Попередня     Головна     Наступна





ГЕНЕАЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ (від грец. γενεαλογικός — родовідний) — класифікація мов, в основу якої покладено принцип їх спорідненості (див. Спорідненість мов). Цей принцип базується на існуванні регулярних системних фонет., грамат. і лекс. відповідностей, що закономірно повторюються у спорід. мовах. Спорідн. мови виникли шляхом диференціації діалектів однієї первісної мови, яку називають прамовою або мовою-основою (напр., сучас. слов’ян, мови походять від колишньої спільнослов’ян., або праслов’ян., мови). Диференціація мов є наслідком різних соціальних причин, у т. ч. міграції племен, завоювань, змін держ. кордонів, етн. змішування і т. ін. Спорід. мови об’єднують у підгрупи, групи (гілки), сім’ї, або родини, а також в одиниці вищої ієрархії — надродини (гіперсім’ї). Напр., укр. мова належить до східнослов’ян. підгрупи слов’ян, групи індоєвроп. родини мов, яку окр. вчені об’єднують разом з ін. родинами в ностратичну (бореальну) надродину.

На відміну від плюраліст, типологічної класифікації мов, Г. к. м. існує у вигляді єдиної схеми для кожної окр. родини й інколи схематично зображається у вигляді генеал. дерева, але реальні відношення між мовами однієї родини складніші, ніж їх подає схема.

Генетичній (успадкованій) спорідненості протиставляють спорідненість, набуту в процесі взаємодії мов. Це мовний союз, який може об’єднувати мови неблизькоспоріднені і навіть неспоріднені, що внаслідок міжетн. та міжмов. контактів мають у своїй структурі спільні риси. Сучасна Г. к. м. у різних її варіантах визнає існування від кількох десятків до 200 мовних родин, серед яких найголовніші: індоєвропейська, афразійська (стара назва — семіто-хамітська), уральська з фінно-угорським (угро-фінським) та самодійським відгалуженнями, тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська (ост. три родини часом об’єднують в одну алтайську, до якої деякі вчені відносять і корейську мову), картвельська, абхазько-адигейська, нахсько-дагестанська (їх інколи об’єднують в одну родину кавказьких, або іберійсько-кавказьких, мов), дравідська, чукотсько-камчатська, ескімоськоалеутська, тибето-китайська (сіно-тибетська), тайська (таї-кадайська), австразійська, австронезійська (стара назва — малайсько-полінезійська). На о. Нова Гвінея під назвою папуаські мови відомо від 13 до 20 мовних родин і багато ізольованих мов. Мови аборигенів Австралії й Тасманії з погляду їхньої генеал. класифікації вивчено недостатньо. В Африці, крім згаданої афразійської родини, поширені родини конгокордофанських (нігеро-кордофанських), нілосахарських і койсанських мов. Мови тубільців амер. континенту об’єднуються в родини: надене, алгонкіно-мосанську, пенутіанську, хокальтекську, каддо-ірокезьку, сіу, мускогі-натчезьку, юто-ацтекську, майя-соке-тотонакську, отомангську, чибчанську, аравакську, карибську, кечуа-аймара, же(жес), тупі-гуарані та ін. Окр. мови не піддаються Г. к. м., залишаючись ізольованими представниками своїх родин. До них належать баскська, кетська, бурушаскі, нівхська, айнська, керекська та ін., які іноді включаються до ін. родин. У мовних родинах окр. групи можуть бути представлені лише однією мовою. Так, в індоєвроп. родині албанська, вірменська та грецька мови є самост. відгалуженнями кол. праіндоєвроп. мови.

Прихильники визнання існування гіперсімей об’єднують індоєвроп., урал., тюрк., монг., тунгусо-маньчж., дравід., картвел. та афразійську родини в ностратичну надродину, до якої деякі вчені відносять ще чукотсько-камчатські, юкагірську, нівхську, корейську та японську мови, а також ескімосько-алеутські, еламську та етруську. Ностратична гіпотеза не є загальновизнаною серед лінгвістів.

Пор. Типологічна класифікація мов.


Літ.: Meillet A., Gohen М. Les langues du monde. Paris, 1952; Иванов В. В. Генеал. классификация языков и понятие языкового родства. М., 1954; Шарадзенидзе Т. С. Классификации языков и их принципы. Тбилиси, 1955; Pinnow Н. J. Die nordamerikanischen Indianersprachen. Wiesbaden, 1964; Greenberg J. H. The Languages of Africa. Bloomington — The Hague, 1966; Voegelin C. S., Voegelin F. M. Classification and Index of the World’s Languages. N. J. — Amsterdam, 1977; Teop. основы классификации языков мира. Проблема родства. М., 1982; Языки и диалекты мира. М., 1982; Ruhlen M. A Guide to the World’s Languages, v. 1. Genetic Classification. Draft, 1983; Sala M., Vintila — Radulescu I. Les langues du monde. Petite encyclopédie. Bucureşti — Paris, 1984.


C. В. Семчинський.








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.