Попередня     Головна     Наступна





КУЛІШ Пантелеймон Олександрович [псевд. — Петро Забоцень, Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.; крипт. — К., М., Н. М., Н. Н., П. А. К., П. К. тощо; 26.VII (7.VIII) 1819, містечко Вороніж Черніг. губ., тепер смт Шосткинського р-ну Сум. обл. — 2(14).II 1897, х. Мотронівка, тепер у складі Борзнянського р-ну Черніг. обл.] — укр. письменник, публіцист, критик, етнограф, фольклорист, історик, перекладач, видавець і громад, діяч. Навч. 1839 — 40 у Київ. ун-ті. Вчителював у Луцьку, Києві, Рівному, Петербурзі. За участь у Кирило-Мефодіївському братстві засланий до Тули (1847 — 50); після заслання був на чиновн. службі в Петербурзі (1850 — 63), Варшаві (1864 — 67). Протягом 1868 — 71 жив в Італії та Австрії, у 1871 — 76 — знову на чиновн. службі в Петербурзі; 1881 — 82 жив у Львові, з 1882 — на х. Мотронівка. К. вважав, що укр. літ. мова повинна увібрати в себе й елементи старої мови, наполягав на думці, що навчання у школах має бути рідною мовою («Граматка», 1857). У 1856 — 57 видав двотомник «Записки о Южной Руси», де запровадив новий фонет. правопис (кулішівку), який набув значного поширення, а на західноукр. землях трансформований у желехівку. Цим правописом друкувалися укр. матеріали в журн. «Основа» (1861 — 62), одним із засновників, редакторів і видавців якого був К. З 80-х pp. він намагався видозмінити свій правопис у бік більшої фонетизації (оцця — отця, беж жалю — без жалю тощо), але практика цього не прийняла.


Літ.: Гринченко Б. П. А. Кулиш. Биогр. очерк. Чернигов, 1899; Кирилюк Є. Бібліографія праць П. О. Куліша та писань про нього. К., 1929; Грушка Є. Його істинна святиня. Пантелеймон Куліш про мову. «Волинь», 1991, № 1; Огієнко І. Історія укр. літ. мови. К., 1995.


Й. О. Дзендзелівський.






Див. також:

Куліш Пантелеймон. «Філософська думка в Україні. Біобібліографічний словник».










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.