Попередня     Головна     Наступна





ФОНОЛОГІЧНА СИСТЕМА — сукупність фонем певної мови в їхніх взаємозв’язках. Ф. с. функціонує за властивими їй закономірностями і може мати деякі специф. особливості навіть у близькоспорідн. мовах. У складі Ф. с. укр. мови налічується 38 фонем; у ній, за винятком слів іншомов. походження, уживаються лише тверді губні, фонема в виступає як сонорна (у рос. мові — 39 фонем, їй властиві тверді й м’які губні: пасть — пясть, тема — темя, труба — трубя, фонема в шумна дзвінка); у білорус, мові є лише тверда фонема р (рад), а в укр. — тверда й м’яка (рад — ряд); східнослов’ян. мовам не відомі носові голосні, а в польс. мові вони збереглися (reka, zab — укр. рука, зуб).

Фонеми розпізнають через протиставлення їх ін. фонемам за наявними в них диференц. (релевантними) ознаками. У системі диференц. протиставлень виділяють найзагальніші, тобто протиставлення за всіма диференц. ознаками, властивими протиставлюваним фонемам (напр., голосні — приголосні), або за ознаками, властивими групам фонем (тверді — м’які приголосні, шумні дзвінкі — глухі і т. д.). Та сама ознака в одних фонемах виступає як диференційна, а в інших — ні. Так, ознака глухості у фонемі ф не є диференційною, бо за такою ознакою вона не протиставляється іншій; у фонемах т, п, с, ш та ін. вона диференційна, бо за нею ці звуки протиставляються дзвінким д, б, з, ж і т. д. Велике значення мають також інтегральні ознаки, що зближують фонеми. Ф. с. сучасної укр. літ. мови належить до консонантичного типу, бо в ній кількісно переважають приголосні фонеми над голосними: приголосних — 32, голосних — 6 (84,2 % — 15 %). Приголосні фонеми перебувають у таких співвідношеннях: за участю голосу сонорні — 9, шумні — 23 (28,1 % — 71,9 %), дзвінкі — 11, глухі — 12 (47,8 % — 52 %); за твердістю — м’якістю тверді — 22, м’які — 10 (68,7 % — 31,3 %); за місцем творення: передньоязикових — 22 (68,7 %), губних — 5 (15,5 %), задньоязикових — З (9,4 %), середньоязикова — 1 (3,2 %), фарингальна — 1 (3,2 %); за способом творення: щілинних — 11 (34,4 %), вибухових — 8 (25 %), напіввідкритих — 7 (21,2 %), африкат — 6 (18,7 %). Кожна фонема має різну активність. Серед голосних найактивнішою є а, найменш активною — у, що вживається у мовленні у 2,5 раза рідше за а. Тверді приголосні фонеми більш активні, ніж м’які, у живій мові на їхню частку припадає 81 % уживання, а на частку м’яких — лише 19 %. Деякі тверді фонеми є маловживаними, напр. ц, активність якої нижча за 1 %, і особливо [ґ], [дж] і [дз], активність яких нижча за 0,1 %. Серед м’яких приголосних найуживаніші фонеми л’ та j, активність кожної з них вища за 1 %, решта належать до малоактивних, особливо дз’.

Однією з особливостей Ф. с. укр. мови є заг. схильність до дзвінкої вимови, що виявляється у зберіганні дзвінкості приголосних у кін. слова (дуб, сторож, віз), за незначними винятками також перед глухим приголосним (бігти, книжка), а в звук. реалізації майже в послідовній асиміляції глухої наступною дзвінкою: [боро∂’ба, проз’ба, воґзал] — орфогр. боротьба, просьба, вокзал.

У Ф. с. укр. мови немає голосних фонем серед. ряду, а фонем високого підняття — три — і, е, и; у звук. реалізації фонем спостерігається схильність до вокальної гармонії, що виявляється, зокрема, у вимові фонеми [е] та [и] в ненаголош. позиції як [еи] та [ие].

В укр. мові складотв. фонемами виступають лише голосні, тоді як у деяких слов’янських цю функцію можуть виконувати й приголосні, напр. у чеській prst — палець, srp — серп, srdce — серце.

Досить широке і різнобічне функціонування Ф. с. у поєднанні з морфологічною, що виявляється у багатьох морфонол. чергуваннях, пов’язаних з формо- та словотворенням, з вираженням різних грамат. категорій; склалися такі чергування історично внаслідок фонет. змін, що вплинули на розвиток морфол. системи мови.


М. А. Жовтобрюх







Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.