Попередня     Головна     Наступна





КИЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС — одна з найдавніших пам’яток історії та л-ри Київ. Русі, складова частина Іпатіївського списку. Є продовженням «Повісті временних літ» і попередником Галицька-Волинського літопису, охоплює події 1118 — 1200. Дослідники вважають, що текст, який дійшов до нас, упорядкував бл. 1200 ігумен Видубицького монастиря у Києві Мойсей на основі літописних зведень, складених при княжих дворах у різних землях Русі, з певними скороченнями і доповненнями. Наявність різних авторів, неоднаковий рівень їх освіти і таланту відбилися на підході до викладу подій, стилі, оцінках фактів. К. л. складається з порічних записів, у які вплетені літописні оповідання, військ, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та ін. Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та гол. тема К. л. — Київ і Київ. земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі проти іноз. завойовників. До К. л. включено окремі літ. твори — повість про вбивство Андрія Боголюбського 1174, повість про похід Ігоря Святославича на половців 1185 та ін. К. л. — твір майже суто світський, церк. питанням приділено дуже мало уваги. Мова його наближена до тогочас. живої народної з деякими церковнослов’ян. елементами, з використанням діалогів, прислів’їв, висловів істор. осіб. Найширше представлена загальновжив. і військ, лексика. Привертають увагу описи окр. подій і характеристики осіб, подані надзвичайно мальовничо. Стиль викладу діловий, урочистий. Переклад сучас. укр. мовою здійснив Л. Махновець.


Вид.: Полн. собр. рус. летописей, т. 2. Ипатьевская летопись. СПб., 1908; Київ, літопис. «Київ», 1984, № 6 — 8; Літопис руський. За Іпатським списком. К., 1989.

Літ.: Франчук В. Ю. Книжна лексика в Київ. літописі. «Мовознавство», 1980, № 6; Мельничук О. С. Про мову Київ, літопису XII ст. «Мовознавство», 1983, № 2; Махновець Л. Для сучасників, для пам’яті поколінь. Від перекладача Київ. літопису. «Київ», 1984, № 8; Франчук В. Ю. Киев. летопись. Состав и источники в лингв. освещении. К., 1986.


Д. Г. Гринчишин.







Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.