УСТАВ — різновид письма давніх кирилич. рукописів. У слов’ян. писемності з’явився на основі візант. літургійного У. (унціального письма) з появою перших богослужб. книг (Остромирове Євангеліє, Ізборник Святослава 1073 та ін.). У., виявляючи істор. зміни і тер. відмінності, мав такі типові риси: чіткий рисунок кожної літери, що є комбінацією прямих і заокруглених ліній; літери прямовисні, симетричні, однакової величини, ширина близька до висоти, розташовані вони на однаковій відстані одна від одної; проміжків між словами немає; скорочень мало; надрядкові знаки й виносні літери вживаються рідко. Розвиток У. відбувався у напрямі спрощення письма, що виявляється у втраті геометричності у написанні літер, які дещо звужуються і зменшуються, їхній рисунок втрачає обов’язковий характер, лінії стають похилими і викривленими, кількість скорочень збільшується, частіше вживаються надрядкові знаки. З розвитком сусп. відносин, культури й науки зросла потреба у прискоренні темпу письма, яке значно розширило сферу застосування. Заміна пергаменту на папір і вимоги ділових записів зумовили заміну У. (14 — 16 ст.) півуставом і скорописом. Проте зразки устав. письма (т. з. нового або пізнього У.) зустрічаються у рукописах богослужб. характеру й пізнішого часу (Пересопницьке Євангеліє).
Літ. див. до ст. Кирилиця.
В. Б. Задорожний.
