питання, чому американцям вдається витрачати на мореплавство менше, ніж іншим народам. Перше пояснення, до якого багато хто схиляється, полягає в тому, що американці не в приклад іншим народам користуються якимось матеріальними перевагами, подарованими їм природою. Одначе це не так.

Витрати на кораблебудування в Америці майже не відрізняються від європейських ⁹⁵, їхні кораблі не ліпші за інші, термін їхньої служби звичайно коротший.

Американський матрос отримує вищу платню, ніж європейський. Щоб це довести, достатньо згадати, що в торговому флоті Сполучених Штатів служать багато європейців.

Чому ж все-таки плавання їм коштує дешевше, ніж нам?

Неможливо пояснити цього явища тільки сприятливими природними умовами, в його основі лежать інтелектуальні й моральні властивості американського народу.

⁹² Загальний обсяг імпорту в бюджетному році, що завершується 30 вересня, становив 101 129 266 доларів. Вартість імпортних товарів, доправлених на чужоземних кораблях, сягала лишень 10 731 039 доларів, тобто приблизно тільки десятої частини від загального обсягу.

⁹³ Загальний обсяг експорту за той самий рік становив 87 176 943 долари. Вартість товарів, що експортувалися на чужоземних кораблях, становила 21 036 183 долари, тобто близько чверті від загального обсягу (Вільямс. Довідник. 1833. — С. 398).

⁹⁴ У 1829, 1830, 1831 роках загальний тоннаж кораблів, що заходили до портів Союзу, дорівнював 3 307 719 тоннам. Тоннаж чужоземних кораблів становив 544 571 тонну, цебто приблизно 16 відсотків від загального числа (Національний календар, 1833. — С. 304).

У 1829, 1830, 1831 роках тоннаж англійських кораблів, що заходили до лондонського, ліверпульського та галльського портів, становив 443 800 тонн, а тоннаж чужоземних кораблів, що заходили туди ж у той самий час, — 159 431 тонну, тобто приблизно 36 відсотків від загального числа (Супутник альманаху, 1834. — С. 169).

1832 року чужоземні кораблі, які заходили до британських портів, становили 29 відсотків від загального числа.

⁹⁵ Взагалі сировина в Америці коштує куди дешевше, але робоча сила значно дорожче.

Наступне порівняння пояснить, що мається на увазі.

Під час революційних війн французи винайшли нову воєнну тактику, яка приводила до розгубленості найдосвідченіших полководців і мало не зруйнувала найстаровинніші європейські монархії. Вперше в історії французька армія обходилася без безлічі речей, які раніше вважалися зовсім необхідними для ведення війни. Від її солдатів вимагалося значно більше зусиль, ніж від солдатів усіх розвинутих народів. Вони мусили все робити на бігу й, не замислюючись, ризикувати життям задля того, щоб домогтися поставленої мети.

Французів було мало, вони були бідніші за своїх ворогів, вони мали значно /312/ менше ресурсів. І незважаючи на все це вони постійно перемагали. Так було доти, аж поки їхні супротивники перейняли їхню тактику.

Щось подібне американці застосували в торгівлі. Вони роблять для скорочення витрат те, що французи робили для того, аби перемагати.

Європейські мореплавці дуже обережні: вони вирушають у море тільки в гарну погоду, в разі якихось пригод повертаються до порту, вночі спускають частину вітрил, наближаючись до суходолу, сповільнюють ходу й позирають на сонце.

Американці нехтують цими запобіжними заходами й відважно йдуть назустріч небезпекам. Вони вирушають у море під час бурі, вночі йдуть під усіма вітрилами, як і вдень, після шторму ремонтують корабель на ходу, а наближаючись до пункту призначення, летять до берега на всіх вітрилах, буцімто вже бачать порт.

Американці часто зазнають кораблетрощі, але ніхто не перетинає море так швидко, як вони, й завдяки цьому вони зазнають менших втрат.

Здійснюючи тривале плавання, європейці неодмінно роблять кілька зупинок. Вони втрачають дорогоцінний час на пошуки портів і змушені оплачувати кожен день стояння.

Американські мореплавці, вирушаючи з Бостона до Китаю по чай, припливають до Кантона, проводять там два дні й знову вирушають у плавання. Менше ніж за два роки вони роблять кругосвітню подорож з одним-єдиним заходженням до порту. Впродовж восьми- чи дев’ятимісячного переходу вони п’ють солону воду й харчуються солониною, безперервно борються з морем, недугами та нудьгою. Але, повернувшись додому, вони можуть продати фунт чаю на су дешевше, ніж англійські торгівці. Мети досягнуто.

Для того щоб усе до кінця стало зрозумілим, треба сказати, що американці вкладають у свою торгівлю небачену хоробрість.

Європейським комерсантам завше буде важко витримувати конкуренцію з американськими, які діють описаним робом не лишень із розрахунку, а й переважно внаслідок властивостей своєї натури.

Жителі Сполучених Штатів відчувають усі ті самі потреби й бажання, які є в розвинутому культурному суспільстві. Але Америка — не Європа, суспільство там іще не достатньо вміле й не здатне задовольнити всі бажання людей. Тому їм нерідко доводиться самим майструвати те, без чого вони не можуть обходитися внаслідок свого виховання та звичок. Трапляється, що одна людина оре поле, будує будинок, майструє реманент, шиє взуття й тче сирову тканину, з якої виготовляє одяг. Це знижує якість вироблюваних предметів, але вельми сприяє розвиткові людських здібностей. Адже розвинутий поділ праці збіднює духовний світ людини, робить плоди її праці бездушними. В такій країні, як Америка, де фахівців дуже мало, не можна вимагати тривалого навчання від людей, що обрали якийсь фах. Тому американцям неважко змінити професію, і вони змінюють її в разі потреби. Можна зустріти людей, які в своєму житті були адвокатами, хліборобами, комерсантами, проповідниками, лікарями. В кожному окремо взятому ремеслі американці менш майстерні, ніж європейці, але вони більш чи менш знайомі з усіма ремеслами. Вони більше вміють, у них ширша сфера застосування своїх здібностей. Американці ніколи не пов’язують себе навіки ні з якимось фахом, їм не знайомі професійні забобони, вони не віддають переваги якійсь одній діяльності, їм чужий потяг до старих способів праці й неприйняття нових. Одне слово, в них самих не виникає жодних звичок, позаяк вони усвідомлюють, що країна не схожа ні на яку іншу й посідає особливе місце в світі.

Американці живуть у країні чудес, усе довкола них перебуває в постійному /313/ русі, й вони сприймають цей рух як поступ. Для них оновлення означає вдосконалення. Вони не бачать ніяких природних меж людської діяльності, й у їхньому уявленні немає тільки того, чого люди не намагалися ще зробити.

Через загальний рух, що панує в Сполучених Штатах, через часті мінливості долі та несподівані переміщення суспільного й приватного багатств людина перебуває в гарячковому збудженні, завдяки якому вона завжди ладна піти на будь-які дії і яке підносить її над рештою людства. Для американців життя — це партія в грі, це революція, це день бою.

Вплив цих причин водночас на всіх американців накладає невідворотний відбиток на їхній національний характер. Кожен американець запальний у своїх бажаннях, підприємливий, відважний і особливо сповнений новаторського духу. Ці властивості виказують себе в усіх його справах: у політичних законах, релігійних вченнях, теоріях управління суспільством, приватному підприємництві. Вони притаманні йому скрізь, як у містах, так і в лісових нетрищах. Саме завдяки цим якостям американські торгові моряки плавають швидше й з меншими втратами, ніж комерсанти будь-якої іншої країни.

І доти, поки за ними зберігатиметься ця інтелектуальна, а отже, й практична перевага, вони не тільки самостійно вдовольнятимуть потреби виробників та споживачів своєї країни, а дедалі більшою мірою служитимуть посередниками між іншими країнами, як це роблять англійці ⁹⁶.

Це починає здійснюватися вже зараз. Ми бачимо, що мореплавці Сполучених Штатів стають торговими посередниками між багатьма європейськими країнами ⁹⁷, ще більше можливостей для такої діяльності в них буде на Американському континенті.

⁹⁶ Не слід гадати, що англійські кораблі тільки доправляють чужоземні товари до Англії, а англійські товари — до інших країн. Нині англійський торговий флот становить собою велике підприємство з перевезення вантажів, готове служити виробникові будь-якої країни й здійснювати сполучення між усіма народами. Завдяки своїм здібностям мореплавців американці, либонь, створять підприємство, що стане суперником для англійського.

⁹⁷ Уже нині перевезення товарів по Середземному морю провадиться почасти американськими кораблями.

Іспанці та португальці заснували в Південній Америці великі колонії, які з часом перетворилися на імперії. Нині в цих великих країнах панує деспотизм або точаться спустошливі громадянські війни. Населення там не зростає, й те невелике число людей, яке там живе, поглинуте турботою про захист свого життя й навряд чи може думати про поліпшення своєї долі.

Але це не може тривати вічно. Облишена сама собі Європа знайшла в собі сили подолати середньовічний обскурантизм. Як і в Європі, в Південній Америці використовується християнство, її закони та звичаї близькі до європейських. Тож Південна Америка має зародки цивілізації, створеної багатьма поколіннями європейських народів. Крім того, перед нею — приклад розвинутих європейських країн. Усе це сприяє тому, аби вона вийшла з варварського стану.

Це тільки питання часу. Рано чи пізно в Південній Америці з’являються процвітаючі й освічені народи.

Але в той час коли в південноамериканських іспанців та португальців виникнуть потреби, властиві культурним народам, у них іще не буде можливостей самостійно вдовольняти їх. Їм, як молодшим синам цивілізації, доведеться випробувати на собі перевагу розвиненіших братів. Їхні країни не зразу стануть промисловими та торговими, вони ще довго залишатимуться аґрарними, й їм знадобиться посередництво чужоземців для транспортування й продажу їхньої продукції за океаном, а також для довезення їм на обмін того, чого їм віднині бракуватиме. /314/

Нема жодного сумніву в тому, що північноамериканцям судилося в майбутньому прийти на допомогу країнам Південної Америки в справі задоволення їхніх потреб. З волі долі вони живуть поруч. Завдяки природним умовам їм легко пізнати й оцінити потреби цих країн, зав’язати з їхніми народами постійні взаємини й поступово заволодіти їхнім ринком. Тільки європейські комерсанти, якби вони були сильніші за американські, могли б завадити їм скористатися з цих природних вигод, але вони, навпаки, в багатьох відношеннях слабкіші за них. Уже зараз жителі Сполучених Штатів справляють великий моральний вплив на всі народи Нового Світу. Саме вони поширюють знання. Всі народи, які живуть на Американському континенті, вже звикли вважати їх найосвіченішими, наймогутнішими й найбагатшими представниками великої родини американських народів. Тому вони постійно стежать за життям Союзу й, наскільки це можливо, зближаються з народами, що населяють його, часто запозичають у Сполучених Штатів політичні вчення та закони.

Американці, які живуть у Сполучених Штатах, займають стосовно народів Південної Америки достоту таке саме місце, яке англійці, народ, від якого вони пішли, займають стосовно італійців, іспанців, португальців та інших європейських народів. Ці останні, перебуваючи на нижчому рівні розвитку культури та промисловості, купують у англійців більшість предметів споживання.

Нині Англія є для всіх народів, які вступають з нею у взаємовідносини, справжнім центром торгівлі. Немає сумніву, що для американського Союзу приготовлена та сама роль у іншій півкулі. Можна сказати, що американці черпають вигоду із взаємин з усіма молодими, що ще зростають, народами Нового Світу.

У разі розпаду Союзу розвиток комерційної діяльності штатів, що входять до нього, звісно, затримається, але не такою мірою, як дехто гадає. Зрозуміла річ, що за будь-яких умов торгівлі штати збережуть єдність. Вони мають спільні кордони, в них панують вельми близькі переконання, інтереси та звичаї, й вони самі можуть створити велику морську державу. Навіть якщо Південь Союзу стане незалежним від Півночі, він не зможе без неї обходитися. Південь, як відомо, не займається комерційною діяльністю, й ніщо не обіцяє там її розвитку. Тому південці ще впродовж тривалого часу будуть вимушені вдаватися до послуг чужоземців для того, щоб експортувати свої товари й отримувати потрібні їм предмети. А з усіх можливих посередників їхні сусіди-північани візьмуть з них найменшу ціну за свої послуги. І вони згодяться на послуги північан, бо дешевизна — це верховний закон торгівлі, й ні суверенна воля народу, ні національні передсуди не зможуть довго перед нею опиратися. Нема нічого лютішого за ненависть, яку відчувають одне перед одним англійці та американці. Та незважаючи на цю ворожнечу англійці постачають до Сполучених Штатів чимало промислових товарів з однієї-однісінької причини: торгувати їм з американцями вигідніше, ніж з іншими народами. Так, усупереч волі американців, їхній добробут, що дедалі зростає, приносить користь промисловості Англії.

Розум і досвід доводять, що велика торговельна діяльність не може довго тривати, якщо за потреби її не підтримує військова сила.

Сполучені Штати, як і інші країни, це добре розуміють. Вони вже спроможні примусити шанувати свій флот, незабаром вони примусять його остерігатися.

Я певен, що руйнування Союзу не тільки не послабить потугу американського флоту, а й значно її збільшить. Зараз штати, які займаються торгівлею, пов’язані з тими, які не займаються торгівлею, й часто-густо неохоче йдуть на розвиток мореплавства, позаяк не отримують від нього прямого зиску.

Якщо ж усі торгові штати Союзу об’єднаються в єдину державу, торгівля перетвориться для них на першочергову справу. Вони будуть готові на великі /315/ жертви задля захисту своїх кораблів, і ніщо не завадить їм утілити в життя це бажання.

Гадаю, що долю цілих народів, як і окремих людей, можна визначити в загальних рисах у їхньому ранньому віці. Комерційний дух американців, легкість, з якою вони займаються торгівлею, й успіхи, яких вони досягають, усе це наводить на думку, що колись вони стануть першою морською державою. Так само як римлянам судилося завоювати світ, їм судилося заволодіти морями. /316/

Попередня     Головна     Наступна