УКРАЇНСЬКИЙ АЛФАВІТ — сукупність літер, прийнятих в укр. писемності і розміщених у певному усталеному порядку. У. а. сформувався на основі кирилиці, що поширилася в Київ. Русі із прийняттям християнства і протягом 10 — 18 ст. зазнавала змін у зв’язку з потребою пристосувати її до звукового складу нар. мовлення. Староукр. абетка успадкувала всі літери давньої кирилиці, але у зв’язку з розвитком фонет. системи укр. мови (занепад зредукованих і зумовлені цим фонет. процеси, перехід Ђ > і і т. д.) зростала невідповідність між традиційно вживаними літерами і новоутв. звуками, що в староукр. писемності спричинювалося до змішування літер на письмі (и — і — ы; Ђ — е — и — і, ъ — ь тощо) і руйнування правопис, традицій. Цей неусталений правопис протягом 13 — поч. 18 ст. стихійно змінювався в напрямі його узгодження із звуковою системою та грамат. будовою укр. мови, хоч за відсутності декретованого регулювання графіки і єдиних правопис. норм цього досягти не вдалося. На розвиток укр. писемності і впорядкування У. а. мала вплив рос. реформа письма 1708 — 10, за якою з алфавіту було усунуто як непотрібні літери ω ( «от», омега), ψ («псі»), ξ («ксі»), z («земля»), v («іжиця»), остаточно вилучено Ж («юс великий») і А («юс малий»), уведено літеру Е замість ıє, узаконено спорадично вживану раніше літеру я замість ıа, ıа тощо. Проте в алфавіті ще залишалися зайві літери θ («фіта»), Ђ («ять»). Було спрощено також друкований шрифт, який дістав назву «гражданська азбука» (гражданський шрифт), У 18 ст. цей шрифт поширився в Сх. Україні, де його пристосовували до звукового складу укр. літ. мови. Протягом 19 ст. було запропоновано вживання нових літер, які збереглися і в сучасному У. а.: і (О. Павловський, 1818), є (правопис «Русалки ДнЂстровоі», 1837), ї (правопис Пд.-Зх. відділення Рос. геогр. т-ва, 1873). У 2-й пол. 19 ст. з гражданської абетки в Україні випали літери ы, ь, е, ъ; за різними звуками закріпилися літери ы, і. В Зх. Україні гражданську абетку вперше використала «Руська трійця» у зб. «Русалка ДнЂстровая»; з 70-х pp. 19 ст. нею стали користуватися «москвофіли» та ін. 1895 «Руський правопис», виданий галицькою Шкільною крайовою радою для вжитку в шкільному навчанні, офіційно закріпив гражданський шрифт і фонет. правопис у Галичині. На Наддніпрянщині У. а. і графіка сформувалися в їхньому сучас. вигляді після 1905, що засвідчив «Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка. Згідно з правописом 1933 було вилучено літеру ґ, відновлену в 3-му вид. «Українського правопису» (1990).
Сучасний У. а. складається з 33 літер, які вживаються для позначення на письмі 38 фонем. 21 літера позначає приголосні звуки (б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ), 10 — голосні звуки, з яких а, е, и, і, о, у передають кожна по одному звуку, а літери є, ю, я позначають по одному звуку лише після м’яких приголосних (синє, люди, ряд), а на початку слова, після голосних і після апострофа — по два (й + е, й + у, й + а: має, юнак, в’янути); літера ї завжди позначає два звуки (й + і: їжа, з’їзд); літера й перед о позначає приголосний j (його), а в ін. позиціях — нескладовий голосний і (йду, гай); літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м’якості приголос. звука (кінь, льон). Літера г позначає фарингальний h (голова), а ґ — задньоязиковий проривний приголосний g (ґава, ґрунт, ґудзик). Літера щ позначає сполучення звуків шч (щука). Літери У. а. за формою бувають великі й малі, а за різновидом — друковані й писані.
Г. П. Півторак.
Див. також:
Український правопис. Київ, 2015.
