[Алексіс де Токвіль. Про демократію в Америці. — К., 1999. — С. 315-319.]
Попередня
Головна
Наступна
ВИСНОВОК
Я наближаюся до кінця. Досі, говорячи про майбутнє Сполучених Штатів, для ретельнішого аналізу я розбивав цю тему на частини.
Тепер я хочу об’єднати всі ці частини й висловити свою думку з цього питання загалом. Вона буде узагальненою й менш суперечливою. В ній не буде представлено всі деталі окремо, але будуть чітко виділені загальні факти. Я поставлю себе в становище мандрівця, який виходить за мури великого міста й підіймається на найближчий пагорок.
У міру того як він віддаляється, люди, з якими він допіру розлучився, зникають з його поля зору, будинки зливаються, площі зникають з виду, він лише ледь розрізняє лінії вулиць. Зате він ліпше бачить обриси міста, він уперше помічає його форму. Мені здається, що достоту так само я бачу майбутнє англійського народу в Новому Світі. Деталі цієї величезної картини залишаються в тіні, але мені зрозуміла її композиція, ясно видно картину в цілому.
Територія, яку займають або якою володіють нині Сполучені Штати Америки, становить двадцяту частину заселеної землі.
Хоч би які великі були її простори, не варто думати, що американці англійського походження вдовольнятимуться нею. Вже зараз вони виходять далеко за її межі.
Були часи, коли ми також могли заселити американську глушину великим французьким народом і разом з англійцями визначати долю Нового Світу. Колись Франція володіла в Північній Америці територією, яка дорівнювала майже цілій Європі. Три найбільші річки континенту протікали на нашій території. Індіанські племена, які жили від гирла річки Святого Лаврентія до дельти Міссисипі, чули тільки нашу мову, всі європейські поселення, розкидані на цьому величезному просторі, нагадували про батьківщину: вони називалися Луїбур, Монморансі, Дюкен, Сен-Луї, Венсенн, Новий Орлеан — усі ці назви, любі французам, звичні їхньому слухові.
Але обставини 1, опис яких забрав би дуже багато місця, позбавили нас цього чудового надбання. Там, де французів було мало й вони були слабкі, вони зникли. Решта компактно поселилася на невеликому просторі й стала громадянами іншої країни. Чотириста тисяч французів, що живуть на півдні Канади, — це все, що залишилося нині від колишнього французького населення, яке загубилося посеред численного населення, що прийшло сюди. Вони живуть у оточенні чужоземців, число яких постійно зростає, які розселюються в усі кінці країни, навіть проникають до лав колишніх господарів цієї землі, панують у їхніх містах і спотворюють їхню мову. І ці люди походять від того самого народу, що й жителі Сполучених Штатів. Тому, не боячись помилитися, я можу сказати, що англійські колоністи живуть не тільки в Союзі, а й проникають на північний схід, далеко за його межі.
1 Насамперед така: вільні народи, які звикли до місцевого самоуправління, з куди більшою легкістю, ніж інші, створюють процвітаючі колонії. В новій країні, де успіх завжди значною мірою залежить від індивідуальних зусиль переселенця, дуже потрібно вміти самостійно мислити й керувати своїми справами. /317/
На північному заході можна натрапити тільки на кілька малих російських поселень, а на південному заході американцям перетинає шлях Мексика.
Тому насправді Новий Світ нині поділений між двома народами, які змагаються між собою: іспанцями та англійцями.
Межі проживання цих двох народів було визначено угодою. Але незважаючи на всі вигоди, що їх американці англійського походження отримували за цією угодою, я ні на мить не сумніваюся в тому, що вони невдовзі її порушать.
За межами Союзу в бік Мексики розташовані величезні малозаселені провінції. Жителі Сполучених Штатів поселяться в цих безлюдних місцях раніше за мексиканців, які мають на них усі права. Північноамериканці захоплять землі цих провінцій, створять там громаду, й, коли зрештою прийде законний господар, він відкриє, що пустеля оброблена й на його землях спокійно живуть чужоземці.
У Новому Світі землі належать тому, хто займає їх першим, а влада — тому, хто випереджає іншого.
Заселеним краям також буде нелегко протистояти цьому натискові.
Мені вже випадало вести мову про те, що відбувається в провінції Техас. Жителі Сполучених Штатів потроху, але безперервно проникають туди, купують там землі. Щоправда, вони коряться законам Техасу, але водночас насаджують там свою мову й свої звичаї. Поки що Техас належить Мексиці, але незабаром там не залишиться мексиканців. Те саме відбувається скрізь, де американці, вихідці з Англії, стикаються з американцями, нащадками інших європейських народів.
Цілком очевидно, що англійці в Новому Світі мають величезну перевагу над рештою європейських народів. Вони пішли далеко вперед у культурі, промисловості та могутності. Доти, поки вони бачитимуть пустельні чи малозаселені краї, доти, поки вони не наштовхнуться на своєму шляху на густозаселене населення, яке зупинить їхнє просування, вони займатимуть усе нові землі. Їх не зупинять зазначені в угодах межі, навпаки, вони скрізь зметуть ці уявні перешкоди.
Бурхливому розселенню англійців у Новому Світі сприяє також географічне розташування місць їхнього проживання.
На півночі їхні кордони наближаються до полярних крижин, а на півдні — до тропіків екватора. Отже, англійці живуть у помірній кліматичній зоні Америки, тій, яка найліпше підходить до життя.
Дехто вважає, що разюче зростання населення Сполучених Штатів почалося тільки після здобуття незалежності. Це помилка. За тих часів коли країна була колонією, воно зростало так само швидко, як і тепер, цебто приблизно подвоювалося кожні двадцять два роки. Але тоді це були тисячі жителів, а нині це мільйони. Ось чому те, що було непомітне сто років тому, так вражає сьогодні. Англійське населення Канади зростає й розселюється так само швидко, як і населення Сполучених Штатів, хоча канадці живуть у монархічній державі, а жителі Сполучених Штатів — у республіці.
Під час Війни за незалежність, що тривала вісім років, зазначене співвідношення зростання населення залишилося незмінним.
На західних кордонах Сполучених Штатів жили за тих часів численні індіанські племена, які вступили до союзу з англійцями. Тимчасом як вороги плюндрували узбережжя Атлантичного океану, Кентукки, західні округи Пенсильванії, штати Вірґінія й Мен заселялися й далі. Незважаючи на безлад, що прийшов на зміну війні, населення й далі зростало й поступово розселялося в пустельних місцях. Це доводить, що відмінності в законах, стан війни чи миру, порядок чи анархія — все це справляло тільки незначний вплив на неухильне зростання англо-американського населення. /318/
Збагнути це неважко: немає причин такого всеохопного характеру, вплив яких міг би відчуватися в усіх кінцях такої величезної території. Тому завше можна знайти в країні таке місце, яке правило б за надійний притулок від потрясінь, що відбуваються в інших місцях. Хоч би якими великими були лиха, можливості уникнути їх не менш великі.
Усі говорять про те, буцімто ніщо не може зупинити бурхливого зростання англійського населення в Новому Світі. Розпад Союзу та війна на континенті, падіння республіки та встановлення тиранічної влади можуть лише затримати його розвиток, але аж ніяк не завадити досягти того, що йому судилося. На землі немає такої сили, яка могла б перепинити імміґрантам шлях до цієї багатої глушини, що дає широкі можливості для застосування людської праці й надає притулок для всіх нещасливців. Хоч би як розгорталися події в майбутньому, ніщо не може позбавити американців їхнього клімату, їхніх внутрішніх морів, їхніх великих річок та родючих земель. Невдалі закони, революції, анархія не спроможні знищити дві основні риси їхньої вдачі: прагнення до добробуту та підприємливість. Ніщо не зможе також позбавити їх властивої їм освіченості.
За всієї непередбачуваності майбутнього воно безперечне. Можна сказати, що порівняно скоро — бо ми говоримо про життя народу — настане час, коли англоамериканці займатимуть величезний простір, який простягується від полярних крижин до тропіків. Їм належатимуть землі від піщаного узбережжя Атлантичного океану до берегів Південного моря.
Територія, яку в майбутньому займатимуть англоамериканці, дорівнює, за моїми оцінками, трьом чвертям Європи 2.
Загалом клімат і природні умови в Союзі ліпші, ніж у Європі. Ясна річ, що в майбутньому густота його населення буде близька до густоти населення в Європі.
В Європі, поділеній на багато країн, яку роздирають постійні війни й сплюндрували середньовічні варвари, живе чотириста десять жителів на квадратному льє 3. Які ж причини допомогли б завадити Сполученим Штатам мати в майбутньому таке саме населення?
2 Самі Сполучені Штати займають простір, що дорівнює площі половини Європи. Плоша Європи становить 500 тисяч квадратних льє, її населення досягає 205 мільйонів жителів. — Мальт-Брюн. — Т. VI, кн. CXIV. — С. 4.
3 Див.: Мальт-Брюн. — Т. VI, кн. CXVI, кн. CXVI. — С. 92.
Має минути чимало часу для того, аби між представниками англійського народу в Америці виникли відмінності. Поки ніщо не передвіщає настання доби, коли в Новому Світі виникне постійна соціальна нерівність людей.
Хоч би як по-різному складалася доля синів великої англо-американської родини під впливом миру й війни, свободи й тиранії, процвітання й злиднів, вони завше матимуть рівне суспільне становище, а отже, спільні звичаї та уявлення.
У середні віки єдина релігія дозволила різним народам Європи згуртуватися й створити спільну цивілізацію. Англійці, які живуть у Новому Світі, об’єднані численними зв’язками й живуть у добу, коли всі люди тяжіють до рівності.
Середні століття були добою роздробленості. Кожен народ, провінція, місто й родина всіляко прагнули до відокремленості. В наші дні спостерігається протилежна тенденція: народи, як мені здається, рухаються до єдності. Виникають інтелектуальні зв’язки між найвіддаленішими куточками землі, й люди не можуть і дня прожити в ізоляції та незнанні того, що відбувається в якомусь місці планети. У зв’язку з цим нині європейці й жителі Нового Світу, що походять від них, відрізняються між собою, незважаючи на океан, що розділяє їх, менше, ніж деякі міста у XIII столітті, між якими протікала тільки річка. /319/
Цей зрівнювальний процес зближує людей. Ще більшою мірою він протистоїть розмежуванням всередині одного народу.
Настане день, коли в Північній Америці житимуть сто п’ятдесят мільйонів чоловік 4, рівних між собою, що належатимуть до одного народу, матимуть рівні можливості, однаковий рівень культури, говоритимуть однією мовою, сповідуватимуть одну релігію, матимуть однакові звички та звичаї. Їм буде притаманне єдине сприйняття речей і єдиний спосіб думки. В усьому іншому можна засумніватися, але це — безперечно. І це щось зовсім нове у світі, щось таке, значення чого не вкладається навіть в уяві.
Нині в світі є два великих народи, які, незважаючи на всі свої відмінності, рухаються, як здається, до єдиної мети. Це росіяни й англоамериканці.
Обидва ці народи з’явилися на сцені несподівано. Тривалий час їх ніхто не помічав, а відтак вони вийшли на перше місце серед народів, і світ майже водночас дізнався про їхнє існування й про їхню силу.
Усі інші народи, очевидячки, вже досягли меж свого кількісного зростання, їм залишається тільки зберігати наявне; ці ж постійно зростають 5. Розвиток решти народів уже зупинився або вимагає величезних зусиль, вони ж легко й швидко йдуть уперед, до поки що невідомої мети.
4 Це населення, пропорційне населенню Європи, за середньої густоти 410 чоловік на квадратному льє.
5 З усіх країн Старого Світу в Росії за рівних умов населення зростає найшвидше.
Американці долають природні перепони, росіяни воюють з людьми. Перші протистоять пустелі й варварству, другі — добре озброєним розвинутим народам. Американці отримують перемогу за перемогою за допомогою плуга хлібороба, а росіяни — солдатським багнетом.
В Америці для досягнення мети покладаються на особистий інтерес і дають повний простір силі та розумові людини.
Що ж до Росії, то можна сказати, що там уся сила суспільства зосереджена в руках однієї людини.
В Америці в основі діяльності стоїть свобода, в Росії — рабство.
У них різні джерела й різні шляхи, але цілком можливо, що Провидіння потайки присудило кожній з них стати господинею половини світу. /320/
