Попередня     Головна     Наступна





СИНКРЕТИЗМ (грец. συνκρητισμός — з’єднання) — форм. нерозрізнення, злиття в одній формі різнорідних мовних елементів. Явище С. притаманне всім рівням мовної структури, однак на кожному з рівнів має специф. особливості. С. пов’язаний, з одного боку, з нейтралізацією, з іншого — з процесами взаємоперехідності одиниць мови. На фонол. рівні він збігається з нейтралізацією. На грамат. й лекс.-семант. рівнях явище С. значно багатше і складніше. Тут поряд з інтеграцією двох чи більше значень в одній формі спостерігаємо перехідні, проміжні явища, що робить нечіткими й схематичними навіть найдокладніші класифікації лекс.-грамат. класів, синтакс. структур, лекс.-семант. варіантів слів.

У морфології до синкретичних (гібридних) слів можна віднести допоміжні дієслова, в яких поєднані функції дієслова і зв’язки, віддієслівні іменники типу поїздка, читання, що зберігають лекс. семантику дієслова при грамат. категоріях іменника, слова трійка, п’ятірка, десяток тощо, де лекс. значення числівника поєднується з грамат. значенням іменника, сполучні слова, які мають ознаки займенника і сполучника. Сюди ж можна віднести дієприкметники, дієприслівники, порядкові числівники, субстантивовані прикметники, адвербіалізовані іменники тощо.

С. лекс.-грамат. класів (частин мови) пов’язаний з С. у системі членів речення, коли в одному члені речення поєднуються диференц. ознаки різних членів речення. Виконуючи невластиву даній частині мови синтакс. функцію (т. з. вторинну синтаксичну функцію), слово набуває нових структур.-семант. функцій, послаблюючи або втрачаючи частину старих. Напр.: посваритися з ревнощів (ост. слово за формою додаток, за змістом обставина причини), поїздка в Україну (куди?, яка?), сидіти на возі (де?, на чому?), бажання виговоритися (яке?, чого?). В ряді випадків С. членів речення виникає в результаті подвійних синтакс. зв’язків, залежності члена речення від двох різних слів (т. з. дуплексиви). Напр., у реченні Прийшли вісті з України ост. словоформа залежить і від дієслова прийшли, і від іменника вісті (прийшли звідки? і вісті які?).

На рівні синтакс. конструкцій виявлений С. односкладних і двоскладних, простих і складних, сурядних і підрядних, а також різних типів підряд, речень. Так, речення «Люблю вас і досі, як діточок мати» (Т. Шевченко) з лог. погляду двоскладне (є діяч — мовець), з форм. — односкладне. Речення «Хоч на історії дід не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати» (Г. Хоткевич) містить у собі форм. ознаку сурядності — протиставний сполучник та і форм, ознаку підрядності — сполучник хоч.

Осн. причиною С. в складних реченнях є поєднання ознак внаслідок накладання значень предикат. частин і «значень відношень». Синтез значень, зокрема в складнопідряд. реченні, визначається категоріальними властивостями контактного слова (вказівні слова, сполучники, які граматикалізують різні значення). У складнопідряд. реченнях найчастіше можуть поєднуватися такі значення: з’ясувальні, суб’єктні й обставинні, об’єктні й означальні, об’єктні й обставинні, означальні й обставинні; обставинні умови й місця, умовні й наслідкові, способу дії й порівняльні, способу дії й мети та ін.

С. на лекс.-семант. рівні — це позиційно зумовлена нейтралізація значень полісем. одиниці. Виникає внаслідок асоціації кінцевого числа альтернат, значень з тим же фонет. словом. Так, у реченні «На зеленому горбочку У вишневому садочку Притулилася хатинка» (Леся Українка) слово зелений одночасно реалізує два значення «покритий зеленню» і «кольору зелені», тому що ці два значення покривають одне одного: має зелений колір, тому що заріс зеленню (травою, кущами тощо).

Термін «синкретизм» відносно лекс. значення інколи неправильно використовується як синонім дифузності значення. Існує й інше, парадигматичне, не пов’язане з нейтралізацією опозицій розуміння С. як злиття кол. формально різних грамат. категорій (значень) в одній формі, яка в результаті цього стає багатозначною (поліфункціональною). Так, у лат. мові аблатив об’єднав у собі значення інструментального (орудного) і місц. відмінків.


Літ.: Бабайцева В. В. Переходные конструкции в синтаксисе. Воронеж, 1967; Кочерган М. П. Слово і контекст. Л., 1980; Чеснокова Л. Д. Синкретизм в сфере членов предложения. «Филол. науки», 1988, № 4.


М. П. Кочерган.









Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.