ЯГИЧ (Jagić) Ватрослав (Ігнатій, Гнат Вікентійович; 6.VII 1838, м. Вараждин, тепер Хорватія — 5.VIII 1923, Відень; похов. у Вараждині) філолог-славіст, академік Загреб. АН з 1866, Петерб. АН з 1880 та ряду ін. зарубіж. академій, чл. НТШ у Львові з 1903. Закін. 1860 Віден. ун-т. Працював 1860 — 70 вчителем гімназії у Загребі, професором Новоросійського (Одеса, 1871-74), Берл. (1874-80), Петерб. (188086), Віден. (1886-1908) ун-тів. Засновник і багаторічний редактор (1875-1920) загальнославіст. журн. «Archiv fur slavische Philologie» («Архів слов’янської філології»). Автор численних праць з різних проблем славістики.
Вчений постійно цікавився і питаннями української мови, яку вважав самобутньою.
Він рішуче й аргументовано виступав проти «Погодіна — Соболевського теорії», за якою На істор. Київщині до монг.-татар. навали начебто проживали росіяни, а після відходу Батия 1242 на Волгу Київщину заселили вихідці з Поділля, Галичини та Волині. Дбав, щоб укр. мова належно була представлена в редагованому ним журналі та в «Енциклопедії слов’янської філології». Написав ряд рецензій на україніст. праці, досліджував Галицьке Євангеліє 1144. Його учнями були І. Зілинський, І. Франко, К. Студинський, О. Маковей, В. Щурат, І. Панькевич, К. Кисілевський та ін.
Літ.: Дем’янчук В. Гнат (Ватрослав) Ягіч (1838-1923). «Зап. Істор.-філол. відділу ВУАН», 1923, кн. 4.
Й. О. Дзендзелівський.
