Попередня     Головна     Наступна





УСНА МОВА мова, втілена у звуках, сприймана на слух; одна з двох (див. Писемна мова) форм реального існування мови як засобу комунікації. В істор. плані У. м. — первісна форма існування мови, до появи писемності вона була єдиною формою словесного спілкування. Є такі сфери мовної діяльності, які забезпечуються тільки усною формою: тер. діалекти, розмовна літ. мова, фольклор, деякі жанри офіц. мови монол. характеру — судові промови, коментарі теле- і радіожурналістів з місць подій, розповіді екскурсоводів у залах музеїв і т. п. (можлива, зрозуміло, писемна фіксація таких форм, але цей, вторинний, спосіб реалізації не порушує їх типол. ознак як зразків усномовної норми). Сфера функціонування усної літ. мови значно розширилася з розвитком тех. засобів масової комунікації — телебачення і радіо. З’являються нові функц.-стильові різновиди усної форми літ. мови, збагачуються і шліфуються її внутрішньоструктурні засоби і стиліст. можливості.

Порівняно з писем. мовою У. м. характеризується більшою довільністю у додержанні мовної норми, певними особливостями в структур.грамат. організації (коротші речення, висока частота неповних побудов, інверсії, зумовлені спонтан. характером мовлення і т. п.). Рівень нормативності і діапазон специфічно усномов. структурних особливостей у різних ситуат. формах У. м. неоднакові. Найбільш помітні ці особливості в діалогіч. мовленні, насамперед на діал. та розм.-побут. рівнях; менш виразні вони у розрахованих на усну реалізацію монологіч. формах, значною мірою зорієнтованих на традиції нормативно впорядкованої писем. мови (лекції, доповіді, промови, офіц. виступи і под.).

Завдяки тех. засобам (магнітофонний та відеозапис, радіо і телетрансляція) У. м. може синхронно фіксуватися і, таким чином, подібно до писем. мови, зберігатися у часі і бути переміщуваною на практично необмежену віддаль. Така тех. «консервація» дає змогу відтворювати У. м. у будь-який момент і в будь-якому місці. У кожному випадку таке відтворення залишається для слухача фактом живого усного синхрон. мовлення


Д. X. Баранник.








Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.